Справа № 450/5744/24 Провадження № 2/450/2907/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"02" жовтня 2026 р. Пустомитівський районний суд Львівської області в складі:
головуючого-судді Добош Н.Б.
при секретарі Солодовник Д.Ю.
з участю позивача ОСОБА_1
представника відповідача ОСОБА_2
представника відповідача Кісіль Р.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Пустомити в режимі відео конференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Львівської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції у Львівській області, про відшкодування шкоди,-
в с т а н о в и в:
Позивач звернувся в суд з позовом до відповідачів, у якому просить стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на його користь 1200000 грн. відшкодування моральної шкоди.
Свої позовні вимоги мотивує тим, що ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Львова від 16 липня 2018 року задоволено його скаргу на бездіяльність посадових осіб Шевченківського ВП ГУ НП у Львівській області щодо невнесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Зобов`язано уповноважену особу Львівської місцевої прокуратури № 2 розглянути його заяву від 23 квітня 2018 року відповідно до вимог ч.ч. 1, 4 ст. 214 КПК України. З часу 12.10.2018 по 15.12.2024 судовий акт не виконано, кримінальне провадження не відкрито, слідчі дії не розпочато. Зазначив, що рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 12 лютого 2019 року його позовні вимоги до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України задоволено частково, стягнуто з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на його користь заподіяну моральну шкоду у розмірі 10000 грн. Постановою Львівського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року апеляційну скаргу представника Державної казначейської служби України задоволено, а рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 12 лютого 2019 року скасовано і ухвалено нову постанову про відмову у задоволенні його позовних вимог з причин незалучення до участі у справі в якості відповідачів відповідних органів прокуратури України та Національної поліції України.
Зазначив, що позовні вимоги у справі № 450/3317/18 сформовані станом на час подання позовної заяви 11.10.2018 року З часу 12 жовтня 2018 року по 15 грудня 2024 року ухвала слідчого судді Шевченківського районного суду м. Львова від 16 липня 2018 року не виконана та слідчих дій не розпочато. Відповідачем не виконано судове рішення, чим порушено ст.ст.19,129-1 Конституції. Зауважив, що вказаною бездіяльністю органів державної влади йому завдано моральну шкоду, яка виразилась у приниженні його честі і гідності, постійному перебуванні у стресі та розчаруванні, невизначеності невиконання судового рішення, що свідчить про тривалість порушення його прав. Вчинення протиправних дій привело позивача в шок та змусило відірватись від звичайних занять, перебуваючи у невизначеності, підірвало його репутацію, що погіршило загальний стан його здоров`я. Таким чином, моральну шкоду оцінив у розмірі 1200000 грн. З огляду на вказане, просив позовні вимоги задовольнити.
Представником відповідача Львівської обласної прокуратури Жукровським В.І. подано відзив на позовну заяву, згідно мотивів якого просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Вказав, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту заподіяння йому моральних страждань, а також їх причинно-наслідкового зв`язку із визначеним ним розміром шкоди. Зазначив, що в ухвалі слідчого судді Шевченківського районного суду м. Львова від 16 липня 2018 року не встановлено факту бездіяльності Львівської обласної прокуратури, а відтак відсутній причинний зв`язок між шкодою і протиправними діяннями заподіювача. Крім цього, прийняття слідчим суддею вказаної вище ухвали відновило правовий і процесуальний статус ОСОБА_1 , оскільки він досяг цілі та додаткових дій для відновлення свого права не потребував. Доводи позовної заяви про те, що ухвалою суду встановлено факт бездіяльності органів поліції, яка полягає у невнесенні до ЄРДР відомостей, тому втрати позивача пов`язані з отриманням даної ухвали є в прямому причинно-наслідковому зв`язку з бездіяльністю відповідача, вважає необґрунтованими, оскільки даною ухвалою не визнано дії працівників відповідача неправомірними чи протиправними, а лише зобов`язано провести певні дії стосовно заяви позивача. Окрім того вказав, що позовні вимоги позивача в частині відшкодування моральної шкоди у розмірі 1200000 грн. спричинять надмірне навантаження на Державний бюджет України в період воєнного стану.
Представником відповідача ГУ НП у Львівській області Кісіль Р.Л. подано клопотання, в якому вказав, що не погоджується із викладеними в позовній заяві доводами та вважає її такою, що не враховує всіх обставин справи і не базується на нормах чинного законодавства, а тому не підлягає задоволенню. Вказав, що у деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Зазначив, що ОСОБА_1 у позовній заяві не зазначено яким саме відповідачем завдано моральної шкоди, не обґрунтовано розмір такої, а також не надано доказів на підтвердження спричинення шкоди посадовими особами ГУ НП у Львівській області. Окрім того, вказав, що позовна заява, яка розглядається в даній справі є аналогічною до справи № 450/3317/18, де рішення суду набрало законної сили постановою Львівського апеляційного суду від 20.11.2019, якою відмовлено у задоволені позовних вимог ОСОБА_1
20 січня 2025 року позивачем ОСОБА_1 подано пояснення щодо поданого відзиву та інших питань, згідно мотивів якого вказав, що відзив на позовну заяву подано Пустомитівською окружною прокуратурою Львівської області, яка не є відповідачем у справі. Прокурор посилається на рішення суду у справі № 450/3317/18 і вважає, що такий доказ є недопустимий.
Представником відповідача Державної казначейської служби України Стегній А.В. подано відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Вказав, що Державна казначейської служби України наділена лише повноваженнями щодо стягнення коштів державного бюджету для відшкодування шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятий рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень. Відтак, Державна казначейської служби України може бути залучена лише в якості третьої особи, а не відповідачем у справі. Таким чином, відповідачем у справі слід залучити Державу в особі органу, яким на думку позивача йому заподіяна шкода. Вказав, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами факту та розміру завданої йому моральної шкоди внаслідок неправомірних дій/бездіяльності відповідачів.
03 лютого 2025 року позивачем ОСОБА_1 подано пояснення на відзив, згідно мотивів якого зазначив, що залучення Державної казначейської служби України ним здійснено у відповідності до постанови Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16. Крім цього, моральна шкода не розраховується, а присуджується національними судами в сумах не менших ніж присуджені сатисфакції в даній категорії справ, щоб не завдавати повторної моральної шкоди мізерною сатисфакцією. Вказав, що представник ДКСУ просить відмовити в позові не зазначивши жодної обгрунтованої підстави для відмови.
10.09.2026 року представником відповідача Львівської обласної прокуратури Гайдай М.О. подано додаткові пояснення у справі в яких вказала, що згідно з ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Львова від 16.07.2018 у справі № 466/4210/18 розглядалося питання щодо заяви позивача від 23.04.2018 та дотримання вимог частин першої і четвертої статті 214 КПК України. Натомість 24.07.2018 позивач звернувся до прокуратури Львівської області з іншою заявою - про невиконання цієї ухвали, а ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 26.07.2018 у справі № 461/5453/18 відповідальну особу прокуратури Львівської області зобов`язано внести відомості до ЄРДР саме за заявою від 24.07.2018. На виконання ухвали від 26.07.2018 до ЄРДР внесено відомості за № 4201814[телефон приховано]. Верховний Суд прямо зазначив, що кримінальне провадження № 4201814[телефон приховано] було відкрито на виконання іншого судового рішення - ухвали Галицького районного суду м. Львова від 26.07.2018 у справі № 461/5453/18, а не як безпосереднє виконання ухвали Шевченківського районного суду м. Львова від 16.07.2018 у справі № 466/4210/18. Вказує, що матеріали кримінального провадження № 201814[телефон приховано] не підтверджують обставин, які позивач повинен довести у цій справі. Верховний Суд уже встановив процесуальне походження провадження № 4201814[телефон приховано] - воно пов`язане із заявою від 24.07.2018 та ухвалою від 26.07.2018. Додатково наведене підтверджується постановою слідчого ТУ ДБР від 09.02.2021 про закриття кримінального провадження № 4201814[телефон приховано] від 06.08.2018 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 382 КК України. Із цієї постанови вбачається, що зазначене кримінальне провадження було розпочато на підставі ухвали слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 26.07.2018 саме за заявою ОСОБА_1 від 24.07.2018 щодо можливого невиконання ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Львова від 16.07.2018. При цьому під час досудового розслідування було встановлено, що ухвалу слідчого судді від 16.07.2018 уповноваженою особою Львівської місцевої прокуратури № 2 виконано: заяву ОСОБА_1 від 23.04.2018 розглянуто відповідно до вимог частин першої та четвертої статті 214 КПК України та заявнику надано відповідь.
Окрім того зазначає, що у справі № 461/323/21 рішенням Галицького районного суду м. Львова від 09.04.2021, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду та таким, що набрало законної сили 28.09.2021, на користь позивача вже стягнуто 10 000 грн моральної шкоди, завданої бездіяльністю органу досудового розслідування у зв`язку з тривалим невиконанням ухвали слідчого судді від 16.07.2018. Верховний Суд прямо зобов`язав суд першої інстанції при новому розгляді врахувати це остаточне судове рішення.
20.08.2026 року ОСОБА_1 подано клопотання в якому вказав, що крім заявлених в позовній заяві підстав виникнення моральної шкоди є причинно наслідковий зв`язок. Ходження у поліцію та прокуратуру, в подальшому у суд, призвело до незворотніх наслідків (інвалідності). Втрачена надія, щодо притягнення винних до відповідальності.
20.08.2026 року ОСОБА_1 подано судову доповідь (на постанову Верховного суду) в якому зазначив, що при винесенні постанови колегія суддів зазначила про те, що розмір відшкодування має бути не більш ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення. Ні ухвала Галицького суду, ні кримінальне провадження ЄРДР № № 4201814[телефон приховано] не зазначалися у позовній заяві і не були предметом розгляду. В позовній заяві вказано ухвалу від 16.07.2018 і тривале її невиконання. Відповідач системно не виконує судовий акт. ВПВС виснує про тривале правопорушення (тривала бездіяльність) у справі № 990/29/22. Вказує про неоднакове застосування норм права колегією ВС. 16.03.2025 даною колегією винесено постанову у справі № 461/2147/25 в аналогічній категорії справ (тривале невиконання судового акту).
14.09.2026 року ОСОБА_1 подано пояснення щодо строків невиконання судового акту та інше, в якому вказує, що національне законодавство щодо виконання судового акту в частині ст.214 КПК України надає загальний строк на його виконання до 24 годин. Міжнародне право (ЄСПЛ) виснує, що невиконання судового акту більше 6 місяців вважається надмірним порушенням прав, щодо виконання судових актів винесених національними судами. Вказує, у період з 15.01.2021 по липень 2026 року (прийняття справи до розгляду судом) 5,5 років, що в десять раз перевищує надмірне невиконання судового акту і порушує вимоги прописані в Основному Законі. Посилання в постанові ВС на кримінальне провадження № 4201814[телефон приховано] недоречне, так як не є предметом розгляду і не зазначене у позовні заяві. Щодо призначення суми сатисфакції вказує, що суд призначив суму компенсації на свій розсуд, не керуючись нормами права, в тому числі міжнародного (ЄСПЛ) Визначення суми повинно відповідати нормі права, а саме мінімальна сума 2000 Євро.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав з мотивів викладених у позовній заяві та поясненнях, просив такі задовольнити. Вказав, що судове рішення ухвала слідчого судді від 16.07.2018 року у справі № 466/4210/18 залишається невиконаною уповноваженими особами прокуратури. Строк зменшився, але залишається надмірним в розумінні міжнародного права, а також надто мала сатисфакція, яка неспівмірна з мінімальною сатисфакцією ЄСПЛ не спонукала відповідачів виконати судовий акт від 16.07.2018року. Протиправними діями позивачу завдано моральної шкоди, а також призвели до незворотніх наслідків, а саме до інвалідності. Протиправні дії встановлені у справі 461/323/21, що не потребують повторного встановлення, оскільки це є преюдиційний факт, та при розгляді даної справи період відшкодування моральної шкоди охоплювався періодом до подання позовної заяви до суду.
Представник відповідача Львівської обласної прокуратури в судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав викладених у відзиві на позовну заяву та додаткових поясненнях у справі. Вказала, що ухвала слідчого судді Шевченківського районного суду м. Львова від 16 липня 2018 року фактично виконана, що ОСОБА_1 повідомлений листом Львівської місцевої прокуратури № 2 від 20.07.2018 року на виконання розгляду ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Львова від 16 липня 2018 року. Вказала, що рішення суду у справі 450/3317/18 було скасовано, а у справі № 461/323/21 досліджувався інший обсяг доказів, відтак не вважає, що такими рішеннями встановлено преюдиційний факт.
Представник відповідача Головного управління Національної поліції у Львівській області в судовому засіданні щодо задоволення позовних вимог з підстав, зазначених у письмовому клопотанні. Вказав, що ухвала слідчого судді фактично виконана, уповноваженими особами розглянуто та повідомлено про розгляд позивача, оскільки згідно вимог ст.214 КПК не будь-які заяви підлягають внесенню в ЄРДР. Зазначив, що 09.02.2021 року слідчим ТУ ДБР винесено постанову про закриття кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 4201814[телефон приховано] за ч. 2 ст. 382 КК України, яке було внесено за заявою ОСОБА_1 .
Представник відповідача Державної казначейської служби України, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце судового розгляду, в судове засідання не з`явився, причини неявки суду не повідомив.
Щодо заявленого позивачем клопотання про винесення окремої ухвали щодо висловлювань під час розгляду справи по суті в судовому засіданні представником відповідача ГУ НП у Львівській області Кісіль Р.Л. слід зазначити, що суд має право, а не обов`язок постановити окрему ухвалу. Суд зобов`язаний реагувати на випадки очевидних, умисних або системних порушень закону. При цьому, за будь-яких умов, визнання певних дій зловживанням процесуальними правами здійснює виключно суд, керуючись власним розсудом та виходячи з конкретних обставин справи. Із врахуванням того, що при розгляді справи представником відповідача ГУ НП у Львівській області було висловлено свою позицію щодо заявлених позовних вимог, а відтак в такому випадку не вбачається зловживання ним процесуальними правами, а тому суд не вбачає підстав для постановлення окремої ухвали.
Заслухавши пояснення присутніх сторін, розглянувши матеріали справи та докази в їх сукупності, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Цивільна справа надійшла на розгляд Пустомитівського районного суду Львівської області на новий розгляд до суду першої інстанції на підставі постанови Верховного суду від 10.06.2026 року у справі № 450/5744/24. В даній постанові Верховним судом зазначено, зокрема: Верховний Суд вважає, що суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд:
не перевірив змісту позовної заяви щодо належного формулювання предмета та підстав позову та не виклав достатніх обґрунтувань стосовно дослідження обставин того, на невиконання якого саме судового рішення і щодо яких конкретних обставин його невиконання (щодо якого кримінального провадження) посилається позивач у справі, що переглядається;
не взяв до уваги, що кримінальне провадження № 4201814[телефон приховано] відкрито на виконання іншого судового рішення, а саме ухвали слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 26 липня 2018 року у справі № 461/5453/18;
не урахував висновків, викладених в остаточному рішенні у справі № 461/323/21, про часткове стягнення на користь ОСОБА_1 10 000,00 грн моральної шкоди, завданої бездіяльністю органу досудового розслідування, тривалим невиконанням ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Львова від 16 липня 2018 року у справі № 466/4210/18; не встановив, якими саме неправомірними діями відповідачів завдано моральної шкоди.
При розгляді справи встановлено, що 23.04.2018 року ОСОБА_1 , звернувся до Шевченківського ВП ГУНП у Львівській області із заявою про вчинення кримінального правопорушення, а саме, щодо невиконання рішення суду (ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Львова від 10.04.2018 року), щодо зобов`язання уповноважену особу СВ Шевченківського ВП ГУНП у Львівській області внести відомості до ЄРДР за заявою ОСОБА_1 від 30.03.2018 року.
Супровідним листом №5442/43/01/08-18 від 07 травня 2018 року, підписаним начальником Шевченківського ВП ГУ НП у Львівській області Петрик І.Я., Дерко П.Є. надано відповідь про те, що його звернення зареєстровано у журналі Єдиного обліку Шевченківського ВП за № 9668 від 23 квітня 2018 року та у результаті проведеної перевірки порушень чинного законодавства працівниками поліції Шевченківського ВП ГУ НП у Львівській області не виявлено.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Львова від 16 липня 2018 року задоволено скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність посадових осіб Шевченківського ВП ГУ НП у Львівській області щодо невнесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Зобов`язано уповноважену особу Львівської місцевої прокуратури № 2 розглянути заяву ОСОБА_1 від 23 квітня 2018 року відповідно до вимог ч.ч. 1, 4 ст. 214 КПК України. Як вбачається зі змісту вказаної ухвали, в ході розгляду скарги встановлено, що 23 квітня 2018 року ОСОБА_1 на підставі ст. 214 КПК України подано заяву до Шевченківського ВП ГУ НП у Львівській області про вчинення посадовою особою злочинів, передбачених ч. 3 ст. 382, ч. 2 ст. 365 КК України. Однак, всупереч положенням ст. 214 КПК України, заява ОСОБА_1 не була внесена в установленому порядку до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
24.07.2018 року ОСОБА_1 , звернувся в прокуратуру Львівської області із заявою про зобов`язання внести відомості до ЄРДР про вчинення кримінального правопорушення, щодо невиконання рішення суду, а саме ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду Львівської області від 16.07.2018 року щодо внесення відомостей до ЄРДР, за попередньою кваліфікацією ч. 2 ст. 365, ч. 3 ст. 366 КК України, щодо особи при виконання функцій держави на посаді прокурора Пацюркевич О.В.
Ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 26.07.2018 року, зобов`язано відповідальну особу прокуратури Львівської області внести відповідні відомості до ЄРДР за заявою ОСОБА_1 від 24.07.2018 року.
03.08.2018 року внесено відомості до ЄРДР за № 4201814[телефон приховано] за ч. 2 ст. 382 КК України, на підставі заяви ОСОБА_1 від 24.07.2018 року.
09.02.2021 року слідчим другого слідчого відділу СУ ТУ ДБР у м.Львові Гордон Е. винесено постанову про закриття кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 4201814[телефон приховано] за ч. 2 ст. 382 КК України в якому зазначено, що в ході досудового розслідування не встановлено об`єктивних і достовірних даних, які б вказували на факт вчинення кримінального правопорушення працівниками правоохоронних органів, а саме прокурорами Львівської місцевої прокуратури № 2, а також у зв`язку із тим, що строк досудового розслідування закінчується та жодній особі не було повідомлено про підозру.
Предметом судового розгляду вже були вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди завданої невиконанням ухвали слідчого судді від 16.07.2018 року.
Так, у справі № 450/3317/18 за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на стороні відповідача: прокуратура Львівської області, ГУНП у Львівській області, про стягнення моральної шкоди, завданої невиконанням уповноваженими особами прокуратури ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Львова від 16 липня 2018 року у справі № 466/4210/18 заочне рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 12 лютого 2019 року, яким було стягнено моральну шкоду на користь ОСОБА_1 з аналогічних обставин, було скасовано постановою Львівського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року з підстав того, що прокуратура Львівської області та ГУНП у Львівській області, на неправомірність дій яких посилається позивач, не були залучені як відповідачі у справі.
Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень у справі № 461/323/21 Галицький районний суд м. Львова рішенням від 09 квітня 2021 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково, стягнув з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану бездіяльністю органу досудового розслідування, у розмірі 10 000,00 грн.
При розгляді даної справи судом встановлено, що ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Львова від 10.04.2018 року у справі № 466/651/18 зобов`язано повноважну особу слідчого відділу Шевченківського ВП ГУНП у Львівській області вчинити дії згідно вимог ч.1 ст214 КПК України за заявою ОСОБА_1 від 30.03.2018 року про вчинення кримінального правопорушення. Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Львова від 16.07.2018 року у справі № 466/4210/18 зобов`язано уповноважену особу Львівської місцевої прокуратури №2 заяву ОСОБА_1 від 23.04.2018 року розглянути відповідно до вимог ч.1,ч.4 ст.214 КПК України. Судом встановлено, що вказані ухвали від 10.04.2018 та 16.07.2018 року не виконані та на цій підставі стягнуто моральну шкоду.
Постановою Львівського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Галицького районного суду м. Львова від 09 квітня 2021 року - без змін. Рішення суду у справі № 461/323/21 набрало законної сили 28 вересня 2021 року.
При розгляді даної справи позивач вказав, зокрема у письмовій заяві, що період відшкодування шкоди у даній справі слід обраховувати з 15.01.2021, а саме звернення з позовною заявою до Галицького районного суду м. Львова у справі № 461/323/21.
Відтак враховуючи наведене вище, предметом позову в даній справі є стягнення моральної шкоди на користь позивача за період, який не охоплений предметом позову у справі № 461/323/21,що розглядав Галицький районний суд м. Львова.
Також слід зазначити, що ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Львова від 16 липня 2018 року зобов`язано уповноважену особу Львівської місцевої прокуратури № 2 розглянути заяву ОСОБА_1 від 23 квітня 2018 року відповідно до вимог ч.ч. 1, 4 ст. 214 КПК України. У даній позовній заяві позивачем визначено заподіювачем шкоди прокуратуру з підстав невиконання рішення суду.
Щодо покликань сторони відповідача Львівської обласної прокуратури про виконання ухвали слідчого судді 16 липня 2018 року у справі №466/4210/18 суд зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Львова від 16 липня 2018 року зобов`язано уповноважену особу Львівської місцевої прокуратури № 2 розглянути заяву ОСОБА_1 від 23 квітня 2018 року відповідно до вимог ч.ч. 1, 4 ст. 214 КПК України.
В матеріалах справи відсутні докази внесення в ЄРДР відомостей за заявою ОСОБА_1 від 23 квітня 2018 року на підставі ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Львова від 16 липня 2018 року у справі №466/4210/18.
У постанові про закриття кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 4201814[телефон приховано] зазначено, що ОСОБА_1 повідомлений листом Львівської місцевої прокуратури № 2 від 20.07.2018 року за підписом першого заступника керівника даної прокуратури Пацюркевича О.В. на виконання розгляду ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Львова від 16 липня 2018 року розглянуто заяву останнього від 23.04.2018 року, однак жодних об`єктивних даних, які б свідчили про вчинення працівниками Шевченківського ВП ГУНП у Львівській області кримінальних правопорушень не встановлено.
Згідно п.1 ст.214 КПК України ( в редакції чинній на дату прийняття ухвали ) слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов`язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування.
Відповідно до ч.4 ст.214 КПК України ( в редакції чинній на дату прийняття ухвали ) слідчий, прокурор, інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов`язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення. Відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 818/1526/18 у межах процедури оскарження бездіяльності слідчого щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР після отримання заяви, слідчий суддя з`ясовує обставини та мотиви, з яких слідчий або прокурор дійшов висновку про відсутність підстав для внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, чим саме обґрунтоване невнесення відповідних відомостей до ЄРДР, та вирішує питання про наявність або відсутність правових підстав для зобов`язання слідчого або прокурора внести інформацію про кримінальне правопорушення до ЄРДР.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2019 року в справі № 818/15/18 зауважила, що у межах процедури за правилами п.1 ч.1 ст.303 КПК слідчий суддя з`ясовує обставини та мотиви, з яких слідчий або прокурор дійшов висновку про відсутність підстав для внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, чим саме обґрунтоване невнесення відповідних відомостей до ЄРДР, та вирішує питання про наявність або відсутність правових підстав для зобов`язання слідчого або прокурора внести інформацію про кримінальне правопорушення до ЄРДР.
Із системного аналізу наведених правових норм та правових позицій Верховного Суду слід дійти висновку, що на підставі ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Львова від 16 липня 2018 року повинні були внесені відомості про кримінальне правопорушення до ЄРДР.
Таким чином не заслуговують на увагу покликання представника органу прокуратури, що дана ухвала слідчого судді від 16.07.2018 року була виконана шляхом розгляду відповідно до ч.1 та ч.4 ст214 КПК України та надано відповідь листом.
З приводу кримінального провадження відомості про яке внесено до ЄРДР за № 4201814[телефон приховано] за ч. 2 ст. 382 КК України суд зазначає наступне.
При розгляді справи встановлено, що Ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 26.07.2018 року, зобов`язано відповідальну особу прокуратури Львівської області внести відповідні відомості до ЄРДР за заявою ОСОБА_1 від 24.07.2018 року.
03.08.2018 року внесено відомості до ЄРДР за № 4201814[телефон приховано] за ч. 2 ст. 382 КК України, на підставі заяви ОСОБА_1 від 24.07.2018 року. У витягу з ЄРДР зазначено фабула: ухвалою Галицького районного суду м.Львові від 26.07.2018 зобовязано посадових осіб прокуратури Львівської області внести відомості до ЄРДР на підставі заяви ОСОБА_1 від 24.07.2018 за фактом невиконання рішення суду першим заступником Львівської місцевої прокуратури № 2 Пацюркевич О.В.
Як вбачається із заяви ОСОБА_1 від 23.04.2018 року в такій він просив внести відомості щодо вчинення кримінального правопорушення начальником Шевченківського ВП ГУНП у Львівській області. Натомість в заяві ОСОБА_1 від 24.04.2018 року він просив внести відомості щодо вчинення кримінального правопорушення прокурором. Відтак, встановлено, що відомості до ЄРДР за № 4201814[телефон приховано] за ч. 2 ст. 382 КК України внесено на підставі Ухвали слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 26.07.2018 року щодо заяви ОСОБА_1 від 24.04.2018 року. Відтак, встановлено, що відомості до ЄРДР за № 4201814[телефон приховано] за ч. 2 ст. 382 КК України не було внесено на виконання ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Львова від 16 липня 2018 у справі № 466/4210/18.
Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Зі змісту ч. 2 ст. 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.
У ст. 55 Конституції України визначено, що права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ч. 6 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.
Статтею 1173 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
За змістом ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Згідно з ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає у фізичному болі та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у приниженні честі та гідності фізичної.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.і.
У пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" судам роз`яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювачу, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього її заподіянні. Перераховані складові фактичної підстави для відповідальності з заподіяння моральної шкоди є колом тих обставин, які повинні бути встановлені судом. Відсутність хоча б одного елементу виключає відповідальність за завдану шкоду. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Відповідно до положень ст. 36 КПК України прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, уповноважений починати досудове розслідування за наявності підстав, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 307 КПК України, за результатами розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора постановляється ухвала. Відповідно до ч. 2 ст. 369 КПК України, ухвала є видом судового рішення.
Згідно з ч.2 ст. 21 КПК України, вирок та ухвала суду, що набрали законної сили, є обов`язковими і підлягають безумовному виконанню на всій території України.
Згідно ст. 8 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року, кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.
Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
При цьому, затримка у виконанні судового рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення у справі ОСОБА_3 , заява № 22774/93, п. 74, ЄСПЛ 1999-V), у зв`язку з чим саме на державі лежить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці.
Згідно положень пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року "Про судове рішення у цивільній справі", - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У пункті 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009 (справа щодо конституційності окремих положень Кримінально-процесуального кодексу України) Конституційний Суд України зазначив, що відповідно до положень Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання; обов`язковість рішень суду є однією із основних засад судочинства, яка гарантує ефективне здійснення правосуддя; виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової.
Пунктом 74 рішення ЄСПЛ (справа «Іммобільяре Саффі», заява № 22774/93) визначено, що затримка у виконанні судового рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається п. 1 ст. 6 Конвенції, у зв`язку з чим саме на державі лежить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці.
Своєю чергою, виконання судового рішення, висока якість та ефективність його виконання корелює меті судочинства та є складовою права на справедливий суд в контексті статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Так, ЄСПЛ у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року вказав, що виконання судового рішення є невід`ємним елементом права на судовий захист, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Водночас, реальне та своєчасне виконання судових рішень в Україні вже тривалий час є складним та найбільш проблемним етапом судового спору. Право на справедливий суд стало б ілюзорним у разі, коли правова система держави допускала б, щоб остаточне, обов`язкове судове рішення залишалося невиконаним. Орган державної влади не має права посилатися на брак коштів, виправдовуючи неспроможність виконати судове рішення про виплату боргу. Невиконання судового рішення не може бути виправдане відсутністю бюджетних видатків.
Також Верховний Суд в постанові від 27 серпня 2020 року у справі № 344/303/16-ц (провадження № 61-42697св18), розглядаючи питання відшкодування шкоди за невиконання судового рішення вказав таке: «Конституція України встановлює, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Ці положення також відображені у статтях 1, 11 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», із уточненням щодо кола осіб, а саме: судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об`єднаннями громадян та іншими організаціями, громадянами та юридичними особами на всій території України.
З урахуванням комплексного аналізу статей 3, 15, 16, 23, 1167 ЦК України компенсація за порушення права на виконання судового рішення у розумний строк як захід відповідальності держави має на меті відшкодування заподіяної немайнової шкоди фактом порушення процедурних умов, що забезпечують реалізацію цього права упродовж розумного строку, незалежно від наявності чи відсутності вини органів, на які покладено обов`язок щодо виконання судових актів, інших державних органів та їх посадових осіб, хоча законом у цьому випадку передбачена умисна форма вини особи, що завдала моральної шкоди.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Львова від 16.07.2018 року у справі №466/4210/18 зобов`язано уповноважених осіб Львівської місцевої прокуратури №2 вчинити певні дії, однак такі виконані не були, оскільки останніми не вжито заходів щодо внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою ОСОБА_1 від 23.04.2018 року.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17. Зокрема, у зазначеній справі суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним з ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік і стан здоров`я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставини справи, повинен встановити, чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
Положеннями п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань з урахуванням у кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, ураховується характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотних вимушених змін у його життєвих та виробничих стосунках.
Таким чином, дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що в результаті невиконання рішення суду, позивач, як заявник, зазнав моральних страждань, які полягали в тому, що він перебував у стресі та хвилюванні, невизначеності щодо невиконання судового рішення та зазнав інших соціально-побутових і психо-емоційних змін, які характерні для особи, яка втратила відчуття справедливості у з`вязку з бездіяльністю органів державної влади. В результаті такої бездіяльності органів державної влади були порушені нормальні життєві зв`язки позивача.
Разом з тим, з приводу покликань позивача, що протиправні дії призвели до настання інвалідності суд зауважує наступне. Як вбачається з витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 97/26/6570/В від 13.08.2026 року вбачається, що ОСОБА_1 встановлено ІІІ -третя група інвалідності 08.07.2026 за встановленим діагнозом. Однак за відсутності в матеріалах справи доказів про причинно-наслідковий зв`язок між бездіяльності відповідача які полягали у невиконанні рішенні суду та настанням інвалідності, позивачем така обставина не доведена.
У відповідності до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 15.12.2020 р. у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19), розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Як зазначив Верховний Суд в постанові від 26.01.2021 року у справі № 335/5271/17, встановлюючи протиправність дій суб`єкта владних повноважень та, відповідно, наявність підстав для стягнення моральної шкоди, суди першої та апеляційної інстанцій не мають своїм обов`язком присуджувати розмір вказаної шкоди виключно в тій сумі, яка зазначена позивачем у позовній заяві. Суди, визначаючи співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам, повинні виходити із засад розумності та справедливості.
З огляду на викладене, зважаючи на доведеність факту невиконання структурними підрозділами відповідача уповноважених осіб Львівської обласної прокуратури покладених на них ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 16 липня 2018 року зобов`язань щодо вчинення дій, а також доведеність факту наявності моральної шкоди, що завдана позивачу, яка полягає у невиконанні рішення суду, що спричинило моральні страждання, зважаючи на обсяг, характер та тривалість заподіяних моральних страждань позивачу, враховуючи тривалість невиконання судового рішення, вимоги розумності та справедливості, відшкодуванню на користь ОСОБА_1 підлягає завдана моральна шкода в розмірі 20000 грн., яка буде належною та достатньою для її покриття, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Покликання представників відповідачів, що позивач не надав жодного доказу на підтвердження факту завдання моральної шкоди, не заслуговують на увагу, оскільки сам факт тривалого невиконання рішення суду, є підставою для відшкодування такій особі моральної шкоди, враховуючи, що йому доводилося докладати додаткових зусиль та витрачати час для відновлення порушеного права.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити частково, із врахуванням викладеного вище вважає за необхідне стягнути на користь ОСОБА_1 з Державного бюджету України в рахунок відшкодування моральної шкоди 20 000,00 грн.
Керуючись ст.ст. 13,14, 18, 76, 77, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, ст.ст. 19, 55, 56, 129, 129-1 Конституції України, ст.ст. 2, 23, 170, 1173, 1174, 1176 ЦК України, суд,-
у х в а л и в:
Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 20000 (двадцять тисяч гривень) компенсації моральної шкоди.
У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом 30 днів з часу складання повного судового рішення до Львівського апеляційного суду або через місцевий суд до Львівського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 02 жовтня 2026 року.
Суддя Н. Б. Добош