КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/7750/2026
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
01 жовтня 2026 року місто Київ
справа № 761/4102/22
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.
суддів: Таргоній Д.О., Голуб С.А.
за участю секретаря судового засідання - Щур К.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 05 вересня 2025 року, постановлену під головуванням суддіФролової І.В., повний текст ухвали складено 05 вересня 2025року, у справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність заступника начальника Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Ясюкевича Олексія Валерійовича та про зняття арешту з майна,-
В С Т А Н О В И В:
У червні 2025 року заявник ОСОБА_1 звернулася до Шевченківського районного суду міста Києва зі скаргою на бездіяльністьзаступника начальника Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Ясюкевича О.В. в якій просив:
визнати незаконною бездіяльність державного виконавця заступника начальника відділу Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Ясюкевич О.В. щодо невчинення дій по зняттю арешту з належного ОСОБА_1 майна, який був накладений відповідно до постанови про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1 від 04квітня 2013 року (реєстраційний номер обтяження 1001758);
скасувати арешт з належного ОСОБА_1 майна, який був накладений державним виконавцем Ленінського ВДВС ДМУЮ Журавльовим С.Г. відповідно до постанови про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1 від 04квітня 2013 року (реєстраційний номер обтяження 1001758).
В обгрунтування вимог посилалася на те, що на виконанні Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новкодацькому районах міста Дніпра Піденного МУМЮ (м.Одеса) (раніше Ленінського ВДВС ДМУЮ) перебувало виконавче провадження НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа №2-4947/10 виданого 14 січня 2013 року Шевченківським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ«КБ «Надра» боргу у розмірі 130680,67 грн.
Постановою про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1 від 04 квітня 2013 року було накладено арешт на все нерухоме майно боржника ОСОБА_1 . Вказане обтяження було зареєстровано в державному реєстрі речових прав та їх обтяжень за №1001758.
В подальшому вказане виконавче провадження було завершене на підставі п.2 ч.1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», при цьому накладене обтяження за №1001758 в вигляді арешту на все нерухоме майно зняте не було.
04 березня 2020 року між ПАТ «КБ «Надра» та ТОВ «ФК «Омега Фактор» був укладений договір про відступлення прав вимог.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 25 листопада 2022 року у справі №761/4102/22 (2-4947/10) у задоволенні заяви ТОВ «ФК «Омега Фактор» про зміну стягувача та поновлення строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання, а саме виконавчого листа №2-4947/10 виданого 14 січня 2013 року Шевченківським районним судом м. Києва відмовлено.
Вважає, що механізми щодо повторного пред'явлення виконавчого документа №2-4947/10 виданого 14 січня 2013 року до виконання вичерпані.
Вказувала, що 15 листопада 2024 року нею було сплачено 13437 грн. виконавчого збору та витрат виконавчого провадження.
Посилалася на те, що ОСОБА_1 має намір набути нерухоме майно у власність, але зареєстроване обтяження в державному реєстрі речових прав та їх обтяжень за №1001758 автоматично буде розповсюджуватися і на новонабуте нерухоме майно, що порушує її конституційні права на вільне володіння та розпорядження майном.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 05 вересня 2025 рокускаргу ОСОБА_1 задоволено.
Зобов`язано Другий Правобережний відділ державної виконавчої служби у Чечелівському та Новкодацькому районах міста Дніпра Піденного МУМЮ (м.Одеса) зняти арешт з належного ОСОБА_1 майна, який був накладений відповідно до постанови про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1 від 04 квітня 2013 року (реєстраційний номер обтяження 1001758).
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ДругийПравобережнийвідділ державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив оскаржувану ухвалу скасувати та постановити нову, якою відмовити у задоволенні скарги.
На обґрунтування вимог посилався на те, що повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника.
Вказував, що у виконавчому провадженні НОМЕР_1 постановою державного виконавця від 25 грудня 2018 року виконавчий документ було повернуто стягувачу на підставі п.7 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» (транспортний засіб боржника, який було оголошено у розшук державним виконавцем - не розшукано).
Зазначав, що боржником не було надано до суду належних і допустимих доказів сплати основного боргу, витрат виконавчого провадження та виконавчого збору у виконавчому провадженні № 37394757, а відтак у суду першої інстанції були відсутні правові підстави для задоволення скарги і зняття арешту з майна боржника.
Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Заявник ОСОБА_1 , заступник начальникаДругого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Ясюкевич О.В. в судове засідання не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином. В апеляційній скарзі Другий Правобережний відділ державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України просив розглядати справу у відсутність його представника.
Виходячи з положень ст.13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у відсутність осіб, які не з'явилися у судове засідання на підставі ч.2 ст. 372 ЦПК України.
Відповідно до ч.ч.4, 5 ст.268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи на виконанні Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новкодацькому районах міста Дніпра Піденного МУМЮ (м.Одеса) (раніше Ленінського ВДВС ДМУЮ) перебувало виконавче провадження НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа №2-4947/10 виданого 14 січня 2013 року Шевченківським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «КБ «Надра» боргу у розмірі 130680,67 грн.
Відповідно до постанови про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1 від 04 квітня 2013 року було накладено арешт на все нерухоме майно боржника ОСОБА_1 . Вказане обтяження було зареєстровано в державному реєстрі речових прав та їх обтяжень за №1001758.
В подальшому вказане виконавче провадження було завершене на підставі п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», при цьому накладене обтяження за №1001758 в вигляді арешту на все нерухоме майно зняте не було.
04 березня 2020 року між ПАТ «КБ «Надра» та ТОВ «ФК «Омега Фактор» був укладений договір про відступлення прав вимог.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 25 листопада 2022 року у справі №761/4102/22 (2-4947/10) у задоволенні заяви ТОВ «ФК «Омега Фактор» про зміну стягувача та поновлення строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання, а саме виконавчого листа №2-4947/10 виданого 14 січня 2013 року Шевченківським районним судом м. Києва відмовлено.
Судом при розгляді справи №761/4102/22 (2-4947/10) встановлено, що представник первісного стягувача ВАТ «КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», отримав виконавчий лист ще 14січня 2013 року, тобто за більш ніж шість років до відступлення прав вимоги, однак представником заявника не обґрунтовано, а судом не встановлено, що з того часу стягувачем вчинялись будь-які дії, спрямовані на примусове виконання виконавчого листа в межах визначеного строку, поновлення строку для пред`явлення його до виконання або існували обставини, які об`єктивно цьому перешкоджали.
Положеннями статті 447-1 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.451 ЦПК України уразі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає оскаржувані дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказував у своїх рішеннях, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», №18357/91, § 40).
Виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду й ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статями 6, 13 Конвенції.
Саме такий принцип застосовує ЄСПЛ у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень є невід'ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь-якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи.
ЄСПЛ неодноразово наголошував у своїх рішеннях, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов'язкових судових рішень (рішення у справах «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року, «Ясіун'єне проти Литви» від 06 березня 2003 року, «Руйану проти Румунії» від 17 червня 2003 року, «Півень проти України» від 29 червня 2004 року).
Існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов'язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для «законного сподівання» на виплату такої заборгованості і становить «майно» цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу (рішення ЄСПЛ у справі «Агрокомплекс проти України» від 25 липня 2013 року).
Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх в добровільному порядку, на час видачі виконавчого листа від 14 січня 2013 року №2-4947/10 та пред'явлення його до виконання були врегульовані Законом №606-XIV, який втратив чинність 05 жовтня 2016 року.
За змістом статті 11 Закону №606-XIV державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом. Державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.
Відповідно до частини першої статті 30 Закону №606-XIV державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закону.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 47 Закону №606-XIV виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а, здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону (частина п'ята статті 47 Закону №606-XIV).
Пунктом 8 частини першої статті 49 Закону №606-XIV передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Згідно з частиною другою статті 50 Закону №606-XIV у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.
Отже, з огляду на наведені норми Закону №606-XIV, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, виконавче провадження не є закінченим.
Оскільки повернення виконавчого листа з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 47 Закону №606-XIV, не позбавляло стягувача права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону, тому на час повернення виконавчого листа стягувачу у державного виконавця були відсутні передбачені Законом підстави для зняття арешту з майна боржника.
Відповідно до частини першої статті 22 Закону №606-XIV виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання в такі строки: 1) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців; 2) інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом.
05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України від 02 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII).
Згідно з пунктом 5 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1404-VIII виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред'являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.
Тлумачення пункту 5 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1404-VIII свідчить, що положення цього Закону застосовуються лише до виконавчих документів, строк пред'явлення до виконання за якими не сплив на час набрання чинності цим Законом. Вказаним пунктом Закону не передбачено зворотної дії в часі і можливості застосування норм цього Закону до виконавчих документів, строк пред'явлення до виконання яких сплив на час набрання ним чинності.
Відповідно до пункту 7 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1404-VIII виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом 05 жовтня 2016 року виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.
За частиною першою, другою, пунктом 1 частини четвертої статті 12 Закону №1404-VIII виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття. Строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Відповідно до ч.ч.4, 5 ст.59 Закону №1404-VIII підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що підлягає примусовому виконанню.
Водночас, у випадку повного виконання виконавчого документа та сплати витрат, пов'язаних з його примусовим виконанням, підстави для збереження чинності арешту майна боржника відсутні.
Відповідно до частини 5 статті 13 Закону №1404-VIII постанова про зняття арешту постановляється виконавцем не пізніше наступного робочого дня після надходження до нього документів, що підтверджують наявність підстав, передбачених частиною четвертою статті 59 цього Закону, та надсилається в той самий день органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника. За порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавці несуть відповідальність в порядку, встановленому законом.
Разом з тим, Законом України «Про виконавче провадження» не врегульовано правовідносини щодо припинення заходів примусового виконання виконавчого документа у зв'язку з його добровільним виконанням після повернення виконавчого документа стягувачу та/або закінчення виконавчого провадження.
В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 березня 2020 року у справі №817/928/17 (адміністративне провадження №К/9901/20268/18) зазначено про те, що як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав, законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного виконавця не проводяться.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 травня 2025 року в справі №2/1522/11652/11 звернула увагу, що законодавець у Законі №1404-VIII передбачив випадки, за яких арешт з майна знімається одночасно із поверненням виконавчого документа стягувачу, а саме: стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа; стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення; запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру (частина третя статті 37 Закону №1404-VIII).
Враховуючи наведене повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника (за винятком випадків, передбачених у частині третій статті 37 Закону №1404-VIII).
Водночас, у постанові від 04 червня 2025 року Верховний Суд у справі №756/8592/24 (провадження №61-16951св24), у правовідносинах, що є подібними, зауважив, що Велика Палата Верховного Суду висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.
Згідно з положеннями статті 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні. Право приватної власності є непорушним.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника та заборони його відчуження, у відсутність майнових претензій з боку стягувача та відсутність у необхідності подальшого застосування таких заходів, бездіяльність державних виконавців щодо незняття арешту з майна боржника та заборони на його відчуження є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння його майном.
Подібні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 07 липня 2021 року в справі № 2-356/12, від 03 листопада 2021 року в справі № 161/14034/20, від 22 грудня 2021 року в справі № 645/6694/15, від 12 жовтня 2022 року в справі № 203/3435/21, від 13 липня 2022 року в справі № 2/0201/806/11, від 10 січня 2024 року справа № 569/6234/22 (провадження № 61-2690св23), від 28 серпня 2024 року у справі № 947/36027/21 (провадження № 61-12849св23).
Арешт майна має тимчасовий характер, і його тривалість обмежена часовими рамками виконавчої процедури. Після припинення такої процедури відповідне втручання втрачає легітимність (постанова Верховного Суду від 14 січня 2026 у справі №640/20808/22-ц).
Відповідно до платіжної інструкції від 15 листопада 2024 року ОСОБА_1 в повному обсязі сплатила виконавчий збір та витрати виконавчого провадження НОМЕР_1 в сумі 13437 грн.
Згідно інформації з Єдиного реєстру боржників інформація про боржника ОСОБА_1 відсутня. Також відсутня інформація в автоматизованій системі виконавчого провадження щодо відкритого виконавчого провадження стосовно ОСОБА_1 .
14 травня 2025 року ОСОБА_2 через свого представника, адвоката Притулу С.В., направила до державного виконавця Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівськомута Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Ясюкевич О.В. заяву про зняття арешту з майна боржника. Однак відповідь щодо поданої заяви не отримано, арешт на належне майно заявника який був накладений відповідно до постанови про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1 від 04 квітня 2013 року (реєстраційний номер обтяження 1001758) не знятий.
Колегія суддів звертає увагу на те, що тривале збереження арешту на майно боржника, коли вичерпано правову мету його існування (забезпечення виконання рішення), становить невиправдане та непропорційне втручання у право особи на мирне володіння своїм майном, що є порушенням статті 1 Протоколу №1 до Конвенції.
Встановивши, що виконавче провадження НОМЕР_1 було завершене на підставі п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», повторно виконавчий лист не пред'являвся до виконання та відсутня інформація в автоматизованій системі виконавчого провадження щодо відкритого виконавчого провадження стосовно ОСОБА_1 за виконавчим листом №2-4947/10, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для зняття арешту з належного ОСОБА_1 майна, який був накладений відповідно до постанови про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1 від 04квітня 2013 року (реєстраційний номер обтяження 1001758).
Суд першої інстанції належним чином дослідив наявні у справі докази, надав їм належну правову оцінку та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення скарги.
Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди апелянта з висновками суду першої інстанції, однак не містять обставин, які б свідчили про неправильне встановлення судом фактичних обставин справи чи неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України - залишити без задоволення.
Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 05 вересня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її ухвалення.
Головуючий:
Судді: