номер провадження справи 17/79/26
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02.10.2026 Справа № 908/1207/26
м. Запоріжжя
Господарський суд Запорізької області у складі судді Корсуна В.Л., при секретарі судового засідання Станіщуку Д.М., розглянувши матеріали справи № 908/1207/26
за позовною заявою: комунального підприємства "Градпроект", 69037, м. Запоріжжя, вул. Зелінського, буд. 3
до відповідача: приватного підприємства "Промекспорт", 69114, м. Запоріжжя, вул. Воронезька, буд. 22
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: департамент комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради, 69126, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 206
про звільнення частини нежитлового приміщення шляхом виселення
У засіданні приймали участь:
від позивача: Ямаєва Ю.С., довіреність від 03.12.25 № 3971/1
від відповідача: не з`явився
від третьої особи: Голосова С.І., довіреність від 02.01.26 № 02/01/01-10
СУТЬ СПОРУ:
20.05.26 до Господарського суду Запорізької області в системі "Електронний суд" надійшла позовна заява за вих. від 20.05.26 комунального підприємства "Градпроект" (далі КП "Градпроект") з вимогами до приватного підприємства "Промекспорт" (надалі ПП "Промекспорт") за участі департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради (третя особа) про звільнення частини нежитлового приміщення № 84 цокольного поверху (літ. А-5) загальною площею 1,40 кв.м, по вул. Незалежної України, 58 у м. Запоріжжі шляхом виселення ПП "Промекспорт".
20.05.26 автоматизованою системою документообігу суду здійснено автоматичний розподіл судової справи № 908/1207/26 між суддями, яку передано на розгляд судді Корсуну В.Л.
Крім того, заявник в прохальній частині позовної заяви за вих. від 20.05.26 просить суд залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - департамент комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради (69126, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 206, код ЄДРПОУ 37573068).
Ухвалою від 25.05.26 судом прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/1207/26. Залучено до участі у справі № 908/1207/26, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - департамент комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради (69126, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 206, код ЄДРПОУ 37573068). Підготовче судове засідання призначено на 17.06.26 о/об 11 год. 00 хв.
Представник відповідача в судове засідання 17.06.26 не з`явився, про дату, місце та час розгляду справи був повідомлений належним чином.
Ухвалою від 17.06.26 судом продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів - по 24.08.26 включно та відкладено підготовче засідання у справі № 908/1207/26 на 21.07.26 о 10 год. 30 хв. Зобов`язано учасників справи виконати вимоги п. 9 резолютивної частини ухвали суду від 25.05.26. Зобов`язано позивача невідкладно надіслати на адресу відповідача копію позовної заяви та копії доданих до неї документів листом з описом вкладення. Докази такого надсилання (направлення) невідкладно надати суду.
22.06.26 до суду в системі "Електронний суд" від представника позивача надійшла заява про виконання вимог п. 9 резолютивної частини ухвали суду від 25.05.26.
15.07.26 до суду в системі "Електронний суд" від представника позивача надійшла заява з проханням провести судове засідання, призначене на 21.07.26 без його участі, у зв`язку з перебуванням представника позивача у відпустці до 07.08.26, проти закриття підготовчого провадження та призначення слухання справи по суті не заперечує.
20.07.26 до суду в системі "Електронний суд" від представника третьої особи надійшли пояснення щодо позову.
Представники позивача та відповідача в судове засідання 21.07.26 не з`явились, про дату, місце та час розгляду справи були повідомлені належним чином.
Ухвалою від 21.07.26 судом відкладено підготовче засідання у справі № 908/1207/26 на 11.08.26 об 11 год. 00 хв.
Представник відповідача в судове засідання 11.08.26 не з`явився, про дату, місце та час розгляду справи був повідомлений належним чином.
В засіданні 11.08.26 представником позивача подано заяву за вих. від 11.08.26 про долучення документів. Судом задоволено вказану заяву представника позивача про долучення документів (доказів), додані документи прийнято до розгляду.
Крім того, в засіданні 11.08.26 судом з`ясовано положення ст. ст. 182, 185 ГПК України та повноту виконання запропонованих вимог, викладених в ухвалі суду про відкриття провадження у даній справі.
Представниками позивача та третьої особи повідомлено суду, що до матеріалів справи надані всі документи, необхідні для вирішення даної справи по суті спору.
Ухвалою від 11.08.26 судом закрито підготовче провадження у справі № 908/1207/26 та призначено справу до судового розгляду по суті на 25.08.26 о 12 год. 30 хв.
Представник відповідача в судове засідання 25.08.26 не з`явився, про дату, місце та час розгляду справи був повідомлений належним чином.
В засіданні 25.08.26 розпочато розгляд справи по суті.
У вступному слові представники позивача та третьої особи в усній формі стисло виклали зміст та підстави своїх вимог щодо предмета позову. Суд перейшов до з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами.
Ухвалою від 25.08.26 судом оголошено перерву в розгляді справи № 908/1207/26 по суті до 22.09.26 о 14 год. 10 хв.
Представник відповідача в судове засідання 22.09.26 не з`явився, про дату, місце та час розгляду справи був повідомлений належним чином.
В засіданні 22.09.26 завершено стадію з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами, суд перейшов до судових дебатів.
З огляду на викладене, враховуючи положення ст. 219 ГПК України, судом оголошено про перехід до стадії ухвалення судового рішення та ухвалою від 22.09.26 відкладено ухвалення та проголошення судового рішення на 02.10.26 о 09 год. 30 хв.
В засіданні 02.10.26, на підставі ст. 240 ГПК України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Позивач (в особі уповноваженого представника) в судових засіданнях заявлені позовні вимоги підтримала в повному обсязі з підстав викладених в позовній заяві за вих. від 20.05.26. Просила суд звільнити частину нежитлового приміщення № 84 цокольного поверху (літ. А-5) загальною площею 1,40 кв.м, по вул. Незалежної України, 58 у м. Запоріжжі шляхом виселення ПП "Промекспорт".
Відповідач (його представник) в судові засідання жодного разу не з`явився про причини такої неявки суд не повідомив.
Про відкриття провадження у даній справі та її розгляд судом відповідач був повідомлений належним чином.
Частиною 5 ст. 176 ГПК України встановлено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому ст. 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини 4 статті 120 цього Кодексу.
Згідно із ч.ч. 3, 7 ст. 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.
Відповідно до ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
З положень ч. 4 ст. 89 ЦК України слідує, що до Єдиного державного реєстру вносяться, зокрема, відомості про місцезнаходження юридичної особи.
Згідно із ч. 1 ст. 7 та ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру. Якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, адресою місцезнаходження відповідача - приватного підприємства "Промекспорт" є: 69114, м. Запоріжжя, вул. Воронезька, буд. 22.
У зв`язку з відсутністю станом на час відкриття провадження у даній справі № 908/1207/26 зареєстрованого електронного кабінету у приватного підприємства "Промекспорт", ухвала Господарського суду Запорізької області від 12.07.26 про відкриття провадження у справі № 908/1207/26 та всі інші ухвали наведенні вище по тексту вказаного рішення були направлені відповідачу на вищезазначену адресу.
Разом з тим, 12.06.26 ухвала суду про відкриття провадження у справі від 25.05.26, 08.07.26 ухвала суду від 17.06.26, 17.08.26 ухвала суду від 21.07.26, 04.09.26 ухвала суду від 11.08.26 та 21.09.26 ухвала суду від 25.08.26 були повернуті підприємством поштового зв`язку до господарського суду без вручення адресату, з відміткою (дослівно): "за закінченням встановленого терміну зберігання".
Суд зазначає, що відповідач у даній справі є юридичною особою, на яку відповідно до положень ст. 4, ч. 1, п. 10 ч. 2 ст.9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" покладено обов`язок зазначати достовірні дані щодо місцезнаходження юридичної особи та які відповідно до положень ст. 10 зазначеного Закону вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв`язок" та Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.09 № 270.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 09.02.22 у справі № 916/939/15-г.
Відповідно до змісту постанови Верховного Суду від 14.08.20 у справі № 904/2584/19, Касаційний господарський суд здійснивши аналіз статей 120, 242 ГПК України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, дійшов висновку, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.
Верховний Суд у вищевказаній постанові також зазначив, що встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.
День невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвал суду (зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 07.06.22 у справі № 910/4430/21).
Судом також враховано, що відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.08, сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Про хід розгляду справи відповідач міг дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України "Єдиний державний реєстр судових рішень"://reyestr.court.gov.ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України "Про доступ до судових рішень" № 3262-IV від 22.12.05 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.
Крім того, судом враховано, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами" (набрав законної сили 18.10.23) внесено зміни, зокрема, до ч. 6 ст. 6 ГПК України та викладено її в наступній редакції: "…Адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.
Якщо реєстрація електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суперечить релігійним переконанням особи, яка зобов`язана його зареєструвати відповідно до цієї частини, передбачені цим Кодексом процесуальні наслідки звернення до суду такою особою без реєстрації електронного кабінету у вигляді залишення її документа без руху, його повернення або залишення без розгляду не застосовуються за умови, що особа заявила про такі обставини одночасно із поданням відповідного документа шляхом подання окремої обґрунтованої письмової заяви. …".
Крім того, вказаним Законом внесено зміни також в ч. 7 ст. 42 ГПК України та викладено її в наступній редакції: "… Якщо цим Кодексом передбачено обов`язок учасника справи щодо надсилання копій документів іншим учасникам справи, такі документи в електронній формі можуть направлятися з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, шляхом надсилання до електронного кабінету іншого учасника справи, а в разі відсутності в іншого учасника справи електронного кабінету чи відсутності відомостей про наявність в іншого учасника справи електронного кабінету - у паперовій формі листом з описом вкладення.
Якщо інший учасник справи (відповідно до ч. 6 ст. 6 цього Кодексу) зобов`язаний зареєструвати електронний кабінет, але не зареєстрував його, учасник справи, який подає документи до суду в електронній формі з використанням електронного кабінету, звільняється від обов`язку надсилання копій документів такому учаснику справи.
Суд, направляючи такому учаснику справи судові виклики і повідомлення, ухвали у випадках, передбачених цим Кодексом, зазначає у цих документах про обов`язок такої особи зареєструвати свій електронний кабінет та про можливість ознайомлення з матеріалами справи через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему або її окрему підсистему (модуль), що забезпечує обмін документами. …".
Частиною 2 розділу ІІ "Прикінцеві положення" вищезазначеного Закону встановлено, що справи в судах першої, апеляційної та касаційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цим Законом, розглядаються за правилами, що діють після введення в дію цього Закону.
З викладеного вбачається, що з 18.10.23, зокрема, на юридичних осіб покладено обов`язок зареєструвати електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), а також встановлено, що документи, які в обов`язковому порядку мають надсилатися іншій стороні, можуть надсилатись в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля).
Більш того, неявка керівника чи уповноваженого (них) представника (ків) відповідача в судові засідання у цій справі не позбавляє права і обов`язку суд прийняти законне і обґрунтоване рішення у справі № 908/1207/26 по суті спору протягом розумного строку визначеного чинним ГПК України.
Суд зазначає, що відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.97, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У відповідності до ст. 42 ГПК України, учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до ін. учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтись в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.
Третя особа (в особі уповноваженого представника) в судових засіданнях заявлені позовні вимоги підтримала в повному обсязі з підстав викладених в поясненнях третьої особи за вих. від 20.07.26 № 908/1207/26. Просила суд задовольнити позовні вимоги позивача в повному обсязі.
З урахуванням дії режиму воєнного стану, повітряними тривогами в м. Запоріжжі, а також наявними випадками відключеннями будівлі суду від електропостачання, в Господарському суді Запорізької області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. Відтак, з метою забезпечення учасників справи правом на належний судовий захист, справу розглянуто у розумні строки враховуючи вищевказані обставини та факти.
Крім того, судом враховано, що:
- у відповідності до ст. 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається;
- станом на час прийняття та підписання процесуального рішення у цій справі по суті спору бойові дії ведуться на певній частині території Запорізької області, а не в місті Запоріжжя;
- прийом документів Господарським судом Запорізької області здійснюється в паперовому та електронному вигляді;
- сторони та третя особа по справі користуючись правами визначеними ст. ст. 42, 46 ГПК України, вправі клопотати та подавати заяви у справі як в паперовому, так і в електронному вигляді.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення уповноважених представників позивача та третьої особи, суд
ВСТАНОВИВ:
21.11.05 між управлінням житлового господарства Запорізької міської ради (Орендодавець), комунальним підприємством "Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання № 13" (Балансоутримувач) та приватним підприємством "Промекспорт" (Орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення № 1400/13 (договір).
Відповідно до п. 1.1. договору, Орендодавець на підставі рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради від 22.09.05 за № 345/38 передає, а Орендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення загальною площею 8,95 кв.м. за адресою: вул. 40 років Радянської України, 58, яке значиться на балансі КП «ВРЕЖО № 13». Дане нежитлове приміщення вбудоване в підвал 5-поверхового будинку відповідно до плану з інвентарної справи, доданого до експортної оцінки виконаної ПП Давидовською О.Я. Технічна характеристика нежитлового приміщення на момент укладання договору відображена в експертній оцінці об`єкту оренди.
Згідно із п. 1.2. договору, приміщення передається в оренду під майстерню з ремонту шкіряних виробів.
Пунктом 1.3. договору визначено, що вартість нежитлового приміщення згідно проведеної експертної оцінки на 31.10.05 складає 5 797,00 грн.
У відповідності до п. 2.1. договору, вступ Орендаря у користування нежитловим приміщенням настає одночасно з підписанням договору та акту прийому-передачі вказаного нежитлового приміщення, підписаного з Балансоутримувачем.
Після закінчення строку дії договору оренди, якщо немає у встановленому порядку угоди сторін про його продовження на новий строк, або у випадку дострокового його розірвання, Орендар зобов`язаний у 10-ти добовий термін здати Балансоутримувачу нежитлове приміщення за актом прийому-передачі (п. 2.4. договору).
Згідно із п. 11.1. договору, цей договір діє з 21.11.05 до 21.11.08.
Відповідно до п. 11.8. договору, дія договору оренди припиняється внаслідок, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.
21.11.05 між Балансоутримувачем та Орендарем підписано акт приймання-передачі орендованого майна, згідно з яким КП «ВРЕЖО № 13» передало, а ПП «Промекспорт» прийняло в строкове користування на термін, обумовлений у договорі оренди, нежитлове приміщення за адресою: вул. 40 років Радянської України, 58 площею 8,95 кв.м.
Додатковою угодою від 06.06.07 до договору змінено орендну ставку та оплату.
Додатковою угодою від 22.09.08 до договору, сторонами змінено площу орендованого приміщення з 8.95 м.кв. на 9,00 м.кв.
Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 26.11.08, приміщення цокольного поверху літ. А-5 за адресою: м. Запоріжжя, вул. 40 років Радянської України, буд. 58, прим 84, площею 14.1 м.кв. належить Територіальній громаді м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради на праві комунальної власності.
Рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради від 24.12.08 № 572/8, продовжено строк дії договору оренди від 21.11.05 № 1400/13 нежитлового приміщення в будинку 58 по вул. 40 років Радянської України, площею 9,0 м.кв. … строком на 3 роки під офіс з виконанням робіт по благоустрою прилеглої території в обсягах, визначених договором оренди.
Додатковою угодою від 20.01.09 до договору, сторонами змінено п. 3.4. договору.
Додатковою угодою від 26.02.09 до договору, сторонами, зокрема, продовжено строк дії договору оренди на 3 роки.
Додатковою угодою від 08.02.10 до договору, сторонами внесено зміни до п. 3.4. та 11.8. договору.
Додатковою угодою від 07.04.10 до договору, сторонами доповнено п. 3.3. розділу ІІІ підпунктом 3.3.1.
Додатковою угодою від 01.06.11 до договору, сторонами змінено Орендодавця з управління житлового господарства Запорізької міської ради на департамент комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради.
Додатковою угодою від 31.10.11 до договору, сторонами змінено площу орендованого приміщення з 9,00 кв.м. на 1.40 кв.м.
Відповідно до п. 1 рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради від 21.09.18 № 439/9 "Про передачу майна комунальної власності в господарське відання комунальному підприємству "Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання № 7" Запорізької міської ради", вилучено з господарського відання комунального підприємства "Наше місто" Запорізької міської ради та передано в господарське відання комунальному підприємству "Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання № 7" майно комунальної власності згідно з додатком 1 до Рішення.
Згідно із п. 510 Додатку 1 до рішення виконавчого комітету від 21.09.18 № 439/9, Актом приймання-передачі в господарське відання КП "ВРЕЖО № 7" було передано частину нежитлового приміщення № 84 цокольного поверху (літ. А-5) та місця загального користування за адресою: м. Запоріжжя, вул. 40 років Радянської України, 58, площею 1,40 м.кв.
03.10.19 прийнято Закон України "Про оренду державного та комунального майна", який було введено в дію з 01.02.20.
Договори оренди комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені (п. 2 Розділу «ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ» Закону України "Про оренду державного та комунального майна" 2019 року).
Рішенням Запорізької міської ради від 05.10.23 № 9 "Про припинення комунального підприємства "Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання № 7" шляхом приєднання до комунального підприємства КП "Градпроект", припинено комунальне підприємство "Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання № 7" шляхом його реорганізації, а саме приєднання до комунального підприємства "Градпроект" (п. 1). Встановлено, що комунальне підприємство "Градпроект" є правонаступником усіх прав, обов`язків та майна припиненого комунального підприємства "Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання № 7".
Згідно з актом приймання-передачі № 40 від 31.10.24 (пункт 40) частину приміщення № 84 цокольного поверху (літ. А-5) загальною площею 1,40 кв.м, по вул. 40 років Радянської України, 58, передано з господарського відання КП "ВРЕЖО №7" в господарське відання КП "Градпроект".
Враховуючи, що дія договору оренди нежитлового приміщення від 21.11.05 № 1400/13 припинилась внаслідок закінчення терміну, на який його було укладено, а саме 21.11.21, не виконання відповідачем зобов`язань із повернення орендованого приміщення в порядку п. 2.4. договору, стало підставою для звернення позивача до суду з позовом про звільнення частини нежитлового приміщення № 84 цокольного поверху (літ. А-5) загальною площею 1,40 кв.м, по вул. Незалежної України, 58 у м. Запоріжжі шляхом виселення ПП "Промекспорт".
Розглянувши наявні матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані сторонами (учасниками) письмові докази в їх сукупності суд дійшов висновку, що позовна вимога підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Згідно із ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч. 2).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України) ... Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 3 вказаної статті).
Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1). Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2).
Згідно із ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1). Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (ч. 2).
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 ГПК України).
Відповідно до ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (ч. 1). Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч. 2).
У відповідності до вимог ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1). Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч. 2). Суд надає оцінку (ч. 3) як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно із положеннями ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цивільними актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення зобов`язання (правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку), зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа мас право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, ч. 1 ст. 16 ЦК України.
Договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 ЦК України).
Відповідно до ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Між сторонами склались господарські правовідносини на підставі укладеного між ними договору оренди нежитлового приміщення від 21.11.05 № 1400/13.
За своєю правовою природою договір, за яким між позивачем і відповідачем склалися господарські правовідносини у цій справі, є договором найму.
Статтею 759 ЦК України унормовано, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди). Особливості найму (оренди) державного і комунального майна встановлюються Законом України "Про оренду державного та комунального майна".
Відповідно до п. 10 ст. 1 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендою є речове право на майно, відповідно до якого орендодавець передає або зобов`язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк.
Згідно із ч. 1 ст. 20 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендар наділяється правом користування майном на строк, визначений договором оренди.
Статтею 763 ЦК України унормовано, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Згідно із ч. 1 ст. 20 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендар наділяється правом користування майном на строк, визначений договором оренди.
Термін, на який укладається договір оренди, є істотною умовою Договору оренди нежитлового приміщення.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання, зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Судом прийнято до уваги, що дія договору оренди нежитлового приміщення від 21.11.05 № 1400/13 припинилася внаслідок закінчення терміну, на який його було укладено 21.11.21, обов`язок по поверненню орендованого приміщення в порядку п. 2.4. договору, Орендар не виконав.
Частиною 1 ст. 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" унормовано, що правовим наслідком припинення договору оренди є обов`язок орендаря протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.
Відповідно до п. 2.4. договору, після закінчення строку дії договору оренди, якщо немає у встановленому порядку угоди сторін про його продовження на новий строк, або у випадку дострокового його розірвання, Орендар зобов`язаний у 10-ти добовий термін здати Балансоутримувачу нежитлове приміщення за актом прийому-передачі
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.19 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.19 у справі №487/10132/14-ц, від 16.06.20 №145/2047/16-ц).
Статтею 399 ЦК України передбачені випадки припинення права володіння чужим майном, серед яких: витребування майна від володільця власником майна або іншою особою та інші випадки, встановлені законом.
Положення ст. 391 ЦК України, якою передбачено права власника майна вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, передбачають регулювання захисту права власності не в будь-якому випадку, а саме в разі його порушення шляхом вчинення перешкод у здійсненні власником його правомочностей з користування та (або) розпорядження майном. Цей спосіб захисту спрямований на усунення порушення прав власника, які не пов`язані з позбавленням володіння майном.
Користування майном є правомочним, якщо воно відповідає умовам укладеного договору оренди та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмету найму та суб`єктів договірних відносин.
Відносин оренди з неправомірного користування майном можуть регулюватися положеннями договорів, які визначають наслідки неправомірного користування майном та нормами законодавства, які в імперативному порядку застосовуються до осіб, які порушили зобов`язання в сфері орендних відносин.
Ознаками негаторного позову є: подається власником або титульним володільцем; стосовно майна, яке перебуває у власника (володільця); інша особа заважає користуванню або розпорядженню цією річчю; для створення таких перешкод немає правових підстав.
Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову.
Предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом.
Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Другою умовою застосування негаторного позову має бути відсутність між позивачем договірних відносин.
Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.
Аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.04.19 у справі № 904/2083/18, від 14.02.19 у справі № 916/24/18, від 16.04.19 у справі № 904/2061/18 та від 13.03.18 у справі № 916/23/17.
Негаторний позов не підпадає під дію позовної давності: доки триває порушення, негаторний позов може бути подано незалежно від моменту виникнення права на нього.
Умовою задоволення негаторного позову є встановлення протиправності дій відповідача. Якщо дії відповідача є правомірними або між сторонами існують договірні відносини, негаторний позов задоволенню не підлягає. При цьому захист прав та інтересів позивача надається судом у формі припинення дій, що порушують право, або відновлення становища, яке існувало до порушення права. Позивач самостійно визначає спосіб, у який він вбачає можливим усунути виявлені порушення. Якщо негаторний позов визнано обґрунтованим, суд визначає дії, які має вчинити або не вчинювати відповідач для усунення порушень, і строк виконання цих дій.
Титульними володільцями вважаються особи, які володіють майном за цивільно-правовими договорами (майнового найму (оренди), підряду, зберігання, застави та ін.), особи, які володіють майном на праві господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі, передбаченій законом.
Не маючи правових підстав на використання закріпленого на праві господарського відання за позивачем спірного приміщення, відповідач тим самим позбавляє позивача можливості здійснювати господарську діяльність в цьому приміщенні, порушує господарські інтереси позивача, що проявляється в неодержанні останнім коштів за використання займаного орендарем спірного приміщення
Враховуючи, що дія договору оренди нежитлового приміщення від 21.11.05 № 1400/13 припинилася внаслідок закінчення терміну, суд дійшов висновку, що вимога про звільнення частини нежитлового приміщення № 84 цокольного поверху (літ. А-5) загальною площею 1,40 кв.м, по вул. Незалежної України, 58 у м. Запоріжжі шляхом виселення ПП "Промекспорт" є законною, обґрунтованою, доведеною та такою, що підлягає задоволенню судом.
Судом враховано, що ч. ч. 3 та 4 ст. 80 ГПК України унормовано, що відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи (ч. 3). Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч. 4).
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).
Судом прийнято до уваги, що відповідач під час розгляду справи № 908/12.07/26 не надав суду жодних допустимих та достовірних доказів, які б надали суду підстави для відмови в задоволені позовних вимог чи/або спростовували доводи позивача.
Судом враховано вимоги ст. 13 ГПК України, у т.ч. частини 2, 3, 4 вказаної статті.
Так, зокрема, те, що вказаними частинами статті унормовано, що: учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом (ч. 2 ст. 13); кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень … (ч. 3 ст. 13); кожна сторона несе ризик настання наслідків пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
Крім того, судом прийнято до уваги той факт, що відповідно до вимог ч. 3 ст. 269 ГПК України, докази, які не були подані суду першої інстанції приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Жодна із сторін як з моменту відкриття провадження у цій справі так і станом на час прийняття процесуального рішення по ній по суті спору не повідомляли суд про не можливість подання до суду першої інстанції тих чи інших доказів (та яких саме) з причин, що об`єктивно не залежали від кожної із сторін.
А тому, як наслідок, вказане позбавляє права апеляційний суд у відповідному складі приймати такі докази (у випадку спроби сторін їх подати) на стадії апеляційного оскарження.
Слід також зазначити, що судом першої інстанції враховано, що принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 рішення Європейського суду з прав людини у справі Салов проти України від 06.09.05).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Надточий проти України від 15.05.08 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.
Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.19 у справі № 902/761/18, від 20.08.20 у справі № 914/1680/18).
Судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.
Суд відзначає, що у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи скористатися заходами правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Крім того, за змістом процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.
При цьому, позивач самостійно визначає та обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).
Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України, у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Також, у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Судом досліджено усі обставини справи № 908/1207/26 та надано оцінку усім наявним у матеріалах справи доказам.
Крім того, враховуючи спірний характер правовідносин між сторонами суд вважає, що наведена міра обґрунтування даного судового процесуального рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на відповідача.
Керуючись ст. ст. 11, 13-15, 24, 42, 46, 50, 73-80, 86, 91, 96, 123, 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити.
Звільнити частину нежитлового приміщення № 84 цокольного поверху (літ. А-5) загальною площею 1,40 кв.м. по вул. Незалежної України (40 років Радянської України), 58 у м. Запоріжжі шляхом виселення приватного підприємства "Промекспорт" (69114, м. Запоріжжя, вул. Воронезька, буд. 22, код ЄДРПОУ 30502011). Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Стягнути з приватного підприємства "Промекспорт" (69114, м. Запоріжжя, вул. Воронезька, буд. 22, код ЄДРПОУ 30502011) на користь комунального підприємства "Градпроект" (69037, м. Запоріжжя, вул. Зелінського, буд. 3, код ЄДРПОУ 20504731) - 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн 40 коп. судового збору. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено у апеляційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 253-285 ГПК України.
Повний текст рішення складено 02.10.2026.
Суддя В.Л. Корсун