Рішення № 140272908 у справі № 910/1780/26 від 22.09.2026

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. [телефон приховано], E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.09.2026 Справа № 910/1780/26

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агросистем Інвест Україна»

до Приватного сільськогосподарського підприємства «Мир»

про стягнення 1 897 779, 56 грн

у справі №910/1780/26

за зустрічним позовом Приватного сільськогосподарського підприємства «Мир»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агросистем Інвест Україна»

про визнання недійсним розрахунку

Суддя Карабань Я.А.

Секретар судових засідань Дубина Т.М.

представники учасників справи:

від позивача за первісним позовом/відповідача за зустрічним позовом: Сіняк Д.В.;

від відповідача за первісним позовом/позивача за зустрічним позовом: Опанасик В.В.;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Агросистем Інвест Україна» (надалі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного сільськогосподарського підприємства «Мир» (надалі - відповідач) про стягнення суми основного боргу в розмірі 1 897 779, 56 грн.

Позовні вимоги, з посиланням на ст. 526, 530, ч. 2 ст. 524, ч. 2 ст. 533 Цивільного кодексу України, обґрунтовані неналежним виконанням Приватним сільськогосподарським підприємством «МИР» своїх зобов`язань за договором оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем №11012023-01 від 11.01.2023, у частині повної та своєчасної сплати орендної плати за надані у січні-лютому 2023 року послуги.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.02.2026 відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 25.03.2026.

11.03.2026 від представника відповідача надійшов відзив, у якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог у повному обсязі та зазначає, що договір №11012023-01 від 11.01.2023 укладений директором Чернишем Г.Б. із перевищенням передбачених Статутом повноважень, оскільки директор мав право укладати правочини на суму не більше 20 000,00 грн, тоді як правочини на більшу суму належали до виключної компетенції загальних зборів, які згоди на укладення договору не надавали. Також відповідач заперечує факт та обсяг наданих послуг, посилаючись на те, що розрахунки за січень та лютий 2023 року не підписувалися директором Чернишем Г.Б., а акти надання послуг самі по собі не містять відомостей про площу виконаних робіт. Крім того, відповідач ставить під сумнів наявність у позивача права на передану за договором техніку та вказує на необхідність призначення почеркознавчої експертизи, у зв`язку з чим просить у задоволенні первісного позову відмовити.

Також 11.03.2026 від представника відповідача надійшло клопотання про призначення в справі судової почеркознавчої експертизи.

13.03.2026 до суду надійшла зустрічна позовна заява Приватного сільськогосподарського підприємства «Мир» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агросистем Інвест Україна» про визнання недійсним розрахунку по оренді сільськогосподарської техніки за лютий 2023 від 28.02.2023, що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агросистем Інвест Україна» та Приватним сільськогосподарським підприємством «Мир».

Позовні вимоги за зустрічним позовом, з посиланням на ст. 202, 203, ч. 1 ст. 205, ч. 2 ст. 207, ст. 215, 216 Цивільного кодексу України, обґрунтовані тим, що розрахунок по оренді сільськогосподарської техніки за лютий 2023 року від 28.02.2023, за твердженням Приватного сільськогосподарського підприємства «Мир», не підписувався його директором Чернишем Г.Б., у зв`язку з чим позивач за зустрічним позовом вважає відсутнім належне волевиявлення уповноваженої особи на вчинення такого правочину та просить визнати зазначений розрахунок недійсним.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.03.2026 зустрічний позов було залишено без руху.

16.03.2026 від представника позивача за первісним позовом надійшла відповідь на відзив, у якій останній заперечує проти доводів Приватного сільськогосподарського підприємства «Мир» щодо первісного позову та зазначає, що на момент укладення договору №11012023-01 від 11.01.2023 його загальна вартість не була визначена, оскільки відповідно до п.4.3. договору вона залежала від фактичного виробітку техніки, а передбачені п.2.1. договору 3 500 га мали лише орієнтовний характер, у зв`язку з чим, на думку позивача за первісним позовом, директор Черниш Г.Б. не перевищив установлених Статутом повноважень і не потребував попередньої згоди загальних зборів. Також позивач за первісним позовом вказує, що акти надання послуг не є самостійними правочинами, а лише підтверджують виконання договору. Заперечуючи проти призначення почеркознавчої експертизи, позивач за первісним позовом зазначає, що акти надання послуг №АГС-00007 від 31.01.2023 та №АГС-00018 від 28.02.2023 підписані сторонами в електронній формі, що підтверджується протоколами перевірки електронних підписів, а розрахунки за січень та лютий 2023 року мають допоміжний характер і не є єдиними доказами факту та вартості наданих послуг. У зв`язку з цим позивач за первісним позовом просить задовольнити первісний позов у повному обсязі та відмовити Приватному сільськогосподарському підприємству «Мир» у задоволенні клопотань про призначення почеркознавчої експертизи і витребування доказів.

20.03.2026 від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

24.03.2026 позивачем за зустрічним позовом було подано клопотання про долучення доказів сплати судового збору за подання зустрічної позовної заяви.

У підготовчому засіданні 25.03.2026 суд протокольною ухвалою відмовив у задоволенні клопотання представника відповідача клопотання про призначення в справі судової почеркознавчої експертизи. Також суд протокольною ухвалою відклав підготовче засідання на 22.04.2026.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.03.2026 прийнято зустрічний позов Приватного сільськогосподарського підприємства «Мир» (надалі - відповідач за первісним позовом/позивач за зустрічним позовом) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агросистем Інвест Україна» (надалі - позивач за первісним позовом/відповідач за зустрічним позовом) про визнання недійсним розрахунку по оренді сільськогосподарської техніки за лютий 2023 від 28.02.2023, що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агросистем Інвест Україна» та Приватним сільськогосподарським підприємством «Мир» - до спільного розгляду з первісним позовом.

13.04.2026 від представника позивача за первісним позовом/відповідача за зустрічним позовом надійшов відзив на зустрічний позов, у якому останній заперечує проти його задоволення та зазначає, що твердження Приватного сільськогосподарського підприємства «Мир» про неналежність підпису Черниша Г.Б. ґрунтуються лише на візуальному порівнянні підписів і не підтверджені належними доказами. Крім того, відповідач за зустрічним позовом вказує, що розрахунок по оренді сільськогосподарської техніки за лютий 2023 року від 28.02.2023 не є правочином у розумінні статті 202 Цивільного кодексу України, оскільки не створює, не змінює та не припиняє цивільних прав і обов`язків, а лише відображає кількісні та вартісні показники виконання договору, тому положення статей 203 та 215 Цивільного кодексу України до нього не застосовуються. На думку Товариства з обмеженою відповідальністю «Агросистем Інвест Україна», зустрічний позов фактично спрямований на оспорювання доказового значення одного з документів первісного позову та має штучний характер, у зв`язку з чим просить у його задоволенні відмовити повністю.

21.04.2026 від представника відповідача за первісним позовом/позивача за зустрічним позовом надійшло клопотання про призначення в справі комплексної судової економічної та бухгалтерської експертизи.

Також 21.04.2026 від представника відповідача за первісним позовом/позивача за зустрічним позовом надійшли клопотання про зупинення провадження в справі до набрання законної сили рішенням у справі №910/4078/26.

Крім цього, 21.04.2026 від представника відповідача за первісним позовом/позивача за зустрічним позовом надійшли додаткові пояснення.

21.04.2026 від представника позивача за первісним позовом/відповідача за зустрічним позовом надійшли заперечення на клопотання про зупинення провадження в справі.

У підготовчому засіданні 22.04.2026 суд протокольною ухвалою відклав підготовче засідання на 20.05.2026.

Розпорядженням керівника апарату Господарського суду міста Києва №01.3-16/142/26 від 27.05.2026 призначено повторний автоматизований розподіл матеріалів судової справи №910/1780/26, у зв?язку зі звільненням судді Князькова В.В.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.05.2026 справу передано для розгляду судді Карабань Я.А.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.06.2026 суддею Карабань Я.А. прийнято справу №910/1780/26 до свого провадження, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання в справі на 24.06.2026.

08.06.2026 від представника позивача за первісним позовом/відповідача за зустрічним позовом надійшов відзив на зустрічний позов.

У підготовче засідання 23.06.2026 з?явилися представники сторін. Суд протокольною ухвалою долучив до матеріалів справи відзив представника позивача за первісним позовом/відповідача за зустрічним позовом на зустрічний позов від 08.06.2026.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.06.2026 відкладено підготовче засідання в справі на 22.07.2026. Також продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів.

21.07.2026 від представника відповідача за первісним позовом/позивача за зустрічним позовом надійшло клопотання про витребування доказів, разом із клопотанням про поновлення строку на його подання.

У підготовче засідання 22.07.2026 з?явилися представники сторін. Суд протокольною ухвалою відмовив у задоволенні клопотань представника відповідача за первісним позовом/позивача за зустрічним позовом про витребування доказів від 21.07.2026, про зупинення провадження в справі та про призначення в справі комплексної судової економічної та бухгалтерської експертизи від 20.04.2026, яке надійшло до суду 21.04.2026. Також у підготовчому засіданні представник відповідача за первісним позовом/позивача за зустрічним позовом заявив усне клопотання про відкладення підготовчого засідання на іншу дату, у задоволенні якого суд протокольною ухвалою відмовив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.07.2026 враховуючи, що судом під час підготовчого провадження, та зокрема, у підготовчому засіданні було вчинено всі дії, які необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті, сторонам надавалось достатньо часу для надання доказів та пояснень по суті спору, окрім того, не було зазначено про неможливість надання доказів чи заявлення клопотань, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 15.09.2026.

У судове засідання 15.09.2026 з`явились представники сторін. Під час дослідження матеріалів справи, у судовому засіданні, представник відповідача за первісним позовом/позивача за зустрічним позовом заявив усне клопотання про витребування у представника позивача за первісним позовом/відповідача за зустрічним позовом оригіналів документів, копії яких долучені до матеріалів справи для їх огляду та дослідження в судовому засіданні. Суд протокольною ухвалою задовольнив клопотання позивача за первісним позовом/відповідача за зустрічним позовом надати суду оригінали доказів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.09.2026 відкладено судове засідання в справі на 22.09.2026.

У судове засідання 22.09.2026 з?явились представники сторін. Представник позивача за первісним/відповідача за зустрічним позовом просив задовольнити позовні вимоги за первісним позовом та відмовити у задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом. Представник відповідача за первісним/позивача за зустрічним позовом заперечував проти задоволення первісного позову, зустрічний позов підтримав у повному обсязі та просив задовольнити.

У судовому засіданні 22.09.2026 відповідно до ст. 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з?ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об?єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

11.01.2023 між Іноземним підприємством «Агросистем Інвест Україна» (надалі - орендодавець) та Приватним сільськогосподарським підприємством «Мир» (надалі - орендар) укладено договір оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем №11012023-01 (надалі - договір), відповідно до п.1.1. якого у порядку та на умовах, визначених цим договором та згідно статті 805 Цивільного кодексу України, орендодавець зобов?язується передати орендареві в строкове платне користування сільськогосподарську техніку (надалі - техніка), а орендар зобов?язується прийняти техніку орендодавця та сплачувати орендодавцеві орендну плату за її використання.

Пунктом 1.2. договору передбачено, що управління (керування) технікою, що передається у користування орендареві за цим договором, її технічне обслуговування в процесі експлуатації за цільовим призначенням провадиться екіпажем (водієм) орендодавця.

Згідно з п. 1.3. договору, узгоджений перелік техніки вказується в додатку №1 до даного договору оренди.

Відповідно до п. 2.1. договору, техніка за цим договором орендується орендарем для використання у власній господарській діяльності, або для надання послуг третім особам. Орієнтований об?єм робіт складає: збір врожаю кукурудзи - 3 500 га.

Пунктом 3.1. договору визначено, що техніка передається в оренду на термін, що узгоджується сторонами додатково. Дата прийняття техніки фіксується у акті приймання-передачі, який підписується сторонами та скріплюється печатками. Строк оренди може бути продовжений за згодою сторін, що оформляється відповідною додатковою угодою до цього договору.

Відповідно до п. 4.1. договору сторони погодили, що розмір орендної плати визначається в акті виконаних робіт (послуг) (оренда техніки), та розраховується по наступній формулі: Г Ч Р = О, де

Г - об?єм виробітки га всієї орендованої техніки за цим договором;

Р - ціна за 1 га виробітки на одну одиницю орендованої техніки розраховується в національній валюті України (гривні) по курсу перерахунку та становить:

- Збір врожаю кукурудзи 72, 00 долара США за один га;

- Різноманітні сільськогосподарські роботи трактора - 32, 82 долара США за одну машино-годину;

О - вартість орендної плати.

Якщо впродовж строку дії даного договору оренди курс перерахунку змінюватиметься в порівнянні з курсом перерахунку, діючим на дату підписання даного договору (36, 5686 грн за 1 долар США), ціна за 1 га виробітку на одну одиницю орендованої техніки, виражена в гривні, змінюватиметься пропорційно зміні курсу перерахунку.

Курс перерахунку - курс гривні по відношенню до долару США, який визначений по курсу Національного Банку України на день оформлення рахунку-фактури за виконані роботи згідно даного договору оренди.

Згідно з п. 4.2. договору орендодавець оформлює і направляє орендарю акт виконаних робіт (послуг) в строк до 5-го числа наступного місяця, що наступає за місяцем оренди. Орендар протягом 6 робочих днів, з дня отримання двох примірників акту виконаних робіт (послуг), зобов?язаний направити орендодавцю один підписаний примірник акту виконаних робіт (послуг) або надати мотивовану відмову від підписання акту виконаних робіт (послуг). Підписаний обома сторонами акт виконаних робіт (послуг) є підставою для розрахунків між сторонами і являється невід?ємною частиною цього договору.

Відповідно до п. 4.3. договору, сума договору визначатиметься сумою гривневих платежів, здійснених орендарем у відповідності з умовами даного договору оренди, виходячи із врахування ціни за 1 га виробітку орендованою технікою та фактичного виробітку площі, протягом усього строку даного договору оренди.

Пунктом 4.4. договору передбачено, що орендна плата сплачується в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок орендодавця протягом 10 банківських днів з дати підписання сторонами акту виконаних робіт (послуг) (оренда техніки).

Згідно з п. 5.1. договору, приймання-передача техніки в оренду здійснюється уповноваженими представниками сторін.

Відповідно до п. 5.2. договору, техніка вважається переданою в оренду з моменту підписання представниками сторін акту приймання-передачі.

Пунктом 11.1. договору визначено, що він вступає в силу з моменту його підписання та скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2023, а в частині проведення розрахунків - до моменту проведення остаточних розрахунків. Закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час його дії. Сторони вправі в період дії цього договору вносити в нього зміни.

Відповідно до п. 11.9. договору, цей договір, заявки, специфікації, рахунки, первинні бухгалтерські документи, додатки, додаткові угоди та інші документи за договором можуть складатися в електронній формі та підписуватися сторонами електронними-цифровими підписами (ЕЦП) або кваліфікованими електронними підписами (КЕП) в будь-якому з таких сервісів: FREDO, «Вчасно» (vchasno.com.ua), «Paperless» (paperless.com.ua), M.E.Doc та інші. Електронні документи вважаються одержаними адресатом з моменту надсилання, якщо відправник не отримає автоматичне повідомлення про те, що електронний документ не надіслано.

На виконання умов договору 13.01.2023 між Іноземним підприємством «Агросистем Інвест Україна» та Приватним сільськогосподарським підприємством «Мир» складено акт приймання-передачі техніки, відповідно до якого орендодавець передав, а орендар прийняв сільськогосподарську техніку згідно з переліком, наведеним у зазначеному акті.

31.01.2023 Іноземним підприємством «Агросистем Інвест Україна» складено розрахунок вартості послуг оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем за січень 2023 року на суму 1 130 638, 81 грн, у якому визначено обсяг робіт зі збору врожаю кукурудзи у розмірі 429,42 га.

Того ж дня складено акт надання послуг №АГС-00007 від 31.01.2023 на суму 1 130 638, 81 грн, у якому, зокрема, зазначено: «Замовник претензій по об?єму, якості та строкам виконання робіт (надання послуг) не має».

Згідно з протоколом створення та перевірки електронного підпису акт надання послуг №АГС-00007 від 31.01.2023 підписано з обох сторін в електронній формі 08.02.2023 без зауважень та заперечень.

За надання послуг за січень 2023 року Іноземним підприємством «Агросистем Інвест Україна» складено податкову накладну №9 від 31.01.2023, у якій загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням ПДВ, визначено в розмірі 1 130 638, 81 грн, у тому числі ПДВ - 188 439, 80 грн.

28.02.2023 Іноземним підприємством «Агросистем Інвест Україна» складено розрахунок по оренді сільськогосподарської техніки за лютий 2023 року на суму 476 957,81 грн, відповідно до якого обсяг робіт зі збору врожаю кукурудзи визначено в розмірі 181,15 га.

Також 28.02.2023 складено акт надання послуг №АГС-00018 щодо надання послуг з оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем за лютий 2023 року на суму 476 957,81 грн. У вказаному акті також зазначено: «Замовник претензій по об?єму, якості та строкам виконання робіт (надання послуг) не має».

Відповідно до протоколу створення та перевірки електронного підпису акт надання послуг №АГС-00018 від 28.02.2023 підписано з обох сторін без зауважень та заперечень, а саме: від Іноземного підприємства «Агросистем Інвест Україна» 15.05.2023, а від Приватного сільськогосподарського підприємства «Мир» - 28.04.2025.

За надання послуг за лютий 2023 року Іноземним підприємством «Агросистем Інвест Україна» складено податкову накладну №5 від 28.02.2023, у якій загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням ПДВ, визначено в розмірі 476 957,81 грн, у тому числі ПДВ - 79 492, 97 грн.

Отже, за період з січня по лютий 2023 року Іноземним підприємством «Агросистем Інвест Україна» надано, а Приватним сільськогосподарським підприємством «Мир» прийнято послуги з оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем на загальну суму 1 607 596, 62 грн (1 130 638, 81 грн + 476 957, 81 грн).

У матеріалах справи також міститься акт звірки взаємних розрахунків за III квартал 2024 року, складений між Іноземним підприємством «Агросистем Інвест Україна» та Приватним сільськогосподарським підприємством «Мир».

Відповідно до зазначеного акта за договором оренди №11012023-01 від 11.01.2023 як за даними Іноземного підприємства «Агросистем Інвест Україна», так і за даними Приватного сільськогосподарського підприємства «Мир» відображено початкове сальдо в сумі 1 607 596,62 грн та кінцеве сальдо в сумі 1 607 596, 62 грн.

Згідно з протоколом створення та перевірки електронного підпису акт звірки взаємних розрахунків підписано з обох сторін без зауважень та заперечень, а саме: від Іноземного підприємства «Агросистем Інвест Україна» - 16.10.2024, а від Приватного сільськогосподарського підприємства «Мир» - 28.04.2025.

У подальшому змінено організаційно-правову форму Іноземного підприємства «Агросистем Інвест Україна».

Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 13.11.2025 проведено державну реєстрацію створення Товариства з обмеженою відповідальністю «Агросистем Інвест Україна» у результаті перетворення.

У відомостях Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Іноземне підприємство «Агросистем Інвест Україна», ідентифікаційний код 33497497, зазначено як юридичну особу, правонаступником якої є Товариство з обмеженою відповідальністю «Агросистем Інвест Україна» (позивач за первісним позовом/відповідач за зустрічним позовом).

05.02.2026 Товариством з обмеженою відповідальністю «Агросистем Інвест Україна» здійснено перерахунок вартості послуг, наданих за договором оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем №11012023-01 від 11.01.2023, за січень та лютий 2023 року з урахуванням курсу гривні до долара США станом на 05.02.2026, у зв`язку з чим вартість послуг за січень 2023 року визначено в сумі 1 334 727,55 грн, а за лютий 2023 року - в сумі 563 052,01 грн.

За результатами здійсненого перерахунку Товариством з обмеженою відповідальністю «Агросистем Інвест Україна» 05.02.2026 оформлено рахунок на оплату №АГС-00001 на суму 1 334 727,55 грн за послуги з оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем за січень 2023 року та рахунок на оплату №АГС-00002 на суму 563 052,01 грн за лютий 2023 року.

Того ж дня, 05.02.2026, Товариством з обмеженою відповідальністю «Агросистем Інвест Україна» складено вимогу про виконання зобов?язань за договором №05/02-26, у якій зазначено про наявність у Приватного сільськогосподарського підприємства «Мир» заборгованості за договором оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем №11012023-01 від 11.01.2023 за надані у січні та лютому 2023 року послуги.

06.02.2026 вказану вимогу, разом із рахунками на оплату №АГС-00001 та №АГС-00002 від 05.02.2026 Товариством з обмеженою відповідальністю «Агросистем Інвест Україна» направлено на адресу Приватного сільськогосподарського підприємства «Мир», що підтверджується описом вкладення в цінний лист та накладною АТ «Укрпошта» №010[телефон приховано] від 06.02.2026. Згідно з відомостями АТ «Укрпошта» щодо відстеження вказаного поштового відправлення, 10.02.2026 його вручено адресату за довіреністю.

Предметом первісного позову є вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Агросистем Інвест Україна» до Приватного сільськогосподарського підприємства «Мир» про стягнення 1 897 779,56 грн заборгованості з орендної плати за січень-лютий 2023 року за договором оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем №11012023-01 від 11.01.2023.

Відповідач за первісним позовом (орендар) заявлені вимоги не визнає, а також звернувся із зустрічним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агросистем Інвест Україна» про визнання недійсним розрахунку по оренді сільськогосподарської техніки за лютий 2023 року від 28.02.2023.

Враховуючи предмет та підстави первісного і зустрічного позовів, суд вважає за необхідне спочатку розглянути первісний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Агросистем Інвест Україна» до Приватного сільськогосподарського підприємства «Мир» про стягнення 1 897 779, 56 грн заборгованості за договором оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем №11012023-01 від 11.01.2023.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов?язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов?язки; підставами виникнення цивільних прав та обов?язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов?язків.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає, що зобов?язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов?язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов?'язку.

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов?язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов?язковим для виконання сторонами.

Аналізуючи умови укладеного між сторонами договору, суд зазначає, що вказаний договір за своєю правовою природою є змішаним договором, оскільки містить в собі елементи як договору підряду (екіпажі позивача за первісним позовом повинні були здійснити збір врожаю кукурудзи за допомогою належної позивачу за первісним позовом сільськогосподарської техніки, а результатом таких робіт є певна кількість гектарів, на яких проведено збір врожаю, від яких відраховується вартість виконаних робіт), так і договору найму транспортного засобу (сільськогосподарська техніка передана у найм відповідачу за первісним позовом з екіпажем).

Приписами ч. 2 ст. 628 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

За приписами ст. 798 Цивільного кодексу України предметом договору найму транспортного засобу можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби тощо. Договором найму транспортного засобу може бути встановлено, що він передається у найм з екіпажем, який його обслуговує. Сторони можуть домовитися про надання наймодавцем наймачеві комплексу послуг для забезпечення нормального використання транспортного засобу.

Частиною 1 статті 805 Цивільного кодексу України передбачено, що управління та технічна експлуатація транспортного засобу, переданого у найм з екіпажем, провадяться його екіпажем. Екіпаж не припиняє трудових відносин з наймодавцем. Витрати на утримання екіпажу несе наймодавець.

Частинами 1 та 2 статті 837 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов?язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов?язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Підрядник зобов?язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 839 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 853 Цивільного кодексу України унормовано, що замовник зобов?язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов?язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов?язано його початок.

Так, згідно з п.4.4. договору орендна плата сплачується в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок орендодавця протягом 10 банківських днів з дати підписання сторонами акта виконаних робіт (послуг) (оренда техніки).

При цьому п.4.2. договору передбачено, що підписаний обома сторонами акт виконаних робіт (послуг) є підставою для проведення розрахунків між сторонами та невід?ємною частиною договору.

Як убачається з матеріалів справи, 31.01.2023 складено акт надання послуг №АГС-00007 щодо надання Приватному сільськогосподарському підприємству «Мир» послуг з оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем за січень 2023 року. Відповідно до вказаного акта вартість наданих послуг становила 942 199,01 грн без ПДВ, ПДВ - 188 439,80 грн, а всього з ПДВ - 1 130 638,81 грн. У самому акті надання послуг №АГС-00007 від 31.01.2023 зазначено, що замовник претензій щодо об?єму, якості та строків виконання робіт (надання послуг) не має.

Відповідно до протоколу створення та перевірки електронного підпису акт надання послуг №АГС-00007 від 31.01.2023 підписано з обох сторін в електронній формі 08.02.2023.

Отже, враховуючи положення п.4.4. договору та статті 253 Цивільного кодексу України, перебіг установленого сторонами 10-денного банківського строку для оплати послуг за січень 2023 року розпочався з наступного дня після підписання акта обома сторонами, а тому орендна плата за послуги, оформлені актом №АГС-00007 від 31.01.2023, мала бути сплачена Приватним сільськогосподарським підприємством «Мир» до 22.02.2023 включно.

Крім того, 28.02.2023 складено акт надання послуг №АГС-00018 щодо надання послуг з оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем за лютий 2023 року. Згідно із зазначеним актом вартість наданих послуг становила 397 464,84 грн без ПДВ, ПДВ - 79 492,97 грн, а всього з ПДВ - 476 957,81 грн. В акті №АГС-00018 також зазначено, що замовник претензій щодо об?єму, якості та строків виконання робіт (надання послуг) не має.

Відповідно до протоколу створення та перевірки електронного підпису акт надання послуг №АГС-00018 від 28.02.2023 підписано з обох сторін, а саме: від Іноземного підприємства «Агросистем Інвест Україна» - 15.05.2023, а від Приватного сільськогосподарського підприємства «Мир» - 28.04.2025. Таким чином, підписання вказаного акта обома сторонами завершено 28.04.2025, а тому саме з наступного дня після цієї дати розпочався перебіг передбаченого п.4.4. договору строку для здійснення орендарем відповідного платежу.

Отже, орендна плата за послуги, оформлені актом надання послуг №АГС-00018 від 28.02.2023, мала бути сплачена Приватним сільськогосподарським підприємством «Мир» до 12.05.2025 включно.

Суд також враховує, що сторони безпосередньо в договорі погодили можливість використання електронного документообігу при його виконанні.

Так, відповідно до п. 11.9. договору сам договір, заявки, специфікації, рахунки, первинні бухгалтерські документи, додатки, додаткові угоди та інші документи за договором можуть складатися в електронній формі та підписуватися сторонами електронними цифровими підписами (ЕЦП) або кваліфікованими електронними підписами (КЕП), зокрема з використанням сервісів FREDO, «Вчасно», «Paperless», M.E.Doc тощо. Крім того, сторони погодили, що електронні документи вважаються одержаними адресатом з моменту їх надсилання, якщо відправник не отримав автоматичного повідомлення про те, що електронний документ не надіслано.

Отже, можливість складання та підписання первинних документів, якими оформлювалося виконання спірного договору, в електронній формі була прямо передбачена самими сторонами та не потребувала додаткового погодження.

Поряд з цим, суд враховує погоджений самими сторонами порядок оформлення та приймання результатів виконання договору.

Так, відповідно до п. 4.2. договору орендодавець оформляє та направляє орендарю акт виконаних робіт (послуг) у строк до 5-го числа місяця, наступного за місяцем оренди. У свою чергу орендар протягом 6 робочих днів з дня отримання двох примірників акта зобов`язаний направити орендодавцю один підписаний примірник акта або надати мотивовану відмову від його підписання. Цим же пунктом передбачено, що підписаний обома сторонами акт виконаних робіт (послуг) є підставою для проведення розрахунків між сторонами та невід`ємною частиною договору.

Отже, сторони заздалегідь погодили конкретний порядок приймання виконання, який передбачав не лише право орендаря перевірити надані послуги, а й його обов`язок у разі незгоди з відображеними в акті відомостями заявити про це орендодавцю шляхом надання мотивованої відмови від підписання відповідного акта.

Крім цього, суд бере до уваги, що 28.04.2025 директором Приватного сільськогосподарського підприємства «Мир» підписано акт звірки взаємних розрахунків, у якому за договором №11012023-01 від 11.01.2023 відображено заборгованість у сумі 1 607 596,62 грн.

Отже, заперечення відповідача за первісним позовом щодо самого факту та обсягу виконання робіт були заявлені вже під час виникнення спору, тоді як поведінка Приватного сільськогосподарського підприємства «Мир» при виконанні договору та подальшому оформленні взаєморозрахунків не містила відповідних застережень.

З огляду на встановлену судом змішану правову природу договору, у частині правовідносин, пов`язаних із виконанням сільськогосподарських робіт із використанням переданої техніки та екіпажу орендодавця, суд також враховує положення ч.1 ст. 853 Цивільного кодексу України, відповідно до яких замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору, оглянути її та в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.

Наведена норма кореспондується з погодженим сторонами в п. 4.2. договору порядком приймання виконання, за яким саме на стадії отримання акта орендар мав можливість заявити мотивовані заперечення щодо відображених у ньому результатів.

Разом з цим, матеріали справи не містять, а відповідачем за первісним позовом не надано доказів того, що в період виконання договору Приватне сільськогосподарське підприємство «Мир» направляло позивачу за первісним позовом мотивовану відмову від підписання актів, повідомляло про те, що сільськогосподарська техніка фактично не працювала, заперечувало проти визначеного позивачем обсягу виконаних робіт, ставило під сумнів площі, зазначені в розрахунках, вимагало їх коригування чи складало будь-які акти, претензії або інші документи, у яких фіксувалася б невідповідність фактичного виконання даним первинних документів.

За змістом статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов?язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов?язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов?язковим для виконання сторонами.

Зобов?язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Порушенням зобов?язання відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов?язання.

У силу частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов?язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як установлено судом, акти надання послуг №АГС-00007 від 31.01.2023 та №АГС-00018 від 28.02.2023 підписані обома сторонами в електронній формі, а умовами п.4.4. договору безпосередньо передбачено обов?язок орендаря здійснити оплату протягом 10 банківських днів з дати підписання сторонами відповідного акта.

Отже, строк виконання Приватним сільськогосподарським підприємством «Мир» грошового зобов?язання з оплати послуг за січень 2023 року настав 22.02.2023, а за лютий 2023 року - 12.05.2025.

Доказів сплати Приватним сільськогосподарським підприємством «Мир» вартості послуг, оформлених указаними актами, матеріали справи не містять та відповідачем за первісним позовом таких доказів суду не надано.

Поряд з цим, суд ураховує, що відповідно до п.11.1. договору останній діє до 31.12.2023, а в частині проведення розрахунків - до моменту проведення остаточних розрахунків, у зв`язку з чим закінчення визначеного сторонами календарного строку дії договору не припиняло невиконаного грошового зобов`язання орендаря щодо оплати послуг, наданих у період його дії.

Разом з цим, суд зазначає, що продовження дії договору в частині проведення розрахунків саме по собі не означає можливості необмеженого в часі повторного визначення вартості вже наданих та прийнятих послуг шляхом оформлення нових рахунків із застосуванням валютного курсу на дату їх повторного виставлення.

Так, умовами договору окремо врегульовано порядок визначення розміру орендної плати, оформлення результатів виконання та строк здійснення відповідної оплати.

Згідно з п.4.1. договору ціна за один гектар виробітку на одну одиницю орендованої техніки для збору врожаю кукурудзи визначена в еквіваленті 72 доларів США за один гектар, а у випадку зміни курсу перерахунку порівняно з курсом, який діяв на дату підписання договору - 36,5686 грн за 1 долар США, гривнева ціна змінюється пропорційно такій зміні.

При цьому «курс перерахунку» сторони визначили як курс гривні до долара США, установлений за офіційним курсом Національного банку України на день оформлення рахунку-фактури за виконані роботи.

Водночас відповідно до п.4.2. договору саме підписаний обома сторонами акт виконаних робіт (послуг) є підставою для проведення розрахунків між сторонами, а згідно з п.4.4. договору орендна плата підлягає сплаті протягом 10 банківських днів з дати підписання такого акта.

За змістом частини 2 статті 524 Цивільного кодексу України сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Відповідно до частини 2 статті 533 Цивільного кодексу України, якщо у зобов?язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Отже, закон надає сторонам право самостійно погодити механізм визначення гривневого еквівалента грошового зобов`язання, однак такий механізм підлягає застосуванню саме в тому порядку, у строки та за настання тих обставин, які встановлені договором.

При цьому, відповідно до частини 2 статті 632 Цивільного кодексу України зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, установлених договором або законом.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. За приписами статті 526 цього Кодексу зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, а статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено обов`язковість договору для його сторін.

Тлумачення наведених умов договору в їх взаємному зв`язку свідчить, що погоджений сторонами валютний еквівалент застосовується при визначенні вартості послуг за відповідний розрахунковий період, результати якого оформлюються актом виконаних робіт, тоді як договір не містить положень, які б передбачали право орендодавця після оформлення такого акта та визначення в ньому гривневої вартості послуг повторно оформлювати рахунки щодо тих самих послуг та на цій підставі здійснювати новий валютний перерахунок.

Наведений висновок суду узгоджується з підходом, викладеним Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 12.10.2018 у справі №912/1172/17.

Так, у вказаній справі Верховний Суд досліджував правовідносини, у яких сторони договору поставки детально погодили механізм валютного коригування вартості товару. Зокрема, Верховний Суд зазначив, що: «у договорі сторонами узгоджено порядок, процедуру корегування вартості отриманого товару та відповідні формули». Крім того, умовами специфікації в справі №912/1172/17 було прямо передбачено, що в разі оплати покупцем за простроченим рахунком коригування остаточної ціни здійснюється одноразово на момент повної оплати товару. Тобто можливість зміни гривневого розміру зобов`язання після настання строку його виконання була прямо обумовлена сторонами та пов`язувалася з конкретною подією, визначеною договором.

Отже, із правового висновку Верховного Суду у справі №912/1172/17 убачається, що можливість подальшого валютного коригування простроченого грошового зобов`язання не виникає лише внаслідок факту зміни валютного курсу, а має ґрунтуватися на конкретно погодженому сторонами договірному механізмі, який визначає підставу, момент і порядок такого коригування.

Натомість зі змісту договору №11012023-01 від 11.01.2023 такого механізму не вбачається. Положення п.4.1. договору визначають курс перерахунку як офіційний курс Національного банку України на день оформлення рахунку-фактури за виконані роботи, однак не передбачають, що після оформлення актів за відповідні розрахункові періоди та визначення в них гривневої вартості послуг орендодавець вправі повторно виставляти рахунки щодо тих самих послуг і здійснювати їх новий перерахунок за валютним курсом на дату такого повторного рахунку.

Договір також не містить окремої формули коригування простроченої заборгованості, не пов`язує її розмір із валютним курсом на дату фактичної оплати та не встановлює, що в разі прострочення орендна плата підлягає повторному перерахунку до моменту остаточного виконання грошового зобов`язання.

Вказане також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 22.03.2017 у справі №908/1138/15-г. У зазначеній постанові Верховний Суд України, застосовуючи частини 2, 3 статті 632 Цивільного кодексу України, прямо зазначив, що: «зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом».

При цьому Верховний Суд України виходив із того, що постачальник уже після визначення належного до сплати розміру зобов`язання та здійснення покупцем остаточного платежу виставив додатковий рахунок із новим валютним коригуванням, та визнав такий підхід таким, що не відповідає установленому сторонами порядку визначення ціни. Суд також наголосив на недопустимості зміни ціни після виконання договору.

Отже, сама по собі наявність у п.4.1. договору валютного еквівалента в розмірі 72 доларів США за 1 га та визначення курсу перерахунку на день оформлення рахунку-фактури не свідчить про погодження сторонами права орендодавця неодноразово оформлювати рахунки щодо одних і тих самих послуг та щоразу визначати їх нову гривневу вартість виходячи з валютного курсу на обрану ним дату.

Інше тлумачення п.4.1. договору фактично означало б, що розмір уже існуючого грошового зобов`язання залежав би не від погодженого сторонами порядку його визначення, а від того, коли саме кредитор на власний розсуд вирішить повторно оформити рахунок, оскільки кожна нова дата такого рахунку могла б зумовлювати інший гривневий еквівалент. Такого права орендодавця зі змісту договору суд не встановив.

Тому оформлення позивачем 05.02.2026 рахунків №АГС-00001 та №АГС-00002 щодо послуг, наданих у січні та лютому 2023 року та вартість яких уже була відображена у відповідних актах надання послуг, не є передбаченою договором підставою для нового валютного перерахунку такого зобов`язання.

При цьому суд звертає увагу, що рахунок на оплату за своєю правовою природою не є первинним документом, яким фіксується факт здійснення господарської операції.

Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в пункті 18.6 постанови від 29.04.2020 у справі №915/641/19 зазначив, що за своєю правовою природою рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом, який містить платіжні реквізити, необхідні для здійснення оплати, тобто має інформаційний характер. При цьому Верховний Суд наголосив, що ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не звільняє боржника від обов`язку оплатити отримане за договором. Суд також вказав, що такий підхід є усталеним та раніше викладався, зокрема, в постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №910/32579/15, від 22.05.2018 у справі №923/712/17, від 21.01.2019 у справі №925/2028/15, від 02.07.2019 у справі №918/537/18, від 29.08.2019 у справі №905/2245/17 та від 26.02.2020 у справі №915/400/18.

Наведений висновок Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду також підтвердив у пункті 60 постанови від 28.05.2024 у справі №905/51/23.

Отже, рахунок на оплату сам по собі не фіксує здійснення нової господарської операції та не є документом, яким самостійно визначаються або змінюються вже існуючі права та обов`язки сторін. Його значення полягає насамперед у повідомленні боржнику суми, запропонованої до оплати, та платіжних реквізитів.

Ураховуючи наведене, рахунки №АГС-00001 та №АГС-00002 від 05.02.2026 не можуть самі по собі бути підставою для зміни розміру грошового зобов`язання, яке виникло у зв`язку з фактичним наданням послуг у січні та лютому 2023 року та було відображене в актах надання послуг №АГС-00007 від 31.01.2023 і №АГС-00018 від 28.02.2023.

Для збільшення такого зобов`язання шляхом повторного валютного перерахунку відповідне право повинно випливати саме з умов договору, тоді як саме лише оформлення нового рахунку через майже три роки після здійснення господарської операції такого права позивачу не створює.

Як установлено судом, за результатами надання послуг у січні 2023 року сторонами оформлено акт надання послуг №АГС-00007 від 31.01.2023, в якому вартість послуг визначена в сумі 1 130 638,81 грн, а за результатами надання послуг у лютому 2023 року - акт №АГС-00018 від 28.02.2023 на суму 476 957,81 грн.

Таким чином, за результатами фактичного виконання договору за січень та лютий 2023 року в складених сторонами документах була визначена гривнева вартість послуг у загальному розмірі 1 607 596,62 грн.

При цьому встановлений сторонами п.4.4. договору строк оплати зазначених послуг настав за січень 2023 року - 22.02.2023, а за лютий 2023 року - 12.05.2025.

Отже, ще до оформлення позивачем рахунків від 05.02.2026 у відповідача вже існувало прострочене грошове зобов`язання в розмірі, визначеному відповідними актами надання послуг.

Крім того, суд ураховує подальшу поведінку сторін після оформлення актів надання послуг та відображення відповідних господарських операцій у їх обліку.

Так, матеріали справи містять акт звірки взаємних розрахунків за третій квартал 2024 року, який 28.04.2025 підписано з боку Приватного сільськогосподарського підприємства «Мир» його директором Орєховим О.В. та скріплено електронною печаткою підприємства. У зазначеному акті окремо за договором №11012023-01 від 11.01.2023 як за даними позивача, так і за даними відповідача відображено однакове сальдо заборгованості в сумі 1 607 596,62 грн.

При цьому вказана сума повністю відповідає сукупній вартості послуг, визначеній в актах надання послуг №АГС-00007 від 31.01.2023 та №АГС-00018 від 28.02.2023, а саме: 1 130 638,81 грн + 476 957,81 грн = 1 607 596,62 грн.

Отже, станом на момент складання акта звірки та його подальшого підписання директором відповідача за первісним позовом сторони у своїх облікових даних відображали за спірним договором заборгованість саме в розмірі 1 607 596,62 грн. Будь-якого іншого розміру заборгованості за договором №11012023-01 від 11.01.2023, у тому числі визначеного з урахуванням подальшого валютного перерахунку, в акті звірки не зазначено.

За таких обставин оформлені позивачем 05.02.2026, тобто після складання актів надання послуг та після відображення сторонами в акті звірки заборгованості в сумі 1 607 596,62 грн, рахунки №АГС-00001 та №АГС-00002 суд оцінює як повторно сформовані розрахунково-платіжні документи щодо тих самих послуг, наданих у січні та лютому 2023 року.

Сам факт оформлення 05.02.2026 нових рахунків не свідчить про здійснення нової господарської операції та не створює нового моменту для визначення курсу перерахунку. Інше тлумачення фактично надавало б орендодавцю можливість у будь-який момент після надання послуг повторно оформити рахунок щодо вже існуючого зобов`язання та залежно від обраної ним дати визначити інший гривневий еквівалент його розміру.

Такого права орендодавця зі змісту п.4.1. договору суд не встановив. Зазначений пункт визначає валютний еквівалент ціни та курс перерахунку на день оформлення рахунку-фактури, однак не передбачає можливості повторного оформлення рахунків щодо вже прийнятих послуг з метою нового визначення їх гривневої вартості після спливу відповідного розрахункового періоду.

Не змінює наведеного висновку й положення п.11.1. договору про його дію в частині проведення розрахунків до моменту їх остаточного завершення. Вказана умова забезпечує збереження чинності невиконаного обов`язку орендаря з оплати після закінчення календарного строку дії договору, однак не встановлює окремого механізму валютного коригування простроченої заборгованості, не пов`язує її розмір із курсом на дату фактичної оплати та не передбачає можливості її перерахунку шляхом повторного виставлення рахунків.

Отже, визначені позивачем у рахунках від 05.02.2026 суми 1 334 727,55 грн за січень 2023 року та 563 052,01 грн за лютий 2023 року не можуть бути покладені в основу визначення розміру заборгованості, оскільки вони сформовані внаслідок повторного застосування валютного курсу до вартості послуг, розмір якої вже був визначений у документах, оформлених за результатами відповідних розрахункових періодів, та в подальшому відображений сторонами в акті звірки.

За таких обставин суд виходить із того, що належний до сплати розмір вартості послуг становить 1 130 638,81 грн за січень 2023 року та 476 957,81 грн за лютий 2023 року, а всього - 1 607 596,62 грн.

Відтак вимога позивача за первісним позовом про стягнення основного боргу підлягає задоволенню в частині 1 607 596,62 грн.

У частині стягнення 290 182,94 грн, що становить різницю між заявленими позивачем 1 897 779,56 грн та встановленим судом розміром заборгованості 1 607 596,62 грн і виникла виключно внаслідок здійсненого позивачем повторного валютного перерахунку станом на 05.02.2026, у задоволенні первісного позову слід відмовити.

Заперечуючи проти задоволення первісного позову, Приватне сільськогосподарське підприємство «Мир» посилається на те, що договір оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем №11012023-01 від 11.01.2023 від імені відповідача за первісним позовом підписаний директором Чернишем Гнатом Богдановичем із перевищенням повноважень, установлених Статутом підприємства.

Так, відповідно до пп. 2 п. 8.2.3. Статуту Приватного сільськогосподарського підприємства «Мир», затвердженого рішенням засновника від 18.11.2020 (надалі - Статут), директор підприємства приймає рішення про вчинення правочинів (укладення договорів), що вчиняються (укладаються) підприємством на суму, яка не перевищує 20 000,00 грн.

Водночас за змістом пп. 10 п. 8.1.4. Статуту Приватного сільськогосподарського підприємства «Мир» вирішення питання про вчинення правочинів (укладення договорів) на суму, що перевищує 20 000,00 грн, віднесено до виключної компетенції загальних зборів підприємства.

Відповідач за первісним позовом зазначає, що рішення загальних зборів Приватного сільськогосподарського підприємства «Мир» про надання директору згоди на укладення договору №11012023-01 від 11.01.2023 відсутнє, а тому, на його думку, Черниш Гнат Богданович не мав повноважень на укладення такого договору.

Визначаючи вартість спірного договору, відповідач за первісним позовом виходить із передбаченого пунктом 2.1. договору орієнтовного обсягу робіт зі збору врожаю кукурудзи - 3 500 га, установленої пунктом 4.1. договору ціни - 72 долари США за один гектар, а також курсу 36,5686 грн за 1 долар США, у зв?язку з чим розраховує вартість договору в сумі 9 215 287, 20 грн.

Суд оцінює наведені доводи критично з огляду на таке.

За змістом установленого Статутом Приватного сільськогосподарського підприємства «Мир» обмеження визначальним для вирішення питання про компетенцію директора є саме сума правочину, який укладається підприємством, а не вартість, яка може сформуватися в подальшому залежно від фактичного обсягу виконання договору.

Натомість зі змісту договору №11012023-01 від 11.01.2023 убачається, що при його укладенні сторони не погодили загальної ціни договору у конкретній грошовій сумі.

Так, у п.2.1. договору показник 3500 га визначено саме як орієнтовний обсяг робіт зі збору врожаю кукурудзи.

У свою чергу п. 4.1. договору сторони погодили механізм визначення орендної плати за формулою «Г Ч Р = О», де «Г» - обсяг виробітку всієї орендованої техніки, «Р» - ціна за одиницю виробітку, а «О» - вартість орендної плати. При цьому ціна за збір врожаю кукурудзи визначена в еквіваленті 72 доларів США за один гектар.

Більше того, згідно з п. 4.3. договору сума договору мала визначатися сумою гривневих платежів, здійснених орендарем відповідно до його умов, виходячи з ціни за один гектар виробітку та фактичного виробітку площі протягом усього строку дії договору. Сам відповідач за первісним позовом у відзиві на первісний позов відтворює зазначену умову договору.

Отже, договором не встановлено ані фіксованої загальної ціни, ані гарантованого мінімального обсягу робіт, ані обов?'язку орендаря забезпечити використання техніки на всій орієнтовно зазначеній площі 3 500 га, так само як не передбачено обов?язку відповідача сплатити вартість 3 500 га незалежно від обсягу фактично виконаних робіт.

Фактично на момент укладення договору сторони погодили ціну одиниці виробітку та порядок визначення орендної плати залежно від обсягу подальшого фактичного використання техніки, тоді як загальна сума грошових зобов?язань орендаря могла бути визначена лише в процесі виконання договору.

Тому наведений відповідачем розрахунок 3 500 га Ч 72 долари США Ч 36, 5686 грн = 9 215 287, 20 грн є розрахунком вартості за умови виконання всього зазначеного в п.2.1. договору орієнтовного обсягу робіт.

Однак така умова про обов?язкове виконання робіт саме в обсязі 3 500 га договором не встановлена.

За наведених обставин розрахована відповідачем сума 9 215 287, 20 грн не може ототожнюватися із заздалегідь визначеною сторонами сумою договору на момент його укладення.

Наведене узгоджується з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними в постанові від 11.09.2025 у справі №922/4425/24.

Так, Верховний Суд, досліджуючи питання наявності обмежень повноважень керівника, зазначив, що «в момент укладення договору його умови не давали можливість віднести його до значних правочинів», оскільки загальна вартість договору наперед не визначалась, а залежала від фактичного обсягу послуг, що мав сформуватися під час його виконання. Відтак на момент укладення договору контрагент не мав об`єктивної можливості встановити перевищення відповідного вартісного обмеження.

У даному випадку саме такий порядок визначення суми договору сторони передбачили в п.4.3., відповідно до якого розмір грошових зобов`язань Приватного сільськогосподарського підприємства «Мир» визначався виходячи з фактичного виробітку орендованої техніки протягом усього строку дії договору.

Крім того, доводи відповідача за первісним позовом підлягають оцінці також з урахуванням положень ч.3 ст. 92 Цивільного кодексу України.

За змістом ч.3 ст. 92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка виступає від імені юридичної особи, зобов?язана діяти в межах наданих їй повноважень, водночас у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадку, якщо юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Отже, саме по собі існування в Статуті Приватного сільськогосподарського підприємства «Мир» внутрішнього розмежування компетенції між директором та загальними зборами підприємства не є достатнім для покладення негативних наслідків такого обмеження на контрагента підприємства.

Для цього відповідач за первісним позовом повинен довести не лише наявність відповідного статутного положення, а й обставини, які свідчили б, що Іноземне підприємство «Агросистем Інвест Україна» на момент укладення договору достеменно знало або, виходячи з конкретних обставин укладення правочину та виявивши розумну обачність, не могло не знати про відсутність у директора Приватного сільськогосподарського підприємства «Мир» необхідного обсягу повноважень.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.12.2025 у справі №914/768/22 зазначила, що за змістом ч.3 ст. 92 Цивільного кодексу України у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що контрагент знав або за всіма обставинами не міг не знати про такі обмеження. При цьому Велика Палата наголосила, що посилання в договорі на те, що директор діє на підставі статуту, не презюмує, що третя особа ознайомлена зі статутом та не покладає на неї безумовного обов`язку ознайомлюватися з ним; при вирішенні питання про обізнаність контрагента суд має враховувати презумпцію достовірності відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру, у тому числі щодо обмежень представництва юридичної особи.

Натомість матеріали даної справи не містять доказів того, що до або під час укладення договору від 11.01.2023 Іноземному підприємству «Агросистем Інвест Україна» надавався Статут Приватного сільськогосподарського підприємства «Мир», його було повідомлено про встановлене п. 8.2.3. та п. 8.1.4. Статуту обмеження в сумі 20 000,00 грн або в інший спосіб доведено до його відома необхідність отримання рішення загальних зборів для укладення саме спірного договору.

Не наведено відповідачем за первісним позовом і конкретних обставин, які б давали підстави для висновку, що позивач за первісним позовом діяв недобросовісно, мав на меті укладення договору з особою, про відсутність повноважень якої йому було достеменно відомо, або вчиняв інші дії, спрямовані на недотримання встановлених Статутом Приватного сільськогосподарського підприємства «Мир» обмежень повноважень його органів управління.

При цьому сам по собі передбачений договором орієнтовний показник 3 500 га такого висновку не зумовлює, оскільки цей показник не визначав конкретної суми грошового зобов?язання Приватного сільськогосподарського підприємства «Мир», а його фактичний розмір відповідно до п.4.3. договору залежав від реального обсягу виробітку.

Отже, наведені Приватним сільськогосподарським підприємством «Мир» доводи не підтверджують ані того, що на момент укладення договору №11012023-01 від 11.01.2023 його сума була визначена сторонами в розмірі, який перевищував установлене Статутом обмеження повноважень директора, ані того, що Іноземне підприємство «Агросистем Інвест Україна» діяло недобросовісно чи було обізнане про відсутність у Черниша Гната Богдановича необхідного обсягу повноважень.

За наведених обставин доводи відповідача за первісним позовом про укладення договору директором Приватного сільськогосподарського підприємства «Мир» із перевищенням статутних повноважень суд відхиляє як такі, що не спростовують обов?язку відповідача виконати взяті на себе за договором грошові зобов?язання.

Відповідно до ч. 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов?язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Подані сторонами докази мають бути належними, допустимими, достовірними, вірогідними (ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи встановлені обставини справи та оцінюючи надані сторонами докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивачем за первісним позовом належними та достатніми доказами підтверджено факт надання Приватному сільськогосподарському підприємству «Мир» послуг за договором №11012023-01 від 11.01.2023 у січні та лютому 2023 року.

Вказані обставини підтверджуються, зокрема, актом приймання-передачі техніки від 13.01.2023, актами надання послуг №АГС-00007 від 31.01.2023 та №АГС-00018 від 28.02.2023, протоколами перевірки електронних підписів на зазначених актах, а також актом звірки взаємних розрахунків, підписаним від імені відповідача за первісним позовом.

При цьому відповідачем за первісним позовом не надано належних та допустимих доказів, які б спростовували факт використання переданої техніки, надання позивачем за первісним позовом відповідних послуг або відображений у наданих документах обсяг виконання. Так само матеріали справи не містять доказів своєчасного заявлення Приватним сільськогосподарським підприємством «Мир» заперечень щодо факту виконання робіт, їх обсягу, якості чи строків у порядку, передбаченому договором.

За таких обставин суд дійшов висновку, що наведені Приватним сільськогосподарським підприємством «Мир» заперечення проти первісного позову не спростовують установлених судом обставин виконання договору та надання позивачем за первісним позовом послуг у січні та лютому 2023 року. Сукупність наявних у матеріалах справи доказів підтверджує фактичне виконання договору та обсяг наданих послуг, тоді як відповідачем за первісним позовом доказів протилежного не подано.

Відтак доводи Приватного сільськогосподарського підприємства «Мир» про ненадання послуг, недоведеність їх обсягу чи відсутність підстав для виникнення обов`язку з оплати ґрунтуються переважно на запереченнях, заявлених уже під час розгляду справи, та не узгоджуються з поведінкою відповідача за первісним позовом під час виконання договору, коли будь-яких своєчасних зауважень щодо факту, обсягу, якості чи строків виконання робіт ним не заявлялося.

Отже, суд вважає доведеними факт надання позивачем за первісним позовом послуг за договором оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем №11012023-01 від 11.01.2023 у січні та лютому 2023 року та обов`язок Приватного сільськогосподарського підприємства «Мир» здійснити їх оплату в порядку й розмірі, визначених умовами договору.

Щодо позовної вимоги за зустрічним позовом до про визнання недійсним розрахунку по оренді сільськогосподарської техніки за лютий 2023 року.

Так, за зустрічним позовом Приватне сільськогосподарське підприємство «Мир» просить визнати недійсним розрахунок по оренді сільськогосподарської техніки за лютий 2023 року від 28.02.2023, складений щодо виконання договору оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем №11012023-01 від 11.01.2023.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог Приватне сільськогосподарське підприємство «Мир» зазначає, що вказаний розрахунок директором підприємства Чернишем Гнатом Богдановичем не підписувався, а зображення підпису, виконаного від його імені на цьому документі, візуально відрізняється від підпису Черниша Гната Богдановича на інших документах, зокрема на договорі. У зв`язку із цим Приватне сільськогосподарське підприємство «Мир» посилається на недодержання вимог статей 203, 207, 215 Цивільного кодексу України.

Суд не погоджується з наведеною позивачем за зустрічним позовом правовою кваліфікацією спірного документа, з огляду на таке.

Відповідно до ч.1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Отже, визначальною ознакою правочину є не сама наявність документа, його підписання однією чи декількома особами, а спрямованість волевиявлення на самостійне виникнення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Натомість оспорюваний Приватним сільськогосподарським підприємством «Мир» розрахунок від 28.02.2023 такої правової природи не має.

Як установлено судом, підставою виникнення взаємних прав та обов`язків сторін є договір оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем №11012023-01 від 11.01.2023. Саме його умовами визначено обов`язок позивача передати техніку та забезпечити її використання екіпажем, обов`язок відповідача сплатити орендну плату, а також порядок визначення її розміру.

Зокрема, відповідно до п.4.1. договору розмір орендної плати визначався залежно від обсягу виробітку орендованої техніки та погодженої сторонами ціни за одиницю виробітку.

Оспорюваний розрахунок від 28.02.2023 лише відображає відомості щодо виконання договору за відповідний період, а саме кількісні показники виконання, площу 181,15 га та визначену виходячи з погоджених договором умов вартість. Сам відповідач за первісним позовом/позивач за зустрічним позовом у відзиві на первісний позов зазначає, що саме з цього документа позивач за первісним позовом виходив при визначенні обсягу послуг за лютий 2023 року.

При цьому зазначений розрахунок не встановлює нової ціни послуг, не змінює погодженого сторонами порядку її визначення, не покладає на Приватне сільськогосподарське підприємство «Мир» нового обов`язку, не припиняє та не змінює існуючих зобов`язань сторін, а лише фіксує показники, які позивач за первісним позовом пов`язує з виконанням уже укладеного договору.

Таким чином, права та обов`язки сторін виникли не внаслідок складання спірного розрахунку, а безпосередньо з договору №11012023-01 від 11.01.2023 та його виконання.

За таких обставин розрахунок по оренді сільськогосподарської техніки за лютий 2023 року від 28.02.2023 є документом, складеним у зв`язку з виконанням договору та призначеним для відображення певних кількісних і вартісних показників господарської операції, однак не є самостійним правочином у розумінні статті 202 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України встановлені цією нормою вимоги стосуються змісту, волевиявлення, форми та спрямованості правочину, тоді як за змістом ч.1 ст. 215 цього Кодексу підставою недійсності саме правочину є недодержання в момент його вчинення вимог, установлених частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Отже, застосування правового інституту недійсності, передбаченого статтями 203, 215 Цивільного кодексу України, передусім передбачає наявність об`єкта, який за своєю правовою природою є правочином.

Оскільки оспорюваний розрахунок такої правової природи не має, він не може бути визнаний недійсним на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України.

Не змінюють наведеного висновку посилання Приватного сільськогосподарського підприємства «Мир» на ч.2 ст. 207 Цивільного кодексу України та твердження про те, що підпис у розрахунку по оренді сільськогосподарської техніки за лютий 2023 року від 28.02.2023 виконаний не директором підприємства Чернишем Гнатом Богдановичем.

За змістом ч.2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, положення зазначеної норми визначають вимоги до письмової форми саме правочину, а тому питання належності підпису відповідній особі набуває матеріально-правового значення для встановлення факту вчинення цією особою правочину лише за умови, що відповідний документ за своїм змістом та правовою природою містить волевиявлення, спрямоване на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Водночас сама по собі наявність підпису на документі не надає такому документу ознак правочину. Визначальним при вирішенні цього питання є не його назва, спосіб оформлення чи наявність підписів, а зміст зафіксованих у ньому дій та їх спрямованість на настання самостійних цивільно-правових наслідків.

Такий підхід узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 12.05.2020 у справі №922/2242/19, предметом розгляду якої була саме вимога про визнання недійсним розрахунку на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України. Верховний Суд виходив із того, що правочин є вольовою дією суб`єкта цивільного права, тоді як розрахунок, який лише фіксує здійснений перерахунок певних показників, не є правочином, у зв`язку з чим до такого документа відсутні підстави для застосування положень статей 203, 215 Цивільного кодексу України, у тому числі з мотивів дефекту волевиявлення.

Крім того, у постанові від 24.09.2024 у справі №911/1041/19 (910/4281/23) Верховний Суд наголосив, що правова природа документа має визначатися з урахуванням його змісту та інших доказів у конкретній справі. Якщо документ лише підтверджує факт виконання вже існуючого зобов`язання та не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, він не має ознак правочину в розумінні статті 202 Цивільного кодексу України. Аналогічний підхід викладено Верховним Судом у постанові від 23.02.2022 у справі №922/2182/21, у якій зазначено, що акт приймання-передачі, який лише посвідчує факт існування між сторонами відповідних правовідносин, є доказовим (первинним) документом, а не самостійним правочином.

Застосовуючи наведені правові висновки до спірних правовідносин, суд зазначає, що розрахунок по оренді сільськогосподарської техніки за лютий 2023 року від 28.02.2023 не містить самостійного волевиявлення сторін щодо встановлення, зміни чи припинення їх цивільних прав та обов`язків. Права та обов`язки сторін щодо надання послуг, визначення їх вартості та здійснення оплати виникли з договору оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем №11012023-01 від 11.01.2023, тоді як оспорюваний розрахунок лише відображає окремі показники виконання цього договору, зокрема обсяг робіт за лютий 2023 року.

Відтак ані наявність підпису на спірному розрахунку, ані заперечення Приватного сільськогосподарського підприємства «Мир» щодо належності такого підпису Чернишу Гнату Богдановичу не змінюють правової природи зазначеного документа та не перетворюють його на правочин, до якого можуть бути застосовані положення статей 203, 215 Цивільного кодексу України.

Разом з цим, судом при розгляді первісного позову вже надано оцінку спірному розрахунку в сукупності з іншими доказами у справі.

Зокрема, факт виконання договору підтверджується не лише розрахунком від 28.02.2023, а й актом приймання-передачі техніки від 13.01.2023, актами надання послуг №АГС-00007 від 31.01.2023 та №АГС-00018 від 28.02.2023, протоколами створення та перевірки електронних підписів, а також актом звірки взаємних розрахунків.

При цьому в акті надання послуг №АГС-00018 від 28.02.2023 відображено надання послуг за лютий 2023 року на загальну суму 476 957,81 грн та зазначено, що замовник претензій щодо обсягу, якості та строків виконання робіт (надання послуг) не має.

Зазначений акт у подальшому підписано від імені Приватного сільськогосподарського підприємства «Мир» директором Орєховим Олексієм Валерійовичем 28.04.2025, що підтверджується протоколом перевірки електронного підпису.

Отже, саме по собі оспорювання розрахунку від 28.02.2023 не впливає на чинність договору, не припиняє зобов`язань Приватного сільськогосподарського підприємства «Мир» та не спростовує встановленого судом факту виконання сторонами договірних зобов`язань.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об?єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов?язань. Крім того, ЄСПЛ вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов?язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

Водночас ефективність позовної вимоги має оцінюватися, виходячи з обставин справи та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).

Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. (Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 04.10.2022 у справі №914/2476/20, від 30.08.2022 у справі №914/1658/15).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження №12-187гс18), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02.07.2019 у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19), постанові Верховного Суду від 30.08.2022 у справі №914/1658/15.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб?єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем (відповідачами) та чи є обраний позивачем спосіб захисту ефективним, тобто чи призведе до поновлення порушеного права.

Розглядаючи справу, суд має з?ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, постановах Верховного Суду від 30.08.2022 у cправі №914/1658/15, від 31.08.2022 у cправі №914/970/20).

Обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові. Подібний висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 52), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155), від 15.09.2022 у справі №910/12525/20 (пункт 148).

При цьому, обраний позивачем неефективний спосіб захисту порушеного права виключає дослідження та вирішення судом заявлених позовних вимог по суті, оскільки відповідний аналіз має бути зроблений у мотивувальній частині судового рішення в разі звернення позивача до суду із позовом про захист права із застосуванням належного та ефективного способу захисту. (Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 911/269/19, від 16.11.2021 у справі №924/1304/20).

Разом з тим, суд зазначає, що обраний Приватним сільськогосподарським підприємством «Мир» спосіб захисту у вигляді визнання недійсним розрахунку по оренді сільськогосподарської техніки за лютий 2023 року від 28.02.2023 не відповідає характеру спірних правовідносин та не спрямований на відновлення будь-якого порушеного права позивача за зустрічним позовом, оскільки вказаний розрахунок не є самостійним правочином, не породжує для сторін нових прав та обов`язків і не є юридичною підставою виникнення грошового зобов`язання Приватного сільськогосподарського підприємства «Мир».

Як установлено судом, права та обов`язки сторін щодо передачі сільськогосподарської техніки, її використання, визначення обсягу виконаних робіт та розміру орендної плати виникли безпосередньо з договору оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем №11012023-01 від 11.01.2023. Натомість розрахунок від 28.02.2023 складений у процесі виконання вказаного договору та відображає кількісні і вартісні показники такого виконання, а тому не має самостійного матеріально-правового значення поза межами договірних правовідносин сторін.

Відтак навіть у разі задоволення зустрічного позову правове становище сторін у межах договірних правовідносин не змінилося б: договір залишався б чинним, передбачені ним права та обов`язки сторін не припинилися б і не змінилися, а питання щодо фактичного надання послуг, їх обсягу та розміру належної до сплати орендної плати все одно підлягало б встановленню судом на підставі сукупності інших доказів у справі.

При цьому, як уже встановлено судом під час розгляду первісного позову, обставини виконання договору підтверджуються не лише розрахунком від 28.02.2023, а й іншими доказами, зокрема, актом приймання-передачі техніки, актами надання послуг, електронними підписами сторін та актом звірки взаємних розрахунків.

Таким чином, оспорюваний розрахунок є лише одним із доказів, наданих на підтвердження виконання договору, а тому визнання такого документа недійсним саме по собі не могло б спростувати факт виникнення та існування спірного грошового зобов`язання.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що заявлена зустрічна позовна вимога не призводить до відновлення порушеного права Приватного сільськогосподарського підприємства «Мир», не усуває юридичної підстави виникнення спірного грошового зобов`язання та не змінює правового становища сторін у межах договору №11012023-01 від 11.01.2023.

Отже обраний Приватним сільськогосподарським підприємством «Мир» спосіб захисту не відповідає ані правовій природі оспорюваного документа, ані характеру спірних правовідносин та не забезпечує самостійного й ефективного відновлення заявленого права, що є додатковою підставою для відмови в задоволенні зустрічного позову.

Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що Приватним сільськогосподарським підприємством «Мир» не доведено наявності правових підстав для визнання недійсним розрахунку по оренді сільськогосподарської техніки за лютий 2023 року від 28.02.2023, а обраний позивачем за зустрічним позовом спосіб захисту не є ефективним, оскільки навіть у разі задоволення заявленої вимоги це не призвело б до припинення чи зміни зобов`язань сторін за договором, не вплинуло б на його чинність та не вирішило б питання щодо факту й обсягу наданих послуг та наявності заборгованості.

За таких обставин зустрічні позовні вимоги Приватного сільськогосподарського підприємства «Мир» є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з?ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов?язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов?язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов?язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVIN OTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов?язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов?язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов?язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. ) від 9 грудня 1994 року, серія A, 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов?язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen . ), 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», у якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов?язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов?язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов?язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об?єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв?язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов?язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

Підсумовуючи наведене вище, суд частково задовольняє первісний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Агросистем Інвест Україна» в розмірі 1 607 596,62 грн та повністю відмовляє в задоволенні зустрічного позову Приватного сільськогосподарського підприємства «Мир» про визнання недійсним розрахунку.

З урахуванням положень ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Окремо суд зазначає, що порядок та правові засади справляння судового збору, платників, об?єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору регулюється Законом України «Про судовий збір».

Частиною 1 статті 4 Закону встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до ч. 2 ст.4 зазначеного Закону визначений розмір ставок судового збору, що справляється за подання позовних заяв до господарського суду, за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Як убачається з матеріалів справи, первісний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Агросистем Інвест Україна» подано через систему «Електронний суд». При цьому безпосередньо в позовній заяві позивач зазначив про застосування при визначенні розміру судового збору коефіцієнта 0,8 відповідно до частини третьої статті 4 Закону України «Про судовий збір».

Ціна первісного позову становить 1 897 779,56 грн.

Отже, розмір судового збору, обчислений за ставкою 1,5 відсотка від ціни позову, становить 28 466,69 грн (1 897 779,56 грн х 1,5%).

З урахуванням передбаченого ч.3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» коефіцієнта 0,8, який підлягає застосуванню у зв`язку з поданням позовної заяви в електронній формі, належний до сплати судовий збір за подання первісного позову становить 22 773,35 грн (28 466,69 грн х 0,8).

Водночас, як убачається з платіжної інструкції №177 від 12.02.2026, Товариством з обмеженою відповідальністю «Агросистем Інвест Україна» за подання цього позову сплачено судовий збір у розмірі 28 161,00 грн.

Таким чином, позивачем за первісним позовом внесено судовий збір у більшому розмірі, ніж установлено законом, а сума переплати становить 5 387,65 грн (28 161,00 грн - 22 773,35 грн).

Частиною 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі:

1) зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом;

2) повернення заяви або скарги;

3) відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі;

4) залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв?язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням);

5) закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв?язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Отже, у зв?язку із внесенням судового збору в більшому розмірі, позивач за первісним позовом має право на повернення судового збору в загальному розмірі 5 387, 65 грн.

На підставі п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Позивачем за первісним позовом клопотання про повернення з Державного бюджету сплаченої суми судового збору за подання цього позову не заявлялось, а тому в суду наразі відсутні підстави для повернення позивачу за первісним позовом сплаченої суми судового збору.

Суд роз?яснює позивачу за первісним позовом, що він не позбавлений можливості звернутись до суду із відповідним клопотанням у порядку ст. 7 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Первісний позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства «Мир» (04215, місто Київ, вулиця Світлицького, будинок 35, приміщення 108/4, офіс 2, ідентифікаційний код 00152566) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агросистем Інвест Україна» (04050, місто Київ, вулиця Пимоненка Миколи, будинок 13, корпус 5, офіс 5В/51, ідентифікаційний код 33497497) 1 607 596 (один мільйон шістсот сім тисяч п`ятсот дев`яносто шість) грн 62 коп. основного боргу та 19 291 (дев`ятнадцять тисяч двісті дев`яносто одну) грн 15 коп. судового збору.

3. У задоволенні іншої частини первісного позову відмовити.

4. У задоволенні зустрічного позову відмовити в повному обсязі.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.

Повне рішення складено та підписано 01.10.2026.

Суддя Я.А. Карабань