Справа № 465/5272/24 Головуючий у 1 інстанції: Величко О.В.
Провадження № 22-ц/811/1794/26 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 жовтня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
Головуючого судді: Савуляка Р.В.
суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М.
секретаря: Іванової О.О.
з участю: ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський фаховий коледж спорту» на рішення Франківського районного суду м. Львова від 10 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський фаховий коледж спорту» про скасування наказу та поновлення на роботі, -
ВСТАНОВИЛА:
В червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський фаховий коледж спорту» про скасування наказу та поновлення на роботі.
Позовну заяву мотивовано тим, що він працював у Комунальному закладі Львівської обласної ради «Львівський фаховий коледж спорту» на посаді вчителя зі спорту.
Крім того, відповідно до наказу директора, який діяв до 10 жовтня 2023 року, позивач мав додаткову оплату праці у розмір 10% ставки заробітної плати за виконання обов`язків завідувача залом вільної боротьби.
Стверджував, що за весь час роботи він належним чином виконував свої трудові, службові та функціональні обов`язки, добросовісно ставився до праці, дотримувався та виконував правила внутрішнього трудового розпорядку тощо.
Однак, директором КЗ ЛОР «ЛФКС» Окопним А.М. 10 жовнтя 2023 року було видано наказ № 275к про оголошення йому догани за неналежне виконання та незадовільне виконання обов`язків, передбачених Договором на повну матеріальну відповідальність від 30 травня 2001 року, що призвело до пошкодження матеріальних цінностей у спеціалізованому спортивному залі боротьби коледжу, а саме пошкодження 16-ти підвіконників.
Підставою винесення наказу про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності став акт огляду залу вільної боротьби від 18 вересня 2023 року, заява (службова записка) ОСОБА_1 від 09 жовтня 2023 року.
З таким наказом позивача було ознайомлено 10 жовтня 2023 року.
ОСОБА_1 вважав накладене дисциплінарне стягнення у вигляді догани безпідставним і незаконним, у зв`язку з чим оскаржував цю догавну до Франківського районного суду м. Львова (справа № 465/40/24),
Також, у період роботи директором КЗ ЛОР «ЛФКС» Окопним А.М. 26 січня 2024 року було видано наказ № 14-к про оголошення позивачу другої догани за неналежне виконання правил внутрішнього трудового розпорядку, а саме самовільну зміну графіку роботи та місця навчально-тренувального заняття з вихованцями коледжу.
Вказував на те, що таке дисциплінарне стягнення у вигляді догани теж є безпідставним і незаконним, оскільки він не вчиняв прогулу, належним чином виконував свої посадові обов`язки, тренування проводив та жодним чином не ухилявся від виконання своїх посадових обов`язків. Відповідно, також оскаржив цю догану, яку станом на час розгляду цієї справи перебуває на розгляду у Франківському районному суді м. Львова (справа № 465/3544/24).
14 червня 2024 року ОСОБА_1 ознайомлено з наказом про звільнення № 94-к від 14 червня 2024 року, який винесено на підставі довідних записок в.о. заступника директора з навчально-методичної роботи ОСОБА_2 від 29 травня 2024 року, вчителя зі спорту ОСОБА_3 від 28 травня 2024 року, акту про відсутність ОСОБА_1 на роботі від 25 травня 2024 року № 2, пояснювальної записки ОСОБА_1 від 28 травня 2024 року б/н.
Причиною звільнення зазначено те, що ОСОБА_1 систематично не виконує посадові обов`язки, що покладені на нього трудовим договором і визначені правилами внутрішнього трудового розпорядку, а також через відсутність на робочому місці без поважних причин 25 травня 2024 року без документів, що підтверджують хворобу.
Згідно цього наказу ОСОБА_1 , вчителя зі спорту, 14 червня 2024 року звільнено за прогул без поважних причин, згідно п. 4 частини 1 статті 40 КЗпП України.
Позивач стверджував, що протягом останнього тижня травня та до 14 червня 2024 року директор коледжу ОСОБА_4 систематично чинив психологічний тиск на нього, погрожував звільненням.
Наголошував, що 26 січня 2024 року він подав на ім`я директора ОСОБА_4 заяву з проханням дозволити проведення навчально-тренувальних занять груп № 4,5,6,7 (дівчата) по суботах, з метою якісної підготовки до чемпіонатів України за розкладом 12:00-14:30 та з метою реабілітаційно-відновлювальних заходів (сауна) за адресою: АДРЕСА_1 .
Дану заяву цього ж дня було погоджено безпосередньо директором ОСОБА_4 , вчителем зі спорту ОСОБА_3 та заступником директора з навчально-методичної роботи ОСОБА_2 .
На підставі вказаного, ОСОБА_1 не вчиняв прогулу та відповідально провів навчально-тренувальне заняття за місцем, яке було попередньо погоджено з адміністрацією навчального закладу, а саме по АДРЕСА_1 на базі «Динамо».
Зважаючи на викладене, з наказом про звільнення позивач не погоджувався, оскільки вважав, що підстав для його звільнення не було, позивач належним чином виконував свої трудові, службові та функціональні обов`язки, добросовісно виконував свої повноваження та не вчиняв прогулу роботи без поважних причин.
Відтак, просив визнати протиправним та скасувати наказ №94-к від 14 червня 2024 року, поновити ОСОБА_1 на посаді вчителя зі спорту та стягнути з Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський фаховий коледж спорту» середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 10 квітня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський фаховий коледж спорту» про скасування наказу та поновлення на роботі - задоволено.
Визнано протиправним та скасовано наказ №94-к від 14 червня 2024 року, виданий Комунальним закладом Львівської обласної ради «Львівський фаховий коледж спорту», про звільнення ОСОБА_1 з посади вчителя зі спорту на підставі п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП України.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді вчителя зі спорту у Комунальному закладі Львівської обласної ради «Львівський фаховий коледж спорту» з 15.06.2024 року.
Стягнуто з Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський фаховий коледж спорту» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 15 червня 2024 року по дату ухвалення рішення в розмірі 760 470.25 грн. з утриманням із цієї суми установлених законодавством податків та зборів.
Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення на його користь із Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський фаховий коледж спорту» середнього заробітку за один місяць.
Стягнуто з Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський фаховий коледж спорту» на користь держави судовий збір в розмірі 2422.40 грн.
Рішення Франківського районного суду м. Львова від 10 квітня 2026 року в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу оскаржив Комунальний заклад Львівської обласної ради «Львівський фаховий коледж спорту».
В апеляційній скарзі покликається на те, що позовна заява надійшла до суду 27 червня 2024 року, однак розгляд справи здійснювався понад рік частково з вини позивача, який користуючись своїми процесуальними правами подавав клопотання про відкладення розгляду справи, в тому числі за відсутності доказів про поважність причин його неявки в судові засідання, відтак сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу може бути стягнута на користь позивача не більше як за один рік.
Працівник зобов`язаний діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані, тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Тривалий час розгляду справи з вини працівника може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань , зокрема, з виплати заробітної плати іншим працівникам.
Вважає, що позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають до в межах річного строку в розмірі 585 962,34 грн.
Просить змінити рішення Франківського районного суду м. Львова від 10 квітня 2026 року в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнувши з Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський фаховий коледж спорту» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 15 червня 2024 року по 15 червня 2025 року в розмірі 585962,34 грн з утриманням з цієї суми установлених законодавством податків та зборів.
Розгляд справи в суді апеляційної інстанції призначався на 10 вересня 2026 року та 24 вересня 2026 року.
09 вересня 2026 року представник відповідача ОСОБА_5 подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з його перебуванням на лікуванні з 09 вересня до 11 вересня 2026 року.
На підставі цього, 10 вересня 2026 року колегія суддів відклала розгляд справи на 24 вересня 2026 року.
В судове засідання 24 вересня 2024 року представник відповідача не з`явився, хоча належним чином повідомлявся про час та місце розгляду справи та подав заяву про розгляд стправи за його відсутності.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосереднього його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»).
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (ч.2 ст.372 ЦПК України).
Враховуючи предмет спору, складність справи, а також необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, колегія суддів ухвалила проводити розгляд справи без участі представника відповідача.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 щодо заперечень на апеляційну скаргу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення із наступних підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. (ч.1 ст. 89 ЦПК України).
Оскільки рішення суду оскаржується лише в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то законність та обґрунтованість рішення суду в частині задоволення інших позовних вимог судом апеляційної інстанції не перевіряється.
Судом першої інстанції встановлено, що наказом КЗ ЛОР «Львівський фаховий коледж спорту» № 275-к від 10 жовтня 2023 року ОСОБА_1 оголошено догану за неналежне та незадовільне виконання обов`язків, передбачених Договором на повну матеріальну відповідальність від 30 травня 2001 року.
Наказом КЗ ЛОР «Львівський фаховий коледж спорту» № 14-к від 26 січня 2024 року за неналежне виконання правил внутрішнього трудового розпорядку, а саме самовільну зміну графіка роботи та місця навчально-тренувального заняття з вихованцями коледжу, вчителю зі спорту ОСОБА_1 оголошено догану.
Згідно наказу Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський фаховий коледж спорту» від 14 червня 2024 року № 94-к ОСОБА_1 , вчителя зі спорту, 14 червня 2024 року звільнено за прогул без поважних причин (п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України).
З матеріалів справи, а саме із заяви ОСОБА_1 від 26 січня 2024 року вбачається, що останній звертався до директора КЗ ЛОР «Львівський фаховий коледж спорту» з метою отримання дозволу на проведення навчально-тренувальних занять груп № 4, 5, 6, 7 (дівчат) по суботах з метою якісної підготовки до чемпіонатів України та з метою вжиття реабілітаційно-відновлювальних заходів, за розкладом 12 год. 00 хв. - 14 год. 30 хв., за адресою: м. Львів, вул. Стуса, 4.
Такий дозвіл 26 січня 2024 року ОСОБА_1 було надано, що підтверджується проставленою директором КЗ ЛОР «Львівський фаховий коледж спорту» Окопним А.М. резолюцією «погоджено за наявності погодження «Динамо».
В акті про відсутність вчителів зі спорту в залі боротьби від 25 травня 2024 року № 2 зазначено про відсутність 25 травня 2024 року з 10 год. 45 хв. по 18 год. 00 хв. вчителів зі спорту, а також учнів в залі боротьби.
Із пояснюючої записки ОСОБА_1 від 28 травня 2024 року, адресованої директору КЗ ЛОР «Львівський фаховий коледж спорту» Окопному А.М., вбачається, що позивач у суботу - 25 травня 2024 року проводив навчально-тренувальні заняття на повітрі і реабілітаційно- відновлювальні заходи для груп № 4, 5, 6, 7 учениць та студенток відділення вільної боротьби за погодженням старшого тренера ОСОБА_3 з 12 год. 00 хв. до 15 год. 00 хв. на спортивній базі «Динамо». На тренуванні були присутні 18 дівчат. Друге тренування об`єднав із першим.
Відповідно до доповідної записки ОСОБА_3 від 28 травня 2024 року, яка адресована директору КЗ ЛОР «Львівський фаховий коледж спорту» Окопному А.М., 24.05.2024 року відбулася розмова з ОСОБА_1 з приводу тренування 25 травня 2024 року на базі «Динамо» та ОСОБА_3 повідомив, що вказане питання відноситься до компетенції адміністрації.
Зі змісту повідомлення ГО «Львівська обласна організація фізкультурно- спортивного товариства «Динамо» Україна» від 28 травня 2024 року № 173 вбачається, що ЛОО ФСТ «Динамо» погодило та дозволило проводити навчально-тренувальні заняття та реабілітаційно- відновлювальні заходи (сауна) тренерам - викладачам ОСОБА_6 (четвер з 16.00 до 19.00 год.), ОСОБА_1 (субота з 12.00 до 15.00 год.) для спортсменів - динамівців відділення боротьби вільної у спортивному комплексі «Динамо» за адресою: АДРЕСА_1 , на безоплатній основі.
У доповідній записці в.о. заступника директора з навчально-методичної роботи ОСОБА_2 від 29 травня 2024 року зазначено, що, незважаючи на викладену ОСОБА_1 позицію у пояснюючій записці про зміну місця навчально-тренувальних занять на комплекс по АДРЕСА_1 , позивач не попереджав її про проведення заняття 25 травня 2024 року в іншому місці.
Задовольняючи позов ОСОБА_1 суд першої інстанції прийшов обгрунтованого висновку, що 25 травня 2024 року ОСОБА_1 не здійснено прогулу, що зазначено підставою для звільнення позивача з роботи, відтак, судом першої інстанції визнано протиправним та скасовано наказ №94-к від 14 червня 2024 року, виданий КЗ ЛОР «Львівський фаховий коледж спорту», про звільнення ОСОБА_1 з посади вчителя зі спорту на підставі п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП України.
Судом зазначено, що ОСОБА_1 на посаді вчителя зі спорту у КЗ ЛОР «Львівський фаховий коледж спорту» слід поновити з 15 червня 2024 року.
Рішенням суду першої інстанції, крім іншого, стягнуто з Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський фаховий коледж спорту» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 15 червня 2024 року по дату ухвалення рішення (10 квітня 2026 року) в розмірі 760 470 грн. 25 коп. з утриманням із цієї суми установлених законодавством податків та зборів.
Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
З урахуванням встановленого судом факту незаконного звільнення позивача, судом першої інстанції вирішено стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Згідно з пунктом 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи, невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менше двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично відпрацьований час. При цьому, враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.
Абзацом 3 п. 2 даного Порядку передбачено, що середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.
Згідно із п. 5 Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.
Відповідно до абз.2 п.8 Порядку, після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Відповідно до постанов Верховного Суду від 26 листопада 2020 року у справі № 234/15372/17, оплата середнього заробітку за весь час понад один рік провадиться за вимушений прогул за умови, що заява про поновлення на роботі розглядалася більше одного року і в цьому не було вини працівника; при частковій вині працівника оплата вимушеного прогулу за період понад один рік може бути відповідно зменшена; ??висновок суду про наявність вини працівника (не з?являвся на виклик суду, вчиняв інші дії по зволіканню розгляду справи) або її відсутність, про межі зменшення розміру виплати має бути мотивованим.
Згідно із постановою Верховного Суду від 25 жовтня 2023 року у справі № 209/2875/21 учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається. Так, принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб?єктів при виконанні своїх юридичних обов?язків і здійсненні своїх суб?єктивних прав. У суб?єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб?єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов?язків.
Суд може обмежити нарахування середнього заробітку одним роком лише в тому разі, якщо одночасно дотримано дві умови: ??судова трудова справа розглядається у суді понад один рік; ??затягування розгляду справи відбувалося саме з вини працівника.
Розмір середнього заробіток за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 суд першої інстанції проводив з врахуванням заробітної плати за останні два місяці роботи, що передували його звільненню, а саме квітень та травень 2024 року (сума доходу за квітень 2024 року - 34 278 грн. 19 коп., травень 2024 року - 34 564 грн. 52 коп., що разом становить 68 842 грн. 71 коп.) та беручи до уваги кількість робочих днів з 01 квітня 2024 року по 31 травня 2024 року (43 робочі дні), середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 за останні два місяці роботи, які передували звільненню, становить 1600 грн. 99 коп.
Судом першої інстанції було визначено, що кількість робочих днів вимушеного прогулу за період з 15 червня 2024 року по 10 квітня 2026 року (дата ухвалення рішення про поновлення на роботі) становить 475 робочих днів. Таким чином, з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 760 470 грн. 25 коп. (1600,99 грн. х 475 днів = 760 470,25 грн.).
Встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до суду 15 червня 2024 року, скерувавши свою позовну заяву засобами поштового зв`язку.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів зазначає, що справа перебувала в провадженні суду першої інстанції з 27 червня 2024 року (реєстрація позовної заяви ОСОБА_1 судом першої інстанції) до 10 квітня 2026 року (ухвалення судом рішення по стправі).
Встановлено, що розгляд справи неодноразово відкладався як за клопотаннями сторони позивача, так і за клопотаннями відповідача, а також через неявку обох сторін у судове засідання.
Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, що розгляд справи понад рік в суді першої інстанції відбувся саме з вини позивача ОСОБА_1 .
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем не надано доказів, що з вини позивача відбулося затягування розгляду справи, а тому суд не вбачає підстав для зменшення стягнення з Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський фаховий коледж спорту» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 15 червня 2024 року по 15 червня 2025 року (включно) тобто 366 днів.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Згідно норм ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Судом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, постановлено справедливе судове рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не убачає.
Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський фаховий коледж спорту» - залишити без задоволення.
Рішення Франківського районного суду м. Львова від 10 квітня 2026 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 02 жовтня 2026 року.
Головуючий: Савуляк Р.В.
Судді: Крайник Н.П.
Шандра М.М.