Справа № 456/6385/24 Головуючий у 1 інстанції: Бораковський В.М.
Провадження № 22-ц/811/2319/26 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 жовтня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
Головуючого судді: Савуляка Р.В.
суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М.
секретаря: Іванової О.О.
без участі сторін, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргоюпредставника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 07 жовтня 2025 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
ВСТАНОВИЛА:
В грудні 2024 року фізичної особа-підприємець ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог покликалася на те, що 09 грудня 2021 року між нею та ОСОБА_1 було укладено Договір оренди обладнання №ОО 09-12-21-01-О.
Актом-прийому передачі обладнання від 09 грудня 2021 року підтверджується, що ФОП ОСОБА_3 передала, а відповідач прийняв об`єкт оренди. Загальна вартість наданого в оренду обладнання становить грн. та визначена в акті прийому-передачі обладнання.
Відповідно до п. 4.1 Договору оренди орендна плата в розмірі 500 грн. за кожний місяць користування об`єктом оренди, виплачується орендарем ОСОБА_4 в безготівковій формі на розрахунковий рахунок орендодавця не пізніше 09 числа кожного місяця.
Вказувала, що згідно укладеного договору, якщо відповідач користується річчю, переданою йому у оренду, не за її призначенням або з порушенням умов договору оренди, позивач має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків. Відповідач зобов`язаний усунути погіршення об`єкту оренди, які сталися з його вини. У разі неможливості відновлення речі позивач має право вимагати відшкодування завданих йому збитків. Якщо відповідач не виконує обов`язку щодо повернення речі, позивач має право вимагати від відповідача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Стверджувала, що 12 листопада 2024 року надіслала відповідачу досудову вимогу про сплату заборгованостіь з оренди та повернення об`єкту оренди.
З 09 грудня 2021 по 27 листопада 2024 року (36 місяців) відповідач сплатив оренду у розмірі 500 грн.
З урахуванням уточнених позовних вимог просила стягнути з ОСОБА_1 на користь ФОП ОСОБА_3 заборгованість за договором оренди обладнання №ОО 09-12-21-01-О у розмірі 25880 грн., що скаладається з заборгованості з орендної плати - 2500 грн., неустойки - 17 500 грн., вартості неповернутого об`єкта оренди- 5 880 грн.
Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 07 жовтня 2025 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ФОП ОСОБА_3 заборгованість за договором оренди обладнання № ОО 09-12-21-01-О від 09 грудня 2021 року в розмірі 25880 грн., з яких: заборгованість з орендної плати 2500 грн., неустойки 17500 грн., вартості неповернутого об`єкта оренди 5880 грн., суми сплаченого судового збору в розмірі 1 211,20 грн., та витрат на правничу допомогу адвоката в сумі 6720 грн., а всього - 33811, 20 грн.
Рішення суду через систему «Електррнний суд» 15 червня 2026 року оскаржила представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .
В апеляційній скарзі покликається на те, що 01 серпня 2025 року між ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено гарантійний лист, за умовами якого у разі передачі встановленого обладнання до 08 серпня 2025 року у справному стані та оплати заборгованості у розмірі 20 000 грн. згідно графіку вказаному у цьому листі, ФОП ОСОБА_3 зобов`язується здійснити прощення решти заборгованості за договором оренди обладнання №ОО 09-12-21-01-О від 09.12.2021 року.
ОСОБА_1 було повернуто обладнання та проведено оплату згідно графіку погашення, а саме: 01 серпня 2025 року - 5000 грн., 01 вересня 2025 року - 5000 грн., 30 вересня 2025 року - 5000 грн., 30 жовтня 2025 року - 5000 грн.
Стверджує, що відповідачем виконано умови гарантійного листа, тому у
відповідача перед позивачем відсутня заборгованість з орендної плати та вартості
неповернутого обєкта оренди.
Крім того, оскільки ОСОБА_1 не порушив умови договору оренди обладнання, належним чином виконав взяті на себе зобов`язання перед позивачем, тому
відсутні підстави для стягнення з відповідача неуйстойки.
Вважає, що підстав для стягнення витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката відсутні, оскільки позивачем не було надано суду: доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом.
Просить рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 07 жовтня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
10 серпня 2026 року на адресу суду від представника ФОП ОСОБА_3 - ОСОБА_5 надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому представкик позивача покликається на те, що апеляційна скарга є безпідставною, необґрунтованою та такою, що не відповідає дійним обставинам справи.
У відзиві зазначеє, що відповідач погасив в добровільному порядку частину суми заборгованості у розмірі 15000 грн. основного боргу, що підтверджується платіжними інструкціми.
ОСОБА_1 не було повернуто орендоване обладнання.
Судом першої інстанції надано належної правової оцінки гарантійному листу від
01 серпня 2025 року по договору оренди обладнання №ОО 09-12-21-01-О від 09 грудня 2021 року, враховано платежі, що здійснені відповідачем.
На підтвердження розміру витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, позивач надав суду всі неоюхідні докази.
Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до вимог ч.13 ст.7 та ч.1 ст.369 ЦПК України, справу розглянуто апеляційним судом без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
У частині п`ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, є дата складення повного судового рішення - 02 жовтня 2026 року.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.
Згідно з ч.1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом та матеріалами справи встановлено, що 09 грудня 2021 року між сторонами було укладено договір оренди обладнання №ОО 09-12-21-01-О.
Пунктом 1.1 цього договору передбачено, що орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне використання майно, що належить орендодавцю на праві власності або іншого майнового права згідно акта-приймання передачі.
Згідно із п.3.1. строк оренди складає шість місяців з моменту підписання договору оренди.
Відповідно до п. 4.1 договору оренди обладнання №ОО 09-12-21-01- орендна плата, що складає 500 грн. за кожний місяць користування об`єктом оренди, виплачується орендарем ОСОБА_1 в безготівковій формі на розрахунковий рахунок орендодавця не пізніше 09 числа кожного місяця. Договір підписаний сторонами.
З матеріалів справи, а саме з акту-приймання передачі об`єкта оренди до договору оренди обладнання №ОО 09-12-21-01-О від 09 грудня 2021 року вбачається, що ФОП ОСОБА_3 передала, а ОСОБА_1 прийняв наступне обладнання: Ві 520 L TREK оціночною вартістю у 5 880 грн.
У зв`язку з невиконанням відповідачем умов договору, 12 листопада 2024 року позивачем було скеровано відповідачу досудову вимогу сплатити заборгованість з оренди та повернути об`єкт оренди.
ОСОБА_1 здійснив часткову оплату заборгованості за договором оренди на рахунок ФОП ОСОБА_3 згідно гарантійного листа від 01 серпня 2025 року по договору оренди обладнання №ОО 09-12-21-01-О від 09 грудня 2021 року.
А саме, відповідно до платіжної інструкції №790401961.1 від 05 серпня 2025 року ОСОБА_1 було сплачено на рахунок ФОП ОСОБА_3 5000 грн.; 1 вересня 2025 року - 5000 грн. (№05.1:INSTANTPAY ) та 30 вересня 2025 року - 5000 грн. (платіжна інструкція №73.1:JNSTANTPAY).
Згідно із ч.ч. 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Частиною 1 ст. 760 ЦК України визначено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).
За приписами ч. ч. 1, 3, 5 ст. 762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Згідно із ст. 785 ЦК України якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України - кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Колегія суддів, дослідивши договір оренди обладнання №ОО 09-12-21-01-О від 09 грудня 2021 року, з`ясувала, що відповідно до п. 3.1. цього договору строк оренди складає 6 місяців з моменту підписання договору оренди.
Згідно із п. 3.2. договору якщо орендар продовжує користуватися майном після закінчення строку договору оренди, то, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Отже, сторони договору прямо погодили механізм поновлення договору оренди у разі продовження орендарем користування майном після закінчення первісно визначеного строку.
Вказана умова договору відповідає правовому регулюванню, встановленому статтею 764 ЦК України, відповідно до якої, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Як роз`яснив Верховний Суд у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15 травня 2020 року у справі № 910/5410/19, істотне значення для застосування положень статті 764 ЦК України має зміст заяви орендодавця та факт її отримання іншою стороною. Така заява може бути викладена, зокрема, у формі листа, а її зміст має бути спрямований на припинення або зміну договору оренди. У разі наявності відповідного заперечення договір не підлягає подальшому поновленню.
Пунктом 4.1. передбачено, що орендна плата в розмірі 500 грн. за кожний місяць користування об`єктом оренди, виплачується орендарем ОСОБА_4 в безготівковій формі на розрахунковий рахунок орендодавця не пізніше 09 числа кожного місяця.
Відповідно до п. 8.3. договору оренди, якщо орендар не виконує обов`язку щодо повернення речі, орендодачець має право вимагати від орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Актом приймання передачі об`єкта оренди до договору оренди обладнання №ОО 09-12-21-01-О від 09 грудня 2021 року підтверджується, що ФОП ОСОБА_3 передала ОСОБА_1 обладнання: Ві 520 L TREK з оціночною вартістю у 5 880 грн.
Відповідач, підписавши акт приймання-передачі без застережень щодо вартості переданого майна, погодився із зазначеною в ньому оціночною вартістю, а доказів заявлення ним заперечень щодо такої вартості матеріали справи не містять.
У зв`язку з невиконанням відповідачем умов договору, 12 листопада 2024 року позивачем було скеровано відповідачу досудову вимогу сплатити заборгованість з оренди та повернути об`єкт оренди.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача неустойки за неповернення об`єкта оренди у розмірі 17 500 грн, з огляду на таке.
З матеріалів справи вбачається, що первісний шестимісячний строк дії договору закінчився 09 червня 2022 року. Водночас доказів повернення відповідачем об`єкта оренди у цей момент матеріали справи не містять. Навпаки, позивач виходив із того, що відповідач продовжував користуватися переданим йому майном, оскільки заявляв до стягнення орендну плату за період після закінчення первісного строку договору.
За таких обставин, після закінчення первісного шестимісячного строку договір оренди був поновлений на наступний шестимісячний строк, а надалі, за умови продовження користування майном та відсутності заперечень орендодавця, поновлювався на наступні строки.
Встановлено, що досудова вимога позивача від 12 листопада 2024 року була направлена відповідачу до закінчення чергового строку дії договору, який з урахуванням його умов спливав 09 грудня 2024 року.
Зміст досудової вимоги свідчить про волевиявлення орендодавця щодо повернення об`єкта оренди та, відповідно, про його заперечення проти подальшого поновлення договору. Разом із тим сама по собі така вимога не припиняла дію договору у день її направлення, оскільки на 12 листопада 2024 року погоджений сторонами строк його дії ще не закінчився.
Відтак колегія суддів доходить висновку, що черговий строк дії договору оренди закінчився 09 грудня 2024 року, а після цієї дати, з урахуванням заявленого орендодавцем заперечення, договір не підлягав подальшому поновленню.
Відповідно до частини першої статті 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ.
Згідно із частиною другою статті 785 ЦК України, якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.
Отже, обов`язок щодо повернення речі та передбачена частиною другою статті 785 ЦК України відповідальність за його невиконання пов`язані саме з припиненням договору оренди.
Верховний Суд у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19 квітня 2021 року у справі № 910/11131/19 зазначив, що обов`язок орендаря сплачувати орендну плату зберігається до припинення договору, тоді як неустойка, передбачена частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною формою майнової відповідальності, яка застосовується після припинення договору, якщо наймач не виконує обов`язку щодо негайного повернення речі.
При цьому після припинення договору користування майном без його повернення переходить із площини регулятивних договірних відносин у площину охоронних правовідносин, а неустойка за частиною другою статті 785 ЦК України нараховується саме за період прострочення повернення майна.
Встановлено, що у цій справі позивач просив стягнути з відповідача неустойку за період з 09 грудня 2022 року по 27 листопада 2024 року.
Однак, як встановлено вище, договір оренди продовжував діяти до 09 грудня 2024 року.
Таким чином, станом на 27 листопада 2024 року, тобто на кінцеву дату періоду, за який позивач здійснив розрахунок неустойки, договір оренди ще не припинився.
Більше того, з позовом у цій справі ФОП ОСОБА_3 звернулася 04 грудня 2024 року, тобто також до закінчення чергового строку дії договору оренди.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що на заявлений позивачем період не існувало прострочення виконання обов`язку щодо повернення об`єкта оренди у розумінні статті 785 ЦК України, оскільки такий обов`язок виникає у наймача у зв`язку з припиненням договору.
Отже, нарахування неустойки за період з грудня 2022 року по 27 листопада 2024 року є безпідставним, оскільки вказаний період передує припиненню договору оренди.
З матеріалів справи вбачається, що договір оренди обладнання № ОО 09-12-21-01-О від 09 грудня 2021 року був припинений 09 грудня 2024 року, орендна плата становила 500 грн за кожний місяць користування об`єктом оренди.
Отже, за період з 09 грудня 2021 року по 09 грудня 2024 року, що становить 36 місяців, загальний розмір орендної плати складає 18 000 грн. (500 грн ? 36 місяців).
Як вбачається з позовної заяви, позивач зазначила, що відповідачем за договором оренди було сплачено 500 грн.
Таким чином, за відсутності доказів здійснення інших платежів на момент звернення до суду, розмір заборгованості з орендної плати становить 17 500 грн (18 000 грн - 500 грн).
Разом з тим, суд першої інстанції, визначаючи розмір заборгованості з орендної плати, дійшов висновку про стягнення з відповідача 2 500 грн, пославшись на здійснення ОСОБА_1 платежів у розмірі 15 000 грн., згідно гарантійного листа.
Встановлено, що 01 серпня 2025 року позивачем складено гарантійний листа, згідно якого вона запропонувала відповідачу погасити заборгованість у загальному розмірі 20 000 грн. (чотири платежі по 5 000 грн.), а також передати до 08 серпня 2025 року орендодавцю обладнання у справному стані.
Відповідач погодився з умовами гарантійного листа, оскільки здійснював платежі, згідно графіку, зазначеного у цьому листі.
Разом з апеляційною скаргою відповідачем подано, зокрема, платіжну інструкцію від 30 жовтня 2025 року про сплату на користь ФОП ОСОБА_3 5 000 грн.
Отже, виконання умови про сплату 20 000 грн по гарантійному листу відбулося після ухвалення рішення.
Верховний Суд у постанові від 21 серпня 2023 року у справі № 552/7368/21 зазначив, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини на підставі нових доказів, якщо особа доведе поважні причини, через які не могла подати їх до суду першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у справі та додатково поданими доказами.
Згідно з частиною третьою статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Колегія суддів вважає наявними передбачені частиною третьою статті 367 ЦПК України підстави для прийняття платіжної інструкції від 30 жовтня 2025 року як додаткового доказу та долучення її до матеріалів справи, з огляду на таке.
Згідно з указаним графіком, зазначеним у гарантійному листі, останній платіж у розмірі 5 000 грн мав бути здійснений відповідачем 30 жовтня 2025 року.
Водночас рішення суду першої інстанції у цій справі ухвалено 07 жовтня 2025 року, тобто до настання визначеного сторонами строку здійснення останнього платежу.
Отже, на момент ухвалення рішення судом першої інстанції обов`язок відповідача щодо здійснення платежу 30 жовтня 2025 року ще не настав, а відтак відповідного доказу його виконання об`єктивно не існувало та він не міг бути поданий відповідачем до суду першої інстанції.
Платіжна інструкція від 30 жовтня 2025 року була сформована після ухвалення оскаржуваного рішення та підтверджує обставину, яка виникла вже після його ухвалення.
При цьому зазначений доказ має істотне значення для правильного вирішення спору, оскільки стосується виконання відповідачем умов гарантійного листа від 01 серпня 2025 року та розміру заборгованості.
З матеріалів справи вбачається, що заборгованість відповідача за договором оренди складала 17 500 грн орендної плати та 5 880 грн. вартості неповернутого майна, а всього - 23 380 грн.
Відповідач здійснив платежі на загальну суму 20 000 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи квитанціями.
Таким чином, зазначені платежі підлягають врахуванню при визначенні фактичного розміру заборгованості.
Разом з тим доказів повернення відповідачем майна, переданого йому за договором оренди, матеріали справи не містять. Відповідачем також не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували припинення його обов`язку щодо повернення майна або відшкодування його вартості.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону.
З урахуванням трьох платежів, здійснених до ухвалення рішення суду першої інстанції, у загальному розмірі 15 000 грн, та платежу від 30 жовтня 2025 року в розмірі 5 000 грн, загальна сума сплачених відповідачем за умовами гарантійного листа коштів становить 20 000 грн.
Встановлено, що загальний розмір заборгованості відповідача перед позивачем становив 23 380 грн., а відповідачем фактично сплачено 20 000 грн., колегія суддів приходить до висновку, що невиконаною залишається заборгованість у розмірі 3 380 грн., яка підлягає стягненню з відповідача.
Крім того, рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 07 жовтня 2025 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ФОП ОСОБА_3 витрати на правничу допомогу адвоката в сумі 6720 грн.
ОСОБА_1 у своїй апеляційній скарзі не погоджується з висновками суду першої інстанції про стягнення з нього на користь позивача витрат на правничу допомогу.
Суд першої інстанції, вважав, що визначена адвокатом сума гонорару є обґрунтованою, та такою, що відповідає складності справи та часу, який затрачено на фактичне надання правової допомоги, обсягом, наданих послуг, дійшов висновку, що з відповідача необхідно стягнути витрати на професійну правничу допомогу на користь позивача у розмірі 6720 гривень.
Частиною третьою статті 133 ЦПК України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
Відповідно до частин три, чотири статті 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимоги про відшкодування таких витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін).
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 12 лютого 2020 року у справі №648/1102/19, від 10 листопада 2021 року у справі № 329/766/18 та від 28 червня 2023 року у справі № 463/2001/19.
При вирішенні питання розподілу судових витрат суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на правничу допомогу або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені нормами процесуального законодавства, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Подібний правовий висновок викладено у додатковій постанові Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 345/136/18.
Встановлено, що 10 березня 2025 року ФОП ОСОБА_3 звернулася до суду із заявою, у якій просила стягнути з ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у сумі 6720 грн.
З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано договір про надання правничої допомоги №94 від 10 грудня 2024 року, акти приймання-передачі наданих послуг № 1 від 21 січня 2025 року та № 2 від 27 лютого 2025 року, та дві квитанції від 22 січня та 28 лютого 2025 року в розмірі по 3360 грн. (кожна).
Отже, позивачем документально доведено, що нею понесені витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції.
За наслідками апеляційного перегляду позовна вимога ФОП ОСОБА_3 підлягає до часткового задоволення в сумі 3380 грн. із заявлених 40888 грн., тобто на 8,2%.
З огляду на конкретні обставини цієї справи, часткове задоволення позову, колегія суддів виходячи з того, що матеріали справи не потребували і не містять великої кількості документів для підготовки позовної заяви, дана справа є нескладною, вважає, що визначені позивачем до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу є завищеними і не являються співмірними, обґрунтованими і пропорційними об`єму здійсненої роботи та наданої послуги, складності справи, та прийшла висновку про необхідність зменшення розміру витрат на правничу допомогу до 551,04 грн.
Встановлено, що 14 серпня 2026 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернулася до суду апеляційної інстанції із заявою, у якій просила стягнути з ФОП ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000 грн.
На підтвердження розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу
представником відповідача надано: договір про надання професійної правничої допомоги № 2025-10.01 від 01 жовтня 2025 року, додаткову угоду від 14 червня 2026 року до договору про надання правової допомоги №2025-10.01 від 01 жовтня 2025 року, акт прийому-передачі наданих послуг від 14 серпня 2026 року; платіжну інструкцію про сплату ОСОБА_1 винагороди (гонорару) на ФОП рахунок ОСОБА_2 на суму 8000,00 грн, призначення платежу: «за надання юридичних послуг», детальний опис наданих послуг професійної правничої допомоги.
Отже, відповідачем документально доведено, що ним понесено витрати на професійну правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Враховуючи те, що апеляційну скаргу задоволено частково, складність справи, співмірність складності справи та обсягу виконаної адвокатом роботи, беручи до уваги критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерії розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, колегія суддів вважає, що з ФОП ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 6 000 грн.
Також, 12 серпня 2026 року представником ФОП ОСОБА_3 - ОСОБА_5 подано до Львівського апеляційного суду заяву про відшкодування витрат на правничу допомогу, у якій просила стягнути з ОСОБА_1 на користь ФОП ОСОБА_3 витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 4 000 грн.
На підтвердження розміру витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, представник позивача надала суду: договір про надання правничої допомоги № 94 від 10 грудня 2024 року, акт приймання-передачі виконаних робіт (надання послуг) № 7 від 10 серпня 2026 року, квитанцію до платіжної інструкції № ПН 1789 від 11 серпня 2026 року.
Колегія суддів, оцінюючи заявлений представником позивача до відшкодування розмір витрат на професійну правничу допомогу, враховує критерії їх співмірності, зокрема складність справи, обсяг і характер виконаних адвокатом робіт, час, необхідний для їх виконання, а також обсяг матеріалів, що підлягали опрацюванню.
Як убачається з акта приймання-передачі виконаних робіт № 7 від 10 серпня 2026 року, до переліку наданих послуг включено, зокрема, підготовку відзиву та опрацювання (розробку) судових справ.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що зазначені види робіт за своїм характером, обсягом та складністю не вимагали заявлених часових витрат. Зокрема, підготовка відзиву та опрацювання зазначених судових справ не передбачали необхідності проведення складного або тривалого аналізу законодавства, дослідження значного за обсягом масиву доказів та інших матеріалів, а також пошуку і ґрунтовного аналізу значної кількості правових позицій Верховного Суду чи іншої судової практики.
При визначенні співмірного розміру витрат колегія суддів також бере до уваги фактичний обсяг виконаних робіт, їх зміст, характер спірних правовідносин та необхідний для їх виконання час. При цьому сам по собі зазначений у акті приймання-передачі виконаних робіт обсяг витраченого адвокатом часу не є безумовною підставою для його відшкодування у заявленому розмірі та підлягає оцінці судом з урахуванням критеріїв реальності, необхідності та співмірності таких витрат.
Враховуючи те, що позов ФОП ОСОБА_3 задоволено частково, складність справи, співмірність складності справи та обсягу виконаної адвокатом роботи, беручи до уваги критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерії розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, колегія суддів вважає, що з ОСОБА_1 на користь ФОП ОСОБА_3 підлягає стягненню 1000 грн.
З огляду на наведене, судові витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу між сторонами пропорційно до розміру задоволених вимог.
При цьому, враховуючи, що за результатами розподілу судових витрат з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1000 грн витрат на професійну правничу допомогу, тоді як з позивача на користь відповідача підлягає стягненню 4000 грн таких витрат, колегія суддів вважає за необхідне провести взаємозалік зазначених сум.
Отже, з урахуванням взаємних вимог сторін щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, з позивача на користь відповідача підлягає стягненню різниця між сумами таких витрат у розмірі 3000 грн (4000 грн - 1000 грн).
У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину витрат на професійну правничу допомогу, оскільки відповідні суми є взаємними та підлягають зарахуванню при визначенні остаточного розміру судових витрат, що підлягають стягненню.
Частина 13 ст. 141 ЦПК України передбачає, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи розмір задоволених позовних вимог (8,2 %), з ОСОБА_1 на користь ФОП ОСОБА_3 слід стягнути понесені судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме: судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 99, 32 грн. (1211,20 грн сплачений судовий збір за подання позовної заяви х 8,2%).
Оскільки апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню (91,8%), у відповідності до положень статті 141 ЦПК України з ФОП ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути 1334,26 грн. судових витрат (1453,44 грн сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги х 91,8%).
Згідно ч.10 ст.141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Оскільки на ФОП ОСОБА_3 покладено більшу суму судових витрат, їй необхідно сплатити на користь ОСОБА_1 1234,94 грн. (1334,26 грн. - 99, 32 грн.).
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, ст.ст. 376, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.
Змінити рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 07 жовтня 2025 року.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ФОП ОСОБА_3 3 380 грн.вартості неповернутого об`єкта оренди.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ФОП ОСОБА_3 витрати на правову допомогу в суді першої інстанції в розмірі 551,04 грн.
У задоволенні решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ФОП ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі судові витрати в розмірі 3000 грн. та 1234,94 грн. судового збору.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: Савуляк Р.В.
Судді: Крайник Н.П.
Шандра М.М.