Справа № 454/55/26 Головуючий у 1 інстанції: Фарина Л. Ю.
Провадження № 22-ц/811/1246/26 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 жовтня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого судді: Шандри М.М.
суддів: Крайник Н.П., Левика Я.А.
секретар: Чиж Л.М.
за участю: представника Державного бюро розслідувань - Олійника А.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 06 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань про відшкодування шкоди,
ВСТАНОВИЛА:
08 січня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного бюро розслідувань про відшкодування шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 09 лютого 2022 року він звернувся до ДБР із заявою про кримінальне правопорушення, однак відомості за цією заявою до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені не були, натомість заяву направлено за належністю до територіального управління ДБР у м. Львові. Вважав, що такими діями посадових (службових) осіб ДБР порушено вимоги статті 56 КПК України, статті 40 Конституції України та його права, а також завдано моральної шкоди, яка, на його думку, полягає у моральних переживаннях, приниженні честі, гідності та ділової репутації.
У зв`язку з цим просив стягнути з ДБР на його користь 1 000 029 грн на відшкодування шкоди, з яких 29 грн - матеріальна шкода та 1 000 000 грн - моральна шкода, завдана незаконними діями посадових (службових) осіб ДБР.
Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 06 квітня 2026 рокуу задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 .
В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки обставинам, пов`язаним із розглядом його заяви про кримінальне правопорушення від 09 лютого 2022 року, та безпідставно погодився з доводами відповідача про відсутність протиправності у діях його посадових осіб. Посилається на те, що після звернення із заявою про кримінальне правопорушення відомості за нею у встановленому кримінальним процесуальним законом порядку своєчасно внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань не були, а заява була скерована до іншого територіального органу Державного бюро розслідувань. На думку апелянта, такі дії посадових осіб ДБР суперечать вимогам статті 214 КПК України, яка зобов`язує уповноважену особу невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, внести відповідні відомості до ЄРДР. Вважає, що сам факт подальшого внесення відомостей до ЄРДР не усуває протиправності попередньої бездіяльності посадових осіб ДБР та не позбавляє його права на відшкодування шкоди, завданої такою бездіяльністю. Зазначає, що незаконними діями та бездіяльністю посадових осіб ДБР було порушено його права, гарантовані Конституцією України, зокрема право на звернення та належний розгляд заяви, що спричинило йому моральні страждання. Вказує, що моральна шкода полягає у моральних переживаннях, приниженні честі, гідності та ділової репутації, а також у необхідності докладати додаткових зусиль для захисту своїх порушених прав. Апелянт також посилається на те, що суд першої інстанції неправильно оцінив надані ним докази та не врахував обставини, які, на його думку, підтверджують наявність причинного зв`язку між діями посадових осіб ДБР та завданою йому моральною шкодою. Вважає необґрунтованим висновок суду про недоведеність факту заподіяння йому моральної шкоди, оскільки, на його думку, характер порушення його прав, тривалість невжиття уповноваженими органами передбачених законом заходів та необхідність неодноразового звернення до суду для захисту своїх прав самі по собі свідчать про заподіяння йому моральних страждань. Крім того, апелянт не погоджується з доводами відповідача про те, що Державне бюро розслідувань не є належним відповідачем у справі, оскільки саме посадові особи цього державного органу, як зазначає апелянт, допустили порушення його прав при розгляді заяви про кримінальне правопорушення. Вважає, що шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади або його посадових осіб, підлягає відшкодуванню державою у встановленому законом порядку. Також апелянт заперечує проти посилань відповідача на нібито зловживання ним процесуальними правами у зв`язку з поданням аналогічних позовів. На його думку, сам факт звернення до суду з метою захисту своїх прав не може свідчити про зловживання процесуальними правами та не є підставою для відмови у задоволенні обґрунтованих позовних вимог.
Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги про стягнення з Державного бюро розслідувань 29,00 грн матеріальної та 1 000 000,00 грн моральної шкоди.
ДБР подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.
У засіданні суду апеляційної інстанції представник Державного бюро розслідувань - Олійник А.Д. просив рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення. ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, тому колегія суддів вважає, що розгляд справи відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України слід проводити без його участі.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України).
Згідно із ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що рішення суду таким вимогам відповідає.
Судом установлено, що ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 15 серпня 2023 року у справі № 761/7746/22 скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність уповноваженої посадової особи Державного бюро розслідувань, яка полягала у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, задоволено. Уповноважену особу ДБР зобов`язано внести до ЄРДР відомості про кримінальне правопорушення на підставі заяви ОСОБА_1 від 09 лютого 2022 року.
На виконання зазначеної ухвали 26 вересня 2023 року Територіальним управлінням ДБР, розташованим у м. Львові, до ЄРДР внесено відомості за № 6202314[телефон приховано] за заявою ОСОБА_1 від 09 лютого 2022 року та розпочато досудове розслідування, про що заявника повідомлено належним чином.
За результатами досудового розслідування 07 лютого 2025 року винесено постанову про закриття кримінального провадження № 6202314[телефон приховано] від 26 вересня 2023 року.
Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.
За загальним правилом, яке міститься у статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.
Відповідно до ч.1 ст.1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (ч.2 ст.1176 ЦК), зокрема, Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (ст.ст.1173, 1174 цього Кодексу).
Відповідно до ст.1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні ним своїх повноважень, відшкодовується державою, незалежно від вини цього органу.
Статтею 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової особи або службової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, незалежно від вини цієї особи.
У постанові Верховного Суду від 27 березня 2023 року у справі №757/221/21-ц, зазначено, що суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у такій діяльності. Наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної шкоди. При цьому, не будь-яке рішення слідчого судді свідчить про протиправність дій державних органів, а мають значення конкретні обставини, встановлені таким рішенням. При встановленні в порядку судового контролю слідчим суддею протиправності дій чи бездіяльності слідчих органів для вирішення питання про відшкодування шкоди необхідним є доведення заподіяння такими діями (бездіяльністю) моральної шкоди та, відповідно, наявність причинно-наслідкового зв`язку між такими діями (бездіяльністю) та заподіяною шкодою.
Згідно з висновками у постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі №686/27967/19, сам факт винесення слідчим суддею процесуальних ухвал, якими за результатами розгляду скарг позивача зобов`язано відповідача вчинити певні процесуальні дії, не тягне наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідачів заподіяли позивачу моральної шкоди. Судовий контроль на стадії досудового розслідування, внаслідок якого постановлені ухвали слідчих суддів, не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій відповідачів і притягнення їх до відповідальності.
Ухвалою слідчого судді від 15 серпня 2023 року уповноважену особу ДБР зобов`язано внести до ЄРДР відомості про кримінальне правопорушення за заявою ОСОБА_1 , розпочати досудове розслідування та надати заявнику відповідний витяг з ЄРДР. Разом з тим, сам по собі факт постановлення слідчим суддею процесуальної ухвали, якою за результатами розгляду скарги заявника зобов`язано уповноважену особу органу досудового розслідування вчинити певні процесуальні дії, не є достатньою підставою для покладення на ДБР цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування моральної шкоди.
При цьому позивач, посилаючись на порушення його конституційних прав унаслідок бездіяльності ДБР, не надав належних і допустимих доказів на підтвердження факту заподіяння йому моральної шкоди, зокрема наявності моральних чи душевних страждань, їх характеру, тривалості та інтенсивності.
Позивачем також не обґрунтовано, у чому саме полягали неправомірні дії (бездіяльність) працівників ДБР після постановлення ухвали слідчого судді та яким чином такі дії (бездіяльність) спричинили негативні наслідки для його морального або душевного стану. Не доведено і причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та заявленою позивачем моральною шкодою.
Водночас оскарження невнесення службовими особами ДБР відомостей за заявою позивача до ЄРДР у порядку, визначеному кримінальним процесуальним законом, є передбаченим законом способом захисту відповідного права та саме по собі не свідчить про заподіяння моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню в порядку цивільного судочинства.
Не підтверджено належними та допустимими доказами і заявлений позивачем розмір моральної шкоди - 1 000 000 грн. Зокрема, позивач не навів обставин та критеріїв, з яких він виходив, визначаючи саме такий розмір компенсації.
Отже, за відсутності належних і допустимих доказів на підтвердження заподіяння позивачу моральної шкоди, її розміру та причинного зв`язку між такою шкодою і діями (бездіяльністю) відповідача, колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог обґрунтованим.
Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 06 червня 2024 року у справі № 454/4858/22, від 24 липня 2024 року у справі № 454/2285/23, від 05 листопада 2024 року у справі № 454/3367/23, від 31 березня 2025 року у справі № 454/1808/24.
З огляду на викладене, відсутні також підстави і для відшкодування позивачу коштів у сумі 29 грн, витрачених останнім для направлення до суду першої інстанції позовної заяви.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
При вирішенні справи суд першої інстанції правильно визначив характер правовідносин між сторонами, застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, тому колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 06 квітня 2026 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повний текст постанови складено:02.10.2026.
Головуючий
Судді