Справа № 462/9636/23 Головуючий у 1 інстанції: Колодяжний С.Ю.
Провадження № 22-ц/811/1435/26 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 жовтня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого судді: Шандри М.М.
суддів: Крайник Н.П., Левика Я.А.
секретар: Чиж Л.М.
за участю: представника АТ «Українська залізниця» -
Шаповал І.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 02 квітня 2026 року у справі за заявою ОСОБА_1 про перегляд рішення Залізничного районного суду м.Львова від 30 липня 2024 року у справі № 462/9636/23 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу, про поновлення дії трудового договору та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за виключними обставинами,
ВСТАНОВИЛА:
23 грудня 2025 року ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою про перегляд за виключними обставинами рішення цього суду від 30 липня 2024 року у справі № 462/9636/23.
Як на підставу для перегляду судового рішення заявниця посилалась на пункт 1 частини 3 статті 423 ЦПК України, зазначаючи про ухвалення Конституційним Судом України рішення від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 у справі № 1-7/2024(337/24), яким визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат. Заявниця зазначає, що рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 30 липня 2024 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу АТ «Українська залізниця» № 483/ос від 04 травня 2022 року в частині призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 - заступником начальника управління внутрішнього аудиту та контролю регіональної філії «Львівська залізниця», поновлення дії трудового договору з 02 червня 2022 року та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Підставою для відмови у позові в частині відповідних вимог суд зазначив пропуск встановленого законом строку звернення до суду. Постановою Львівського апеляційного суду від 03 грудня 2024 року рішення суду першої інстанції залишено без змін. На думку заявниці, ухвалення Конституційним Судом України рішення від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 має істотне значення для вирішення спору, оскільки усуває правову підставу, на якій суди попередніх інстанцій дійшли висновку про пропуск нею строку звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку. З огляду на визнання неконституційною частини першої статті 233 КЗпП України в оспорюваній частині заявниця вважає, що вимога про стягнення середнього заробітку за час призупинення дії трудового договору не підлягає обмеженню тримісячним строком звернення до суду.
У зв`язку з цим ОСОБА_2 просила переглянути за виключними обставинами рішення Залізничного районного суду м. Львова від 30 липня 2024 року у справі № 462/9636/23, скасувати його в частині вирішення вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнути з АТ «Українська залізниця» на її користь середній заробіток за період з 02 червня 2022 року по 09 травня 2024 року в розмірі 1 159 052,70 грн.
Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 02 квітня 2026 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами рішення Залізничного районного суду м.Львова від 30 липня 2024 року у справі № 462/9636/23 та залишено вказане судове рішення у силі.
Ухвалу суду оскаржила ОСОБА_1 .
В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість ухвали суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 30 липня 2024 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 03 грудня 2024 року, їй відмовлено у задоволенні позову до АТ «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу № 483/ос від 04 травня 2022 року в частині призупинення дії трудового договору, поновлення його дії та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з пропуском тримісячного строку звернення до суду, передбаченого частиною першою статті 233 КЗпП України. Посилається на рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025, яким визнано неконституційним положення частини першої статті 233 КЗпП України щодо встановлення тримісячного строку звернення працівника до суду з вимогами про стягнення заробітної плати та інших належних виплат, та вважає цю обставину підставою для перегляду судового рішення за виключними обставинами. Не погоджується з висновком суду першої інстанції про неможливість перегляду рішення про відмову в позові, оскільки таке рішення не підлягає примусовому виконанню. Вважає, що рішення про відмову в позові не може вважатися виконаним, а тому може бути переглянуте за виключними обставинами. Зазначає, що інше тлумачення фактично позбавляє особу можливості відновити порушене право після визнання неконституційною норми, застосованої як підстави для відмови в позові. Крім того, посилається на преюдиційне значення обставин, установлених попередніми судовими рішеннями, зокрема щодо незаконності призупинення дії трудового договору, необхідності його поновлення та права на стягнення середнього заробітку. Зазначає, що судом визначено середньоденний заробіток у розмірі 2 286,10 грн та розмір середнього заробітку за період з 02 червня 2022 року по 09 травня 2024 року - 1 159 052,70 грн. Вказує, що апеляційним судом також встановлено відсутність обставин, які перешкоджали відповідачу забезпечити її роботою. Вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що наказ № 483/ос від 04 травня 2022 року не скасований, оскільки, на її думку, його незаконність уже встановлена попередніми судовими рішеннями.
Просить ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 02 квітня 2026 року скасувати, переглянути за виключними обставинами рішення цього суду від 30 липня 2024 року та ухвалити нове рішення про стягнення з АТ «Українська залізниця» на її користь середнього заробітку за період з 02 червня 2022 року по 09 травня 2024 року у розмірі 1 159 052,70 грн.
АТ «Українська залізниця» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду без змін.
У засіданні суду апеляційної інстанції представник АТ «Українська залізниця» - Шаповал І.О. просила ухвалу суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення. Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подала заяву про розгляд справи за їхньої відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України).
Згідно із ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що ухвала суду таким вимогам відповідає.
Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 423 ЦПК України підставою для перегляду судового рішення у зв`язку з виключними обставинами є встановлена Конституційним Судом України неконституційність закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого чи не застосованого судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.
Отже, для перегляду судового рішення з наведеної підстави необхідна сукупність передбачених законом умов, зокрема встановлення Конституційним Судом України неконституційності положення закону, його застосування або незастосування судом при вирішенні справи та невиконання судового рішення.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи № 462/9636/23, що рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 30 липня 2024 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу АТ «Українська залізниця» № 483/ос від 04 травня 2022 року в частині призупинення дії трудового договору, поновлення дії трудового договору з 02 червня 2022 року та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з пропуском строку звернення до суду.
Постановою Львівського апеляційного суду від 03 грудня 2024 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Також установлено, що рішенням Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 у справі № 1-7/2024(337/24) частину першу статті 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною).
Разом із тим саме по собі ухвалення Конституційним Судом України зазначеного рішення не є достатньою підставою для перегляду будь-якого судового рішення за пунктом 1 частини третьої статті 423 ЦПК України.
Як правильно зазначив суд першої інстанції, рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено, не передбачає можливості його примусового виконання, а тому не може вважатися «невиконаним» у розумінні пункту 1 частини третьої статті 423 ЦПК України.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною Об`єднаною палатою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2021 року у справі № 808/1628/18, відповідно до якої судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог не передбачає можливості його примусового виконання, а тому не може переглядатися за виключними обставинами з підстави встановлення Конституційним Судом України неконституційності відповідного положення закону.
Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у цій справі є похідною від вимоги про визнання незаконним та скасування наказу про призупинення дії трудового договору.
Як убачається з матеріалів справи, рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 30 липня 2024 року у задоволенні основної вимоги про визнання незаконним та скасування наказу АТ «Українська залізниця» № 483/ос від 04 травня 2022 року в частині призупинення дії трудового договору та поновлення дії трудового договору відмовлено. Це рішення набрало законної сили, а оскаржуваний наказ не скасований.
За таких обставин відсутні правові підстави для вирішення похідної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
При цьому заявниця, звертаючись із заявою про перегляд рішення за виключними обставинами, просила переглянути судове рішення лише в частині вимоги про стягнення середнього заробітку.
Доводи апеляційної скарги наведених висновків не спростовують, оскільки не враховують того, що судове рішення, яке заявниця просить переглянути, є рішенням про відмову у задоволенні позову і не підлягає примусовому виконанню.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про перегляд рішення за виключними обставинами.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, дав їм належну правову оцінку та постановив ухвалу з додержанням норм процесуального права, підстав для її скасування за доводами апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 02 квітня 2026 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повний текст постанови складено: 02.10.2026.
Головуючий
Судді