Справа № 450/792/26 Головуючий у 1 інстанції: Мусієвський В.Є.
Провадження № 22-ц/811/2043/26 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 жовтня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого судді: Савуляка Р.В.,
суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М.,
без участі сторін,розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справуза апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 23 квітня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
ВСТАНОВИЛА:
У лютому 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог покликалися на те, що ОСОБА_1 звернулась до ТзОВ «Споживчий центр» і уклала 24 червня 2025 року кредитний договір № 24.06.2025-100001354, отримавши грошові кошти на споживчі потреби. Зауважували, що вказаний договір складений в електронному варіанті та підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису у виді одноразового ідентифікатора. ОСОБА_1 свої зобов`язання за договором не виконала, у зв`язку із чим утворилася згадана заборгованість.
З врахуванням зазначених обставин, просили стягнути з ОСОБА_1 на їх користь заборгованість за кредитним договором № 24.06.2025-100001354 від 24 червня 2025 рокуу розмірі 16600 грн., яка складається з 5000 грн. заборгованості по тілу кредиту, 7750 грн. заборгованості по відсоткам, 450 грн. заборгованості по комісії за видачу кредиту, 900 грн. заборгованості за додатковою комісією та 2500 грн. заборгованості за неустойкою.
Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 23 квітня 2026 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 24.06.2025-100001354 від 24.06.2025 року в розмірі 13200 грн., яка складається з 5000 грн. заборгованості по тілу кредиту, 7750 грн. заборгованості по відсоткам та 450 грн. заборгованості по комісії за видачу кредиту.
У задоволенні решти позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» - відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» судовий збір у розмірі 2662 грн. 40 коп.
Вищезгадане рішення в апеляційному порядку оскаржила ОСОБА_1 .
В апеляційній скарзі покликається на те, що суд першої інстанції безпідставно прийняв до уваги копії документів, наданих ТОВ «Споживчий центр», не витребувавши їх оригіналів, а також відмовив у задоволенні клопотання відповідача про витребування оригіналів доказів існування заборгованості. Відповідач зазначала про готовність надати суду оригінали наявних у неї документів для їх огляду та перевірки відповідності копіям, однак суд її доводи не врахував.
Скаржниця не заперечує факту отримання від позивача 5 000 грн, однак заперечує укладення кредитного договору № 24.06.2025-100001354 від 24 червня 2025 року саме на умовах, зазначених позивачем у позовній заяві. Стверджує, що не підписувала цей договір власноручно та не підписувала його електронним підписом.
Звертає увагу на невідповідність відомостей, зазначених позивачем у позовній заяві та доданих до неї документах, умовам кредитування, які були запропоновані їй 24 червня 2025 року під час оформлення позики через застосунок «Швидко гроші». Вважає, що позивач не надав доказів того, що умови, відображені у застосунку, відповідали умовам договору, копію якого подано до суду.
Вважає, що позивач не довів належного укладення кредитного договору в електронній формі та справжності електронного документа. Зокрема, не підтверджено дотримання вимог законодавства та нормативних актів НБУ щодо використання простого електронного підпису, а також наявності між сторонами відповідної домовленості про його застосування та порядку визнання правочинів, вчинених із його використанням.
Наголошує, що право кредитодавця нараховувати договірні проценти припиняється після закінчення встановленого договором строку кредитування.
Просить рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 23 квітня 2026 року - скасувати, та відмовити в задоволенні позову.
31 липня 2026 року від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» надійшов відзив на апеляційну скаргу.
Наголошує, що в апеляційній скарзі відповідачка заперечує щодо укладення кредитного договору та видачі кредитних коштів, однак не надала жодного доказу на підтвердження своїх заперечень або на спростування доводів позивача.
Звертає увагу, що між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір шляхом: 1) отримання/ознайомлення відповідача з Пропозицією про укладення кредитного договору (оферта) (кредитної лінії); 2) подання відповідачем Заявки кредитного договору (кредитної лінії); 3) надсилання відповідачем Відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору (кредитної лінії).
Наголошує, що спірний кредитний договір укладений сторонами в електронному вигляді з використанням електронного підпису, зокрема, з боку відповідача договір підписано одноразовим ідентифікатором.
Крім цього, відповідачем під час укладення кредитного договору було проведено ідентифікацію через систему BankID.
Також зазначає, що сторона відповідача не надала до суду виписки по рахунках відповідача в банківських установах, у тому числі по рахунку, який відповідач зазначив в договорі, як номер особистого платіжного засобу, на спростування доказів, наданих стороною позивача.
Відтак, TOB «Споживчий центр» виконало свої зобов`язання за кредитним договором в повному обсязі, надавши відповідачу кредит відповідно до умов укладеного кредитного договору.
Просить рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 23 квітня 2026 року залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.
14 серпня 2026 року від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив. Наголошує, що розрахунок заборгованості не відповідає умовам договору позики, запропонованим ТОВ «Споживчий центр» в його застосунку «Швидко гроші» 24 червня 2025 року.
Не погоджується з доводами викладеними в відзиві на апеляційну скаргу про те, що вона відповідачка заперечує видачу їй кредитних коштів в розмірі 5 000 грн. Натомість, звертає увагу, що вона заперечує щодо документів, поданих позивачем в якості доказів щодо укладення кредитного договору між нею та позивачем на тих умовах, який позивач подав до суду у позовній заяві.
Вважає, посилання на судову практику використані позивачем не є релевантними даній справі.
Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до вимог ч.13 ст.7 та ч.1 ст.369 ЦПК України, справу розглянуто апеляційним судом без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
У частині п`ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, є дата складення повного судового рішення - 02 жовтня 2026 року.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно з частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Судом та матеріалами справи встановлено, що 24 червня 2025 року ОСОБА_1 уклала з ТзОВ «Споживчий центр» кредитний договір № 24.06.2025-100001354, шляхом підписання пропозиції про укладення кредитного договору (кредитної лінії) (оферти), заявки кредитного договору, графіку платежів, відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепту), інформаційного повідомлення, наклавши на такі одноразовий ідентифікатор Е953, внаслідок чого отримала кредит на споживчі потреби в сумі 5000 грн. строком на 217 днів зі сплатою фіксованої процентної ставки «Стандарт» у розмірі 1 % за кожен день користування кредитними коштами, 0,5 % відсотків за процентною ставкою «Економ», одноразової комісії за надання кредиту у розмірі 450 грн. та комісії за обслуговування кредиту в сумі 450 грн., яка сплачується двічі.
Встановлено, що кредитодавець повністю виконав свої зобов`язання за кредитним договором № 24.06.2025-100001354 від 24 червня 2025 року, що підтверджується листом ТзОВ «Універсальні платіжні рішення» № 1-1202 від 12 лютого 2026 року.
На підтвердження позовних вимог представником позивача подано розрахунок заборгованості за кредитним договором № 24.06.2025-100001354 від 24 червня 2025 року, відповідно до якого станом на 12 лютого 2026 року заборгованість відповідача за вказаним договором становить 16600 грн. та складається з 5000 грн. заборгованості по тілу кредиту, 7750 грн. заборгованості по відсоткам, 1350 грн. заборгованості за комісією (450 грн. комісія за видачу кредиту, 900 грн. додаткова комісія) та 2500 грн. заборгованості за неустойкою (штрафом).
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що на спростування заперечення відповідача в частині відсутності доказів на підтвердження її ідентифікації через систему «BankID» для укладення кредитного договору, до матеріалів позовної заяви долучено інформацію, отриману з центрального вузла системи «BankID» НБУ на електронний запит на ідентифікацію з даними користувача, що спростовує викладені вище твердження.
В частині покликання відповідача на те, що вона не підписувала кредитного договору № 24.06.2025-100001354 від 24 червня 2025 року ні власноручним підписом, ні електронним підписом, суд першої інстанції зазначив, що вказане твердження не відповідає дійсності, оскільки такий підписаний відповідачем електронним підписом у виді одноразового ідентифікатора Е953, який був скерований останній на номер мобільного телефону НОМЕР_1 , який вказаний нею в якості особистого у долучених до матеріалів відзиву на позовну заяву документах.
Щодо неознайомлення ОСОБА_1 із змістом кредитного договору № 24.06.2025-100001354 від 24 червня 2025 року, суд першої інстанції встановив, що наведене не знайшло свого підтвердження в матеріалах справи, оскільки згідно п. 22 заявки кредитного договору № 24.06.2025-100001354 від 24 червня 2025 року вбачається, що позичальник підтвердила надання і отримання інформації, зазначеної в ч.ч. 1, 5 ст. 7 ЗУ «Про фінансові послуги та фінансові компанії», а також примірник цього договору і паспорт споживчого кредиту, за виключенням коли надання паспорта споживчого кредиту не є обов`язковим.
При цьому неознайомлення відповідача ОСОБА_1 з умовами кредитного договору № 24.06.2025-100001354 від 24 червня 2025 року внаслідок власної недбалості не може свідчити про неукладеність такого договору чи бути підставою для визнання його недійсним, оскільки тягар негативних наслідків неознайомлення сторони з умовами кредитування, які нею підписані, покладається саме на таку сторону.
Суд першої інстанції також звернув увагу, що ОСОБА_1 , заперечуючи укладення кредитного договору № 24.06.2025-100001354 від 24 червня 2025 року, який долучено до матеріалів позовної заяви, не надала суду копію договору, який, на її думку, вона підписувала, хоча можливість отримання такої передбачена у особистому кабінеті позичальника.
Що стосується долучених до матеріалів відзиву роздруківок зображень із застосунку «Швидко гроші», з яких вбачається, що істотними умовами договору визначено суму кредиту 5000 грн, строк кредитування 31 день, дату повернення 24 липня 2025 року та загальну суму повернення 7000 грн з урахуванням процентів і комісій, суд першої інстанції зазначив, що такі матеріали не можуть бути визнані належними та допустимими доказами на підтвердження або спростування умов кредитного договору № 24.06.2025-100001354 від 24 червня 2025 року, укладеного між сторонами.
Вказані зображення не містять обов`язкових реквізитів, які б давали можливість достовірно ідентифікувати їх як відображення умов саме цього правочину, не підтверджені жодними технічними характеристиками щодо джерела їх походження, часу створення та цілісності, а відтак не забезпечують можливості перевірки їх автентичності та відповідності фактичним умовам кредитування.
Водночас, такі умови викладені у належним чином підписаному сторонами договорі та відрізняються від тих, що містяться у поданих роздруківках зображень.
З аналогічних підстав суд першої інстанції не вбачав можливим визнати долучений відповідачем кредитний звіт із сайту Українського бюро кредитних історій належним та допустимим доказом на підтвердження укладення кредитного договору № 24.06.2025-100001354 від 24 червня 2025 року саме на строк до 24 липня 2025 року, оскільки такий документ не містить достатніх відомостей, які б беззаперечно надавали змогу дослідити відповідні істотні умови правочину, не відображає підтвердження його дійсності, зокрема шляхом належного підписання сторонами та фіксації факту погодження ними відповідних умов, а також не є первинним документом, який посвідчує таке погодження, натомість носить собою лише інформаційний характер в якості запису у базі даних, відомості до якої формуються з невстановлених та неперевірених судом джерел.
Таким чином, суд першої інстанції, дійшовши висновку, що заперечення сторони відповідача у відзиві на позовну заяву не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, вважав, що аргументи, якими представник позивача мотивувала позовні вимоги, частково знайшли своє підтвердження під час розгляду справи, а тому такі підлягають до часткового задоволення та з відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість за кредитним договором № 24.06.2025-100001354 від 24 червня 2025 року в розмірі 13200 грн., яка складається з 5000 грн. заборгованості по тілу кредиту, 7750 грн. заборгованості по відсоткам та 450 грн. заборгованості по комісії за видачу кредиту.
З таким висновком колегія суддів погоджується виходячи із наступних підстав.
Відповідно до ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним (ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
З матеріалів справи, вбачається, що 24 червня 2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 24.06.2025-100001354 у електронній формі, шляхом підписання пропозиції про укладення кредитного договору (кредитної лінії) (оферти), заявки кредитного договору, графіку платежів, відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепту), інформаційного повідомлення.
Договір підписано електронним підписом Вачинець-Кульчицькою Ю.В., за допомогою використання позичальником одноразового ідентифікатора для підписання кредитного договору Е953, який був направлений позичальнику у вигляді смс-повідомлення на фінансовий номер телефону, вказаний безпосередньо позичальником, а саме - НОМЕР_1 .
Відповідно до пункту 2.2., 2.2.1., 2.2.2., 2.2.3. розділу 2 пропозиції про укладання кредитного договору (оферта) електронний кредитний договір складається з наступних електронних документів, які містять всі його істотні умови: 2.2.1. дана пропозиція про укладення кредитного договору (оферта), розміщена на вебсайті Кредитодавця у загальному доступі, а також у особистому кабінеті позичальника на вебсайті Кредитодавця, 2.2.2. заявка, сформована на сайті Кредитодавця після ідентифікації Позичальника, обрання ним конкретних умов та їх схвалення Кредитодавцем, 2.2.3. відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), сформована на сайті Кредитодавця, та підписана Позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора (кода), отриманого Позичальником в повідомленні на номер телефону, вказаний при його ідентифікації на сайті.
Пунктом 2.3. розділу 2 пропозиції про укладання кредитного договору (оферта) встановлено Технологію (порядок) укладення електронного кредитного договору, порядок створення та накладання електронних підписів сторонами договору: 2.3.1. Кредитодавець розміщує на власному веб-сайті пропозицію укласти електронний договір (оферту); 2.3.2. Позичальник, який має намір укласти електронний кредитний договір, ідентифікується (реєструється) в особистому кабінеті на вебсайті Кредитодавця за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, отриманим Позичальником в повідомленні на номер телефону, вказаний Позичальником при його ідентифікації (реєстрації) в особистому кабінеті на вебсайті; 2.3.3. Позичальник в особистому кабінеті на вебсайті Кредитодавця обирає умови, на яких бажає укласти електронний кредитний договір; 2.3.4. У випадку погодження Кредитодавця на обрані Позичальником умови Кредитодавець у особистому кабінеті на вебсайті Кредитодавця направляє Позичальнику пропозицію про укладення кредитного договору (оферту) та заявку, а також формує формуляр форми відповіді про прийняття пропозиції (акцепту) в електронній формі для її заповнення та підписання Позичальником 2.3.5. Також для підписання Позичальником відповіді про прийняття пропозиції (акцепту) позичальнику передається одноразовий ідентифікатор в повідомленні на номер телефону, вказаний Позичальником при його ідентифікації (реєстрації) в особистому кабінеті на вебсайті; 2.3.6. Позичальник, який прийняв (акцептував) пропозицію укласти електронний договір на умовах, викладених у вищевказаних пропозиції про укладення кредитного договору (оферту) та заявці, підписує відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) електронним підписом одноразовим ідентифікатором, отриманим ним у вищевказаному порядку. 2.3.7. Примірник договору споживача підписується кваліфікованим електронним підписом уповноваженого працівника кредитодавця із кваліфікованою електронною позначкою часу
Отже, порядок укладення електронного кредитного договору побудований таким чином, що без попереднього ознайомлення з умовами, на яких бажає укласти електронний кредитний договір позичальник, останній не міг перейти до наступного етапу підписання правочину.
Окрім цього, 24 червня 2025 року сторони в електронній формі підписали заявку, яка є частиною кредитного договору та містить підтвердження позичальника про прийняття пропозиції (акцепт). Основними умовами кредитного договору є наступні:
1. Дата надання/видачі кредиту - 24/06/2025;
2. Сума Кредиту: 5 000 грн. 00 коп.
3. Строк, на який надається Кредит - 217 днів з дати його надання.;
4. Дата повернення (виплати) кредиту - 26 січня 2026;
Також, до позову надано інформаційне повідомлення позичальника ОСОБА_1 , яке містить інформацію про місце роботи відповідачки та її контактні дані.
Доводи апеляційної скарги в основному зводяться до того, що позивач не довів належними та допустимими доказами факт укладення відповідачем саме того кредитного договору та на тих умовах, на які він посилається, а суд першої інстанції, не перевіривши достовірність і належність поданих копій документів та не встановивши погодження відповідачем істотних умов кредитування, поклав їх в основу рішення.
Якщо відповідач заперечує факт власного волевиявлення на укладення кредитного договору в електронній формі або стверджує, що електронний підпис був вчинений не ним, а іншою особою, тягар доведення цих обставин покладається саме на відповідача відповідно до ст.81 ЦПК України.
Таким чином, просте заперечення ОСОБА_1 факту підписання кредитного договору № 24.06.2025-100001354 від 24 червня 2025 року, без надання належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність вад волевиявлення або вчинення електронного підпису іншою особою, не є достатньою підставою для спростування презумпції дійсності правочину та вчинення електронного підпису саме відповідачем.
Заперечуючи проти укладеного кредитного договору, відповідачка не надала жодних доказів несанкціонованого доступу до її особистого кабінету, використання її персональних даних третіми особами чи будь-яких інших обставин, які б свідчили про відсутність її вільної волі на укладення договору або фальсифікацію електронного підпису.
Водночас апеляційний суд враховує також те, що відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру правові висновки ВС у постанові від 10.12.2025 у справі № 701/171/25.
З матеріалів справи встановлено, що ТОВ «Споживчий центр» на підтвердження своїх вимог надало суду першої інстанції електронні докази, зокрема, пропозицію про укладення кредитного договору (кредитної лінії) (оферти), заявку кредитного договору, графік платежів, відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепту), інформаційне повідомлення.
У апеляційного суду немає сумнівів щодо відповідності поданих позивачем документів, підписаних одноразовим ідентифікатором їх оригіналу, зважаючи на сукупність досліджених судом доказів.
Обставини щодо яких у заявника є підстави у недостовірності наданих доказів, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними, а тому погоджується з судом першої інстанції, що заявлене клопотання ОСОБА_1 про витребування оригіналів доказів, наданих суду, не підлягало задоволенню.
Додатково слід врахувати, що персональні дані позичальника (ПІБ, РНКОПП, серії та номер паспорта, номер мобільного телефону, зареєстрована адреса місця проживання, номер банківського рахунку), необхідні для укладення кредитного договору, були отримані кредитором після самостійного повідомлення відповідачем.
Іншого способу отримати персональні дані позичальника кредитор не мав.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що договір оформлювався через застосунок, а не безпосередньо на вебсайті кредитодавця, не свідчить про невідповідність умов договору тим, які заявлені позивачем до стягнення. Визначальним є встановлення того, чи підтверджується матеріалами справи послідовність укладення електронного договору, зміст оферти, її акцепт відповідачем та факт отримання кредитних коштів.
Колегія суддів звертає увагу, що в апеляційній скарзі відповідачка не заперечує того факт, що вона отримала від ТОВ «Споживчий центр» на виконання кредитного договору кошти в сумі 5 000 грн.
При цьому зазначені кошти були перераховані саме на банківські реквізити, вказані відповідачкою під час оформлення кредитного договору № 24.06.2025-100001354 від 24 червня 2025 року.
Отже, встановлені обставини фактичного отримання відповідачкою кредитних коштів узгоджуються з іншими доказами, які підтверджують виникнення між сторонами кредитних правовідносин. Адже перерахування коштів на банківський рахунок відповідачки було здійснено саме в межах оформлення відповідного договору та після вчинення нею дій, необхідних для його отримання.
ОСОБА_2 не вчиняла дій, спрямованих на укладення кредитного договору, та не погоджувала його істотні умови, правових підстав для перерахування їй кредитних коштів не виникло б, а відповідні кошти не були б зараховані на зазначений нею банківський рахунок.
Відтак позивачем, на думку колегії суддів, переконливо доведено наданими доказами існування обставин щодо укладення кредитного договору з ОСОБА_1 , його змісту, а також факту перерахунку кредитних коштів позичальнику та такі висновки є більш вірогідними ніж твердження скаржника про те, що відповідний договір фактично укладено не було попри підтвердження матеріалами справи перерахунку обраного відповідачем розміру кредиту на вказану нею же банківську картку у день укладення кредитного договору.
Враховуючи наведене, колегія суддів доходить висновку, що кредитний договір № 24.06.2025-100001354 від 24 червня 2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено в електронній формі, підписано електронним підписом відповідача шляхом використання одноразового ідентифікатора, що відповідає наведеним вище вимогам закону, унаслідок чого у сторін виникли права та обов`язки, містить всі істотні умови кредитування: розмір кредиту, строк кредиту, процентна ставка, порядок повернення кредиту та сплати процентів.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив, що відповідачка отримала кредитні кошти, однак вчасно їх не повернула, та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості.
Відповідно до статті 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).
Згідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Відповідно до ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно достатті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно достатті 1048 цього Кодексу.
За ст.1052 ЦК України, у разі невиконання позичальником обов`язків, встановлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов`язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів, належних йому відповідно достатті 1048 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 1 ст. 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
За приписами ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 ст. 530 ЦК України, передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В обґрунтування наявності заборгованості відповідача, позивачем надано розрахунок про стан заборгованості за кредитним договором № 24.06.2025-100001354 від 24 червня 2025 року, відповідно до якої заборгованість складає у розмірі 16600 грн., яка складається з 5000 грн. заборгованості по тілу кредиту, 7750 грн. заборгованості по відсоткам, 450 грн. заборгованості по комісії за видачу кредиту, 900 грн. заборгованості за додатковою комісією та 2500 грн. заборгованості за неустойкою.
З кредитного договору № 24.06.2025-100001354 від 24 червня 2025 року вбачається, що сторонами погоджено сплату процентів за ставками «Економ»/«Стандарт». Зокрема, сторонами погоджено, що строк, на який надається кредит 217 днів. Ставка «Стандарт» - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 день користування кредитом, яка застосовується протягом перших трьох чергових періодів користування кредитом. Ставка «Економ» - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 0,5 % за 1 день користування кредитом, яка застосовується протягом чергових періодів, наступних за черговими періодами, в яких застосовується процентна ставка «Стандарт». При цьому, продовження (лонгація, пролонгація) строку кредитування/строку виплати кредиту/ строку договору не передбачена.
З розрахунку заборгованості вбачається, що проценти за користування кредитними коштами нараховувалися за процентною ставкою, що становить 1 % від суми наданого кредиту в день. Заборгованість за процентами нараховувалась за період з 24 червня 2025 року по 26 січня 2026 року (217 днів), в межах строку кредитування.
Нарахування процентів за користування кредитними коштами здійснювалося за визначеною умовами договору процентною ставкою, що не перевищує максимальний розмір денної процентної ставки, визначений частиною 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування».
Таким чином, нарахування процентів здійснювалося позивачем у межах строку користування кредитом, передбаченого кредитним договором, та відповідно до погоджених сторонами умов щодо розміру процентної ставки і порядку її застосування. Такі проценти є платою за користування кредитними коштами, а не заходом відповідальності за порушення зобов`язання, і мають компенсаційний характер, передбачений умовами договору та нормами цивільного законодавства.
ОСОБА_1 , всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, не надала суду контррозрахунку на спростування розрахунку заборгованості, наданого позивачем. Разом з цим, не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження погашення нею тіла кредиту та відсотків.
Відповідачкою, у передбаченому ст. 12, 81 ЦПК України порядку, не спростовано, що під час укладення договору про надання грошових коштів у кредит вона діяла свідомо та вільно, враховуючи власні інтереси, добровільно погодилася з його умовами, визначивши при цьому характер правочину і всі його істотні умови, була належним чином ознайомлена з обсягом відповідальності за невиконання його умов та розміром.
ОСОБА_1 , укладаючи кредитний договір, мала можливість самостійно обрати фінансову установу для отримання кредиту, оцінити запропоновані умови кредитування та зважити на можливість їх виконання з огляду на своє фінансове становище.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 свої зобов`язання за вказаним договором у строки, передбачені договором щодо повернення суми позики та процентів за користування позикою не виконала, внаслідок чого у останньої виникла заборгованість за тілом кредиту та процентами.
З врахуванням встановлених обставин справи, колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 , отримавши кредитні кошти у добровільному порядку та у встановлені договором строки, їх не повернула, відсотки у встановленому договором розмірі не сплатила, нею не надано суду доказів на підтвердження належного виконання зобов`язання за кредитним договором щодо повернення кредитних коштів, а також відсотків, тому позовні вимоги ТОВ «Споживчий центр» є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у розмірі, встановленому судом першої інстанції, а саме у розмірі 13 200 грн., яка складається з 5000 грн. заборгованості по тілу кредиту, 7750 грн. заборгованості по відсоткам та 450 грн. заборгованості по комісії за видачу кредиту.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підстав для його скасування з мотивів, викладених у апеляційній скарзі, колегія суддів не знаходить.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Судом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, ухвалено справедливе рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 23 квітня 2026 року- залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 02 жовтня 2026 року.
Головуючий: Савуляк Р.В.
Судді: Крайник Н.П.
Шандра М.М.