Справа № 445/2818/25 Головуючий у 1 інстанції: Бакаїм М.В.
Провадження № 22-ц/811/3037/26 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 жовтня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Копняк С. М.,
суддів: Бойко С. М., Ніткевича А. В.,
секретар судового засідання - Федчун Н. С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу приватного підприємства «Приватна агрофірма «Вороняцькі лани», яка підписана представником Крук Оленою Олегівною, на ухвалу Золочівського районного суду Львівської області від 10 липня 2026 року, у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Західна Агровиробнича Компанія» до ОСОБА_1 , приватного підприємства «Приватна агрофірма «Вороняцькі лани» про визнання відсутнім права оренди, визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі,
ВСТАНОВИВ:
у жовтні 2025 року товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Західна Агровиробнича Компанія» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 , приватного підприємства (далі - ПП) «Приватна агрофірма «Вороняцькі лани» про визнання відсутнім права оренди, визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі.
Ухвалою Золочівського районного суду Львівської області від 25 червня 2026 року прийнято відмову ТОВ «Західна Агровиробнича Компанія» від позову, провадження у справі закрито.
Повернуто ТОВ «Західна Агровиробнича Компанія» з державного бюджету 3 633 грн 60 коп. судового збору.
Ухвалою Золочівського районного суду Львівської області від 10 липня 2026 року стягнуто з ТОВ «Західна Агровиробнича Компанія» на користь ПП «Приватна агрофірма «Вороняцькі лани» витрати на професійну правову допомогу в загальній сумі 4 000 грн 00 коп.
Ухвалу суду від 10 липня 2026 року оскаржило користь ПП «Приватна агрофірма «Вороняцькі лани», подавши в липні 2026 року через підсистему «Електронний суд» апеляційну скаргу, яка підписана представником Крук О. О., в якій просять змінити оскаржену ухвалу суду в частині визначення розміру витрат на професійну допомогу, збільшивши їх розмір до 10 000 грн 00 коп.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував, що розмір заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу підтверджується належними доказами, доданими до заяви про ухвалення додаткового рішення. Судом не наведено мотивів зменшення розміру заявлених до стягнення витрат, виходячи з того, що гонорар адвоката був визначений сторонами у фіксованому розмірі, як і не встановлено передбачених законом підстав для такого зменшення. Таким чином, зменшення цих витрат на 60 відсотків не ґрунтується на фактичних обставинах справи та не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості судового рішення. Вказують, що заявлені до стягнення суми цих витрат є співмірними з фактично виконаною роботою та значенням справи для відповідача.
Відзив на апеляційну скаргу від учасників справи не надходив, що згідно з частиною третьою статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду судових рішень.
Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Учасники справи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи в суді апеляційної інстанції, що підтверджується матеріалами справи.
Якщо належним чином повідомлені сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Такий висновок узгоджується з постановами Верховного Суду від 02 жовтня 2024 року в справі № 757/61314/18-ц, від 17 липня 2024 року в справі № 182/3021/21, від 25 червня 2024 року в справі № 496/5051/19.
Враховуючи, що сторони не з`явились в судове засідання, а наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду їх заяви та ухвалення законного і обґрунтованого судового рішення, з метою дотримання основних засад цивільного судочинства, зокрема і розумних строків розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без участі сторін, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також вимог та підстав стягнення судових витрат на професійну справничу допомогу, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом.
Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету (частина друга статті 255 ЦПК України).
Ухвалою Золочівського районного суду Львівської області від 25 червня 2026 року прийнято відмову ТОВ «Західна Агровиробнича Компанія» від позову, провадження у справі закрито на підставі пункту 4 частини першої статті 255 ЦПК України.
Відповідно до частини шостої статті 142 ЦПК України у випадках, встановлених частинами третьою - п`ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев`ятої статті 141 цього Кодексу.
30 червня 2026 року ПП «Приватна агрофірма «Вороняцькі лани» звернулося в суду з заявою про ухвалення додаткового рішення.
Суд може вирішити питання розподілу судових витрат у додатковому рішенні після ухвалення рішення за результатами розгляду справи по суті (частина третя статті 259 ЦПК України).
Так, частиною першою статті 270 ЦПК України передбачено, що суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.
Порядок розподілу витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду передбачений у статті 142 ЦПК України.
Згідно з частиною третьою статті 142 ЦПК України, у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.
У частині п`ятій статті 142 ЦПК України вказано, що в разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
Тобто зазначені в частині третій та в частині п`ятій статті 142 ЦПК України підстави відшкодування судових витрат на користь відповідача є різними за своєю правовою природою.
Частина п`ята статті 142 ЦПК України вказує на можливість відшкодування понесених відповідачем витрат внаслідок необґрунтованих дій позивача незалежно від підстав закриття провадження (частина перша статті 255 ЦПК України).
Водночас частиною третьою статті 142 ЦПК України визначено безумовне право відповідача на відшкодування витрат при відмові позивача від позову. Таке право відповідача є обов`язковим, виникає виключно у єдиному випадку закриття провадження, а саме при відмові позивача від позову, і ніяким чином не пов`язується із наявністю чи відсутністю необґрунтованих дій позивача.
Подібний висновок викладений Верховним Судом у постанові від 05 вересня 2022 року в справі № 755/3436/20
У постанові Верховного Суду від 18 березня 2026 року в справі №683/2869/20 вказано, що: «Відмовляючи ТОВ «Міронекс» у відшкодуванні понесених ним витрат на правничу допомогу з тієї підстави, що товариство не довело необґрунтованих дій позивача, суд апеляційної інстанції не врахував, що відповідач заявив вимоги про компенсацію цих витрат на підставі частини третьої статті 142 ЦПК України і таке його право не пов`язується із наявністю чи відсутністю необґрунтованих дій позивача, у зв`язку з чим передчасно відмовив у задоволенні його заяв про стягнення витрат на правничу допомогу».
У зв`язку із наведеним колегія суддів, враховуючи фактичні обставини цієї справи вважає, що у відповідача виникло право на стягнення з позивача понесених ним витрат, у тому числі витрат на професійну правничу допомогу.
Відтак, у цьому апеляційному провадженні, з огляду на те, що ухвала суду щодо розподілу судових витрат позивачем в апеляційному порядку не оскаржується, вирішується лише питання щодо розміру присуджених до стягнення з позивача на користь відповідача витрат на правничу допомогу, а не питання стосовно підставності та обґрунтованості їх стягнення.
Частина перша статті 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).
Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України); 3) розподіл судових витрат між сторонами (статті 141, 142 ЦПК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України вбачається, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:
- має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21);
- з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони, може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені у частинах третій-п`ятій, дев`ятій статті 141 ЦПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами тощо) (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21).
Подібні висновки викладено також у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2024 року в справі № 910/615/14 (№ 910/5042/22), від 26 вересня 2024 року в справі № 910/11903/23, від 25 січня 2025 року в справі № 369/849/18.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені у частині третій статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц).
Окрім цього, при вирішенні цього питання суд має враховувати також загальні засади цивільного законодавства, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
При цьому витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).
Подібні правові висновки викладено Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року в справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року в справі № 317/1209/19, від 12 лютого 2020 року в справі № 648/1102/19, від 03 лютого 2021 року в справі № 554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року в справі № 753/1203/18, від 15 червня 2021 року в справі № 159/5837/19, від 01 вересня 2021 року в справі № 178/1522/18 та інших.
З матеріалів справи убачається, що професійну правничу допомогу на стадії розгляду справи судом першої інстанції ПП «Приватна агрофірма «Вороняцькі лани» надавала адвокат Крук О. О., яка діяла на підставі ордеру серії ВО № 1122412, виданого 07 листопада 2025 року на підставі договору про надання правової допомоги № 1/281025Л, укладеного 28 жовтня 2025 року між адвокатським об`єднанням «Галицька правничу група» та ПП «Приватна агрофірма «Вороняцькі лани», пунктом 5.1. якого визначено, що строки сплати винагороди (гонорару), яка оплачується виконавцеві за виконану роботу на підставі протоколів доручення, порядок її обчислення, порядок оплати погоджується сторонами у протоколі доручення, який є невід`ємною частиною цього договору.
У відзиві на позовну заяву зазначено, що попередній (орієнтовний) розмір витрат на професійну правничу допомогу становить 15 000 грн 00 коп., документальне підтвердження витрат буде надано суду в строк, передбачений ЦПК України.
Заява ПП «Приватна агрофірма «Вороняцькі лани» про ухвалення додаткового рішення надійшла до суду першої інстанції через підсистему «Електронний суд» 30 червня 2026 року, тобто у визначені процесуальним законом строки.
В указаній заяві ПП «Приватна агрофірма «Вороняцькі лани» просили стягнути витрати на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції у розмірі 10 000 грн 00 коп.
До заяви додано такі докази: копію договору про надання правової допомоги № 1/281025Л від 28 жовтня 2025 року, разом з протоколом доручення № 8 до цього договору від 25 листопада 2025 року, акт здачі приймання робіт від 10 лютого 2026 року, платіжну інструкцію від 11 лютого 2026 року на суму 10 000 грн 00 коп., звіт адвоката, рахунок на оплату № 90 від 10 лютого 2026 року на суму 10 000 грн 00 коп., а також докази надіслання цих документів іншими учасникам справи до їх електронних кабінетів.
Аналіз змісту цих документів свідчить, що розмір витрат на правничу допомогу, понесених ПП «Приватна агрофірма «Вороняцькі лани» у суді першої інстанції, погоджено клієнтом та адвокатським об`єднанням в указаних вище документах, такий визначений у фіксованій розміру, та становить 15 000 грн 00 коп.
В звіті адвоката вказано лише найменування послуг, без детальної конкретизації затраченого часу на надання кожної з наведених у звіті послуги.
Матеріали справи, у тому числі в Електронному суді не містять клопотанням позивача про зменшення розміру заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу.
Вирішуючи питання щодо розмір витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів враховує, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги/додатковій угоді до договору.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю.
У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року в справі № 904/4507/18).
Однак, для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року в справі № 904/4507/18).
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема у рішенні від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» за заявою № 58442/00, щодо судових витрат зазначено, що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04, пункт 268) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
При цьому, стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова Верховного Суду від 24 січня 2022 року в справі №911/2737/17).
З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 надано докази на підтвердження обсягу наданих правничих послуг, виконаних робіт та їх вартість, понесених у суді першої інстанції.
Однак, на думку колегії суддів, такі послуги, як вивчення, аналіз позовної заяви з додатками, аналіз законодавства та судової практики, погодження правової позиції з клієнтом, пошук, формування та подання додатків до відзиву на позовну заяву, подання письмових пояснень, підготовка та подання клопотань про витребування доказів, опрацювання процесуальних документів, наданих позивачем мають організаційний характер, є складовими (охоплюються) такою послугою, як підготовка відзиву на позовну скаргу та за своєю суттю не можуть бути віднесені до правової допомоги як окремі послуги.
Подібний висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22 травня 2024 року в справі № 754/8750/19.
Також не може вважатися окремою послугою підготовка та подання заяви про виконання ухвали суду про витребування документів, оскільки такі дії вчиняються на виконання ухвали суду, а не у зв`язку із наданням правової допомоги клієнту.
Щодо таких послуг як підготовка та подання заяв про участь в засідання в режимі відеоконференції, участь у судових засіданнях, подання заяви про розгляд справи без участі представника відповідача, у зв`язку із тим, що як убачається з матеріалів справи по ній не було проведено жодного судового засідання, зокрема за участю представника ПП «Приватна агрофірма «Вороняцькі лани», понесені витрати на їх надання не можуть бути компенсовані іншої стороною.
Не підлягають відшкодуванню і витрати на підготовку заяви про ухвалення додаткового рішення, адже така заява про стягнення/розподіл судових витрат є фактично заявою про подання доказів щодо витрат, які понесені стороною у зв`язку з необхідністю відшкодування правової допомоги (постанова Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від від 02 лютого 2024 року в справі №910/9714/22, постанова Верховного Суду від 19 червня 2024 року в справі № 170/332/22).
Надавши оцінку наведеним обставинам, незважаючи на відсутність клопотання позивача про зменшення розмір витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про зменшення розмір заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу з 10 000 грн 00 коп. до 4 000 грн 00 коп. Такий розмір понесених витрат на таку колегії суддів відповідає принципу співмірності із складністю справи та виконаним адвокатом обсягом робіт, зокрема підготовкою відзиву на позовну заяву.
Тобто, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду.
Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції дотримався норм процесуального права при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а оскаржену ухвалу - без змін.
Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
З урахуванням висновків суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги, з огляду на те, що предметом оскарження є ухвала щодо розподілу (відшкодування) судових витрат, підстави для розподілу судових витрат, які пов`язані з розглядом справи в суді першої та апеляційної інстанції, відсутні.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд
УХВАЛИВ:
апеляційну скаргу приватного підприємства «Приватна агрофірма «Вороняцькі лани», яка підписана представником Крук Оленою Олегівною, залишити без задоволення.
Ухвалу Золочівського районного суду Львівської області від 10 липня 2026 року залишити без змін.
Поновити дію ухвали Золочівського районного суду Львівської області від 10 липня 2026 року.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Повний текст постанови складено та підписано 01 жовтня 2026 року.
Головуючий С. М. Копняк
Судді: С. М. Бойко
А. В. Ніткевич