ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 607/4761/26 Головуючий у 1-й інстанції Вийванко О. М.
Провадження № 22-ц/817/1151/26 Доповідач - Хома М.В.
Категорія -
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
21 вересня 2026 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючої - Хома М.В.
суддів - Гірський Б. О., Костів О. З.,
секретар - Ліщак І.С.
з участю ОСОБА_1 та її представника - адвоката Майки М.Б., Кіналя М.І., представника ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - адвоката Шкільняка Б.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 липня 2026 року, ухвалене суддею Вийванком О.М. у цивільній справі №607/4761/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України, Міністерство внутрішніх справ України, про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та перебування на утриманні,
ВСТАНОВИВ:
У березні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, в якому просила встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у період із січня 2017 року та встановити факт перебування ОСОБА_1 на утриманні у ОСОБА_4 з січня 2017 року.
Позов обґрунтовано тим, що з січня 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, спільно несли витрати та підтримували сімейні відносини. Зазначала, що їхні стосунки підтверджуються спільними фотографіями, квитанціями про переказ коштів, довідкою ОСББ, SMS-повідомленнями та іншими доказами.
Вказувала, що ОСОБА_4 проходив військову службу за мобілізацією у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України, а згодом був направлений у відрядження до іншої військової частини для виконання бойових завдань. 1 жовтня 2025 року вона востаннє спілкувалася з ним, а 9 жовтня 2025 року їй повідомили, що ІНФОРМАЦІЯ_2 під час виконання бойового завдання ОСОБА_4 зник безвісти.
Зазначає, що встановлення факту проживання однією сім`єю необхідне їй для реалізації прав та інтересів у зв`язку зі зникненням безвісти ОСОБА_4 , зокрема для належного оформлення статусу члена його сім`ї та можливості вирішення питань, пов`язаних із призначенням одноразової грошової допомоги у разі підтвердження його загибелі. При цьому вказувала, що іншого порядку встановлення такого факту законом не передбачено.
Також посилалася на те, що 1 грудня 2025 року зверталася до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області із заявою про встановлення факту проживання однією сім`єю, однак ухвалою суду від 12 лютого 2026 року заяву залишено без розгляду у зв`язку з наявністю спору про право.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 липня 2026 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 липня 2026 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Вказує, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, неправильно оцінив зібрані докази, вибірково виклав показання свідків та дійшов висновків, які не відповідають фактичним обставинам справи.
Зазначає, що проживання з ОСОБА_4 однією сім`єю, ведення спільного господарства та наявність спільного бюджету підтверджуються фотографіями, листуванням у месенджері, довідками ОСББ «Корольова-5», банківськими переказами, а також показаннями свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 і ОСОБА_7 . Суд не надав належної оцінки подарованій ОСОБА_4 каблучці, придбанню ним шафи, телевізора та будівельних матеріалів, спільним закупівлям продуктів, відвідуванню її в лікарні й переказам коштів упродовж 2023-2025 років. Посилається також на пояснення ОСОБА_2 про те, що він приїжджав за сином до квартири ОСОБА_1 , які суперечать запереченням відповідачів щодо спільного проживання.
Стверджує, що надані нею докази підтверджують і факт перебування на утриманні ОСОБА_4 . Звертає увагу на встановлену їй III групу інвалідності, протипоказання до важкої фізичної праці, систематичне надання матеріальної допомоги, здійснення банківських переказів та придбання речей для її потреб. Вважає, що суд безпідставно розцінив такі перекази лише як окрему матеріальну допомогу та не врахував їх у сукупності з іншими доказами.
Також не погоджується з відмовою суду дослідити частину письмових доказів, поданих під час розгляду справи, та вважає неповним допит свідків сторони позивачки. Просить повторно дослідити докази й технічний запис судового засідання, а також викликати і допитати в суді апеляційної інстанції ОСОБА_3 , ОСОБА_8 і ОСОБА_9 , посилаючись на те, що вони не були допитані судом першої інстанції.
У відзиві представник ОСОБА_2 - адвокат Шкільняк Б.М. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення - без змін. Зазначає, що суд дослідив усі своєчасно подані докази, а фотографії, листування, окремі перекази коштів і зустрічі під час відпусток не підтверджують спільного бюджету та господарства. Звертає увагу на довідку форми Ф-1, відпускний квиток, відомості про місце реєстрації ОСОБА_4 та показання свідків сторони відповідачів. Заперечує проти прийняття нових доказів і допиту нових свідків, оскільки причин їх несвоєчасного подання не доведено.
Заслухавши пояснення ОСОБА_1 та її представника - адвоката Майки М.Б., які доводи апеляційної скарги підтримали, пояснення ОСОБА_2 , представника ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - адвоката Шкільняка Б.М., які проти задоволення апеляційної скарги заперечили, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Обставини справи.
ОСОБА_1 зареєстрована та проживає у квартирі АДРЕСА_1 , яка належить їй на праві власності. З 2011 року вона є особою з інвалідністю III групи; за медичними документами їй протипоказана важка фізична праця.
ОСОБА_4 зареєстрований за адресою своїх батьків у АДРЕСА_2 .
За інформацією органу державної реєстрації актів цивільного стану ОСОБА_4 у період із 01 січня 2017 року до 27 листопада 2025 року в зареєстрованому шлюбі не перебував.
03 березня 2022 року ОСОБА_4 був мобілізований (добровільно) та проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України. 09 жовтня 2025 року він зник безвісти під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Новосергіївка Покровського району Донецької області. За цим фактом здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12025211040001733 від 21 жовтня 2025 року.
У довідці форми Ф-1 на військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_4 близькими родичами ОСОБА_4 зазначено його батьків - ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Інших осіб не вказано. У графі "усі адреси проживання до призову" вказано: "з 1986 р. АДРЕСА_2 ".
У відпускному квитку № 617 від 22 травня 2025 року, виданому військовою частиною НОМЕР_1 , місцем проведення відпустки солдата ОСОБА_4 у період з 02 червня 2025 року до 16 червня 2025 року вказано адресу АДРЕСА_2 .
У довідці ОСББ «Корольова-5» № 9 від 24 листопада 2025 року зазначено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з 2016 року спільно проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу за адресою позивачки. У довідці цього ОСББ № 10 від 01 грудня 2025 року зазначено, що ОСОБА_1 перебувала на утриманні ОСОБА_4 з 2017 року.
Як вбачається з виписок з рахунку, інформації АТ Ощадбанк", АТ "УніверсалБанк", АТ КБ "ПриватБанк", у період з січня 2024 року по 01.10.2025 року ОСОБА_4 здійснював грошові перекази на користь ОСОБА_10 .
Матеріали справи містять спільні фотографії позивачки та ОСОБА_4 , а також роздруківки листування позивачки з особою на ім"я " ОСОБА_11 " у месенджері, із змісту якого вбачається наявність романтичних стосунків між адресатами листування.
Свідки ОСОБА_5 , ОСОБА_6 і ОСОБА_7 у суді першої інстанції повідомили про перебування ОСОБА_4 у квартирі позивачки під час відпусток, спільні святкування, відпочинок та придбання продуктів.
Свідки ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 і ОСОБА_15 повідомили, що ОСОБА_4 проживав за адресою батьків, зокрема під час відпусток, та заперечили ведення ним із позивачкою спільного господарства чи бюджету.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права.
Згідно з частиною другою статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, провадження № 14-130цс19, зазначено, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України).
Таким чином, для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.
Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 обов`язковими умовами для визнання осіб членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц, провадження № 14-283цс18).
Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивачки, самі по собі,без доведення факту ведення спільного господарства наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може достовірно свідчити про те що між сторонами склались та мали місце усталені відносини які притаманні подружжю (див. постанови Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, провадження № 61-30273св18, від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17, провадження № 61-43499св18, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20, провадження № 61-13801св21, від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20 провадження № 61-1904св22).
Факт місця реєстрації (проживання) жінки та чоловіка за однією адресою не є ні головною, ні обов`язковою ознакою наявності фактичного шлюбу. Так само факт спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу не може бути встановлений лише показаннями свідків та наявністю спільних фотографій за відсутності інших достатніх доказів (див. правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2023 року у справі № 543/563/22, провадження № 61-10702св23).
Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці.
Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі (див. постанову Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі № 362/3705/20, провадження № 61-7276св21).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності та взаємному зв`язку, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність заявлених вимог.
Подані ОСОБА_1 фотографії та листування підтверджують тривалі близькі особисті стосунки між нею і ОСОБА_4 , їхнє спільне дозвілля, святкування окремих подій та взаємну прихильність.
Водночас ці докази не містять відомостей, достатніх для встановлення ведення сторонами спільного господарства, формування спільного бюджету, систематичного розподілу побутових обов`язків і витрат, участі в утриманні житла та наявності взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, протягом усього заявленого періоду.
Банківські виписки свідчать про переказ Кіналем М.М. коштів на рахунки позивачки. Однак, із них неможливо встановити призначення більшості платежів, їх зв`язок зі спільними сімейними витратами, загальний обсяг доходів кожного з них та порядок формування спільного бюджету.
Тому такі перекази підтверджують надання матеріальної допомоги, але самі по собі не доводять ведення спільного господарства.
Посилання в апеляційній скарзі на подаровану каблучку, придбання шафи, телевізора й будівельних матеріалів, а також відвідування позивачки в лікарні характеризують особисті стосунки сторін і прояви турботи.
Разом із тим, належних доказів того, що це майно придбавалося за спільні кошти для задоволення потреб спільного домогосподарства або що такі дії були складовою сталого сімейного укладу, матеріали справи не містять.
Довідки ОСББ «Корольова-5» № 9 від 24 листопада 2025 року та № 10 від 01 грудня 2025 року містять підсумкові твердження про спільне проживання та перебування на утриманні. Однак, в них не зазначено джерел відповідних відомостей, конкретних обставин спільного побуту, платежів чи періодичних спостережень, на підставі яких зроблено такі висновки. ОСББ не наділене повноваженнями встановлювати юридичні факти проживання однією сім`єю та перебування особи на утриманні. Тому суд першої інстанції правильно не визнав ці довідки достатнім підтвердженням позовних вимог.
Крім цього, сам ОСОБА_4 на місці військової служби вказував свою адресу до призову, а також місце проведення відпустки у 2025 році за місцем його реєстрації АДРЕСА_2 . Форма бланку, у якому військовому ОСОБА_4 було запропоновано вказати свою адресу, містить графу "усі адреси проживання до призову". Однак, ОСОБА_4 зазначив лише одну адресу - АДРЕСА_2 .
Свідки ОСОБА_5 , ОСОБА_6 і ОСОБА_7 повідомили про перебування ОСОБА_4 у квартирі ОСОБА_1 під час відпусток, спільний відпочинок, святкування та придбання продуктів. Наведені показання підтверджують окремі епізоди спільного проведення часу, однак не містять конкретних і послідовних відомостей про стале ведення спільного господарства, спільний бюджет і систематичне несення сімейних витрат упродовж періоду із січня 2017 року до жовтня 2025 року.
Натомість показання свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 і ОСОБА_15 , відомості про зареєстроване місце проживання ОСОБА_4 , зміст довідки форми Ф-1 та відпускного квитка узгоджуються між собою щодо збереження ним зв`язку з місцем проживання батьків.
Проходження ОСОБА_4 військової служби з березня 2022 року об`єктивно могло зумовлювати його тривалу відсутність за місцем проживання. Проте ця обставина не звільняє позивачку від доказування існування сформованого раніше та збереженого надалі сімейного укладу. Саме перебування ОСОБА_4 у квартирі позивачки під час окремих відпусток такого укладу не підтверджує.
Крім цього, докази грошових переказів через банківські платіжні системи стосується лише періоду з січня 2024 року до 1.10.2025 року. За період, який позивачка вказує періодом спільного проживання як чоловіка та дружина з січня 2017 року, і до січня 2024 року відсутні будь-які докази надання ОСОБА_4 коштів ОСОБА_1 .
Отже, суд першої інстанції належно розмежував близькі особисті стосунки та юридичний факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Встановлені обставини підтверджують наявність між ОСОБА_1 і ОСОБА_4 тривалих особистих стосунків, однак не доводять сукупності ознак сім`ї, визначених статтею 3 СК України. Тому висновок про відмову в задоволенні цієї позовної вимоги є правильним.
Щодо вимоги про встановлення факту перебування на утриманні колегія суддів виходить із такого.
За змістом статті 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» члени сім`ї вважаються такими, що перебували на утриманні годувальника, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.
У постановах Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року у справі № 210/343/19 та від 13 січня 2021 року у справі № 592/17552/18 зазначено, що одержання особою пенсії чи іншого доходу саме по собі не виключає перебування на утриманні. Визначальним є встановлення того, що допомога надавалася систематично та за співвідношенням із власними доходами особи була для неї постійним і основним джерелом засобів до існування.
Наявність у ОСОБА_1 інвалідності III групи та протипоказань до важкої фізичної праці підтверджує стан її здоров`я, однак сама по собі не доводить повного утримання ОСОБА_4 чи відсутності в неї інших джерел забезпечення. Матеріали справи свідчать, що позивачка одержувала соціальні виплати, водночас повних відомостей про її доходи, необхідні щомісячні витрати, періодичність і розмір допомоги ОСОБА_4 за весь заявлений період не подано.
Перекази упродовж 2024-2025 років підтверджують матеріальну допомогу позивачці.
Однак, без даних про регулярність такої допомоги протягом усього періоду з 2017 року, її співвідношення з власними доходами та потребами ОСОБА_1 ці перекази не доводять, що допомога була постійним і основним джерелом її засобів до існування.
Таким чином, вимога про встановлення факту перебування на утриманні не доведена самостійною сукупністю належних і достатніх доказів, незалежно від результату вирішення вимоги про проживання однією сім`єю.
Доводи апеляційної скарги про вибіркову оцінку доказів та показань свідків не знайшли підтвердження. Суд першої інстанції навів зміст основних доказів, оцінив їх як окремо, так і у взаємному зв`язку та зазначив мотиви, з яких визнав їх недостатніми. Незгода позивачки з результатом такої оцінки не свідчить про порушення судом вимог статті 89 ЦПК України.
Посилання на пояснення ОСОБА_2 про приїзд за сином до квартири ОСОБА_1 не спростовує висновків суду першої інстанції, оскільки підтверджує перебування ОСОБА_4 за цією адресою в певний момент, але не доводить постійного ведення там спільного господарства та наявності спільного бюджету.
Відмова суду першої інстанції у прийнятті письмових доказів, поданих після закінчення встановленого процесуального строку, відповідає частині восьмій статті 83 ЦПК України, оскільки позивачка не обґрунтувала неможливості їх своєчасного подання з причин, що об`єктивно від неї не залежали.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01, пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00, пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04, пункт 58), за якою принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що в рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належно зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення в справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain), пункт 29).
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 липня 2026 року є законним та обґрунтованим, а підстав для його скасування з мотивів, наведених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.
На підставі наведеного і керуючись статтями 141, 367, 375, 382-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 липня 2026 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 29 вересня 2026 року.
Головуюча Хома М.В.
Судді Гірський Б.О.
Костів О.З.