ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 607/478/26 Головуючий у 1-й інстанції Марціцка І.Б.
Провадження № 22-ц/817/1001/26 Доповідач - Гірський Б.О.
Категорія -
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
22 вересня 2026 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Гірського Б.О.
суддів - Костіва О.З., Хоми М.В.
за участю секретаря - Панькевич Т.І.,
представника заявника
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу № 607/478/26 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 від імені якої діє адвокат Гавдяк Ірина Богданівна на рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 18 травня 2026 року (ухвалене суддею Марціцкою І.Б.) у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Міністерство оборони України про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу,
ВСТАНОВИВ:
У січні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаною заявою.
В обґрунтування заявлених вимог зазначала, що вона познайомилася з ОСОБА_2 та у березні 2020 року переїхала до нього в Ізмаїльський район Одеської області, де вони спільно проживали близько шести місяців.
Вказувала, що наприкінці 2020 року вони переїхали до села Сороцьке Тернопільської області, де почали проживати однією сім`єю та вести спільне господарство, у зв`язку з чим протягом наступних п`яти років вони перебували у фактичних сімейних відносинах, спільно проживали, вели спільне господарство, разом проводили вільний час, спілкувалися із сусідами та підтримували з ними добросусідські відносини.
Також зазначала, що 06 вересня 2024 року ОСОБА_2 був призваний на військову службу та брав участь у бойових діях, а у березні 2025 року вона отримала сповіщення про те, що він зник безвісти під час виконання бойового завдання.
На підставі вищенаведеного просила встановити факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який зник безвісти 18 березня 2025 року, однією сім`єю як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу у період з 01 січня 2021 року до дня ухвалення рішення по справі.
Рішенням Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 18 травня 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні заяви суд виходив з того, що зі сторони ОСОБА_1 не було надано достатніх, належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність між нею та ОСОБА_2 усталених відносин, які притаманні подружжю, зокрема, спільного проживання, ведення спільного господарства, спільного бюджету, взаємних прав та обов`язків.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити у нове рішення, яким задовольнити її заяву повністю.
Стверджує, що суд першої інстанції невірно оцінив надані докази та не врахував їх у сукупності.
Зазначає, що на момент початку спільного проживання з ОСОБА_2 її офіційний шлюб з ОСОБА_3 фактично розпався, а 23 лютого 2021 року був офіційно розірваний.
Посилається на те, що ОСОБА_2 було зазначено її отримувачем його заробітної плати, окрім того, він регулярно передавав їй кошти на потреби сім`ї через банківський рахунок сусіда ОСОБА_4 , що підтверджується банківським виписками.
Акцентує увагу на тому, що у сповіщенні сім`ї від 21 березня 2025 року зазначено її як «цивільну дружину» ОСОБА_2 .
Наголошує, що наведені обставини у своїй сукупності підтверджують існування між нею та ОСОБА_2 фактичних сімейних відносин, а суд першої інстанції підійшов до оцінки доказів формально та не надав їм належної оцінки.
У липні 2026 року представник заінтересованої особи - ОСОБА_5 подав до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення суду залишити без змін.
Наголошує, що банківська виписка стосується рахунку ОСОБА_4 та підтверджує лише здійснення ОСОБА_2 переказів коштів, без зазначення їх призначення, а передача цих коштів заявниці належними доказами не підтверджена.
Стверджує, що довідка старости села Сороцьке від 04 вересня 2025 року та акт про фактичне проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу від 22 січня 2026 року підтверджують лише факт проживання ОСОБА_2 за відповідною адресою, а показання свідків не містять конкретних відомостей щодо спільного господарства та бюджету.
Також зазначає, що свідоцтво про народження ОСОБА_6 не підтверджує батьківства ОСОБА_2 , оскільки батько дитини записаний за вказівкою матері.
Звертає увагу на те, що сповіщення сім`ї від 21 березня 2025 року, в якому ОСОБА_1 зазначено як «цивільну дружину», саме по собі не встановлює факту проживання їх однією сім`єю.
У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Гавдяк І.Б. підтримала вимоги апеляційної скарги з мотивів, викладених у ній.
Інші учасники в судове засідання не з`явилися.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасника судового процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Вказаним вимогам оскаржуване судове рішення відповідає в повній мірі.
Фактичні обставини справи.
Згідно з сповіщення сім`ї № 2605 від 21 березня 2025 року вбачається, що ОСОБА_1 адресований лист, у якому зазначено, що цивільний чоловік ОСОБА_2 , 18 березня 2025 року зник безвісти під час ведення бойових дій у районі населеного пункту Дворічна Куп`янського району Харківської області.
З довідки Іванівської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області від 04 вересня 2025 року № 96 вбачається, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований в АДРЕСА_1 , та з 2021 року проживав без реєстрації в АДРЕСА_2 , разом із ОСОБА_1 , зазначеною як його цивільна дружина.
З виписки про рух коштів за банківським рахунком ОСОБА_4 , вбачається здійснення ОСОБА_2 семи переказів грошових коштів у період з 18 жовтня 2024 року по 01 березня 2025 року.
Відповідно до акта про фактичне проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу від 22 січня 2026 року, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу за адресою: АДРЕСА_2 .
У судовому засіданні судом першої інстанції було допитано свідків.
Свідок ОСОБА_7 пояснив, що є сусідом ОСОБА_1 , вона проживала разом із ОСОБА_2 , скільки часу проживали разом не може точно сказати. Зароблені кошти ОСОБА_2 витрачав в інтересах сім`ї. Після того як був мобілізований до лав ЗСУ, передавав кошти на його банківську карту, а у подальшому він передавав гроші ОСОБА_1 , так як її банківські картки були заблоковані.
Свідок ОСОБА_8 пояснила, що є сусідкою заявниці. ОСОБА_2 проживав разом з ОСОБА_1 , вони вели спільне господарство, часто приходили в гості до свідка, дивились разом телевізор, розмовляли. ОСОБА_1 і ОСОБА_2 проживали декілька років разом.
Позиція апеляційного суду.
Звертаючись до суду, позивачка вказувала, що встановлення факту спільного проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу дасть їй підстави для вжиття заходів щодо розшуку ОСОБА_2 а також звернення з метою реалізації свого права на отримання грошового забезпечення.
Частина шоста статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім`ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. Виплата грошового забезпечення цим членам сімей здійснюється до повного з`ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців або їх звільнення, або визнання їх у встановленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.
Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
Пунктом 6 рішення Конституційного Суду від 03 червня 1999 № 5-рп/99 установлено, що до членів сім`ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т. п.
Згідно з частинами першою, другою статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них прав та обов`язків подружжя.
Встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту їх спільного проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.
Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи).
Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо.
До прав та обов`язків, притаманних подружжю, слід віднести, зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин, оскільки самі по собі, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю.
Наведені правові висновки суду повністю узгоджуються із правовими позиціями, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 244/4801/13-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 127/11013/17, від 16 січня 2019 року у справі № 343/1821/16-ц, від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 354/693/17-ц, від 17 квітня 2019 року у справі № 490/6060/15-ц, від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 23 вересня 2019 року у справі № 279/2014/15-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі № 748/897/18, від 11 грудня 2019 року у справі № 712/14547/16-ц, від 12 грудня 2019 року у справі № 490/4949/17, від 18 грудня 2019 року в справі № 761/3325/17, від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16-ц, від 09 листопада 2020 року у справі № 757/8786/15-ц та від 03 листопада 2022 року у справі № 361/4744/19.
Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно-правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання. Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, пояснення свідків, представників житлово-експлуатаційної організації. Щодо часу проживання слід зазначити, що за своєю природою проживання однією сім`єю спрямоване на довготривалі відносини (постанова Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 643/6799/17 (провадження № 61-1623св19)).
Належними і допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу можуть бути, зокрема, але не виключно: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства та ін. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 524/10054/16 (провадження № 61-21748св18).
Відповідно до пункту 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» судам роз`яснено, що суд вправі розглядати справи про встановлення родинних відносин, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки, наприклад, якщо твердження такого факту необхідне заявникові для одержання в органах, що вчиняють нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину, для оформлення права на пенсію у зв`язку із втратою годувальника. Суд не може відмовити в розгляді заяви про встановлення факту родинних відносин з мотивів, що заявник може вирішити це питання шляхом встановлення неправильності запису в актах громадянського стану.
Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.
Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду: від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16 (провадження № 61-5296св19), від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц (провадження № 61-11607св18), від 11 грудня 2019 року у справі № 712/14547/16-ц (провадження № 61-44641св18), від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16-ц (провадження № 61-42601св18).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги колегія суддів дійшла висновку, що надані у справі докази у своїй сукупності не підтверджують факт проживання заявниці та зниклого безвісти ОСОБА_2 однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.
Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом та мають взаємні права й обов`язки. Отже, для встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю необхідно встановити не лише факт їх спільного проживання, а й наявність інших ознак сімейних відносин у їх сукупності.
Як правильно зазначив суд першої інстанції, належних і достатніх доказів на підтвердження таких обставин заявницею не надано.
Так подані до суду акти можуть свідчити лише про проживання ОСОБА_2 разом із заявницею за однією адресою, однак самі по собі не підтверджують ведення ними спільного господарства, наявності спільного бюджету, здійснення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї чи існування взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.
Не змінює цього висновку і сповіщення сім`ї від 21 березня 2025 року, в якому зазначено ОСОБА_2 як «чоловіка». Колегія суддів враховує цей документ як доказ, поданий на підтвердження заявлених вимог, однак його зміст свідчить лише про те, що при оформленні відповідного сповіщення заявницю було зазначено як близьку особу військовослужбовця. Саме по собі таке зазначення не підтверджує факту, який просить встановити ОСОБА_1 .
При цьому колегія суддів враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 26 березня 2026 року у справі № 348/2885/24, відповідно до яких документи, що містять відомості про спільне проживання та сприйняття чоловіком заявниці як дружини, можуть мати доказове значення при встановленні факту проживання однією сім`єю і такі висновки ґрунтувалися на оцінці сукупності доказів, які підтверджували також спільний побут, утримання сім`ї, спільні витрати, виховання спільної дитини, тривале спільне проживання та інші взаємні права й обов`язки.
На відміну від наведеної справи, у справі яка переглядається відсутні інші належні докази, в тому числі відсутні будь-які спільні фотографії певних подій, які б у сукупності з актами та сповіщенням підтверджували наявність між заявницею та ОСОБА_2 саме сімейних відносин,.
Окремо колегія суддів звертає увагу, що судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_1 до 23 лютого 2021 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з іншою особою - ОСОБА_3 , який було розірвано рішенням суду. У зв`язку з цим суд обґрунтовано визначив, що факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу за період до 23 лютого 2021 року встановленню не підлягає.
Таким чином, надані заявницею докази підтверджують окремі обставини їхнього спільного проживання та характер відносин, у яких вони перебували, однак не підтверджують у необхідній сукупності всіх ознак сім`ї, визначених статтею 3 СК України. Сам факт спільного проживання за однією адресою та зазначення у адресованому листі заявниці ОСОБА_2 як її "цивільного чоловіка" без підтвердження ведення спільного побуту, спільного господарства, бюджету та наявності взаємних прав і обов`язків не є достатнім для встановлення заявленого юридичного факту.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку про недоведеність даного юридичного факту, а доводи апеляційної скарги цього висновку не спростовують.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
За вимогами пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дав вірну оцінку вищенаведеним обставинам та ухвалив судове рішення з правильним застосуванням норм матеріального права та норм процесуального права.
З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 18 травня 2026 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повна постанова складена 29 вересня 2026 року.
Головуючий Гірський Б.О.
Судді: Костів О.З.
Хома М.В.