УХВАЛА
01 жовтня 2026 року
м. Київ
справа №620/7748/25
адміністративне провадження № К/990/42091/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Соколова В.М., Загороднюка А.Г.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Кашуба Микола Олексійович, на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2026 року у справі № 620/7748/25 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 , військової частини НОМЕР_3 , військової частини НОМЕР_4 , військової частини НОМЕР_5 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - позивачка, скаржниця, ОСОБА_1 ) звернулася до адміністративного суду з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 (далі - В/ч НОМЕР_1 ), військової частини НОМЕР_2 (далі - В/ч НОМЕР_2 ), військової частини НОМЕР_3 (далі - В/ч НОМЕР_3 ), військової частини НОМЕР_4 (далі - В/ч НОМЕР_4 ), військової частини НОМЕР_5 (далі - В/ч НОМЕР_5 ), в якій просила:
- визнати протиправною бездіяльність В/ч НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати з 29.01.2020 до 07.09.2020 включно недоотриманого грошового забезпечення з урахуванням щорічної зміни прожиткового мінімуму для працездатних осіб, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704);
- визнати протиправною бездіяльність В/ч НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати з 08.09.2020 до 12.01.2022 включно недоотриманого грошового забезпечення з урахуванням щорічної зміни прожиткового мінімуму для працездатних осіб, передбаченої Постановою № 704;
- визнати протиправною бездіяльність В/ч НОМЕР_3 щодо нарахування та виплати з 13.01.2022 до 19.05.2023 включно недоотриманого грошового забезпечення, з урахуванням щорічної зміни прожиткового мінімуму для працездатних осіб, передбаченої Постановою № 704;
- зобов`язати В/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити з 29.01.2020 до 07.09.2020 включно недоотримане грошове забезпечення, з урахуванням щорічної зміни прожиткового мінімуму для працездатних осіб, передбаченої Постановою № 704, а також недоотриману грошову допомогу для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 на відповідні тарифні коефіцієнти;
- зобов`язати В/ч НОМЕР_2 нарахувати та виплатити з 08.09.2020 до 12.01.2022 включно недоотримане грошове забезпечення з урахуванням щорічної зміни прожиткового мінімуму для працездатних осіб, передбаченої Постановою № 704, а також недоотриману грошову допомогу для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 на відповідні тарифні коефіцієнти;
- зобов`язати В/ч НОМЕР_3 нарахувати та виплатити з 13.01.2022 до 19.05.2023 включно недоотримане грошове забезпечення з урахуванням щорічної зміни прожиткового мінімуму для працездатних осіб, передбаченої Постановою № 704, а також недоотриману грошову допомогу для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.10.2025 адміністративний позов задоволено повністю.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, В/ч НОМЕР_3 подала апеляційну скаргу до Шостого апеляційного адміністративного суду.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.08.2026 апеляційну скаргу В/ч НОМЕР_3 задоволено. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.10.2025 скасовано в частині задоволених позовних вимог до В/ч НОМЕР_3 :
- визнання протиправною бездіяльності В/ч НОМЕР_3 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 13.01.2022 до 19.05.2023 включно недоотриманого грошового забезпечення з урахуванням щорічної зміни прожиткового мінімуму для працездатних осіб, передбаченої Постановою № 704;
- зобов`язання В/ч НОМЕР_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 13.01.2022 до 19.05.2023 включно недоотримане грошове забезпечення з урахуванням щорічної зміни прожиткового мінімуму для працездатних осіб, передбаченої Постановою № 704, а також недоотриману грошову допомогу для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти.
Прийнято нове судове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до В/ч НОМЕР_3 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії відмовлено.
В іншій частині рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.10.2025 залишено без змін.
Не погоджуючись із ухваленою постановою суду апеляційної інстанції, позивачка, в інтересах якої діє адвокат Кашуба Микола Олексійович звернулася через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду (далі - Суд) із касаційною скаргою.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши зміст оскаржуваного судового рішення та доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з такого.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
Разом із цим, з 08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким унесено зміни, зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їх розгляду.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 05.08.2025 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
За частиною першою статті 328 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас пунктом 2 частини п`ятої цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Суд звертає увагу, що пункт 2 частини п`ятої статті 328 КАС України містить перелік виключних випадків, які допускають можливість касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у справах незначної складності та/або таких, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Посилання на кожен з підпунктів пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України повинно бути належним чином обґрунтовано.
Скаржниця зазначає, що справа має виняткове значення для неї як учасника справи у розумінні підпункту «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, посилаючись, зокрема, на стан здоров`я, необхідність лікування та можливість повернення коштів, виплачених на виконання рішення суду першої інстанції.
Оцінюючи наведені доводи, Суд виходить з того, що виняткове значення справи для її учасника має бути зумовлене такими конкретними обставинами, які вирізняють відповідний спір із-поміж інших справ цієї категорії та свідчать про необхідність касаційного перегляду з огляду на завдання Верховного Суду щодо забезпечення єдності судової практики.
Наведені скаржницею обставини характеризують насамперед індивідуальне значення результату спору та його майнові наслідки для неї. Водночас саме по собі особливе особисте значення спору, наявність майнових наслідків судового рішення та заінтересованість у збереженні отриманих коштів не свідчать автоматично про існування виняткового випадку, передбаченого підпунктом «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Скаржниця не навела обставин, які б у сукупності з предметом спору та заявленою підставою касаційного оскарження свідчили про необхідність касаційного перегляду цієї справи як винятку із загального правила щодо неможливості касаційного оскарження судових рішень у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження.
При цьому Суд враховує, що результат кожної справи має істотне значення для її учасників, однак таке значення саме по собі не є тотожним винятковому значенню справи у розумінні пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Отже, наведені скаржницею доводи не дають підстав для висновку про наявність у цій справі винятку, передбаченого підпунктом «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Таким чином, подана касаційна скарга не містить належним чином обґрунтованих випадків, зазначених у пункті 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, які у взаємозв`язку із заявленою підставою касаційного оскарження могли б слугувати підставою для відкриття касаційного провадження.
Умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції.
Поряд із цим, зазначення у касаційній скарзі доводів щодо наявності підстав, передбачених у частині п`ятій статті 328 КАС України, не звільняє особу від обов`язку щодо належного обґрунтування підстав касаційного оскарження у взаємозв`язку із посиланням на частину четверту статті 328 КАС України та не є достатнім для відкриття касаційного провадження у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Так, приписами пунктів 1-4 частини четвертої статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
На обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення суду апеляційної інстанції скаржниця указує на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та, посилаючись на положення пунктів 1.5, 4.3 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ та організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, затверджених наказом Міністерства оборони України від 22.05.2017 № 280 (далі - Правила № 280), у взаємозв`язку з пунктами 3, 8 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок № 260), зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 28.05.2026 у справі № 420/28894/24 та від 20.08.2026 у справі № 480/4814/25, щодо розмежування повноважень військової частини, у штаті якої військовослужбовець проходить службу, та військової частини - розпорядника бюджетних коштів.
Водночас суд касаційної інстанції звертає увагу скаржниці, що обов`язковими умовами оскарження судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку, на думку скаржника, неправильно застосовано судом апеляційної інстанції; 2) постанови Верховного Суду та конкретного висновку щодо застосування цієї самої норми права, викладеного в ній; 3) висновку суду апеляційної інстанції, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) у чому полягає подібність правовідносин у справі, в якій викладено висновок Верховного Суду, та у справі, в якій подається касаційна скарга.
Під судовими рішеннями у подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Колегія суддів зауважує, що висновки, викладені у постанові Верховного Суду, перебувають у нерозривному зв`язку із обсягом встановлених обставин у кожній конкретній справі окремо. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки, викладені у постанові Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи, а також з іншим змістом позовних вимог.
Суд звертає увагу на те, що покликання на практику Верховного Суду без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 констатувала, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо оцінки подібності правовідносин на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Тож, суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії.
Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.
Невідповідність правозастосовному висновку Верховного Суду (висловленому за наслідками розгляду (іншої) справи у касаційному порядку) матиме місце тоді, коли суд (суди) попередніх інстанцій, розглядаючи справу за схожих предмета спору, підстав позову, обставин справи та правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо суті заявлених вимог, застосувавши норму права по-іншому, аніж це роз`яснив суд касаційної інстанції (в іншій подібній справі).
Колегія суддів також зауважує, що висновки Верховного Суду щодо оцінки обставин та доказів в іншій справі не є тими висновками, які є обов`язковими для застосування судами попередніх інстанцій відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, та не ототожнюються з висновками Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Умовою перегляду судом касаційної інстанції судових рішень в адміністративних справах з указаної підстави є їхня невідповідність викладеному в постанові Верховного Суду висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
Так, при встановленні доцільності покликання на постанови Верховного Суду, які згадує скаржниця у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного судового рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
При цьому необхідно виходити з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
У постанові від 28.05.2026 у справі № 420/28894/24, на яку скаржниця посилається у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначив, що у разі перебування військової частини на фінансовому забезпеченні іншої військової частини - розпорядника коштів третього рівня на військову частину, до штату якої зарахований військовослужбовець та у списках особового складу якої він перебуває, покладається обов`язок щодо організації оформлення та подання документів, необхідних для нарахування та виплати грошового забезпечення, тоді як розпорядник коштів забезпечує фінансування та фактичну виплату відповідних сум.
Як установлено судом апеляційної інстанції, у період з 13.01.2022 до 19.05.2023 нарахування та виплата грошового забезпечення ОСОБА_1 здійснювалися В/ч НОМЕР_5 як розпорядником бюджетних коштів третього рівня щодо В/ч НОМЕР_3 . За таких обставин доводи скаржниці фактично стосуються незгоди з висновком суду апеляційної інстанції щодо визначення належного відповідача у справі та розподілу повноважень між відповідними військовими частинами.
Водночас скаржниця не наводить належних доводів на підтвердження того, що суд апеляційної інстанції не застосував положення пунктів 1.5, 4.3 Правил № 280 та пунктів 3, 8 Порядку № 260 або застосував їх усупереч висновкам Верховного Суду, викладеним у наведеній нею постанові у подібних правовідносинах. Її аргументи фактично стосуються незгоди з висновком суду апеляційної інстанції щодо визначення належного відповідача у справі.
При цьому посилання на неправильність висновку суду щодо неналежного відповідача саме по собі не утворює підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, якщо скаржником не продемонстровано різного застосування однієї й тієї самої норми права у подібних правовідносинах.
Суд також ураховує, що скаржниця, у контексті своїх доводів, не визначила підставою касаційного оскарження пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку з відповідними положеннями частин другої чи третьої статті 353 КАС України та не обґрунтовує наявність передбачених цією статтею процесуальних порушень, які могли б самостійно зумовлювати скасування оскаржуваного судового рішення.
Окремо Суд зауважує, що відмова у задоволенні позовних вимог до неналежного відповідача не позбавляє позивачку можливості звернутися до суду з відповідними вимогами до суб`єкта, якого вона вважає належним відповідачем, з дотриманням установленого законом порядку та процесуальних строків. Отже, висновок суду апеляційної інстанції щодо неналежності В/ч НОМЕР_3 як відповідача сам по собі не свідчить про остаточне позбавлення позивачки можливості судового захисту заявленого майнового інтересу.
Щодо посилання скаржниці на постанову Верховного Суду від 20.08.2026 у справі № 480/4814/25 Суд зауважує, що ця постанова ухвалена після постановлення оскаржуваної постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.08.2026, а тому сама по собі не може свідчити про неврахування апеляційним судом висновку Верховного Суду, якого на час ухвалення оскаржуваного судового рішення ще не існувало.
За наведеного Суд не вбачає, що скаржницею належним чином обґрунтовано неврахування судом апеляційної інстанції висновку Верховного Суду щодо застосування конкретної норми права у подібних правовідносинах. Наведені аргументи свідчать про незгоду з висновками суду апеляційної інстанції щодо належного суб`єкта виконання фінансових обов`язків, однак не підтверджують наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
При цьому Суд ураховує, що справа розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження, а отже, можливість її касаційного перегляду додатково обмежена приписами пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Тому саме по собі посилання на незгоду з визначенням належного відповідача, без належного обґрунтування передбаченої частиною четвертою статті 328 КАС України підстави касаційного оскарження та без доведення наявності одного з виняткових випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої цієї статті, не є достатнім для відкриття касаційного провадження.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судом першої та апеляційної інстанції, та/або переоцінювати їх.
Призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні полягає, зокрема, у формуванні обґрунтованої правової позиції щодо застосування судами конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, спрямуванні судової практики до єдиного правозастосування, а також у роз`ясненні на прикладі конкретної справи змісту акта законодавства з урахуванням обставин, які мають значення для застосування відповідної правової норми.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Отже, завдання Верховного Суду полягає не лише у вирішенні конкретного спору. Суд у передбачений процесуальним законом спосіб має забезпечувати правильне й однакове застосування норм права та єдність судової практики.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Як вже зазначено раніше, враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
З аналізу доводів касаційної скарги слідує, що скаржниця не продемонструвала наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України могли б вимагати касаційного розгляду цієї справи.
Оскільки касаційна скарга подана на судове рішення у справі, яка розглянута за правилами спрощеного позовного провадження, а аналіз доводів касаційної скарги у сукупності з установленими судами обставинами не дає підстав для висновку про наявність передбачених частиною четвертою у взаємозв`язку з пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України підстав для касаційного перегляду, у відкритті касаційного провадження у цій справі слід відмовити.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За такого правового регулювання та встановлених обставин справи підстав для відкриття касаційного провадження немає.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 328, 333 КАС України, Суд
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Кашуба Микола Олексійович, на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2026 року у справі № 620/7748/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 , військової частини НОМЕР_3 , військової частини НОМЕР_4 , військової частини НОМЕР_5 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
Судді Л.О. Єресько В.М. Соколов
А.Г. Загороднюк