ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 вересня 2026 року
м. Київ
справа № 320/23146/23
адміністративне провадження № К/990/42050/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого-судді - Мацедонської В. Е.,
суддів: Білак М. В., Мельник-Томенко Ж. М.,
за участю:
секретаря судового засідання - Рейтаровської О. С.
позивача - ОСОБА_1
представника позивача - Алпатьєвої Н. Ю.,
представника відповідача - Свистунова А. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні як суд касаційної інстанції адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань про визнання протиправним та скасування наказу, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою Державного бюро розслідувань на рішення Київського окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року (суддя Войтович І. І.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2025 року (головуючий суддя Вівдиченко Т. Р., судді: Кузьмишина О. М. Ключкович В. Ю.)
УСТАНОВИВ:
І. Суть спору
1. У липні 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Державного бюро розслідувань (далі - відповідач, ДБР), у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ ДБР від 30 травня 2023 року № 239 щодо звільнення ОСОБА_1 з посади оперуповноваженого першого відділу управління оперативного забезпечення розслідування кримінальних правопорушень, вчинених військовослужбовцями, головного оперативного управління Державного бюро розслідувань;
- зобов`язати ДБР поновити ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого в системі ДБР та здійснити відповідні записи до трудової книжки;
- зобов`язати ДБР сплатити на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу;
- зобов`язати ДБР сплатити на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 1 грн.
2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що під час його звільнення ДБР порушено положення трудового законодавства, а саме: статті 49-2 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та пунктів 9, 59, 60, 61, 62 Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 2020 року № 743 (далі - Положення № 743), оскільки позивачу не запропоновано посаду оперуповноваженого в центральному апараті ДБР, при цьому ОСОБА_1 мав переважне право щодо залишення на роботі. Крім того позивач зауважив, що під час проведення співбесіди відповідач не надав жодного документа, який би підтверджував відсутність рівнозначних йому посад у центральному апараті ДБР або в територіальному управлінні. Також ОСОБА_1 наполіг, що після затверджених змін до штатного розпису ДБР (шляхом його скорочення), кількість посад в управлінні, де працював позивач, не змінилася, тобто зміна відбулася лише в назві цього управління.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи.
3. Відповідно до контракту № 324, укладеного між ДБР та ОСОБА_1 07 грудня 2020 року, позивача прийнято на службу до ДБР за посадою протягом строку дії цього контракту (6 років) та відповідно до його умов. ОСОБА_1 займав посаду старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах першого відділу Управління оперативного забезпечення розслідування кримінальних правопорушень вчинених військовослужбовцями, Головного оперативного управління ДБР (посада начальницького складу ДБР).
4. На підставі рапорту ОСОБА_1 , наказом ДБР від 16 червня 2021 року
№ 297-ос/дск позивач був переведений для подальшого проходження служби на посаду оперуповноваженого першого відділу Управління оперативного забезпечення розслідування кримінальних правопорушень, вчинених військовослужбовцями, Головного оперативного управління ДБР.
5. Виключено частину судового рішення, яка містить службову інформацію.
6. Виключено частину судового рішення, яка містить службову інформацію.
7. Виключено частину судового рішення, яка містить службову інформацію.
8. 03 квітня 2023 року відповідач ознайомив ОСОБА_1 із попередженням про наступне дострокове припинення (розірвання) контракту та звільнення зі служби в ДБР.
9. Цього ж дня відповідачем було проведено співбесіду з позивачем, на якій запропоновано останньому вакантні рівнозначні посади у територіальних управліннях ДБР, а саме: оперуповноважений Другого оперативного відділу (з дислокацією у м. Луцьку) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові; оперуповноважений Першого оперативного відділу (з дислокацією у м. Мелітополі та м. Херсоні) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві; оперуповноважений Другого оперативного відділу (з дислокацією у м. Харкові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві; оперуповноважений Першого оперативного відділу (з дислокацією у м. Краматорську) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську; оперуповноважений Другого оперативного відділу (з дислокацією у м. Сєвєродонецьку) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську; оперуповноважений Третього оперативного відділу (з дислокацією у м. Маріуполі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську. Натомість, ОСОБА_1 відмовився від запропонованих посад.
10. 23 травня 2023 року ДБР проведено повторну співбесіду з позивачем щодо питання його звільнення, у зв`язку зі скороченням штату (у разі неможливості використання на службі) відповідно до підпункту 4 пункту 107 Положення № 743. Претензій щодо порядку та подання про звільнення ОСОБА_1 не висловив.
11. З огляду на такі обставини, 23 травня 2023 року ДБР винесено подання про звільнення зі служби ОСОБА_1 , у зв`язку із скороченням штату - у разі неможливості використання на службі у зв`язку із скороченням штату або проведенням організаційно-штатних заходів, відповідно до підпункту 4 пункту 107 Положення № 743 (зі змінами).
12. Наказом ДБР від 30 травня 2023 року № 239-ос/дск та відповідно до пунктів 8 та 9 частини першої статті 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», абзацу другого пункту 95, пункту 96, абзацу другого пункту 105, пункту 106, підпункту 4 пункту 107 Положення № 743 (зі змінами), статті 241-1 КЗпП України, Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та у зв`язку із скороченням штату, проведенням організаційно-штатних заходів у Державному бюро розслідувань відповідно до наказу ДБР від 29 березня 2023 року № 113дск «Про затвердження змін до штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань на 2023 рік», наказано: звільнити із служби в ДБР у запас підполковника ОСОБА_1 , оперуповноваженого першого відділу Управління оперативного забезпечення розслідування кримінальних правопорушень, вчинених військовослужбовцями, Головного оперативного управління ДБР 05 червня 2023 року, у зв`язку із скороченням штату у разі неможливості використання на службі у зв`язку із скороченням штату або проведенням організаційно-штатних заходів, з достроковим припиненням (розірванням) контракту від 09 грудня 2020 року № 324.
13. Уважаючи таке рішення відповідача протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.
ІІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
14. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2025 року, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ ДБР від 30 травня 2023 року № 239 про звільнення ОСОБА_1 з посади оперуповноваженого першого відділу управління оперативного забезпечення розслідування кримінальних правопорушень вчинених військовослужбовцями, головного оперативного управління ДБР 05 червня 2023 року. Поновлено ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого першого відділу Управління оперативного забезпечення розслідування кримінальних правопорушень, вчинених військовослужбовцями, Головного оперативного управління ДБР з 05 червня 2023 року. Стягнуто з ДБР на користь ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) за час вимушеного прогулу за період з 05 червня 2023 року по 19 травня 2025 року у розмірі 1 056 829,76 грн, без урахування обов`язкових податків та зборів. У решті позовних вимог відмовлено.
15. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідно до положень Закону України від 12 листопада 2015 року
№ 794-VIII «Про Державне бюро розслідувань» (далі - Закон № 794-VIII) та Положення № 743, особи рядового та начальницького складу можуть бути звільнені зі служби в ДБР у зв`язку із скороченням штату у разі неможливості використання на службі у зв`язку із скороченням штату або проведенням організаційно-штатних заходів, за умови попередження за два місяці про наступне звільнення.
16. Водночас, суди першої та першої інстанцій констатували, що прийняття відповідних рішень про скорочення штату законодавцем віднесено до дискреційних повноважень директора ДБР, оскільки в силу приписів частини першої статті 12 Закону № 794-VIII саме директор ДБР уповноважений визначати структуру та штатну чисельність територіальних органів ДБР і таке право є безумовним. Суди вказали, що роботодавець вправі самостійно визначати свою організаційну структуру, встановлювати чисельність працівників і штатний розпис, а обговорення питання доцільності таких рішень лежить поза межами компетенції суду. При цьому суди попередніх інстанцій зазначили, що за даних правовідносин в ДБР відбулось скорочення штату, внаслідок змін до штатного розпису виведено Управління оперативного забезпечення розслідування кримінальних правопорушень, вчинених військовослужбовцями, та введено Управління оперативного забезпечення розслідування військових кримінальних правопорушень. У свою чергу, посади державної служби та посади рядового та начальницького складу ДБР є посадами різних категорій посад з власним правовим статусом, який врегульований для державних службовців Законом України «Про державну службу» та Законом № 794-VIII, а для осіб рядового та начальницького складу власне контрактом, який укладається з особою при вступі на службу, Положенням № 743 та Законом № 794-VIII у частині переведення та звільнення. Поряд з цим, суди зазначили, що переважне право на залишення на роботі не тотожне переважному праву на працевлаштування на нову посаду. Наголосили, що спірні правовідносин виникли через скорочення посади позивача, у зв`язку із чим не підлягає застосуванню трудове законодавство щодо переважного права залишення на службі, оскільки таке переважне право застосовується в разі можливості залишення особи на службі на тій же посаді та у тому ж підрозділі. Чинне спеціальне законодавство, яке регулює діяльність ДБР, не зобов`язує роботодавця працевлаштувати таку особу, яка звільняється з посади у зв`язку зі скороченням штату.
17. Натомість, суди уважали, що відповідачем не було дотримано порядку звільнення позивача зі служби в ДБР, а тому спірний наказ ДБР від 30 травня 2023 року № 239 є протиправним та підлягає скасуванню, а позивач поновленню на попередній посаді з 05 червня 2023 року.
18. Суди попередніх інстанцій наголосили, що згідно з попередженням про наступне звільнення зі служби та додатку до наказу ДБР від 31 березня 2023 року № 143-ос/дск, ОСОБА_1 був попереджений про наступне звільнення 03 квітня 2023 року, однак спірний наказ винесено відповідачем - 30 травня 2023 року, що свідчить про те, що позивача було попереджено про звільнення менше ніж за два місяці. За позицією судів першої та апеляційної інстанцій, ДБР повинно було винести наказ про звільнення позивача не раніше 03 червня 2023 року. При цьому, суд апеляційної інстанції не взяв до уваги посилання ДБР про те, що фактично ОСОБА_1 був звільнений 05 червня 2023 року, та стверджував, що дотримання двомісячного строку попередження про наступне звільнення працівника є не формальністю, а обов`язковою умовою законності звільнення, а тому видання наказу про звільнення до спливу встановленого законом двомісячного строку фактично нівелює зміст відповідної гарантії і позбавляє працівника можливості реалізувати свої трудові права у повному обсязі.
19. Задовольняючи позовні вимоги у частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку (грошового забезпечення) за час вимушеного прогулу, суд першої та апеляційної інстанції виходили з того, що згідно з довідкою ДБР від 31 січня 2025 року № 18/10-12-03/15 середньоденний розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 становить 2 068,16 грн, середньомісячний - 62 044,92 грн. При цьому, суди зауважили, що період, за який має бути виплачено середній заробіток позивачу складає 511 робочих днів (з 05 червня 2023 року по 19 травня 2025 року). Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що сума середнього заробітку (грошового забезпечення) за час вимушеного прогулу становить - 1 056 829,76 грн.
20. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що моральна шкода має бути обов`язково підтверджена належними та допустимими доказами заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру. Усупереч вказаному, ОСОБА_1 не довів, що спірними діями та рішенням ДБР позивачу заподіяно моральну шкоду, не надано жодних належних доказів того, у чому полягає моральна шкода, якими обставинами вона підтверджується (наявність душевних переживань, погіршення стану здоров`я тощо), наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями та прийнятим рішенням відповідача та заподіянням йому шкоди, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір моральної шкоди тощо.
ІV. Провадження в суді касаційної інстанції.
21. 15 жовтня 2025 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ДБР на рішення Київського окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2025 року.
22. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04 листопада 2025 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
23. 11 листопада 2025 року до Верховного Суду надійшло клопотання ДБР про зупинення виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2025 року у справі № 320/23146/23 до закінчення касаційного перегляду в частинах поновлення ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого першого відділу Управління оперативного забезпечення розслідування кримінальних правопорушень, вчинених військовослужбовцями, Головного оперативного управління ДБР, а також стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
24. Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2025 року клопотання ДБР задоволено частково. Зупинено виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2025 року у справі № 320/23146/23 у частині стягнення з ДБР на користь ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в межах одного місяця у сумі 62 044,92 грн та середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період 05 червня 2023 року по 19 травня 2025 року у сумі 1 056 829, 76 грн до закінчення їхнього перегляду в касаційному порядку. В іншій частині клопотання ДБР залишено без задоволення.
25. 22 січня 2026 року до Верховного Суду повторно надійшло клопотання ДБР про зупинення виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2025 року у справі № 320/23146/23 у частині поновлення ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого першого відділу Управління оперативного забезпечення розслідування кримінальних правопорушень, вчинених військовослужбовцями, Головного оперативного управління ДБР до закінчення їх перегляду у касаційному порядку.
26. Ухвалою Верховного Суду від 21 серпня 2026 року відмовлено у задоволенні вказаного клопотання ДБР про зупинення виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2025 року у справі № 320/23146/23.
27. Цього ж дня Судом закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено у судове засіданні з повідомленням (викликом) сторін на 29 вересня 2026 року о 12:30 годині в приміщенні суду за адресою: м. Київ, вул. Князів Острозьких, 8, корп. 5.
28. У судовому засіданні представник ДБР просив задовольнити касаційну скаргу, скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. Наголосив, що відповідачем дотримано норми спеціального Закону № 794-VIII та Положення № 743 під час звільнення ОСОБА_1 , а тому підстав для визнання протиправним і скасування наказу ДБР від 30 травня 2023 року № 239 немає.
29. Позивач та його представник заперечували щодо аргументів касаційної скарги і просили суд відмовити в її задоволенні. Уважали, що судами першої та апеляційної інстанцій повністю досліджено обставини справи та правильно встановлено недотримання відповідачем норм трудового законодавства України під час винесення спірного наказу про звільнення ОСОБА_1 .
30. У судовому засіданні 29 вересня 2026 року Судом оголошено вступну та резолютивну частини цієї постанови.
V. Касаційне оскарження.
31. У касаційній скарзі ДБР просив скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанцій у частині задоволених позовних вимог, прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову в цій частині.
32. На обґрунтування позиції скаржник посилався на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові від 22 липня 2025 року у справі № 320/15736/23, від 30 травня 2024 року у справі № 420/10128/23, від 17 березня 2020 року у справі № 813/1697/17, від 09 серпня 2022 року у справі № 420/4676/20 та від 16 березня 2023 року у справі № 640/4907/21, щодо застосування норми частини четвертої статті 40, частини першої статті 49-2, статті 241-1 КЗпП України, частини першої статті 12, частин першої, п`ятої, шостої статті 14 Закону № 794-VIII та пунктів 7, 13, 53, 107, 115 Положення № 743.
33. Відповідач уважав помилковими висновки судів першої та апеляційної інстанцій про недотримання ДБР двомісячного строку між попередженням позивача про наступне звільнення та виданням спірного наказу про його звільнення, оскільки відповідно до пункту 53 Положення № 743 передбачено, що днем припинення строку дії контракту вважається, зокрема, день, зазначений у наказі по особовому складу про звільнення зі служби, - у разі дострокового розірвання контракту. Також ДБР зазначило, що згідно з пунктом 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58 (далі - Інструкція № 58), передбачено, що днем звільнення вважається останній день роботи.
34. Скаржник наголосив, що у наказі ДБР від 30 травня 2023 року № 239-ос/дск чітко визначено, що звільнення ОСОБА_1 зі служби в ДБР у запас - 05 червня 2023 року і саме цією датою відбулося фактичне його звільнення, тобто через 2 місяці та 2 дні після попередження про звільнення. При цьому, у період з 30 травня 2023 року по 05 червня 2023 року ОСОБА_1 перебував на службі в ДБР, отримував грошове забезпечення та має відповідний запис у трудовій книжці. На думку відповідача, суди попередніх інстанцій помилково ототожнили поняття «дата звільнення» з датою прийняття наказу про звільнення.
35. За позицією ДБР, звільнення позивача зі служби відбулося з дотриманням вимог чинного законодавства України про працю та в межах двомісячного строку, передбаченого пунктом 107 Положення № 743.
36. 14 листопада 2025 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу, у якому просив відмовити в її задоволенні, рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін. Зазначив, що видання наказу про звільнення до спливу встановленого законом двомісячного строку фактично нівелює зміст відповідної гарантії і позбавляє працівника можливості реалізовувати свої трудові права у повному обсязі. При цьому, позивач уважав помилкові посилання скаржника на правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 22 липня 2025 року у справі № 320/15736/23, від 30 травня 2024 року у справі № 420/10128/23, від 17 березня 2020 року у справі № 813/1697/17, від 09 серпня 2022 року у справі № 420/4676/20 та від 16 березня 2023 року у справі № 640/4907/21, оскільки правовідносини у цих справах не є тотожними до правовідносин у справі № 320/23146/23.
VІ. Релевантні джерела права й акти їх застосування.
37. Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
38. За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
39. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
40. Частиною першою статті 42 КЗпП України передбачено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
41. Згідно із частинами першою-третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, повідомляє державну службу зайнятості про заплановане вивільнення працівників. Повідомлення має містити інформацію про заплановане масове вивільнення працівників, визначену частиною другою статті 49-4 цього Кодексу, та проведення консультацій з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником). Повідомлення обов`язково подається виборному органу первинної профспілкової організації (профспілковому представнику). У разі наявності кількох первинних профспілкових організацій повідомлення надсилається спільному представницькому органу, утвореному ними на засадах пропорційного представництва, а за відсутності такого органу - виборному органу первинної профспілкової організації (профспілковому представнику), що об`єднує більшість працівників цього підприємства (установи, організації).
42. За правилами частини четвертої статті 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
43. Так, правові основи організації та діяльності ДБР визначає Закон № 794-VІII, відповідно до статті 1 якого передбачено, що Державне бюро розслідувань є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до його компетенції.
44. Згідно із частинами першою, другою статті 14 Закону № 794-VІII до працівників Державного бюро розслідувань належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із Державним бюро розслідувань. Служба в Державному бюро розслідувань є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України. Час проходження служби в Державному бюро розслідувань зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.
45. Частиною п`ятою статті 14 Закону № 794-VІII передбачено, що трудові відносини працівників Державного бюро розслідувань регулюються цим Законом (у частині переведення працівників Державного бюро розслідувань на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу), законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На державних службовців Державного бюро розслідувань поширюється дія Закону України «Про державну службу». Посади державних службовців Державного бюро розслідувань відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством.
46. Згідно з абзацом першим частини шостої цієї ж статті Закону № 794-VІII визначено, що порядок проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань визначається цим Законом, Положенням про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, що затверджується Кабінетом Міністрів України, а також іншими нормативно-правовими актами.
47. На виконання положень цього Закону, Кабінет Міністрів України постановою від 05 серпня 2020 року затвердив Положення № 743.
48. Згідно з пунктом 43 Положення № 743 для проходження служби у Державному бюро розслідувань укладається контракт за формою згідно з додатком 1 з особою, яка призначається на посаду рядового та начальницького складу (крім посад, що заміщуються особами вищого начальницького складу), в порядку, встановленому цим Положенням.
49. Відповідно до пункту 53 Положення № 743 днем припинення строку дії контракту вважається:
день закінчення строку дії контракту;
день, зазначений у наказі по особовому складу про звільнення із служби, - у разі дострокового розірвання контракту;
наступний день після дня смерті (загибелі) особи рядового та начальницького складу, зазначеного у свідоцтві про смерть, а також визнання її судом безвісно відсутньою або оголошення померлою.
50. Згідно з пунктом 54 Положення № 743 посади, на які призначаються особи рядового та начальницького складу, та відповідні їм спеціальні звання Державного бюро розслідувань визначаються штатним розписом (штатом).
51. За правилами пункту 60 Положення № 743 установлено, що призначення (переведення) осіб рядового та начальницького складу (переміщення по службі) здійснюється: 1) на вищі посади - за конкурсом (у порядку просування по службі); 2) на рівнозначні посади: за їх згодою - за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади та їх ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших закладів, установ системи Державного бюро розслідувань, які порушили питання про переведення; у зв`язку із скороченням штату або проведенням організаційно-штатних заходів; за сімейними обставинами або з інших поважних причин; за станом здоров`я - на підставі висновку військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії; 3) на нижчі посади: за їх згодою - за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади та за їх ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших закладів, установ системи Державного бюро розслідувань, які порушили питання про переведення; у зв`язку із скороченням штату або проведенням організаційно-штатних заходів; за станом здоров`я - на підставі висновку військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії; з урахуванням ділових якостей, рівня професійної підготовки і досвіду практичної роботи - за результатами оцінки службової діяльності; за сімейними обставинами або з інших поважних причин - за особистим проханням.
52 Пунктом 61 Положення № 743 передбачено, що переведення з вищих посад на нижчі у зв`язку із скороченням штату або проведенням організаційно-штатних заходів здійснюється Директором Державного бюро розслідувань (директором територіального управління Державного бюро розслідувань) у межах наданих йому прав щодо призначення на посади за умови відсутності можливості призначити особу рядового та начальницького складу на рівнозначну посаду в цьому ж органі чи підрозділі Державного бюро розслідувань відповідно до вимог Закону України «Про Державне бюро розслідувань» (абзац перший пункту 61 Положення №743).
53. Згідно з першим і другим абзацами пункту 62 Положення № 743, у разі реорганізації переважне право на залишення на службі в Державному бюро розслідувань надається особам з більш високими кваліфікацією та досягненнями у службовій діяльності. За рівних умов щодо кваліфікації та досягнень у службовій діяльності перевага в залишенні на службі надається особам, які мають таке право відповідно до вимог законодавства. Переведення особи рядового та начальницького складу на рівнозначну посаду потребує згоди особи, яка переводиться.
54. Зі змісту пункту 106 Положення № 743 убачається, що перед звільненням особи рядового та начальницького складу з Державного бюро розслідувань безпосередні та прямі керівники (начальники) проводять з нею індивідуальну бесіду. У ході бесіди роз`яснюються підстави звільнення і строк внесення подання щодо звільнення, соціальний і правовий захист особи, визначається військовий комісаріат, до якого буде направлено особу після звільнення для постановки на військовий облік, безпосередній або прямий керівник (начальник) дає відповіді на запитання. При цьому враховуються прохання особи, даються необхідні пояснення з питань проходження служби, а також інші питання, пов`язані із звільненням.
55. Відповідно до підпункту 4 пункт 107 Положення № 743 контракт припиняється (розривається), а особи рядового та начальницького складу звільняються із служби у зв`язку із скороченням штату - у разі неможливості використання на службі у зв`язку із скороченням штату або проведенням організаційно-штатних заходів, про що особи рядового та начальницького складу попереджаються за два місяці.
56. За правилами пункту 112, підпункту 1 пункту 115 Положення № 743 контракт може бути розірвано достроково з ініціативи Державного бюро розслідувань і особу рядового чи начальницького складу може бути звільнено із служби у випадках, передбачених підпунктами 1-4, 6 і 8-13 пункту 107 і абзацом першим пункту 109 цього Положення.
57. Звільнення осіб рядового та начальницького складу із служби здійснюється директором Державного бюро розслідувань - осіб рядового та начальницького складу, які проходять службу на посадах, які передбачені штатним розписом (штатом), в центральному апараті Державного бюро розслідувань.
VІІ. Висновки Верховного Суду
58. У силу положень статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
59. Спір у цій справі виник у зв`язку з незгодою позивача з рішенням відповідача про дострокове припинення (розірвання) контракту про проходження служби в ДБР та звільнення його із цієї служби у зв`язку зі скороченням штату на підставі підпункту 4 пункт 107 Положення № 743.
60. Касаційне провадження у цій справі відкрите на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, у зв`язку з неврахуванням судами першої та апеляційної інстанцій правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 22 липня 2025 року у справі № 320/15736/23, від 30 травня 2024 року у справі № 420/10128/23, від 17 березня 2020 року у справі № 813/1697/17, від 09 серпня 2022 року у справі № 420/4676/20 та від 16 березня 2023 року у справі № 640/4907/21.
61. Верховний Суд зауважує, що ключовим питанням, яке постало перед судом касаційної інстанції, є встановлення моменту, з якого працівник ДБР уважається звільненим на підставі підпункту 4 пункт 107 Положення № 743, у тому випадку, коли наказ про звільнення був винесений попередньо (завчасно) до самої дати фактичного звільнення (яка, у свою чергу, була визначена в самому наказі). Також визначальним є те, чи вважаються дії відповідача (роботодавця) недотриманням процедури звільнення у тому разі, якщо наказ про звільнення прийнятий ним (датований) до закінчення двомісячного строку після попередження особи про її майбутнє звільнення, у розумінні положень спеціального законодавства (Закону № 794-VІII та Положення № 743).
62. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.
63. Як убачається з матеріалів справи, попередження про скорочення посад внаслідок змін до штатного розпису та дострокове припинення (розірвання) контракту і звільнення зі служби в ДБР ОСОБА_1 отримав 03 квітня 2023 року, про що свідчить його особистий підпис у додатку до наказу ДБР від 31 березня 2023 року № 143-ос/дск.
64. Отже, з 03 квітня 2023 року розпочато двомісячний строк для звільнення позивача, установлений Положенням № 743, і закінчується - 03 червня 2023 року.
65. Скасовуючи наказ ДБР від 30 травня 2023 року № 239, суди першої та апеляційної інстанцій уважали, що рішення про звільнення прийнято до завершення строку попередження, тобто, до настання правової підстави для видання наказу. За позицією судів, ДБР повинно було видати наказ про звільнення позивача не раніше 03 червня 2023 року.
66. Так, процес звільнення працівника є відповідальним етапом, що вимагає від роботодавця суворого дотримання законодавства. Порядок звільнення передбачає чітко визначені дії, такі як оформлення наказу, видача працівнику необхідних документів, проведення розрахунків та внесення записів до трудової книжки. Виконання всіх цих процедур гарантує дотримання конституційних прав працівника на працю.
67. Дійсно, за загальними правилами трудового законодавства України, зокрема статті 241-1 КЗпП України, строки виникнення і припинення трудових прав та обов`язків обчислюються роками, місяцями, тижнями і днями. Коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк. Власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу (стаття 47 КЗпП України).
68. Крім того, у пункті 2.27 Інструкції № 58 прямо зазначається, що «днем звільнення вважається останній день роботи».
69. Отже, якщо в наказі на звільнення зазначено звільнити з певної дати, працівник вважатиметься звільненим з наступного дня після того дня, з якого починається строк звільнення. Тобто, день звільнення - це останній день, коли працівник перебуває у трудових відносинах з роботодавцем.
70. Указане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яку неодноразово висловлено у постановах від 20 травня 2020 року у справі № 560/796/17 та від 27 липня 2023 року у справі № 260/136/20.
71. Верховний Суд зауважує, що аналогічні норми передбачені й у спеціальному законодавстві, а саме пункт 53 Положення № 743 чітко встановлює, що днем припинення строку дії контракту вважається, зокрема: день, зазначений у наказі по особовому складу про звільнення із служби, - у разі дострокового розірвання контракту.
72. Таким чином, Суд констатує, що днем звільнення у разі попереднього попередження вважається фактичний останній день роботи працівника, який зазначається у наказі, а не дата винесення самого наказу. При цьому законодавець не забороняє роботодавцю видати наказ про звільнення працівника до моменту його фактичного припинення трудових відносин, якщо у цьому наказі чітко зазначено дату такого звільнення.
73. Повертаючись до спірних правовідносин убачається, що дійсно, спірний наказ ДБР видано 30 травня 2023 року, до моменту спливу двомісячного строку після попередження позивача про майбутнє його звільнення з займаної посади.
74. Виключено частину судового рішення, яка містить службову інформацію.
75. Отже, Суд констатує, що у наказі відповідач чітко вказав дату, коли ОСОБА_1 звільняється із служби в ДБР у запас на підставі підпункту 4 пункту 107 Положення № 743 (у зв`язку із скороченням штату у разі неможливості використання на службі у зв`язку із скороченням штату або проведенням організаційно-штатних заходів) - 05 червня 2023 року.
76. Також, з матеріалів справи убачається, що саме 05 червня 2023 року було останнім робочим днем ОСОБА_1 , про що свідчать відомості з довідки ДБР від 05 червня 2023 року № 148 та розрахунково-платіжної відомості за червень 2023 року.
77. При цьому, такі обставини не спростовуються й учасниками цієї справи.
78. З огляду на викладене, Суд уважає, що суди попередніх інстанцій помилково ототожнили поняття «дата видачі наказу про звільнення» та «звільнення зі служби», оскільки навіть якщо наказ видано раніше, звільнення оформлюється останнім робочим днем, коли працівник перебуває у трудових відносинах, що й було зроблено відповідачем.
79. Також Верховний Суд уважає неправильним твердження Шостого апеляційного адміністративного суду про те, що видання наказу про звільнення позивача до спливу встановленого законом двомісячного строку фактично нівелює зміст відповідної гарантії і позбавляє його можливості реалізувати свої трудові права у повному обсязі, оскільки у період з 30 травня 2023 року до 05 червня 2023 року ОСОБА_1 виконував свої обов`язки оперуповноваженого першого відділу Управління оперативного забезпечення розслідування кримінальних правопорушень, вчинених військовослужбовцями, Головного оперативного управління ДБР та отримав відповідну заробітну плату.
80. З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що в частині винесення спірного наказу ДБР дотримано строки його прийняття у відповідності до спеціальних положень пункту 107 Положення № 743, а тому наказ ДБР від 30 травня 2023 року № 239 не може бути скасований лише з підстав його видання до спливу встановленого законом двомісячного строку.
81. Що стосується посилання скаржника на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 22 липня 2025 року у справі № 320/15736/23, від 30 травня 2024 року у справі № 420/10128/23, від 17 березня 2020 року у справі № 813/1697/17, від 09 серпня 2022 року у справі № 420/4676/20 та від 16 березня 2023 року у справі № 640/4907/21 (які, у свою чергу, стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі), колегія суддів зазначає, що у цих постановах Верховний Суд не надавав конкретного висновку щодо питання, яке є ключовим під час розгляду справи № 320/23146/23. Водночас, колегія суддів ураховує те, що у згаданих постановах Верховний Суд під час встановлення обставин справи, не вбачав в діях відповідача протиправності і не вважав незаконним факт видання роботодавцем наказу про звільнення працівника раніше (до моменту спливу двомісячного строку після попередження особи про наступне звільнення) чим відбулося фактичне звільнення особи.
82. Водночас Верховний Суд наголошує, що під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень суди незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, повинні перевіряти їх відповідність усім вимогам, зазначеним у частині другій статті 2 КАС України.
83. Виходячи із змісту принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі в адміністративному судочинстві саме на суд покладається обов`язок визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування необхідних доказів.
84. Окрім цього Суд звертає увагу, що відповідно до сталої правової позиції, зокрема наведеній у постанові Верховного Суду від 07 серпня 2026 року у справі № 160/14419/24, зазначено про те, що суду касаційної інстанції не заборонено вийти за межі доводів та вимог касаційної скарги, відповідної підстави касаційного оскарження, якщо таке необхідно з метою забезпечення сталості та єдності судової практики, задля правильного вирішення спору та для виключення у подальшому подібних ситуацій, які можуть слугувати для прийняття незаконного судового рішення та(або) вчинення суб`єктом владних повноважень протиправних дій чи бездіяльності.
85. З огляду на обставини цієї справи у співвідношенні до висновків судів попередніх інстанцій, колегія суддів уважає за необхідне здійснити касаційний їх перегляд щодо дотримання судами норм матеріального і процесуального права під час розгляду цієї справи, а саме: застосування положень Закону № 794-VІII та Положення № 743 (у частині дотримання відповідачем процедури звільнення позивача) та норм статтей 2, 6, 72-74, 242 КАС України (у частині доказування та законності і обґрунтованості судового рішення).
86. Так, аналізуючи Закон № 794-VІII та Положення № 743 (зокрема, у частині звільнення зі служби у зв`язку зі скороченням посади, штату або проведення організаційно-штатних заходів), убачається, що звільнення особи на підставі підпункту 4 пункту 107 Положення № 743 (шляхом дострокового розірвання контракту) в органах ДБР є правомірним лише за таких умов:
- відбулися реальні зміни в штатному розписі;
- працівника належно попередили за 2 місяці до фактичного звільнення;
- відсутність іншої вакантної посади (у тому числі, в центральному апараті ДБР) та можливості переведення такого працівника на іншу вакантну посаду.
87. При цьому Суд наголошує, що загальні норми КЗпП України, а саме стаття 40 цього Кодексу чітко встановлює, що особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
88. Так, у частині задоволених позовних вимог суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що відповідачем не було дотримано порядку звільнення позивача зі служби в ДБР, оскільки його було попереджено про звільнення менше, ніж за два місяці, у зв`язку із чим, спірний наказ від 30 травня 2023 року № 239-ос/дск є протиправним та підлягає скасуванню.
89. Тобто, суди фактично надали оцінку обставинам цієї справи виключно стосовно питання дати винесення наказу ДБР від 30 травня 2023 року
№ 239-ос/дск.
90. Натомість, усупереч процесуального законодавства України, суди першої та апеляційної інстанцій не досліджували належним чином ані наявність обґрунтованих підстав для звільнення позивача з займаної посади (чи дійсно відбулися зміни до штатного розпису Управління ДБР зі скороченням посади, яку обіймав позивач), ані дотримання ДБР спеціального порядку під час здійснення процедури звільнення (зокрема, виконання обов`язку щодо проведення бесід та пропонування позивачу вакантних рівнозначних або нижчих посади, що відповідають його професійній підготовці, освіті та кваліфікації., у тому числі в центральному апараті ДБР, тимчасового зарахування у розпорядження відповідного керівника для вирішення питання подальшого проходження позивачем служби, тощо).
92. При цьому, зі змісту рішення суду першої інстанції вбачається, що суд надав оцінку спірним правовідносинам через призму застосування положень КЗпП України, а саме: дотримання (недотримання) відповідачем строку попередження позивача про наступне звільнення зі служби, замість пріоритетних спеціальних норм - Закону № 794-VІII та Положення № 743, що у свою чергу, свідчить про порушення цим судом норм матеріального права.
93. Оскільки вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами попередніх інстанцій, Суд з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні) позбавлений можливості перевірити правильність їх висновків в цілому по суті спору.
94. Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1-3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу.
95. Таким чином, з огляду на приписи частини другої статті 353 КАС України, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції - скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
96. Під час нового розгляду судам необхідно ретельно дослідити спірні правовідносини з урахуванням викладених у цій постанові висновків і надати оцінку заявленим позовним вимогам крізь призму частини другої статті 2 КАС України та з урахуванням установленого статтею 6 цього Кодексу принципу верховенства права, а також прийняти рішення та постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.
97. Додатково Суд зауважує, що ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2025 року було зупинено виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2025 року у справі № 320/23146/23 в частині стягнення з ДБР на користь ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в межах одного місяця у сумі 62 044,92 грн та середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період 05 червня 2023 року по 19 травня 2025 року у сумі 1 056 829,76 грн до закінчення їхнього перегляду в касаційному порядку. Однак, з огляду на результат касаційного перегляду рішень судів попередніх інстанцій та ухвалення постанови про їх скасування та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, відповідно відсутні підстави для поновлення виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2025 року у справі № 320/23146/23.
98. З огляду на результат касаційного розгляду витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, не розподіляються.
99. Абзаци 5-7, 74 мотивувальної частини цього судового рішення містять службову інформацію.
Керуючись статтями 341, 344, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Державного бюро розслідувань задовольнити частково.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2025 року скасувати.
Справу № 320/23146/23 за позовом ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань про визнання протиправним та скасування наказу направити на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.
Судовий збір розподілу не підлягає.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови виготовлений 01 жовтня 2026 року.
Головуючий суддя В. Е. Мацедонська
Судді М. В. Білак
Ж. М. Мельник-Томенко