ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 жовтня 2026 року
м. Київ
справа № 240/19094/24
адміністративне провадження № К/990/32912/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Соколова В.М.,
суддів: Білак М.В., Мацедонської В.Е.,
розглянувши у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції адміністративну справу № 240/19094/24
за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою Дубка Сергія Миколайовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 20 червня 2025 року (суддя Окис Т.О.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2025 року (суддя-доповідач - Сушко О.О., судді: Мацький Є.М., Залімський І. Г.)
УСТАНОВИВ:
І. Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , у якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просив:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у незастосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції чинній з 29 січня 2020 року при обчисленні ОСОБА_1 в період з 1 червня 2022 року до 19 травня 2023 року включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме невизначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 вказаної постанови.
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 скласти, оформити належним чином та надати до Військової частини НОМЕР_2 відомість доплати ОСОБА_1 за період з 1 червня 2022 року до 19 травня 2023 року включно належних з урахуванням проведених раніше виплат сум грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обчислених із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції чинній з 29 січня 2020 року шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 2 грудня 2021 року № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 1 січня 2022 року, Законом України від 3 листопада 2022 року № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 1 січня 2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти.
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 на підставі наданої Військовою частиною НОМЕР_1 відомості доплатити ОСОБА_1 за період з 1 червня 2022 року до 19 травня 2023 року включно належні з урахуванням проведених раніше виплат суми грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обчислених із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції чинній з 29 січня 2020 року шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 2 грудня 2021 року № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 1 січня 2022 року, Законом України від 3 листопада 2022 року № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 1 січня 2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти.
ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2024 року прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 9 квітня 2025 року адміністративний позов залишено без руху. Надано позивачу п`ятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви.
Залишаючи позов без руху, суд першої інстанції зазначив, що спірні правовідносини в частині вимог про перерахунок грошового забезпечення за період, починаючи з 19 липня 2022 року, підлягають регулюванню статтею 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у редакції Закону України від 1 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-ІХ), яка передбачає тримісячний строк звернення до суду, та дійшов висновку про його пропуск позивачем.
15 квітня 2025 року позивачем подано заяву про продовження процесуального строку для усунення недоліків позовної заяви, яку ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2025 року задоволено, а встановлений ухвалою суду від 9 квітня 2025 року строк для усунення недоліків позовної заяви продовжено на десять днів з дня отримання копії цієї ухвали.
18 червня 2025 року на виконання вимог ухвали суду позивачем подано заяву про поновлення строку звернення до суду, в якій на обґрунтування поважності причин його пропуску зазначено про отримання грошового атестата лише 21 лютого 2024 року, звільнення з військової служби за станом здоров`я, а також проходження стаціонарного лікування, що підтверджується виписками від 25 березня 2024 року та від 31 липня 2024 року.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 20 червня 2025 року у задоволенні заяви позивача про поновлення строку звернення до суду відмовлено, визнано неповажними причини пропуску строку звернення до суду, а позовну заяву в частині позовних вимог за період з 19 липня 2022 року до 19 травня 2023 року залишено без розгляду. Постановляючи зазначену ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що документом, з отриманням якого у разі звільнення військовослужбовця пов`язується початок перебігу строку звернення до суду, є грошовий атестат, а відтак після його отримання 21 лютого 2024 року позивач мав можливість з`ясувати відсутність інформації щодо розрахункової величини, використаної відповідачем під час визначення належних до виплати сум, та звернутися до відповідача із відповідною заявою. Також суд зазначив, що проходження позивачем стаціонарного лікування не мало безперервного характеру, а тому не позбавляло його можливості своєчасно звернутися до суду з цим позовом.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2025 року апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, а ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 20 червня 2025 - без змін.
ІІІ. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи
Не погодившись із вказаними судовими рішеннями, позивач звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 20 червня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2025 року, а справу передати до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування вимог касаційної скарги її автором вказано, що судами першої та апеляційної інстанцій безпідставно застосовано до спірних правовідносин статтю 233 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ, оскільки, на його думку, спірні правовідносини, пов`язані з проходженням ним публічної служби охоплюють період як до 19 липня 2022 року, так і після. У зв`язку з цим вважає, що право на звернення до суду із заявленими позовними вимогами не обмежується будь-яким процесуальним строком, а положення Закону № 2352-IX на спірні правовідносини не поширюються.
Також касатор зазначає, що початок перебігу строку звернення до суду пов`язується не з датою звільнення, а з моментом отримання особою документально підтвердженої інформації про склад, обсяг та розмір належних йому виплат. На обґрунтування цієї позиції вказує, що відповідач, усупереч вимогам статті 110 КЗпП України, не повідомляв його під час кожної виплати грошового забезпечення про склад та розмір нарахованих сум, підстави проведених утримань і суму, належну до виплати. На думку касатора, невиконання відповідачем такого обов`язку позбавило його можливості перевірити правильність проведених нарахувань та своєчасно встановити порушення своїх прав, що, своєю чергою, унеможливило своєчасне звернення до суду з відповідним позовом.
Узагальнюючи підстави касаційного оскарження, автор касаційної скарги зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права.
Ухвалою від 14 серпня 2025 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
За інформацією, наявною в комп`ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду», електронний документ - касаційна скарга у справі № 240/1492/25 доставлена в Електронний кабінет Військової частини НОМЕР_2 4 серпня 2025 року, а електронний документ - ухвала суду про відкриття касаційного провадження від 14 серпня 2025 року доставлена 14 серпня 2025 року, що підтверджується відповідними довідками про доставку електронних листів.
Окрім того, з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення вбачається, що ухвалу суду від 14 серпня 2025 року про відкриття касаційного провадження у справі разом із копією касаційної скарги та доданими до неї матеріалами вручено представнику Військової частини НОМЕР_1 за довіреністю 21 серпня 2025 року, про що міститься відповідна відмітка.
Відзиви на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення у силу частини четвертої статті 338 КАС України.
Ухвалою від 29 вересня 2026 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.
IV. Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків судів першої та апеляційної інстанцій, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
Переглянувши оскаржувані судові рішення у межах, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів зазначає наступне.
Спір у цій справі виник у зв`язку із протиправними, на думку позивача, діями відповідача щодо обчислення та виплати йому грошового забезпечення у період із 1 червня 2022 року до 19 травня 2023 року.
При цьому, у межах цього касаційного провадження Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в частині залишення без розгляду позовних вимог щодо нарахування та виплати позивачеві грошового забезпечення за період із 19 липня 2022 року.
За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною п`ятою статті 122 КАС України визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Таким чином, для звернення до адміністративного суду з позовом щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено місячний строк, і цей строк обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб у справах цієї категорії особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Верховний Суд у постанові від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22 сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.
Колегія суддів не вбачає підстав для відступу від наведеної правової позиції Верховного Суду та надалі зауважує таке.
Так, відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених Законом № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу та другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Залишаючи без розгляду позовну заяву в частині позовних вимог щодо нарахування та виплати позивачеві грошового забезпечення за період із 19 липня 2022 року, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивач, звернувшись у січні 2025 року до суду з вимогами, зміст яких охоплює період до 19 липня 2022 року та після цієї дати, зокрема до червня 2023 року, пропустила встановлений частиною другою статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX) тримісячний строк звернення до суду, при цьому поважних та об`єктивних причин для його поновлення не навела.
Водночас позивач уважає, що таке правозастосування судами попередніх інстанцій є неправильним, оскільки спірні правовідносини виникли у період, коли частина друга статті 233 КЗпП України не обмежувала будь-яким строком її право на звернення до суду із цим позовом, а відтак, строк звернення до суду з позовними вимогами у частині, що охоплювали період до 19 липня 2022 року, нею не пропущений.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23 зазначила, що стаття 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Згодом, на підставі Закону України від 25 квітня 2024 року № 3680-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо регулювання праці домашніх працівників», який набрав чинності 24 серпня 2024 року, частину другу статті 233 КЗпП України доповнено другим реченням такого змісту: «Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права».
Окрім викладеного слід ураховувати, що відповідно до пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 з 24:00 год 30 червня 2023 року скасовано карантин, установлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, запроваджений на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236 (термін якого неодноразово продовжувався).
У світлі надання оцінки висновку, який сформований судами в оскаржуваних рішеннях, і доводам позивача, колегія суддів зазначає, що з метою забезпечення єдності практики вирішення спорів у правовідносинах щодо застосування приписів статті 233 КЗпП України, судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду (далі - Судова палата) здійснила перегляд судового рішення у справі № 460/21394/23, у рамках якої сформувала єдиний підхід до застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати
У постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23 Судова палата зазначила, що частиною першою статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
Судова палата урахувала позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, яку неодноразово висловлював Конституційний Суд України, зокрема, у Рішеннях від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Судова палата виснувала, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України в редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX).
З урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 1 липня 2023 року.
Отже, для правильного вирішення цього питання необхідно з`ясувати, з якою подією слід пов`язувати початок перебігу строку звернення до суду з вимогами щодо нарахування та виплати грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року до 15 червня 2023 року.
Суд звертає увагу, що позивачем заявлено вимоги здійснити нарахування та виплату сум, право на які він набув під час проходження військової служби. При цьому важливим є те, що позов про стягнення належного грошового забезпечення подано вже після звільнення позивача.
У Рішенні від 5 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 Конституційний Суд України, аналізуючи положення трудового законодавства в контексті конституційного звернення‚ виходив з того, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.
Крім обов`язку оплатити результати праці робітника‚ існують також інші зобов`язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов`язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров`я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя, у тому числі й у разі простою - зупинення роботи, що було викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (форс-мажор) тощо.
Конституційний Суд України зазначив, що праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому указані виплати‚ гарантовані державою‚ і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник, у разі порушення законодавства про оплату праці, має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
З урахуванням викладеного Конституційний Суд України констатував, що під заробітною платою, що належить працівникові, або‚ за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року)‚ належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Чинна редакція частини другої статті 233 КЗпП України містить поняття «суми, що належать працівникові при звільненні».
З огляду на викладене, спірні правовідносини регулюються частиною другою статті 233 КЗпП України, якою визначено тримісячний строк (з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні) звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні.
На переконання Суду, початок перебігу строку звернення до суду у цій справі, з урахуванням частини другої статті 233 КЗпП України, слід пов`язувати з моментом, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому (у період з 19 липня 2022 року до 19 травня 2023 року) сум.
Такий підхід застосовано Верховним Судом у вже згаданій постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23, ухваленій у складі Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, у якій Судова палата сформувала єдиний підхід до застосування частини другої статті 233 КЗпП України.
Чинне законодавство не передбачає єдиної форми такого документа та способу його доведення військовослужбовцю. Водночас такими документами можуть бути розрахункові листи, відомості про нараховане і виплачене грошове забезпечення, фінансові повідомлення або інші документи, які б розкривали зміст виплати грошового забезпечення (складові, їх розміри, утримання), які роботодавець зобов`язаний надати під час виплати грошового забезпечення та з яких працівник (військовослужбовець) може об`єктивно встановити розмір виплаченої йому суми, її складові та можливу неповноту виплат.
Саме з моменту ознайомлення з відповідним документом у військовослужбовця виникає реальна можливість і об`єктивна необхідність оцінити правильність здійснених нарахувань, виявити допущені порушення, що і буде усвідомленим сприйняттям особи наявності / відсутності порушеного права щодо належних виплат.
Щодо правової природи грошового атестата для цілей застосування частини другої статті 233 КЗпП України Суд зазначає, що відповідно до Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, затверджених наказом Міністерства оборони України від 22 травня 2017 року № 280, грошовий атестат видається військовослужбовцю у разі звільнення з військової служби та містить відомості про складові його грошового забезпечення і проведені виплати, у зв`язку з чим за своєю правовою природою є документом, що підтверджує проведення остаточного розрахунку з військовослужбовцем та містить інформацію про належні йому виплати.
Доводи касатора про те, що відповідачем не виконано обов`язок, передбачений статтею 110 КЗпП України, а тому він був позбавлений можливості своєчасно встановити порушення своїх прав та звернутися до суду, не спростовують наведених висновків Суду, оскільки для цілей застосування частини другої статті 233 КЗпП України початок перебігу строку звернення до суду пов`язується з отриманням грошового атестата як документа, що підтверджує проведення остаточного розрахунку з військовослужбовцем та містить інформацію про належні йому виплати.
Відповідаючи на аналогічні доводи у справі з подібними правовідносинами, Верховний Суд у постанові від 25 червня 2026 року у справі № 520/25416/25 зазначив, що інше тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України фактично призводило б до необмеженого у часі продовження строку звернення до суду. Такий підхід дозволяв би особі після отримання грошового атестата не вчиняти жодних дій щодо з`ясування підстав і розміру проведених виплат, а в подальшому на власний розсуд звернутися із запитом про надання додаткової інформації та пов`язувати початок перебігу тримісячного строку саме з моментом її отримання.
Верховний Суд наголосив, що таке тлумачення не відповідає змісту частини другої статті 233 КЗпП України, оскільки нівелює встановлене законодавцем строкове обмеження звернення до суду. Якщо початок перебігу тримісячного строку пов`язується із отриманням грошового атестата як письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні, то саме у межах цього строку особа має вжити необхідних заходів для отримання додаткової інформації та, за наявності підстав, реалізувати право на судовий захист.
Повертаючись до обставин цієї справи, Суд зазначає, що судами попередніх інстанцій установлено отримання позивачем грошового атестата 21 лютого 2024 року, у зв`язку з чим вони дійшли висновку, що саме з цієї дати розпочався перебіг строку звернення до суду, встановленого частиною другою статті 233 КЗпП України. При цьому суди визнали неповажними наведені позивачем причини пропуску такого строку, виходячи з того, що проходження ним стаціонарного лікування не створювало об`єктивних перешкод для своєчасного звернення до суду.
Водночас позивач не навів обставин, які б об`єктивно перешкоджали йому після отримання грошового атестата звернутися до відповідача для отримання необхідної інформації та в межах установленого законом строку реалізувати право на звернення до суду.
За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для поновлення строку звернення до суду, оскільки наведені позивачем причини не свідчать про існування об`єктивних та непереборних обставин, які унеможливлювали своєчасне звернення до суду.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій щодо пропуску позивачем установленого частиною другою статті 233 КЗпП України строку звернення до суду та відсутності поважних причин для його поновлення.
Суд зауважує, що в контексті обставин цієї справи та підстав касаційного провадження, ним надано відповідь на всі доводи касаційної скарги, які можуть вплинути на правильне вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в межах, визначених статтею 341 цього Кодексу, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки під час касаційного перегляду не встановлено неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального чи процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень.
V. СУДОВІ ВИТРАТИ
З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати не розподіляються.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Дубка Сергія Миколайовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.
Ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 20 червня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2025 року у справі № 240/19094/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Судді В.М. Соколов М.В. Білак В.Е. Мацедонська