ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 жовтня 2026 року
м. Київ
справа № 380/19072/25
адміністративне провадження № К/990/21097/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Соколова В.М.,
суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,
розглянувши у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції адміністративну справу № 380/19072/25
за позовом Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання безпідставною та скасування постанови, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою Шуріної Наталії Романівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2026 року (суддя-доповідач - Кушнір В.О., судді: Гінда О.М., Заверуха О.Б.),
УСТАНОВИВ:
І. Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2025 року Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - ГУПФУ у Львівській області, позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - ВДВС УЗПВР у Львівській області, відповідач) про визнання безпідставною та скасування постанови від 11 вересня 2025 року ВП № 78519598 про накладення штрафу у розмірі 5 100,00 грн.
ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2025 року позов задоволено повністю.
Ухвалюючи означене судове рішення, суд першої інстанції виходив із того, що на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2022 року у справі № 380/9185/22, яким зобов`язано ГУПФУ у Львівській області вирішити питання про поновлення виплати пенсії за фактичним проживанням ОСОБА_1 за заявою від 31 березня 2022 року з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні, позивач прийняв рішення від 30 грудня 2024 року, яким відмовив ОСОБА_1 у поновленні виплати пенсії за вислугу років відповідно до Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». У вказаному рішенні суд не покладав на ГУПФУ у Львівській області обов`язку ухвалити рішення саме про поновлення виплати пенсії, а зобов`язав вирішити це питання (поновлення виплати пенсії) з урахуванням висновків суду, тобто у спосіб прийняття відповідного рішення, а не у листі. Отже, на момент прийняття оскаржуваної постанови державного виконавця рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2022 року у справі № 380/9185/22 було виконане, а тому підстава для відповідальності боржника, передбачена статтею 75 Закону України «Про виконавче провадження», відсутня.
07 грудня 2025 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) подав апеляційну скаргу на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2025 року у справі №380/19072/25, у якій вказував, що його не залучено до участі у справі як третю особу, незважаючи на те, що оскаржуване рішення відповідача прийнято у рамках виконавчого провадження, у якому він є стягувачем, а тому результат розгляду цієї справи безпосередньо вплине на його права та інтереси як учасника виконавчого провадження. Також зазначав, що постанова державним виконавцем прийнята правомірно, оскільки позивачем не виконано рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2022 року у справі №380/9185/22.
Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2026 року закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2025 року у справі №380/19072/25.
Постановляючи вказану ухвалу, суд апеляційної інстанції керувався пунктом 3 частини першої статті 305 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки дійшов висновку рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2025 року, яким визнано протиправною та скасовано постанову старшого державного виконавця ВПВР УЗПВР у Львівській області від 11 вересня 2025 року у ВП №78519598 про накладення штрафу в розмірі 5100,00 грн не впливає на права та обов`язки ОСОБА_1 .
Апеляційний суд виходив із того, що накладення штрафу на боржника є видом юридичної відповідальності боржника. Разом з тим, апелянт не обґрунтовує, яким чином судове рішення про скасування постанови державного виконавця про накладення штрафу на позивача зачіпає права, свободи чи законні інтереси ОСОБА_1 . Також суд наголосив на тому, що предметом розгляду в цій справі є постанова про накладення на позивача штрафу в межах процедури виконавчого провадження, а не постанова про закінчення виконавчого провадження.
ІІІ. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи
Не погодившись з ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2026 року, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Шуріна Н.Р., подав касаційну скаргу, у якій просить її скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, скаржник посилається на те, суд апеляційної інстанції застосував статті 49, 293 та пункт 3 частини першої статті 305 КАС України без урахування висновку Верховного Суду щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постанові від 12 вересня 2025 року у справі № 160/23481/24.
Скаржник стверджує, що суд першої інстанції дійшов висновку про повне виконання боржником судового рішення та відсутність підстав для застосування заходів примусового виконання, зокрема у вигляді штрафу, однак фактично вирішив питання про права та інтереси ОСОБА_1 , без його належного процесуального залучення та без надання йому можливості реалізувати процесуальні права учасника справи. Суд апеляційної інстанції, у свою чергу, не встановивши належним чином обставин фактичного виконання судового рішення, не надавши оцінку доводам апелянта, дійшов до помилкового висновку про те,що рішення суду першої інстанції у цій справі не впливає на права та обов`язки ОСОБА_1 .
Таким чином скаржник уважає, що суд апеляційної інстанції, закриваючи апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 305 КАС України, не виконав вимоги процесуального закону, не врахував висновок Верховного Суду, не надав оцінку доводам особи, яка не брала участі у розгляді справи в суді першої інстанції і подала апеляційну скаргу, щодо наявності у неї правового зв`язку зі сторонами спору й безпосередньо із судовим рішенням. Наведене порушення норм процесуального права призвело до передчасного висновку про закриття апеляційного провадження у справі.
Ухвалою від 01 червня 2026 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
Позивач та відповідач правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористалися.
Ухвалою від 29 вересня 2026 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.
ІV. Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2022 року у справі № 380/9185/22 визнано протиправною бездіяльність ГУПФУ у Львівській області щодо відмови у прийнятті рішення про поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 як внутрішньо переміщеної особи та зобов`язано ГУПФУ у Львівській області вирішити питання про поновлення виплати пенсії за фактичним проживанням ОСОБА_1 за заявою від 31 березня 2022 року з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
10 червня 2025 року Львівський окружний адміністративний суд видав виконавчий лист № 380/9185/22, який ОСОБА_1 пред`явив для примусового виконання до ВПВР УЗПВР у Львівській області (ВП № 78519598).
На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2022 року у справі № 380/9185/22 ГУПФУ у Львівській області прийняло рішення від 30 грудня 2024 року про відмову у поновленні виплати пенсії за вислугу років відповідно до Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» ОСОБА_1
11 вересня 2025 року старший державний виконавець ВПВР УЗПВР у Львівській області Заєць Остап Андрійович прийняв постанову про накладення штрафу ВП № 78519598, якою установив, що станом на 11 вересня 2025 року вимог виконавчого документа не виконано. Під час розгляду заяви про поновлення пенсії орган ПФУ має керуватись правовою оцінкою, наданою судом, що унеможливлює повторне посилання на причини, які вже оцінені судом і визнані необґрунтованими. Рішенням від 30 грудня 2024 року ГУПФУ у Львівській області під час повторного розгляду заяви стягувача відмовило у поновленні пенсії з посиланням на ту саму підставу, яку суд вже розглядав, а саме відсутність можливості запитів до органів пенсійного фонду рф.
Ураховуючи викладене, керуючись статтями 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець постановив:
- за невиконання без поважних причин рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, накласти на боржника ГУПФУ у Львівській області штраф на користь держави у розмірі 5100,00 грн;
- зобов`язати боржника виконати рішення протягом десяти робочих днів та попередити про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення.
Не погоджуючись із указаною постановою про накладення штрафу, ГУПФУ у Львівській області звернулося з цим позовом до суду.
V. Позиція Верховного Суду
Згідно з ухвалою від 01 червня 2026 року касаційне провадження відкрито з метою перевірки доводів щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права при постановленні ухвали, якою закрито апеляційне провадження у справі.
Перевіривши доводи касаційної скарги та правильність застосування апеляційним судом норм процесуального права у межах, визначених статтею 341 КАС України, Суд дійшов таких висновків.
Предметом розгляду цієї справи є визнання протиправною та скасувати постанови старшого державного виконавця ВПВР УЗПВР у Львівській області від 11 вересня 2025 року ВП № 78519598 про накладення на ГУПФУ у Львівській області штрафу в розмірі 5100,00 грн.
Відповідно до статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення (частини перша та друга статті 15 Закону № 1404-VIII).
Із матеріалів справи слідує, що виконавче провадження ВП № 78519598 відкрито щодо примусового виконання виконавчого листа, виданого 10 червня 2025 року Львівським окружним адміністративним судом у справі № 380/9185/22, по виконанню рішення суду немайнового характеру.
Порядок виконання рішень немайнового характеру унормовано розділом VIII Закону №1404-VIII.
За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною) (частина шоста статті 26 Закону № 1404-VIII).
Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом (пункт 1, 16 частини третьої статті 18 Закону № 1404-VIII).
Відповідно до частин першої та другої статті 63 Закону № 1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостої статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню,- протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Частинами першою та другою статті 75 Закону № 1404-VIII передбачено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника-фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб-200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу-300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Аналіз наведених норм Закону № 1404-VIII дає підстави для висновку, що за процедурою виконання виконавчого документу немайнового характеру виконавець, за наслідками перевірки стану його виконання у випадку встановлення його невиконання у передбачені законом строки, накладає стягнення у вигляді штрафу, а у випадку повторного невиконання - штрафу у подвійному розмірі.
Таким чином, оцінка судом постанов виконавця про накладення стягнення у вигляді штрафу у виконавчих провадженнях по виконанню виконавчих документів немайнового характеру безпосередньо пов`язана із оцінкою стану виконання такого виконавчого документу, а тому безумовно зачіпає права та інтереси стягувача у такому виконавчому провадженні, як особи, на користь якої це виконання має бути здійснено.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12 вересня 2025 року у справі № 160/23481/24.
Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції про те, що рішення суду про визнання протиправною та скасування постанови старшого державного виконавця ВПВР УЗПВР у Львівській області від 11 вересня 2025 року у ВП №78519598 про накладення штрафу в розмірі 5100,00 грн не впливає на права та обов`язки ОСОБА_1 є помилковим і суперечить висновку Верховного Суду.
Як слідує із рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2025 року в цій справі, суд виснував, що боржником у повному обсязі виконано рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2022 року у справі №380/9185/22, а тому відсутні правові підстави для притягнення боржника до відповідальності, зокрема, у вигляді накладання штрафу. При цьому ОСОБА_1 не був залучений до участі в справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.
За таких обставин Суд погоджується із доводами скаржника у касаційній скарзі, що судом першої інстанції вирішено питання про права ОСОБА_1 , як стягувача у виконавчому провадженні ВП № 78519598, виконавчий документ у якому, на його переконання, не є виконаним.
Між тим, суд апеляційної інстанції наведеного не врахував і не надав належну оцінку цим доводам апеляційної скарги ОСОБА_1 . Суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що суд першої інстанції прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі.
Разом з тим, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
Правовий статус та порядок вступу у справу третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, врегульований КАС України.
Частиною другою статті 49 КАС України визначено, що Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов`язки. Вони можуть бути залучені до участі у справі також за клопотанням учасників справи. Якщо адміністративний суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до судового розгляду встановить, що судове рішення може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Вступ третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, не має наслідком розгляд адміністративної справи спочатку.
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, мають права та обов`язки, визначені у статті 44 цього Кодексу (частина друга статті 51 КАС України).
Верховний Суд неодноразово у своїх рішеннях, зокрема, від 18 квітня 2022 року у справі № 460/8484/20, від 06 жовтня 2022 року у справі № 280/8717/20, від 22 грудня 2022 року у справі № 640/7733/20, від 18 жовтня 2023 року у справі № 640/17066/20, від 13 червня 2024 року у справі № 480/8474/22, від 08 травня 2025 року у справі № 240/3673/23, зазначав, що участь у справі третіх осіб з одного боку обумовлена завданням адміністративного судочинства, яким згідно з частиною першою статті 2 КАС України є справедливий, неупереджений та своєчасний захист прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин, а з іншого - вимогами процесуального законодавства про законність і обґрунтованість судового рішення.
Інститут третьої особи спрямований на створення умов для захисту прав, свобод та інтересів такої особи, які можуть бути порушені при вирішенні спору між позивачем і відповідачем за відсутності третьої особи. Участь третьої особи сприяє всебічному розгляду справи, зібранню більшої кількості доказів, правильному вирішенню справи, запобігає ситуації, коли у справах з одних правовідносин ухвалюються протилежні за змістом рішення.
Інтерес третьої особи щодо задоволення позову (якщо вона бере участь на стороні позивача) або щодо відмови у задоволенні позову (якщо вона бере участь на стороні відповідача) збігається з інтересами відповідно позивача або відповідача. Це відрізняє третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, від третьої особи, яка заявляє такі вимоги.
Натомість правовим наслідком незалучення до участі у справі третіх осіб є порушення конституційного права на судовий захист, оскільки особи не беруть участі у справі, вирішення якої може безпосередньо вплинути на їх права, свободи, інтереси або обов`язки та не реалізують комплексу своїх процесуальних прав (постанови Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 686/28853/18, від 26 вересня 2019 року у справі № 686/28850/18, від 03 листопада 2022 року у справі № 260/61/22, від 01 грудня 2022 року у справі № 160/2798/21, від 30 квітня 2025 у справі № 560/9167/23 та ін.).
Як передбачено пунктом 1 частини першої статті 306 КАС України, суддя-доповідач в порядку підготовки справи до апеляційного розгляду з`ясовує склад учасників судового процесу. У разі встановлення, що рішення суду першої інстанції може вплинути на права та обов`язки особи, яка не брала участі у справі, залучає таку особу до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
Водночас усупереч наведеним вимогам процесуального закону та принципів адміністративного судочинства, судом апеляційної інстанції не виправлено помилку суду першої інстанції та не залучено ОСОБА_1 до участі у справі в якості третьої особи, незважаючи на те, що оскаржуване рішення відповідача прийнято у рамках виконавчого провадження, у якому останній є стягувачем, а тому результат розгляду цієї справи безпосередньо вплине на його права та інтереси як учасника виконавчого провадження.
Усунути такі недоліки під час касаційного перегляду у суду касаційної інстанції процесуальної можливості немає. Вирішення спору по суті заявлених вимог без залучення осіб, рішення яке може мати вплив на їх права та обов`язки, створює порушення процесуальної правоздатності та дієздатності щодо належної реалізації належними особами своїх прав та обов`язків визначених положеннями КАС України.
Таким чином, у ході касаційного розгляду справи підтвердилися доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Ураховуючи наведене та враховуючи приписи статті 353 КАС України, касаційна скарга Шуріної Н.Р., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , підлягає задоволенню, а ухвала про закриття апеляційного провадження - скасуванню з направлянням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
VІ. Судові витрати
З огляду на результат касаційного розгляду справи судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Шуріної Наталії Романівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити.
Ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2026 року у справі № 380/19072/25 скасувати, а справу направити для продовження розгляду до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Судді В.М. Соколов Л.О. Єресько А.Г. Загороднюк