ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 вересня 2026 року
м. Київ
справа № 448/1851/18
провадження № 61-4652св26
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Воробйової І. А., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,
Коротуна В. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Мостиська міська рада Львівської області,
третя особа - Мостиська державна нотаріальна контора,
особа, яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 23 березня 2026 року у складі колегії суддів: Цяцяка Р. П., Ванівського О. М., Шеремети Н. О.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
23 листопада 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Мостиської міської ради Львівської області, третя особа - Мостиська державна нотаріальна контора, у якому просила встановити факт її проживання однією сім`єю із ОСОБА_3 понад п`ять років з жовтня 2014 року до часу відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_1 та визнати за нею в порядку спадкування право власності на земельну ділянку площею 0,8824 га, кадастровий номер [номер приховано]:13:000:0104, та земельну ділянку площею 0,4636 га, кадастровий номер [номер приховано]:08:000:0056, які розташовані на території Стоянцівської сільської ради.
Рішенням Мостиського районного суду Львівської області від 13 лютого 2019 року позов задоволено.
Встановлено факт, що ОСОБА_1 проживала однією сім`єю з ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , з жовтня 2008 року до дня її ( ОСОБА_3 ) смерті за адресою: с. Мистичі, Мостиський район, Львівська область.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 0,8824 га, кадастровий номер [номер приховано]:13:000:0104, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Стоянцівської сільської ради Мостиського району Львівської області (правонаступником якої є Мостиська міська рада Львівської області), відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 584570, виданого 27 вересня 2011 року; та право власності на земельну ділянку площею 0,4636 га, кадастровий номер [номер приховано]:08:000:0056, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Стоянцівської сільської ради Мостиського району Львівської області (правонаступником якої є Мостиська міська рада Львівської області), відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 584569, виданого 27 вересня 2011 року, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 .
Не погоджуючись із рішенням Мостиського районного суду Львівської області від 13 лютого 2019 року, ОСОБА_2 як особа, яка не брала участі
у справі, 29 січня 2026 року оскаржила його в апеляційному порядку.
На обґрунтування апеляційної скарги зазначала, що вона є онукою спадкодавця ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Уважала, що оскільки її батько, ОСОБА_4 , помер ще до смерті своєї матері, ОСОБА_3 , то вона має право на спадкування майна своєї бабусі як спадкоємиця першої черги за правом представлення.
В апеляційні скарзі ОСОБА_2 просила поновити пропущений строк на апеляційне оскарження рішення Мостиського районного суду Львівської області від 13 лютого 2019 року, мотивуючи це тим, що не отримувала оскаржуваного судового рішення суду, і суд їй його не направляв, оскільки справу було розглянуто без її участі, а про наявність судового рішення вона дізналась у першій половині грудня 2025 року з веб сайту судової влади.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 27 лютого 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Мостиського районного суду Львівської області від 13 лютого 2019 року залишено без руху та надано заявнику строк для усунення недоліків, які зазначені в описовій частині ухвали апеляційного суду, - десять днів з дня отримання заявником ухвали.
Ухвала мотивована тим, що з матеріалів справи, зокрема копій сторінок спадкової справи № 152/2015, заведеної після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , відомо, що ОСОБА_1 у встановлений законом шестимісячний термін звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті спадкодавця.
Для вирішення питання про наявність підстав, передбачених статтею 354 ЦПК України, заявник повинна зазначити та надати докази стосовно того, чи приймала вона спадщину після смерті її бабусі - ОСОБА_3 з 25 листопада 2014 року, оскільки це має важливе значення при вирішенні питання про право особи на апеляційне оскарження рішення суду, ухваленого ще
13 лютого 2019 року, та поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження.
03 березня 2026 року на виконання вимог ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху ОСОБА_2 надала заяву, у якій зазначила, що вона не подавала заяви про прийняття спадщини після смерті своє баби ОСОБА_3 . Зазначила, що 12 січня 2026 року вона звернулась до Мостиського районного суду Львівської області з позовною заявою про визначення їй додаткового строку для прийняття спадщини (справа № 448/41/26), і ухвалою суду від 26 січня 2026 року за її позовом було відкрито провадження у справі.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 23 березня 2026 року клопотання ОСОБА_2 про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Мостиського районного суду Львівської області від 13 лютого 2019 року відхилено, у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Мостиського районного суду Львівської області від 13 лютого 2019 року відмовлено.
Ухвала суду мотивована тим, що станом на час звернення до суду з апеляційною скаргою ОСОБА_2 перебуває у статусі особи, яка пропустила строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а суд рішення за її позовом про визначення їй додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини ще не ухвалив, це дає підстави для висновку про те, що ОСОБА_2 не набула статусу особи, права та інтереси якої порушено рішенням Мостиського районного суду Львівської області, ухваленим ще 13 лютого 2019 року - через більш як 50 місяців після відкриття спадщини.
На переконання апеляційного суду, ОСОБА_2 набуде статусу особи, права та інтереси якої порушено рішенням Мостиського районного суду Львівської області від 13 лютого 2019 року, в день набрання законної сили судовим рішенням за її позовом про визначення їй додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини (у разі задоволення цього позову судом), а відтак - тоді ж вона набуде право на апеляційне оскарження рішення Мостиського районного суду Львівської області від 13 лютого 2019 року у цій справі.
Врахувавши наведене, колегія суддів дійшла висновку, що наведені заявником (як особою, яка пропустила строк для подання заяви про прийняття спадщини, та за відсутності судового рішення про визначення їй додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини) обставини не можуть бути підставою для поновлення їй строку на апеляційне оскарження рішення Мостиського районного суду Львівської області від
13 лютого 2019 року у цій справі, а тому апеляційний суд відмовив у відкритті апеляційного провадження.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
08 квітня 2026 року ОСОБА_2 через систему «Електронний суд» подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Львівського апеляційного суду від 23 березня 2026 року, а справу направити до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскільки її батько помер ще до смерті своєї матері, ОСОБА_3 , заявник як її онука має право на спадкування майна своєї баби як спадкоємець першої черги за правом представлення, яка до участі у справі залучена не була. Вказує що рішення суду першої інстанції порушує її права.
Зазначає, що висновок апеляційного суду про те, що вона набуде право на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції лише після того, як суд ухвалить рішення про надання їй додаткового строку для прийняття спадщини, є неправильним. Суд не врахував того, що ОСОБА_2 більш як вісім років несла витрати на утримання будинку, де була зареєстрована та проживала ОСОБА_3 . Жодних дозволів на проживання сторонніх осіб у цьому будинку вона не давала.
Апеляційний суд лише в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питань про право та інтереси особи, яка не брала участі у справі.
Доводи інших учасників справи
08 липня 2026 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу Львівського апеляційного суду від 23 березня
2026 року - без змін.
Відзив мотивовано тим, що оскаржувана ухвала постановлена з правильним застосуванням норм процесуального права.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Мостиського районного суду Львівської області.
24 червня 2026 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2026 року справу призначено до судового розгляду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені
у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувана ухвала зазначеним вимогам закону не відповідає.
Апеляційний суд, встановивши, що ОСОБА_2 станом на час подання апеляційної скарги не є особою, права та інтереси якої порушено рішенням Мостиського районного суду Львівської області від 13 лютого 2019 року, дійшов висновку, що наведені нею (як особою, яка пропустила строк для подання заяви про прийняття спадщини, та за відсутності судового рішення про визначення їй додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини) обставини не є підставою для поновлення їй строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції у цій справі, у зв`язку із чим відмовив у відкритті апеляційного провадження.
Проте колегія суддів не погоджується з таким висновком апеляційного суду з таких підстав.
У частині першій статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 статті 129 Конституції України).
Водночас таке право не є абсолютним і з метою забезпечення належного здійснення правосуддя та дотримання, зокрема, принципу правової визначеності підлягає певним обмеженням.
Процесуальний закон визначає, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (частина перша статті 17 ЦПК України).
Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси (частина третя статті 18 ЦПК України).
Аналіз наведених норм процесуального права дозволяє зробити висновок, що вони визначають коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи: учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.
Згідно з частиною першою статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
У статті 354 ЦПК України передбачено, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Аналіз цієї правової норми дає підстави для висновку, що сплив річного строку з дня складення повного судового рішення є підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження незалежно від причин пропуску строку на апеляційне оскарження, тобто законом імперативно встановлено процесуальні обмеження для оскарження судового рішення зі спливом річного строку.
Винятком із цього правила є подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки та пропуск строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Такі висновки про застосування норм права у подібних правовідносинах викладено у постановах Верховного Суду від 26 липня 2023 року у справі № 753/4792/17, від 06 березня 2024 року у справі № 953/5340/21, від
17 грудня 2025 року у справі № 202/4266/15-ц.
У постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13 сформульовано висновок за результатами тлумачення наведених вище норм процесуального права про те, що суд апеляційної інстанції лише в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції та подала апеляційну скаргу після спливу річного строку з дня складання повного тексту судового рішення. Водночас якщо обставини про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердились, апеляційне провадження підлягає закриттю.
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржувана ухвала апеляційного суду постановлена з порушенням норм процесуального права, у зв`язку з чим підлягає скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини четвертої статті 406 ЦПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.
Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина шоста статті 411 ЦПК України).
З урахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, оскаржена ухвала суду апеляційного суду - скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції зі стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Ухвалу Львівського апеляційного суду від 23 березня 2026 року скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: І. А. Воробйова
А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун