УХВАЛА
30 вересня 2026 року
м. Київ
справа № 490/9475/24
провадження № 61-12472ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
розглянув касаційну скаргуОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 15 липня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Акціонерне товариство «Страхова група «ТАС», про відшкодування майнової
та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,
ВСТАНОВИВ:
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Акціонерне товариство «Страхова група «ТАС» (далі - АТ «СГ «ТАС»), про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в загальному розмірі 138 024,78 грн.
Заочним рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 16 липня
2025 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в розмірі 128 024,78 грн, витрати на проведення товарознавчої експертизи у сумі 6 000,00 грн та моральну шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в розмірі 8 000,00 грн.
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 15 липня 2026 року заочне рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 16 липня 2025 року
в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди та стягнення витрат за визначення вартості матеріального збитку скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні цих вимог. Заочне рішення Центрального районного суду
м. Миколаєва від 16 липня 2025 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди змінено, зменшено її розмір до 5 000,00 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
28 липня 2026 року ОСОБА_1 , через підсистему «Електронний суд», звернувся
до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Миколаївського апеляційного суду від 15 липня 2026 року у цій справі, у якій заявник, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати Миколаївського апеляційного суду від 15 липня 2026 року.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судове рішення у справі, яке не підлягає касаційному оскарженню.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах
з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується,
чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Предметом позову в цій справі є відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди у розмірі 138 024,78 грн.
Отже, ціна позову в цій справі становить 138 024,78 грн, яка станом на 01 січня
2026 року не перевищує 250 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 328 * 250 = 832 000,00 грн).
Враховуючи зазначене, постанова Миколаївського апеляційного суду 15 липня
2026 року не підлягає касаційному оскарженню відповідно до положень частини третьої статті 389 ЦПК України, тому у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
Касаційна скарга містить посилання на випадки, передбачені підпунктами «а» та «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, підлягає касаційному оскарженню.
У касаційній скарзі заявник зазначає, що касаційна скарга стосується питань права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, оскільки:
по-перше, щодо правового значення односторонньої заяви потерпілого страховикові про згоду з визначеним страховиком розміром виплати для подальшого визначення обсягу відповідальності особи, яка завдала шкоди;
по-друге, щодо співвідношення вартості відновлювального ремонту без урахування фізичного зносу та вартості матеріального збитку з урахуванням зносу при застосуванні статей 22, 1192, 119 4 ЦК України та статті 29 Закону № 1961-IV;
по-третє, щодо питання про те, чи може відсутність уже проведеного за власні кошти ремонту сама по собі виключати відшкодування витрат, які потерпілий об`єктивно мусить зробити для відновлення пошкодженої речі.
Вказує, що зазначені питання є істотними не лише для цієї справи. У практиці Верховного Суду сформульовані різні за акцентами підходи до визначення реальних збитків у разі пошкодження транспортного засобу: поряд із висновками про відшкодування різниці між вартістю відновлювального ремонту без зносу та страховим відшкодуванням існує новіший висновок про необхідність документального підтвердження фактичного проведення ремонту для стягнення вартості ремонту без урахування зносу. Саме необхідність узгодження цих підходів з буквальним змістом статей 22 та 1192 ЦК України зумовлює фундаментальне значення правового питання.
Крім того, справа має виняткове значення для нього, оскільки дорожньо-транспортна пригода спричинила пошкодження належного йому автомобіля, який він використовував у повсякденному житті, для перевезення малолітньої дитини
та у зв`язку з проходженням служби і виїздами за межі міста. Оскаржувана постанова фактично залишає на ньому значну частину витрат, необхідних для відновлення транспортного засобу, попри встановлену вину відповідачки
у дорожньо-транспортній пригоді.
Верховний Суд звертає увагу, що фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики означає, що заявник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Однак, у чому саме полягає фундаментальне значення справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовано не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння
та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин, заявником не обґрунтовано.
Наведені заявником обставини не дають підстав вважати, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки вона на обґрунтування своїх доводів
не навів переконливих та обґрунтованих аргументів, які підтверджували
б те, що касаційна скарга повинна бути розглянута Верховним Судом на підставі зазначеного підпункту «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Наведені ним обставини, передбачені підпунктом «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Крім того, оцінка судом «винятковості справи» може бути зроблена виключно
на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає
її такою, що має для нього виняткове значення. Тому особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у такій скарзі.
У справі, що становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для її учасника, та яка може бути допущена до розгляду Верховним Судом
у касаційному порядку з метою перегляду судового рішення, мають бути допущені судом першої інстанції порушення закону, які не були усунені судом апеляційної інстанції, або одночасно допущені судом першої та апеляційної інстанцій порушення закону. Водночас має відбуватися порушення питань факту і права згідно з чинним законодавством України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, визначення яких вимагає розгляду справи по суті щодо неспроможності держави дотриматися своїх позитивних зобов`язань в частині регулювання певного виду діяльності, яка має шкідливі наслідки для заявника, а також досягає такого серйозного рівня, що призводить до суттєвого перешкоджання здатності заявника користуватися своїми правами, існувала давно, була добре відома органам влади
та має триваючий характер.
Також особа, яка подає касаційну скаргу у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, зобов`язана надати докази та навести доводи на обґрунтування наявності обставин, що є підставою для допуску судового рішення у його справі до перегляду Верховним Судом.
З огляду на викладене заявник не обґрунтував необхідність відкриття касаційного провадження в справі, судове рішення в якій не підлягає касаційному оскарженню.
Верховний Суд враховує ціну і предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства, судову практику в такій категорії справ та вважає, що відсутні підстави, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.
Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди із висновками суду апеляційної інстанції щодо оцінки доказів та переважно спрямовані на необхідність переоцінки доказів Верховним Судом, однак встановлення обставин справи, дослідження
та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваного судового рішення, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано
на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи
від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно
до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах,
де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини,
яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень
та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими,
ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).
З урахуванням наведеного, оскільки ОСОБА_1 подав касаційну скаргу
на судове рішення у справі з ціною позову, яка не перевищує 250 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, які не підлягає касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, частиною шостою, частиною дев`ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду
від 15 липня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1
до ОСОБА_2 , третя особа - Акціонерне товариство «Страхова група «ТАС», про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Сердюк
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара