ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 вересня 2026 року
м. Київ
справа № 495/3101/20
провадження № 61-13386св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та кредит», Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест»,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 24 травня 2023 року у складі судді Анісімової Н. Д. та постанову Одеського апеляційного суду від 22 травня 2024 року у складі колегії суддів Громіка Р. Д., Сегеди С. М., Дришлюка А. І.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та кредит»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест» (далі - ТОВ «ФК «Алькор Інвест»), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , в якому просив:
- визнати недійсним з моменту укладання між ВАТ «Банк «Фінанси та кредит»
та ОСОБА_2 договору іпотеки № 9765, посвідченого 28 грудня 2007 року приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Одеської області (далі - приватний нотаріус) Щукіною Л. С.;
- скасувати запис про заборону від 28 грудня 2007 року за № 6352514, вчинений приватним нотаріусом Щукіною Л. С. як державним реєстратором на підставі іпотечного договору від 28 грудня 2007 року № 9765, посвідченого приватним нотаріусом Щукіною Л. С., на нерухоме майно: садовий будинок АДРЕСА_1 , власником якого є ОСОБА_1 ;
- скасувати запис про заборону від 28 грудня 2007 року за № 6352532, вчинений приватним нотаріусом Щукіною Л. С. як державним реєстратором, на підставі договору іпотеки від 28 грудня 2007 року № 9765, посвідченого приватним нотаріусом Щукіною Л. С. на нерухоме майно - земельну ділянку № НОМЕР_1 , кадастровий номер [номер приховано]:02:022:0011, яка розташована за адресою:
АДРЕСА_1 , власником якого є ОСОБА_1 .
Позов мотивований тим, що 28 грудня 2007 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_3 укладений кредитний договір № М-253/07-К, за умовами якого ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» надає кредит у сумі 700 000,00 грн, а позичальник зобов`язується повернути кредитні кошти, зі сплатою відсотків 16,5%, кінцевий строк погашення кредиту 28 грудня 2012 року.
28 грудня 2007 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_2 укладений договір поруки № 2863/07, за яким ОСОБА_2 зобов`язався відповідати перед банком за виконання зобов`язань щодо повернення кредиту та процентів ОСОБА_3 за кредитним договором № М-253/07-К від 28 грудня 2007 року.
28 грудня 2007 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі начальника
ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладений договір поруки № 2858/07, відповідно до якого ОСОБА_5 зобов`язався перед банком відповідати за виконання зобов`язань щодо повернення кредиту та процентів ОСОБА_3 за кредитним договором № М-253/07-К від 28 грудня 2007 року.
На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № М-253/07-К
від 28 грудня 2007 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_2 , який діяв від імені та в інтересах ОСОБА_1 на підставі довіреності, посвідченої доктором Гаральд Праун , громадянським нотаріусом, Маг. Йоганнес Корен, заступник громадянського нотаріуса доктора Гаральда Прауна 11 грудня 2007 року 6499/2007, апостиль, виданий окружним судом у громадянських справах 12 грудня 2007 року за № 9266-25/07, укладений іпотечний договір № 9765.
Згідно із пунктом 1 іпотечного договору предметом іпотеки є нерухоме майно, а саме: садовий будинок АДРЕСА_2 ; земельна ділянка № НОМЕР_1 , площею 0,0696 га, кадастровий номер [номер приховано]:02:022:0011, розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач вважає, що іпотечний договір № 9765, посвідчений 28 грудня 2007 року приватним нотаріусом Щукіною Л. С., укладений між ВАТ «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_2 , є недійсним, оскільки іпотекодавцем за іпотечним договором № 9765 є ОСОБА_2 , який у свою чергу є майновим поручителем боржника ОСОБА_3 , який діє від імені ОСОБА_1 на підставі вказаної вище довіреності. Тобто іпотекодавець ОСОБА_2 під час передачі в іпотеку за іпотечним договором № 9765 належного ОСОБА_1 нерухомого майна в порядку забезпечення виконання боржником ОСОБА_3 грошового зобов`язання, діяв не на підставі кредитного договору № М-253/07-К від 28 грудня 2007 року, а виключно на підставі довіреності від 11 грудня 2007 року 6499/2007, апостиль, виданий окружним судом у громадських справах 12 грудня 2007 року за № 9266-25/07.
З посвідчувального напису, зробленого громадянським нотаріусом Маг. Йоганнес Корен , заступника громадянського нотаріуса доктора Гаральда Прауна на вказаній довіреності, згідно з перекладом з німецької мови на українську мову, вірність копії з якого засвідчено нотаріально приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу за реєстровими №№ 790, 791, вбачається, що громадянським нотаріусом Маг. Йоганнес Корен , заступником громадянського нотаріуса доктора Гаральда Прауна, 11 грудня 2007 року за реєстровим № 6499/2007 засвідчувалася вірність підпису пана ОСОБА_8 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 та проживає за адресою: АДРЕСА_3 .
Отже, що зміст вчиненої 11 грудня 2007 року є засвідчення вірності підпису ОСОБА_1 , але не є посвідченням довіреності, виданої на ім`я ОСОБА_2 . Тобто громадянським нотаріусом Маг. Йоганнес Корен , заступником громадянського нотаріуса доктора Гаральда Прауна 11 грудня 2007 року, за реєстровим № 6499/2007 не посвідчувалася довіреність на ім`я ОСОБА_2 , що свідчить про відсутність волевиявлення ОСОБА_1 на укладання від його імені іпотечного договору № 9765, а також на передачу належного йому нерухомого майна в іпотеку для забезпечення виконання боржником ОСОБА_3 грошового зобов`язання за кредитним договором № М-253/07-К від 28 грудня 2007 року.
Із «Заключения анализа доверености на распоряжение имуществом», виданої
у м. Грац, Австрійська республіка», підписаного ОСОБА_9 та посвідченого печаткою ТОВ «Лінгвомир» вбачається, що довіреність від 11 грудня 2007 року 6499/2007, апостиль, виданий окружним судом у громадянських справах 12 грудня 2007 року за № 9266-25/07, а ні за змістом, а ні за оформленням не виглядає, як довіреність, що зазвичай видається нотаріусами Австрії. Довіреність від 11 грудня 2007 року 6499/2007, апостиль, виданий окружним судом у громадянських справах 12 грудня 2007 року за № 9266-25/07, не пройшов легалізацію через проставлення штампу «Апостиль» Австрійською стороною, не є копією документу і не може використовуватися на території України, як договірної сторони держави Конвенції. Довіреність і апостиль повинні бути оформлені як єдиний документ, який зшивається та скріпляється печатками нотаріуса і суду. Нотаріус лише засвідчує особу, яка підписує документ, за зміст довіреності нотаріус не відповідає. У свою чергу, апостиль засвідчує лише особу нотаріуса, копії документів, що засвідчуються апостилем, в австрійських судах не зберігаються. Отже, не оформлення довіреності і апостилю як єдиного документу, що зшивається та скріплюється печатками нотаріуса і суду, є порушенням законодавства республіки Австрія, при цьому за зміст довіреності австрійський нотаріус не відповідає, оскільки його дії пов`язані лише
із засвідченням особи, яка підписує документ. Законодавство України та Австрії
не припускають можливості використання на їх територіях довіреності від 11 грудня 2007 року № 6499/2007, апостиль, виданий окружним судом у громадянських справах 12 грудня 2007 року за № 9266-25/07, як довіреності у розумінні статті
244 ЦК України, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Земельний суд м. Граца у цивільних справах Австрійської республіки не володіє інформацією щодо апостилізації від 12 грудня
2007 року за № 9266-25/07, реквізити якої проставлено на довіреності від 11 грудня 2007 року 6499/2007, та визнає, що вказаним документом відбулося лише підтвердження справжності підпису, а не змісту документа. Тобто громадянським нотаріусом Маг. Йоганнес Корен, заступником громадянського нотаріуса доктора Гаральда Прауна 11 грудня 2007 року, за реєстровим № 6499/2007 не посвідчувалася довіреність на ім`я ОСОБА_2 , що свідчить про відсутність волевиявлення ОСОБА_1 на укладання від його імені іпотечного договору № 9765
від 28 грудня 2007 року, а також щодо передачі належного йому нерухомого майна в іпотеку для забезпечення виконання боржником ОСОБА_3 грошового зобов`язання за кредитним договором № М-253/07-К від 28 грудня 2007 року.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області рішенням від 24 травня 2023 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду
від 22 травня 2024 року, відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позову.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди керувалися тим, що перед та під час посвідченням 28 грудня 2007 року іпотечного договору приватним нотаріусом Щукіною Л. С. виконані та дотримані усі вимоги, передбачені чинним законодавством, та будь-яких підстав для відмови у вчиненні відповідної нотаріальної дії встановлено не було. Такі обставини вже досліджувалися та встановлені Білгород-Дністровським міськрайонним судом Одеської області під час розгляду справи № 495/8830/15 за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Щукіної Л. С., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про визнання незаконними дій нотаріуса.
Надаючи оцінку спірній довіреності, на підставі якої діяв ОСОБА_2 від імені ОСОБА_1 , апеляційний суд погодився з висновком судом першої інстанції про те, що на довіреності проставлений апостиль, форма та зміст якого відповідає зразку апостиля, наведеного в Гаазькій конвенції 1961 року. Проставлення апостилю у порядку та у спосіб, що визначені Гаазькою конвенцією, є єдиною вимогою для визнання оспорюваної довіреності чинною в Україні. Інші формальні процедури не можуть бути застосовані до визнання цього документа як офіційного в Україні, а так само відсутні правові підстави для здійснення будь-якої офіційної легалізації цієї довіреності в України її консульськими установами.
Факт справжності та дійсності спірної довіреності неодноразово був предметом розгляду інших справ за участю позивача, зокрема у рішенні Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 19 червня 2013 року, яке набрало законної сили, рішенні Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 07 липня 2015 року, яке набрало законної сили. Крім того, з висновку почеркознавчої експертизи від 13 грудня 2012 року № 1411 вбачається, що на довіреності міститься відбиток печатки, а у відповідних графах є підписи. Дія довіреності від 11 грудня 2007 року нотаріально припинена 19 листопада 2010 року за заявою ОСОБА_1 , що свідчить про безпідставність тверджень заявника про те, що вказаною довіреністю було лише засвідчено вірність його підпису.
Апеляційний суд зазначив, що обставини, встановлені під час розгляду справи
№ 520/10154/19, не є преюдиційними під час розгляду цієї справи, оскільки суб`єктний склад сторін у справі № 520/10154/19 та у справі, що переглядається, є різним, так само як і різними є предмети спору, що свідчить про відсутність у суду апеляційної інстанції правових підстав для визнання преюдиційними фактів, встановлених під час розгляду справи № 520/10154/19. Також апеляційний суд не взяв до уваги висновок науково-правової експертизи Ради науково-правових експертиз при Інституті держави і права ім. В. М. Корецького НАН України №126/1-а від 03 січня 2018 року, відповідно до якого спірна довіреність не відповідає вимогам законодавства України, що діяло на грудень 2007 року за формою та не відповідає вимогам законодавства Австрії як за формою, так і за змістом.
Короткий зміст вимог і доводів касаційної скарги
02 жовтня 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернувся
до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 24 травня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 22 травня 2024 року у цій справі, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
У касаційній скарзі представник заявника посилається на:
- пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає,
що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму статті 78 Закону України «Про нотаріат» та розділу 28 Інструкції про вчинення
нотаріальних дій нотаріусами України без урахування висновку щодо застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі № 754/13412/16-ц
(провадження № 61-35474св18), від 13 квітня 2020 року у справі № 520/6412/17 (провадження № 61-421св18), від 29 серпня 2019 року у справі № 265/3640/16-ц (провадження № 61-29919св18), від 07 лютого 2024 року у справі № 359/8259/20 (провадження № 61-2591св23) про те, що нотаріус, засвідчуючи справжність підпису, не посвідчує факти, викладені у документі, а лише підтверджує, що підпис зроблений певною особою, на підставі відповідних документів, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
- пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає,
що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування пунктів 3, 4 частини першої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України в сукупності з частиною першою статті 245 ЦК України, статтею 58 Закону України «Про нотаріат», пунктом 24 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5, згідно з якими волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, а довіреність фізичної особи має вчинятися у формі, встановленій законом із дотриманням Форми № 4 додатку № 4 до Форм реєстру для реєстрації заповітів і довіреностей, що прирівнюються до нотаріально посвідчених, посвідчувальних написів на них та зразків цих документів, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 31 жовтня 2006 року № 83/55;
- на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України (суд не дослідив зібрані у справі докази).
Заявник зазначає, що довіреність від 25 грудня 2007 року не містить: волевиявлення ОСОБА_1 ; підпису доктора Геральда Прауна, громадянського нотаріуса
в м. Грац, Австрія, а ні його посвідчення 07 грудня 2007 року, оскільки згідно з перекладом, 11 грудня 2007 року паном Маг. Йоганнесом Кореном за реєстровим
№ 6499/2007 лише засвідчувалася справжність підпису ОСОБА_1 , а не посвідчувалася нотаріальна довіреність на ім`я ОСОБА_2 ; апостилю на підтвердження справжності підпису доктора Геральда Прауса, оскільки згідно з перекладом, 12 грудня 2007 року лише засвідчувалася справжність підпису пана Маг. Йоганнеса Корена за реєстровим № 9266-25/07.
Довіреність на розпорядження майном не має ознак її складання і підписання ОСОБА_1 , посвідчення громадянським нотаріусом доктором Геральдом Прауном та реєстрації за реєстровим № 6499/2007, а тому не є документом, що відповідно до вимог законів України міг би підтвердити наявність у заявника вільного волевиявлення щодо уповноваження ОСОБА_2 на розпорядження будь-яким майном ОСОБА_1 , оскільки ОСОБА_1 ніколи не уповноважував ОСОБА_2 розпоряджатися його майном, зокрема укладати з банками будь-які договори та угоди.
Звертає увагу, що рішенням Київського районного суду м. Одеса у справі № 520/10154/19, яке набрало законної сили 14 січня 2021 року, визнано недійсним договір іпотеки від 25 грудня 2007 року та скасовано запис про заборону.
ОСОБА_1 28 грудня 2007 року не був в Україні, а був прикутий до ліжка, знаходився за кордоном та не був стороною кредитного договору. Тому приватний нотаріус Щукіна Л. С. 28 грудня 2007 року не могла вчиняти відповідні нотаріальні дії, що призвело до реєстрації обтяження іпотекою належного ОСОБА_1 нерухомого майна та передачу цього майна в іпотеку на підставі документів, які не дають змоги достеменно встановити набуття останнім речового права на нерухоме майно.
Також звертає увагу, що сторонами кредитного договору № М-253/07-к від 28 грудня 2007 року є ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит», позичальник ОСОБА_3 , та поручителі - чоловік позичальника ОСОБА_5 та ОСОБА_2 . Тому, на переконання заявника, укладений договір не створює для нього юридичних наслідків, оскільки він не є стороною цього правочину.
Додатково звертає увагу на преюдиційні факти, які встановлені у справі № 2-6571/11 за позовом ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором (рішення Приморського районного суду міста Одеса від 25 березня
2011 року), в якому суд відмовив у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 , оскільки обсяг відповідальності ОСОБА_1 , який є майновим поручителем, обмежений виключно в межах вартості предмета іпотеки.
Зазначає, що в матеріалах справи наявна копія «Заключения анализа доверенности на распоряжение имуществом, виданной в городе Град, Австрийская республика», відповідь Міністерства Закордонних Справ від 25 лютого 2013 року на ім`я заступника прокуратури Примосрького району міста Одеси, також відповідь президента земельного суду міста Грац Австрійської республіки від 27 лютого
2018 року на виконання іноземного доручення Голосіївського районного суду міста Києва. Вказані документи розглядалися у Київському районному суді м. Одеси у справі № 520/10154/19 за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Фідобанк», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Решетнікова С. І., ТОВ «Морський клуб ТЦФ» про визнання кредитного договору від 25 грудня 2007 року та договору іпотеки недійним та скасування записів про заборону.
Крім того, суди не взяли до уваги правовий висновок науково-правової експертизи Ради науково-правових експертиз при інституті держави і права ім. В. М. Корецького НАН України від 03 січня 2018 року № 126/1-а, який є висновком у галузі права, проведеного в рамках кримінального провадження, за фактом шахрайства. Вказує, що надані ТОВ «ФК «Алькор Інвест» документи, долучені до матеріалів справи № 522/18066/16-к, не підтверджують набуття ТОВ «ФК «Алькор Інвест» речового права іпотекодавця щодо належного ОСОБА_1 нерухомого майна.
Провадження у суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 19 грудня 2024 року у складі колегії суддів Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М. відкрив касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою, витребував матеріали справи із суду першої інстанції, надав строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У січні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 червня 2026 року визначено колегію суддів для розгляду цієї справи у такому складі: Сердюк В. В. (суддя-доповідач), Осіян О. М., Сакара Н. Ю.
Аргументи інших учасників справи
У відзиві на касаційну ТОВ «ФК «Алькор Інвест» вказує на правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «ФК «Алькор Інвест» зазначає:
у рішенні Білгород-Дністровського районного суду Одеської області від 22 квітня 2016 року під час розгляду справи № 495/8830/15-ц за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Щукіної Л. С. встановлено, що дія довіреності від 11 грудня 2007 року була припинена 19 листопада 2010 року за заявою самого ОСОБА_1 ;
зі змісту рішення Білгород-Дністровського районного суду Одеської області
від 19 червня 2013 року у справі № 2-3298/11 вбачається, що підпис на оригіналі довіреності на розпорядження майном від 07 грудня 2007 року виконаний ОСОБА_1 , однак позивач, заперечуючи проти підписання правочину, вважає його недійсним через невідповідність певним вимогам національного законодавства;
вважає, що неможливо ставити питання про визнання договору іпотеки № 9765 від 28 грудня 2007 року недійсним через відсутність волевиявлення особи, не порушуючи питання про визнання недійсною довіреність, яка підтверджує існування такого волевиявлення.
Цей спір є спробою позивача переглянути рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 19 червня 2013 року у справі № 2-3298/11 за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Банк Фінанси та Кредит» в особі Одеського регіонального управління «ПАТ «Банк Фінанси і кредит», ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , приватний нотаріус Щукіна Л. С. про визнання частково недійсними кредитного договору та повністю недійсним договору іпотеки, та за зустрічною позовною заявою ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Одеського регіонального управління АТ «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_3 , про звернення стягнення на предмет іпотеки. Вказаним рішенням зустрічний позов заяву ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» задоволено частково, а в первісному позові ОСОБА_1 відмовлено.
У цій справі у рахунок погашення заборгованості перед АТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Одеського регіонального управління АТ «Банк «Фінанси та Кредит» за кредитним договором № M-253/07-К від 28 грудня 2007 року, що станом на 05 липня 2011 року становить 841 471,02 грн, в тому числі: за основним боргом - 568 901,65 грн; за нарахованими відсотками за користування кредитними коштами - 66 100,38 грн; за пенею за несвоєчасну сплату щомісячних платежів - 150 711,84 грн; за пенею за несвоєчасну сплату процентів - 55 757,15 грн - звернено стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів на:
садовий будинок НОМЕР_2, що складається в цілому з одного садового будинку, загальною площею 117,5 кв. м, та господарських споруд, розташованих на земельній ділянці, площею 696 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_4 за початковою ціною 345 633,00 грн;
земельну ділянку площею 0,0696 гектара, в тому числі по угіддям: під багаторічними насадженнями - 0,0402 га, під забудовою - 0,0294 га, що розташована на території СК «Меліоратор», АДРЕСА_1 , кадастровий номер [номер приховано]:02:022:0011, цільове призначення для ведення садівництва, - за початковою ціною в розмірі 473 934,00 грн.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 28 грудня 2007 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит»
та ОСОБА_3 укладений кредитний договір № М-253/07-К (далі - кредитний договір), за умовами якого ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» надає кредит в сумі 700 000,00 грн, а позичальник зобов`язується повернути кредитні кошти, зі сплатою відсотків 16,5%, кінцевий термін погашення кредиту 28 грудня 2012 року.
28 грудня 2007 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_2 укладений договір поруки № 2863/07, за яким ОСОБА_2 зобов`язався перед банком відповідати за виконання зобов`язань щодо повернення кредиту та процентів ОСОБА_3 за кредитним договором. 28 грудня 2007 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_5 був укладений договір поруки № 2858/07, за яким ОСОБА_5 зобов`язався перед банком відповідати за виконання зобов`язань щодо повернення кредиту та процентів ОСОБА_3 за кредитним договором.
На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_2 , який діяв від імені та в інтересах ОСОБА_1 на підставі довіреності, посвідченої доктором Гаральд Праун , громадянським нотаріусом, Маг. Йоганнес Корен, заступник громадянського нотаріуса доктора Гаральда Прауна 11 грудня 2007 року 6499/2007, апостиль, виданий окружним судом у громадянських справах 12 грудня 2007 року за №9266-25/07, 28 грудня 2007 року укладений іпотечний договір.
Згідно із пунктом 1 іпотечного договору предметом іпотеки було нерухоме майно,
а саме: садовий будинок АДРЕСА_2 та земельна ділянка № НОМЕР_1 , площею 0,0696 га, кадастровий номер [номер приховано]:02:022:0011, розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до пункту 2 іпотечного договору, зазначена нерухомість передається в іпотеку, як забезпечення повернення кредитних ресурсів, виданих ОСОБА_3 за кредитним договором.
28 грудня 2007 року начальник відділення № 21 (м. Одеса) філії «ОРУ» ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» Петрова А. О. та ОСОБА_2 , який діяв від імені та в інтересах ОСОБА_1 , звернулися до приватного нотаріуса Щукіної Л. С. з проханням посвідчити іпотечний договір, який укладений на забезпечення умов виконання кредитного договору.
На підтвердження своїх прав та повноважень щодо укладення іпотечного договору між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_2 приватному нотаріусу Щукіній Л. С. були надані такі документи:
- укладений 28 грудня 2007 року між відділенням № 21 (м. Одеса) філії «ОРУ»
ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_3 кредитний договір;
- довіреність начальника відділення № 21 (м. Одеса) філії «ОРУ» ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» Петрової А. О. на представництво інтересів банку, посвідчена у порядку передовіри, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Федорченко Т. М. 09 серпня 2007 року за реєстровим № 5066;
- довіреність ОСОБА_2 на представництво інтересів ОСОБА_1 , посвідчена доктором Гаральд Праун, громадянським нотаріусом, Маг. Йоганнес Корен, заступник громадянського нотаріуса доктора Гаральда Прауна 11 грудня
2007 року 6499/2007, апостиль, виданий окружним судом у громадянських справах 12 грудня 2007 року за № 9266-25/07;
- договір дарування від 30 травня 2003 року за реєстровим № 5-1088, відповідно до умов якого ОСОБА_12 подарував, а ОСОБА_1 прийняв у дар садовий будинок АДРЕСА_1 , садівничий кооператив «Меліоратор»;
- витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 1112680 від 29 липня 2003 року, за яким власником садового будинку
АДРЕСА_1 , садівничий кооператив «Меліоратор» є ОСОБА_1 ;
- висновок № 6277/1 оцінювача про вартість об`єкта оцінки станом на 24 липня
2007 року (садового будинку АДРЕСА_1 , садівничий кооператив «Меліоратор»;
- витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно № 17246788 від 28 грудня
2007 року, за яким власником садового будинку
АДРЕСА_1 , садівничий кооператив «Меліоратор», є ОСОБА_1 ;
- державний акт на право власності на земельну ділянку від 09 березня 2004 року,
за яким власником земельної ділянки
АДРЕСА_1 , садівничий кооператив «Меліоратор»
є ОСОБА_1 ;
- висновок про вартість земельної ділянки станом на 24 липня 2007 року № 752, яка розташований в смт. Затока м. Білгород-Дністровський Одеського області, садівничий кооператив «Меліоратор»;
- лист Держземагентства від 28 грудня 2007 року до державних та приватних нотаріусів про належність земельної ділянки АДРЕСА_1 , садівничий кооператив «Меліоратор» ОСОБА_1 ;
- рецензія-звіт про експертну грошову оцінку земельної ділянки АДРЕСА_1 , садівничий кооператив «Меліоратор»;
- довідка про присвоєння ідентифікаційного номера ОСОБА_1 ;
- картка фізичної особи-платника податків ОСОБА_2 .
Приватним нотаріусом Щукіною Л. С. перевірено надані оригінали вказаних вище документів та зроблені їх копії, та крім того, зроблений Скорочений витяг з Єдиного реєстру дійсності довіреності представника банку.
Перед посвідченням іпотечного договору ОСОБА_13 отримані відомості стосовно нерухомого майна - садового будинку та земельної ділянки АДРЕСА_1 , садівничий кооператив «Меліоратор»» (район Лиманський), а саме: витяг з Державного реєстру іпотек № 16387606 від 28 грудня 2007 року; витяг з Державного реєстру іпотек № 16387662 від 28 грудня 2007 року; витяг з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про податкові застави № 16387693 від 28 грудня 2007 року; витяг з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 16387593 від 28 грудня 2007 року; витяг з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна
№ 16387647 від 28 грудня 2007 року; довідка з Єдиного реєстру заборон № 1254345-5152 від 28 грудня 2007 року; довідка з Єдиного реєстру заборон № 1254342-5152 від 28 грудня 2007 року.
За результатами огляду та перевірки отриманих документів та відомостей 28 грудня 2007 року приватним нотаріусом Щукіною Л. С. за реєстровим № 9765 посвідчено іпотечний договір, укладений між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_2 від імені ОСОБА_1 , який є майновим поручителем ОСОБА_3 на забезпечення умов виконання кредитного договору.
Іпотечний договір підписаний особисто ОСОБА_2 від імені ОСОБА_1 на підставі вказаної вище довіреності та представником ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» - начальником відділення № 21 (м. Одеса) філії «ОРУ» Петровою А. О., що діяла на підставі довіреності, посвідченої у порядку передовіри, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Федорченко Т. М. 09 серпня 2007 року за реєстровим № 5066, та скріплений печатками нотаріуса і банку.
На виконання умов договору іпотеки приватним нотаріусом Щукіною Л. С. внесено до Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек реєстраційні записи про заборону на нерухоме майно та про іпотеку: реєстраційний номер 6352514 та реєстраційний номер 6352532. Таким чином, як перед, так і під час посвідчення 28 грудня 2007 року приватним нотаріусом Щукіною Л. С. іпотечного договору виконані та дотримані усі вимоги, передбачені чинним законодавством, та будь-яких підстав для відмови у вчинені відповідної нотаріальної дії встановлено не було.
Вказані обставини були предметом дослідження та встановлені Білгород- Дністровським міськрайонним судом Одеської області під час розгляду справи № 495/8830/15 за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріусу Щукіної Л. С., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про визнання незаконними дій нотаріуса, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 16 червня 2016 року.
Спірна довіреність, на підставі якої діяв ОСОБА_2 від імені ОСОБА_1 , була предметом дослідження і у справі № 522/1745/20, в якій Верховний Суд у постанові від 26 квітня 2022 року (провадження № 61-11550св21) вказав, що:
«факт справжності та дійсності довіреності від 11 грудня 2007 року, посвідченої доктором Гаральдом Прауном, громадянським нотаріусом, Маг. Йоганнесом Кореном, заступником громадянського нотаріуса доктора Гаральда Прауна за номером 6499/2007, на підставі якої діяв ОСОБА_2 від імені ОСОБА_1 , неодноразово був предметом розгляду інших справ за участю позивача, зокрема: у рішенні Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 19 червня 2013 року, яке набрало законної сили та було залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 09 жовтня 2013 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 червня 2014 року; рішенні Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 07 липня 2015 року, яке набрало законної сили та було залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 09 грудня 2015 року. Дія довіреності від 11 грудня 2007 року припинена 19 листопада 2010 року за заявою ОСОБА_1 , реєстрація чого здійснена приватним нотаріусом Решеніковою С. І., що свідчить про безпідставність тверджень заявника про те, що вказаною довіреністю було лише засвідчено вірність його підпису».
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
За положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до положень статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним критеріям оскаржувані судові рішення відповідають з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За змістом частин першої та третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу,
в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом).
Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).
Позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову
в позові (постанова Верховного Суду від 23 липня 2025 року у справі № 182/6681/21, провадження № 61-14108св24).
Згідно із статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов`язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов`язку щодо першої сторони. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (статті 627 ЦК України).
За визначенням, наведеним у частині першій статті 1 Закону України «Про іпотеку» у редакції, чинній на момент звернення позивача з позовом, іпотека є видом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець має право володіти та користуватися предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом.
За статтею 4 Закону України «Про іпотеку» обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації відповідно до закону, що узгоджується з пунктом 2 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, чинній на момент звернення з позовом до суду, за змістом якого іпотека підлягає державній реєстрації як речове право, похідне від права власності.
Пункт 5 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначає обтяження як заборону або обмеження розпорядження та/або користування нерухомим майном, встановлену законом, актами уповноважених на це органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, або таку, що виникла з правочину.
Аналіз наведених вище норм Законів України «Про іпотеку», «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дає підстави для висновку про те, що за загальним правилом власник обтяженого іпотекою нерухомого майна може володіти та користуватися ним, однак обмежується у здійсненні правоможності самостійно розпоряджатися таким майном. Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2023 у справі № 523/8641/15 (провадження № 61-9085сво21).
Предметом спору у справі, яка переглядається, є вимога позивача про визнання договору іпотеки недійсним та скасування державної реєстрації відповідних обтяжень.
Відповідно до статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це окремий вид застави, вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша статті 3 ЗаконуУкраїни «Про іпотеку»). Вона має похідний характер від основного зобов`язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону України «Про іпотеку»).
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з частиною третьою статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Недійсний правочин не створює наслідків, крім пов`язаних з його недійсністю (частина перша статті 216 Цивільного кодексу України).
За статтею 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.
У розумінні наведених норм оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, але на час розгляду справи судом має право власності чи інше речове право на предмет правочину та/або претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи також може полягати в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала (перебували) у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Під час вирішення позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було на час пред`явлення позову порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний та ефективний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що крім учасників правочину (сторін договору), позивачем у справі про визнання недійсним правочину може бути будь-яка заінтересована особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин (постанови від 19 лютого 2020 року у справі № 387/515/18, провадження № 14-430цс19; від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц, провадження № 14-445цс19).
Стаття 216 ЦК України передбачає загальні наслідки недійсності правочину: недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Отже, такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину застосовується у випадках, коли необхідно відновити становище, яке існувало до укладення правочину. Застосування зазначених правових наслідків засвідчує факт повернення сторін у первісний стан, який мав місце до вчинення недійсного правочину, тобто має місце двостороння реституція. Подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 10 грудня 2025 року у справі № 523/7433/22, провадження № 61-81св25.
У постанові від 15 червня 2020 року у справі № 826/20221/16 (провадження № 11-1459апп18, пункти 101-103) Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що у представництві розрізняють внутрішні і зовнішні правовідносини.
Внутрішні правовідносини виникають між представником та особою, яку представник представляє. У випадку якщо представник діє на виконання договору доручення, між представником й особою, яку він представляє, виникають договірні правовідносини. Водночас особа, щодо якої представник вчиняє правочин від імені того, кого він представляє, не є учасницею внутрішніх правовідносин. Зовнішні правовідносини виникають між особою, яку представник представляє,
та особою, щодо якої вчиняється правочин. Відповідно до статті 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права
та обов`язки особи, яку він представляє. Отже, представник не є ані стороною правочину, який він вчинив від імені особи, яку він представляє, ані учасником зовнішніх правовідносин. Тому відповідно до частини першої статті 245 ЦК України форма довіреності повинна відповідати не формі, в якій вчиняється договір доручення (тобто договір, який регулює виключно внутрішні відносини повіреного та довірителя), а формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин (акт) представником від імені особи, яку він представляє (тобто правочин, який регулює зовнішні відносини).
Відповідно до статті 577 ЦК України (в редакції, яка діяла на момент укладення договору іпотеки), якщо предметом застави є нерухоме майно, а також в інших випадках, встановлених законом, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню.
Суди встановили, що 28 грудня 2007 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит»
та ОСОБА_3 укладений кредитний договір, за умовами якого ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» надає кредит в сумі 700 000,00 грн, а позичальник зобов`язується повернути кредитні кошти, зі сплатою відсотків 16,5%, кінцевий термін строк кредиту 28 грудня 2012 року.
28 грудня 2007 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_2 укладений договір поруки № 2863/07, за яким ОСОБА_2 зобов`язався перед банком відповідати за виконання зобов`язань щодо повернення кредиту та процентів ОСОБА_3 за кредитним договором. 28 грудня 2007 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі начальника Петрової А. О. та ОСОБА_5 укладений договір поруки № 2858/07, за яким ОСОБА_5 зобов`язався перед банком відповідати за виконання зобов`язань щодо повернення кредиту та процентів ОСОБА_3 за кредитним договором.
На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_2 , який діяв від імені та в інтересах ОСОБА_1 на підставі довіреності, 28 грудня 2007 року укладено іпотечний договір.
Відповідно до статті 98 Закону України «Про нотаріат», у редакції, чинній на момент вчинення нотаріальних дій, нотаріуси відповідно до законодавства України, міжнародних договорів застосовують норми іноземного права. Нотаріуси приймають документи, складені відповідно до вимог іноземного права, а також вчиняють посвідчувальні написи за формою, передбаченою іноземним законодавством, якщо це не суперечить законодавству України.
За статтею 13 Закону України «Про міжнародне приватне право» документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні у разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.
Конвенція 1961 року, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, згода на обов`язковість якої надана Законом України від 10 січня 2002 року «Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів» (далі - Гаазька конвенція) набула чинності між Україною і державами-учасницями Конвенції, що не висловили заперечень проти її приєднання з 22 грудня 2003 року.
За змістом статті 2 Гаазької конвенції кожна з договірних держав звільняє від легалізації документи, на які поширюється ця Конвенція і які мають бути представлені на її території. Статтею 3 Конвенції передбачено, що єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення передбаченого статтею 4 апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений.
Згідно з положеннями Гаазької конвенції, документ, на якому проставлено апостиль, не потребує ніякого додаткового оформлення чи засвідчення і може бути використаний в будь-якій іншій державі-учасниці Конвенції.
Згідно зі статтею 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Відповідно до статті 89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суди першої та апеляційної інстанцій, повно, всебічно встановивши обставини справи, надавши належну оцінку доказам у їх сукупності, встановивши що довіреність, на підставі якої діяв ОСОБА_2 від імені ОСОБА_1 , укладаючи договір іпотеки містить спеціальний штамп (апостиль), проставлений компетентним органом Республіки Австрія, яка також є країною-учасницею Гаазької конвенції 1961 року, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, тобто засвідчує справжність підпису особи під документом і автентичність відбитку печатки, якою скріплено зазначену довіреність, і належним чином підтверджує повноваження ОСОБА_2 від імені ОСОБА_14 укладати та підписувати договори кредиту та договори іпотеки, дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Колегія суддів також враховує, що спірна довіреність була предметом дослідження, зокрема у справі № 1512/3099/2012-ц за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Фідобанк», третя особа - ОСОБА_2 , про визнання недійсним кредитного договору та генеральної кредитної угоди.
У справі 1512/3099/2012-ц Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову (постанова від 25 вересня 2019 року, провадження № 3571св18), погодився з висновком судів про відсутність передбачених законом підстав для визнання недійсними кредитного договору та генеральної кредитної угоди, які укладені 25 грудня 2007 року між ОСОБА_2 , який діяв від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності, і ПАТ «Ерсте Банк», враховуючи встановлені судами обставини справи та наявність рішення Апеляційного суду Одеської області від 03 листопада 2015 року, що має преюдиційне значення, яким встановлено, що довіреність на ім`я ОСОБА_2 відповідає вимогам законодавства, чинного на момент вчинення нотаріальних дій.
Доводам заявника про те, що рішення Київського районного суду м. Одеси
від 24 листопада 2020 року у справі № 520/10154/19, яке набрало законної сили
14 січня 2021 року, яким визнано недійсним договір іпотеки від 25 грудня 2007 року, суд апеляційної інстанції надав належну оцінку та вірно зазначив, що встановлені під час розгляду справи № 520/10154/19 факти не є преюдиційними для розгляду цієї справи.
Колегія суддів зазначає, що преюдиційність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиційного установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиційного рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні суду, є суб`єктний склад спору.
Отже, преюдиційне значення мають лише рішення у справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. У даному випадку суб`єктний склад сторін у справі № 520/10154/19 та у справі, яка переглядається, є різним, так само як і різними є предмети і підстави позову, що свідчить про відсутність у суду апеляційної інстанції правових підстав для визнання преюдиційними фактів, встановлених під час розгляду справи № 520/10154/19.
Крім того, не мають значення для розгляду справи, яка переглядається, обставини, встановлені у справі № 2-6571/11 за позовом ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором (рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 березня 2011 року), в якій суд відмовив у задоволенні позовних вимог
до ОСОБА_1 , з тих підстав, що обсяг відповідальності ОСОБА_1 як
майнового поручителя обмежений виключно в межах вартості предмета іпотеки. Отже, предмет і підстави позову у справі № 2-6571/11 та у справі, яка переглядається, є різними.
Доводи заявника про те, що суди не надали оцінки висновку Ради науково-правових експертиз при Інституті держави і права ім. В. М. Корецького НАН України №126/1-а від 03 січня 2018 року колегія суддів не бере до уваги.
За частиною другою статті 114 ЦПК України висновок експерта у галузі права не може містити оцінки доказів, вказівок про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яке рішення має бути прийнято за результатами розгляду справи.
Відповідно до статті 115 ЦПК України висновок експерта у галузі права не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов`язковим для суду. Суд може посилатися в рішенні на висновок експерта у галузі права як на джерело відомостей, які в ньому містяться, та має зробити самостійні висновки щодо відповідних питань.
Суд апеляційної інстанції надав оцінку вказаному висновку та правильно не взяв його до уваги, оскільки такий висновок не стосується аналогії права (закону) та змісту норм іноземного права, при цьому, ухвалюючи судове рішення, апеляційний суд застосував висновки, які містяться у постановах Верховного Суду: від 10 жовтня 2018 року у справі № 910/9938/17, від 21 грудня 2021 року у справі № 910/5617/21, від 22 квітня 2021 року у справі № 640/14362/20.
Доводи заявника про те, що документи, долучені до матеріалів справи
№ 522/18066/16-к, не підтверджують набуття ТОВ «ФК «Алькор Інвест» речового права іпотекодавця щодо належного ОСОБА_1 нерухомого майна колегія суддів також не бере до уваги, оскільки правомірність набуття прав вимоги за спірним договором іпотеки не є предметом позову у цій справі.
У справі, яка переглядається, суди на підставі всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів, встановивши, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог, дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.
Висновки суду апеляційної інстанції з урахуванням встановлених у цій справі обставин не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду
від 10 липня 2019 року у справі № 754/13412/16-ц (провадження № 61-35474св18),
від 13 квітня 2020 року у справі № 520/6412/17 (провадження № 61-421св18),
від 29 серпня 2019 року у справі № 265/3640/16-ц (провадження № 61-29919св18),
від 07 лютого 2024 року у справі № 359/8259/20 (провадження № 61-2591св23), на які заявник посилається в касаційній скарзі.
Відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми матеріального права, порушень норм процесуального права Верховний Суд не встановив, а відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах не обґрунтована, колегія суддів виснує про відсутність підстав для формування висновку у справі, яка переглядається.
Інші доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, значною мірою зводяться до встановлення протилежних зазначеному обставин та переоцінки доказів. Водночас встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
У справі, що розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли під час кваліфікації спірних відносин. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих і правильних висновків суду апеляційної інстанції.
За таких обставин касаційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду підлягають залишенню без змін.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги, на думку колегії суддів, слід відмовити, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 24 травня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 22 травня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді В. В. Сердюк
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара