ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/7870/26 Справа № 199/919/26 Суддя у 1-й інстанції - ПОДОРЕЦЬ О. Б. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.
Категорія 48
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 вересня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Петешенкової М.Ю.,
суддів - Городничої В.С., Макарова М.О.,
при секретарі - Карпенко М.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 21 травня 2026 року у складі судді Подорець О.Б.
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_1 про стягнення пені (неустойки) за несвоєчасну сплату аліментів, -
В С Т А Н О В И Л А:
У січні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що з 25 липня 2014 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем у справі, який на підставі рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 23 лютого 2021 року, розірвано. Від шлюбу сторони мають неповнолітню дитину - сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
На підставі судового наказу Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 23 грудня 2020 року, з ОСОБА_1 на її користь проводиться стягнення аліментів на утримання дитини у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи стягнення з 07 грудня 2020 року, до досягнення дитиною повноліття.
Амур-Нижньодніпровським відділом державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відкрито виконавче провадження №73708191 з примусового виконання судового наказу.
У зв`язку з неналежним виконанням своїх обов`язків по сплаті аліментів у відповідача утворилася заборгованість зі сплати аліментів, яка станом на 13 січня 2026 року складає 138935,75 грн.
Оскільки відповідач допустив прострочення сплати аліментів, не дотримався належної дисципліни щодо їх сплати, позивач просила стягнути з відповідача неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів за період з 17 жовтня 2025 року по 23 січня 2026 року в розмірі 138935,75 грн.
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 21 травня 2026 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) за несплату аліментів за період з 17 жовтня 2025 року по 23 січня 2026 рік в розмірі 138935,75 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 1331,20 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано наявністю підстав для задоволення позову, оскільки заборгованість зі сплати аліментів виникла з вини відповідача, який у добровільному порядку не вжив заходів щодо сплати аліментів у визначеному судом розмірі та не спростував презумпцію вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати, що є підставою для застосування до нього відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України.
Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не з`ясувавши всіх обставин у справі, дійшов до помилкового висновку про задоволення позову. Вказує, що суд першої інстанції, під час розгляду справи, не звернув належної уваги, що розрахунок заборгованості, складений державним виконавцем закінчується груднем 2025 року, в той час, як позивачем заявлені вимоги за період з жовтня 2025 року по грудень 2026 року, а тому вважав, що сума заборгованості, є недоведеною. Крім того, судом першої інстанції не правильно застосовані положення статті 196 СК України.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність, передбачених законом, підстав для скасування рішення суду, з огляду на наступне.
Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджується, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.
Судом встановлено, що з 25 липня 2014 року сторони у справі перебували у зареєстрованому шлюбі, який на підставі рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 23 лютого 2021 року було розірвано.
Від даного шлюбу сторони мають неповнолітню дитину - сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
23 грудня 2020 року Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська видано судовий наказ, на підставі якого, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_1 проводиться стягнення аліментів у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи стягнення з 07 грудня 2020 року й до досягнення дитиною повноліття. Амур-Нижньодніпровським відділом державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відкрито виконавче провадження №73708191.
Згідно довідки-розрахунку заборгованості по аліментам за виконавчим документом у справі №199/8322/20, заборгованість по аліментних платежах за вищевказаним виконавчим документом станом на 31 грудня 2025 року становить 138935,75 грн.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки заборгованість зі сплати аліментів виникла з вини відповідача, який у добровільному порядку не вжив заходів щодо сплати аліментів у визначеному судом розмірі та не спростував презумпцію вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати, наявні підстави для застосування до нього відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України. Однак, погодитися з такими висновками суду неможливо, оскільки суд дійшов таких за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права, що є підставою для скасування рішення суду.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із частиною другою статті 141 СК України розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.
Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом (частина четверта статті 155 СК України).
У статті 180 СК України встановлений обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Сплата аліментів за рішенням суду є одним із способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (частина третя статті 181 СК України).
Згідно зі статтею 195 СК України заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном. Заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою - підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості. У разі встановлення джерела і розміру заробітку (доходу) платника аліментів, який він одержав за кордоном, за заявою одержувача аліментів державний виконавець, приватний виконавець здійснює перерахунок заборгованості. Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.
За змістом частини четвертої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця. Виконавець зобов`язаний повідомити про розрахунок заборгованості стягувачу і боржнику у разі: надходження виконавчого документа на виконання від стягувача; подання заяви стягувачем або боржником; надіслання постанови на підприємство, в установу, організацію, до фізичної особи - підприємця, фізичної особи, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію чи інші доходи; надіслання виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; закінчення виконавчого провадження.
Відповідно до частин третьої, восьмої та дев`ятої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» розмір заборгованості зі сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається державним виконавцем у порядку, встановленому СК України. Спори щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи в порядку, встановленому законом. За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці, державний виконавець виносить, зокрема, вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі.
Згідно з частинами першою та другою статті 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості. У разі застосування до особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду, заходів, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», максимальний розмір пені повинен дорівнювати різниці між сумою заборгованості та розміром застосованих заходів примусового виконання, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження». Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.
Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти.
Стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів.
Ухиленням від сплати аліментів слід вважати дії або бездіяльність винної особи, спрямовані на невиконання рішення суду про стягнення з неї на користь стягувача визначеної суми аліментів. Вони можуть виразитись як у прямій відмові від сплати встановлених судом аліментів, так і в інших діях (бездіяльності), які фактично унеможливлюють виконання вказаного обов`язку (приховуванні заробітку (доходу), що підлягає обліку при відрахуванні аліментів, зміні місця роботи чи місця проживання з неподанням відповідної заяви про необхідність стягування аліментів тощо).
Тлумачення змісту статті 196 СК України свідчить про те, що відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи.
На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин.
Перелік причин з яких утворилась заборгованість не з вини платника аліментів не є вичерпним і може встановлюватись судом у кожному випадку окремо на підставі поданих доказів.
Отже, для застосування зазначеної вище санкції до платника аліментів необхідні такі умови: існування заборгованості зі сплати аліментів, встановлених рішенням суду або за домовленістю між батьками згідно з частиною першою статті 189 СК України, наявність винних дій особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти, що призвели до виникнення заборгованості.
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14 грудня 2020 року у справі № 661/905/19 (провадження № 61-16670сво19), зазначив, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин. Стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти. У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.
Тобто відповідач зобов`язаний довести відсутність його вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів і сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України.
При цьому стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти.
Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів ураховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення. Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов`язку буде різним, отже і кількість днів прострочення також буде різною залежно від кількості днів у місяці. Тобто, пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, у якому не проводилося стягнення.
Пеня за заборгованість по сплаті аліментів нараховується на всю суму несплачених аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення.
Отже, зобов`язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинне виконуватися щомісяця, тому при розгляді спорів про стягнення на підставі частини першої статті 196 СК України пені від суми несплачених аліментів, суд повинен з`ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов`язань мало бути виконане, та з урахуванням установленого - обчислити розмір пені виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов`язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму (постанова Верховного Суду України від 25 квітня 2018 року, справа №572/1762/15-ц).
При обчисленні пені потрібно звернути увагу, що потрібно розмежовувати сукупну поточну заборгованість та заборгованість за аліментами за певний місяць. Оскільки пеня є змінною величиною, основою для обчислення якої є саме заборгованість за аліментами за певний місяць, то формулювання «не більше 100 відсотків заборгованості» означає, що розмір пені не повинен перевищувати розмір заборгованості на яку вона нараховується. У разі, якщо позивач, з урахуванням принципу диспозитивності пред`явив позов про стягнення пені за декілька місяців, то розмір пені за ці місяці не повинен перевищувати сукупний розмір заборгованості на яку вона нараховується.
Відповідно до частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Згідно з частинами першою, другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13 (провадження № 14-400цс19) сформулювала висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Звертаючись з позовом до суду, позивач посилаючись на судовий наказ, на підставі якого з ОСОБА_1 на її користь проводиться стягнення аліментів на утримання дитини у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу), починаючи з 07 грудня 2020 року, до досягнення дитиною повноліття, просила стягнути з відповідача неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів за період з 17 жовтня 2025 року по 23 січня 2026 року, тобто за три місяці.
Однак, із приведеного розрахунку заборгованості зі сплати аліментів вбачається, що заборгованість відповідача визначена станом на грудень 2025 року та становить 138935,75 грн., в той час як позивач просила стягнути неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів лише за три останніх місяці, тобто наданий розрахунок не охоплює заявлений період, а тому не є належним та допустимим доказом у справі.
Оскільки пеня є змінною величиною, основою для обчислення якої є саме заборгованість за аліментами за певний місяць, то формулювання «не більше 100 відсотків заборгованості» означає, що розмір пені не повинен перевищувати розмір заборгованості, на яку вона нараховується, однак суд першої інстанції здійснив власний розрахунок пені за прострочення сплати аліментів спірний період без належних доказів у справі.
Таким чином, підстави для застосування до відповідача ОСОБА_1 відповідальності у вигляді стягнення пені, передбаченої частиною першою статті 196 СК України, відсутні.
Висновок суду першої інстанції про наявність підстав для застосування до відповідача у даній справі частини першої статті 196 СК України, є помилковим.
З огляду на зазначене, судом першої інстанції неправильно встановлено обставини, які мають значення для справи, неправильно досліджено та оцінено докази, в результаті чого колегія суддів дійшла висновку, що доводи позивача про обґрунтованість позову та правильність застосування норм права, які ґрунтуються на судовій практиці та застосування її судом першої інстанції спростовується вищезазначеним, а тому відсутні підстави для задоволення позову.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що наявні підстави для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, рішення суду ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, що відповідно до положень статті 376 ЦПК України, є підставою для задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 21 травня 2026 року - скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 22 вересня 2026 року
Повний текст судового рішення складено 01 жовтня 2026 року.
Головуючий: М.Ю. Петешенкова
Судді: В.С. Городнича
М.О. Макаров