ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/6857/26 Справа № 199/6856/24 Суддя у 1-й інстанції - АВРАМЕНКО А. М. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.
Категорія 69
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 вересня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Петешенкової М.Ю.,
суддів - Городничої В.С., Макарова М.О.,
при секретарі - Карпенко М.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 01 грудня 2025 року у складі судді Авраменко А.М.
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_3 , Амур-Нижньодніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання батьківства, зобов`язання вчинити певні дії, -
В С Т А Н О В И Л А:
У серпні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що в період з 11 квітня 2015 року по 15 травня 2018 року ОСОБА_3 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась дитина ОСОБА_4 , батьком якої в актовому записі про народження дитини записано ОСОБА_1 , з яким ОСОБА_3 в 2015 році фактично припинила шлюбні відносини.
Зазначає, що з 2016 року став проживати разом із ОСОБА_3 , саме під час такого спільного проживання і народилась дитина, фактичним батьком якої він є, а відповідач записаний батьком дитини на підставі ч. 2 ст. 122 СК України..
Враховуючи, що він є біологічним батьком дитини, вимушений звернутися до суду та просити суд визнати його батьком дитини, виключивши з актового запису про народження дитини відомості про відповідача, як батька дитини, із внесенням відомостей про нього, як батька дитини, змінивши при цьому прізвище дитини з « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_6 », а по батькові з « ОСОБА_7 » на « ОСОБА_8 », та зобов`язати орган ДРАЦ видати нове свідоцтво про народження дитини.
Заочним рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 01 грудня 2025 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Визнано громадянина України ОСОБА_2 батьком дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянки України, уродженки м. Дніпра. Виключено з актового запису №1060 від 14 серпня 2018 року про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , складеного Амур-Нижньодніпровським районним у м.Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, відомості про ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , як батька дитини. Внесено зміни до актового запису №1060 від 14 серпня 2018 року про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , складеного Амур-Нижньодніпровським районним у м.Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, вказано батьком дитини громадянина України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженця м.Дніпропетровська, та змінено прізвище дитини з « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_6 », а по батькові з « ОСОБА_7 » на « ОСОБА_8 ».
У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано наявністю правових підстав для часткового задоволення позову, оскільки заявлені вимоги є правомірними, обґрунтованими та доведеними належними та допустимими доказами у справі.
Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню, у зв`язку із неправильним встановленням обставин, що мають значення для справи. Вказує, що під час розгляду справи, судом не було проведено судово-біологічної експертизи, матеріали справи такої експертизи не місять, що є належним та допустимим доказом у даній категорії справи. Крім того, позивачем пропущено строк звернення з даним позовом до суду, що є самостійною підставою для відмови у позові.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню, з огляду на наступне.
Згідно положень статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджується, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду не відповідає.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі в період з 11 квітня 2015 року по 15 травня 2018 року, який рішення суду розірвано.
02 серпня 2018 року, тобто до спливу десяти місяців після розірвання вищевказаного шлюбу, народилась ОСОБА_4 , матір`ю якої записано третю особу у справі ОСОБА_3 , а батьком ОСОБА_1 , про що Амур-Нижньодніпровським районним у м.Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області складено актовий запис №1060 від 14 серпня 2018 року.
ОСОБА_3 у вересні 2019 року зверталась до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_1 , треті особи ОСОБА_2 , Амур-Нижньодніпровський районний у м. Дніпрі ВДРАЦС ГТУЮ у Дніпропетровській області про виключення з актового запису відомостей про батька дитини, який ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 02 грудня 2019 року залишено без розгляду, у зв`язку із повторною неявкою позивача.
Ухвалою суду від 07 лютого 2025 року у справі було призначено судову молекулярно-генетичну експертизу для підтвердження або спростування батьківства позивача відносно дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , однак не проведено, оскільки ОСОБА_3 разом з дитиною до експертної установи так і не з`явилась, внаслідок чого матеріали цивільної справи були повернуті до суду з експертної установи без виконання.
Задовольняючи позов в частині визнання позивача батьком дитини, виключення із актового запису про народження дитини відомостей про відповідача, як про батька дитини та внесення до актового запису про народження дитини відомостей про позивача, як про біологічного батька дитини, із відповідною зміною прізвища та по-батькові самої дитини, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості та доведеності позову належними та допустимими доказами.
Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду, з огляду на таке.
У статті 51 Конституції України, частинах другій, третій статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 121 СК України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 125 СК України якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров`я про народження нею дитини. Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: 1) за заявою матері та батька дитини; 2) за заявою чоловіка, який вважає себе батьком дитини; 3) за рішенням суду.
Відповідно до частини першої статті 126 СК України походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.
При народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою (частина перша статті 135 СК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України.
Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений матір`ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений особою, яка вважає себе батьком дитини (частина третя статті 128 СК України).
Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу (частина четверта статті 128 СК України).
У рішенні від 13 жовтня 2020 року в справі «Койчев проти Болгарії» (Koychevv. Bulgaria, заява № 32495/15) Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) виснував про те, що неможливість стверджуваного біологічного батька дитини домогтися розгляду по суті питання про визнання його батьківства є порушенням статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (Конвенція). Хоча національні органи та суди у своїх рішеннях навели конкретні причини, які, на їхню думку, виправдовували відмову в наданні дозволу заявникові встановити своє батьківство, процес прийняття цих рішень, як вбачається, не гарантував належного захисту інтересів заявника та не дав змоги детально оцінити факти і збалансувати відповідні інтереси. Як наслідок, ЄСПЛ визнав, що, незважаючи на широкі межі свободи розсуду, наданої державам у таких справах, право на повагу заявника до його приватного життя було порушено.
Порушення статті 8 Конвенції установлено також тоді, коли національні органи влади відмовляли в розгляді позову ймовірного біологічного батька про встановлення його батьківства, лише пославшись на визнання батьківства іншим чоловіком та не розглянувши при цьому фактичні обставини справи (рішення ЄСПЛ від 18 травня 2006 року в справі «Ружанські проти Польщі» (Rozanski v. Poland, заява № 55339/00, § 78, 79).
На противагу, стаття 8 Конвенції не була порушена у випадах, коли національні органи влади відмовляли в розгляді такого позову після ретельного вивчення інтересів зацікавлених осіб, приділивши особливу увагу інтересам дитини та не проігнорувавши при цьому інтереси ймовірного біологічного батька (рішення ЄСПЛ від 12 лютого 2013 року у справі «Кріштіан Барнабас Тот проти Угорщини» (Krasztian Barnabas Tot v. Hungary, заява № 48494/06, § 33-38).
Той факт, що національні органи влади, дозволяючи або відхиляючи позов про встановлення батьківства, користуються дискреційними повноваженнями, спрямованими на захист найкращих інтересів дитини та збалансування інтересів як дитини, так і передбачуваного біологічного батька, як такий не суперечить гарантіям, які містяться у статті 8 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 12 лютого 2013 року в справі «Кріштіан Барнабас Тот проти Угорщини» (Krasztian Barnabas Tot v. Hungary, заява № 48494/06, § 33)). Тим не менш, абсолютна неможливість передбачуваного біологічного батька намагатися встановити своє законне батьківство лише на тій підставі, що інший чоловік уже визнав батьківство дитини, про яку йде мова, без розгляду конкретних обставин справи та різноманітних інтересів, що поставлені на карту, було визнано судом таким, що порушує статтю 8 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 18 травня 2006 року в справі «Ружанські проти Польщі» (Rozanski v. Poland, заява № 55339/00, §§ 77-79)».
У справах, в яких чоловік бажає ініціювати провадження про оспорювання батьківства щодо дитини, суть позову заявника полягає не у тому, що держава повинна була утриматися від дій, а радше в неспроможності національних судів вирішити питання його біологічних відносин з дитиною, тим самим забезпечивши «повагу» до «приватного життя» заявника. Хоча основною ціллю статті 8 Конвенції є захист особи від свавільного втручання органів державної влади, вона не лише зобов`язує державу утримуватися від такого втручання, на додаток до цього негативного зобов`язання можуть існувати позитивні зобов`язання, притаманні ефективній повазі до приватного або сімейного життя. Ці зобов`язання можуть передбачати вжиття заходів, спрямованих на забезпечення поваги до приватного життя навіть у сфері відносин осіб між собою (див. рішення ЄСПЛ у справі «Фон Ганновер проти Німеччини (№ 2)» [ВП] (Von Hannover v. Germany (no. 2) [GC], заяви № 40660/08 та № 60641/08, пункт 98, ЄСПЛ 2012). Межа між позитивними та негативними зобов`язаннями держави за статтею 8 Конвенції не підлягає чіткому визначенню, проте застосовні принципи є подібними. В обох контекстах слід враховувати справедливий баланс, який має бути встановлений між конкуруючими інтересами (там само, пункт 99) (рішення ЄСПЛ від 14 грудня 2018 рокув справі «Якушев проти України», № 15978/09, § 16, 21, 22).
ЄСПЛ зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (рішення від 06 грудня 2007 року в справі «Воловік проти України», № 15123/03, § 45).
Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК Украйни).
Результат тлумачення приватно-правових норм, тобто діяльності зі з`ясування їхнього змісту (сенсу), має бути розумним. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вже звертав увагу на те, що загальні засади (принципи) цивільного права є фундаментальними, й інші джерела правового регулювання, насамперед акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту цих засад (принципів). Останні мають пряму дію, а тому їх слід ураховувати, здійснюючи, зокрема, тлумачення приписів актів цивільного законодавства (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц).
Для приватного права апріорі властивою є така засада як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2025 року в справі № 306/44/22).
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СКУкраїни).
Загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти сімейного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах сімейного законодавства (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2021 року в справі № 758/10761/13-ц).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17).
Якщо певні сімейні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами або домовленістю (договором) сторін, до них застосовуються норми цього Кодексу, які регулюють подібні відносини (аналогія закону) (частина перша статті 10 СК України).
Законодавець визначив порядок усунення прогалин в сімейному праві. Сімейні відносини є різноманітними, а соціальне життя - рухливе. У зв`язку з цим може виникнути необхідність визначення певного правила, яке не закріплено в законі безпосередньо. Умовами застосування аналогії закону є те, що: відносини, до яких застосовується аналогія, охоплюються предметом сімейно-правового регулювання (статті 1, 2 СК України); наявність прогалини в їх регулюванні (прогалини в праві); відсутній регулятор, який визначав би правило поведінки учасників сімейних відносин (норми законодавства або договору); існує норма, що регулює подібні за змістом відносини; застосування аналогії закону не повинно суперечити суті цих відносин (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 31 липня 2023 року в справі № 461/3122/19).
19 лютого 2024 року Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду розглянула питання звернення до суду із позовом особи, яка вважає себе біологічним батьком дитини, зокрема у порядку статті 128 СК України, у випадку, коли під час реєстрації народження дитини запис про батька був вчинений у порядку частини першої статті 135 СК України, однак згодом після реєстрації матір`ю дитини шлюбу відомості до актового запису змінено на підставі заяви її чоловіка про визнання батьківства.
У постанові від 19 лютого 2024 року в справі № 639/2026/17 Верховний Суд в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду констатував, що в СК України є прогалина та відсутній регулятор, який визначав би правило поведінки учасників сімейних відносин для випадку, коли чоловік, який вважає себе біологічним батьком та ініціює позов про визнання батьківства щодо дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття та народження не перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, запис про батька дитини у Книзі записів народжень зроблено за вказівкою матері, проте після реєстрації матір`ю дитини шлюбу з іншим чоловіком відомості до актового запису було змінено на підставі заяви її чоловіка про визнання батьківства і такі обставини вже існували на момент подання позову. Очевидно, що позбавлення чоловіка, який вважає себе біологічним батьком, права ініціювати позов про визнання батьківства суперечить принципу розумності та справедливості.
Об`єднана палата виснувала, що позов чоловіка, який вважає себе біологічним батьком, про визнання батьківства щодо дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття та народження не перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, запис про батька дитини у Книзі записів народжень зроблено за вказівкою матері, проте після реєстрації матір`ю дитини шлюбу з іншим чоловіком відомості до актового запису було змінено на підставі заяви її чоловіка про визнання батьківства, підлягає розгляду по суті з дотриманням статей 128, 129 СК України на підставі аналогії закону.
У частині першій статті 129 СК України закріплено, що особа, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала в шлюбі з іншим чоловіком, має право пред`явити до її чоловіка, якщо він записаний батьком дитини, позов про визнання свого батьківства.
Водночас частина друга зазначеної статті регулює, що до вимоги про визнання батьківства застосовується позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство.
Отже, оскільки Об`єднана палата Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2024 року в справі № 639/2026/17 виснувала про те, що позов чоловіка, який вважає себе біологічним батьком, про визнання батьківства щодо дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття та народження не перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, запис про батька дитини у Книзі записів народжень зроблено за вказівкою матері, проте після реєстрації матір`ю дитини шлюбу з іншим чоловіком відомості до актового запису було змінено на підставі заяви її чоловіка про визнання батьківства, яким є позов, заявлений ОСОБА_2 у справі, що переглядається, - підлягає розгляду по суті з дотриманням статей 128, 129 СК України на підставі аналогії закону, то до цих правовідносин підлягає застосуванню, зокрема, і частина друга статті 129 СК України про застосування позовної давності в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (частина перша статті 256 ЦК України).
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Згідно із частиною третьою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (частини четверта та п`ята статті 267 ЦК України).
Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності в здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість цивільних відносин (постанова Верховного Суду від 29 липня 2025 року в справі № 755/1861/19).
ЄСПЛ наголосив, що застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (рішення в справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року, заяви № 22083/93, 22095/93, пункт 51).
Звертаючись з позовом до суду, ОСОБА_2 посилався на те, що є біологічним батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки починаючи з 2016 року проживав однією сім`єю з третьою особою ОСОБА_3 . Разом з тим, з позовом до суду звернувся лише у серпні 2024 року, тобто з пропуском строку, встановленого положеннями частини 2 статті 129 СК України, який закінчився у серпні 2019 року (один рік з дати народження дитини).
Суд першої інстанції на зазначене вище уваги не звернув та дійшов до помилкового висновку про часткове задоволення позову та визнання позивача батьком дитини, оскільки останній звернувся до суду поза межами встановленого законом строку, при цьому, будь-яких пояснень щодо причин, які перешкоджали своєчасно подати позов, матеріали справи не містять.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про наявність достатніх правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, рішення суду ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, що відповідно до положень статті 376 ЦПК України, є підставою для задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції, з позивача на користь відповідача підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1816,80 грн.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 01 грудня 2025 року - скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1816,80 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 22 вересня 2026 року
Повний текст судового рішення складено 01 жовтня 2026 року.
Головуючий: М.Ю. Петешенкова
Судді: В.С. Городнича
М.О. Макаров