ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/2139/26 Справа № 203/2193/25 Головуючий у першій інстанції: Колесніченко О. В. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 вересня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Красвітної Т.П.,
суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.,
за участю секретаря Марченко С.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Центрального районного суду міста Дніпра у складі судді Колесніченко О.В. від 28 жовтня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення середньої заробітної плати за час перебування у вимушеному прогулі, середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, моральної шкоди, -
ВСТАНОВИВ:
У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом, посилаючись на те, що наказом (розпорядженням) про переведення на іншу роботу у регіональній філії «Придніпровська залізниця» №НОН-861/ОС від 16 жовтня 2019 року вона була переведена у структурний підрозділ «Служба організації та проведення закупівель» (відділ запасних частин) на посаду інженер 2 категорії. Відповідно до п. 1 наказу про запровадження режиму простою працівників регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» №72/Н від 25.02.2022 року, було введено режим простою з 24 лютого 2022 року для працівників підрозділів регіональної філії «Придніпровська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця». Відповідно до п. 2.2 вищезазначеного Наказу №72/Н від 25.02.2022 року нарахування оплати за час простою працівниками проводиться за 340 кодом «Оплата простоїв не з вини простою працівника (при довготривалих та цілозмінних простоях)» з розрахунку годинної тарифної ставки (посадового окладу) відповідно до п. 4.8.1 Положення про оплату праці працівників АТ «Укрзалізниця», затвердженого протокольним рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 21.12.2021 №Ц-56/143. Наказом №76/Н від 15.03.2022 р. про внесення змін до наказу від 25.02.2022 р. №76/Н «Про запровадження режиму простою працівників регіональної філії «Придніпровська залізниці» Акціонерного товариства «Українська залізниця» нарахування оплати працівникам за час простою з 24.02.2022 на весь період дій обставин правового режиму воєнного стану в Україні проводити за кодом 340 «Оплата простоїв не з вини працівника (при довготривалих та цілозмінних простоях)» з розрахунку двох третин тарифної ставки (посадового окладу, окладу), встановленої(го) працівнику». Відповідно до наказу (розпорядження) №НОН-2724/ОС від 17.12.2024 про припинення трудового договору (контракту) ОСОБА_1 звільнена, у зв`язку з переведенням до філії «Центр забезпечення виробництва» Акціонерного товариства «Українська залізниця» за п. 5 ст. 36 КЗпП України. Починаючи з лютого 2022 року і до травня 2023 року ОСОБА_1 регулярно виплачувалась заробітна плата з розрахунку двох третин тарифної ставки (посадового окладу, окладу). Натомість, згідно довідки про доходи №НХФ-23/6 від 06.03.2023 ОСОБА_1 з червня 2023 року і до моменту звільнення, а саме 17.12.2024, заробітна плата не виплачувалась та загальна сума доходу за період з січня по грудень 2024 року без урахування аліментів становить 5301,90 грн. У зв`язку з переведенням позивача на нову посаду на момент звільнення з роботи відокремленим підрозділом відповідача не проведений належний розрахунок з нею, зокрема позивачу перестали нараховувати та сплачувати заробітну плату за період простою з червня 2023 року по грудень 2023 року, з січня 2024 року по грудень 2024 року. Згідно розрахунку заробітної плати за грудень 2024 року позивачу нараховувалась компенсація за звільнення у розмірі 4082,46 грн, а також за квітень 2023 року позивач отримала 6789 грн, за травень 2023 року позивач отримала 3837,26 грн. Враховуючи, що середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна подія, позивачем для розрахунку середнього заробітку взято заробітну плату за квітень та травень 2023 року і розраховано наступним чином: 6 789,00 грн. + 3 837,26 грн. = 10 626,26 грн.; 10 626,26 / 43 (робочі дні) = 247,12 грн. (середньоденна заробітна плата). Таким чином, з урахуванням вищевказаного розрахунку, відповідно до Постанови №100, позивачем розрахована сума заборгованості по середній заробітній платі з червня 2023 року по грудень 2024 року, яка становить 102554,80 грн (247,12 грн. (середньоденна заробітна плата) х 415 днів (відпрацьованих днів) = 102554,80 грн.). Також, розмір середньоденної заробітної плати за час затримки повного розрахунку при звільненні за період з 19 грудня 2024 року по 19 червня 2025 року становить 34102,56 грн. Окрім цього, у день звільнення позивач мала невикористані 90 днів відпустки, в тому числі 81 день за період з 20 лютого 2020 року по 19 березня 2023 року, 9 днів за період з 20 лютого 2023 року по 31 грудня 2023 року. Натомість, на момент звільнення їй не було виплачено компенсацію за невикористану відпустку за 90 невикористаних днів у розмірі 24464 грн. Позивач також зазначає, що на момент перебування у простої єдиним джерелом її доходів була офіційна заробітна плата за основним місцем роботи, інших доходів позивач не мала, та в результаті затримки з виплати заробітної плати, у тому числі при звільненні, позивач понесла моральні страждання, що виразились у неотриманні коштів на проживання протягом певного періоду, що зумовило зміну способу життя, необхідності докладання додаткових зусиль для утримання себе та своєї сім`ї, принизило її, що є моральною шкодою. З урахуванням невиплачених сум, розміру та тривалості завданих моральних страждань, позивач визначає моральну шкоду в розмірі 20000,00 грн., що, на думку позивача, є достатнім для сприйняття відновлення порушених прав позивача. Тому ОСОБА_1 просила стягнути на свою користь з відповідача середню заробітну плату за час знаходження у вимушеному прогулі у розмірі 102554,80 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з грудня 2024 року по червень 2025 року у розмірі 34102,56 грн., компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 24 464 грн., а також моральну шкоду в розмірі 20 000 грн.
Рішенням Центрального районного суду міста Дніпра від 28 жовтня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового про задоволення позовних вимог.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, скасування оскаржуваного рішення з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що ОСОБА_1 наказом (розпорядженням) про переведення на іншу роботу у регіональній філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» №НОН-861/ОС від 16 жовтня 2019 року переведена у структурний підрозділ «Служба організації та проведення закупівель» (відділ запасних частин) на посаду інженер 2 категорії (а.с. 55 зворот - 61, 61 зворот т. 1).
Відповідно до п. 1 наказу про запровадження режиму простою працівників регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» №72/Н від 25 лютого 2022 року введено режим простою з 24 лютого 2022 року для працівників підрозділів регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (а.с. 68 зворот т. 1).
Відповідно до п. 2.2 вищезазначеного наказу №72/Н від 25 лютого 2022 року, нарахування оплати за час простою працівниками проводиться за 340 кодом «Оплата простоїв не з вини простою працівника (при довготривалих та цілозмінних простоях)» з розрахунку годинної тарифної ставки (посадового окладу) відповідно до п. 4.8.1 Положення про оплату праці працівників АТ «Укрзалізниця», затвердженого протокольним рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 21 грудня 2021 року №Ц-56/143.
Згідно з наказом №76/Н від 15 березня 2022 року про внесення змін до наказу від 25 лютого 2022 року №76/Н «Про запровадження режиму простою працівників регіональної філії «Придніпровська залізниці» Акціонерного товариства «Українська залізниця» нарахування оплати працівникам за час простою з 24.02.2022 на весь період дій обставин правового режиму воєнного стану в Україні проводити за кодом 340 «Оплата простоїв не з вини працівника (при довготривалих та цілозмінних простоях)» з розрахунку двох третин тарифної ставки (посадового окладу, окладу), встановленої (го) працівнику» (а.с. 68 т. 1).
Окрім цього, наказом №76/Н від 15 березня 2022 року також було внесено зміни до наказу №72/Н від 25 лютого 2022 року, а саме: пункт 2.1 наказу викладено у наступній редакції «Своїми наказами оформити простій з дотриманням ст. 34, 113 КЗпП України для персоналу підпорядкованих підрозділів та довести до відома працівників з допомогою доступних засобів зв`язку». Залучати до роботи працівників для забезпечення виконання технологічного (робочого) процесу згідно графіків роботи, з оплатою за фактично відпрацьований час. Тобто, сторонами обумовлено можливий спосіб повідомлення.
12 травня 2023 року наказом №НОК-1212/ОС на підставі подання начальника служби організації та проведення закупівель від 11 травня 2023 року №НХ-3/2181, ОСОБА_1 - інженера 1 категорії відділу запасних частин залучено з 18 травня 2023 року до роботи. Оплату проводити за фактично відпрацьований час згідно з табелем обліку робочого часу (а.с. 168 т. 1).
Відповідач зазначає, що 17 травня 2023 року ОСОБА_1 направлялося повідомлення про залучення до роботи згідно наказу від 11 травня 2023 року №НХ-3/2181 по месенджеру «Viber» з телефону начальника відділу запасних частин ОСОБА_3 (а.с. 126-129 т. 1).
Засобами поштового зв`язку регіональною філією «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця» на адресу ОСОБА_1 було направлено листа №НЗК-7-3/636 від 26 травня 2023 року про необхідність негайно стати до роботи та прибути до структурного підрозділу «Служба організації та проведення закупівель» регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця» (а.с. 129 зворот т. 1).
Починаючи з 18 травня 2023 року ОСОБА_1 на роботу не вийшла, у зв`язку з чим були складені акти від 18.05.2023, 19.05.2023, 22.05.2023, 23.05.2023, 24.05.2023, 25.05.2023, 26.05.2023, 29.05.2023, 30.05.2023, 31.05.2023 про відсутність на роботі ОСОБА_1 (а.с. 168 зворот - 173 т. 1).
Відповідно до наказу (розпорядження) №НОН-2724/ОС від 17.12.2024 про припинення трудового договору (контракту), ОСОБА_1 звільнена 18.12.2024, у зв`язку з переведенням до філії «Центр забезпечення виробництва» Акціонерного товариства «Українська залізниця» за п. 5 ст. 36 КЗпП України (а.с. 16 т.1).
Свідок ОСОБА_3 , допитаний під присягою місцевим судом, показав, що він перебуває на посаді начальника відділу запасних частин служби організації та проведення закупівель та є безпосереднім керівником ОСОБА_1 . Так, за наказом №НОК-1212/ОС «По особовому складу» від 12 травня 2023 року ОСОБА_1 повинна була приступити до роботи, у зв`язку із чим свідок у період з 12 по 18 травня 2025 року дзвонив на номер телефона ОСОБА_1 задля її сповіщення про такий наказ та необхідність приступити до роботи, однак на жоден телефонний дзвінок ОСОБА_1 не відповіла. Окрім цього, свідок показав, що на месенджер Вайбер відправляв ОСОБА_1 повідомлення про необхідність приступити до роботи, однак таке повідомлення також було проігнороване.
За положеннями статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Відповідно до вимог ч. ч. 1 та 2 ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
У Рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 у справі №1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Структура заробітної плати визначена ст. 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Згідно з вимогами ч. ч. 1, 4, 5 ст. 24 ЗУ «Про оплату праці», заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи. Забороняється провадити виплату заробітної плати у магазинах роздрібної торгівлі, питних і розважальних закладах, за винятком тих випадків, коли заробітна плата виплачується працюючим у цих закладах особам. За особистою письмовою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися через установи банків, поштовими переказами на вказаний ними рахунок (адресу) з обов`язковою оплатою цих послуг за рахунок роботодавця.
За положеннями ст. 97 КЗпП України оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт. Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті. Власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.
Час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).
Відповідно до вимог ст. 34 КЗпП України простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами. У разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця.
Так, зі змісту ч. 1 ст. 34 КЗпП України вбачається, що зупинення роботи (простій) може бути викликане невідворотною силою або іншими обставинами.
Однак, аналіз статті 34 КЗпП України свідчить про те, що зупинення роботи (простій) - це наслідок дії невідворотної сили або інших обставин. Тобто мають існувати обставини, які стали причиною неможливості виконання працівниками роботи.
У разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 113 КЗпП України працівнику оплачується час простою з розрахунку не нижче від 2/3 тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).
Під час простою нарахування доплат і надбавок, передбачених колективним договором, не здійснюється, оскільки працівники під час простою не виконують встановлену їм норму праці (лист Мінсоцполітики від 19 вересня 2013 року №805/13/155-13). У той же час зберігаються ті виплати, які є обов`язковими та напряму прив`язані до окладу.
Доплата до мінімальної зарплати при повному місяці простою не здійснюється (роз`яснення Мінсоцполітики деяких питань оплати праці на виконання Закону України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України»).
У зв`язку з військовою агресією РФ проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX (зі змінами, внесеними Указом від 14 березня 2022 року №133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року №2119-IX, змінами внесеними Указом Президента України від 18 квітня 2022 року №259/2022, затвердженим Законом №2212-IX від 21 квітня 2022 року, змінами внесеними Указом Президента України від 17 травня 2022 року №341/2022, затвердженим Законом №2263-IX від 22 травня 2022 року, змінами внесеними Указом Президента України від 12 серпня 2022 року №573/2022, затвердженим Законом №2500-IX від 15 серпня 2022 року, змінами внесеними Указом Президента України від 07 листопада 2022 року №757/2022, затвердженим Законом №2738-IX від 16 листопада 2022 року, змінами внесеними Указом Президента України від 06 лютого 2023 року №58/2023, затвердженим Законом №2915-IX від 07 лютого 2023 року) з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, який з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року продовжено строком на 90 діб.
Пунктом 3 Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, визначено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Отже, вказаним Указом встановлено можливість обмеження конституційного права на працю, але в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Судом встановлено та відповідачем не спростовано, що ним у період часу з червня 2023 року по 17 грудня 2024 року не здійснювалося нарахування та виплата заробітної плати позивачці.
Відповідач посилається на те, що 17 травня 2023 року ОСОБА_1 було направлено повідомлення про залучення до роботи згідно з наказом №НХ-3/2181 через месенджер «Viber» з телефону начальника відділу запасних частин ОСОБА_3 . Водночас надані відповідачем фотокопії листування не дають можливості достовірно встановити, що відповідне повідомлення було направлено саме на номер телефону, який належав або використовувався ОСОБА_1 , а також не містять належного підтвердження його отримання позивачкою та ознайомлення зі змістом наказу. Сам факт відображення фотокопії повідомлення у месенджері не підтверджує, що воно фактично було доставлене адресату та стало йому відомим. Отже, такі докази не є достатніми для висновку про належне доведення до ОСОБА_1 наказу про необхідність приступити до роботи.
При цьому направлення відповідачем 26 травня 2023 року поштового відправлення на адресу ОСОБА_1 також не підтверджує факту її повідомлення про необхідність виходу на роботу. З матеріалів справи вбачається, що лист №НЗК-7-3/636 від 26 травня 2023 року містив вимогу негайно стати до роботи та прибути до структурного підрозділу відповідача . Разом з тим доказів вручення цього листа позивачці відповідачем не надано. Навпаки, відповідно до електронного повідомлення АТ «Укрпошта», ОСОБА_1 поштове відправлення №4903817070285 не забрала, у зв`язку з чим воно підлягало поверненню відправнику з 06 червня 2023 року (а.с. 129 т. 1). За таких обставин сам факт направлення роботодавцем поштового відправлення не свідчить про обізнаність працівниці з його змістом.
Таким чином, відповідачем не доведено належними та допустимими доказами факт повідомлення ОСОБА_1 інформації про припинення простою, залучення її до роботи з 18 травня 2023 року та необхідність приступити до виконання трудових обов`язків. Складені відповідачем у подальшому акти про відсутність ОСОБА_1 на роботі не підтверджують, що до моменту такої відсутності працівниця була належним чином повідомлена про необхідність виходу на роботу, оскільки ці акти лише фіксують факт її відсутності у відповідні дні.
Згідно довідок про доходи №НХФ-23/6 та №НХФ-23/7 від 06.03.2025 ОСОБА_1 з червня 2023 року і до моменту звільнення, а саме 17.12.2024, не нараховувалась щомісячна заробітна плата (а.с. 17, 17 зворот т.1).
Відповідно до вимог ст. 113 КЗпП України, відповідач зобов`язаний був оплатити позивачу час простою з розрахунку не нижче від 2/3 тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу), в даному випадку 2/3 від мінімальної заробітної плати.
Середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи за квітень та травень 2023 року та становить: 6789,00 грн. + 3837,26 грн. = 10626,26 грн / 43 (робочі дні) = 247,12 грн. (середньоденна заробітна плата).
Таким чином, сума заборгованості по заробітній платі з 01 червня 2023 року по 17 грудня 2024 року становить (247,12 грн (середньоденна заробітна плата) х 415 днів (робочих днів) 102554,80 грн, з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.
Окрім того, чинне законодавство не відносить простій до підстав перенесення щорічної відпустки (ст. 11 Закону України «Про відпустки»), а тому враховуючи, що у період простою працівник перебуває у трудових відносинах з роботодавцем, відповідно він користується правом на щорічну відпустку на загальних підставах.
Згідно до наказу (розпорядження) №НОН-2724/ОС від 17.12.2024 про припинення трудового договору (контракту), зазначено також компенсувати за невикористані 90 днів відпустки: в тому числі 81 день за період з 20 лютого 2020 року по 19 лютого 2023 року, 9 днів за період з 20 лютого 2023 року по 31 грудня 2023 року (а.с. 16 т.1).
Відповідно, враховуючи що позивачкою не використано 90 днів відпустки, в тому числі 81 день за період з 20 лютого 2020 року по 19 лютого 2023 року, 9 днів за період з 20 лютого 2023 року по 31 грудня 2023 року, компенсація за 90 днів невикористаної відпустки становить 24464,88 грн.
Разом з тим, згідно розрахунку заробітної плати за грудень 2024 року та довідки про доходи №НХФ-23/7 від 06.03.2025, ОСОБА_1 було нараховано та виплачено компенсацію за невикористану відпустку в сумі 5301,90 грн, отримання яких визнається позивачкою згідно змісту позовної заяви. Тому сума невиплаченої компенсації за невикористану відпустку становить 19162,98 грн (24464,88 грн - 5301,90 грн).
Відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (у чинній редакції, що діє на час звільнення позивача), виплата працівникові його середнього заробітку за весь час затримки здійснюється по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в межах шести місяців - з 19 грудня 2024 року до 19 червня 2025 року складає 34102,56 грн.
Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності, колегія дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову та стягнення з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі у розмірі 102554,80 грн, компенсації за невикористану відпустку в розмірі 19162,98 грн, середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні в сумі 34102,56 грн.
При цьому, як убачається зі змісту відзиву на позовну заяву, відповідач не навів жодних обґрунтованих заперечень щодо проведеного позивачкою розрахунку розміру заборгованості, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, не зазначив, які саме складові розрахунку вважає неправильними, та не надав власного контррозрахунку.
При вирішенні позовної вимоги щодо стягнення моральної шкоди колегія приймає до уваги, що дані правовідносини регламентуються положеннями ст. 237-1 КЗпП України, де передбачено, що власник або уповноважений ним орган повинен відшкодувати заподіяну моральну шкоду працівнику, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Встановивши факт порушення трудових прав ОСОБА_1 , у зв`язку з невиплатою їй своєчасно та у повному обсязі заробітної плати та належних при звільненні виплат, що спричинило моральні переживання позивачки через неправомірність дій роботодавця, втрату сталих життєвих зв`язків, необхідність вживання додаткових зусиль для організації свого життя та забезпечення себе матеріально; зважаючи на характер і тривалість моральних переживань, виходячи із засад розумності, виваженості та співмірності, колегія дійшла висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивачки моральної шкоди у достатньому та необхідному розмірі - 2000,00 грн.
Щодо строку звернення до суду, колегія зазначає наступне.
Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, що дії на час спірних правовідносин), із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Відповідно до роз`яснень, наданих у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року № 9 встановлені статтями 228, 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.
Конституційний Суд України зазначив, що праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому указані виплати‚ гарантовані державою‚ і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник, у разі порушення законодавства про оплату праці, має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
З урахуванням викладеного Конституційний Суд України констатував, що під заробітною платою, що належить працівникові, або‚ за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19.07.2022)‚ належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Чинна редакція частини другої статті 233 КЗпП України містить поняття «суми, що належать працівникові при звільненні».
З огляду на викладене, спірні правовідносини регулюються частиною другою статті 233 КЗпП України, якою визначено тримісячний строк (з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні) звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні.
Таким чином, початок перебігу строку звернення до суду у цій справі, з урахуванням частини другої статті 233 КЗпП України, слід пов`язувати з моментом, коли позивачка набула достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених їй сум (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачці при звільненні). Таким моментом може бути день вручення розрахункового листа, довідки про нараховані та виплачені суми тощо.
Такий підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23, постановленій у складі Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, у якій Судова палата сформувала єдиний підхід до застосування частини другої статті 233 КЗпП України, якого дотримується Верховний Суд і у подальшій правозастосовній практиці, зокрема, у постановах від 25.09.2025 у справі № 440/9690/24, від 11.12.2025 у справі № 420/3504/25, від 23.12.2025 у справі № 240/4729/24, від у справі №420/3503/25 та інших.
Відповідно до наказу (розпорядження) №НОН-2724/ОС від 17.12.2024 про припинення трудового договору (контракту), ОСОБА_1 звільнена 18.12.2024, у зв`язку з переведенням до філії «Центр забезпечення виробництва» Акціонерного товариства «Українська залізниця» за п. 5 ст. 36 КЗпП України (а.с. 16 т.1). Звільнення на підставі п. 5 ст. 36 КЗпП України передбачає виплату роботодавцем у день звільнення позивачці усіх належних грошових сум та, у разі нездійснення повного розрахунку, - стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Матеріалами справи не містять належних та допустимих доказів, що АТ «Українська залізниця» виконало зазначений обов`язок та надало ОСОБА_1 письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені їй при звільненні - 18.12.2024. Натомість, 06 березня 2025 року представником позивачки було направлено адвокатський запит до Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» щодо надання інформації про нараховану та виплачену ОСОБА_1 заробітну плату та інші виплати за період з 01 січня 2022 року по день припинення трудових відносин (а.с. 196 т.1). Відповідь на цей запит разом із відповідними документами була надіслана 06 березня 2025 року за вихідним №НОК-18/356 (а.с. 196 т.1).
За таких обставин, саме 06 березня 2025 року представником позивачки було отримано документи, з яких вона могла достовірно встановити відомості щодо нарахування та виплати належних їй сум. Позов подано у квітні 2025 року, тобто у межах тримісячного строку, передбаченого частиною другою статті 233 КЗпП України.
При цьому відсутність доказів вручення ОСОБА_1 передбаченого статтею 116 КЗпП України письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні, унеможливлює визначення початку перебігу встановленого цією нормою тримісячного строку з будь-якої більш ранньої дати. Обов`язок доведення обставин, на які посилається сторона, покладається на неї, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Тому за відсутності доказів виконання роботодавцем передбаченого законом обов`язку щодо письмового повідомлення працівниці висновок про пропуск нею строку звернення до суду є необґрунтованим.
Отже, висновок суду першої інстанції про пропуск ОСОБА_1 строку звернення до суду зроблено без належного встановлення обставин щодо фактичного отримання нею письмового повідомлення, передбаченого статтею 116 КЗпП України, а тому не може бути визнаний обґрунтованим.
Посилання відповідача, що представник позивачки отримував відповідь на адвокатський запис раніше, до її звільнення 18.12.2024, не спростовує викладених вище висновків суду про обов`язок роботодавця, передбачений статтею 116 КЗпП України, щодо письмового повідомлення працівника в день виплати про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати.
За змістом ч.ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню пропорційно задоволеним позовним вимогам судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги (1262,56 грн + 1893,84 грн) у розмірі 3156,41 грн.
Суд звертає увагу, що, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 376, 381-383 ЦПК України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Рішення Центрального районного суду міста Дніпра від 28 жовтня 2025 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення середньої заробітної плати за час перебування у вимушеному прогулі, середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованість у розмірі 102554,80 грн, компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 19162,98 грн, середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні в сумі 34102,56 грн та моральну шкоду в розмірі 2000,00 грн, а всього 157820 (сто п`ятдесят сім тисяч вісімсот двадцять) грн 34 коп.
У задоволенні позовних вимог в іншій частині - відмовити.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 3156 (три тисячі сто п`ятдесят шість) грн 41 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 01 жовтня 2026 року.
Головуючий Т.П. Красвітна
Судді А.В. Гапонов
Л.П. Никифоряк