ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/6089/26 Справа № 199/15306/25 Суддя у 1-й інстанції - Богун О.О Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 вересня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Городничої В.С.,
суддів: Петешенкової М.Ю., Макарова М.О.,
за участю секретаря судового засідання - Глущенко О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у м.Дніпрі апеляційні скарги ОСОБА_1 та Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпра від 02 березня 2026 року у складі судді Богун О.О. у цивільній справі № 199/15306/25 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення витрат на поховання та стягнення моральної шкоди, -
ВСТАНОВИЛА:
У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернулася через суд з позовом, пред`явленим до АТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" АТ "Українська залізниця", на предмет стягнення з відповідача на свою користь витрат на поховання ОСОБА_2 у розмірі 25200 грн та моральну шкоду у розмірі 1 211 200 грн, обґрунтовуючи це тим, що 01 липня 2023 року приблизно о 13:00 годин на залізничній колії РФ «Придніпровська залізниця» у місті Дніпро, потягом «АТ Укрзалізниця» був смертельно травмований ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від наїзду рухомого складу залізничного транспорту. Позивач, яка є донькою загиблого, вважає, що електропотяг, яким було травмовано чоловіка, є джерелом підвищеної небезпеки, відповідальність за що несе саме відповідач, як власник. Позивач зазначала, що на поховання витратила 25 200 грн, що підтверджується квитанцією від 03 липня 2023 року, а тому вважає, що відповідач повинен відшкодувати їй такі витрати. В добровільному порядку відповідач відмовляється від відшкодування витрат на поховання батька, внаслідок чого позивач вважає її майнові права порушеними, захисту яких відшукує по суду.
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпра від 02 березня 2026 року позов ОСОБА_1 до АТ «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» про стягнення витрат на поховання та стягнення моральної шкоди задоволено частково.
Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 200 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Стягнуто з АТ «Українська залізниця» в дохід держави судовий збір у сумі 3 328 грн.
В іншій частині заявлених позовних вимог відмовлено в повному обсязі (а.с.136-140).
Рішення суду першої інстанції мотивовано доведеністю позивачем винної поведінки працівника відповідача, що є наслідком несення відповідальності перед позивачем самим відповідачем, як роботодавцем. Також суд першої інстанції встановив наявність моральних страждань позивача внаслідок загибелі її батька, що змінило її життєвий уклад та вважав доведеним розмір моральної шкоди у 200 000 грн, натомість, витрати на поховання у розмірі 25200 грн вважав недоведеними позивачем, адже матеріалами справи не встановлено понесення реальних фактичних таких витрат позивачем.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, у березні 2026 року ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Тарасенко В.Ю. в підсистемі "Електронний суд" подала апеляційну скаргу (а.с. 143-149), посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи в частині відмови у задоволенні вимог щодо стягнення з відповідача витрат на поховання батька, що призвело до порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду в оскаржуваній частині скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити такі позовні вимоги.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, встановивши вину відповідача, безпідставно не стягнув витрати на поховання батька позивачем, які є доведеними. Разом з цим не погодилась із розміром моральної шкоди, стягнутої судом першої інстанції з підстав неспівмірності із завданою шкодою та душевними стражданнями, враховуючи позбавлення її батька життя у зв`язку із халатним відношенням працівників відповідача до забезпечення елементарних заходів безпеки на залізничній колії.
Також не погодившись із рішенням суду першої інстанції, у квітні 2026 року АТ "Українська залізниця" в підсистемі "Електронний суд" подало апеляційну скаргу (а.с. 159-164), посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи в частині задоволених вимог позивача щодо стягнення з відповідача моральної шкоди, що призвело до порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду в оскаржуваній частині скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні цих позовних вимог.
Апеляційна скарга мотивована тим, що винні дії відповідача є недоведеними, враховуючи, що загиблий, в порушення Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України, які є публічними та обов`язковими для виконання громадян, усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачав його суспільно небезпечні наслідки і хоча і не бажав, але свідомо припускав їх настання. Постановою про закриття кримінального провадження встановлено причину загибелі ОСОБА_2 , а саме, порушення останнім Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України. Скаржник відзначає, що шкоду завдано внаслідок непрямого умислу загиблого, а тому, в порядку ч.5 ст. 1187 ЦК України, на відповідача не можна покладати обов`язок по відшкодуванню будь-якої шкоди. Безпідставне задоволення таких вимог позивача, на думку скаржника, потягло за собою і невірний розрахунок судового збору, який стягнутий з відповідача на користь держави.
У травні 2026 року ОСОБА_1 , скориставшись, своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, подала в підсистемі "Електронний суд" відзив на апеляційну скаргу АТ "Українська залізниця", де зазначила, що у даному випадку є наявною обопільна вина як загиблого, так і відповідача, який не забезпечив безпеку на залізничному транспорті, як це вірно встановлено судом першої інстанції. Вважає, що суд першої інстанції вірно визначився з наявною виною відповідача та його відповідальністю, однак невірно зменшив розмір моральної шкоди. Просила стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 1 211 200 грн та витрати на поховання батька у розмірі 25200 грн (а.с.188-193).
Відповідач АТ "Українська залізниця" своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, не скористалося та відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 не подавало, та, в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу «АТ Укрзалізниця» залишити без задоволення, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, а рішення скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог останньої про стягнення витрат на поховання, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 01 липня 2023 року приблизно о 13:00 годині на залізничній колії РФ «Придніпровська залізниця» у місті Дніпро, потягом «АТ Укрзалізниця» був смертельно травмований ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Електропотяг, яким було травмовано чоловіка, є джерелом підвищеної небезпеки. Позивачка звертається до суду як донька загиблого.
Суд першої інстанції вважав встановленим, що ОСОБА_1 , яка є донькою померлого ОСОБА_2 , нанесена моральна шкода, яка полягає у моральних стражданнях, котрі вона понесла у зв`язку зі смертю свого батька. При цьому, така шкода є неоціненною та такою, що не може бути відновлена.
Смерть ОСОБА_2 настала від тілесних ушкоджень, отриманих внаслідок наїзду на нього поїзда АТ «Українська залізниця» під керуванням локомотивної бригади в складі машиніста та його помічника, що перебуває у прямому причинному зв`язку із настанням смерті ОСОБА_2 . Отже, власником джерела підвищеної небезпеки є АТ «Українська залізниця».
Відтак, у позивача виникло право вимоги до відповідача АТ «Українська залізниця» як до власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки.
Разом з цим під час розгляду справи судом першої інстанції взагалі не встановлено, що подія трапилась внаслідок грубої необережності чи умислу потерпілого ОСОБА_2 , або внаслідок непереборної сили.
З`ясовуючи характер спірних правовідносин, судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідач, як роботодавець локомотивної бригади в складі машиніста та його помічника, в силу ст. 1172 ЦК України, несе обов`язок відшкодування моральної шкоди перед позивачем. При цьому відзначено, що завдана моральна шкода, яка полягає у тому, що позивачеві спричинені та будуть спричинятися протягом усього життя душевні страждання, відбулася зміна способу її життя та виникла необхідність докладати надзвичайних зусиль для подальшої організації життя. Відновити становище, яке існувало до смерті батька у житті позивача неможливо. Суд, керуючись ст.1167,1168 ЦК України, вважав доведеним розмір моральної шкоди у 200 000 грн.
Разом з цим суд першої інстанції не знайшов підстав для задоволення витрат позивача на поховання батька, у відповідності до ст. 1201 ЦК України, вважаючи відсутніми письмові докази таких витрат в матеріалах справи.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення з відповідача на користь поизвача витрат на поховання батька, з наступних підстав.
У відповідності до ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
За ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше якза зверненнямособи,поданим відповіднодо цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч. 1, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Згідно зі статтею 27 Конституції України кожна людина має невід`ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов`язок держави - захищати життя людини.
Статтею 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що право кожного на життя охороняється законом.
Підприємства залізничного транспорту загального користування забезпечують безпеку життя і здоров`я громадян, які користуються його послугами, а також безпеку руху поїздів, охорону навколишнього природного середовища згідно з чинним законодавством України. Безпека руху поїздів - це комплекс організаційних і технічних заходів, спрямованих на забезпечення безаварійної роботи та утримання в постійній справності залізничних споруд, колій, рухомого складу, обладнання, механізмів і пристроїв (частини перша-друга статті 11 Закону України «Про залізничний транспорт»).
Пунктом 100 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 квітня 1998року № 457, передбачено, що залізниці повинні забезпечувати потреби населення у пасажирських перевезеннях, безпеку користування залізничним транспортом, необхідні зручності, якісне обслуговування пасажирів на вокзалах і в поїздах, своєчасне перевезення і збереження багажу і вантажобагажу.
У той же час, Правилами безпеки громадян на залізничному транспорті України, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 19 лютого 1998 року № 54, заборонено: підходити ближче ніж на 0,5 метра до краю платформи після оголошення про подачу або прибуття поїзда до його повної зупинки; сидіти на краю посадкової платформи, перону; знаходитися на об`єктах залізничного транспорту в стані алкогольного сп`яніння (пункти 2.16, 2.19, 2.20).
Особливі правила статті 1187 ЦК України застосовуються тоді, коли шкоду завдано джерелом підвищеної небезпеки.
Сторонами у справі не оспорювалося, що рухомий потяг (залізничний рухомий склад) створює підвищену небезпеку для осіб, які перебувають поблизу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц (провадження № 14-497цс18) зазначено, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець.
Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини.
Згідно з частиною п`ятою статті 1187 ЦК України при завданні шкоди джерелом підвищеної небезпеки на особу, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не може бути покладено обов`язок з її відшкодування, якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Під непереборною силою необхідно розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (пункт 1 частини першої статті 263 ЦК України), тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого необхідно розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (наприклад, суїцид, умисний злочин).
Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом (частина друга статті 1193 ЦК України).
Положення статті 1193 ЦК України про зменшення розміру відшкодування з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються у випадках завдання шкоди майну, а також ушкодженням здоров`я фізичній особі. Підставою для цього може бути груба необережність потерпілого, наприклад перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо.
Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (частина друга статті 1193 ЦК України), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дій, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо).
Колегія суддів наголошує, що суд першої інстанції, вирішуючи спір по суті, встановив, що причиною загибелі ОСОБА_2 стали травми, завдані внаслідок зіткнення з потягом, які були спричинені джерелом підвищеної небезпеки у зв`язку зі здійсненням експлуатації останнього та власною необережністю ОСОБА_2 , чого не заперечував відповідач як в суді першої інстанції, так і при розгляді апеляційної скарги.
Одночасно, у справі, яка переглядається колгеією суддів, не встановлено наявності умислу потерпілої особи або існування обставин непереборної сили при завданні шкоди джерелом підвищеної небезпеки, що також не спростовано відповідачем жодним письмовим доказом.
Колегія суддів відзначає, що доводи скаржника АТ "Українська залізниця" щодо відсутності відповідальності перед позивачем, відкидає з огляду на те, що суд першої інстанції зробив правильні висновки про наявність правових підстав для покладення на відповідача цивільно-правової відповідальності з відшкодування позивачеві, як доньці загиблого, моральної шкоди, вірно застосувавши норми матеріального права.
При визначенні розміру моральної шкоди, судом першої інстанції правильно застосовано положення частини другої статті 1193 ЦК України щодо зменшення розміру моральної шкоди, який просила стягнути поизвач на свою користь з відповідача.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанцій щодо наявності підстав для відшкодування завданої позивачеві моральної шкоди, яка пов`язана з глибокими емоційними переживаннями та моральними стражданнями через передчасну смерть близької людини, порушення укладу їх життя. Факт загибелі рідної людини є безумовним свідченням спричинення позивачам глибоких моральних страждань.
З урахуванням відсутності доказів порушення працівниками залізниці правил безпеки руху або експлуатації транспорту, водночас за наявності особистої необережності потерпілої особи, глибини та тривалості моральних страждань позивача, а також принципів розумності, пропорційності та справедливості, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 200 000 грн.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 06 липня 2026 року у справі №173/2934/25.
Доводи скаржника ОСОБА_1 щодо безпідставного зменшення розміру моральної шкоди колегія суддів до уваги не приймає, оскільки гроші виступають еквівалентом завданої моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та справедливої сатисфакції потерпілому. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.
Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду: від 25 травня 2022року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), від 23 листопада 2022 року у справі № 686/13188/21 (провадження № 61-3943св22), від 19 квітня 2023 року у справі № 336/10216/21 (провадження № 61-73св23).
Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19, провадження № 14-24цс21).
Розмір відшкодування моральної шкоди не є сталою величиною, а визначається судом в кожному конкретному випадку з урахуванням усіх обставин справи й доведеності позову.
Колегія суддів відзначає, що суд першої інстанцій правильно визначився з характером спірних правовідносин, підставами для відшкодування моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, та, надавши належну правову оцінку обставинам завдання шкоди, поведінці загиблого, а також глибині моральних страждань, завданих ОСОБА_1 у зв`язку зі смертю найближчої їй людини, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення на користь позивача на відшкодування моральної шкоди 200 000 грн, що скаржником ОСОБА_1 не спростовано.
Подібні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах: від 13 липня 2023року у справі № 203/2786/17 (провадження № 61-3193св23), від 05 січня 2024року у справі № 629/2371/23 (провадження № 61-15421св23) та інших.
Колегія суддів не знаходить підстав для висновку про те, що при визначені розміру відшкодування порушено принципи розумності, пропорційності та справедливості. Доводи апеляційних скарг ОСОБА_1 та АТ "Українська залізниця" в цій частині зазначених висновків не спростовують, вони зводяться до переоцінки доказів.
У постанові від 27 квітня 2026 року у справі № 451/997/24 (провадження № 61-7514св25) Верховний Суд, застосовуючи положення статей 1167, 1168, 1187, 1193 ЦК України, зазначив, що встановлення факту загибелі особи внаслідок контакту з рухомим рейковим транспортом, тобто джерелом підвищеної небезпеки, за відсутності доведеного умислу потерпілого або обставин непереборної сили є достатньою підставою для покладення на володільця такого джерела цивільно-правової відповідальності за завдану моральну шкоду. Верховний Суд наголосив, що власник (володілець) джерела підвищеної небезпеки відповідає за завдану шкоду незалежно від вини та може бути звільнений від відповідальності лише у разі доведення того, що шкода настала внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого на заподіяння шкоди самому собі.
Аналогічний підхід викладено у постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2025 року у справі № 452/5127/23 (провадження № 61-7522св25), у якій суд зазначив, що АТ «Укрзалізниця» не спростувало презумпцію відповідальності як володілець джерела підвищеної небезпеки та не довело наявності підстав для звільнення від відповідальності, передбачених частиною п`ятою статті 1187 ЦК України. Верховний Суд звернув увагу на те, що встановлена судами груба необережність потерпілого не виключає відповідальності володільця джерела підвищеної небезпеки, а може бути врахована лише при визначенні розміру відшкодування відповідно до статті 1193 ЦК України. При цьому суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про наявність у членів сім`ї загиблого моральних страждань, спричинених втратою близької людини, та визнав обґрунтованим часткове задоволення позову з урахуванням особистої грубої необережності потерпілого.
Однак, переглядаючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні на користь позивача з відповідача витрат на поховання у розмірі 25200 грн, суд першої інстанції не врахував наявний в матеріалах справи товарний чек №182 від 03 липня 2023 року (а.с.34) на суму 25200 грн, де зазначено про придбання позивачем ритуальної атрибутики.
Враховуючи, що як судом першої інстанції, так і при розгляді апеляційних скарг встановлено відповідальність відповідача перед позивачем, в силу ст. 1167,1168,1172,1187,1193 ЦК України, то це є підставою і для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на поховання батька у розмірі 25200 грн, що колегія суддів вважає доведеним скаржником ОСОБА_1 та не спростованим скаржником АТ "Українська залізниця".
З наведеного слід наголосити, що доводи скаржника ОСОБА_1 в частині стягнення витрат на поховання батька з відповідача у розмірі 25200 грн знайшли своє підтвердження та ґрунтуються на законних підставах.
Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Колегія суддів наголошує, що доводи скаржника АТ "Українська залізниця" не спростували правомірних висновків суду в оскаржуваній цим скаржником частині, тому належить дійти висновку, що рішення суду в оскаржуваній частині залишається без змін.
Разом з цим, враховуючи, що доводи скаржника ОСОБА_1 частково знайшли своє підтвердження, були прийняті колегією суддів до уваги, а суд першої інстанції, в порушення норм як матеріального, так і процесуального права, не з`ясував належним чином обставин справи, не дослідив належним чином письмових доказів в частині витрат позивача на поховання батька, дійшовши помилкового висновку про відмову у задоволенні таких вимог, тому колегія суддів вважає, що це є підставою для скасування рішення суду першої інстанції в цій частині, в розумінні ст. 376 ЦПК Укаїни.
Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпра від 02 березня 2026 року в частині оскарження ОСОБА_1 відмови у витратах на поховання постановлено з порушенням норм як матеріального, так і процесуального права, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню в цій частині із задоволенням таких позовних вимог в редакції цієї постанови.
Керуючись ст. ст. 141, 259, 367, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" - залишити без задоволення.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпра від 02 березня 2026 року - скасувати в частині відмови позовних вимог ОСОБА_1 щодо витрат на поховання та ухвалити в цій частині нове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення витрат на поховання - задовольнити.
Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 витрати на поховання у розмірі 25200 грн.
В іншій частині рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпра від 02 березня 2026 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошені "22" вересня 2026 року.
Повний текст постанови складено "01" жовтня 2026 року.
Головуючий: В.С. Городнича
Судді: М.Ю. Петешенкова
М.О. Макаров