ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
__________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 жовтня 2026 року
м. Харків
справа № 644/842/26
провадження № 22-ц/818/5792/26
Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Тичкової О.Ю.,
суддів - Маміної О.В., Пилипчук Н.П.
сторони справи:
позивач - Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі»
відповідач - ОСОБА_1
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , на ухвалу Індустріального районного суду м. Харкова від 23 липня 2026 року постановлену у складі судді Паляничко Д.Г.,-
ВСТАНОВИВ:
30.01.2026 КП «ХТМ» в особі філії «Харківзбут» звернулось до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, абонентського обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових систем холодного водопостачання та водовідведення у сумі 21 628,87 грн.
03 березня 2026 року відповідач ОСОБА_1 звернувся з зустрічною позовною заявою, просив: зобов`язати КП «Харківські теплові мережі» припинити нечесну підприємницьку діяльність щодо позивача та виконати норми Законів України, зобов`язати відповідача підготувати та укласти з позивачем договір на надання послуг опалення та гарячого водопостачання; стягнути з відповідача моральної шкоди та шкоди честі та гідності позивача, завданої позивачем протиправними діями, що вчинялися відповідачем протягом багатьох років, у сумі 216 000 грн; зобов`язати відповідача передати позивачу будь-які персональні документи та дані позивача, що зберігаються у відповідача, та заборонити збирати та використовувати їх у подальшому; притягнути відповідача до відповідальності у порядку ст. 188-39 КУпАП та згідно ст. 182 КК України; надати тлумачення слова «виключно» у ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» п. 1. Надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
Зустрічний позов обґрунтований тим, що КП «ХТМ» веде нечесну підприємницьку діяльність, не укладає з ОСОБА_1 договір на надання житлово-комунальних послуг, як того вимагає ст.19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», що має наслідком порушення вимог ст.21 Закону України «Про захист прав споживача» (вільне волевиявлення) та ст.20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», за змістом якої споживач може оплачувати послуги лише за договором; тоді як односторонній правочин створює наслідки лише для особи, яка його вчинила (ст.202 ЦК України). За відсутності укладеного між сторонами договору заперечує правильність розрахунку заборгованості, заявленої до стягнення, як визначеної неналежним способом, та наголошує, що стаття 21 Закону України «Про захист прав споживачів» забороняє вимагати оплати послуг, якщо споживач не дав згоди на її отримання, а будь-яка угода з використання нечесної підприємницької діяльності є недійсною.
27 травня 2026 року відповідач ОСОБА_1 подав до суду заяву про уточнення позовних вимог за зустрічним позовом, доповнивши їх додатковими вимогами про визнання позовних вимог КП «Харківводоканал» та КП «ХТМ» безпіставними, недоведеними та такими, що мають ознаки шахрайства; встановлення відсутності будь-яких фінансових відносин та зобов`язань між КП «Харківводоканал» та КП «ХТМ» та ОСОБА_1 ; визнання, що перебуваючи у Польщі з березня 2022 року, ОСОБА_2 жодним чином не може отримувати послуги від КП «Харківводоканал» та КП «ХТМ»; визнати відсутність будь-яких фінансових відносин та зобов`язань між КП «Харківводоканал» та КП «ХТМ» та ОСОБА_2 ; відшкодування ОСОБА_2 моральні збитки, завдані необґрунтованим звинуваченням у нібито не існуючому боргу перед КП «Харківводоканал» та КП «ХТМ».
Ухвалою Індустріального районного суду м. Харкова від 23 липня 2026 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 про захист прав споживачів та уточнення до неї повернуто позивачу. Роз`яснено ОСОБА_1 право на звернення до суду з цим позовом в загальному порядку.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що вимоги за первісним позовом та зустрічним мають різні предмети доказування, крім того у зустрічній позовній заяві об`єднано кілька вимог, які підлягають розгляду в порядку різних видів судочинства, їх сумісний розгляд є недоцільним, у зв`язку з чим підстави для прийняття зустрічного позову відсутні.
Не погодившись з ухвалою суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій посилаючись на не повне з`ясування обставин справи просив ухвалу скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про об`єднання основного та зустрічного позовів.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд дійшов хибного висновку про те, що вимоги за первісним позовом та зустрічним мають різні предмети доказування та не є взаємопов`язані. Вимоги зустрічного позову виникають з тих самих правовідносин, що й позову КП «ХТМ», зустрічний позов був поданий з дотриманням усіх норм законодавства, позовні вимоги взаємопов`язані і їх спільний розгляд є доцільним. Також, задоволення зустрічного позову може виключати повністю або частково задоволення первісного позову.
Згідно з частиною 2 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9,10, 14, 19, 37- 40 частини 1 статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
З огляду на те, що апеляційна скарга подана на ухвалу суду про повернення заяви позивачеві, яка входить до переліку ухвал суду зазначених у частині 2 статті 369 ЦПК України і апеляційні скарги на які розглядаються без повідомлення учасників справи, дана справа підлягає розгляду за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення її учасників.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд апеляційної інстанції розглядає апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Індустріального районного суду м. Харкова від 23 липня 2026 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на підставі частини 1 статті 369 ЦПК України.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України - в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частин 1-3 статті 193 ЦПК України відповідач має право пред`явити зустрічний позов у строк для подання відзиву.
Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.
Вимоги за зустрічним позовом ухвалою суду об`єднуються в одне провадження з первісним позовом.
Отже, прийняття зустрічного позову можливе за дотримання умов, передбачених частиною 2 статті 193 ЦПК України, і залежить від того, наскільки суд вважає за доцільне розглядати цей позов у одному провадженні з первісним.
Аналіз вказаних положень закону свідчить про те, що зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин, або коли вимоги за позовами можуть зараховуватися, або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Вимоги за зустрічним позовом ухвалою суду об`єднуються в одне провадження з первісним позовом.
За своєю сутністю зустрічний позов є матеріально-правовою вимогою відповідача до позивача, яка заявляється для сумісного розгляду з первісним позовом з метою захисту прав відповідача, оскільки задоволення його вимог виключає задоволення вимог позивача.
При поданні зустрічного позову позивач за первісним позовом стає відповідачем за зустрічним позовом, а відповідач займає процесуальне становище позивача. При цьому, пред`являючи зустрічний позов, відповідач завжди має переслідувати одночасно дві цілі: захистити своє порушене чи оспорене право та захиститися проти вимог позивача.
Умовами пред`явлення зустрічного позову є: взаємопов`язаність зустрічного позову з первісним, що виявляється у тому, що вони виникають з одних правовідносин; доцільність сумісного розгляду основного і зустрічного позовів, оскільки це дозволяє більш повно і об`єктивно дослідити обставини справи, встановити фактичні взаємовідносини сторін, виключити ухвалення взаємосуперечливих чи взаємовиключних судових рішень.
Отже, зустрічний позов є матеріально-правовою вимогою відповідача до позивача, яка заявляється для сумісного розгляду з первісним позовом з метою захисту прав відповідача, оскільки задоволення його вимог унеможливлює задоволення вимог позивача. Зустрічний позов має бути пред`явлений лише до первісного позивача (або одного зі співпозивачів). Умовою пред`явлення зустрічного позову є його взаємопов`язаність із первісним; взаємопов`язаність позовів виявляється у тому, що вони виникають з одних правовідносин.
Подібні за змістом правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 200/22329/14-ц (провадження № 14-483цс19), постанові Верховного Суду у справі № 638/6226/21 (провадження № 61-9559св23).
Ураховуючи викладене, взаємна пов`язаність зустрічного та первісного позовів може виявлятись у наступному: обидва позови взаємно пов`язані, і їх спільний розгляд сприятиме оперативному та правильному вирішенню спору, взаємна пов`язаність первісного і зустрічного позову може виражатись у підставах цих позовів або поданих доказах; вимоги за зустрічним та первісним позовами можуть зараховуватись; задоволення зустрічного позову виключатиме повністю або частково задоволення первісного позову.
Подання такого зустрічного позову має на меті не лише довести відсутність у позивача матеріально-правової підстави на задоволення первісного позову, з яких випливає суб`єктивне право позивача за первісним позовом, а й захистити права відповідача в обраний ним спосіб. У таких випадках задоволення зустрічного позову тягне за собою відмову у первісному позові повністю або частково.
Подібні за змістом правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 522/14499/21 (провадження № 61-10754св22).
Як вбачається з матеріалів справи предметом первісного позову є стягнення з відповідача на користь КП «ХТМ» заборгованості за комунальні послуги у сумі 21628,87 грн.
Предметом зустрічного позову є вимоги про є відшкодування моральної шкоди заданої порушенням честі та гідності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , вимоги щодо зобов`язання КП «ХТМ» щодо укладення з відповідачем договору про надання послуг з опалення та гарячого водопостачання, щодо зобов`язання КП «ХТМ» передати будь-які персональні данні та заборони щодо їх використання.
Отже здійснюючи порівняльний аналіз, колегія суддів приходить до висновку що предмет та підстави первісного і зустрічного позові не є тотожними. Відповідно, різними є й предмети доказування за ними. Зв`язок між вимогами зустрічного та первісного позовів є лише опосередкованим, а тому спільний розгляд первісного та зустрічного позовів у цій справі не є доцільним та матиме наслідком зволікання зі своєчасним розглядом справи.
Крім того, суд звертає увагу, що зі змісту заявлених відповідачем зустрічних позовних вимог убачається, що вони пред`явлені не лише до КП «ХТМ», яке є позивачем у первісній справі, а й до КП «Харківводоканал», при цьому як співпозивача у зустрічній позовній заяві зазначено ОСОБА_3 .
Разом з тим КП «Харківводоканал» та ОСОБА_3 не є учасниками справи за первісним позовом, а відтак не мають у межах даного провадження відповідного процесуального статусу.
Відповідно до частини першої статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 49 ЦПК України відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом. При цьому частиною першою статті 193 ЦПК України прямо передбачено, що право на пред`явлення зустрічного позову належить саме відповідачу.
Отже, зустрічний позов є самостійним способом захисту відповідачем своїх прав у вже відкритому провадженні та за своєю процесуальною природою передбачає наявність взаємопов`язаних вимог у межах уже існуючого спору, а не довільне розширення суб`єктного складу учасників справи шляхом залучення нових осіб як позивачів чи відповідачів.
Отже, зустрічний позов є самостійним способом захисту відповідачем своїх прав у вже відкритому провадженні та за своєю процесуальною природою передбачає наявність взаємопов`язаних вимог у межах уже існуючого спору, а не довільне розширення суб`єктного складу учасників справи шляхом залучення нових осіб як позивачів чи відповідачів.
Згідно з частиною другою статті 193 ЦПК України зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом лише за умови, якщо обидва позови є взаємопов`язаними і їх спільний розгляд є доцільним, зокрема коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може повністю чи частково виключити задоволення первісного позову.
Водночас наведені положення процесуального закону не передбачають можливості пред`явлення в межах зустрічного позову вимог за участю осіб, які не є учасниками первісної справи, якщо такі особи фактично залучаються до спору як самостійні позивачі або відповідачі.
При цьому ЦПК України встановлює окремий процесуальний порядок вступу у справу осіб, які не є її учасниками. Зокрема, відповідно до частини першої статті 52 ЦПК України треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу шляхом подання позову до однієї або декількох сторін, а питання про їх вступ до справи вирішується судом.
Таким чином, зазначення у зустрічній позовній заяві КП «Харківводоканал» як відповідача та ОСОБА_3 як співпозивача фактично свідчить про формування нового суб`єктного складу спору, який не відповідає складу учасників первісної справи. Вирішення таких вимог у межах цього провадження призвело б до розгляду судом спору між особами, які до моменту подання зустрічної позовної заяви учасниками даної справи не були, що не відповідає процесуальній конструкції зустрічного позову, визначеній статтею 193 ЦПК України.
Окремо колегія суддів, звертає уваго що відповідачем ОСОБА_1 серед іншого були також заявлені вимоги що за своїм предметом також не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, що унеможливлює їх спільний розгляд із первісним позовом, зокрема вимоги щодо притягнення КП «ХТМ» до відповідальності у порядку ст. 188-39 КУпАП та згідно ст. 182 КК України, та надання тлумачення слова «виключно» у ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» п. 1. Надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Отже, визначальним для можливості розгляду вимоги в порядку цивільного судочинства є її належність до предметної юрисдикції цивільного суду.
Як убачається зі змісту зустрічної позовної заяви, відповідач, серед іншого, просить суд надати тлумачення положення нормативно-правового акту, а також фактично ставить питання про притягнення КП «ХТМ» до відповідальності в порядку адміністративного та кримінального судочинства.
Зазначені вимоги не можуть бути предметом розгляду в межах даної цивільної справи.
Щодо вимоги про тлумачення норми права колегія суддів зазначає, що суд у порядку цивільного судочинства здійснює правосуддя шляхом вирішення конкретного спору про право та застосування відповідних норм права до встановлених у справі правовідносин. Надання абстрактного, самостійного та загальнообов`язкового тлумачення положень закону поза межами вирішення конкретного спору не є способом захисту цивільного права, передбаченим цивільним процесуальним законом.
При цьому суд зауважує, що здійснення тлумачення норм права є невід`ємною складовою правозастосовної діяльності суду та здійснюється ним у процесі вирішення конкретного спору для встановлення змісту правової норми та її належного застосування до спірних правовідносин. Водночас таке тлумачення не є самостійним способом захисту права та не передбачає надання судом абстрактного роз`яснення змісту норми права поза межами вирішення конкретного спору.
Таким чином, суд має право тлумачити та застосовувати норми закону при розгляді конкретної справи, однак вимога про надання самостійного тлумачення положення закону, яка не спрямована на вирішення конкретного спору про право та не пов`язана безпосередньо з вирішенням інших заявлених позовних вимог, не є належним предметом позову в порядку цивільного судочинства.
При цьому відповідно до статей 147 та 150 Конституції України Конституційний Суд України здійснює офіційне тлумачення Конституції України. Чинна редакція Конституції України після внесення змін Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII не відносить до повноважень Конституційного Суду України здійснення офіційного тлумачення законів України.
Таким чином, суд першої інстанції не позбавлений права тлумачити положення ЦПК України при вирішенні конкретної справи, проте вимога про надання такого тлумачення як самостійного результату судового розгляду не є належним предметом позову та не може бути прийнята до спільного розгляду з первісним позовом.
Крім того, не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства заявлені відповідачем вимоги про притягнення КП «ХТМ» до відповідальності в порядку Кодексу адміністративного судочинства України та Кримінального кодексу України.
Так, адміністративне судочинство відповідно до статті 2 КАС України спрямоване на вирішення публічно-правових спорів, а предметна юрисдикція адміністративних судів визначається положеннями статті 19 КАС України. Адміністративна юрисдикція охоплює, зокрема, спори фізичних та юридичних осіб із суб`єктами владних повноважень щодо оскарження їхніх рішень, дій чи бездіяльності, а не питання притягнення будь-якої юридичної особи до адміністративної відповідальності за правилами цивільного судочинства.
Таким чином, саме по собі посилання відповідача на положення КАС України не надає цивільному суду повноважень розглядати вимоги, які за своєю природою належать до адміністративної юрисдикції, а тим більше - вирішувати питання про притягнення особи до відповідальності в межах цивільного провадження.
Не належить до предмета цивільного судочинства і вимога про притягнення КП «ХТМ» до кримінальної відповідальності.
Відповідно до статті 2 Кримінального кодексу України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого КК України. Вина особи має бути доведена у встановленому законом порядку та встановлена обвинувальним вироком суду.
Питання щодо наявності підстав для кримінальної відповідальності, внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, здійснення досудового розслідування та подальшого судового розгляду вирішуються у порядку, встановленому кримінальним процесуальним законодавством, а не шляхом пред`явлення зустрічного позову в цивільній справі.
Отже, цивільний суд у межах розгляду даної справи не наділений процесуальними повноваженнями притягувати особу до кримінальної відповідальності або вирішувати питання про наявність складу кримінального правопорушення.
Таким чином, заявлені відповідачем вимоги про надання самостійного тлумачення норми права, а також про притягнення КП «ХТМ» до адміністративної та кримінальної відповідальності за своєю правовою природою не належать до предмета цивільної юрисдикції та не можуть бути розглянуті судом у межах даного цивільного провадження.
Зважаючи, що зустрічний позов містить вимоги що не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, висновки суду першої інстанції про неможливість спільного розгляду позовів є обґрунтованими.
Доводи відповідача, що вимоги зустрічного позову виникають з тих самих підстав, а тому задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову, не є обґрунтованими, а тому відсутні встановлені процесуальним законом підстави для спільного розгляду обох позовів.
Як зазначено, зокрема, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.08.2023 у справі № 752/2177/22 (провадження № 61-4447св23) доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута. Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21.10.2010).
У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 237/3566/17 (провадження № 61-13886св21) вказано, що: «право на пред`явлення зустрічної позовної заяви не є абсолютним; подаючи зустрічну позовну заяву, заявник повинен дотримуватись вимог ЦПК України щодо її подання. Зустрічна позовна заява, подана з порушенням вимог частин першої та другої статті 193 цього Кодексу, ухвалою суду повертається заявнику. Копія зустрічної позовної заяви долучається до матеріалів справи (стаття 194 ЦПК України). Отже, зустрічна позовна заява, подана до суду поза межами строку для подання відзиву, підлягає поверненню судом заявнику».
За таких обставин суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про відсутність підстав для прийняття зустрічного позову відповідача.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Враховуючи наведене та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для скасування оскаржуваної ухвали суду з підстав, що зазначені в апеляційній скарзі. Таким чином апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, як таку, яка постановлена з додержанням вимог закону.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст.367,368,369,375,381,382,383,384 ЦПК України суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Індустріального районного суду м. Харкова від 23 липня 2026 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: О.Ю. Тичкова
Судді: О.В. Маміна
Н.П. Пилипчук