ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
__________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 жовтня 2026 року
м. Харків
справа № 645/3265/13
провадження № 22-ц/818/5729/26
Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Тичкової О.Ю.,
суддів - Пилипчук Н.П., Шабельнікова С.К.,
сторони справи:
скаржник - ОСОБА_1 ,
державні виконавці - Волобуєва Олена Вікторівна, Новицька Ольга Олександрівна,
заінтересовані особи - Немишлянський відділ державної виконавчої служби у м. Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Євроальтернатива», Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінактив», Акціонерне товариство «Укрсиббанк», Акціонерне товариство «Перший український міжнародний банк»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Немишлянського районного суду м. Харкова від 16 липня 2026 року в складі суді Алтухової О.Ю.,
ВСТАНОВИВ:
В липні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії та бездіяльність Немишлянського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, в якій просив:
1. поновити пропущений процесуальний строк для подання скарги на дії та рішення посадових осіб органу державної виконавчої служби, визнавши причини його пропуску поважними;
2. прийняти скаргу до розгляду та відкрити провадження у справі;
3. визнати неправомірними дії старшого державного виконавця Немишлянського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Новицької Ольги Олександрівни та заступника начальника відділу Волобуєвої Олени Вікторівни у зведеному виконавчому провадженні № 60941620 щодо накладення арешту та примусового списання цільового грошового забезпечення військовослужбовця з банківського рахунку в АТ «Укрексімбанк» (IBAN: НОМЕР_1 ) та цільової державної допомоги за програмою «Ветеранський спорт» з рахунку в АТ «Універсал Банк» (IBAN: НОМЕР_2 );
4. визнати неправомірними дії старшого державного виконавця Немишлянського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Новицької Ольги Олександрівни та заступника начальника відділу Волобуєвої Олени Вікторівни щодо здійснення заходів примусового стягнення коштів в умовах юридичної відсутності належних стягувачів (без здійснення процесуального правонаступництва) у виконавчих провадженнях № 53643752 та № 48510218;
5. зобов`язати старшого державного виконавця Немишлянського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Новицьку Ольгу Олександрівну та заступника начальника відділу Волобуєву Олену Вікторівну невідкладно зняти арешт з мого поточного рахунку в АТ «Укрексімбанк» (IBAN: НОМЕР_1 );
6. визнати протиправними та скасувати постанови старшого державного виконавця Немишлянського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Новицької Ольги Олександрівни від 29.06.2026 року про зміну (доповнення) реєстраційних даних, а також похідні від них постанови про стягнення виконавчого збору у розмірах 312 091,30 грн та 106 614,65 грн у виконавчих провадженнях, що входять до складу ЗВП № 60941620;
7. зобов`язати Немишлянський відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції усунути допущені порушення моїх майнових прав шляхом повернення мені, ОСОБА_1 , безпідставно та незаконно стягнутих коштів у загальному розмірі 243 612,78 грн шляхом їх перерахування з депозитних рахунків Немишлянського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на рахунок АТ «Укрексімбанк» (IBAN: НОМЕР_1 );
8. зобов`язати Немишлянський відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції закінчити (закрити) виконавчі провадження № 53643752 та № 48510218, що входять до складу ЗВП № 60941620, у зв`язку з відсутністю належного стягувача та об`єктивною неможливістю їх виконання у встановленому законом порядку.
Ухвалою Немишлянського районного суду м. Харкова від 16 липня 2026 року скаргу ОСОБА_1 на дії та бездіяльність Немишлянського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України повернуто без розгляду.
Ухвала мотивована тим, що зазначені ОСОБА_1 підстави для поновлення строку на звернення зі скаргою до суду не є поважними, оскільки вони не пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для заявника подати скаргу у встановлений законом строк.
Не погодившись з ухвалою суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права просив ухвалу скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд дійшов хибного висновку про неповажність причин пропуску, проігнорувавши той факт, що заявник діяв виключно в правовому полі. Зазначає що здійснював безперервний і послідовний захист свої прав, надав усі можливі докази на підтвердження вказаних фактів. Щодо пропуску строку на звернення до суду, апелянт зазначає що вказане спричинено здійсненням юрисдикційної помилки та зверненням до неналежного органу судової влади для захисту своїх прав та з подальшим погіршенням фізичного та психологічного стану.
Частиною 13 статті 7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
З частини 2 статті 369 ЦПК України вбачається, що апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37 - 40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Аналізуючи наведені норми права, судова колегія вважає за необхідне розглянути справу в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах питання, що було предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Однією з основних засад судочинства, визначених п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду.
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій.
На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. Під добросовісністю треба розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборону зловживати наданими правами.
Відповідно до ч.ч.1- 4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Як встановлено судом та підтверджується даними листа Харківського міжрегіонального управління України Немишлянського відділу державної виконавчої служби м. Харків від 01.09.2026 №35188 в Немишлянському відділі державної виконавчої служби у м. Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України перебуває зведене виконавче провадження № 60941620 про стягнення боргу з ОСОБА_1 до складу якого входить провадження:
№ 53643752 з примусового виконання виконавчого листа №645/3265/13-ц виданого 23.12.2016 року Фрунзенським районним судом м. Харкова про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за договорами про надання споживчого кредиту в загальній сумі 23717,17 доларів США яке відкрито 03.04.2017 року.
№ 48510218 з примусового виконання виконавчого листа №2/2018/1850/2012/13 виданого 14.10.2013 року Київським районним судом м. Харкова про стягнення з ОСОБА_1 суми заборгованості у розмірі 68700,97 доларів США, 621,68 Євро та 804,75 грн судових витрат, яке було відкрито 20.08.2015 року.
Перевіркою АСВВП встановлено що 24.02.2026 року старшим державним виконавцем Новицькою О.О. було винесено постанову про арешт коштів боржника.
06.04.2026 року старшим державним виконавцем Новицькою О.О. було винесено постанови про розшук майна боржника та його арешт.
Крім того зі змісту листа Харківського міжрегіонального управління України Немишлянського відділу державної виконавчої служби м. Харків від 06.05.2026 року №28248 вбачається що 24.04.2026 року від ОСОБА_1 надійшла заява про визначення поточного рахунку для здійснення видаткових операцій у виконавчому проваджені № 53643752.
24.04.2026 року старшим державним виконавцем Новицькою О.О. було винесено постанову про визначення поточного рахунку фізичної особи - боржника у банку для здійснення видаткових операцій.
11.05.2026 року ОСОБА_1 було складено заяву на адресу Немишлянського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про зняття арешту з коштів фізичної особи, на які заборонено накладати арешт, та негайне повернення безпідставно і протиправно стягнутих коштів, у якій заявник зокрема зазначив про ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження № 53643752, внаслідок чого він дійшов висновку, що дії державного виконавця щодо накладення арешту на його рахунок НОМЕР_1 та подальше примусове списання коштів є грубим порушенням норм чинного законодавства.
Разом з тим, матеріали справи також містять копію заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Ісмаілова Р.Г., подану на адресу Немишлянського відділу державної виконавчої служби, яка згідно з відповіддю ВДВС від 06.05.2026 року за № 28248 надійшла адресату 15.04.2026 року. У вказаній заяві представник Деонеги О.В., зокрема, зазначає про свою обізнаність щодо винесення у виконавчому провадженні № 53643752 постанови від 24.02.2026 року про арешт коштів боржника та просить припинити примусове списання коштів з рахунків його довірителя.
Статтею 129-1 Конституції України гарантовано, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення (стаття 129 Конституції України).
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Виконання судового рішення відповідно до змісту Рішення Конституційного Суду України від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 у справі № 1-7/2013 є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
Згідно зі статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (частина перша статті 74 Закону України «Про виконавче провадження»).
Частиною п`ятою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Рішення виконавця про відкладення проведення виконавчих дій може бути оскаржене протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з положеннями пункту а) частини першої, частини другої статті 449 ЦПК України, у редакції, яка діяла на час подання скарги, скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи.
Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 920/149/18 зроблено правові висновку щодо співвідношення загальної та спеціальної норми, згідно з якими норми, передбачені Закону України «Про виконавче провадження», є загальними, а норми, передбачені процесуальним кодексом, є спеціальними, тому строк на оскарження необхідно обраховувати в календарних днях.
Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 361/1335/20, від 02 листопада 2021 року у справі № 753/3465/20, від 17 березня 2023 року у справі № 367/7831/19, від 13 червня 2023 року у справі № 638/5995/16-ц, від 30 червня 2023 року у справі № 206/1451/19 , від 10 квітня 2024 року у справі № 395/1003/13-ц, від 05 вересня 2025 року у справі № 2-2170/11.
Практика правозастосування частини п`ятої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» є сталою.
Відповідно до статті 122 ЦПК України строки, встановлені законом або судом, обчислюються роками, місяцями і днями, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Згідно зі статтею 123 ЦПК України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
Системний аналіз вказаних процесуальних норм разом з положеннями пункту «а» частини першої статті 449 ЦПК України, статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» свідчить про те, що перебіг десятиденного строку для оскарження рішення, дій чи бездіяльності виконавця починається з наступного дня після настання події, з якою пов`язано його початок, тобто після фактичної або можливої обізнаності особи про порушення її прав і свобод (постанови Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 143/950/19, від 28 грудня2020 року у справі № 501/3532/18, від 03 лютого 2021 року у справі № 2-1441/10).
У постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 466/948/19 вказано, що строки на подання скарги є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається у скарзі у вигляді клопотання. При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби суд має виходити з того, що у відповідному законодавстві не міститься перелік таких поважних причин, їх з`ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. Якщо скаргу подано з пропуском строку, встановленого законом, та відсутнє клопотання про його поновлення, така скарга суддею одноособово залишається без розгляду при її прийнятті та повертається заявникові. Водночас заявникові може бути роз`яснено право на повторне звернення до суду на загальних підставах. З`ясування обставин дотримання заявником процесуального строку на звернення до суду зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, наявності клопотання про його поновлення зазначеного строку та поважних причин для його поновлення має першочергове значення, оскільки правовим наслідком недотримання встановленого законом строку звернення із скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, відсутності поважності причин для його поновлення, є залишення скарги без розгляду та повернення її заявникові.
Верховний Суд підкреслював, що: законодавець не відносить пропуск строку на подання скарги на дії виконавця до підстав відмови у задоволенні скарги; пропуск строку на подання скарги на дії виконавця є підставою для залишення скарги без розгляду (постанова Верховного Суду від 26 лютого 2025 року у справі № 361/717/13-ц).
У пункті 5 частини третьої статті 2 ЦПК України вказано, що основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України)
Відповідно до статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Частиною першою статті 127 ЦПК України визначено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Відповідно до вимог частини другої статті 449 ЦПК України у разі подання скарги з пропуском строку і за відсутності поважних причин для його поновлення та клопотання особи, яка подає скаргу, така скарга залишається судом без розгляду.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Згідно правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 жовтня 2021 року в справі № 2-8754/11 (провадження № 61-9397св21) суди в кожному випадку повинні з`ясовувати предмет розгляду скарги та в залежності від цього коли заявник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права та чи дотримано ним строк звернення до суду зі скаргою, встановлений статтею 449 ЦПК України».
За змістом постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2022 року по справі № 761/38464/20 (провадження № 61-7465св22) «перебіг десятиденного строку для оскарження рішення, дій чи бездіяльності виконавця починається з наступного дня після настання події, з якою пов`язано його початок, тобто після фактичної або можливої обізнаності особи про порушення її прав і свобод».
Відповідно до вимог ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
З матеріалів справи вбачається, що представник ОСОБА_1 адвокат Ісмаілов Р.Г. подав на адресу Немишлянського відділу державної виконавчої служби, яка згідно з відповіддю ВДВС від 06.05.2026 року за № 28248 надійшла адресату 15.04.2026 року, заяву за змістом якої просив припинити примусове стягнення коштів з рахунків боржника. Крім того вказана заява містить посилання на те що скаржник обізнаний щодо винесення у виконавчому провадженні № 53643752 постанови від 24.02.2026 року про арешт коштів боржника та просить припинити примусове списання коштів з рахунків його довірителя.
11.05.2026 року скаржником ОСОБА_1 було подано заяву на адресу Немишлянського відділу державної виконавчої служби, за змістом якої він просив зняти арешт коштів, повернути вже стягнуті кошти та звернутись із постановою про звернення стягнення на доходи безпосередньо до військової частини НОМЕР_3 у розмірі 20%. Крім того вказана заява містить посилання на те що вказані обставини стали відомі скаржнику після його ознайомлення із матеріалами виконавчого провадження.
Отже, колегія суддів вважає що саме з 15.04.2026 року скаржник ОСОБА_1 був обізнаний про винесені старшим державним виконавцем Новицькою О.О. постанови про розшук та арешт майна боржника, а не пізніше 11.05.2026 року був ознайомлений з усіма матеріалами справи, а отже саме з 15.04.2026 треба почитати відлік 10-тиденного строку передбаченого ст.449 ЦПК України.
Разом з тим ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії та рішення державного виконавця 11.07.2026 року тобто після визначеного статтею 449 ЦПК України десятиденного строку.
Враховуючи викладене колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що перебіг строку на звернення до суду зі скаргою на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця розпочався лише 01 червня 2026 року - з моменту отримання відповіді Немишлянського відділу державної виконавчої служби.
Відповідно до пункту «а» частини першої статті 449 ЦПК України скаргу на рішення, дію або бездіяльність державного виконавця може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи.
Верховний Суд у постанові від 19 квітня 2023 року у справі № 759/20392/18 дійшов висновку, що виходячи із системного аналізу статей 123, 124, 126 ЦПК України, пункту «а» частини першої статті 449 ЦПК України та статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», перебіг десятиденного строку для оскарження рішення, дій чи бездіяльності виконавця починається з наступного дня після настання події, з якою пов`язано його початок, тобто після фактичної обізнаності особи про порушення її прав і свобод. Такий правовий підхід також наведений у судових рішеннях Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 2-1441/10 (провадження № 61-17257св20) та від 07 липня 2021 року у справі № 127/2-200/2004 (провадження № 61-16384св19).
Отже, визначальним для обчислення передбаченого статтею 449 ЦПК України строку є не дата отримання особою відповіді органу державної виконавчої служби на її подальше звернення, а момент, коли особа фактично дізналася або за обставинами справи повинна була дізнатися про порушення свого права.
Саме такий підхід відповідає правовій природі строку, передбаченого статтею 449 ЦПК України, оскільки його перебіг закон пов`язує безпосередньо з моментом обізнаності особи про порушення права.
Матеріалами справи підтверджується що не пізніше 15.04.2026 року представнику скаржника були відомі обставини щодо винесення державним виконавцем постанов про розшук та арешт майна боржника, які в подальшому стали предметом судового оскарження.
При цьому відповідно до статті 60 ЦПК України представник здійснює процесуальні права та виконує процесуальні обов`язки особи, яку він представляє. Відтак обізнаність належним чином уповноваженого представника про порушення права особи має враховуватися при визначенні моменту, з якого ця особа дізналася або повинна була дізнатися про відповідне порушення.
У зв`язку з цим саме 15 квітня 2026 року слід вважати моментом, з якого скаржник через свого представника був обізнаний про оскаржувані рішення та дії державного виконавця, та останнім днем звернення до суду є саме 24 квітня 2026 року, проте ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця лише 11 липня 2026 року, тобто з пропуском встановленого законом строку на 78 днів.
Поважних причин пропуску строку звернення до суду заявником не зазначено.
Інше тлумачення положень статті 449 ЦПК України фактично дозволяло б особі, яка вже обізнана про порушення свого права, довільно відтерміновувати початок перебігу встановленого законом строку шляхом звернення до органу державної виконавчої служби з додатковими заявами та очікуванням відповіді на них.
Такий підхід суперечив би правовій визначеності та самій меті встановлення спеціального десятиденного строку для судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця.
Подібний підхід щодо необхідності врахування фактичної обізнаності особи та недопустимості довільного відтермінування початку перебігу строку сформульовано й у практиці Верховного Суду. Зокрема, Верховний Суд, посилаючись на системний аналіз положень законодавства про оскарження дій виконавця, зазначав про презумпцію обов`язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні. У постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04 лютого 2022 року у справі № 925/308/13-г наголошено, що сама по собі відсутність у особи знань про порушення її права не є достатньою підставою для необмеженого відтермінування початку перебігу строку, якщо за обставинами справи особа повинна була знати про стан своїх прав. Такий правовий підхід був врахований Верховним Судом, зокрема, у постанові від 23 червня 2022 року у справі № 914/2265/20.
Посилання скаржника про погіршення психологічного стану та подальшої госпіталізації не спростовує факту пропуску строку, оскільки на момент настання зазначеної обставини передбачений статтею 449 ЦПК України десятиденний строк уже закінчився.
Європейський суд з прав людини зауважив, що норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (рішення Європейського суду з прав людини «Нешев проти Болгарії» від 28 жовтня 2004 року, «Перетяка та Шереметьев проти України» від 21 грудня 2010 року).
Відповідно до висновку, сформульованого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17, добросовісність - це певний стандарт поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (пункт 55 постанови). Принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації їхніх прав і передбаченого договором та/або законом виконання їхніх обов`язків (пункт 60 постанови). Введення у цивільне законодавство принципу добросовісності є заходом, спрямованим на зміцнення моральних засад цивільно-правового регулювання. Саме з позиції моральності слід підходити до оцінки поведінки суб`єкта права як добросовісного або недобросовісного (пункт 61 постанови).
Враховуючи викладене судова колегія погоджується з висновком суду, що перебіг десятиденного строку для оскарження рішення виконавця і дійсній справі почався з моменту ознайомлення представника боржника з матеріалами зведеного виконавчого провадження, тобто 15 квітня 2026, тому зазначені ним причини пропуску строку зверненні зі скаргою суд обґрунтовано вважав неповажними. За таких обставин, судова коглегія погоджується з висновком суду про наявність підстав поверненню скарги ОСОБА_1 без розгляду.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Враховуючи наведене та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для скасування оскаржуваної ухвали суду з підстав, що зазначені в апеляційній скарзі. Таким чином апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, як таку, яка постановлена з додержанням вимог закону.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст.367,368,369,375,381,382,383,384 ЦПК України суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Немишлянського районного суду м. Харкова від 16 липня 2026 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: О.Ю. Тичкова
Судді: Н.П. Пилипчук
С.К. Шабельніков