ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
__________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 жовтня 2026 року
м. Харків
справа № 626/3447/25
провадження № 22-ц/818/4335/26
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Пилипчук Н.П.,
суддів - Маміної О.В., Яцини В.Б.,
за участю секретаря - Муренченко С.А.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в особі представника адвоката Ісмаілова Руслана Грамуддіновича, на рішення Берестинського районного суду Харківської області від 09 квітня 2026 року в складі судді Бєлостоцької О.В.
в с т а н о в и в:
У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення аліментів.
Позовна заява мотивована тим, що рішенням Красноградського районного суду Харківської області від 05 серпня 2019 року у справі № 626/1773/19 з ОСОБА_2 на її користь стягнуто аліменти на утримання сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу), щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 30 липня 2019 року і до повноліття дитини.
Виконавчий лист, виданий 05.08.2019 Берестинським районним судом Харківської області, знаходиться на виконанні у Шевченківському відділі державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків). Державним виконавцем вжито заходів щодо стягнення з ОСОБА_2 аліментів: 18.06.2021 повідомлено про внесення відомостей про боржника до Єдиного реєстру; 18.06.2021 винесено постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за кордон; 01.05.2023 винесено постанову про арешт коштів боржника.
Зазначила, що за розрахунком головного державного виконавця Бакшеева С.М. сума заборгованості ОСОБА_2 по сплаті аліментів на утримання сина ОСОБА_4 станом на 22.10.2025 складає 158631,69 грн.
Посилалася на те, що вона неодноразово пропонувала відповідачу добровільно погасити заборгованість, але він відмовляється.
Вказала, що стягнення аліментів призначено з 30.07.2019. За період з грудня 2020 року по 01.10.2025 відповідач частково погашав заборгованість та допускав заборгованість по сплаті аліментів. За період з 01.12.2020 по 01.10.2025 відповідач всього сплатив 21258,41 грн, з них частково погашено заборгованість по аліментах. Тому, для зручності розрахунку, в розрахунок пені за прострочення сплати аліментів нею визначено лише періоди з 01.12.2020 по 01.05.2024 та з 01.10.2024 по 01.10.2025. Сума неустойки (пені) за вказані періоди становить 801525,31 грн.
Враховуючи положення статті 196 СК України, розмір неустойки (пені) не повинен перевищувати 100 відсотків заборгованості, тобто станом на 01.10.2025 розмір неустойки (пені), яка має бути стягнута із відповідача, складає 158631,69 грн.
Просила стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів на утримання сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в сумі 158631,69 грн.
Рішенням Берестинського районного суду Харківської області від 09 квітня 2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів в розмірі 158631,69 грн; стягнуто з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір в розмірі 1211,20 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_2 через свого представника подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. У разі якщо апеляційний суд дійде висновку про наявність правових підстав для часткового стягнення пені, змінити рішення та зменшити розмір пені до справедливого, розумного, співмірного та реально виконуваного розміру з урахуванням матеріального та сімейного стану відповідача, обставин виникнення заборгованості, відсутності стабільного доходу, відсутності майна та необхідності дотримання принципів справедливості, добросовісності, розумності й пропорційності.
Апеляційна скарга мотивована тим, що законодавець прямо пов`язує можливість стягнення пені не з самим фактом існування заборгованості, а саме з виникненням такої заборгованості з вини платника аліментів. Він у суді першої інстанції зазначав, що заборгованість зі сплати аліментів виникла не внаслідок зловмисного ухилення, а через відсутність стабільного доходу, відсутність офіційного працевлаштування, відсутність майна та фактичну фінансову неспроможність. Суд не встановив, що він мав стабільний дохід і свідомо його приховував; що він мав майно і вживав заходів для його приховування; що він мав реальну можливість сплачувати аліменти в повному розмірі, але зловмисно цього не робив. За відсутності таких висновків стягнення пені у максимальному розмірі є необґрунтованим. Навіть у разі якщо суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення пені, він був зобов`язаний належним чином розглянути питання про можливість її зменшення. Суд не оцінив: чи є розмір пені у сумі 158631,69 грн співмірним з обставинами справи; чи відповідає така пеня принципам справедливості, добросовісності та розумності; чи є стягнення пені у максимальному розмірі реально виконуваним; чи сприятиме таке рішення реальному забезпеченню інтересів дитини; чи не створює таке рішення для відповідача безнадійний фінансовий тягар; чи не набуває пеня у такому розмірі фактично карального характеру. Суд не встановив, що він має реальний дохід, майно або фінансові ресурси, які дозволяють йому виконати таке рішення. Стягнення пені в максимальному розмірі без встановлення реальної платоспроможності відповідача не досягає мети забезпечення інтересів дитини, а лише збільшує обсяг боргового навантаження. Суд першої інстанції мав оцінити, чи буде таке рішення реальним до виконання, чи навпаки воно матиме формальний та каральний характер. Суд не здійснив самостійної перевірки розрахунку пені, не навів у рішенні помісячного аналізу заборгованості, не перевірив правильність врахування часткових платежів, не встановив кількість днів прострочення за кожним місячним платежем та не мотивував, чому заявлений позивачкою розрахунок відповідає вимогам закону.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_2 необхідно залишити без задоволення, рішення суду - залишити без змін.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що заборгованість зі сплати аліментів виникла з вини відповідача, оскільки він у добровільному порядку не вжив заходів щодо сплати аліментів у визначеному судом розмірі у встановлений строк для їх сплати. Відповідач не спростував презумпцію вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати, що є правовою підставою для застосування до нього відповідальності, передбаченої частиною 1 статті 196 СК України.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а.с.10).
Судовим наказом Красноградського районного суду Харківської області від 05 серпня 2019 року у справі № 626/1773/19 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу), щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 30 липня 2019 року і до повноліття дитини (а.с.11).
Постановою старшого державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби міста Харків Головного територіального управління юстиції Харківській області від 17.10.2019 відкрито виконавче провадження № 60335489 з примусового виконання судового наказу № 626/1773/19, виданого 05.08.2019 Красноградським районним судом Харківської області (а.с.12).
01.05.2023 старшим державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області винесено постанову про арешт коштів боржника ОСОБА_2 в рамках виконавчого провадження № 60335489 (а.с.13).
Як вбачається з інформації про виконавче провадження, в рамках виконавчого провадження № 60335489 старшим державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області 18.06.2021 винесені постанови про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України, про тимчасове обмеження у прав користування зброєю, про тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами (а.с.14-15).
Відповідно до розрахунку головного державного виконавця за період з грудня 2020 року по вересень 2025 року включно, станом на 01.10.2025 заборгованість ОСОБА_2 по сплаті аліментів на користь ОСОБА_1 на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , становить 158631,69 грн (а.с.16-17).
Як вбачається з розрахунку ОСОБА_1 , наведеного в позовній заяві, сума неустойки (пені) за період часу з 01.12.2020 року до 01.05.2024 року та з 01.10.20024 року до 01.10.2025 року становить 801525,31 грн.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).
Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін (частина четверта статті 15 СК України).
Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.
Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.
Згідно з положеннями статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Відповідно до вимог частини першої статті 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
Стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів.
Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти.
Ухиленням від сплати аліментів слід вважати дії або бездіяльність винної особи, спрямовані на невиконання рішення суду про стягнення з неї на користь стягувача визначеної суми аліментів. Вони можуть виразитись як у прямій відмові від сплати встановлених судом аліментів, так і в інших діях (бездіяльності), які фактично унеможливлюють виконання вказаного обов`язку (приховуванні заробітку (доходу), що підлягає обліку при відрахуванні аліментів, зміні місця роботи чи місця проживання з неподанням відповідної заяви про необхідність стягування аліментів тощо).
Передбачена статтею 196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів.
Отже, для застосування зазначеної вище санкції до платника аліментів необхідні такі умови: існування заборгованості зі сплати аліментів, встановлених рішенням суду або за домовленістю між батьками згідно з частиною першою статті 189 СК України; наявність винних дій особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти, що призвели до виникнення заборгованості.
Положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин. Стягнення пені, передбаченої абзацом 1 частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти. У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів (див.: постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 661/905/19 (провадження № 61-16670сво19), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2025 року у справі № 206/4992/21 (провадження № 61-12735сво23)).
Тобто відповідач зобов`язаний довести відсутність його вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів і сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України.
При цьому стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти.
Парламент встановив у частині першій статті 196 СК України максимальну межу для пені, передбачивши, що розмір пені не повинен перевищувати розміру заборгованості, на яку вона нараховується. Окрім цього в сфері судового розсуду перебуває вирішення питання про зменшення пені (частина друга статті 196 СК України).
Тобто алгоритм визначення розміру пені, який підлягає стягненню на користь одержувача аліментів, полягає в наступному: спочатку, з урахуванням максимальної межі, визначається пеня; після цього з`ясовується чи є підстави для її зменшення. При вирішенні питання про стягнення пені (стаття 196 СК України) законодавець надає суду право зменшувати розмір пені, а не звільняти платника аліментів від її сплати.
Тлумачення частини другої статті 196 СК України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох підстав, атому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них. Суд при вирішенні питання про зменшення розміру неустойки враховує матеріальний та/або сімейний стан платника аліментів.
Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити матеріальний та/або сімейний стан платника аліментів як підстав для зменшення розміру пені. Такий матеріальний та/або сімейний стан платника аліментів має доводитися платником на момент коли відбулося прострочення чи повна несплата аліментів.
Визначення справедливого та розумного розміру пені при застосуванні конструкції зменшення розміру пені належить до суддівського розсуду. Суд має забезпечити, щоб зменшення пені не порушувало права одержувача аліментів, але водночас не створювало надмірного фінансового навантаження для платника аліментів. Пеня має бути співрозмірною з правопорушенням (зокрема, прострочення, невиконанням зобов`язань, наявність/відсутність часткової оплати). Розмір пені має залишатися співрозмірним із розміром основного зобов`язання, тому суд не може зменшувати пеню до такої міри, що виключала б її роль як «стимулу» для своєчасного виконання аліментних зобов`язань.
Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду: від 02 квітня 2025 року у справі 725/4115/21 (провадження № 61-7782св24), від 18 квітня 2025 року у справі № 932/541/23 (провадження № 61-185св25) та інші.
Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів ураховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення. Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов`язку буде різним, отже, і кількість днів прострочення також буде різною залежно від кількості днів у місяці. Тобто пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, у якому не проводилося стягнення. Отже, зобов`язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинне виконуватися щомісяця, тому при розгляді спорів про стягнення на підставі частини першої статті 196 СК України пені від суми несплачених аліментів суд повинен з`ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов`язань мало бути виконане, та з урахуванням установленого - обчислити розмір пені виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов`язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму.
Викладене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 25 квітня 2018 року у справі № 572/1762/15-ц (провадження № 14-37цс18) та від 03 квітня 2019 року у справі № 333/6020/16-ц (провадження № 14-616цс18).
Розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов`язання не включається до строку заборгованості) та помножити та 1 відсоток. Тобто, заборгованість за місяць х кількість днів заборгованості х 1 %.
Оскільки пеня є змінною величиною, основою для обчислення якої є саме заборгованість за аліментами за певний місяць, то формулювання «не більше 100 відсотків заборгованості» означає, що розмір пені не повинен перевищувати розмір заборгованості, на яку вона нараховується. У разі, якщо позивач, з урахуванням принципу диспозитивності пред`явив позов про стягнення пені за декілька місяців, то розмір пені за ці місяці не повинен перевищувати сукупний розмір заборгованості, на яку вона нараховується. Такого висновку щодо тлумачення формулювання «не більше 100 відсотків заборгованості» дійшов Верховний Суд у постанові від 19 січня 2022 року у справі № 711/679/21, провадження № 61-18434св21.
Матеріали справи свідчать та не заперечується сторонами, що ОСОБА_2 на підставі судового наказу Красноградського районного суду Харківської області від 05.08.2019 у справі № 626/1773/19 має сплачувати на користь ОСОБА_1 аліменти на сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу), щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 30 липня 2019 року і до повноліття дитини.
Таким чином, відповідач був обізнаний про свій обов`язок щомісячно сплачувати аліменти на дитину, а тому повинен був прийняти міри для своєчасного перерахування аліментів.
Між тим, з розрахунку заборгованості по сплаті аліментів вбачається, що за період з грудня 2020 року по вересень 2025 року включно ОСОБА_2 здійснив лише три платежі, зокрема, у липні 2021 року на суму 2000,00 грн, у липні 2023 року на суму 1658,41 грн та у травні 2024 року на суму 17600,00 грн.
Даних, що ОСОБА_2 здійснював бідь-які інші перерахування або іншим чином ще приймав участь у матеріальному забезпеченні дитини матеріали справи не містять.
При цьому, даних, що ОСОБА_1 вчинялись дії, що перешкоджають відповідачу виконувати батьківські обов`язки, а саме - блокування карток, неотримання переказів, зміна місця проживання та контактів тощо, матеріали справи не містять.
Посилання ОСОБА_2 на відсутність стабільного доходу, відсутність офіційного працевлаштування, відсутність майна та фактичну фінансову неспроможність, колегія суддів відхиляє, оскільки саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити матеріальний та/або сімейний стан платника аліментів як підстави для зменшення розміру пені. Такий матеріальний та/або сімейний стан платника аліментів має доводитися платником на момент коли відбулося прострочення чи повна несплата аліментів.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач не надав належних і допустимих доказів на спростування розміру заборгованості зі сплати аліментів, як й доказів, що така заборгованість виникла не з його вини. Також відповідачем не доведено вжиття усіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання зі сплати аліментів. Наявність обставин, що свідчать про його скрутне матеріальне становище на момент несплати аліментів, ОСОБА_2 також не доведено. Вказане є його процесуальним обов`язком відповідно до вимог статей 12, 81 ЦПК України.
Отже, відповідачем не спростовано презумпцію вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати, що є правовою підставою для застосування до нього відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заборгованість зі сплати аліментів виникла з вини відповідача, оскільки він у добровільному порядку не вжив заходи щодо сплати аліментів у визначеному судом розмірі, ОСОБА_5 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що він мав об`єктивні перешкоди для своєчасної сплати аліментів.
Отже, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, правильно застосувавши норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачка має право на стягнення з відповідача неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.
Заперечуючи проти розрахунків позивача та державного виконавця щодо обсягу аліментних зобов`язань та відповідно пені, відповідачем доказів на його спростування та альтернативного розрахунку не надано, докази сплати аліментів у більшому обсязі, ніж враховано державним виконавцем, відсутні.
Твердження ОСОБА_2 про те, що суд не здійснив самостійної перевірки розрахунку пені, не навів у рішенні помісячного аналізу заборгованості, не перевірив правильність врахування часткових платежів, не встановив кількість днів прострочення за кожним місячним платежем та не мотивував, чому заявлений позивачкою розрахунок відповідає вимогам закону, колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки наданий позивачкою розрахунок пені перевірено судом, він здійснений за формулою, яка наведена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 572/1762/15-ц (провадження № 14-37цс18) та від 03 квітня 2019 року у справі № 333/6020/16-ц (провадження № 14-616цс18).
Районний суд, встановивши, що розмір неустойки (пені) за спірний період значно перевищує сукупний розмір заборгованості за аліментами, врахувавши загальні засади справедливості та розумності регулювання сімейних відносин, правильно застосував положення частини першої статті 196 СК України та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_1 та стягнення пені у розмірі 158631,69 грн, що становить 100% заборгованості, що відповідає положенням частини першої статті 196 СК України.
Судова колегія не вбачає підстав для зменшення розміру пені, понад законодавчо обмеженого розміру, передбаченого статтею 196 СК України.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів.
Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Докази та обставини, на які посилається ОСОБА_2 в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається.
Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в особі представника адвоката Ісмаілова Руслана Грамуддіновича, - залишити без задоволення.
Рішення Берестинського районного суду Харківської області від 09 квітня 2026 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Головуючий Н.П. Пилипчук
Судді О.В. Маміна
В.Б. Яцина