ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
__________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 вересня 2026 року
м. Харків
справа № 638/23443/25
провадження № 22-ц/818/4395/26
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Пилипчук Н.П.,
суддів - Маміної О.В., Яцини В.Б.,
за участю секретаря - Муренченко С.А.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідачі - Харківський відділ державної виконавчої служби у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Перша Харківської міської державної нотаріальної контори,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , на рішення Салтівського районного суду м. Харкова від 20 квітня 2026 року в складі судді Афанасьєва В.О.
в с т а н о в и в:
У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Харківського відділу державної виконавчої служби у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Першої Харківської міської державної нотаріальної контори про звільнення майна з-під арешту.
Позовна заява мотивована тим, що їй на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, серії НОМЕР_1 , видане 06.10.2003 Московською районною радою м. Харкова.
Зазначила, що 12.05.2025 під час проведення державної реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на квартиру, їй стало відомо про те що в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, що невід`ємною архівною складовою частиною Державного реєстру прав, міститься запис про обтяження, а саме арешт нерухомого майна, зареєстрований 09.02.2006 № 2860195 реєстратор: Перша Харківська міська державна нотаріальна контора, підстава: ухвала 03.02.2006 Дзержинський районний суд м. Харкова, суддя Слободін М.М. на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , власник - ОСОБА_1 .
Вказала, що Дзержинським районним судом м. Харкова в межах розгляду справи № 2-2566 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа: Виконавчий комітет Дзержинської районної ради міста Харкова про виселення та скасування державної реєстрації, 03.02.2006 винесено ухвалу, за якою накладено заборону на відчуження належної їй квартири за адресою: АДРЕСА_3 . Виконання ухвали покладено на ДВС Дзержинського району м. Харкова та Першу нотаріальну контору м. Харкова.
За вказаною справою 04.03.2006 винесено рішення, однак не вирішено питання щодо вжитих заходів забезпечення позову. Вказане рішення не оскаржувалося та набрало законної сили.
Посилалася на те, що наявні обмеження щодо її власності перешкоджають їй як власниці володіти, користуватись та розпоряджатись своїм майном на власний розсуд, тому у неї виникла необхідність у знятті арешту.
Просила зняти арешт з майна - квартири АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , накладений ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 03.02.2006, запис про який внесено до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 09.02.2006 за № 2860195 Першою Харківською міською державною нотаріальною конторою; судові витрати залишити за ОСОБА_1 .
Рішенням Салтівського районного суду м. Харкова від 20 квітня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 через свого представника подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Апеляційна скарга мотивована тим, що відмовляючи у задоволення позовних вимог, суд фактично не надав їй можливості заявити клопотання про заміну відповідача на належного. Так, Харківський відділ державної виконавчої служби у Харківському районі Харківського управління Міністерства юстиції України звертаючись до суду з заявою про закриття провадження у справі повинно було долучити докази відправки такого клопотання сторонам, що зроблено не було. Опублікування документа в «Електронному суді» не є належним доказом направлення його іншій стороні провадження, але саме на цю обставину послався суд в своєму рішенні. Якщо у сторони є «Електронний кабінет», інша сторона зобов`язана надіслати їй копію документа саме через підсистему «Електронний суд». Доказом такого направлення буде відповідна електронна довідка (квитанція) системи. Якщо сторона не зареєстрована в «Електронному суді», направлення документів через цю систему не є належним виконанням обов`язку і інша сторона повинна надіслати копії паперових документів рекомендованим листом з описом вкладення, що також зроблено не було.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково, рішення суду - змінити.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у задоволенні позовних вимог про зняття арешту слід відмовити у зв`язку з неналежним суб`єктним складом відповідачів.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 , виданого на підставі рішення виконавчого комітету Московської районної ради м. Харкова від 16.09.2003 за № 330/9, ОСОБА_1 належить квартира АДРЕСА_1 (а.с.11).
В провадженні Дзержинського районного суду м. Харкова перебувала цивільна справа № 2-2556/2006 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , третя особа: виконавчий комітет Дзержинської районної ради м. Харкова про виселення та скасування державної реєстрації про виселення та скасування державної реєстрації.
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 03 лютого 2006 року у справі № 2-2556/2006 накладено заборону на відчуження квартири за адресою: АДРЕСА_3 , зареєстрованої на ім`я ОСОБА_1 . Заборонено проведення будь-яких дій із зазначеною квартирою, як то її переоформлення на яких-небудь осіб, купівлю-продаж, заставу, дарування, міну й будь-які інші дії. Спрямовані на її відчуження. Виконання ухвали покладено на ДВС Дзержинського району м. Харкова, Харківське міське бюро технічної інвентаризації й на Першу нотаріальну контору м. Харкова (а.с.12зворот).
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 04 квітня 2006 року у справі № 2-2556/2006 позовну заяву ОСОБА_4 - задоволено, виселено ОСОБА_1 із кімнати АДРЕСА_4 в квартиру за адресою: АДРЕСА_3 ; скасовано державну реєстрацію ОСОБА_1 в кімнаті АДРЕСА_4 (а.с.7зворот-8).
З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 426537992 від 12.05.2025 вбачається, що у відомостях з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна міститься запис про обтяження - арешт нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження 2860195; зареєстровано: 09.02.2006 реєстратором Перша Харківська міська державна нотаріальна контора (колишня Перша Харківська ДНК); підстава обтяження: ухвала, 03.02.2006, Дзержинський районний суд м. Харкова, суддя Слободін М.М.; об`єкт обтяження: квартира, адреса: АДРЕСА_3 ; власник: ОСОБА_1 (а.с.5).
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, потрібно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У частині першій статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Стаття 41 Конституції України встановлює, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно з частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України).
Частиною першою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Фактично предметом спору у справі є звільнення майна з-під арешту, накладеного ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 03 лютого 2006 року у справі № 2-2556/2006.
Забезпечення позову за своєю суттю є тимчасовим обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову є процесуальним засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових рішень, прийнятих за результатами розгляду спору.
Відповідно до частини першої статті 158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.
Забезпечувальні заходи скасовуються судом шляхом постановлення процесуального рішення - ухвали. Наслідком скасування заходів забезпечення позову є зняття всіх обмежень, встановлених забезпеченням позову.
Враховуючи, що забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача, суд не повинен скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба у забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились певні обставини, що спричинили застосування заходів забезпечення позову, або забезпечення позову перешкоджає належному виконанню судового рішення.
Питання, пов`язані із забезпеченням позову, зміною виду чи їх скасуванням вирішуються у порядку, передбаченому ЦПК України, і не можуть бути предметом розгляду в іншому провадженні.
Водночас за приписами частини першої статті 158 ЦПК України із клопотанням про скасування заходів забезпечення позову (накладення арешту на майно) може звернутися виключно учасник справи. Інша особа, яка вважає, що майно, на яке було накладено арешт у порядку забезпечення позову, належить їй, а не стороні у справі, може звернутися до суду з позовом про зняття з нього арешту. Позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 20 січня 2020 року у справі № 753/12741/17 (провадження № 61-15806св19), від 22 квітня 2020 року у справі № 607/15533/17 (провадження № 61-43809св18), від 06 травня 2020 року у справі № 756/8156/18 (провадження № 61-48774св18), від 19 листопада 2020 року у справі № 759/3883/17 (провадження № 61-21905св19), від 27 січня 2021 року у справі № 757/9023/18-ц (провадження № 61-14051св19), від 10 лютого 2021 року у справі № 641/1271/19-ц (провадження № 61-5579св20), від 25 травня 2023 року у справі № 334/1250/22 (провадження № 61-12728св22), від 05 червня 2024 року у справі № 727/3071/23 (провадження № 61-5032св24).
Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 661/624/16-ц (провадження № 14-618цс18) зроблено висновки про те, що спори, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статей 15, 16 ЦПК України розглядають у порядку цивільного судочинства за правилами позовного провадження, якщо існує спір щодо визнання права власності на майно та однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства. У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 , видане на підставі рішення виконавчого комітету Московської районної ради м. Харкова від 16.09.2003 за № 330/9, є власницею квартири АДРЕСА_1 .
В провадженні Дзержинського районного суду м. Харкова перебувала цивільна справа № 2-2556/2006 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про виселення та скасування державної реєстрації, в межах розгляду якої ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 03 лютого 2006 року накладено заборону на відчуження квартири за адресою: АДРЕСА_3 , зареєстрованої на ім`я ОСОБА_1 . Заборонено проведення будь-яких дій із зазначеною квартирою, як то її переоформлення на яких-небудь осіб, купівлю-продаж, заставу, дарування, міну й будь-які інші дії, спрямовані на її відчуження.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 04 квітня 2006 року у справі № 2-2556/2006 позовну заяву ОСОБА_4 - задоволено, виселено ОСОБА_1 із кімнати АДРЕСА_4 в квартиру за адресою: АДРЕСА_3 ; скасовано державну реєстрацію ОСОБА_1 в кімнаті АДРЕСА_4 .
З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 426537992 від 12.05.2025 вбачається, що у відомостях Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна міститься запис про обтяження - арешт нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження 2860195; зареєстровано: 09.02.2006 реєстратором Перша Харківська міська державна нотаріальна контора (колишня Перша Харківська ДНК) підстава обтяження: ухвала, 03.02.2006, Дзержинський районний суд м. Харкова, суддя Слободін М.М.; об`єкт обтяження: квартира, адреса: АДРЕСА_3 ; власник: ОСОБА_1 .
Однак, суд першої інстанцій не врахував, що ОСОБА_1 була учасником справи № 2-2556/2006 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , третя особа: виконавчий комітет Дзержинської районної ради м. Харкова про виселення та скасування державної реєстрації, під час розгляду якої вжито заходи забезпечення позову у виді заборони відчуження спірного майна.
Відтак з урахуванням положень частини першої статті 158 ЦПК України ОСОБА_1 не позбавлена можливості звернутися до суду з клопотанням про скасування заходів забезпечення позову, вжиті ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 03 лютого 2006 року, яке повинне вирішуватись в межах справи № 2-2556/2006.
В даному випадку питання щодо скасування арешту в іншій справі підлягає вирішенню за допомогою правого механізму цивільного процесуального права, а не правил цивільного (матеріального) права.
З огляду на зазначене, ОСОБА_1 , звертаючись до суду із цим позовом, обрала позапроцесуальний спосіб скасування заходів забезпечення позову, у зв`язку з чим колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволення позову саме з цих підстав.
Виходячи з наведеного колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позовних вимог, проте помилився щодо мотивів такої відмови, тому апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції слід змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).
Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки по суті вимог апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається.
Керуючись ст.ст.367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.376, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , - задовольнити частково.
Рішення Салтівського районного суду м. Харкова від 20 квітня 2026 року - змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Головуючий Н.П. Пилипчук
Судді О.В. Маміна
В.Б. Яцина