Справа № 159/8399/25 Головуючий у 1 інстанції: Грідяєва М. В.
Провадження № 22-ц/802/1094/26 Доповідач: Карпук А. К.
ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
02 жовтня 2026 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Карпук А.К.
суддів - Здрилюк О. І., Киці С.І.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 01 червня 2026 року в складі судді Грідяєвої М. В.,
В С Т А Н О В И В :
У листопаді 2025 року товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» (надалі - ТОВ «Споживчий Центр») звернулося до суду із зазначеним позовом посилаючись на те, що 02.07.2025 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 02.07.2025-100000665 шляхом підписання цифровим електронним підписом пропозиції про укладення кредитного договору (оферти) та заявки на отримання кредиту, що є невід`ємною частиною договору. Відповідачем під час укладення кредитного договору пройдено ідентифікацію шляхом використання системи BankID НБУ. Відповідно до умов договору, відповідачу надано кредит у розмірі 5 000,00 грн зі строком користування на 98 днів, із сплатою процентної ставки у розмірі 1 % з один день користування кредитом протягом первинного періоду, комісії в розмірі 20% від суми кредиту в розмірі 1000 грн., неустойки в розмірі 50 грн. 07.07.2025 року укладено додатковий договір, відповідно до умов якого збільшено розмір кредиту в розмірі 8000 грн., строком на 93 днів, комісії в розмірі 20% від частини суми кредиту в розмірі 600 грн., неустойки в розмірі 80 грн.
Товариство свої зобов`язання за договором виконало в повному обсязі шляхом перерахування коштів відповідачу, натомість відповідач свої зобов`язання належним чином не виконав у зв`язку з чим утворилась заборгованість, що станом на листопад 2025 року становить 21290 грн, з яких: 8 000,00 грн заборгованість по тілу кредиту, 7690 грн проценти, 1600 комісії, 4000 грн неустойка.
Просив стягнути із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» 21290 грн. заборгованості, а також понесені витрати по сплаті судового збору.
Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 01 червня 2026 року позов задоволено частково.
Ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» 17290 грн. заборгованості за кредитним договором №02.07.2025-100000665 від 02 липня 2025 року.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» судовий збір в розмірі 1967 грн. 28 коп.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить його скасувати, ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що позивачем не надано належних та достовірних доказів укладання між сторонами кредитного договору, перерахування коштів на користь відповідача. Розрахунок заборгованості не підтверджено первинними бухгалтерськими документами. Судом при розгляді зазначеної справи не розглянуте клопотання відповідача про витребування доказів, яке ним заявлялось, що призвело до порушення судом принципу змагальності у цивільному процесі.
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Споживчий центр» просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Зазначає, що надало належні, допустимі й достатні докази укладення кредитного договору та перерахування відповідачу кредитних коштів, тоді як останній не підтвердив свої заперечення жодними доказами.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Оскільки ціна позову в даній справі (21290 грн.) менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, її апеляційний розгляд здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
За змістом частин четвертої та п`ятої статті 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Датою ухвалення постанови у даній справі є 02.10.2026, тобто дата складення повного судового рішення.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін з таких підстав.
З матеріалів справи вбачається, що 02.07.2025 ТОВ «Споживчий центр» направило ОСОБА_1 . Пропозицію про укладення кредитного договору (кредитної лінії) (оферти), відповідно до якої ТОВ «Споживчий центр» пропонує укласти електронний кредитний договір (оферту) у порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», і не є ні договором приєднання/його частиною у розумінні ст. 634 ЦКУ, ні публічним договором у розумінні ст. 633 ЦКУ. Кожна сторінка Пропозиції підписана ОСОБА_1 з використанням одноразового ідентифікатора Е837.
Відповідно до пункту 2.2 пропозиції кредитний договір, який складається: з пропозиції про укладення кредитного договору (оферта), що розміщена на сайті Кредитодавця, заявки сформованої на сайті Кредитодавця після ідентифікації Позичальника, обрання ним конкретних умов та їх схвалення Кредитодавцем та відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), сформованої на сайті Кредитодавця, та підписаної Позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора (кода), отриманого Позичальником в СМС-повідомленні на номер телефону, вказаний при його ідентифікації на сайті.
Заявкою Кредитного договору № 02.07.2025-100000665 (Кредитної лінії) від 02.07.2025 передбачено: позичальник ОСОБА_1 , платіжний засіб позичальника: НОМЕР_1; кредит надається на наступних умовах: дата надання/видачі кредиту 02/07/2025, сума кредиту 5000,00 грн., строком на 98 дні з дати його надання. Дата повернення (виплати) кредиту 07.10.2025. Процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1 % за кожен день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку.
Відповідно до п. 7 заявки та відповіді позичальника комісія, пов`язана з наданням кредиту, становить 20 % від суми кредиту та дорівнює 1000 грн. Комісія нараховується кредитором та обліковується в день видачі кредиту.
За змістом п. 15 заявки та відповіді позичальника неустойка у розмірі 50 грн нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов`язання.
Заявка та відповідь позичальника від 02.07.2025 містять графік платежів, в якому визначені розмір та дата чергових платежів.
До позовної заяви також долучено знімок екрану із Системи BankID Національного банку України у якому містяться анкетні дані відповідача, зокрема РНОКПП, дата народження, адреса проживання та номер контактного телефону.
З квитанції про зарахування №790411909 від 02.07.2025, вбачається, що на платіжну картку НОМЕР_1 : 02.07.2025 10:44 перераховано грошові кошти на суму 5000 грн., призначення платежу: видача за договором кредиту №02.07.2025-100000665.
07.07.2025 ОСОБА_1 підписав одноразовим ідентифікатором К149 пропозицію про укладення додаткового договору (оферта) до кредитного договору (кредитної лінії) та відповідь кредитодавця про прийняття пропозиції (акцепт) про укладення додаткового договору до кредитного договору (кредитної лінії). Сторони домовились про те, що сума кредиту з дати укладення даного додаткового договору становить 8000 грн. 00 коп., яка складається з усіх траншів (частин суми кредиту), зазначених в договорі (1-й транш) та в укладених сторонами додаткових договорах (чергові транші).
Пунктом 1.2. додаткового договору передбачено, що кредитодавець зобов`язується надати позичальнику 2-й транш у розмірі 3000 грн. 00 коп.; дата надання/видачі кредиту (2-го траншу) - 07/07/2025. Спосіб надання позичальнику коштів у рахунок кредиту (2-го траншу): перерахування на рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача НОМЕР_1. Днем надання кредиту (2-го траншу) вважається списання відповідної суми коштів з рахунку кредитодавця. Реквізити належного позичальнику електронного платіжного засобу для надання коштів позичальнику: НОМЕР_1. Строк, на який надається кредит (а саме 2-й Транш) - 93 днів з дати його надання.
Згідно з п.1.6 додаткового договору, у зв`язку зі збільшенням суми кредиту змінюється розмір денної процентної ставки та її розрахунок, які з дати укладення даного додаткового договору становлять: 0.94% (денна процентна ставка) = (6966,27/8000)/939 ? 100% . При цьому РРПС - 19333,42%, орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача - 14966 грн. 27 коп., загальні витрати за споживчим кредитом 6966 грн. 27 коп.
Відповідно до 1.7. додаткового договору, сторони домовились за взаємною згодою з дати укладення даного додаткового договору викласти пункт договору, який встановлює розмір та порядок нарахування неустойки, в наступній редакції: Неустойка: 60 грн. 00 коп., що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов`язання.
Також сторони в 1.3 додаткового договору погодили сплату позичальником комісії в розмірі 20% від частини суми кредиту в розмірі 600 грн. та неустойки в розмірі 80 грн. за кожен день невиконання зобов`язання.
Відповідно до довідки від 12.11.2025 за вих. №182-1211 ТОВ «Універсальні платіжні рішення», на підставі договору про переказ грошових коштів № ФК-П-2024/01-2 від 01.04.2024, укладеного з ТОВ «Споживчий центр», 07.07.2025 20:32:56 було успішно здійснено переказ коштів на суму 3 000,00 грн за номером картки НОМЕР_2 , номер транзакції в системі iPay.ua - 795747812, призначення платежу: видача за договором кредиту №02.07.2025-100000665.
Згідно з наданою позивачем довідкою-розрахунком заборгованості за кредитним договором №02.07.2025-100000665 від 02.07.2025 заборгованість ОСОБА_1 складає 21290 грн, з яких: 8 000 грн - основний борг, 7690 грн - нараховані проценти, 1600 грн - комісія за надання кредиту та 4000 грн неустойки. Проценти по кредиту нараховані за період з 02.07.2025 по 07.10.2025.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги про стягнення заборгованості по тілу кредиту, процентам та комісії є обґрунтованими, однак вважав безпідставними вимоги про стягнення неустойки.
Рішення суду першої інстанції переглядається лише в межах доводів апеляційної скарги, тобто в частині задоволених позовних вимог та в частині відмовлених позовним вимог не переглядається.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд та застосовані норми права.
За правилом частини статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).
Абзац 2 частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до частини 1 статті 181 ГК України господарський договір, як правило, існує в вигляді єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощеній формі шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами та іншими засобами електронної комунікації, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні норми до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19, від 16 грудня 2020 року у справі №561/77/19.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
У ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.
Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).
Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону).
Згідно із частиною 6 статті 11 вищезазначеного Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.
За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Матеріалами справи та судом першої інстанції належним чином встановлено, позивач ТОВ «Споживчий центр» як кредитор та відповідач ОСОБА_1 як позичальник, діючи вільно, на власний розсуд, уклали 02.07.2025 кредитний договір №02.07.2025-100000665, відповідно до якого відповідач отримав в кредит грошові кошти в сумі 5000,00 грн. шляхом їх перерахування на його платіжну банківську картку, зобов`язавшись повернути їх та сплатити проценти за користування ними в порядку та строки, визначені договором.
В подальшому 07.07.2025 між сторонами було укладено додатковий договір до кредитного договору №02.07.2025-100000665 відповідно до умов якого, збільшено розмір кредиту до 8000 грн., який складається з усіх частин суми кредиту, другий транш в розмірі 3000 грн., строком на 93 днів, комісії в розмірі 20% від частини суми кредиту в розмірі 600 грн., неустойки в розмірі 80 грн. за кожен день невиконання зобов`язання.
Обидва договори укладені в електронній формі через ІТС Товариства, оформлені письмовим документом і підписані сторонами в передбачений чинним законодавством спосіб, зокрема, позичальником/відповідачкою електронним цифровим підписом з одноразовим ідентифікатором, що узгоджується з положеннями ст. 207,1055 ЦК України, ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію».
При цьому, відповідач ОСОБА_1 під час укладення договорів був ідентифікований через систему BankID. При проходженні автентифікації (введенні пароля до інтернет-банкінгу, обраного відповідачем та підтвердження надання даних через систему BankID від абонента ідентифікатора позивачу), було встановлено особу відповідача шляхом отримання відповідних даних, а саме прізвище, ім`я, по батькові, реєстраційний номер облікової картки платника податків, фінансовий номера телефону, зареєстроване місце проживання, а також серію, номер паспорта, коли і ким виданий.
Такі відомості були отримані у порядку і у формі, що передбачені специфікацією взаємодії абонентського вузла з центральним вузлом системи BankID Національного банку України. Отже, від центрального вузла системи BankID Національного банку України та банку-ідентифікатора АТ «АКЦЕНТ-БАНК» (унікальний ідентифікатор sidBi: 0f1fddb6-ff15-4c17-8466-20c77b4cd609) були отримані дані, які однозначно ідентифікують відповідача.
Заперечуючи про належність проведення ідентифікації відповідач не спростував, це відповідними засобами доказування.
З врахуванням встановлених обставин справи, колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 , отримавши кредитні кошти у добровільному порядку та у встановлені договором строки, їх не повернув, відсотки у встановленому договором розмірі не сплатив, ним не надано суду доказів на підтвердження належного виконання зобов`язання за кредитним договором щодо повернення кредитних коштів, а також відсотків, тому позовні вимоги ТОВ «Споживчий центр» є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у визначеному позивачем розмірі, а саме у розмірі 17290 грн, з яких: заборгованість за кредитом 8 000 грн; заборгованість за нарахованими відсотками 7690 грн.; 1600 комісія.
Посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 04.02.2026 у справі № 758/14925/23 є безпідставним, оскільки наведена правова позиція не встановлює обов`язку сторони у кожному випадку надавати первинні технічні дані інформаційної системи або метадані створення електронного документа. Натомість у зазначеній постанові Верховний Суд виходить із необхідності оцінки електронного доказу в сукупності з іншими доказами та залежно від виду електронного підпису і способу формування документа. Суд касаційної інстанції не заперечує допустимість електронних документів, сформованих у системах електронної комерції, а лише вказує на необхідність перевірки їх цілісності у разі наявності обґрунтованих сумнівів.
Водночас апеляційний суд враховує також те, що відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц).
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру (правові висновки ВС у постанові від 10.12.2025 у справі № 701/171/25).
У справі, що переглядається, позивач звернувся до суду із позовною заявою в електронному вигляді через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС з використанням електронного підпису особи-позивача, а тому суду надано електронну копію кредитного договору.
В апеляційного суду немає сумнівів щодо відповідності поданого позивачем примірнику кредитного договору у форматі PDF файлу підписаного одноразовим ідентифікатором його оригіналу, зважаючи на сукупність досліджених судом доказів.
У пропозиції на укладення кредитного договору передбачено, що укладення останнього можливе із використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Під час огляду пропозиції на укладення кредитного договору, заявки та відповіді позичальника апеляційним судом встановлено наявність на них відображення підпису одноразовим ідентифікатором «Е837».
Натомість, на пропозиції про укладання додаткового договору (оферта) до кредитного договору від 07.07.2025 та відповіді кредитодавця про прийняття пропозиції (акцепт) про укладення додаткового договору до кредитного договору (кредитної лінії) від 07.07.2025 наявна візуальна форма «К149».
Доказів, що вказаний в документах одноразовий ідентифікатор та персональні дані належать третім особам, а не позичальнику, останнім суду не надано, тоді як наведений позивачем алгоритм укладення кредитного договору виключає підстави вважати, що без їх погодження позичальник міг отримати кредитні кошти.
Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 07.10.2020 у справі №127/33824/19, від 23.03.2020 у справі №404/502/18, від 09.09.2020 у справі №732/670/19, від 10.06.2021 у справі №234/7159/20, від 12.08.2022 у справі №234/7297/20, від 09.02.2023 у справі №640/7029/19.
У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
З квитанції про зарахування №790411909 від 02.07.2025 та довідки від 12.11.2025 за вих. №182-1211 ТОВ «Універсальні платіжні рішення», вбачається надходження у день укладення кредитного договору та додаткового договору відповідачу на рахунок 4323-34-34хх-ххх-1865 коштів, що відповідають сумі кредиту.
Натомість відповідач не надав власних доказів того, що картка із вказаною у договорі маскою (неповним номером) йому не належить у спосіб надання суду інформації з банківських установ про відкриті на ім`я позичальника карткові рахунки, або про те, що на таку картку у день укладення договору (додаткового договору) кошти кредиту зараховані не були, що могло б підтверджуватися випискою за картковим рахунком відповідача.
Відповідачу необхідно врахувати, що принцип змагальності, закріплений у ст.12 ЦПК України, полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
Додатково слід врахувати, що персональні дані позичальника (ПІБ, РНКОПП, номер мобільного телефону, зареєстрована адреса місця проживання), необхідні для укладення договору, були отримані кредитором після самостійного повідомлення відповідачем.
Іншого способу отримати персональні дані позичальника кредитор не мав.
Також у матеріалах справи наявна інформація, отримана з центрального вузла системи BankID НБУ від банку-ідентифікатора АТ «Райффайзен Банк», із зазначенням унікального ідентифікатора sidBi: 0f1fddb6-ff15-4c17-8466-20c77b4cd609. Цей документ містить ПІБ, РНОКПП, дату народження, адресу проживання, паспортні дані ОСОБА_1 та номер телефону НОМЕР_3 .
Зазначені відомості відповідають персональним даним, наведеним у заявці та акцепті кредитного договору. Відсутність на роздруківці інформації з BankID власноручного підпису уповноваженої особи та печатки не свідчить про недостовірність її змісту. Документ містить найменування й код банку-ідентифікатора, унікальний ідентифікатор запиту та конкретний перелік отриманих персональних даних, які збігаються з відомостями у кредитному договорі.
Доказів звернення до правоохоронних органів з приводу вчинення шахрайських дій з використанням персональних даних відповідача матеріали справи не містять.
За доведення укладення кредитного договору, про що вказано вище, апеляційний суд також відхиляє посилання скаржника і на те, що матеріали справи не містять доказів факту отримання відповідачем одноразового ідентифікатора та реєстрації відповідача у інформаційно-телекомунікаційній системі позивача, адже у такому разі кредитні кошти фактично відповідачу не були б перераховані на вказані нею у кредитному договорі банківські реквізити.
Крім того, для укладення кредитного договору технічно потрібно застосовувати технологію BankID спосіб електронної автентифікації громадянина за допомогою даних в банку, де він обслуговується, що свідчить про належну точність та достовірність з`ясування даних особи позичальника.
За наявності усіх достовірних персональних даних позичальника у договорі, повідомлених кредитору, та фіксування досягнення згоди сторонами щодо всіх істотних умов договору у спосіб введення одноразового ідентифікатора, колегія суддів вважає, що посилання скаржника про те, що позивач не надав доказів того, що договір дійсно був підписаний саме відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора не може свідчити про наявність обґрунтованих сумнівів у тому, що саме відповідач є стороною позичальника за вказаним договором.
Відтак позивачем, на думку апеляційного суду, доведено наданими доказами укладення кредитного договору з відповідачем, його змісту, а також факту перерахунку кредитних коштів позичальнику та такі висновки відповідають фактичним обставинам справи. Позивачем виконано умови договору про перерахування обраного відповідачем розміру кредиту на вказану ОСОБА_1 на банківську картку відповідача у день укладення кредитного договору.
З урахуванням викладеного вище, відповідачем не доведено існування обставин, які можуть викликати обґрунтовані сумніви щодо відповідності наданої позивачем копії кредитного договору, укладеного між сторонами справи, оригіналу.
Доводи представника відповідача щодо відсутності в матеріалах справи доказів перерахування відповідачу кредитних коштів колегія суддів відхиляє з огляду на таке.
Позивачем до позовної заяви на підтвердження перерахування грошових коштів відповідачу долучено квитанцію про зарахування №790411909 від 02.07.2025 та довідку від 12.11.2025 за вих. №182-1211 ТОВ «Універсальні платіжні рішення».
З квитанції про зарахування №790411909 від 02.07.2025, вбачається, що на платіжну картку НОМЕР_1 : 02.07.2025 10:44 перераховано грошові кошти на суму 5000 грн., призначення платежу: видача за договором кредиту №02.07.2025-100000665.
Відповідно до довідки від 12.11.2025 за вих. №182-1211 ТОВ «Універсальні платіжні рішення», 07.07.2025 20:32:56 було успішно здійснено переказ коштів на суму 3 000,00 грн за номером картки НОМЕР_2 , номер транзакції в системі iPay.ua - 795747812, призначення платежу: видача за договором кредиту №02.07.2025-100000665.
У відповідності до частини першої статті 528 ЦК України виконання обов`язку може бути покладено на іншу особу, якщо з умов договору або суті зобов`язання не випливає обов`язок боржника виконати зобов`язання особисто і в такому разі відповідач має прийняти виконання зобов`язання за кредитним договором, запропоноване за позивача третьою особою.
Тобто, позивач видав відповідачу кредитні кошти у розмірі 8000,00 гривень (5000грн 02.07.2025 та 3000 07.07.2025) на картковий рахунок вказаний відповідачем в особистому кабінеті, що підтверджується квитанцією про перерахування коштів та довідкою від 12.11.2025, чим виконав свої зобов`язання за договором своєчасно та в повному обсязі.
Пунктом 10 Постанови Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про додаткові вимоги до договорів небанківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий фінансовий кредит)» від 03.11.2021 N 113 передбачено, що договори, умови яких передбачають безготівкове перерахування кредитодавцем коштів у рахунок кредиту на банківський рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача (далі - кредитна операція), з урахуванням вимог пункту 9 розділу II цього Положення, повинні містити номер особистого електронного платіжного засобу споживача - сторони договору, з використанням реквізитів якого кредитодавепь здійснює кредитну операцію, у форматі ХХХХ XX** **** ХХХХ (перші шість знаків і останні чотири знаки номера електронного платіжного засобу).
Пунктом 22 Постанови Правління Національного банку України «Про здійснення операцій з використанням електронних платіжних засобів» від 05.11.2014 N 705 (яка була чинна на момент укладення зазначеного кредитного договору) передбачено, що торговець зобов`язаний не копіювати електронного платіжного засобу чи його реквізитів та не вносити повного номера електронного платіжного засобу до облікових книг та/або до електронних баз даних комп`ютерних програм торговця тощо.
Ті ж самі положення передбачені пунктом 64 Постанови Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів» від 29.07.2022 № 164 передбачено, що суб`єкт господарювання зобов`язаний не копіювати платіжний інструмент чи його реквізити.
Таким чином, відповідачем при оформленні заявки було зазначено повний номер картки (електронного платіжного засобу відповідача), але відповідно до вищенаведених Постанов Правління Національного банку України позивач не може зазначати та зберігати у договорах, інших документах повний номер особистого електронного платіжного засобу відповідача.
Відповідно до пункту 4.1. Правил надання споживчих кредитів - для перевірки відповідності Заявника умовам, які містяться у цих правилах, та отримання оферти (пропозиції) укласти Договір (взяти на себе права та обов`язки, передбачені Кредитним Договором та Правилами) Заявник заповнює Заявку на Сайті Кредитодавця, вказуючи всі дані, визначені в Заявці як обов`язкові. Заявник зобов`язаний вказати повні, точні та достовірні особисті дані, які відмічені у Заявці, що необхідні для прийняття Кредитодавцем рішення про можливість надання Кредиту (направлення Оферти). У разі використання електронної автентифікації Заявника за допомогою його даних в банку, де він обслуговується (BANKID), заявник зобов`язаний перевірити актуальність, повноту та точність таких даних та несе відповідальність за їх дійсність/достовірність.
До суду було надано електронні докази (роздруківка тексту заявки кредитного договору № 02.07.2025-100000665, відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцент) кредитного договору №02.07.2025-100000665, пропозиції про укладання додаткового договору (оферта) до кредитного договору від 07.07.2025 та примірника відповіді кредитодавця про прийняття пропозиції (акцепт) про укладення додаткового договору до кредитного договору (кредитної лінії) від 07.07.2025), підписані одноразовими ідентифікаторами, які містить номер особистого електронного платіжного засобу відповідача, а саме, НОМЕР_1.
Таким чином, електронний платіжний засіб відповідач зазначав самостійно в системі, інша інформація щодо рахунку відповідача у позивача відсутня, оскільки зазначена інформація є банківською таємницею якою володіє виключно Банк-емітент картки.
Відповідно до ст. 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено порядок розкриття банками банківської таємниці, зокрема за рішенням суду.
У зв`язку з наведеним, квитанції про зарахування №790411909 від 02.07.2025 та довідка від 12.11.2025 за вих. №182-1211 ТОВ «Універсальні платіжні рішення», які міститься в матеріалах справи, є належними доказами, оскільки містить інформацію щодо предмета доказування, як доказ перерахування грошових коштів за кредитним договором.
Колегія суддів звертає увагу, що зазначаючи в апеляційній скарзі про відсутність доказів перерахування кредитних коштів, відповідача не надав ні до суду першої інстанції, ні до апеляційного суду виписки по рахунках в банківських установах, у тому числі по рахунку НОМЕР_5 , який ОСОБА_1 зазначив в договорі, як номер особистого платіжного засобу, на спростування доказів, наданих стороною позивача, хоча такий обов`язок передбачений статтею 81 ЦПК України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з нормами статті 46 Закону України «Про платіжні послуги» порядок виконання платіжних операцій, у тому числі обмеження щодо виконання платіжних операцій з використанням конкретних платіжних інструментів, визначається цим Законом та нормативно-правовими актами НБУ; виконання платіжних операцій у платіжній системі здійснюється відповідно до правил такої платіжної системи з урахуванням вимог цього Закону; надавач платіжних послуг має право виконувати платіжні операції користувачів за допомогою/з використанням однієї чи кількох платіжних систем, учасником яких він є, або залучати для виконання платіжних операцій інших надавачів платіжних послуг як посередників; надавач платіжних послуг отримувача під час виконання платіжної операції з метою встановлення належного отримувача коштів за платіжною операцією.
У разі невідповідності номера рахунку та/або коду отримувача надавач платіжних послуг утримувача має право:
зупинити проведення платіжної операції на строк до чотирьох робочих днів та зарахувати кошти на відповідний рахунок для встановлення належного утримувача. У разі неможливості встановлення належного отримувача надавач платіжних послуг утримувача зобов`язаний не пізніше четвертого робочого дня після надходження коштів повернути їх надавачу платіжних послуг платника із зазначенням причини повернення;
не уточнювати номер рахунку та/або код утримувача. У такому разі надавач платіжних послуг утримувача зобов`язаний повернути кошти надавачу платіжних послуг платника не пізніше наступного робочого дня після їх надходження із зазначенням причини повернення.
Зважаючи на наведені норми Закону про платіжні послуги у разі, якщо б під час виконання платіжної операції щодо перерахування кредитних коштів відповідачу, відомості про нього, як про належного утримувача кредиту не підтвердились, то операція із зарахування таких коштів взагалі б не відбулась.
Таким чином, TOB «Споживчий центр» виконав свої зобов`язання за кредитним договором в повному обсязі, надавши відповідачу кредит відповідно до умов укладеного кредитного договору.
Безпідставними є доводи апеляційної скарги про не надання позивачем виписки по рахунку, як первинного бухгалтерського документу.
Відповідно до п. 62 Постанови «Про затвердження Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України» визначено, що виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій/електронній формі) із клієнтських рахунків обумовлюються договором банківського рахунку, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунку.
Статтею 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним або стала відомою третім особам при наданні послуг банку або виконанні функцій, визначених законом, а також визначена у цій статті інформація про банк є банківською таємницею.
Згідно пункту 2 статті 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківською таємницею, зокрема, є інформація про операції, проведені на користь чи за дорученням клієнта, вчинені ним правочини.
Відповідно до ст. 62 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» визначено порядок розкриття банками банківської таємниці, зокрема, за рішенням суду.
Таким чином, виписка по рахунку клієнта, належать до інформації, що є банківською таємницею, порядок розкриття якої визначений Законом.
Окрім того, згідно пункту 5 ч. 1 статті 10 Закону України «Про платіжні послуги» до надавачів платіжних послуг належать фінансові установи, що мають право на надання платіжних послуг.
Частиною 3 ст. 10 Закону України «Про платіжні послуги» встановлено, що фінансові установи мають право на провадження діяльності з надання фінансових платіжних послуг лише після отримання ними ліцензії відповідно до цього Закону (крім банків) та за умови включення до Реєстру, якщо інше не передбачено цим Законом.
Оскільки ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, тому не може надати первинні банківські документи, а відтак наданий суду позивачем розрахунок, колегія суддів вважає належним та допустимим доказом заборгованості та її розміру у справі.
Крім того, будь-яких претензій щодо невиконання позивачем свого обов`язку по наданню коштів протягом дії договору ОСОБА_1 не заявляв.
У позовній заяві ТОВ «Споживчий центр» просило, крім тіла кредиту, стягнути складові його повної вартості, зокрема, заборгованість за процентами за користування кредитними коштами та комісії.
Згідно зі статтею 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Термін «користування чужими грошовими коштами» може використовуватися у двох значеннях.
У відповідності до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
При цьому, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін, як і положення Кредитного договору, які передбачають зобов`язання Позичальника сплачувати відсотки за користування кредитом, комісію за обслуговування кредиту можуть бути застосовані лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Таким чином, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом, як і обов`язок Позичальника оплачувати комісію за кредитом припиняються після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Згідно положень ч.1, ч.2 ст.1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
На підтвердження вимог в частині стягнення процентів та комісій, в тому числі їх розміру і порядку нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за кредитом, надано пропозицію про укладення кредитного договору (оферта), заявку та відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), а також пропозиція про укладання додаткового договору (оферта) до кредитного договору та відповідь кредитодавця про прийняття пропозиції (акцепт) про укладення додаткового договору до кредитного договору, у яких міститься інформація щодо процентної ставки за кредитом та комісії.
Оскільки сторонами було обумовлено у письмовому вигляді сплату процентів за користування кредитними коштами, та комісію, тому ці умови кредитування вважаються узгодженими сторонами та мають виконуватись позичальником належним чином.
Досліджуючи надану позивачем довідку-розрахунок, а саме порядок нарахування відсотків, апеляційний суд встановив, що розрахунок заборгованості за процентами розраховується: 5 000 грн (сума виданих кредитних коштів) х 1% х 5 (кількість днів користування кредитними коштами, до отримання додаткових коштів 3 000грн) та дорівнює 250 грн.; 8 000 грн.(сума виданих кредитних коштів після отримання 3000грн за додатковим договором) х 1% х 93 (кількість днів користування кредитними коштами) та дорівнює 7440 грн. Сума нарахованих процентів за період користування кредитними коштами становить 250грн+ 7440 грн=7690 грн.
Апеляційний суд перевірив наданий позивачем розрахунок та встановив, що він проведений з урахуванням строку кредитування, виходячи із розміру відсотків та комісії, визначених в кредитному договорі.
Відтак відповідач зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав, що спричинило заборгованість в сумі 17290 гривень, що складається з: суми прострочених платежів за тілом кредиту 8 000,00 гривень; суми прострочених платежів за процентами 7690 гривень; суми прострочених платежів за комісією 1600,00 гривень.
Твердження відповідача про надання товариством неналежного розрахунку про стан заборгованості, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги, оскільки ненадання позивачем детального розрахунку не порушило принцип змагальності сторін та право відповідача на захист, оскільки усі вихідні дані, необхідні для перевірки нарахованої позивачем заборгованості наявні в умовах укладеного договору та не потребують здійснення складних математичних розрахунків. Довідка-розрахунок заборгованості сумнівів у апеляційного суду не викликає, адже свідчить про дотримання кредитором як періоду нарахування процентів, так і використання розміру процентної ставки за визначеними умовами договору. Крім того, апелянтом не було надано на спростування доводів позивача власного контррозрахунку.
Щодо аргументів апелянтів з приводу заявленого клопотання у суді першої інстанції про витребування доказів, яке залишилося судом не вирішене, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Згідно ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: 1) справу розглянуто неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими, якщо апеляційну скаргу обґрунтовано такою підставою; 3) справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою; 4) суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі; 5) судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні; 6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу; 7) суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що клопотання сторони, яке залишилось не вирішене не входить до переліку обставин для обов`язкового скасування рішення суду визначеного ч. 3 ст. 376 ЦПК України. Крім того, відповідач не був позбавлений права повторно заявити клопотання про витребування доказів в суді апеляційної інстанції проте такого не подав. Не вирішене судом першої інстанції клопотання про витребування доказів не призвело до неправильного вирішення справи.
Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з`ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов`язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування немає.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до частини 1 статті 375 ЦПК України апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, рішення суду ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права та підстав для його скасування немає.
Частиною 1 статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, то підстави для розподілу судових витрат по сплаті судового збору відсутні.
Керуючись статтями 374, 375, 381- 384, 389 ЦПК України, суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 01 червня 2026 року в даній справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий
Судді: