ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 534/2554/25 Номер провадження 22-ц/814/2313/26 Головуючий у 1-й інстанції Солоха О. В. Доповідач ап. інст. Чумак О. В.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 жовтня 2026 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Чумак О.В.,
суддів Дряниці Ю.В., Панченка О.О.,
при секретарі Ванді А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на заочне рішення Горішньоплавнівського міського суду Полтавської області від 10 лютого 2026 року (повний текст рішення складено 12 лютого 2026 року)
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійним договору дарування
В С Т А Н О В И В:
У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійним договору дарування.
В обґрунтування заявлених вимог зазначає, що на підставі свідоцтва про право на спадщину ВМТ №397147 йому належала квартира за адресою: АДРЕСА_1 . З 02.04.2015 і по теперішній час він проживає у вказаній квартирі, яка є його єдиним житлом. 12.06.2019 між ним та ОСОБА_2 було укладено договір дарування квартири, проте, позивач підписуючи вказаний договір вважав, що підписує договір довічного утримання, оскільки на той час він хворів та мав потребу у постійному догляді. Зазначає, що на початку 2025 року, після конфлікту з відповідачкою він дізнався про те, що підписав не договір довічного утримання, а договір дарування квартири. З огляду на викладене прохає вказаний договір визнати недійсним.
Просив визнати поважними причини пропуску ОСОБА_1 строку позовної давності у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійним договору дарування квартири та поновити йому цей строк; визнати недійсним договір дарування квартири, укладений 12.06.2019 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений державним нотаріусом Горішньоплавнівської державної нотаріальної контори Пащенко Т.Б. та зареєстрований в реєстрі за №505, предметом якого є квартира за адресою: АДРЕСА_1 .
Заочним рішенням Горішньоплавнівського міського суду Полтавської області від 10 лютого 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійним договору дарування - відмовлено.
З цим рішенням не погодився ОСОБА_1 та оскаржив його в апеляційному порядку. Просить рішення суду скасувати та постановити нове, яким задовольнити його позовні вимоги.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що спірний договір дарування був укладений ним під впливом істотної помилки щодо його правової природи, яка безпосередньо вплинула на формування хибного волевиявлення. На думку скаржника суд першої інстанції не надав належної оцінки тому, що на момент укладення спірного договору дарування він був особою пенсійного віку (57 років) та за станом здоров`я потребував стороннього, догляду та матеріального утримання. А також те, що подарована квартира була єдиним його житлом, яким він не припинив користуватися після укладення цього договору.
Відповідач будучи належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи до суду не з`явилася.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до такого висновку.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З матеріалів справи вбачається, що згідно свідоцтва про право на спадщину ВМТ №397147 від 27.05.2010 ОСОБА_1 був власником квартири АДРЕСА_2 .
Відповідно до договору дарування квартири, який було укладено 12.06.2019 ОСОБА_1 (дарувальник) безоплатно передав у власність обдарованій ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_2 .
Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 14.08.2025 №439525015 квартира АДРЕСА_2 належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі договору дарування квартири від ННТ 986642 реєстр №505 від 12.06.2019.
Як вбачається з виписки з медичної карти стаціонарного хворого № 5496/4225 ОСОБА_1 , 1962 року народження, з находився з 11.11.2019 по 21.11.2019 у відділені урології з приводу: діагноз: рак лівої нирки рТ1а N0 M0, ст. 1, клін. Група 3. Кісти обох норок.
ANAMNESISMORBI: при плановому обстеженні на УЗД від 28.10.2019: кіста нижнього полюсу лівої нирки до 58 мм в діаметрі. На латеральній поверхні до 16 мм в середньому комплексі лівої нирки. Права нирка, в синусі кіста до 17 мм в діметрі.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків (стаття 202 ЦК України).
Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (частина перша статті 203, частина перша статті 215 ЦК України).
Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Згідно із частинами другою та третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).
Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.
Верховний Суд у постановах від 12 лютого 2026 року в справі № 727/11505/23, від 03 жовтня 2018 року № 759/17065/14-ц зробив висновок щодо застосування статті 229 ЦК України та вказав, що під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов`язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення.
Під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу).
Помилка, яка істотним чином впливає на формування волі сторони правочину, повинна існувати на момент його вчинення. Схематично вплив обставин, які мають істотне значення, можливо відобразити таким чином: «немає істотної помилки - відсутнє вчинення правочину». Незнання закону не включено до переліку помилок, яким надається істотне значення. Це по суті є відображенням ще римського принципу ignorantia juris nocet (з лат. - незнання закону шкодить); поза віднесенням до обставин, які можуть бути розцінені як такі, що мають істотне значення, знаходиться мотив правочину. Мотив правочину - це стимул його вчинення і дозволяє встановити, чому саме особа вчинює правочин. Тому мотив, за яким вчинено правочин, правового значення не має. Хоча законодавець і вказує на допустимість надання мотиву правочину значення істотної помилки у випадках, встановлених у законі. Проте таких випадків на рівні норми закону законодавець не передбачив (див. постанови Верховного Суду від 15 квітня 2026 року в справі № 367/8066/21, від 05 листопада 2025 року в справі № 638/9300/19).
Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
За змістом статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.
Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення.
У постанові Верховний Суд України від 27 квітня 2016 року в справі № 6-372цс16, постановах Верховного Суду від 24 березня 2021 року в справі № 713/883/19, від 09 лютого 2026 року в справі № 932/8373/21 вказано, що особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, зокрема пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення.
Лише з`ясування таких обставин, як вік позивача, його стан здоров`я, наявність у позивача спірного житла як єдиного, продовження дарувальником проживання у подарованому житлі після укладення договору дарування самі собою - без доведення наявності такої вади волі у дарувальника, як помилка під час укладення оспорюваного договору - не можуть бути самодостатніми підставами для визнання такого договору дарування недійсним. Наведені обставини можуть бути лише опосередкованими доказами наявності такої помилки. В іншому випадку усі правочини, укладені особами відповідного віку, стан здоров`я яких є поганим, та які продовжили проживати у подарованому житлі, підлягали б визнанню недійсними, що призвело б до обмеження правочиноздатності такої категорії осіб, що порушувало б гарантії, проголошені у статті 21 Конституції України щодо рівності осіб у їх правах.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року в справі № 947/32485/20, від 15 листопада 2023 року в справі № 308/8309/22, від 15 квітня 2026 року в справі № 367/8066/21 та ін.
Відповідно до вимог частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно частини 1 статті 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частинами 1 та 2 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Надаючі оцінку обставинам справи колегія суддів звертає увагу, що позивачем не спростовано його волевиявлення на укладення саме договору дарування, з огляду на чіткість викладених умов договору, так сторони підтвердили, що вони ознайомлені з вимогами цивільного законодавства щодо недійсності правочинів, перебуваючи при здоровому розумі, ясній пам`яті та діючи добровільно домовились про те, що ОСОБА_1 безоплатно передав (подарував), а його дочка ОСОБА_2 прийняла у власність (в дарунок) квартиру АДРЕСА_2 . Сторони свідчать, що у тексті цього договору зафіксовані усі істотні умови, що стосуються дарування квартири. Будь-які попередні домовленості, які мали місце до укладення цього договору і не відображені у його тексті, після підписання договору не матимуть правового значення. Сторони договору підтверджують, що не позбавленні дієздатності, під опікую і піклуванням не перебувають, не страждають на захворювання, що перешкоджають усвідомлювати суть цього правочину, договір відповідає їх дійсним намірам і не носить характеру фіктивного та удаваного правочину.
Позивач не обґрунтував, які саме положення договору дарування є такими, що призвели до неправильного розуміння ним правової природи договору.
Тоді як, жодна з умов укладеного договору дарування не передбачала наявність в обдаровуваної будь-якого обов`язку перед дарувальником. Крім того, сторонам, нотаріусом роз`яснено зміст ст.ст. 229, 230, 231, 233, 234, 235, 717, 721, 727 ЦК України.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що ОСОБА_1 не довів належними, достовірними та допустимими доказами наявність в його діях помилки під час укладення оспорюваного договору дарування. Також матеріали справи не містять доказів, що фізичний та психічний стани позивача не дозволяли об`єктивно оцінювати наслідки вчиненого правочину.
У свою чергу надаючи оцінку доводам апеляційної інстанції щодо віку позивача та стану здоров`я. Колегія суддів звертає увагу, що на момент укладення договору дарування позивачу було 57 років, при цьому сам вік особи не свідчить про те, що він потребує постійного піклування та утримання. Тоді як ОСОБА_1 не надано жодних доказів на підтвердження того, що він на момент укладення договору дарування мав розлади здоров`я, потребував дороговартісного лікування та піклування, був непрацездатний не мав жодних доходів та потребував матеріальної допомоги.
Аналізуючи виписку з медичної карти стаціонарного хворого ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції звертає увагу, що кісти в нирках були виявлені при плановому обстеженні на УЗД від 28.10.2019, тобто після укладення договору дарування (12.06.2019). При цьому у виписці зазначено, що пацієнт на момент огляду скарг не пред`являв. Доказів на підтвердження того, що вказане захворювання існувало на момент укладення договору та могло будь-яким чином впливати на намір позивача укласти саме договір довічного утримання останнім не надано.
Крім того, сам факт, що позивач мав єдине житло та після укладення договору продовжував проживати у подарованій квартирі та сплачувати комунальні послуги, жодним чином не свідчий про його помилкове сприйняття ним фактичних обставин правочину.
Також суд апеляційної інстанції звертає увагу, що договір дарування був укладений у 2019 році, а позивач звернувся до суду з позовом лише у 2025 році, однак не надав суду жодних доказів, що протягом цього часу він перебував на утриманні дочки, чи у нього були інші підстави вважати, що укладеним договором реалізовано його волевиявлення на укладення договору пожиттєвого утримання.
Разом з цим, Верховний Суд у своїй постанові від 10 червня 2026 року у справі № 496/5533/22 зазначив, що наступна зміна свого рішення або ставлення до його наслідків в результаті переусвідомлення його значення для себе, що настали у майбутньому через погіршення відносин з відповідачкою, тобто після укладення такого правочину, не повинні створювати уявлення про наявність такої помилки станом на момент укладення оспорюваного правочину.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані та підтверджені матеріалами справи. Рішення суду прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Зважаючи на наведене апеляційну скаргу в частині оскарження рішення суду слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
За правилами частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційний суд не змінює результат судового рішення по суті, розподіл судових витрат не здійснюється при розгляді цієї апеляційної скарги.
Керуючись статтями 368, 374, 375, 382-384,389 ЦПК України, суд,
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Заочне рішення Горішньоплавнівського міського суду Полтавської області від 10 лютого 2026 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 01 жовтня 2026 року.
Головуючий суддя О.В. Чумак
Судді Ю.В. Дряниця
О.О. Панченко