П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
01 жовтня 2026 року
м. Рівне
Справа № 949/2226/25
Провадження № 22-ц/4815/1560/26
Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого-судді - Шимківа С.С.,
суддів: - Боймиструка С.В., Ковальчук Н.М.,
секретар судового засідання - Хлуд І.П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог
щодо предмета спору: - Орган опіки та піклування Дубровицької міської ради
про визначення місця проживання дітей,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Тимошенко Оксаною Василівною на рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 12 травня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування Дубровицької міської ради про визначення місця проживання дітей, -
в с т а н о в и в :
02 жовтня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування Дубровицької міської ради про визначення місця проживання дітей.
В обґрунтування позову зазначала, що 19 січня 2019 року вона та ОСОБА_2 уклали шлюбу, який рішенням Дубровицького районного суду Рівненської області від 30 червня 2025 року було розірвано.
У шлюбі у них народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
05 серпня 2025 року набрало законної сили рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 30 червня 2025 у справі №949/328/25, яким частково задоволено її позовні вимоги до відповідача про стягнення аліментів.
Суд вирішив стягувати аліменти на дітей у розмірі 8000,00 грн. на кожного, а на її утримання 5000,00 грн.
Добровільно рішення суду відповідач не виконує і вона вимушена була звернутися для примусового виконання рішення до органів виконавчої служби. На даний час наявна заборгованість.
Останнім часом їй з відповідачем було складно домовлятися, часто виникали непорозуміння, відповідач не турбується про дітей, не займається їх вихованням.
На даний час він відсутній в Україні. У період спільного проживання застосовував насилля до неї в присутності дітей, влаштовував суперечки, ображав та принижував її.
З жовтня 2024 року вони з відповідачем спільно не проживають. Вона з дітьми переїхала жити до своїх батьків в с. Бережки, де на даний час і проживає.
Вона має постійне місце роботи та постійний дохід, добре характеризуюся на роботі, до кримінальної, адміністративної чи дисциплінарної відповідальності не притягалася.
Належні житлові умови вона також має можливість забезпечити. Відповідно, зміна місця проживання матиме негативні наслідки для дитини. Вона, як мама, з дітьми має тісний взаємозв`язок та розуміння, вони постійно проводять вільний час разом, вона допомагає навчатися, пізнавати оточуючий світ, сприяє загальному розвитку, допомагає подолати труднощі та вирішити спірні питання.
Добровільно визначити місце проживання дітей відповідач не погоджується.
Просила суд визначити місце проживання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з нею, їх мамою - ОСОБА_1 .
Рішенням Дубровицького районного суду Рівненської області від 12 травня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування Дубровицької міської ради про визначення місця проживання дітей - відмовлено.
Рішення мотивовано відсутністю спору про визначення місця проживання дітей.
Не погоджуючись із рішенням місцевого суду, ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Тимошенко О.В. оскаржила його в апеляційному порядку.
У поданій апеляційній скарзі зазначала, що відповідач відсутній в Україні понад 1 рік. Вказана обставина у судовому засіданні підтверджена показами представника.
Між сторонами у справі склалися неприязні відносини, спілкування часто супроводжується образами та приниженням.
Спілкування відбувається зрідка (у разі необхідності) шляхом телефонних дзвінків та листування у месенджерах. Для вчинення кожної дії позивачка вимушена просити або у судовому порядку спонукати відповідача. Відповідач добровільно відмовився вирішити питання щодо визначення місця проживання дітей (не з`явився в орган опіки та до нотаріуса для підписання договору), за період перебування за кордоном не звернувся до нотаріуса або дипломатичних установ для надання довіреності на позивачку для вчиненні дій в інтересах дій за його відсутності. Хоча у судовому засіданні стверджує, що конфлікт відсутній та він готовий вчиняти дії.
Спірна поведінка сторони (невизнання вимог, ухилення від виконання зобов`язань, суперечливі дії) є головним індикатором існування реального правового спору. Спір про право виникає тоді, коли між суб`єктами є розбіжності щодо їхніх прав та обов`язків, і неможливо їх здійснити без усунення цих перешкод. Відсутність спору означає відсутність порушеного права.
На даний час порушуються права дітей адже за відсутності одного з батьків інший не має юридичної можливості самостійно звертатися до компетентних органів із вчиненням юридично значимих дій в інтересах дітей.
Просить суд скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове - про задоволення позову.
10 липня 2026 року ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу у якому покликається на законність та обґрунтованість рішення суду.
Покликається на відсутність спору про визначення місця проживання дітей.
Оскільки позивачкою не доведено порушення її прав, просить про залишення рішення без змін, а апеляційної скарги - без задоволення.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників процесу, апеляційний суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що сторони у справі є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження дитини серії НОМЕР_1 від 10 вересня 2019 року та серії НОМЕР_2 від 11 лютого 2023 року.
Рішенням Дубровицького районного суду Рівненської області у справі № 949/420/25 від 30.06.2025 розірвано шлюб, між ОСОБА_1 та ОСОБА_1 , зареєстрований 19 січня 2019 року Сарненським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Сарненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління юстиції, актовий запис № 22.
Після розірвання шлюбу сторони проживають окремо: позивачка ОСОБА_1 з малолітніми дітьми ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстровані в АДРЕСА_1 ; відповідач проживає за кордоном.
Згідно акту обстеження умов проживання від 03 лютого 2026 року, що складений головними спеціалістами служби у справах дітей Дубровицької міської ради в сім`ї матері створено належні умови для проживання і виховання дітей. Для дітей відведено окреме місце для сну, відпочинку. Діти належним чином забезпечені одягом, взуттям, згідно віку та сезону, засобами гігієни, продуктами харчування. Для дітей є багато іграшок та розвиваючих ігор. Діти відвідують дошкільний заклад в с. Бережки (а.с. 108).
Згідно з висновком органу опіки та піклування виконавчого комітету Дубровицької міської ради про визначення місця проживання доцільно визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з матір`ю ОСОБА_1 , 1993 р.н., за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 130-131).
Позивачка ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом про визначення місця проживання дітей разом із нею, покликалася на необхідність юридичного визначення місця проживання дітей разом із нею, оскільки відповідач проживає за кордоном, існує необхідність вчинення одним із батьків дій щодо представництва інтересів дітей в компетентних органах, а ОСОБА_2 добровільно визначити місце проживання дітей разом із нею не погоджується.
Сторона відповідача проти задоволення позову заперечує, мотивуючи це відсутністю між сторонами спору про визначення місця проживання дітей.
Згідно з положеннями частини першої, другої статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Відповідно до положень частини першої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до положень частини першої статті 3, частини першої статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками в супереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Як вказано у постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справа № 241/47/19 при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з`ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати. Вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них дитина залишається, суд, виходячи із рівності прав та обов`язків батька й матері щодо своїх дітей, повинен ухвалити рішення, яке відповідало б якнайкращим інтересам дитини. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.
Частинами першою, другою статті 171 СК України встановлено, що дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі "М. С. проти України", заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Принцип забезпечення права дитини на гармонійний розвиток та належне виховання превалює над принципом рівності прав батьків щодо дитини, тому при вирішені спору щодо місця проживання дитини насамперед ураховуються інтереси дитини.
Правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів.
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).
Відповідно до п. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 13 травня 2020 року у справі № 686/20582/19-ц відсутність заперечень з боку відповідача щодо проживання дитини разом із позивачем не дає підстав стверджувати про відсутність предмета спору у справі.
Відповідно до практики Верховного Суду у спірних правовідносинах, яка є усталеною, лише у випадку встановлення судом беззаперечного визнання відповідачем позову, відповідної процесуальної поведінки відповідача під час судового розгляду, яка свідчила б про те, що задоволення матеріально-правової вимоги позивача у такій ситуації є недоцільним та таким, що не призведе до виникнення бажаних позивачем наслідків, оскільки такі вже досягнуті сторонами з урахуванням їх домовленості між собою, наявні підстави для відмови у задоволенні позову за відсутністю предмета спору (постанова Верховного Суду від 15 січня 2025 року у справі № 755/15383/23, постанова Верховного Суду 10 квітня 2025 року у справі № 189/1176/24)
У справі, яка переглядається в апеляційному порядку з матеріалів справи вбачається та підтверджено у судовому засіданні, що сторона відповідача проти задоволення позову заперечує.
Оскільки апеляційним судом не встановлено беззаперечного визнання відповідачем позову, за відсутності доказів домовленості сторін щодо вирішення питання визначення місця проживання дітей, апеляційний суд не погоджується з висновком місцевого суду про відсутність спору між сторонами.
За встановлених судом обставин, враховуючи висновок органу опіки та піклування, у сукупності з іншими доказами, за встановленого судом факту проживання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з мамою - ОСОБА_1 , з дня їх народження, яка займається розвитком та вихованням дітей, наявні підстави для задоволення позову.
Апеляційний суд, вирішуючи спір, враховуючи вказані обставини та наявні в справі докази, дотримуючись принципу правової визначеності та пріоритетності інтересів дитини, врахувавши права батьків на виховання дітей і обов`язки батьків діяти в їх інтересах, відсутність доказів того, що визначення місця проживання дітей разом із матір`ю суперечитиме їх інтересам, дійшов висновку про задоволення позовних вимог та визначення місця проживання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з їх мамою - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Суд наголошує, що визначення місця проживання малолітніх дітей з матір`ю не повинно негативно впливати на їх взаємовідносини з батьком, оскільки визначення місця проживання дітей з одним із батьків не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов`язків, що мають усвідомлювати обидва з батьків, спір між якими вирішено судом.
Також суд підкреслює необхідність налагодження батьками співпраці з метою забезпечення належного контакту між кожним із них з дитиною, встановлення можливості спілкування та спільного проведення часу.
При істотній зміні обставин сторони мають право ініціювати визначення іншого порядку фізичної опіки щодо дітей.
Ураховуючи те, що судом першої інстанції неповно з`ясовано фактичні обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, постановлене ним рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового про задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування Дубровицької міської ради про визначення місця проживання дітей.
Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).
Оскільки позовна заява та апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягають до задоволення, з ОСОБА_2 підлягає до стягнення на її користь судовий збір, сплачений за розгляд справи судом апеляційної інстанції, у розмірі 1475,24 грн.
04 вересня 2026 року представником ОСОБА_1 - адвокатом Тимошенко О.В. подано заяву про розподіл/відшкодування/компенсацію судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи, у якій просить стягнути з відповідача на користь позивачки 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу та 1475,24 грн судового збору, сплаченого за розгляд справи судом апеляційної інстанції.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України);
3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).
Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу, отриману ОСОБА_1 під час розгляду справи апеляційним судом, представником ОСОБА_1 надано апеляційному суду: копію договору про надання правничої допомоги № 90/26 від 09 червня 2026 року; ордер від 16 червня 2026 року; акт № 1 про надання правничої допомоги від 16 червня 2026 року, у якому наведено перелік робіт та їх вартість; платіжну інструкцію із зазначенням призначення платежу "сплата за надання правн. допомоги від 09.06.2026 року №90/26 та суми платежу: "10000" грн.
Апеляційний суд, враховуючи виконання Столярець О.О. вимог процесуального закону щодо доведеності розміру понесених нею витрат на правничу допомогу, їх співмірності зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, відповідність критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивачки 10 000 грн - відшкодування понесених витрат на правничу допомогу.
На підставі ч. 1 ст. 3, ч. 1 ст 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ч. 1, 2 ст. 160, ч. 1 ст. 161, ч. 1, 2 ст. 171 СК України, керуючись ст.ст. 367, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, Рівненський апеляційний суд, -
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Тимошенко Оксаною Василівною задовольнити.
Рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 12 травня 2026 року скасувати.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування Дубровицької міської ради про визначення місця проживання дітей задовольнити.
Визначити місце проживання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з мамою - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір, сплачений за розгляд справи судом апеляційної інстанції, у розмірі 1475,24 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 10 000 грн - понесених витрат на професійну правничу допомогу.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено 02 жовтня 2026 року.
Головуючий-суддя Шимків С.С.
Судді: Боймиструк С.В.
Ковальчук Н.М.