П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
01 жовтня 2026 року
м. Рівне
Справа № 949/2730/25
Провадження № 22-ц/4815/1490/26
Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого-судді - Шимківа С.С.,
суддів: - Боймиструка С.В., Ковальчук Н.М.,
секретар судового засідання - Хлуд І.П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Дубровицька міська рада Сарненського району
Рівненської області,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 06 травня 2026 року (ухвалене у складі судді Оборонової І.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Дубровицької міської ради Сарненського району Рівненської області про визнання права власності на спадкове майно, -
в с т а н о в и в :
29 грудня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Дубровицького районного суду Рівненської області з позовом до Дубровицької міської ради Сарненського району Рівненської області про визнання права власності на спадкове майно.
В обґрунтування позову зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її дід ОСОБА_2 , після смерті якого відкрилася спадщина.
За життя спадкодавець набув право на земельну частку (пай) у процесі паювання земель колективної власності, а в подальшому це право було реалізоване шляхом виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості), а саме земельних ділянок площею 3,88 га, 0,90 га та 0,43 га для ведення особистого селянського господарства, розташованих на території Осівської сільської ради Дубровицького району Рівненської області, нині території Дубровицької міської ради Сарненського району Рівненської області.
На підставі розпорядження Дубровицької районної державної адміністрації в процесі виділення земельних часток (паїв) у натурі було сформовано конкретні земельні ділянки, які підлягали передачі у приватну власність ОСОБА_2 , у зв`язку з чим 12 грудня 2003 року на його ім`я оформлено державні акти на право власності на земельні ділянки серії РВ №016380, серії РВ №043072, серії РВ №053300.
Разом з тим, на момент оформлення зазначених державних актів спадкодавець уже помер, у зв`язку з чим не мав можливості отримати такі акти та завершити оформлення права власності на земельні ділянки у встановленому законом порядку.
Після смерті ОСОБА_2 позивачка фактично вступила у володіння та управління спадковим майном, постійно проживала разом із спадкодавцем на момент відкриття спадщини, користувалася земельними ділянками, обробляла їх, вирощувала сільськогосподарську продукцію, несла витрати, пов`язані з їх утриманням, та здійснювала дії, спрямовані на належне користування спадковим майном, у зв`язку з чим вважає себе такою, що прийняла спадщину.
З метою оформлення спадкових прав вона звернулася до нотаріуса, однак у видачі свідоцтва про право на спадщину їй було відмовлено з підстав того, що державні акти на право власності на земельні ділянки були оформлені після смерті спадкодавця.
Крім того, спадкодавцем на її ім`я було складено заповіт, яким охоплено інше майно, у зв`язку з чим спірні земельні ділянки до складу заповідального майна не включені та підлягають спадкуванню за законом.
Інші спадкоємці, які б заявили свої права на спірне спадкове майно або заперечували проти її спадкових прав, відсутні.
За таких обставин, враховуючи неможливість оформлення спадкових прав у позасудовому порядку, позивачка звернулася до суду з даним позовом з метою визнання за нею права власності на зазначене спадкове майно в порядку спадкування за законом.
Просила суд визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на земельні ділянки загальною площею 3,88 га, 0,90 га, 0,43 га для ведення особистого селянського господарства, які розташовані на території Осівської сільської ради Дубровицького району Рівненської області, нині території Дубровицької міської ради Сарненського району Рівненської області, відповідно до державних актів на право власності на земельну ділянку серії РВ №016380, серії РВ №043072, серії РВ №053300 від 12 грудня 2003 року.
Рішенням Дубровицького районного суду Рівненської області від 06 травня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Дубровицької міської ради Сарненського району Рівненської області про визнання права власності на спадкове майно - відмовлено.
Рішення мотивовано тим, що заявлена позивачкою вимога спрямована на визнання права власності на конкретні земельні ділянки, тоді як за встановленими судом обставинами до складу спадщини після смерті ОСОБА_2 могло входити право на земельну частку (пай), а не право власності на земельні ділянки як сформовані об`єкти нерухомого майна.
Не погоджуючись із рішенням місцевого суду, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку.
У поданій апеляційній скарзі зазначає, що ОСОБА_2 видано КСП "Дружба" сертифікат на право на земельну частку пай серія РВ № 0134198 від 17.06.1996р., згідно якого ОСОБА_2 , отримав в приватну власність земельні ділянки в розмірі 2,99 в умовних кадастрових гектарів на території Осівської сільської ради Дубровицького району.
Згідно Розпорядження Дубровицької районної державної адміністрації Рівненської області від 28.10.2003 року "Про видачу державних актів на право власності на землю по Осівській сільській раді Дубровицького району" було визначено видати державні акти на право власності на землю взамін сертифікатів на право на земельні частки (паї) громадянам для ведення особистого селянського господарства згідно актів розподілу власників сертифікатів за земельними ділянками.
Згідно додатку до розпорядження голови райдержадміністрації від 28.10.2003 року № 424 вбачається, що ОСОБА_2 були виділені земельні ділянки із зазначенням масиву та площі.
Тобто ОСОБА_2 , числиться в списку громадян с. Осова на роздержавлення земель КСП "Дружба" на право приватної власності на землю.
Суд помилково ототожнив виникнення права із видачею державного акта.
Із матеріалів справи встановлено, що розпорядження голови Дубровицької районної державної адміністрації №424 від 28.10.2003 року було прийнято на виконання процедури виділення земельних часток (паїв) у натурі.
Вказаним розпорядженням визначено земельні ділянки, що відповідали земельній частці (паю) ОСОБА_2 .
Отже, оформлення державних актів у 2003 році не створювало нового права, а було завершальним етапом реалізації права, набутого спадкодавцем за життя.
Сам факт смерті особи до моменту виготовлення державного акта не припиняє права на земельну частку (пай), яке вже виникло та входить до складу спадщини.
Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що на момент смерті ОСОБА_2 , у нього існувало лише право на земельну частку (пай), а право власності на конкретні земельні ділянки не виникло. При цьому суд формально ототожнив дату друку державних актів із моментом виникнення права на земельні ділянки, не врахувавши фактичних обставин справи та правової природи процесу паювання земель.
Матеріалами справи підтверджено, що ще за життя спадкодавця було визначено належний йому земельний пай, проведено розподіл земель колективної власності, розроблено технічну документацію та сформовано конкретні земельні ділянки площею 3,88 га, 0,90 га та 0,43 га. Зокрема, розпорядженням голови Дубровицької районної державної адміністрації №424 від 28 жовтня 2003 року земельні ділянки були індивідуалізовані та закріплені за ОСОБА_2 , як власником сертифіката на право на земельну частку (пай).
Сам факт того, що державні акти були технічно виготовлені та надруковані після смерті спадкодавця, не змінює сутності вже набутого ним права та не може позбавляти його спадкоємців права на спадкування відповідного майна. Видача державного акта у той період була лише завершальним етапом документального оформлення права, яке фактично виникло внаслідок прийняття компетентним органом рішення про виділення земельної частки (паю) в натурі та закріплення конкретних земельних ділянок за особою.
Судом не враховано, що до дня смерті спадкодавець фактично володів, користувався та розпоряджався зазначеними земельними угіддями як своїми, обробляв їх, використовував для ведення особистого селянського господарства, а тому земельні ділянки були не абстрактним майновим правом, а реально існуючими та індивідуально визначеними об`єктами землекористування.
Покладення на спадкоємця негативних наслідків виключно через те, що органи державної влади завершили оформлення правовстановлюючих документів після смерті спадкодавця, суперечить принципам справедливості, правової визначеності та непорушності права власності. Спадкоємець не може бути позбавлений спадкових прав через тривалість адміністративних процедур або недосконалість механізму оформлення права власності на земельні ділянки, який існував під час реформування колективних сільськогосподарських підприємств.
Фактично у даному випадку відбулося не набуття спадкодавцем нового права після смерті, що є неможливим, а документальне оформлення права, яке виникло за його життя внаслідок реалізації права на земельну частку (пай) та виділення земельних ділянок у натурі. Тому до складу спадщини увійшло не лише право на земельну частку (пай), а й право на завершене оформлення земельних ділянок, які були сформовані та визначені за спадкодавцем до його смерті.
Висновок суду про те, що спірні земельні ділянки не увійшли до складу спадщини лише з підстави виготовлення державних актів після смерті спадкодавця, не відповідає фактичним обставинам справи та призводить до необґрунтованого позбавлення спадкоємця права на успадкування майна, яке належало спадкодавцю за життя.
Просить суд скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове - про задоволення позову.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що позивачка у справі ОСОБА_1 є онукою ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого Осівською сільською радою Дубровицького району Рівненської області 31 березня 1998 року, копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження №0[телефон приховано], копією свідоцтва про одруження серії НОМЕР_3 (а.с. 7-10, 12).
Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина на належне йому майно та майнові права, які не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно з копією заповіту, складеного 02 грудня 1993 року в селі Осова Дубровицького району Рівненської області та посвідченого секретарем Осівської сільської ради Дубровицького району Рівненської області Ковальчук Н.С., ОСОБА_2 на випадок своєї смерті зробив розпорядження, відповідно до якого належну йому домобудівлю заповів своїй онуці ОСОБА_3 (а.с. 13).
Окрім визначеного в заповіті домоволодіння, ОСОБА_2 за життя належало право на земельну частку (пай), у землі, яка перебувала у колективній власності КСП "Дружба", розміром 2,99 га, що підтверджується сертифіката на право на земельну частку (пай) серії РВ №0134198, виданого 17 вересня 1996 року Дубровицькою районною державною адміністрацією на підставі відповідного акта Дубровицької районної державної адміністрації від 16 вересня 1996 року №427 (а.с. 15).
Відповідно до розпорядження голови Дубровицької районної державної адміністрації Рівненської області від 28 жовтня 2003 року №424 "Про видачу державних актів на право власності на землю по Осівській сільській раді Дубровицького району", розглянувши технічну документацію по видачі державних актів на право власності на земельну ділянку взамін сертифікатів на право на земельну частку (пай) громадянам для ведення особистого селянського господарства на території Осівської сільської ради за рахунок земель колективної власності КСП "Дружба", вирішено видати державні акти на право власності на землю взамін сертифікатів на право на земельні частки (паї) громадянам для ведення особистого селянського господарства згідно зі схемою розподілу власників сертифікатів за земельними ділянками (а.с. 16-17).
З додатку до вказаного розпорядження вбачається, що під № 213 зазначений ОСОБА_2 , за яким визначено такі землі: рілля - масив/ділянка № НОМЕР_4 / НОМЕР_5 площею 3,88 га, пасовище - масив/ділянка № НОМЕР_6 площею 0,90 га, сіножаті -масив/ділянка № НОМЕР_7 площею 0,43 га (а.с. 17).
На підставі зазначеного розпорядження 12 грудня 2003 року на ім`я ОСОБА_2 було виготовлено державні акти на право власності на земельні ділянки, а саме: державний акт на право власності на земельну ділянку серії РВ №053300, згідно якого ОСОБА_2 є власником земельної ділянки, площею 0,43 га у межах згідно з планом, яка розташована на території Осівської сільської ради Дубровицького району Рівненської області, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства; державний акт на право власності на земельну ділянку серії РВ №016380, згідно якого ОСОБА_2 є власником земельної ділянки, площею 0,90 га у межах згідно з планом, яка розташована на території Осівської сільської ради Дубровицького району Рівненської області, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства; державний акт на право власності на земельну ділянку серії РВ №043072, згідно якого ОСОБА_2 є власником земельної ділянки, площею 3,88 у межах згідно з планом, яка розташована на території Осівської сільської ради Дубровицького району Рівненської області, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства (а.с. 18-23).
Вказані державні акти на право власності на земельні ділянки оформлені 12 грудня 2003 року, тобто після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно з витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі №83131706 від 04 листопада 2025 року, після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , приватним нотаріусом Сарненського районного нотаріального округу Рівненської області Овдіюком Д.І. заведено спадкову справу №82/2025, номер у Спадковому реєстрі 74820590 (а.с. 25).
Оскільки спадщина після смерті ОСОБА_2 відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто до набрання чинності Цивільним кодексом України 2003 року, до спірних правовідносин щодо відкриття спадщини, кола спадкоємців та прийняття спадщини підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу Української РСР, чинного на час відкриття спадщини.
Згідно ст. 548 ЦК УРСР у редакції чинній на час відкриття спадщини для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.
Відповідно до статті 529 ЦК Української РСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти, у тому числі усиновлені, дружина і батьки, усиновителі, померлого. Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони спадкують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю.
Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном (п. 1 ч. 1 ст. 549 ЦК УРСР)
Судом встановлено, що на час смерті ОСОБА_2 він проживав разом із позивачкою ОСОБА_1 за адресою: с. Осова, Дубровицький район, Рівненська область, що підтверджується довідкою старости Бережницького старостинського округу Дубровицької міської ради № 304/02 від 01.08.2025 року, що видана на підставі погосподарської книги № 4 за 1996-2008 роки, особовий рахунок № НОМЕР_8 (а.с. 14).
Після смерті ОСОБА_2 позивачка фактично вступила у володіння спадковим майном - земельними ділянками, які вона обробляла, та відповідно прийняла ці ділянки у спадщину як спадкоємиця за законом померлого.
Постановою приватного нотаріуса Сарненського районного нотаріального округу Рівненської області Овдіюка Д.І. від 04 листопада 2025 року відмовлено ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на право на земельну частку (пай), посвідчене сертифікатом на право на земельну частку (пай) серії РВ №0134198, виданим ОСОБА_2 Дубровицькою районною державною адміністрацією 17 вересня 1996 року на підставі розпорядження Дубровицької районної державної адміністрації від 16 вересня 1996 року №427 (а.с. 24).
Зі змісту вказаної постанови вбачається, що підставою відмови стало те, що, за даними відповіді Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області, на підставі розпорядження голови Дубровицької районної державної адміністрації від 28 жовтня 2003 року №424, взамін сертифіката на право на земельну частку (пай) серії РВ №0134198 на ім`я ОСОБА_2 було надруковано державні акти на право власності на земельні ділянки серії РВ №053300, серії РВ №043072 та серії РВ №016380, однак підпис власника державних актів про їх отримання у відповідній графі відсутній, а самі державні акти були надруковані після смерті ОСОБА_2 , тому нотаріус дійшов висновку про неможливість набуття ним права власності на земельні ділянки згідно з надрукованими, але не отриманими державними актами (а.с. 24).
За змістом частини другої статті 78 чинного Земельного кодексу України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Відповідно до частин першої, другої статті 2 Закону України №899-IV "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною або міською державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).
Згідно з частиною першою статті 81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають із моменту державної реєстрації цих прав.
Судом встановлено, що за життя ОСОБА_2 набув право на земельну частку (пай), посвідчене сертифікатом серії НОМЕР_9 , виданим 17 вересня 1996 року, однак право власності на конкретно визначені земельні ділянки площею 3,88 га, 0,90 га та 0,43 га, які позивачка просить визнати за нею в порядку спадкування, за життя спадкодавця у встановленому законом порядку оформлено не було, оскільки відповідні державні акти на право власності на земельні ділянки були оформлені лише 12 грудня 2003 року, тобто після смерті ОСОБА_2 .
Смерть фізичної особи припиняє її цивільну правоздатність і правоздатність набувати нові цивільні права та обов`язки. Тому оформлення після смерті особи державних актів на право власності на земельні ділянки на її ім`я не може свідчити про набуття такою особою після смерті права власності на конкретні земельні ділянки як об`єкти нерухомого майна. Такі документи можуть бути пов`язані із реалізацією раніше набутого права на земельну частку (пай), однак сам факт їх оформлення після смерті спадкодавця не означає, що конкретні земельні ділянки як об`єкти права власності входили до складу спадщини на час її відкриття.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як роз`яснено Верховним Судом у постанові Верховного Суду від 10 червня 2022 року у справі №750/519/21, провадження №61-14957св21 згідно з пунктом "г" частини першої статті 81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини. Захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється, в тому числі, шляхом визнання права. Земельний кодекс України у редакції, чинній до 01 січня 2013 року, встановлював, що набуття права власності на земельну ділянку та перехід права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має місце за наявності наступних юридичних фактів у їх сукупності: ухвалення рішення компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки спадкодавцю; виготовлення технічної документації на земельні ділянки; визначення меж земельної ділянки в натурі; погодження меж земельної ділянки із власниками чи користувачами суміжних земельних ділянок; одержання у встановленому порядку державного акта на землю; державна реєстрація права власності на земельну ділянку. Якщо зазначені вимоги спадкодавцем не дотримано, право власності на конкретні земельні ділянки не виникає та відповідно до статті 1216 Цивільного кодексу України не переходить до спадкоємців у порядку спадкування, за винятком встановлених випадків, на які поширюється дія пункту 1 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України. Враховуючи викладене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки державні акти на спірні земельні ділянки були виготовлені після смерті спадкодавця, тобто після припинення її цивільної праводієздатності, такі земельні ділянки на момент відкриття спадщини не увійшли до її складу. Доводи заявника про те, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі №548/900/19, є безпідставними, оскільки у справі №548/900/19 позивач просив визнати за ним в порядку спадкування за законом право на земельну частку (пай), а у справі, що переглядалася, позивач просив визнати за нею право на сформовані земельні ділянки, хоча на час відкриття спадщини спадкодавцю належало лише право на земельну частку (пай).
У постанові Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі №127/6627/22, провадження №61-1525св23, Верховний Суд також звернув увагу на необхідність розмежування права на земельну частку (пай) та права власності на конкретно визначену земельну ділянку. У вказаній постанові зазначено, що на відміну від земельної ділянки, земельна частка (пай) не має свого матеріального втілення, є лише правом одержати у власність земельну ділянку зі складу певного масиву землі, не визначена в натурі, її межі невідомі до моменту виготовлення і затвердження відповідної документації та вона не має унікального кадастрового номера. Отже, Верховний Суд виходить із того, що право на земельну частку (пай) і право власності на конкретну земельну ділянку не є тотожними правами. Саме тому, якщо виділення земельної частки (паю) в натурі на місцевості та виготовлення державного акта на спірну земельну ділянку мали місце після смерті спадкодавця, тобто після припинення його цивільної правоздатності, така земельна ділянка на момент відкриття спадщини не увійшла до її складу та не могла бути успадкована як право власності на конкретно визначену земельну ділянку.
Посилання позивача на те, що за нею слід визнати право власності на конкретно визначену земельну ділянку, якій присвоєно кадастровий номер, що значиться за спадкодавцем, є передчасними, оскільки спадкодавець за життя не оформив належним чином у встановленому законом порядку право власності на конкретну земельну ділянку, а лише набув майнові права на її отримання, а отже, успадковується це саме право на отримання земельної частки (паю), а не право власності на конкретно визначену земельну ділянку в натурі (постанова Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі №692/565/21, провадження №61-7303св22).
На підставі встановлених судом обставин справи, з урахуванням вищезазначених висновків Верховного Суду, які є релевантними до спірних правовідносин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що оскільки позивачка просить визнати за нею право власності не на земельну частку (пай), посвідчену сертифікатом серії РВ №0134198, виданим за життя спадкодавця, а саме на конкретні земельні ділянки площею 3,88 га, 0,90 га та 0,43 га, право власності на які посвідчено державними актами, оформленими після смерті ОСОБА_2 , позов до задоволення не підлягає.
На момент відкриття спадщини після смерті ОСОБА_2 до складу спадкового майна входило право на земельну частку (пай), посвідчене сертифікатом серії РВ №0134198, однак не входило право власності на конкретні земельні ділянки площею 3,88 га, 0,90 га та 0,43 га, державні акти на які були оформлені після смерті спадкодавця.
Оскільки за життя ОСОБА_2 не набув право власності на земельні ділянки площею 3,88 га, 0,90 га та 0,43 га для ведення особистого селянського господарства, розташовані на території Осівської сільської ради Дубровицького району Рівненської області, нині території Дубровицької міської ради Сарненського району Рівненської області, оскільки виділення земельної частки (паю) в натурі на місцевості, а також оформлення державних актів на спірні земельні ділянки серії РВ №016380, серії РВ №043072, серії РВ №053300 від 12 грудня 2003 року відбулося після смерті спадкодавця, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що згадані земельні ділянки як конкретно визначені об`єкти права власності на момент відкриття спадщини не увійшли до її складу та, відповідно, не могли бути успадковані позивачкою як право власності на конкретно визначені земельні ділянки.
Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги залишенню без змін, як ухваленого з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, Рівненський апеляційний суд, -
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 06 травня 2026 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Головуючий-суддя Шимків С.С.
Судді: Боймиструк С.В.
Ковальчук Н.М.