П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
29 вересня 2026 року
м. Рівне
Справа № 563/1674/25
Провадження № 22-ц/4815/980/26
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Ковальчук Н. М.,
суддів: Хилевича С. В., Шимківа С. С.
секретар судового засідання - Пиляй І. С.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Корецького районного суду Рівненської області від 05 лютого 2026 року у складі судді Загородько Н. А., ухвалене в м. Корець Рівненської області, повний текст рішення складено 05 лютого 2026 року,
в с т а н о в и в :
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про продовження строку для прийняття спадщини. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати - ОСОБА_3 . Після її смерті відкрилася спадщина, яка, зокрема, включає в себе житловий будинок з господарськими спорудами та земельні ділянки. Одразу не звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті матері, оскільки перебував за кордоном. Із цих підстав просив визначити йому додатковий строк для прийняття спадщини.
Рішенням Корецького районного суду Рівненської області від 05 лютого 2026 року у задоволенні вказаного позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції вмотивоване положеннями ч.3 ст.1272 ЦК України, яка визначає, що за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини та положеннями, які регулюють поважність причин пропуску цього строку як основного чинника для задоволення такої заяви судом, і обґрунтоване відсутністю належних доказів наявності поважних причин, які об`єктивно та непереборно перешкодили позивачці у поданні заяви про прийняття спадщини після смерті брата.
Вважаючи рішення суду незаконним, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі зазначає, що оскаржуване рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Вказує, що після смерті його матері ОСОБА_3 відкрилася спадщина, яка, зокрема, включає в себе житловий будинок з господарськими спорудами та земельні ділянки, що належали померлій. Він як син померлої є спадкоємцем першої черги по закону. Додає, що також спадкоємцем першої черги є його сестра ОСОБА_2 , відповідачка у справі. Зазначає, що за заявою ОСОБА_2 за фактом смерті матері відкрита спадкова справа у приватного нотаріуса Степанюк І. В.. Пояснює, що він не мав змоги одразу звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті матері, оскільки перебував за кордоном. Він не знав про встановлений законом порядок прийняття спадщини та про те, що він обмежується шестимісячним строком. Вказує, що відповідачка ОСОБА_2 не дає згоди на прийняття ним спадщини, і саме вона ввела його в оману, наголошуючи на тому, що ще рано оформлювати спадкове майно. При цьому, за життя їхня мати завжди твердила, що спадкове майно має бути йому та сестрі, а тому він був впевнений, що все буде за волею матері. Він понадіявся на людяність та чесність сестри, що в подальшому призвело до таких наслідків. З наведених підстав просить скасувати оскаржуване рішення суду.
У поданому відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 вважає рішення суду законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим повторно від 10 вересня 2025 року.
Відповідно до довідки, виданої Жадківським старостинським округом Корецької міської ради Рівненської області № 17-01-15/164 від 15 вересня 2025 року, ОСОБА_3 на момент смерті була зареєстрована та проживала одна за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно інформаційних довідок Корецької районної ДНК № 82754398 та № 82754443 від 02 жовтня 2025 року та відповіді приватного нотаріуса Рівненського районного нотаріального округу Рівненської області № 103/01-16 від 12 листопада 2025 року після смерті ОСОБА_3 спадкова справа заведена 22 листопада 2024 року року за заявою ОСОБА_2 , заповіти - відсутні, свідоцтва про право на спадщину за законом видані на ім`я ОСОБА_2 на житловий будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 2,4254 га.
Відповідно до ст.ст.1216, 1217 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщина) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до ч.1 ст.1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Для прийняття спадщини ч.1 ст.1270 ЦК України встановлено строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Звертаючись до суд з цим позовом, ОСОБА_1 зазначав, що у строк, визначений законодавством, він не подав до нотаріальної контори відповідну заяву про прийняття спадщини після смерті матері з поважних причин, оскільки перебував за кордоном.
Відповідно до ч.3 ст.1272 ЦК України, за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
За змістом статті 1271 ЦК України поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Правила ч.3 ст.1271 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви, 2) ці обставини визнані судом поважними. Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні. Такого висновку дійшов Верховний Суд України при розгляді справи № 6-1486цс15.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, коли певні обставини відносяться до загальновідомих фактів, презумпцій або вже доведені в іншому порядку.
Судом встановлено, що позивачу було відомо про смерть своєї матері і хоча на момент її смерті - ІНФОРМАЦІЯ_2 - він перебував за кордоном, проте повернувся на територію України 02 лютого 2025 року, про що свідчить відмітка в закодонному паспорті, а відтак мав час і можливість для особистого подання заяви нотаріусу про прийняття спадщини у межах передбаченого законом шестимісячного строку, який збігав 02 березня 2025 року.
Інших поважних причин пропуску строку звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, окрім обставини перебування за кордоном, ОСОБА_1 не навів.
За загальним правилом, вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
При вирішенні справ про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини слід також враховувати, що додатковий строк визначається у разі, якщо суд визнає причини пропуску строку для прийняття спадщини поважними. У зазначеній категорії справ є обов`язковим обґрунтування в мотивувальній частині судового рішення поважності причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які пов`язані, зокрема, з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.
З урахуванням викладеного вище, суд не вбачає підстав для визначення позивачу додаткового строку для прийняття спадщини, оскільки під час розгляду справи позивачем не було надано суду доказів, що причини пропуску шестимісячного строку для подачі заяви про прийняття спадщини є поважними, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами.
Як вбачається з матеріалів справи та обставин, встановлених судом, безспірних доказів поважності причин пропуску строку для звернення із заявою про прийняття спадщини позивач суду не надав. Фактичною причиною пропуску, на яку вказує позивач, є перебування за кордоном на момент смерті матері і така причина не може вважатись поважною та об`єктивною, з огляду на те, що він повернувся в Україну в межах шестимісячного строку, передбаченого законом для звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. Будь-які інші відомості про те, що позивач протягом шестимісячного строку після смерті спадкодавця або з врахуванням змін щодо зупинення такого строку, але не більш ніж на 4 місяці, був позбавлений можливості звернутися до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, не встановлені.
Обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини незнанням положень закону про його тривалість - шість місяців - не може слугувати поважною причиною для продовження такого строку відповідно до положень ч.3 ст.1271 ЦК України.
Відхиляючи апеляційну скаргу, апеляційний суд також бере до уваги постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24), в якій зроблено висновок, що принцип пропорційності тісно пов`язаний з принципом правовладдя (верховенства права): принцип правовладдя є фундаментом, на якому базується принцип пропорційності, натомість принцип пропорційності є умовою реалізації принципу правовладдя і водночас його неодмінним наслідком. Судова практика Європейського суду з прав людини розглядає принцип пропорційності як невід`ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності.
Дотримання принципу пропорційності передбачає, що втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде порушенням статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв`язання проблеми суспільства і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, потрібно визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж потрібно для реалізації поставленої мети.
У спірних правовідносинах дотримання принципу пропорційності безпосередньо залежить від наявності об`єктивних, непереборних та істотних обставин, які є підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку на подання заяви про прийняття спадщини. У разі якщо таких обставин суд не встановив, то не можна допускати втручання у права спадкоємців, які прийняли спадщину, навіть з огляду на такий фундаментальний принцип спадкового права, як свобода заповіту, оскільки це порушить принцип правової визначеності стосовно особи, яка добросовісно скористалася власними цивільними правами, та не відповідатиме принципу пропорційності втручання у право власності на спадкове майно.
З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду висновує, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, що випливає з принципу свободи заповіту, проте таку необізнаність суд не повинен ототожнювати з його (спадкоємця) незнанням про його право на спадкування загалом, оскільки в такому випадку особа з незалежних від неї причин не вчиняє юридично значущих дій, які пов`язані з набуттям нею певних прав, що випливають із спадкування.
Коли ж особа усвідомлює чи повинна усвідомлювати, що вона є учасником процесу спадкування, зокрема на підставі своєї спорідненості зі спадкодавцем як спадкоємець першої черги спадкування або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування, і не вчиняє активних дій, спрямованих на прийняття спадщини (засвідчення своєї згоди на вступ у всі правовідносини спадкодавця) виходячи з обставин, які не пов`язані з об`єктивними, непереборними та істотними труднощами для своєчасного прийняття спадщини, то її необізнаність про наявність заповіту не може розглядатися як підстава для визначення їй додаткового строку на подання заяви про прийняття спадщини.
В даному випадку судом встановлено, що позивачу було відомо про смерть матері, про те, що по її смерті відкрилася спадщина на належне їй майно, однак він не звернувся у передбачений законом строк за оформленням своїх прав на спадкове майно з тих причин, що не знав визначеного законом строку для подання такого звернення.
Таким чином, ОСОБА_1 не довів існування об`єктивних непереборних обставин, які унеможливлювали своєчасне його звернення із заявою про прийняття спадщини після смерті матері, у зв`язку з чим причини пропуску цього строку суд визнає неповажними, що у свою чергу, є підставою для відмови в задоволенні заяви про надання додаткового строку для прийняття спадщини.
Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з`ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов`язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв`язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Корецького районного суду Рівненської області від 05 лютого 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Повний текст постанови складено 02 жовтня 2026 року.
Головуючий Ковальчук Н. М.
Судді: Хилевич С. В.
Шимків С. С.