ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 вересня 2026 року
м. Черкаси
Справа № 711/4127/25
Провадження № 22-ц/821/1317/26
Категорія: 305010900
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Василенко Л. І.,
суддів: Карпенко О.В., Сіренка Ю. В.,
за участю секретаря - Дмитренко В. В.
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
відповідач - Черкаська міська рада,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - приватне підприємство «Текс-Буд»,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в залі суду м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 31 березня 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Черкаської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - приватне підприємство «Текс-Буд», про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у складі судді Скляренко В. М., повний текст рішення складено 10.04.2026,
в с т а н о в и в :
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2025 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись до суду з даним позовом.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 21.06.2024 у м. Черкаси сталася ДТП, в якій було пошкоджено автомобіль Skoda Fabia, який є об`єктом права власності ОСОБА_1 , але на момент ДТП був під керуванням ОСОБА_2 .
Причиною ДТП була некоректна робота світлофорного об`єкта, внаслідок чого водії автомобілів - учасників ДТП - не могли спрогнозувати настання події та уникнути її.
У результаті ДТП автомобіль Skoda Fabia, який є об`єктом права власності ОСОБА_1 , зазнав механічних пошкоджень і вважається знищеним.
Зазначає, що ринкова вартість такого автомобіля на момент ДТП складає 244395 грн, а залишкова - 93615 грн, а тому розмір матеріального збитку, що завданий власнику автомобіля ОСОБА_1 складає 150780 грн.
Для встановлення розміру матеріального збитку ОСОБА_1 залучався спеціаліст-оцінювач для огляду автомобіля та складання звіту про оцінку автомобіля та розміру матеріального збитку, і за послуги оцінювача позивачем сплачено 5000 грн. Тож загальний розмір матеріального збитку, якого зазнав ОСОБА_1 внаслідок пошкодження його автомобіля складає 155780 грн.
Вказує, що на ОСОБА_2 , який керував автомобілем на момент ДТП, працівниками поліції складався протокол про адміністративне правопорушення за ст. 124 КУпАП, який був предметом судового розгляду, за результатом якого суд ухвалив рішення про закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення.
Зауважує, що під час судового розгляду справи про адміністративне правопорушення судом ОСОБА_2 користувався правничої допомогою захисника - адвокат Ткачук-Коваленко О. В. - і за послуги захисника сплатив останньому гонорар в розмірі 8000 грн. Тож внаслідок ДТП ОСОБА_2 вимушений був понести витрати на послуги адвоката, а тому зазнав матеріального збитку.
Окрім того, внаслідок ДТП обидва позивачі зазнали моральної шкоди. ОСОБА_1 поніс душевні страждання у зв`язку з фактичним знищенням його автомобіля, а ОСОБА_2 , який використовував автомобіль у вирішенні всіх своїх повсякденних питань, внаслідок його знищення втратив можливість користуватися транспортним засобом. До того ж ОСОБА_2 змушений був доводити у суді свою невинуватість. Розмір завданої моральної шкоди кожен із позивачів оцінює в грошовому виразі, еквівалентному 40000 грн.
Власником світлофорного об`єкта є територіальна громада в особі Черкаської міської ради, а тому така особа є відповідальною за шкоду, що настала внаслідок ДТП.
Просять стягнути з Черкаської міської ради на користь ОСОБА_1 155780 грн, в якості відшкодування матеріальної шкоди, та 40000 грн. - моральної шкоди, а на користь ОСОБА_2 8000 грн - матеріальної шкоди та 40000 грн - моральної шкоди.
Відшкодувати позивачам судові витрат за сплату судового збору та витрати на правничу допомогу.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 31 березня 2026 року позов задоволено частково.
Стягнуто з Черкаської міської ради на користь ОСОБА_1 в якості відшкодування моральної шкоди суму коштів в розмірі 10000 грн та 99,85 грн в якості відшкодування витрат з оплати судового збору.
Стягнуто з Черкаської міської ради на користь ОСОБА_2 в якості відшкодування моральної шкоди суму коштів в розмірі 5000 грн та 126,21 грн в якості відшкодування витрат з оплати судового збору.
У решті позовних вимог - відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що судом не встановлено обставин, які б свідчили про можливість звільнення Черкаської міської ради від цивільно-правової відповідальності за шкоду, завдану позивачам внаслідок ДТП, подія якої обумовлена некоректною роботою світлофорного об`єкта.
Стороною позивача не надано суду будь-яких доказів, які б свідчили, що зафіксовані оцінювачем 01.11.2024 ушкодження відповідають тим, які виникли внаслідок ДТП, а технічний стан автомобіля не зазнав ніяких змін протягом періоду часу, що сплинув після події ДТП. За таких обставин суд відхилив наданий стороною позивача звіт про оцінку, оскільки такий доказ не відповідає критерію його належності. Оскільки такий доказ не приймається судом, то і витрати здійснені позивачем для його отримання (оплата послуг оцінювача) не підлягають включенню до розміру матеріального збитку.
Частково задовольняючи стягнення моральної шкоди на користь ОСОБА_1 , суд виходив з того, щосуду не надано доказів на підтвердження обставин, які б свідчили що внаслідок пошкодження автомобіля ОСОБА_1 зазнав негативних наслідків для самопочуття і здоров`я, чи змушений був змінити звичний спосіб життя. До того ж, судом не встановлено в повній мірі розміру матеріального збитку, який був завданий автомобілю позивача саме внаслідок події ДТП.Визначаючи обсяг відшкодування моральної шкоди, завданої ОСОБА_3 внаслідок ДТП, суд враховував обставини події ДТП.
Суд також дійшов висновку, що належним відповідачем за вимогами позивача ОСОБА_3 про відшкодування йому матеріальних збитків (витрати з оплати послуг захисника у справі № 711/5125/24) є держава.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
В апеляційній скарзі, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , вважаючи рішення суду першої інстанції помилковим, а його висновки такими, що не відповідають наявним у справі доказам, через неправильність встановлення обставин, які мають значення для справи, необґрунтовану відмову у прийнятті доказів, просять суд скасувати рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 31 березня 2026 року та ухвалити постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю.
Стягнути із Черкаської міської ради на користь ОСОБА_1 155780 грн матеріальної шкоди, стягнути на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 40000 грн моральної шкоди кожному, а також витрати на сплату судового збору та на правничу допомогу.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд передчасно та необґрунтовано вказав, що позивачами не надано доказів, які б свідчили, що зафіксовані оцінювачем 01.11.2024 ушкодження відповідають тим, які виникли внаслідок ДТП, а технічний стан автомобіля не зазнав ніяких змін протягом періоду часу, що сплинув після ДТП. Тому є необхідність повторно дослідити всі наявні у справі докази доведення розміру матеріального збитку.
Зменшивши розмір моральної шкоди, суд не врахував, що 15000 грн не дає можливості задовольнити потреби позивачів та хоча б перекрити рівень інфляційних змін по відношенню до вартості втраченого автомобіля.
Відзив на апеляційну скаргу
У відзиві на апеляційну скаргу Черкаська міська рада просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 31 березня 2026 року - без змін.
Вважає апеляційну скаргу необґрунтованою, її доводи такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, а оскаржуване рішення обґрунтованим, ухваленим у повній відповідності до норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що Звіт про оцінку від 21.11.2024 № А11-10 є неналежним доказом.
Фактично скаржниками заявлена вимога про відшкодування повної вартості автомобіля, хоча він не є знищеним та підлягає ремонту.
Наголошує, що ДТП відбулося 21.06.2024, а огляд автомобіля оцінювачем 01.11.2024, тобто майже через 5 місяців, проте позивач не надали жодного доказу, що технічний стан авто не зазнав змін протягом даного часу.
Фактичні обставини справи
21.06.2024 о 08 год. 15 хв. в м. Черкаси на перехресті вулиць Ю. Іллєнка та бул. Шевченка сталася ДТП за участю автомобілів Skoda Fabia, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 (далі - автомобіль Шкода), під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля «CHEVROLET LACETTI» державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_4
ДТП сталося за наступних обставин: автомобіль Skoda Fabia рухався по бул. Шевченка і при переїзді перехрестя з вул. Ю. Іллєнка рухався по головній дорозі, а світлофорний об`єкт по смузі його руху не працював; автомобіль Шевроле рухався по вул. Ю. Іллєнка і переїжджав перехрестя з бул. Шевченка на дозволений зелений сигнал світлофора; ділянка дороги, де відбулось зіткнення, є широкою, обмеження оглядовості відсутнє, освітлення - денне, стан покриття проїзної частини - сухе.
Зазначені обставини підтверджуються постановою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 21.08.2024 у справі № 711/5125/24, відповідно до якої, розглядаючи справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 за ст. 124 КУпАП, суд дійшов висновку про необхідність закриття провадження у справі через відсутність в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення. Судове рішення обґрунтоване тим, що в даній дорожній обстановці водій автомобіля Skoda Fabia не порушував правила дорожнього руху, що спричинило зіткнення з автомобілем Шевроле та механічні пошкодження транспортних засобів, а зіткнення відбулось внаслідок некоректної роботи світлофора (т. 1 а.с. 23-26).
Власником автомобілю Skoda Fabiа є ОСОБА_1 , що підтверджується відповідним свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу від 15.04.2023 (т. 1 а.с. 20).
На момент події ДТП цивільна відповідальність власників транспортних засобів, які були учасниками ДТП, була застрахована належним чином: автомобіль Skoda Fabia - поліс № ЕР-220404916 від 19.04.2024 в ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп»; автомобіль Шевроле - поліс № АТ/4527862 від 13.12.2023 у АТ СГ «ТАС» (т. 1 а.с. 186).
Про обставини події ДТП відповідні письмові повідомлення страховикам були вручені наступним чином: ПрАТ «Княжа» - 25.06.2024, АТ «СГ «ТАС» - 28.06.2024 (т. 1 с. 21, 22).
Згідно з листом виконавчого комітету Черкаської міської ради від 15.10.2024, власником світлофорного об`єкта, встановленого на перехресті, де сталася ДТП, є територіальна громада в особі Черкаської міської ради (т. 1 а.с. 32).
Послуги з ремонту та технічного обслуговування такого світлофору надає ПП «ТЕКС-БУД» на підставі договору № 2924 від 09.02.2024, укладеного з Департаментом дорожньо-транспортної інфраструктури та екології Черкаської міської ради (т. 1 а.с. 164-179).
Відповідно до відомостей «Оперативна служба 1505» Черкаської міської ради, щодо непрацюючого світлофора на перехресті вул. Іллєнка та бул. Шевченка в м. Черкаси були звернення 01.06.2024, 13.06.2024, 21.06.2024, 27.06.2024, 28.06.2024 (т. 1 а.с. 180-185).
На замовлення власника автомобілю Skoda Fabia суб`єктом оціночної діяльності - ФОП ОСОБА_5 - було складено звіт про оцінку № А11-10 від 21.11.2024, відповідно до якого вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля Skoda Fabia внаслідок ДТП прирівнюється до його ринкової вартості на момент ДТП і складає 244395 грн, а ринкова вартість автомобіля в пошкодженому стані складає 93615 грн (т. 1 а.с. 34-63).
Позиція Черкаського апеляційного суду
Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, які з`явилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд прийшов до наступних висновків.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Між сторонами існує спір щодо порядку відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП, яка сталася внаслідок некоректної роботи світлофора.
Аналіз змісту апеляційної скарги свідчить, що особи, які її подали не погоджуються з визначеним судом розміром моральної шкоди та відмовою у стягненні матеріальної шкоди.
Всі інші обставини справи, зокрема щодо належності відповідача та наявності його вини, встановлені судом, в апеляційній скарзі особами, які її подали, не оспорюються.
Відповідачем Черкаською міською радою рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 31 березня 2026 року не оспорювалось.
Правовідносини, наявні між сторонами справи на підставі вищевикладених фактичних обставин, мають таке правове регулювання.
Згідно ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил ст. 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
Отже, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов`язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.
За правилами ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно із ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (пункт 1 частини другої зазначеної статті).
Частиною 1 ст. 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Таким чином, якщо шкода завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки самими їх володільцями, відшкодування шкоди відбувається за правилами ч. 1 ст. 1188 ЦК України.
Так, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України).
У відносинах, що виникли із взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відповідальність будується на загальних умовах за принципом вини. Тобто у такому разі особою, яка зобов`язана відшкодувати завдану шкоду, є та особа, безпосередні дії якої призвели до виникнення в іншої особи збитків.
З матеріалів справи вбачається, що ДТП, в якому було пошкоджено автомобіль ОСОБА_1 , сталося внаслідок взаємодії транспортних засобів, які зіткнулися під час проїзду перехрестя нерівнозначних доріг. Під час перетинання перехрестя кожен з водіїв керувався різними правилами проїзду перехрестя, оскільки водій автомобіля Шевроле перетинав перехрестя на зелений сигнал світлофора, а відтак керувався правилами проїзду регульованого перехрестя (п. 16.1-16.10 ПДР), а водій автомобіля Skoda Fabia перетинав перехрестя при вимкненому світлофорі, а відтак керувався правилами проїзду нерегульованого перехрестя (п. 16.1-16.4, 16.11-16.15 ПДР). Причиною такої ситуації була некоректна робота світлофора.
Вказані обставини встановлені постановою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 21.08.2024 у справі №711/5125/24.
Відповідно до ст. 6 ЗУ «Про дорожній рух» до компетенції міських рад належить організація дорожнього руху на території міста та утримання автомобільних доріг, а відповідно до ст. 9 Закону до компетенції власників автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів або уповноважених ними органів у сфері дорожнього руху належить, зокрема: забезпечення безпечних, економічних та комфортних умов дорожнього руху; своєчасне виявлення перешкод дорожньому руху та їх усунення, а у разі неможливості - невідкладне позначення дорожніми знаками, огороджувальними і направляючими засобами; організація виконання встановлених вимог щодо забезпечення безпеки дорожнього руху.
За змістом приписів ст. ст. 1, 17, 18 ЗУ «Про автомобільні дороги» світлофорні об`єкти є спеціальними технічними засобами, що призначені для організації та регулювання дорожнього руху, і є складовими вулиць і доріг міста, в управління їх функціонуванням здійснюється відповідними органами місцевого самоврядування, у віданні яких вони знаходяться.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 19 ЗУ «Про автомобільні дороги» визначено, що до основних обов`язків органів місцевого самоврядування у частині управління функціонуванням і розвитком вулиць і доріг міст та інших населених пунктів є забезпечення безперервних, безпечних, економічних та зручних умов руху транспортних засобів і пішоходів вулицями і дорогами міст та інших населених пунктів.
Відповідно до п. п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 21 ЗУ «Про автомобільні дороги» органи місцевого самоврядування, що управляють функціонуванням та розвитком вулиць і доріг міст та інших населених пунктів, відповідають за: стан вулиць і доріг міст та інших населених пунктів відповідно до діючих норм, у тому числі щодо безпеки руху транспортних засобів і пішоходів; розміщення технічних засобів організації дорожнього руху, об`єктів дорожнього сервісу та рекламоносіїв; відшкодування збитків користувачам вулиць і доріг міст та інших населених пунктів, що виникли через їх незадовільний стан, у порядку, визначеному законом.
Частиною 1 ст. 24 ЗУ «Про дорожній рух» передбачено, що власники доріг, вулиць та залізничних переїздів або уповноважені ними органи несуть відповідальність за створення безпечних умов руху на дорогах, вулицях та залізничних переїздах, що знаходяться у їх віданні.
Власником світлофорного об`єкта, встановленого на перехресті, де сталася ДТП, є територіальна громада в особі Черкаської міської ради, що підтверджується листом виконавчого комітету Черкаської міської ради від 15.10.2024.
Послуги з ремонту та технічного обслуговування такого світлофору надає ПП «ТЕКС-БУД» на підставі Договору № 2924 від 09.02.2024, укладеного з Департаментом дорожньо-транспортної інфраструктури та екології Черкаської міської ради.
Пунктом 5.2 Договору визначено, що у разі надання замовником виконавцю завдання з усунення несправностей в роботі світлофорних об`єктів, у тому числі їх ремонт, непередбачений графіком, виконавець зобов`язаний прибути на місце усунення несправностей в роботі світлофорних об`єктів протягом 60 хвилин з моменту отримання від замовника відповідного звернення.
Пунктом 5.4 Договору визначено, що виконавець повинен забезпечити прийняття від замовника заявки в електронній системі замовника «Оперативна служба 1505» протягом однієї доби та її виконання протягом 7 календарних днів.
Вказаним Договором також передбачена відповідальність сторін за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за Договором, що надає замовнику (Черкаській міській раді) право на відшкодування збитків, завданих внаслідок неналежного надання послуг підрядником ПП «ТЕКС-БУД».
Встановлено, що про регулярні перебої в роботі такого світлофору відповідачу було достеменно відомо, оскільки відповідні повідомлення надходили до контакт-центру «Оперативна служба 1505» Черкаської міської ради 01.06.2024 та 13.06.2024, однак несправності світлофора усунуто не було.
Тобто відповідач мав вжити додаткових заходів для забезпечення безпеки руху на відповідній ділянці дороги та є відповідальною особою за шкоду, завдану власникам транспортних засобів внаслідок некоректної роботи світлофорних об`єктів, які перебувають у його власності.
Щодо відшкодування матеріального збитку, заподіяного внаслідок ДТП.
Відповідно до ч. 3 ст. 386 ЦК України власник права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
У підтвердження розміру матеріального збитку, який позивач ОСОБА_1 зазнав внаслідок пошкодження його автомобілю, суду надано звіт про оцінку колісного транспортного засобу № А11-10 від 21.11.2024, виконаний ФОП ОСОБА_5 .
Згідно звіту № А11-10 від 21.11.2024 вартість матеріального збитку, завданого позивачу ОСОБА_1 внаслідок ДТП, прирівнюється до ринкової вартості його автомобіля на момент ДТП і складає 244395 грн.
Зокрема зазначено, що відповідно до п. 8.2 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24.11.2003 № 145/5/2092, вартість матеріального збитку (У), завданого власнику КТЗ, визначається такою, що дорівнює ринковій вартості КТЗ на момент пошкодження за наявності однієї з нижчезазначених умов: а) якщо, незважаючи на принципи внеску та найбільш ефективного використання, вартість відновлювального ремонту КТЗ не менша за його ринкову вартість.
Відповідно до п. 34.4 ст. 34 ЗУ № 1961-ІV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків страховиком та МТСБУ залучаються їх працівники. Страховиком, МТСБУ та потерпілими також можуть залучатися аварійні комісари, експерти або юридичні особи, у штаті яких є аварійні комісари чи експерти.
У зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки (ст. 29 Закону № 1961).
У той же час, у п. 30.1 ст. 30 Закону № 1961 передбачено, що транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди.
Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди (п. 30.2 ст. 30 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Отже, слід виснувати, що положеннями Закону № 1961 передбачено два види доказів для встановлення розміру матеріального збитку - звіт про оцінку, виконаний оцінювачем, та висновок про оцінку, виконаний експертом.
Відповідно до ст. 3 ЗУ «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» від 12.07.2001 № 2658-ІІІ (далі - Закон № 2658) оцінка майна, майнових прав - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону, і є результатом практичної діяльності суб`єкта оціночної діяльності.
Згідно зі ст. 5 Закону № 2658 суб`єктами оціночної діяльності є: суб`єкти господарювання - зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб`єкта оціночної діяльності відповідно до цього Закону; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які отримали повноваження на здійснення оціночної діяльності в процесі виконання функцій з управління та розпорядження державним майном та (або) майном, що є у комунальній власності, та у складі яких працюють оцінювачі. Права, обов`язки та відповідальність суб`єктів оціночної діяльності встановлюються цим та іншими законами.
Відповідно до вимог ст. 7 Закону № 2658 у випадку завдання збитку проведення незалежної оцінки є обов`язковим.
Згідно із ч. 1 ст. 12 Закону № 2658 звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності.
Як зазначено у п. 1.2 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24.11.2003 № 145/5/2092, Методика встановлює механізм оцінки (визначення вартості) колісних транспортних засобів (далі - КТЗ), а також вимоги до оформлення результатів оцінки, оціночні процедури визначення вартості КТЗ.
Згідно з п. 1.4 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24.11.2003 № 145/5/2092, вказана Методика застосовується з метою, зокрема, визначення матеріальних збитків, завданих власнику в разі пошкодження КТЗ.
Відповідно до п. 1.3 Методики, її вимоги є обов`язковими під час проведення автотоварознавчих експертиз та експертних досліджень судовими експертами науково-дослідних інститутів судових експертиз Міністерства юстиції України, експертами науково-дослідних експертно-криміналістичних центрів Міністерства внутрішніх справ України, експертами інших державних установ, суб`єктами господарювання, до компетенції яких входить проведення судових авто товарознавчих експертиз та експертних досліджень, а також всіма суб`єктами оціночної діяльності під час оцінки КТЗ у випадках, передбачених законодавством України або договорами між суб`єктами цивільно-правових відносин.
Згідно з п. 4.3 Методики, за результатами оцінки оцінювач складає звіт про оцінку КТЗ. За результатом оцінки, виконаної суб`єктом оціночної діяльності - органом державної влади або органом місцевого самоврядування самостійно, складається акт оцінки КТЗ.
Виходячи з викладеного, висновок експерта складається у разі проведення судової авто товарознавчої експертизи, а звіт оцінювача - за результатами проведення оцінки КТЗ, при цьому, як висновок експерта, так і звіт оцінювача складаються на єдиних засадах, визначених Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24.11.2003 № 145/5/2092.
Наданий стороною позивача звіт № А11-10 від 21.11.2024 проведений згідно Закону № 2658 та відповідно до Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України 24.11.2003р. № 142/5/2092.
За таким звітом оцінку виконано ФОП ОСОБА_5 , який є суб`єктом оціночної діяльності (сертифікат № 37/21 від 22.01.2021), а проведення оцінки здійснено оцінювачем ОСОБА_6 , який знаходиться в трудових відносинах з ФОП ОСОБА_5 та має вищу освіту і кваліфікацію оцінювача за напрямом оцінки майна «Оцінка об`єктів в матеріальній формі» із спеціалізацією в межах напрямку «Оцінка дорожніх транспортних засобів» (кваліфікаційне свідоцтво оцінювача серії МФ № 6322 від 04.10.2008; посвідчення про підвищення кваліфікації оцінювача серії МФ № 0864-ПК від 30.11.2022).
Місцевим судом вірно зазначено, що відсутність у звіті про оцінку відомостей про попередження оцінювача про кримінальну відповідальність не нівелюють доказове значення такого документу, оскільки такий доказ не є експертним висновком у розумінні положень ст. ст. 102, 106 ЦПК України, а законом не передбачено обов`язковості наявності у звіті про оцінку майна письмового попередження оцінювача про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оцінка проведена уповноваженою на те особою, а відповідний звіт про оцінку є допустимим доказом розміру заподіяної матеріальної шкоди.
На ряду з цим, судом відмовлено у стягненні вартість матеріального збитку, завданого позивачу ОСОБА_1 з тих підстав, що стороною позивача не надано суду будь-яких доказів, які б свідчили, що зафіксовані оцінювачем 01.11.2024 ушкодження відповідають тим, які виникли внаслідок ДТП, а технічний стан автомобіля не зазнав ніяких змін протягом періоду часу, що сплинув після події ДТП.
Однак, з таким висновком не погоджується судова колегія, виходячи з наступного.
У звіті зазначено, що перелік пошкоджень отриманих під час ДТП, які зазнав КТЗ, зафіксовано в Дефектній відомості КТЗ від 01.11.2024 № А11-10, з якою ознайомлено зацікавлених осіб.
Акт огляду транспортного засобу № 10 (дефектна відомість) була складена 01.11.2024 в присутності власника ТЗ Упира Н. І., який ознайомився із відповідним актом.
Представник відповідача Черкаської міської ради не був присутнім під час огляду, хоча в матеріалах справи міститься запрошення для участі у проведенні огляду об`єкта дослідження на 01.11.2024 на 10:00 год, яке отримано Департаментом управління справами та юридичного забезпечення Черкаської міської ради 28.10.2024 (т.1 а.с. 33).
Також апеляційний суд звертає увагу на те, що чинним цивільним процесуальним законодавством не встановлено заборони учасникам справи заявити клопотання про призначення експертизи протягом усього провадження у справі. Як зазначив Верховний Суд у постанові від 05 листопада 2025 року у справі № 366/3223/23: «законодавець не вказує такої підстави неприйняття доказів як закриття підготовчого провадження».
З огляду на приписи ст. ст. 102-105 ЦПК України, судова експертиза є процесуальним засобом доказування, що проводиться за ухвалою суду, у встановленому законом порядку, для з`ясування обставин, які потребують спеціальних знань, із постановкою експертові конкретних питань, зокрема питання щодо пошкоджень транспортного засобу та розміру матеріального збитку саме на момент ДТП, яке відбулося 21.06.2024, та попередженням його про кримінальну відповідальність.
Водночас, заперечуючи проти наданого позивачами звіту про оцінку, відповідачем ні в суді першої інстанції, ні в апеляційному суді не заявлялось клопотання про проведення авто-товарознавчої експертизи, а тому, з урахуванням дискреційного характеру повноважень суду щодо призначення експертизи (за відсутності випадків обов`язковості, передбачених ст. 105 ЦПК України) та принципів змагальності й розподілу тягаря доказування (ст. ст. 12, 81 ЦПК України), у суду не було підстав самостійно ініціювати проведення такої експертизи.
Аналогічний підхід до оцінки доказів щодо визначення розміру майнової шкоди викладений у постанові Верховного Суду від 08 вересня 2025 року у справі № 161/3803/24, у якій суд касаційної інстанції зазначив, що хоча звіт про оцінку вартості (розміру) збитків не має наперед установленої доказової сили, він може бути визнаний належним і допустимим доказом за умови оцінки у сукупності з іншими доказами та за відсутності його спростування належними й допустимими засобами доказування.
Верховний Суд наголосив, що формальні посилання сторони на необґрунтованість або недопустимість звіту про оцінку не є достатніми, якщо така сторона не подала альтернативних доказів і не скористалася правом на ініціювання проведення судової експертизи. За таких умов суди мають правові підстави покладати відповідний звіт в основу висновків щодо розміру завданої майнової шкоди.
Крім того, слід зазначити, що подія ДТП була зафіксована працівниками поліції, які здійснювали оформлення відповідних документів. У подальшому опис пошкоджень був описаний у письмовому повідомленнях страховикам та були вручені ПрАТ «Княжа» - 25.06.2024, АТ «СГ «ТАС» - 28.06.2024, зокрема були додані схема з місця події та фото пошкоджень (т. 1 а.с. 21-22).
З викладеного вбачається, що позивачем ОСОБА_1 надано належний доказ розміру матеріального збитку, проте відповідачем не надано жодних доказів, які б спростовували розмір збитку, а матеріали справи містять докази повідомлення відповідача про огляд пошкодженого автомобіля.
Так, вказаний звіт містить визначення ринкової вартості транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди (244395 грн), яка дорівнює розміру матеріального збитку (244395 грн), вартості його відновлювального ремонту (150780,62 грн) та вартості транспортного засобу після ДТП (93615 грн).
Оскільки ринкова вартість пошкодженого автомобілю складає 93615 грн, то розмір матеріального збитку складає 150780 грн (244395 грн - 93615 грн), яка підлягає стягненню із відповідача на користь позивача ОСОБА_1 .
Відповідно до п. 2. ч. 3 ст. 133 ЦПК України витрати пов`язані із залученням експертів належать до судових витрат та підлягають стягнення у разі задоволення позовних вимог.
Тому стягненню із відповідача на користь позивача ОСОБА_1 також підлягають витрати за складення звіту № А 11-10 у розмірі 5000 грн.
Щодо матеріальних збитків ОСОБА_2 , то слід зазначити, що відповідні витрати здійснені ОСОБА_2 у межах публічно-приватних правовідносин між ним та державою і обумовлені розпочатим щодо нього провадженням по справі про адміністративне правопорушення, яке в подальшому було закрите судом.
Отже, належним відповідачем за вимогами позивача ОСОБА_2 про відшкодування йому матеріальних збитків (витрати з оплати послуг захисника у справі № 711/5125/24) є держава, а порядок відшкодування таких збитків регулюється положеннями ст. ст. 1174, 1176 ЦК та нормами ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», що вірно встановлено судом першої інстанції та відмовлено у задоволенні вказаної вимоги.
Щодо моральної шкоди.
Згідно із ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (відповідно до п. 1 ч.1 ст. 1188 ЦК України).
Згідно із вимогами ст. 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданням, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визначається незалежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.
Колегія суддів погоджуються з висновком суду першої інстанції, який врахувавши характер, обсяг, тривалість та наслідки заподіяння позивачам моральних страждань, істотних вимушених змін у їх життєвих стосунках, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди у визначеному судом розмірі, який відповідає засадам розумності та справедливості.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції, обґрунтовано викладеного у мотивувальній частині судового рішення, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди скаржників з висновками суду щодо їх оцінки.
Щодо доводів апеляційної скарги стосовно необґрунтовано заниженого розміру моральної шкоди колегія суддів зауважує, що гроші виступають еквівалентом завданої моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та справедливої сатисфакції потерпілому. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.
Схожі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20, від 23 листопада 2022 року в справі № 686/13188/21, від 19 квітня 2023 року в справі № 336/10216/21.
Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19).
Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року).
Таким чином, розмір моральної шкоди не є конкретно визначеною сумою, а визначається судом в кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи.
При цьому визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Інші доводи апеляційної скарги, які значною мірою зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі, не свідчать про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно із ч. 1 п. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи викладене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 31 березня 2026 року скасуванню в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Черкаської міської ради про стягнення матеріальних збитків та стягнення судових витрат з ухваленням в цій частині нового рішення.
Щодо судових витрат.
Частиною 13 ст. 141 ЦПК України передбачено, що, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. (ч. 1 ст. 133 ЦПК України).
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи часткове задоволення позову, ОСОБА_1 слід компенсувати за рахунок відповідача витрати зі сплати судового збору в сумі 1657,8 грн, а ОСОБА_2 - 126,21 грн.
Щодо витрат на правничу допомогу, апеляційний суд дійшов наступного висновку.
За загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішені всі інші, зокрема й процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також невирішення окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення.
Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.
Подібні висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 925/81/21, від 09 лютого 2022 року у справі № 910/17345/20, від 15 лютого 2023 року у cправі № 911/956/17(361/6664/20), від 07 березня 2023 року у cправі № 922/3289/21, від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21.
Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 31 березня 2026 року у цій справі в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Черкаської міської ради про стягнення матеріальних збитків, то додаткове рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 24 квітня 2026 року також слід скасувати.
Згідно зі ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України).
Аналогічні висновки викладені Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18, від 14 вересня 2021 року у справі № 204/6564/19, від 09 листопада 2021 року у справі № 648/2776/20.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. (Постанова Великої Палати Верховного Суду справа №755/9215/15-ц від 19 лютого 2020 року).
Так, відповідно положень ч. 6 ст. 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд під час вирішення питання про розподіл судових витрат може не тільки за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката, а і за власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. 3, ч. 5 та ч. 9 ст. 141 ЦПК України, не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Аналогічна позиція відображена в п. 119 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21
Також, у постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі № 903/277/20 зазначено, що оцінка обґрунтованості, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом послуг, складністю справи, беручи до уваги, зокрема критерії реальності понесення адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, співмірності, а також підтвердження таких витрат належними та допустимими доказами вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи.
Варто також зауважити, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено, чи тільки має бути сплачено. Дана позиція є усталеною і підтверджується численними постановами Верховного Суду, зокрема, постановами Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 923/560/17, від 10 листопада 2021 у справі № 329/766/18, від 01 вересня 2021 у справі № 178/1522/18.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано договір про надання правничої допомоги від 24 червня 2024 року, договір про надання правничої допомоги від 01.05.2025, ордери на надання правничої допомоги від 05.05.2025, квитанцію до прибуткового касового ордеру № 24/06 на сумі 8000 грн від 24.06.2024, акт про надані послуги від 01.09.2024, розрахунок витрат на правничу допомогу, акт про надані послуги від 03.04.2026.
Дослідивши заперечення відповідача про неспівмірність заявленої до стягнення суми витрат на професійну правову допомогу позивача з реальним обсягом такої допомоги, часом, витраченим на надання таких послуг, критерію реальності таких витрат (обсяг юридичної та технічної роботи щодо підготовки справи до розгляду в суді, а також обсяг роботи представника під час судового провадження) та беручи до уваги розмір ціни позову, складність справи, обсяг виконаних представником позивача робіт, докази на підтвердження понесених витрат, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог щодо компенсації витрат сторони позивача на правову допомогу в межах суми 21680 грн.
Оскільки сам договір про надання правничої допомоги від 01.05.2025, як і акт про надані послуги від 03.04.2026 до такого договору, підписував з боку замовника (клієнта) позивач ОСОБА_2 , то витрати з оплати правової допомоги належать до витрат саме такого учасника справи.
Слід зазначити, що стороною відповідача не оскаржувалося додаткове рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 24 квітня 2026 року про стягнення витрат на правничу допомогу, а отже Черкаська міська рада погодилась із висновками суду першої інстанції викладеними у ньому про наявність підстав для її стягнення пропорційно задоволеним вимогам на користь позивача.
Врахувавши складність справи, час, витрачений адвокатом на виконання наданих послуг, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, що в якості відшкодування витрат на правову допомогу з відповідача слід стягнути на користь позивача ОСОБА_2 суму коштів в розмірі 15187 грн, що є пропорційним розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
у х в а л и в :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 31 березня 2026 року - скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Черкаської міської ради про стягнення матеріальних збитків та стягнення судових витрат.
Ухвалити в цій частині нове рішення яким стягнути із Черкаської міської ради на користь ОСОБА_1 155780 грн, в якості відшкодування матеріальної шкоди.
В іншій частині рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 31 березня 2026 року залишити без змін.
Додаткове рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 24 квітня 2026 року - скасувати.
Стягнути з Черкаської міської ради на користь ОСОБА_1 1657,8 грн в якості відшкодування витрат з оплати судового збору.
Стягнути з Черкаської міської ради на користь ОСОБА_2 в якості 126,21 грн в якості відшкодування витрат з оплати судового збору та 15187 грн витрат на правничу допомогу.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.
Повний текст постанови складено 01 жовтня 2026 року.
Головуючий Л. І. Василенко
Судді: О. В. Карпенко
Ю. В. Сіренко