Справа № 539/3448/26
Провадження № 2/750/4225/26
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
01 жовтня 2026 року м. Чернігів
Деснянський районний суд міста Чернігова у складі судді Кузнєцової О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
у с т а н о в и в :
16.07.2026 ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» за допомогою системи «Електронний суд» звернулося до Лубенського міськрайонного суду м. Полтави з позовом до ОСОБА_1 у якому просить стягнути з відповідача заборгованість за Договором про споживчий кредит № 1818211 від 26.04.2020 у сумі 36 766,16 грн, а також судовий збір та витрати на правову допомогу.
Ухвалою судді Лубенського міськрайонного суду м. Полтави від 17.07.2026 справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості передано за підсудністю Деснянському районному суду м. Чернігова.
10.08.2026 автоматизованою системою документообігу суду в порядку, передбаченому ЦПК України, дану справу було розподілено для розгляду судді Деснянського районного суду м. Чернігова Кузнєцовій О.О.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 12 червня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі; справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження; визначено сторонам строк для подачі заяв по суті справи, а також витребовано у АТ КБ «ПриватБанк» інформацію про надходження на рахунок банківської картки НОМЕР_1 у розмірі 7 000,00 грн у період із 26.04.2020 по 03.05.2020.
У встановлений судом строк відповідач відзив на позовну заяву та клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не подав, у зв`язку з чим згідно ч. 5 ст. 279 ЦПК України, справа розглядається у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи суд дійшов наступного висновку.
Згідно з позовною заявою та доданими документами 26.04.2020 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 1818211 (далі - Договір).
Відповідно до п. 1.1 Договору позикодавець зобов`язується на умовах визначених цим Договором, на строк, визначений п. 1.3. Договору, надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у п. 1.2. Договору, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у встановлений п. 1.4. Договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені Договором.
За змістом п.п. 1.2 - 1.4 Договору сума кредиту становить 7 000 грн; кредит надано на 30 днів, з 26.04.2020; термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом: 26.05.2020.
Згідно з п. 2.1 Договору кредитні кошти надаються позичальнику шляхом безготівкового переказу на рахунок платіжної карти позичальника, зареєстрованої позичальником для цієї мети в особистому кабінеті на сайті miloan.ua.
Пунктом 2.2.1. Договору передбачено, що позичальник сплачує позикодавцю комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у розмірах, визначених цим договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1055 ЦК України).
Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.
За змістом ч.ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
За змістом ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину, або електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.
У позовній заяві представник позивача стверджує, що кредитний договір № 1818211 від 26.04.2020 укладено в інформаційно-комунікаційній системі ТОВ «Мілоан» та підписано відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова ВС від 02.10.18 у справі № 910/18036/17).
За змістом ч.ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Частиною ч. 2 ст. 43 ЦПК України передбачено, що учасники справи, крім іншого, зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи та подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79, 80 ЦПК України).
Згідно зі ст. 12, ч.ч. 1, 5-7 ст. 81, ч.ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У противному разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
На підтвердження факту укладення кредитного договору № 1818211 від 26.04.2020 представником позивача надано копію вказаного документа, зі змісту якої вбачається, що цей договір не містить електронного цифрового підпису або електронного підпису одноразовим ідентифікатором ОСОБА_1 за формою, що відповідає вимогам Закону України «Про електронну комерцію». Те саме стосується і Додатку № 1 до вказаного Договору («Графік розрахунків»), а також анкети-заявки на кредит № 1818211 від 26.04.2020.
Надана представником позивача довідка кредитора від 10.09.2025, за змістом якої ОСОБА_1 ідентифікована ТОВ «Мілоан» та отримала одноразовий ідентифікатор «L84565», не може свідчити про підписання відповідачем кредитного договору № 1818211 від 26.04.2020, оскільки ані Договір, ані анкета-заявка на кредит № 1818211 від 26.04.2020 не містять відомостей про те, що його підписано за допомогою зазначеного одноразового ідентифікатора.
Отже, у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази укладення кредитного договору № 1818211 від 26.04.2020 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 .
Окрім того, відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
На підтвердження перерахування кредитних коштів відповідачу позивачем надано копію платіжного доручення № 18735927 від 27.04.2020 щодо перерахування на картковий рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_2 грошових коштів в сумі 7 000 грн; призначення платежу: «кредитні кошти від ТОВ «Мілоан» згідно договору 1818211».
Згідно з абз. 35 п. 1.4 глави 1 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України від 21.01.2004 № 22, яка діяла на час створення вказаного розрахункового документу, платіжне доручення - це розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача.
Платіжне доручення № 18735927 від 27.04.2020 сформовано та підписано посадовою особою з прикладенням печатки ТОВ «Мілоан». Водночас, матеріали справи не містять відомостей щодо фактичного виконання цього розрахункового документу, зокрема, платіжне доручення не містить відмітки банку або іншої уповноваженої установи щодо проведення платежу; зазначений номер карткового рахунку (№ НОМЕР_2 ) є неповним, зазначено п`ятнадцять символів карткового рахунку замість шістнадцяти. Також, до позовної заяви додано відомості про щоденні нарахування та погашення за Договором, які по своїй суті є розрахунком заборгованості, сформованим самим ТОВ «Мілоан», а тому вони не можуть вважатися належним доказом виконання останнім своїх зобов`язань за Договором щодо надання відповідачу кредиту.
Крім того, ні кредитний договір, ні графік платежів, як додаток до нього, а також виписка з особового рахунку за Договором, не містять реквізитів банківського рахунку, на який ТОВ «Мілоан» мало перерахувати кредитні кошти в сумі 7 000 грн відповідачу ОСОБА_2 .
При відкритті провадження у справі судом задоволено клопотання представника позивача щодо витребування в АТ КБ «Приватбанк» доказів, а саме інформації про надходження на рахунок рахунок банківської картки НОМЕР_1 коштів у розмірі 7 000,00 грн у період із 26.04.2020 по 03.05.2020.
07.09.2026 до суду надійшла інформація з АТ КБ «Приватбанк» від 27.08.2026 № 20.1.0.0.0/7-260824/106490, за змістом якої банк не може надати витребувану інформацію, оскільки за наданими відомостями не вдалось ідентифікувати вказану в ухвалі особу; відомості для запиту судом взято з клопотання представника позивача про витребування доказів.
З огляду на викладене, позивачем до суду не надано належні докази виконання ТОВ «Мілоан» своїх зобов`язань за кредитним договором № 1818211 від 26.04.2020, а саме перерахування на рахунок ОСОБА_1 кредитних коштів в сумі 7 000 грн; позивачем не надано доказів належності карткового рахунку, зазначеного в платіжному дорученні № 18735927 від 27.04.2020, відповідачу.
Таким чином, позивачем не тільки не доведено факт укладення кредитного договору № 18735927 від 27.04.2020 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 , а й факт надання відповідачу кредитних коштів на виконання умов Договору.
Надаючи оцінку твердженням позивача щодо відступлення первісним кредитором права вимоги на його користь, суд зважає на таке.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Суд встановив, що 29.12.2020 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» дійсно укладено Договір відступлення прав вимоги 58-МЛ.
Згідно з п.п. 1.1, 1.2 вказаного Договору на умовах, встановлених цим договором, кредитор передає (відступає) новому кредиторові за плату, а новий кредитор приймає належні кредиторові права грошової вимоги (права вимоги) до боржників за кредитними договорами вказаними у реєстрі боржників, укладеними між кредитором і боржниками (портфель заборгованості). Внаслідок передачі (відступлення) портфеля заборгованості за цим договором, новий кредитор заміняє кредитора у кредитних договорах, що входять до портфеля заборгованості та відповідно вказані у реєстрі боржників, та набуває прав грошових вимог кредитора за цими кредитними договорами, включаючи право вимагати від боржників належного виконання всіх грошових та інших зобов`язань боржників за кредитними договорами.
Відповідно до п. 6.2.3 зазначеного Договору факторингу права вимоги переходять до нового кредитора з моменту підписання сторонами цього договору, після чого новий кредитор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно їх заборгованості.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, правова природа договору відступлення права вимоги полягає в тому, що в конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.
Необхідною умовою для відступлення права вимоги є існування самого зобов`язання за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог (постанова Верховного Суду від 28.07.2021 у справі № 761/33403/17).
Права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача, що узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20 та у постанові від 08.08.2023 у справі № 910/19199/21.
Таким чином, права вимоги (майнові права) можуть бути відступлені (продані) лише за існуючим зобов`язанням; первісний кредитор може відступити (продати) тільки ті права вимоги (майнові права), які дійсно існують та йому належать; відступлення (продаж) прав вимоги (майнових прав) здійснюється виключно в межах того обсягу прав, який має в такому зобов`язанні кредитор.
Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (ч. 1 ст. 1078 ЦК України).
Отже, необхідною умовою для відступлення права вимоги є існування самого зобов`язання, за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог.
Зважаючи, що для відступлення права вимоги необхідним є існування самого зобов`язання, за яким відступається право, що не було доведено позивачем належними та допустимими доказами під час судового розгляду, відсутні підстави вважати, що він набув права вимоги до ОСОБА_3 на підставі договору відступлення прав вимоги.
З огляду на викладене, зважаючи на не доведення позивачем надання відповідачу кредитних коштів відповідно до умов кредитного договору, у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зважає на таке.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За змістом п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України у разі відмови в позові витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, покладаються на позивача.
Зважаючи на прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, судові витрати, а саме судовий збір та витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, слід покласти на позивача.
Керуючись ст.ст. 141, 142, 258, 259, 263-265, 279, 354 ЦПК України, суд
у х в а л и в:
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.
Суддя О.О. Кузнєцова