02.10.26
22-ц/812/1661/26
Провадження № 22-ц/812/1661/26
П О С Т А Н О В А
іменем України
29 вересня 2026 року м. Миколаїв
справа № 489/4101/25
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Тищук Н.О.,
суддів: Коломієць В.В., Серебрякової Т.В.,
із секретарем - Повертайленко Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
ОСОБА_1
на рішення Інгульського районного суду м. Миколаєва, ухвалене 09 червня 2026 року суддею Костюченком Г.С., у приміщенні цього ж суду, (повний текст складено того ж дня), у цивільній справі за позовом
ОСОБА_1 до
ОСОБА_2
про поділ спільного майна подружжя,
у с т а н о в и в:
1.Описова частина
Короткий зміст вимог позовної заяви
У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним вище позовом.
Позивач зазначав, що з 28 липня 2007 року перебував у шлюбі з відповідачкою, від шлюбу мають неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 . Шлюб між подружжям розірвано
Під час перебування у шлюбі сторони придбали наступне майно:
- однокімнатну квартиру загальною площею 28.8 кв.м., житловою площею 14,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , яка зареєстрована за ОСОБА_2 ;
- чотирьохкімнатну квартиру загальною площею 77.40 кв.м., житловою площею 48.7 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 , яка зареєстрована за ОСОБА_1 ;
- 1/3 частину нежитлового приміщення (офісу), загальною площею 115,9 кв.м., за адресою: АДРЕСА_3 , яка зареєстрована за ОСОБА_1 . Частка ОСОБА_1 в даному нежитловому приміщені становить 38.63 кв.м.
Згідно довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості від 21.05.2025 року вартість однокімнатної квартири АДРЕСА_4 становить 747 278, 43 грн.
Згідно довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості від 21.05.2025 року вартість чотирьохкімнатної квартири АДРЕСА_5 становить 2196236.20 грн.
Згідно довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості від 21.05.2025 року вартість нежитлового приміщення (офісу) за адресою: АДРЕСА_3 становить 1 297 327, 77 грн, при цьому 1/3 частка нежитлового приміщення в грошовому еквіваленті становить 432 442, 59 грн. грн.
Таким чином загальна вартість об`єктів спільного майна становить
3 375 957, 22 грн.
Посилаючись на те, що зазначене майно є спільною сумісною власністю колишнього подружжя, а усі спроби позивача поділити майно добровільно не мали успіху, ОСОБА_1 просив здійснити поділ майна наступним чином.
Виділити йому, ОСОБА_1 у приватну власність однокімнатну квартиру загальною площею 28.8 кв.м., житловою площею 14,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 ; припинити право власності ОСОБА_2 на цю квартиру.
Виділити йому, ОСОБА_1 у приватну власність 1/3 частину нежитлового приміщення (офісу), загальною площею 115,9 кв.м., за адресою: АДРЕСА_3 ;
Виділити ОСОБА_2 у приватну власність чотирьохкімнатну квартиру загальною площею 77.4 кв.м., житловою площею 48.7 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 . Припинити його право власності на зазначену квартиру.
13 жовтня 2025 на адресу суду надійшов відзив від представника відповідача. Позовні вимоги не визнав, вважає, що нерухоме майно яке заявлене до поділу дійсно є спільною сумісною власністю сторін, але на думку відповідача повинно бути поділено між сторонами наступним чином: визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП - НОМЕР_1 , право особистої приватної власності на однокімнатну квартиру загальною площею 28.8 кв.м., житловою площею 14,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна: 2162027748101.
Припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП - НОМЕР_2 , на 1/2 частину однокімнатної квартири загальною площею 28.8 кв.м., житловою площею 14,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна: 2162027748101.
В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП - НОМЕР_2 право особистої приватної власності на 1/3 частину нежитлового приміщення (офісу), загальною площею 115,9 кв.м. на першому поверсі в житловому будинку літ. А-3 за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер майна: 141[телефон приховано].
Припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП - НОМЕР_1 , на 1/6 частину нежитлового приміщення (офісу), загальною площею 115,9 кв.м. на першому поверсі в житловому будинку літ. А-3 за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер майна: 141[телефон приховано].
В порядку поділу спільного сумісного майна визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП - НОМЕР_1 , право власності на 1/2 частину чотирикімнатної квартири загальною площею 77.40 кв.м., житловою площею 48.7 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер майна: 37864778.
В порядку поділу спільного сумісного майна визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП - НОМЕР_2 право власності на 1/2 частину чотирикімнатної квартири загальною площею 77.40 кв.м., житловою площею 48.7 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер майна: 37864778.
Узагальнені доводи інших учасників
У відзиві на позовну заяву ОСОБА_2 з запропонованим позивачем варіантом поділу майна не погодилась.
Просила:
-визнати за нею право особистої приватної власності на однокімнатну
квартиру загальною площею 28.8 кв.м., житловою площею 14,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна: 2162027748101. Припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_1 на 1/2 частину цієї квартири.
Визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на 1/3 частину нежитлового приміщення (офісу), загальною площею 115,9 кв.м. на першому поверсі в житловому будинку літ. А-3 за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер майна: 141[телефон приховано], припинивши її право власності на це майно.
Визнати за нею, ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину чотирикімнатної квартири загальною площею 77.40 кв.м., житловою площею 48.7 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер майна: 37864778, та за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину цієї квартири.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Інгульського районного суду м. Миколаєва від 09 червня 2026 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано право власності по 1/2 частині за кожним на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ; по 1/2 частині за кожним на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 ; по 1/6 частині за кожним на нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_3 .
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_5 , діючи через свого представника ОСОБА_6 , посилаючись на незаконність, необґрунтованість рішення суду першої інстанції, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалите нове судове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.
Узагальнені доводи апеляційної скарги
Апеляційна скарга мотивована тим, що визначений судом порядок поділу спільного майна суперечить майновим інтересам сторін, оскільки шлюб між ними розірвано, вони мають різні погляди на життя та спільно проживати не можуть.
Крім того, зазначав, що враховуючи інтереси спільних дітей, він просив виділити йому меншу за площею і дешевшу квартиру, натомість відповідачці залишити квартиру більшу і дороговартіснішу, не вимагаючи при цьому жодної компенсації.
Залишаючи майно у спільній частковій власності колишнього подружжя, суд практично не вирішив наявного між сторонами спору оскільки в однокімнатній квартирі, яку він просить виділити йому, проживає батько відповідачки, а в чотирьохкімнатній квартирі проживає відповідачка разом із дітьми та своєю мамою. За такого здійснений судом поділ фактично позбавляє його права власності та права користування спільним майном, та залишає за відповідачкою право користування обома квартирами.
Узагальнені доводи інших учасників
У відзиві на апеляційну скаргу відповідачка ОСОБА_2 , діючи через свого представника - адвоката Болюбаш І.О., просила рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Посилалась на помилковість доводів апелянта про позбавлення його права власності на житло, оскільки за ним визнано право власності на частину в обох належних колишньому подружжю квартирах.
Крім того, апелянт проживає на території Республіки Болгарія, жодним об`єктом спільної сумісної власності не користується наразі і не планує в майбутньому, оскільки повертатись в Україну не збирається.
З початку повномасштабної збройної агресії Російської Федерації проти України відповідачка разом з дітьми та своєю матір`ю виїхала до Республіки Болгарія, де постійно проживають разом в одній квартирі протягом майже чотирьох років.
Під час короткострокових візитів до м. Миколаєва вона зупинялась не у спірній квартирі сторін, а у своїй власній квартирі за адресою: АДРЕСА_6 . У цій же квартирі зареєстровано її місце проживання.
Окрім цього, чотирикімнатна квартира, в якій мають зареєстроване місце проживання сторони та їх неповнолітні діти, знаходиться на 9-му поверсі дев`ятиповерхового будинку за адресою АДРЕСА_2 . З початку повномасштабного вторгнення район місця розташування цієї квартири неодноразово знаходився під атакою країни-агресора. Під час блекаутів, у будинку відсутня вода, не працює ліфт. Тож, навіть тимчасове перебування дітей саме у цій квартирі під час приїзду до ОСОБА_7 є вкрай небезпечним. Безпечніше зупинятись у однокімнатній квартирі сторін за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначена квартира знаходиться на 2-му поверсі.
Отже, запропонований позивачем варіант поділу майна не відповідає ні інтересам відповідачки, ні інтересам дітей.
2.Мотивувальна частина
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача ОСОБА_8 , дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Встановлені судом першої інстанції обставини справи
Судом встановлено, що 28 липня 2007 року сторони уклали шлюб, який був зареєстрований у Міським відділом реєстрації актів цивільного стану Миколаївського міського управління юстиції, актовий запис № 766.
Від шлюбу сторони мають двох неповнолітніх дітей : ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
На час подачі позовної заяви позивачем подано до Центрального районного суду м. Миколаєва позовну заяву про розірвання шлюбу.
За час подружнього життя сторони придбали майно:
-однокімнатну квартиру загальною площею 28.8 кв.м., житловою
площею 14,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , яка зареєстрована за ОСОБА_2
- чотирьохкімнатну квартиру загальною площею 77.40 кв.м., житловою площею 48.7 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 , яка зареєстрована за ОСОБА_1
- 1/3 частину нежитлового приміщення (офісу), загальною площею 115,9 кв.м., за адресою: АДРЕСА_3 , яка зареєстрована за ОСОБА_1 . Частка ОСОБА_1 в даному нежитловому приміщені становить 38.63 кв.м.
Згідно довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості вартість однокімнатної квартири загальною площею 28.8 кв.м., житловою площею 14,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 становить 747278.43 грн.
Згідно довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості вартість чотирьохкімнатної квартири загальною площею 77.40 кв.м., житловою площею 48.7 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 , становить 2196236.20 грн.
Згідно довідки про оціночну вартість об`єкта вартість нежитлового приміщення (офісу), загальною площею 115,9 кв.м., за адресою: АДРЕСА_3 становить 1297327.77 грн., при цьому 1/3 частка нежитлового приміщення в грошовому еквіваленті становить 432 442,59 грн. грн.
Отже, загальна вартість об`єктів спільного майна в грошовому еквіваленті становить 3 375 957, 22 грн.
Установивши, що жоден з подружжя не надав згоди на отримання компенсації частки майна та ніхто з них не вніс вартості такої частки на депозитний рахунок, для сплати іншій стороні, суд першої інстанції ухвалив рішення про визнання права власності за кожним з подружжя по частині у кожному об`єкті нерухомості.
Позиція апеляційного суду
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі (частини третя та четверта статті 368 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбуватися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.
Згідно з частиною першою статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).
За змістом статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
За нормами частини другої статті 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. Аналогічні положення містить і статті 370 ЦК України щодо виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Згідно із роз`ясненнями, які містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69 - 72 СК та ст. 372 ЦК. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, частина третя статті 368 ЦК), відповідно до частин другої-третьої статті 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо.
Вирішуючи питання про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин четвертої-п`ятої статті 71 СК щодо обов`язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених статтею 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
Також, згідно з висновком щодо застосування відповідних норм права, викладеним у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03.02.2020 у справі № 235/5146/16-ц (провадження № 61-37616св18) відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 71 СК України присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Аналіз змісту положень статті 71 СК України дає підстави для висновку про те, що частини четверта та п`ята цієї статті виступають як єдиний правовий механізм захисту інтересів того з подружжя, який погоджується на компенсацію належної йому частки у спільному майні за рахунок іншого з подружжя, з подальшим припиненням права власності на цю частку.
Принцип обов`язкового отримання згоди особи на присудження їй грошової компенсації, крім випадків, передбачених ЦК України (стаття 365 цього Кодексу), в першу чергу застосовується до правовідносин, які виникають при зверненні одного з подружжя до суду з вимогами про припинення права іншого з подружжя на частку у спільному майні з одночасним присудженням грошової компенсації. Гарантуючи, що компенсація буде виплачена, позивач вносить необхідну суму на депозитний рахунок суду.
Такий підхід відповідає закріпленим у статті 7 СК України засадам розумності і добросовісності, оскільки відповідач надає свою згоду на позбавлення його частки у праві власності, отримуючи, у свою чергу, гарантоване грошове відшкодування.
У пунктах 1-3 частини першої статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.10.2022 у справі № 757/64512/16-ц, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.04.2023 у справі № 648/3137/15-ц, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.04.2023 у справі № 207/2703/19.
Право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї (частина перша статті 365 ЦК України). Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду (частина друга статті 365 ЦК України).
Зазначене узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21).
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання (пункт 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21)).
У статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Тобто стаття 365 ЦК України передбачає реалізацію права співвласників на припинення права власності одного із співвласників на його частку в спільному майні за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті підстав, які є самостійними, але можуть бути застосовані за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.
Згідно зі статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до частин першої, п`ятої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 77 ЦПК України установлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Згідно зі статтею 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово згадував про категорію стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
У справі, що переглядається, встановлено, що у спільній власності сторін перебувають дві квартири, що знаходяться в м. Миколаєві.
При цьому, як зазначає позивачка та не заперечує відповідач, з березня 2022 року вони обоє, а позивачка разом з неповнолітніми дітьми, проживають в Болгарії.
У м. Миколаєві сторони бувають не часто та нетривалий час.
Заперечуючи проти виділення ОСОБА_1 однокімнатної квартири АДРЕСА_4 , ОСОБА_2 зазначала, що ця квартира зареєстрована саме за нею, знаходиться на другому поверсі, та перебування в ній під час візитів до м. Миколаєва є безпечнішим для неї та дітей, оскільки чотирьохкімнатна квартира АДРЕСА_5 знаходиться на дев`ятому поверсі дев`ятиповерхового будинку, що є вкрай небезпечним під час обстрілів міста.
Такі доводи ОСОБА_2 апеляційний суд вважає вагомими та значущими для вирішення питання щодо визначення права сторін у справі на спірне житло.
Також апеляційний суд враховує, що сторони з березня 2022 року постійно проживають в Республіці Болгарія, отже у спірних квартирах не проживають, тому твердження позивача про неможливість користування спірними квартирами апеляційний суд оцінює критично.
З урахуванням викладеного колегія суддів доходить висновку про доцільність залишення обох квартир та офісу у спільній власності сторін та правильність висновку суду першої інстанції про визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 права власності на житло по частині за кожним.
Крім того, колегія суддів вважає недоведеним твердження апелянта ОСОБА_1 про неможливість користування однокімнатною квартирою АДРЕСА_4 , оскільки на підтвердження цієї обставини суду не надано жодного доказу.
З огляду на викладене та враховуючи незгоду відповідачки ОСОБА_2 на припинення її права на частку в зареєстрованій за нею квартирі АДРЕСА_4 , дотримуючись балансу між правом відповідачки на реалізацію своїх майнових прав та гарантій захисту її житлових прав, колегія суддів вважає правильним варіант розподілу майна подружжя, що був визначений судом першої інстанції.
При цьому колегія суддів враховує також рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі "Кривіцька та Кривіцький проти України" ("Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine", заява № 19009/04, § 41), де суд вказав, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла.
У зв`язку з наведеним колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункти 1 і 2 частини 1 статті 374 ЦПК України).
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З урахуванням викладеного апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін відповідно до положень статті 375 ЦПК України.
Щодо судових витрат
Згідно із підпунктами "б", "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, крім іншого, з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до вимог частин 1, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційна скарга ОСОБА_1 залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, витрати апелянта, понесені ним при розгляді справи судом апеляційної інстанції, відносяться на його рахунок.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Інгульського районного суду м. Миколаєва, ухвалене 09 червня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня ухвалення, але за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий Н.О.Тищук
Судді: В.В.Коломієць
Т.В.Серебрякова
---------------------------------
Повний текст постанови виготовлено 02 жовтня 2026 року