Справа № 201/14988/25
Провадження № 2/201/14925/2026
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 жовтня 2026 року м. Дніпро
Соборний районний суд міста Дніпра в складі:
головуючого судді Демидової С.О.,
з секретарем судового засідання Коверзай О.О.
за участі:
позивача ОСОБА_1
представника відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, третя особа ОСОБА_3 про визнання права власності за набувальною давністю, -
ВСТАНОВИВ:
Стислий виклад позиції позивача та заперечень представника відповідача
26 листопада 2025 року до Соборного районного суду міста Дніпра звернувся ОСОБА_1 з позовом до Дніпровської міської ради про визнання права власності за набувальною давністю, в якому просив суд:
-Визнати за ОСОБА_1 право власності на без титульну частку квартири АДРЕСА_1 в порядку набувальної давності.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що в 2002 році при приватизації житла він разом з ОСОБА_3 стали співвласниками кв. АДРЕСА_1 , проте остання фактично в ній не проживала і не проживає. Всі комунальні послуги сплачуються ним.
Навесні 2008 року він випадково дізнався про існування рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 18 липня 2007 року справа № 2-3168/2007 яким було визнано договір дарування від 01 березня 2007 року відповідно до якого новим власником частки спірної квартири став ОСОБА_4 03 квітня 2008 року апеляційним судом було скасоване рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська, проте ОСОБА_4 встиг зареєструвати за собою право власності на частину спірної квартири. 07 серпня 2007 року ОСОБА_3 знялася з реєстраційного обліку у спірній квартирі тим самим підтвердивши відмову від своєї власності.
Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 07 червня 2011 року скасовано реєстрацію права власності на частину спірної квартири, яке було зареєстроване за ОСОБА_4 та поновлено право власності на частку за ОСОБА_3 .
31 травня 2012 року ОСОБА_3 звернулася з позовом до нього про визнання права власності, поділ майна, припинення права спільної сумісної власності та вселення. Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська позовні вимоги ОСОБА_5 було задоволено, проте апеляційним судом дане рішення було скасовано.
З цього часу з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 він не спілкується, в квартирі проживає тільки він, комунальні послуги сплачуються ним, тому пославшись на вимоги ст. 344 ЦК України наполягав на визнанні за ним права за набувальною власністю (а.с.2-6).
11 березня 2026 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву в якому просили суд відмовити в задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх необґрунтованістю, оскільки спірний об`єкт на який позивач просить суд визнати за ним право власності фактично належить ОСОБА_3 та остання не позбавлена права власності на частку та фактично є співвласником спірної квартири (а.с. 145 -153)
Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі
Згідно із протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями від 26 листопад 2025 року указана позовна заява передана для розгляду судді Демидовій С.О. (а.с. 42-43).
09 грудня 2025 року ухвалою судді позовну заяву залишено без руху та позивачу надано строк для усунення виявлених недоліків (а.с. 44-45)
Ухвалою судді від 15 грудня 2025 року відкрито загальне провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, про визнання права власності за набувальною давністю (а.с. 55-56).
15 січня 2026 року позивачем подано клопотання про допит свідка (а.с. 60), яке 15 січня 2026 року в судовому засіданні було задоволено (а.с. 77).
15 січня 2026 року позивачем подано клопотання про витребування доказів (а.с. 61)
Ухвалою суду від 15 січня 2026 року частково задоволено клопотання позивача про витребування доказів (а.с. 80-81).
30 січня, 02 лютого та 25 лютого 2026 року на адресу суду надійшли витребуванні матеріали, а саме докази сплати комунальних послуг за спірну квартиру позивачем (а.с. 87-110, 119-135).
06 лютого 2026 року до суду надійшла заява представника ОСОБА_3 про залучення останньої до участі у справі в якості третьої особи на стороні відповідача (а.с. 113-117).
11 березня 2026 року в судовому засіданні задоволено заяву ОСОБА_3 та залучено її в якості третьої особи (а.с. 141)
24 червня 2026 року ухвалою суду закрито підготовче провадження у справі та справу призначено до судового розгляду по суті (а.с. 215-217).
29 вересня 2026 року позивач в судовому засіданні відмовився від допиту свідка.
Позивач в судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні в повному обсязі.
Представник відповідача вважала позовні вимоги необгрунтованими та такими що не підлягають задоволенню.
Фактичні обставини встановленні судом
Відповідно до свідоцтва про право власності від 04 вересня 2002 року квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (а.св. 38)
Згідно інформації наданої КП «ДМБТІ» ДМР від 13 вересня 2024 року станом на 31 грудня 2012 рік право власності на частку кв. АДРЕСА_1 зареєстроване за ОСОБА_1 (а.с. 10).
З 12 травня 1978 року ОСОБА_1 зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 , що підтверджується копією паспорта ОСОБА_1 (а.с.8-9)
Відповідно до довідки № 032830 про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні / будинку осіб в кв. АДРЕСА_1 зареєстрований ОСОБА_1 співвласник з 12 листопада 1986 року (а.с. 16).
Згідно наданої інформації департаментом адміністративних послуг та дозвільних процедур управління у сфері державної реєстрі відділу формування та ведення реєстру територіальної громади від 21 листопада 2025 року ОСОБА_3 була зареєстрована за адресою АДРЕСА_2 в період з 05 вересня 1997 року по 07 серпня 2007 рік (а.с. 17).
Актом від 14 листопада 2025 року підтверджено місце проживання ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_2 з 2019 року по теперішній час (а.с. 37).
КП «Дніпроводаканал» 21 листопада 2025 року надано відповідь про те що послуги з централізованого водопостачання та водовідведення за адресою АДРЕСА_2 з 2002 року сплачуються ОСОБА_1 (а.с. 18).
Факт сплати комунальних послуг за кв. АДРЕСА_1 ОСОБА_1 також підтверджується витребуваними доказами наданими на виконання ухвали суду
Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 18 липня 2007 року справа № 2-3168/2007 визнано дійсним договір дарування частки квартири АДРЕСА_2 укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 .. Визнано за ОСОБА_4 право власності на частку кв. АДРЕСА_2 (а.с. 19). Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 квітня 2008 року рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 18 липня 2007 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції (а.с. 20).
Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська листопад 2010 рік справа № 2-375/2010 відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про визнання договору купівлі- продажу дійсним та визнання права власності. ОСОБА_1 в задоволенні позову до ОСОБА_3 про визначення часток у праві спільної власності, скасування рішення, визнання права власності відмовлено (а.с.21-25)
07 червня 2011 року рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська справа № 2-6891/11 скасовано реєстрацію права власності на частину квартири АДРЕСА_1 , яке було зареєстровано 18 жовтня 2007 року Комунальним підприємством "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" за ОСОБА_4 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , вчинену на підставі Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18.07.2007 року. Поновлено реєстрацію права спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 , на підставі свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_2 від 04 вересня 2002 року (а.с. 26-27).
Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 06 листопада 2012 року справа № 412/7346/2012 визнано за ОСОБА_3 право спільної сумісної власності на кв. АДРЕСА_2 . визначено що частки ОСОБА_3 та ОСОБА_1 є рівними. Припинено право спільної сумісної власності. Визнано за ОСОБА_3 право власності на частку спірної квартири. Визнано за ОСОБА_1 право власності на частки спірної квартири. Усунено перешкоди у праві користування ОСОБА_3 шляхом зобов`язання ОСОБА_1 забезпечити безперешкодний доступ до спірної квартир. Вселити ОСОБА_3 в квартиру (а.с. 28-33).
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 березня 2013 року рішення Жовтневого районного суду місті Дніпропетровська від 06 листопада 2012 року скасоване, в частині вселення залишено без змін (а.с. 34-36)ю
Рішенням КП «ДМБТІ» ДМР від 24 квітня 2012 року відмовлено ОСОБА_3 в реєстрації права власності на частку кв. АДРЕСА_1 у зв`язку з ненаданням останньою документів в повному обсязі (а.с. 16-17).
15 травня 2013 року рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно відмовлено ОСОБА_3 в реєстрації її права власності оскільки не скасовано право власності на частку за ОСОБА_4 (а.с. 14).
05 серпня 2013 року рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно відмовлено у наданні інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у формі витягу за заявою ОСОБА_4 (а.с. 15)
14 серпня 2013 року рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно відмовлено у державній реєстрації права власності за ОСОБА_4 (а.с. 15)
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 28 травня 2025 року право власності на кв. АДРЕСА_1 , відомості про право власності в реєстрі відсутні (а.с. 11).
Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 10 березня 2026 року право власності на частку кв. АДРЕСА_1 зареєстроване за ОСОБА_4 на підставі рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 18 липня 2007 року та припинено 31 березня 2025 року на підставі рішення Жовтневого районного суду № 2-6891/11 від 07 червня 2011року (а.с. 166-168).
23 червня 2026 року зареєстровано право власності на частку квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 в Державному реєстрі речових прав на підставі свідоцтва про право власності від 04 вересня 2002 року (а.с. 213)
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов до таких висновків.
Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Отже, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес і саме воно є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Такі способи захисту передбачені статтею 16 ЦК України.
Згідно з ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбаченому цим Кодексом випадках.
Як зазначає позивач в позовній заяві він є власником 14/2 частки спірної квартирі та наразі там фактично проживає і сплачує одноособово комунальні послуги. Ні ОСОБА_3 ні ОСОБА_4 в спірній квартирі не проживають, не зареєстровані та не сплачують комунальні послуги, а тому пославшись на вимоги ст. 344 ЦК України просив визнати за ним право власності за набувальною давністю на частку спірної квартири яка наразі ні за ким не зареєстрована.
Посилаючись на положення ст. 344 ЦК України, що передбачає набуття права власності на нерухоме майно за набувальною давністю в разі відкритого, добросовісного і безперервного володіння ним протягом понад десяти років, позивач просила позов задовольнити.
Згідно із ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Так, ч. 1 ст. 344 ЦК України передбачає, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном-протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Право власності, що виникає за набувальною давністю, ґрунтується, зокрема, на добросовісності заволодіння чужим майном, яка передбачає, що в момент заволодіння особа має бути впевнена, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном.
Заволодіння майном має бути безтитульним. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник. Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном також має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном.
Верховний Суд у постанові від 01.08.2018 у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156 св 18) зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном.
Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291 гс 18) не знайшла підстав для відступу від наведених висновків Верховного Суду, оскільки за змістом ч. 1 ст. 344 ЦК України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном на певних правових підставах, які в подальшому відпали, подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Адже володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник. Давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
У постанові Верховного Суду від 27.06.2019 у справі № 175/2338/16-ц (провадження № 61-2017св18) наголошено, що за набувальною давністю може бути визнано право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, а також на майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено. Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником. До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 15.11.2022 у справі № 293/1061/21 (провадження № 61-4347 св 22).
Фактичним власником частки квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності від 04 вересня 2002 року.
Дані обставини встановленні зокрема в постанові Дніпровського апеляційного суду від 29 липня 2026 року справа № 201/7996/24 відповідно до якої «рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 07.06.2011 (справа 2/6891/11) було задоволено позов ОСОБА_5 , скасовано реєстрацію права власності на частки спірної квартири за ОСОБА_4 , поновлено реєстрацію права спільної сумісної власності за позивачкою ( ОСОБА_5 ) на підставі свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_2 від 04 вересня 2002 року.
В ухвалі апеляційного суду Дніпропетровської області від 11.03.2013 наголошено на тому, що оскільки рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 07.06.2011 було поновлено право власності на частку спірної квартири, право власності не порушено, тому повторне звернення до суду є безпідставним»
Власником частки квартири на яку позивач просить суд визнати право власності за набувальною давністю є третя особа, про що позивачу достовірно відомо , від свого майна ОСОБА_3 не відмовлялася, що виключає можливість набуття позивачем права власності на спірне нерухоме майно за набувальною давністю. В квартирі він проживає оскільки є співвласником спірної квартири, а тому володіння спірним майном не може вважатися безтитульним.
При цьому факт проживання позивача у спірній квартирі, утримання її в належному стані, здійснення оплати за житлово-комунальні послуги не є підставою для виникнення у нього права власності за набувальною давністю.
Враховуючи викладене суд має констатувати, що обставини, наведені позивачем як підстава позову, не знайшли свого підтвердження та законного правового обґрунтування в судовому засіданні. Таким чином, з огляду на зазначене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, рішення ЄСПЛ від 28 листопада 1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, рішення ЄСПЛ від 29 листопада 2016 року). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. ТНЕ UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, рішення ЄСПЛ від 22 листопада 1995 року).
Питання розподілу судових витрат, вирішити відповідно до ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст. 12, 13, 81, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -
УХВАЛИВ:
Позов ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, третя особа ОСОБА_3 про визнання права власності за набувальною давністю - залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено 01 жовтня 2026 року.
Суддя С.О. Демидова