ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
02 жовтня 2026 року Справа № 280/8115/26 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого Лазаренка М.С., розглянув в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 )
про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,-
ВСТАНОВИВ:
05.08.2026 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) (далі по тексту - відповідач), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним дії НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України військової частини НОМЕР_2 , які виразились у відмові ОСОБА_1 у звільненні з військової служби на підставі пп. «ж» п. 3 ч. 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану, за результатом розгляду його рапорту від 30 квітня 2025 року;
- зобов`язати НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України військову частину НОМЕР_2 Державної прикордонної служби України, прийняти рішення про звільнення та виключення зі списків особового складу ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом «ж» п. 3 ч. 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку із закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час під час дії воєнного стану.
В обґрунтування позову зазначено, що позивач 17.05.2024 уклав контракт про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України на посадах осіб сержантського та старшинського складу, укладений за погодженням сторін на 1 (один) рік, строк якого закінчився 16.05.2025. У зв`язку із закінченням строку дії контракту, небажанням продовжувати проходження військової служби після закінчення строку його дії, позивач у встановленому порядку 30.06.2026 звернувся до командування з рапортом про звільнення з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Командиром військової частини НОМЕР_2 за результатами розгляду рапорту листом від 01.07.2026 №08/5458-2 повідомлено позивача про те, що наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону від 15.05.2025 №293-ОС контракт продовжено з 17.05.2025 на період дії воєнного стану відповідно до ч. 8 ст. 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку із тим, що в строки визначені законодавством рапортом щодо звільнення не звертались. З відмовою у звільненні з військовою службою позивач не згоден, вважає, що умовами контракту про проходження військової служби не визначено порядок, строки чи обов`язок військовослужбовця завчасно повідомляти орган Державної прикордонної служби України про намір не продовжувати проходження військової служби після закінчення строку дії контракту. Вказано, що між позивачем та відповідачем після завершення строку контракту не укладалось жодних письмових додаткових угод чи змін до чинного контракту щодо продовження строку його дії, де б містився підпис та обізнаність позивача. Позивач вважає, що він відповідає усім установленим законом умовам звільнення за підпунктом «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-XII (контракт укладено під час воєнного стану; строк його сплив; бажання продовжувати службу не висловлено), а тому відмова у звільненні та продовження дії контракту всупереч прямому застереженню закону є протиправними.
10.08.2026 ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі № 280/8115/26 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
Заперечення проти позовних вимог викладено у відзиві на позовну заяву, який надійшов до суду 26.08.2026 за вх. №48777. З позиції відповідача, до закінчення визначеного у контракті строку дії позивач не звертався з рапортом про небажання продовжувати військову службу після закінчення строку контракту, не подавав рапорту про звільнення з військової служби у зв`язку із закінченням строку контракту та не висловлював у будь-якій іншій належній формі свого волевиявлення щодо припинення військової служби. Виданий наказ № 293-ОС від 15.05.2025 не був самостійною підставою для позбавлення позивача права на звільнення, а був наслідком відсутності до закінчення строку контракту належно оформленого волевиявлення військовослужбовця щодо припинення військової служби та продовження ним фактичного проходження військової служби. Після продовження строку дії контракту позивач продовжив проходити військову службу, отримувати грошове забезпечення та користуватися державними пільгами і гарантіями (відпустки, допомога на оздоровлення, тощо). З рапортом про звільнення з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» позивач звернувся більш ніж через рік після закінчення строку дії контракту та його продовження на період дії воєнного стану. Також вказано, що норма закону, на яку посилається позивач як на підставу для звільнення з військової служби, а саме підпункт «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», набрала чинності 18.05.2024. Закон №3633-IX, яким було введено зазначену норму, не містить жодних положень стосовно можливості та способу його застосування до правовідносин, розпочатих до набрання ним чинності, зокрема й до спірних у межах даної справи. Оскільки контракт про проходження позивачем військової служби набирав чинності 17.05.2024, зазначена підстава для звільнення не поширюється на правовідносини, які виникли до набуття нею законної сили. Заявлено клопотання про залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку з пропуском позивачем строку звернення до адміністративного суду, а також про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
01.09.2026 за вх.№50020 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що нормами які регулюють порядок проходження військової служби не передбачено обов`язку повідомлення військовослужбовця про намір не продовжувати військову службу після закінчення строку контракту. Позивач виконав вимогу процедури звільнення з військової служби та 30.06.2026 звернувся з рапортом про звільнення з військової служби, в якому прямо висловив небажання продовжувати військову службу. Щодо покликань відповідача на непоширення підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ на контракт, укладений до 18.05.2024 вказано, що таке тлумачення є вводить додаткову, не передбачену законом умову. Єдина законодавчо визначена умова застосування цієї норми - контракт має бути укладений під час дії воєнного стану. Також вказує, що спірні правовідносини виникли на момент подачі позивачем рапорту про звільнення з військової служби (30.06.2026) та подальшої відмови у звільненні, а не в момент укладання контракту (17.05.2024). Також просив відмовити у задоволенні клопотання відповідача про залишення позову без розгляду, та у випадку, якщо суд дійде висновку про наявність пропуску позивачем строку звернення до суду, визнати причини пропуску поважними та поновити його.
Ухвалою суду від 03.09.2026 У задоволенні клопотань відповідача про залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку з пропуском позивачем строку звернення до адміністративного суду, а також про розгляд справи за правилами загального позовного провадження відмовлено. Задоволено клопотання представника позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду, визнано поважними причини пропуску строку на звернення до суду з цією позовною заявою та поновлено його.
08.09.2026 за вх.№51768 від представника позивача надійшли додаткові пояснення, в яких підтримано правову позицію стосовно протиправності дій відповідача щодо відмови у звільненні позивача з військової служби.
Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уклав з начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 контракт про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України на посадах осіб сержантського та старшинського складу (далі - Контракт). Контракт набрав чинності з 17 травня 2024 року на підставі наказу від 17 травня 2024 року №305-ОС.
Відповідно до п. 3 Контракту, цей контракт є строковим та укладається відповідно до строків, установлених законодавством, за погодженням сторін на 1 (один) рік з 17 травня 2024 року по 16 травня 2025 року. Контракт може бути достроково припинено (розірвано) з ініціативи органу Державної прикордонної служби України або громадянина України в порядку та на підставах, визначених Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України.
Згідно з пунктом 4 Контракту, будь-які зміни та доповнення до нього можуть вноситися виключно за взаємною згодою сторін у письмовій формі та за умови, що вони не суперечать вимогам чинного законодавства України.
Наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 15 травня 2025 року №293-ОС позивачу продовжено дію контракту понад встановлені строки з 17 травня 2025 року на період дії воєнного стану.
Підставою для видання наказу про продовження дії контракту зазначено Указ Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (із змінами), затверджений Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ.
30.06.2026 позивач звернувся до командування НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України із рапортом, в якому просив звільнити його з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-XII.
У відповідь на вказаний рапорт листом від 01.07.2026 №08/5458-2-Вих відповідач повідомив про відсутність підстав для звільнення за підпунктом «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-XII. Вказано, що наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 15 травня 2025 року №293-ОС Контракт продовжено з 17.05.2025 на період дії воєнного стану у зв`язку з тим, що позивач у визначені законодавством строки з рапортом про звільнення не звертався.
Позивач, вважаючи таку відмову відповідача протиправною, звернувся до суду з цим позовом.
Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши надані позивачем та відповідачем докази, суд приходить до наступних висновків.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
У подальшому, указами Президента України воєнний стан неодноразово продовжувався та триває й на даний час.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом №2232-ХІІ.
Частинами першою, п`ятою статті 1 Закону №2232-ХІІ визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно із частиною другою статті 2 Закону №2232-XII проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України.
Частина шоста статті 2 Закону №2232-XII визначає такі види військової служби: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону №2232-ХІІ Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.
Абзацом 4 частини третьої статті 23 Закону №2232-ХІІ встановлено, що під час дії воєнного стану для осіб (крім осіб офіцерського складу), які приймаються на військову службу за контрактом, із числа громадян віком від 18 до 25 років, строк військової служби встановлюється один рік.
За змістом частини четвертої статті 23 Закону №2232-ХІІ строк проходження військової служби може бути продовжено за новим контрактом до досягнення граничного віку перебування на військовій службі, зокрема, для військовослужбовців, які проходять військову службу на посадах сержантського і старшинського складу, - на строк від 3 до 5 років.
Під час дії особливого періоду для військовослужбовців за їх бажанням строк проходження військової служби за новим контрактом може бути продовжено на строк від 1 до 10 років, але не більше ніж до досягнення граничного віку перебування на військовій службі.
Підстави та порядок звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII, а у частині п`ятій цієї статті наведені підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, зокрема: у мирний час (пункт 1), під час дії особливого періоду (крім періодів проведення мобілізації та дії воєнного стану) (пункт 2), під час проведення мобілізації та дії воєнного стану (пункт 3).
Законом України від 11 квітня 2024 року №3633-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» (далі - Закон №3633-ІХ), який набрав чинності 18 травня 2024 року, було внесено зміни до деяких законів України, зокрема викладено статтю 26 Закону №2232-ХІІ в новій редакції.
Так, підпунктом «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ (в редакції, чинній з 18 травня 2024 року) було встановлено нову підставу для припинення (розірвання) контракту та звільнення військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, під час проведення мобілізації та дії воєнного стану, а саме: у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.
Аналізуючи наведену правову норму, суд приходить до висновку, що право військовослужбовця на звільнення з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-ХІІ виникає на наявності таких обставин: 1) укладення контракту під час дії воєнного стану; 2) закінчення строку дії такого контракту; 3) відсутність у військовослужбовця бажання продовжувати військову службу.
Зміни внесені до Закону №2232-ХІІ Законом №3633-ІХ узгодили між собою положення статті 23 Закону №2232-ХІІ та підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-ХІІ.
Так, відповідно до пункту 2 частини восьмої статті 23 Закону №2232-ХІІ (у редакції чинній станом на час звернення позивача з рапортом про звільнення з військової служби), під час дії особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки:
на період проведення мобілізації, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону;
до дня завершення виконання завдань в інтересах оборони України, безпосередньої участі у веденні воєнних (бойових) дій, у тому числі на території проведення антитерористичної операції, а також у районах здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії держави, що формально чи фактично є учасником воєнних дій проти України;
на період дії воєнного стану, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону.
В особливий період, крім періодів проведення мобілізації та дії воєнного стану, військова служба для військовослужбовців, строк контракту яких закінчився, може бути продовжена за новими контрактами на строки, визначені частиною четвертою цієї статті.
Згідно з частиною сьомою статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби в Державній прикордонній службі України (далі - Держприкордонслужба) у мирний час та особливості проходження військової служби в ній в особливий період визначено Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженим Указом Президента України від 29 грудня 2009 року №1115/2009 (Положення №1115/2009).
Це Положення застосовується також до відносин, що виникають у зв`язку з проходженням в органах Держприкордонслужби кадрової військової служби особами офіцерського складу до їх переходу в установленому порядку на військову службу за контрактом або звільнення з військової служби.
Відповідно до пункту 2 Положення №1115/2009 громадяни проходять військову службу в Держприкордонслужбі (далі - військова служба) в добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.
Громадяни, які проходять військову службу в Держприкордонслужбі, є військовослужбовцями Держприкордонслужби (далі - військовослужбовці). Статус військовослужбовця підтверджується службовим або спеціальним посвідченням.
Згідно із пунктом 6 Положення №1115/2009 початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на військовій службі визначено Законом №2232-XII.
Нормами пункту 15 Положення №1115/2009 прийняття громадян на військову службу за контрактом здійснюється Головою Державної прикордонної служби України та начальниками органів Держприкордонслужби, які мають право видавати накази по особовому складу згідно з повноваженнями, визначеними пунктом 29 цього Положення.
Згідно із пунктом 17 Положення №1115/2009 з громадянином, який вступає на військову службу, укладається контракт - письмова угода, укладена відповідно до вимог, визначених цим Положенням, між громадянином і державою, від імені якої виступає уповноважений орган Держприкордонслужби, для встановлення правових відносин між сторонами під час проходження військової служби.
Відповідно до пункту 18 Положення №1115/2009 перший контракт про проходження військової служби укладається на строки, визначені частинами другою, третьою і п`ятою статті 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».
За змістом пункту 20 Положення №1115/2009, строк проходження військової служби може бути продовжено за новим контрактом до досягнення граничного віку перебування на військовій службі: для осіб рядового складу - на 3 роки; для осіб сержантського і старшинського складу - на строк від 3 до 5 років; для осіб офіцерського складу - на строк від 5 до 10 років.
Для осіб офіцерського складу, які мають право на пенсію за вислугу років, за їх бажанням строк проходження військової служби за новим контрактом може бути продовжено на строк від 2 до 10 років, але не більше ніж до досягнення граничного віку перебування на військовій службі.
Під час дії особливого періоду для військовослужбовців за їх бажанням строк проходження військової служби за новим контрактом може бути продовжено на строк від 1 до 10 років, але не більше ніж до досягнення граничного віку перебування на військовій службі.
Згідно із пунктом 26 Положення №1115/2009 контракт припиняється (розривається), а військовослужбовець, який проходить військову службу за контрактом, звільняється з військової служби з підстав, передбачених частиною п`ятою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».
Нормами підпункту 1 пункту 27 Положення №1115/2009 визначено, що днем припинення (розірвання) контракту є, зокрема день закінчення строку контракту.
За приписами підпункту 1 пункту 34 Положення №1115/2009 новий контракт про проходження військової служби повинен бути укладений уповноваженими на те посадовими особами з військовослужбовцями, в яких закінчується строк попереднього контракту, - не пізніше ніж за два місяці до закінчення строку чинного контракту.
Відповідно до пункту 35 Положення №1115/2009 для укладення нового контракту військовослужбовець, у якого закінчується строк попереднього контракту, не пізніше ніж за три місяці до закінчення зазначеного строку подає у порядку підпорядкування рапорт посадовій особі, зазначеній у пункті 29 цього Положення.
Начальник, уповноважений укласти новий контракт з військовослужбовцем, який виявив таке бажання, приймає рішення про укладення нового контракту або про відмову в його укладенні не пізніше ніж за два місяці до закінчення строку чинного контракту.
Строки, зазначені в абзацах першому та другому цього пункту, можуть бути скорочені за згодою сторін, але не менше ніж до двох тижнів.
Згідно із пунктом 39 Положення №1115/2009, військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом та своєчасно не виявили бажання укласти новий контракт, звільняються з військової служби в установленому порядку, крім випадків, визначених пунктом 2 частини восьмої статті 23 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".
Нормами пункту 41 Положення №1115/2009 передбачено, що про продовження строку контракту про проходження військової служби видається наказ.
Під час дії особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки на період, визначений пунктом 2 частини дев`ятої статті 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону.
Відповідно до пункту 267 Положення №1115/2009 контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці Держприкордонслужби, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби з підстав, визначених частиною п`ятою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», зокрема з ініціативи військовослужбовця за наявності підстав, передбачених підпунктом ж пункту 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону.
Згідно з пунктом 270 Положення №1115/2009, звільнення військовослужбовців Держприкордонслужби здійснюється посадовими особами, визначеними цим Положенням, у межах наданих їм повноважень.
Звільнення військовослужбовців, крім Голови Державної прикордонної служби України, здійснюється лише тими посадовими особами, у яких вони перебувають у прямому підпорядкуванні згідно з номенклатурою посад.
Наказ про звільнення військовослужбовця з військової служби видається відповідною посадовою особою.
У разі прийняття рішення про звільнення військовослужбовець подає по команді рапорт та в разі необхідності документи, які підтверджують підстави звільнення.
У разі звільнення військовослужбовця з військової служби за рішенням командування за розпорядженням начальника органу Держприкордонслужби, в якому проходить службу військовослужбовець, кадровий підрозділ органу забезпечує підготовку подання про його звільнення.
Форма та порядок подання про звільнення військовослужбовців з військової служби та перелік документів, які додаються до нього у випадках, передбачених абзацами першим і другим цього пункту, визначаються наказом Міністерства внутрішніх справ України (пункт 288 Положення №1115/2009).
Із змісту наведених вище норм вбачається, що військовослужбовець підлягає звільненню з військової служби за контрактом, який укладено під час дії воєнного стану, у разі закінчення строку дії контракту, якщо військовослужбовець не висловив бажання продовжувати військову службу. Жодним нормативно-правовим актом не передбачено автоматичного продовження строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану, без визначення конкретного строку такого продовження.
Отже, на час закінчення контракту та подання позивачем рапорту про звільнення законодавець у Положенні №1115/2009 допускав можливість продовження військової служби за новим контрактом на визначений строк, а не лише до закінчення воєнного стану. Інше тлумачення правових норм з огляду на приписи абз. 6 п. 20 Положення №1115/2009 нівелювало б запроваджену законодавцем передбачену пп. «ж» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону підставу звільнення з військової служби у зв`язку із закінченням строку дії контракту.
Суд наголошує, що за умовами контракту, такий може бути достроково припинено (розірвано) з ініціативи Державної прикордонної служби України або громадянина України в порядку та на підставах, визначених Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України. Зміни та доповнення до Контракту вносяться тільки за згодою сторін у письмовій формі та не можуть суперечити законодавству.
Суд відхиляє покликання відповідача на підпункт 2 пункту 8 статті 23 Закону № 2232-XII як на підставу для продовження дії контракту. Ця норма прямо не поширюється на випадки, визначені пунктом 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-XII, до яких належить і підпункт «ж». Тобто сам законодавець вивів обставини, за яких військовослужбовець набуває право на звільнення у зв`язку із закінченням строку контракту, укладеного під час воєнного стану, з-під загального правила про автоматичне продовження дії контракту на період мобілізації та воєнного стану. Отже, за наявності підстави, передбаченої підпунктом «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-XII, дія контракту понад встановлені строки на період воєнного стану продовженню не підлягає, а військовослужбовець підлягає звільненню з військової служби.
Суд також враховує, що продовження строку військової служби чинним законодавством не відбувається автоматично: воно потребує укладення нового контракту за бажанням військовослужбовця (частина четверта статті 23 Закону № 2232-XII, пункти 24-27 Положення № 1115/2009), вчинення відповідного запису у контракті та видання наказу по особовому складу. Станом на день подання позивачем рапорту нового контракту з ним укладено не було, відповідного запису у Контракті та наказу по особовому складу про продовження військової служби не вчинено. Відтак строк військової служби позивача автоматично не продовжувався, а сплив 16.05.2025.
Позивачем було подано рапорт від 30.06.2026 про звільнення з військової служби та небажання продовжувати військову службу (у вказаному рапорті бажання продовжувати військову службу позивач не висловив).
Отже, суд вважає, що твердження відповідача у зазначеній відмові, про те, що позивач не висловлював небажання продовжувати військову службу є безпідставним.
Виданий відповідачем наказ №293-ОС від 15.05.2025 є індивідуальним адміністративним актом, який приймається на виконання закону і не може змінювати або обмежувати його приписи. Наслідком видання відповідачем наказу про продовження дії контракту позивача понад встановлені строки на період дії воєнного стану стало обмеження передбачене підпунктом «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-XII право позивача на звільнення, що суперечить частині другій статті 19 Конституції України.
Стосовно посилань відповідача на неможливість застосування підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ до спірних правовідносин з огляду те, що ця норма набрала чинності 18.05.2024, суд враховує наступне.
За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів висловлював Конституційний Суд України. Наприклад, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Єдиний виняток із цього правила, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України (Рішення від 13.05.1997 № 1-зп) висловив позицію, за якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
У Рішенні від 03.10.1997 № 4-зп Конституційний Суд України стосовно порядку набрання чинності Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами роз`яснив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному; звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього; загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше, тобто діє правило Lex posterior derogat priori - "наступний закон скасовує попередній".
Отже, залежно від порядку набрання чинності нормативно-правовим актом може бути застосовано декілька способів його дії у часі. Зокрема, як зазначено у пункті 2 Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99, перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема: негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). Перша форма застосовується у разі, якщо нормативно-правовий акт прийнято на момент виникнення правовідносин та він залишається чинним на час, коли правовідношення припинило своє існування. У випадку, якщо у новоприйнятому нормативно-правовому акті визначено особливий порядок набрання ним чинності, у тому числі визначено перехідний період, під час якого залишаються чинними окремі норми скасованого ним нормативно-правового акта, застосовується ультраактивна форма. Третя форма дії є актуальною у разі прийняття нормативно-правових актів, які пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
Тобто до певного юридичного факту (права позивача на звільнення) застосовується той закон, під час дії якого вони настали або мали місце.
Вказана позиція повністю відповідає позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 17.10.2024 у справі № 990/56/24.
У Рішенні Конституційного Суду України від 12.07.2019 № 5-р (I)/2019 Конституційний Суд України висловив думку, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).
Отже, у разі безпосередньо (прямої) дії закону в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності.
Закінчення строку контракту позивача відбулось під час дії положень законодавства, якими визначено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.
У зв`язку з закінченням строку дії контракту у військовослужбовця (позивача) виникає право на звільнення з військової служби, а у відповідного органу військового управління - обов`язок забезпечити його реалізацію.
Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав, аналізуючи питання дії нормативно-правових актів у часі, у постанові від 31.03.2021 у справі №803/1541/16 вказала, що у разі якщо під час розгляду заяви особи суб`єктом владних повноважень до прийняття остаточного рішення було змінено нормативно-правове регулювання, суб`єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 28.05.2024 в справі №990/56/24 зазначив, що якщо правовідносини виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом.
Отже, суд до спірних правовідносин має застосовувати пряму дію норми у часі, а саме у тій редакції, яка була чинною на момент розгляду відповідачем рапорту позивача про звільнення з військової служби - 30.06.2026.
Таким чином, спірні правовідносини стосовно права позивача на звільнення з військової служби виникли в редакції Закону № 2232-ХІІ, чинної на момент написання відповідного рапорту, у зв`язку із закінченням строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану, та чинного станом на 18.05.2024.
За таких обставин відмова відповідача у звільненні позивача з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ не відповідає приписам Закону №2232-XII та зазначених вище підзаконних актів, а також принципам розумності й пропорційності, передбаченим статтею 2 КАС України.
Щодо належного способу захисту у спірних правовідносинах, то суд виходить із такого.
Відповідно до змісту статті 245 КАС України, суд у разі задоволення адміністративного позову може, зокрема: визнати протиправними рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень; зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення чи вчинити певні дії.
Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 у справі № 804/1469/17 вказав, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, є належним способом захисту, якщо прийняття такого рішення не передбачає права органу діяти на власний розсуд, тобто коли за встановлених судом обставин існує єдиний правомірний варіант поведінки органу.
Аналогічна правова позиція викладена й у постанові Верховного Суду від 30.04.2020 у справі № 812/1313/18.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Протоколу №1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, відповідно до цієї статті, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 (заява №38722/02).
Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
У даній справі було належним чином встановлено право позивача на звільнення з військової служби за контрактом на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ, інші обставини, які могли б перешкоджати звільненню (наприклад, встановлені законом обмеження для окремих категорій військовослужбовців), відповідачем не заявлені і матеріалами справи не підтверджені.
За таких умов суд виходить з того, що у відповідача не залишалося дискреційних повноважень у питанні: звільняти чи не звільняти позивача з військової служби.
Закон №2232-XII прямо зобов`язує звільнити військовослужбовця, коли всі визначені ним умови виконані.
Будь-який інший варіант рішення відповідача (крім звільнення) був би неправомірним.
Отже, суд доходить висновку, що у цій справі існує єдиний правомірний варіант поведінки відповідача - прийняти рішення про звільнення позивача із військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ.
Як наслідок, з огляду на встановленні під час розгляду цієї справи обставини, суд дійшов висновку, що з метою поновлення порушених прав позивача, відповідача належить зобов`язати відповідача прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ.
Частиною 1 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина 2 статті 77 КАС України).
На підставі системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Щодо розподілу заявлених представником позивача витрат на правничу допомогу судом враховано наступне.
Згідно із частиною сьомою статті 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з ч.3 ст.143 КАС України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Обов`язок подання до закінчення судових дебатів (до закінчення розгляду справи, у випадку її розгляду в порядку спрощеного або письмового провадження) доказів на підтвердження розміру понесених стороною судових витрат, або заяви про те, що докази розміру судових витрат будуть надані після ухвалення судового рішення та протягом п`яти днів після закінчення розгляду справи, прямо визначений у ч.7 ст.139, ч.3 ст.143 КАС України.
Зазначене узгоджується з висновками, викладеним Верховним Судом у постанові від 16.06.2022 у справі №380/3999/21, який підлягає врахуванню судом.
За таких обставин, для вирішення даного питання позивач в праві подати докази понесених витрат на професійну правничу допомогу протягом п`яти днів після ухвалення рішення у даній справі.
Позивач звільнений від сплати судового збору за даним позовом, розподіл судових витрат в цій частині на підставі ст. 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії - задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ), які полягають у відмові ОСОБА_1 з військової служби у запас на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».
Зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».
Розподіл судових витрат зі сплати судового збору не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення складено у повному обсязі та підписано суддею 02.10.2026.
Суддя М.С. Лазаренко