ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
02 жовтня 2026 року (14:00) Справа № 280/6508/26 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Калашник Ю.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
29.06.2026 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність відповідача відносно позивача стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплати його, середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 29 грудня 2023 року по 27 травня 2026 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;
зобов`язати відповідача виплатити позивачу його середнє грошове забезпечення, з урахуванням перерахованої індексації грошового забезпечення, за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 29 грудня 2023 року по 27 травня 2026 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що він проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_4 , яку перейменовано у ВЧ НОМЕР_2 . На виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24.05.2024 у справі №280/2603/24, позивачу 27.05.2026 було виплачено суму перерахованої індексації грошового забезпечення. При цьому, відповідач не нарахував та не виплатив середній заробіток за період несвоєчасної виплати суми грошового забезпечення. З огляду на наведене, стверджує про наявність права на отримання середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України. Просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою суду від 21.07.2026 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
10.08.2026 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. №45294), в якому останній зазначає, що позивач проходив службу у військовій частині НОМЕР_2 у період з 13.09.2023 по 29.12.2023. Отже військова частина НОМЕР_2 не має жодного відношення до нарахуванню/ненарахуванню будь-яких видів забезпечення у період з 01 січня 2016 року по 11 січня 2022 року. Військова частина НОМЕР_2 не була учасником судового розгляду у справі №280/2603/24. Судами не покладено жодних зобов`язань у вищезгаданій справі на військову частину НОМЕР_2 . На момент звільнення позивача з військової служби жодних претензій щодо нарахування йому передбачених законом виплат не пред`являв. Судове рішення, щодо зобов`язання військові частини (військова частина НОМЕР_2 не є правонаступником таких військових частин), у яких позивач проходив службу з 01 січня 2016 року по 11 січня 2022 року нарахувати йому суму індексації, було винесено 04 лютого 2025 (тобто більше ніж через рік, як позивач звільнився з військової частини НОМЕР_2 , тобто на момент проведення з позивачем остаточного розрахунку військова частина не могла передбачити і відповідно врахувати таке рішення при здійсненні остаточного з ним розрахунку). Також звертає увагу суду, що у момент зарахування позивача до військової частини НОМЕР_4 (станом на 02.08.2026 така військова частина розформована і НОМЕР_2 є правонаступником такої військової частини) з військової частини НОМЕР_5 надійшов фінансовий атестат позивача і у такому документі відсутня інформація, щодо наявності будь-якої заборгованості військової частини НОМЕР_5 з індексації перед позивачем. Отже, вимоги позивача визнання протиправною бездіяльність відповідача відносно позивача стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплати його, середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 29 грудня 2023 року по 27 травня 2026 року. Так остаточний розрахунок з позивачем було проведено 20.01.2024 і йому було нараховане все належні йому виплати (копія фінансового атестату додається). Також протягом служби у відповідача йому у повному обсязі нараховано індексацію грошового забезпечення, яке він отримував у період такої служби (з 13.09.2023 по 29.12.2023). Щодо нарахування та виплати грошових коштів відповідно до рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 04.02.2025, то як зазначено вище відповідач не був учасником такого судового розгляду і суд не поклав на нього жодних зобов`язань (ризикну припустити, що це сталось через те що у період з 01.01.2016 по 11.01.2022 не був військовослужбовцем відповідача), а також зважаючи на той факт, що остаточний розрахунок з позивачем відбувся за довго до вищезгаданого рішення, на відповідача не може бути покладено обв`язок у правовідносинах у яких він не був учасником, а також до нього жодним чином не перейшов обов`язок за такими правовідносинами. Вимога зобов`язати відповідача виплатити позивачу його середнє грошове забезпечення, з урахуванням перерахованої індексації грошового забезпечення, за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 29 грудня 2023 року по 27 травня 2026 року є похідною від вищеописаної вимоги тому теж не підлягає задоволенню. Враховуючи викладене, позовні вимоги є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
Згідно зі ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.
Суд, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.
Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.
Позивач у період з 13.09.2023 по 29.12.2023 проходив службу у військовій частині НОМЕР_4 , яку перейменовано у ВЧ НОМЕР_2 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_4 від 29.12.2023 №370, позивач, звільнений наказом від 22.12.2023 №447, виключений із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 29.12.2023.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 24.05.2024 у справі №280/2603/24, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково, між іншого:
зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно індексацію грошового забезпечення з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, з урахуванням раніше виплачених сум;
зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 11.01.2022 включно із застосуванням щомісячної фіксованої індексації в розмірі 3863 (три тисячі вісімсот шістдесят три) гривні 63 коп., із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
На виконання зазначеного рішення, позивачу 27.05.2026 виплачено 249480,41 грн.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд керується і виходить з такого.
Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116цього Кодексу.
Згідно з ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з ч. 2 ст. 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Таким чином, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України, обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Отже, частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Водночас, частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).
Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Зазначені правові висновки щодо застосування статті 117 КЗпП України викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 по справі №821/1083/17.
Отже, після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Враховуючи наведене, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України.
Така ж правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2020 року по справі №813/356/16.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 21.02.2024 у справі №520/1897/22 підкреслив, що приписи частини першої статті 116, частини першої статті 117 КЗпП України установлюють загальне правило, згідно з яким у випадку звільнення працівника власник або уповноважений ним орган зобов`язаний виплатити йому всі належні суми у день звільнення, а якщо в указаний строк цього не було зроблено з вини власника або уповноваженого ним органу, то підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь затримки до дня фактичного розрахунку. Межі дії диспозиції частини першої статті 117 КЗпП України визначені її гіпотезою, яка указує на умови, за наявності яких уступає в дію правило про виплату середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку. Обставини, з настанням яких необхідно здійснювати це правило, пов`язані з фактами звільнення працівника та невиплатою йому з вини власника або уповноваженого ним органу належних сум у день звільнення.
Так, суд зазначає, рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 24.05.2024 у справі №280/2603/24 обов`язок щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 11.01.2022 покладено на ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З долученої до матеріалів справи банківської виписки встановлено, що на виконання рішення від 24.05.2024 у справі №280/2603/24, позивачу 27.05.2026 ІНФОРМАЦІЯ_2 (а не ВЧ НОМЕР_2 ) були перераховані кошти в сумі 249480,41 грн.
Доказів несвоєчасного розрахунку на день звільнення позивача з військової служби ВЧ НОМЕР_2 матеріали справи не містять.
В даному випадку, невчасне нарахування і виплата позивачу індексації грошового забезпечення у належному розмірі відбулася з вини ІНФОРМАЦІЯ_3 , що встановлено рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 24.05.2024 у справі №280/2603/24.
При цьому, суд враховує, що на момент звільнення з військової служби у Військовій частині НОМЕР_2 право позивача на виплату всіх належних сум грошового забезпечення вже було захищене та поновлене в судовому порядку, і рішення суду з цих спірних правовідносин набрало законної сили (09.09.2024).
Виплату коштів на виконання рішення суду у справі №280/2603/24 здійснював ІНФОРМАЦІЯ_2 (а не ВЧ НОМЕР_2 ).
Таким чином, у Військової частини НОМЕР_2 не виникло обов`язку в день звільнення позивача з військової служби провести нарахування і виплату йому грошових виплат за вказаний період з виплатою середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.
Суд відзначає, що нормами статей 116, 117 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі ж невиконання такого обов`язку настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Беручи до уваги, підстави для застосування до ВЧ НОМЕР_2 відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України відсутні.
Таким чином, позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Згідно частини 2 статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для відмови в задоволенні адміністративного позову.
У зв`язку з відмовою у позові, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд -
ВИРІШИВ:
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, - відмовити.
Судові витрати стягненню не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 02.10.2026.
Суддя Ю.В. Калашник