УХВАЛА
02 жовтня 2026 р. Справа № 520/2967/26
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Жигилія С.П.,
Суддів: Перцової Т.С. , Макаренко Я.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.04.2026 року по справі № 520/2967/26
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просить:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо обчислення з 07.08.2022 року по 19.05.2023 року посадового окладу та окладу за військовим званням ОСОБА_1 , із застосуванням розрахункової величини, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 07.08.2022 року по 19.05.2023 року грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), інших виплат, які розраховуються з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.04.2026 року адміністративний позов - задоволено.
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу в якій, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.04.2026 по справі №520/2967/26 в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволені позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначив, що позивач порушив строк звернення до суду. Вказав, що Харківський окружний адміністративний суд, а ні в ухвалі про відкриття провадження у справі №200/1879/25 від 21.03.2025, а ні в рішенні по даній справі від 20.04.2026 не надає оцінки клопотанню позивача заявленому у позовній заяві від 12.02.2026 про поновлення строку звернення до суду, у якому останній обґрунтовує поважність причин пропуску строку звернення до суду. Крім того, в порушення законодавства та практики Верховного Суду Харківський окружний адміністративний суд в ухвалі від 18.03.2026 відмовив у задоволенні клопотання відповідача про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 , а в подальшому розглянув позовну заяву ОСОБА_1 без врахування пропуску останнім строку звернення до суду та задовольнив вимоги позивача. Враховуючи викладене Харківським адміністративним судом у рішенні від 20.04.2026 було порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Ухвалами Другого апеляційного адміністративного суду від 08.06.2026 відкрито апеляційне провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.
Під час дослідження матеріалів справи колегія суддів дійшла висновку про неможливість вирішення справи та надання оцінки доводам апеляційної скарги відповідача стосовно пропуску позивачем строку звернення до суду з цим позовом, враховуючи таке.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частинами другою та третьою статті 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.
Положення статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).
У постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок щодо питання про те, положення якої норми підлягають застосуванню у питанні визначення строку звернення до суду у справах, пов`язаних з порушенням закону про оплату праці у публічно-правових відносинах. У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду зазначає, що положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час недопуску до продовження виконання повноважень) у разі порушення законодавства про оплату праці. В судовій практиці усталеним є підхід щодо застосування приписів Кодексу законів про працю України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір. Такий підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівника.
Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що норма статті 233 Кодексу законів про працю України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказана норма поширює свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.
Так, відповідно до частин першої та другої статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 1 липня 2022 року №2352-IX, далі Закон України від 01.07.2022 №2352-IX) "працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком".
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Колегія суддів враховує, що 06.04.2023 Верховний Суд ухвалив рішення за результатами розгляду зразкової справи №260/3564/22, залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2023 року, предметом спору якої також є недотримання законодавства про оплату праці. У вказаному рішенні сформовано наступні висновки: «До 19.07.2022 Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. При цьому, з огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 Кодекс законів про працю України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності».
Отже, у рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі №260/3564/22 Верховний Суд виклав правову позицію щодо поширення дії частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX лише на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Аналогічний підхід щодо застосування приписів статті 233 Кодексу законів про працю України застосовано Верховним Судом у постановах від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21, від 27.04.2023 у справі № 300/4201/22, від 28.09.2023 у справі № 140/2168/23, від 20.11.2023 у справі № 160/5468/23.
Як свідчать матеріали справи, позивач 12.02.2026 звернувся до суду з позовом про перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 07.08.2022 року по 19.05.2023 року.
Колегія суддів зазначає, що до вимог щодо нарахування та виплати грошового забезпечення за період з 07.08.2022 року по 19.05.2023 застосуванню підлягають положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий підхід до застосування вказаних норм права викладено Верховним Судом у постановах від 07 жовтня 2024 року у справі № 500/7802/23 та від 31 жовтня 2024 року у справі № 500/7140/23.
При цьому колегія суддів враховує, що відповідно до пункту першого глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2023 р. №383 "Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236" дію карантину через COVID-19 продовжено до 30 червня 2023 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Таким чином, з 01 липня 2023 року строк звернення до суду з позовом про виплату заробітної плати регламентується статтею 233 КЗпП України і складає три місяці з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий підхід до застосування вказаних норм права викладено Верховним Судом у постанові від 12 вересня 2024 року (справа № 200/5637/23).
Досліджуючи питання коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права при зверненні до суду 12.02.2026 із позовними вимогами про перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 07.08.2022 року по 19.05.2023 року, колегія суддів враховує, що грошове забезпечення є щомісячною виплатою, її розмір щомісяця відомий особі, яка її отримує, та отримуючи її у неналежному на думку особи розмірі вона має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про складові виплати, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.
Отже, з дня отримання виплати особою вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів.
При цьому суд наголошує, що позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав саме з моменту отримання відповідної виплати, а не з моменту звільнення чи отримання письмового повідомлення про суми грошового забезпечення, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання виплати, демонструючи свою необізнаність щодо причин визначення спірного розміру виплати звернулась до вповноваженої особи із заявою про надання відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від такого органу відповіді на подану заяву.
Аналогічного висновку дійшла Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Верховного Суду у постанові від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19.
Зважаючи на такий правовий підхід обчислення строків звернення до суду та беручи до уваги дату подання позивачем позову, колегія суддів зазначає, що позивачем пропущений строк звернення до суду.
Згідно з ч. 1 ст. 121 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Колегія суддів зазначає, що в рамках позовної заяви позивачем заявлялось клопотання про поновлення строку на звернення до суду. В обґрунтування клопотання позивачем зазначено, що військовою частиною не надаються позивачу для ознайомлення його картки грошового забезпечення та він фактично не знав про порушення його прав.
Проте, колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження наведених позивачем в клопотанні про поновлення строку обставин.
Крім того, питання пропуску позивачем строку звернення до суду із вказаним позовом було порушено відповідачем у відзиві на позов.
Суд першої інстанції ухвалою від 18.03.2026 у задоволенні заяви представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду - відмовив. Мотивуючи відмову у задоволенні вказаної заяви суд першої інстанції посилався на те, що частиною другою статті 233 КЗпП України встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати у тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. При цьому, вказану норму визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, згідно з Рішенням Конституційного Суду № 1-р/2025 від 11.12.2025р. Внаслідок цього вказана норма застосуванню не підлягає, а строк звернення до суду у спірних правовідносинах не застосовується.
Разом з тим, в матеріалах справи відсутня позиція позивача стосовно доводів викладених відповідачем у його клопотанні про залишення позову без розгляду.
Колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять достатніх даних для висновку про те, що позивач був позбавлений можливості своєчасно дізнатися про склад та розмір належного йому грошового забезпечення, а наведені ним у клопотанні обставини щодо ненадання військовою частиною карток грошового забезпечення належними та допустимими доказами не підтверджені.
Згідно ч. ч. 3, 4 ст. 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
За усталеною практикою Верховного Суду вказані правила процесуального закону щодо надання можливості позивачу подати заяву про поновлення пропущеного строку або вказати інші причини поважності пропущеного строку, необхідно застосовувати як на стадії відкриття провадження у справі, так і на стадії розгляду справи після відкриття провадження у справі (частини третя та четверта статті 123 КАС України).
Аналогічні правила КАС України розповсюджує й під час перегляду справи в апеляційній та касаційній інстанціях.
На неможливість залишення позовної заяви без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду без надання позивачеві можливості заявити клопотання про поновлення такого строку Верховний Суд указував у постановах від 02.07.2024 року у справі № 480/9116/23, від 11.02.2021 року у справі № 140/2046/19, від 10.06.2020 року у справі № 620/1715/19, від 23.09.2020 року у справі № 640/5645/19, від 03.12.2020 року у справі № 817/660/18, від 17.03.2021 у справі № 160/3092/20, від 18.03.2021 у справі № 640/23204/19, від 20.04.2021 року у справі № 640/17351/19, від 27.02.2021 року у справі № 140/3708/19.
Зокрема, у постанові від 10 листопада 2022 року у справі № 320/11921/20 Верховний Суд дійшов таких висновків:
«КАС України допускає ймовірність виявлення судом факту недотримання строку звернення до суду і після відкриття провадження у справі, внаслідок чого позов може бути залишений без розгляду.
Разом з цим, положення КАС України однозначно закріплюють, що у випадку встановлення судом факту пропуску позивачем строку звернення до суду з позовом, такій особі гарантується надання часу для подання заяви про поновлення строку звернення до суду з позовом із наданням доказів поважності причин його пропуску. При цьому, забезпечення реалізації такого права не залежить від інстанції суду, який виявив факт пропуску строку, оскільки такий факт може бути виявлений не лише до відкриття провадження у справі, але й на більш пізніх стадіях судового процесу.
Колегія суддів вважає, що питання причин пропуску строку звернення до суду з позовом, у випадку, коли суд встановив, що такий пропущено позивачем, в обов`язковому порядку має бути з`ясовано судом. У будь-якому випадку позивач має бути обізнаний про виникнення у суду питання щодо дотримання ним строку звернення до суду з позовом задля забезпечення реальної можливості спростувати факт пропуску строку або довести наявність підстав для його поновлення.
Таким чином суд апеляційної інстанції повинен був вжити заходів щодо надання можливості позивачу звернутися із відповідною заявою про поновлення пропущеного строку із зазначенням причин пропуску строку.
Зі змісту оспорюваного судового рішення слідує, що суд апеляційної інстанції не надав можливості позивачу обґрунтувати причини пропуску строку звернення до суду».
Враховуючи наведені приписи процесуального законодавства, а також правові позиції Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку про необхідність надання позивачу можливості обґрунтувати причини пропуску строку звернення до суду.
Керуючись ст. 121, 123, 229, 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -
У Х В А Л И В:
Запропонувати ОСОБА_1 у п`ятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали надати до суду пояснення щодо причин пропуску строку звернення до суду, із наданням відповідних доказів, які б підтверджували наявність об`єктивних перешкод, які унеможливили своєчасне подання позову з врахуванням висновків суду щодо застосування положень ст. 233 КЗпП України.
Роз`яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в установлений судом строк, позовна заява підлягає залишенню без розгляду згідно з частиною третьою статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя (підпис) Жигилій С.П.
Судді (підпис) (підпис) Перцова Т.С. Макаренко Я.М.