Головуючий І інстанції: Заічко О.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 жовтня 2026 р. Справа № 520/30364/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Катунова В.В.,
Суддів: Фоміної Л.О. , Мінаєвої К.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 25.08.2026, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022 по справі № 520/30364/24
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просила:
-визнати протиправну бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ненарахування та невиплати ОСОБА_1 остаточного грошового забезпечення, включаючи додаткову винагороду за безпосередню участь у бойових діях за листопад 2022 року ОСОБА_2 , який є її рідним сином та 23.11.2022 загинув у дорожньо-транспортній пригоді у зв`язку із виконанням ним службових обов`язків військової служби під час захисту Батьківщини, а також щомісячної премії за особистий внесок у загальні результати служби;
-зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 в повному обсязі суму остаточного грошового забезпечення, включаючи суму додаткової винагороди за безпосередню участь у бойових діях ОСОБА_2 , який є її рідним сином та 23.11.2022 загинув у дорожньо-транспортній пригоді у зв`язку із виконанням ним службових обов`язків військової служби під час захисту Батьківщини, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», а також щомісячної премії за особистий внесок у загальні результати служби;
-визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті грошової компенсації вартості за неотримане речове майно її рідним сином ОСОБА_2 під час проходження військової служби в період з 30.11.2020 по 03.01.2023, відповідно до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178, виходячи із закупівельної вартості такого майна станом на 01.01.2023;
-зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 , нарахувати та виплати грошову компенсацію вартості неотриманого речового майна її рідним сином ОСОБА_2 під час проходження військової служби в період з 30.11.2020 по 03.01.2023, відповідно до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178, виходячи із закупівельної вартості такого майна станом на 01.01.2023.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.02.2025 в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивачка подала апеляційну скаргу.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 12.05.2025: апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково; рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.02.2025 в справі № 520/30364/24 скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 у повному розмірі грошового забезпечення ОСОБА_2 за листопад 2022 року та зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, недоотриману ОСОБА_2 за листопад 2022 року, передбачену п. 1 постанови Кабінету Міністрів України "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" від 28.02.2022 № 168, за листопад 2022 року в розрахунку 100000 грн; ухвалено в скасованій частині постанову, якою задоволено позов ОСОБА_1 ; визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 у повному розмірі грошового забезпечення ОСОБА_2 за листопад 2022 року; зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, недоотриману ОСОБА_2 за листопад 2022 року, передбачену п. 1 постанови Кабінету Міністрів України "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" від 28.02.2022 № 168, за листопад 2022 року в розрахунку 100000 грн. пропорційно часу участі у таких заходах у листопаді 2022 року, з урахуванням виплачених сум; в іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.02.2025 залишено без змін.
У червні 2026 року до Харківського окружного адміністративного суду через систему "Електронний суд" звернувся представник ОСОБА_1 із заявою про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у справі №520/30364/24, в якій просить суд:
- встановити судовий контроль за виконанням постанови Другого апеляційного адміністративного суду по справі №520/30364/24 від 12 травня 2025 року та зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (Адреса: АДРЕСА_1 ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) подати звіт про виконання рішення суду.
В обґрунтування заяви вказано, що оскільки рішення суду у добровільному порядку не виконувалося відповідачем, 18.12.2025 року позивачем був направлений Виконавчий лист до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса). Постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 09.01.2026 було відкрито виконавче провадження № 79958931. Станом на день звернення до суду із заявою, рішення суду досі не виконується, хоч і перебуває на виконанні, підстави та причини чого позивачці не відомі.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 25.08.2026 заяву представника позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у справі № 520/30364/24 залишено без задоволення.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування судом обставин справи, просить ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 25.08.2026 року скасувати та прийняти постанову, якою встановити судовий контроль за виконанням постанови Другого апеляційного адміністративного суду по справі №520/30364/24 від 12 травня 2025 року та зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 подати звіт про виконання рішення суду.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що дії військової частини зводились до повного ігнорування інтересів ОСОБА_1 (не було повідомлено про хід виконання рішення суду, зроблені кроки, не було навіть телефонного дзвінка чи повідомлення на електронну пошту про поточний стан руху виконання рішення суду). Це все при тому, що син ОСОБА_1 загинув під час проходження військової служби, а грошові кошти, які має намір отримати матір законне право військовослужбовця, яке понад роки не реалізоване (щодо правонаступництва). З боку відповідача (боржника) не було надано належних доказів, що були вжиті реальні та ефективні дії щодо запиту фінансування, способу відшукання грошей чи у інший спосіб.
Зазначає, що боржник не вказує навіть точну суму у запереченнях, яка підлягає оплаті ОСОБА_1 , не надає докази листування з розпорядником коштів, відповідей, очікуваних строків. З боку боржника не відстежується виконати рішення суду, тому було ініційовано процедуру судового контролю.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу в якому зазначив, що представники юридичної служби та фінансово-економічної служби, вжили всіх заходів, які від них були передбачені, для сплати встановленої суми ОСОБА_1 та чекали до останнього дня. Станом на теперішній час фактичне виконання рішення суду у повному обсязі є неможливим у зв`язку з відсутністю відповідного бюджетного фінансування, що не залежить від волі чи дій командира військової частини, що підтверджується випискою з рахунка 2800 станом на 31.07.2026.
З урахуванням зазначеного просить відмовити у задоволенні вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Постановляючи ухвалу про відмову в задоволенні заяви про встановлення судового контролю, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач у справі, який є боржником, не відмовляється виплачувати ОСОБА_1 нараховані грошові кошти, які включені до щомісячної заявки на фінансування Військової частини НОМЕР_1 . Такі кошти не виплачені у зв`язку з відсутністю фінансування від розпорядника коштів вищого рівня.
Колегія суддів з цього приводу зазначає таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Положеннями частини 4 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII встановлено, що невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
Відповідно до частин 2, 3 статті 14 КАС України судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
За змістом статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Колегія суддів зауважує, що судове рішення, яке набрало законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок, тобто особа, якій належить виконати судове рішення, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
Конституційний Суд України, розглядаючи справу № 1-7/2013, у рішенні від 26.06.2013 зазначив, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012).
Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України» від 07 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі «Apostol v. Georgia» від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04).
Згідно з частиною 1 статті 372 КАС України у разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені у самому судовому рішенні. Так само на відповідних суб`єктів владних повноважень можуть бути покладені обов`язки щодо забезпечення виконання рішення.
За змістом частини 2 статті 381-1 КАС України суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382-382-3 і 383 цього Кодексу.
Конституційний Суд України у рішенні від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009 зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз. 1 пп. 3.2 п. 3, абз. 2 п. 4 мотивувальної частини).
Відповідно до частини 1 статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Згідно з частинами 1-3 статті 382-1 КАС України суд розглядає заяву про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення (крім заяви, передбаченої частиною п`ятою статті 382 цього Кодексу) протягом десяти днів з дня її надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням заявника - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду, не перешкоджає судовому розгляду.
За наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Встановлений судом строк для подання звіту про виконання судового рішення має бути достатнім для його підготовки. Достатнім є строк, який становить не менше десяти календарних днів з дня отримання суб`єктом владних повноважень відповідної ухвали та не перевищує трьох місяців.
Положеннями частин 1-2 статті 382-2 КАС України передбачено, що суд розглядає звіт суб`єкта владних повноважень про виконання судового рішення протягом десяти днів з дня його надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням сторін - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду питання, не перешкоджає судовому розгляду.
Звіт суб`єкта владних повноважень про виконання судового рішення має містити:
1) найменування суду першої інстанції, до якого подається звіт;
2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності) (для фізичних осіб) особи, яка подає звіт, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв`язку та електронної пошти (за наявності), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету;
3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності) (для фізичних осіб) інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб);
4) номер справи, в межах якої ухвалено відповідне судове рішення;
5) відомості про виконання суб`єктом владних повноважень судового рішення, строк, порядок та спосіб його виконання;
6) у разі невиконання судового рішення: орієнтовні строки виконання такого рішення та їх обґрунтування; відомості про обставини, які ускладнюють виконання судового рішення суб`єктом владних повноважень, які заходи вжито та вживаються ним для їх усунення;
7) перелік документів та інших матеріалів, що додаються до звіту та підтверджують обставини, зазначені у ньому.
Відповідно до частин 1-3, 10, 11 статті 382-3 КАС України за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п`ятої статті 382-1 цього Кодексу.
Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.
Суд відмовляє у прийнятті звіту, якщо суб`єктом владних повноважень не наведено обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, або заходи, які вживаються ним для виконання судового рішення, на переконання суду, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення.
Суд також відмовляє у прийнятті звіту, якщо звіт подано без додержання вимог частин другої та/або третьої статті 382-2 цього Кодексу.
У разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб`єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення.
У разі неподання звіту у строк, встановлений судом, або у разі подання звіту з порушенням такого строку та за відсутності поважних причин, які унеможливили його вчасне подання, суд встановлює новий строк для подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу, а також накладає штраф на керівника такого суб`єкта владних повноважень.
Якщо суд прийняв звіт про виконання судового рішення, але суб`єктом владних повноважень відповідне судове рішення виконано не в повному обсязі, суд одночасно встановлює новий строк для подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу.
Отже, судовий контроль за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі, може встановити суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення. Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов`язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання рішення суду, а в разі неподання такого звіту чи подання звіту, з якого вбачається, що судове рішення не виконано в повному обсязі - шляхом встановлення нового строку для подання звіту та накладення штрафу.
Розглядаючи звіт суб`єкта владних повноважень про виконання рішення, суд повинен перевірити чи досягнуто мету, задля якої постановлено судове рішення, тобто чи відбулося фактичне відновлення порушеного права.
В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що з боку відповідача (боржника) не було надано належних доказів, що були вжиті реальні та ефективні дії щодо запиту фінансування, способу відшукання грошей чи у інший спосіб. Боржник не вказує навіть точну суму у запереченнях, яка підлягає оплаті ОСОБА_1 , не надає докази листування з розпорядником коштів, відповідей, очікуваних строків. З боку боржника не відстежується виконати рішення суду.
Колегія суддів вважає зазначені доводи апеляційної скарги обґрунтованими з огляду на таке.
Як вбачається зі змісту постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 12.05.2025 відповідача, зокрема, зобов`язано нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, недоотриману ОСОБА_2 за листопад 2022 року, передбачену п. 1 постанови Кабінету Міністрів України "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" від 28.02.2022 № 168, за листопад 2022 року в розрахунку 100000 грн. пропорційно часу участі у таких заходах у листопаді 2022 року, з урахуванням виплачених сум.
03.08.2026 до Харківського окружного адміністративного суду від відповідача надійшли заперечення на заяву про встановлення судового контролю в яких останній зазначає, що станом на теперішній час фактичне виконання рішення суду у повному обсязі є неможливим у зв`язку з відсутністю відповідного бюджетного фінансування, що не залежить від волі чи дій командира військової частини, що підтверджується випискою з рахунка 2800 станом на 31.07.2026.
При цьому, ні з доводів зазначеної вище заяви, ні з додатків до неї не вбачається, що відповідачем здійснено принаймні нарахування ОСОБА_1 додаткової винагороди, недоотриманої ОСОБА_2 за листопад 2022 року, передбаченої п. 1 постанови Кабінету Міністрів України "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" від 28.02.2022 № 168, за листопад 2022 року в розрахунку 100000 грн. пропорційно часу участі у таких заходах у листопаді 2022 року.
Також, ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції відповідачем не надано доказів виплати позивачу грошових коштів на виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 12.05.2025 у справі № 520/30364/24.
Колегія суддів констатує, що рішення суду наразі залишається невиконаним, проте зазначене залишилося поза увагою суду першої інстанції з мотивів, що відповідачем вживаються відповідні дії, спрямовані на фактичне виконання рішення у справі № 520/30364/24, які, на переконання суду апеляційної інстанції, не є достатніми для відмови у задоволенні заяви про встановлення судового контролю..
Колегія суддів зауважує, що основним призначенням стадії виконання судового рішення є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.
Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, спростовують висновки суду першої інстанції та колегією суддів приймаються до уваги.
З огляду на викладене вище, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є обґрунтованою.
При цьому, колегія суддів наголошує, що вимоги апеляційної скарги про зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення в адміністративній справі № 520/30364/24 є такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, оскільки вирішення таких вимог у розумінні статей 382, 382-3 КАС України віднесено до компетенції суду першої інстанції.
Враховуючи викладене вище, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до статті 320 КАС України неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, є підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
З огляду на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, та порушення норм процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвала суду першої інстанції - скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 229, 294, 308, 312, 313, 320, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 25.08.2026 по справі № 520/30364/24 - скасувати.
Справу № 520/30364/24 направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В.В. Катунов
Судді Л.О. Фоміна К.В. Мінаєва