ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 620/2822/26 суддя першої інстанції: Оксана ТИХОНЕНКО
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 жовтня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Воловика С.В., суддів Кравченка Є.Д., Осіпової О.О., розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні суду в місті Києві апеляційну скаргу Адміністрації Державної прикордонної служби України на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.05.2026 у справі № 620/2822/26 за позовом ОСОБА_1 до Адміністрації Державної прикордонної служби України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся з позовною заявою до Адміністрації Державної прикордонної служби України (далі - апелянт, відповідач, Адміністрація Держприкордонслужби), у якій просив суд:
- визнати протиправними дії Адміністрації Державної прикордонної служби України щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті грошової компенсації за невикористану санаторно-курортну путівку за 2022 рік;
- зобов`язати Адміністрацію Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористану санаторно-курортну путівку за 2022 рік згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2004 № 785 як особі з інвалідністю внаслідок війни III групи.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.05.2026 позовну заяву задоволено, визнано протиправними дії Адміністрації Держприкордонслужби щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану санаторно-курортну путівку за 2022 рік, зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу таку компенсацію згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2004 № 785 як особі з інвалідністю внаслідок війни III групи.
Підставою для задоволення позову суд першої інстанції визначив те, що в постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.07.2025 у справі № 620/6194/24 зазначено, що право на отримання грошової компенсації за неодержану безоплатну санаторно-курортну путівку за 2022 рік позивач набуде у 2026 році, а тому з урахуванням частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) таке право у позивача виникло, і відповідач зобов`язаний здійснити відповідну виплату.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, Адміністрація Держприкордонслужби звернулася з апеляційною скаргою, у якій вказує на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи та неправильне застосування норм матеріального права, у зв`язку з чим просить апеляційний суд скасувати рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.05.2026 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач зазначає про те, що не заперечує виникнення у позивача у 2026 році права на грошову компенсацію за невикористану санаторно-курортну путівку, однак виплата такої компенсації особам з інвалідністю внаслідок війни, які перебувають на обліку для забезпечення санаторно-курортним лікуванням в Адміністрації Держприкордонслужби, здійснюється регіональними відділеннями Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю за рахунок коштів державного бюджету за бюджетною програмою КПКВК 2507110 «Соціальний захист осіб з інвалідністю» на підставі списків, які формує та подає на запити цих відділень уповноважений структурний підрозділ відповідача.
Крім того, апелянт зауважив на тому, що листом від 24.02.2026 № 13/Ж-1794/3559 повідомив позивача про включення його до відповідного списку осіб, який у 2026 році буде надіслано до Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю за умови надходження від нього запиту. Оскільки такий запит станом на час розгляду справи судом першої інстанції не надходив, на думку апелянта, протиправність його дій відсутня, а позовні вимоги є передчасними.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.07.2026 відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, витребувано справу із Чернігівського окружного адміністративного суду.
Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини четвертої статті 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.08.2026 апеляційну скаргу Головного управління призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів встановила наступне.
ОСОБА_1 є особою з інвалідністю внаслідок війни III групи, що підтверджується безтерміновим посвідченням особи, яка має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни, від 06.12.2019 серії НОМЕР_1 .
З метою отримання грошової компенсації за неодержані безоплатні санаторно-курортні путівки за 2022- 2023 роки позивач у квітні 2024 року звернувся до Адміністрації Держприкордонслужби із відповідною заявою, яка залишилась без відповіді та задоволення.
Не отримавши відповідь, ОСОБА_1 звернувся до суду і за результатами розгляду справи, рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 11.11.2024, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.07.2025 у справі № 620/6194/24, у задоволенні позову ОСОБА_1 до Адміністрації Держприкордонслужби про визнання протиправними дій щодо невиплати грошової компенсації за невикористані путівки санаторно-курортного лікування за 2022-2023 роки та зобов`язання нарахувати й виплатити таку компенсацію відмовлено повністю.
У постанові від 09.07.2025 у справі № 620/6194/24 суд апеляційної інстанції зазначив, що оскільки позивач звернувся до відповідача із заявою про отримання компенсації у 2024 році, право на отримання відповідної компенсації (за 2022 рік) виникне у нього лише у 2026 році згідно з пунктами 2 та 6 Порядку виплати грошової компенсації вартості санаторно-курортного лікування деяким категоріям громадян, якщо протягом цих двох років позивач не одержить безоплатних санаторно-курортних путівок.
Крім того, 02.02.2026 ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про видачу довідки щодо не користування санаторно-курортним лікуванням у 2024, 2025 та 2026 роках, а також про виплату грошової компенсації за невикористане лікування у цьому періоді.
Листом № 13/Ж-1794/3559 від 24.02.2026 Адміністрація Держприкордонслужби надала позивачу довідку та одночасно повідомила про те, що для отримання у 2026 році грошової компенсації в розмірі 620 грн його буде включено до відповідного списку осіб, який у 2026 році (за умови надходження запиту від Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю) буде надіслано до цієї установи для подальшого зарахування коштів на пенсійний рахунок заявника.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо невиплати згаданої грошової компенсації за 2022 рік, ОСОБА_1 13.03.2026 звернувся до суду і, за результатами розгляду справи, позовні вимоги були задоволені.
Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права й дотримання норм процесуального права, повноту встановлення фактичних обставин справи та їх правову оцінку в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також з урахуванням частини другої статті 308 КАС України, відповідно до якої суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів зазначає, що на виконання частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Водночас за змістом частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Правовий статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту визначено Законом України від 22.10.1993 № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-XII).
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 13 Закону № 3551-XII особам з інвалідністю внаслідок війни та прирівняним до них особам надається, зокрема, пільга у вигляді безплатного позачергового щорічного забезпечення санаторно-курортним лікуванням з компенсацією вартості проїзду до санаторно-курортного закладу і назад.
За бажанням осіб з інвалідністю замість путівки на санаторно-курортне лікування вони можуть один раз на два роки одержувати грошову компенсацію: особи з інвалідністю внаслідок війни I-II груп - у розмірі середньої вартості путівки, особи з інвалідністю внаслідок війни III групи - у розмірі 75 процентів середньої вартості путівки. Порядок надання путівок, розмір та порядок виплати компенсації визначаються Кабінетом Міністрів України.
Механізм виплати грошової компенсації замість санаторно-курортної путівки визначено Порядком виплати грошової компенсації вартості санаторно-курортного лікування деяким категоріям громадян, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2004 № 785 (далі - Порядок № 785; тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно з пунктом 2 Порядку № 785 грошова компенсація виплачується особам з інвалідністю внаслідок війни та особам з інвалідністю, зазначеним у статті 6-2 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань», за місцем їх обліку один раз на два роки з дня звернення із заявою про виділення путівки або виплату грошової компенсації за бажанням, якщо ці особи протягом двох років не одержували безоплатних санаторно-курортних путівок, незалежно від наявності медичного висновку про необхідність санаторно-курортного лікування або медичних протипоказань.
Пунктом 3 Порядку № 785 передбачено, що підставою для виплати грошової компенсації є такі документи: заява про виплату грошової компенсації; посвідчення особи (зокрема електронне посвідчення ветерана), що підтверджує її належність до категорії громадян, зазначених у пункті 2 цього Порядку; облікові дані про одержання путівок та грошової компенсації.
Відповідно до абзацу першого пункту 6 Порядку № 785 грошова компенсація виплачується особам через два роки після звернення із заявою про виділення путівки або виплату грошової компенсації, якщо вони протягом цього періоду не одержували безоплатної санаторно-курортної путівки.
Отже, зміст наведених норм дає підстави дійти висновку про те, що право особи з інвалідністю внаслідок війни на отримання грошової компенсації замість санаторно-курортної путівки виникає не з моменту подання заяви, а за наявності сукупності юридичних фактів, а саме: звернення із заявою про виділення путівки або виплату грошової компенсації, спливу двох років з дня такого звернення та неодержання протягом цього періоду безоплатної санаторно-курортної путівки.
Тобто до спливу дворічного строку з дня звернення із заявою в особи відсутнє право вимагати виплати грошової компенсації, а в суб`єкта владних повноважень не виникає обов`язку здійснити її нарахування та виплату.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду, із заявою про виплату грошової компенсації за 2022 рік позивач звернувся до відповідача у квітні 2024 року, а відтак дворічний строк, передбачений пунктами 2 та 6 Порядку № 785, сплив не раніше квітня 2026 року.
Водночас позов у цій справі подано до суду першої інстанції до 13.03.2026, тобто до настання дати, з якою пункти 2 та 6 Порядку № 785 пов`язують можливість виникнення у позивача права на отримання грошової компенсації.
Колегія суддів зауважує, що згідно з усталеною практикою Верховного Суду обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду (постанова Верховного Суду від 13.02.2024 у справі № 320/5934/22).
З огляду на те, що на момент звернення позивача до суду право на отримання грошової компенсації ще не виникло, обов`язок відповідача щодо її нарахування та виплати не настав, а тому дії відповідача не могли порушити права позивача у спірних правовідносинах.
Поряд з цим, у листі від 24.02.2026 № 13/Ж-1794/3559 відповідач не відмовляв позивачу у виплаті грошової компенсації, а повідомив про включення його до відповідного списку осіб у 2026 році, тобто не заперечував наявності у ОСОБА_1 права на компенсацію за умови настання передбачених законодавством обставин.
Таким чином, твердження позивача про протиправну відмову відповідача у виплаті грошової компенсації не знайшло свого підтвердження, а будь-яких інших рішень, дій чи бездіяльності відповідача, якими позивачу відмовлено у реалізації цього права після спливу дворічного строку, матеріали справи не містять.
З приводу посилання суду першої інстанції на частину четверту статті 78 КАС України колегія суддів зазначає, що відповідно до цієї норми обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 (провадження № 12-144гс18) дійшла висновку, що преюдиційне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють лише обставини, які належали до предмета доказування у відповідній справі, безпосередньо досліджувалися і встановлювалися в ній судом.
Аналогічний підхід підтримано Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21), у якій зазначено, що від встановлення судом обставин справи потрібно відрізняти правові висновки, які суд робить на підставі таких обставин, у тому числі оціночні.
Отже, висновок суду апеляційної інстанції у справі № 620/6194/24 про те, що право на отримання грошової компенсації виникне у позивача у 2026 році, є правовою оцінкою, яка не має преюдиційного значення для цієї справи. Крім того, такий висновок мав умовний характер і пов`язував виникнення права зі спливом дворічного строку з дня звернення із заявою та неодержанням позивачем протягом цього строку безоплатної путівки, а тому не свідчить про виникнення у позивача права на компенсацію на момент звернення до суду з цим позовом.
Наведеного суд першої інстанції не врахував та, по суті, ототожнив правову оцінку, надану іншим судом, з обставиною, яка не потребує доказування, що призвело до помилкового висновку про протиправність дій відповідача.
Колегія суддів також звертає увагу, що відповідно до пункту 3 розділу «Прикінцеві положення» Закону України від 03.12.2025 № 4695-IX «Про Державний бюджет України на 2026 рік» дію пункту 3 частини першої статті 13 Закону № 3551-XII зупинено на 2026 рік.
Суд першої інстанції, дійшовши висновку про набуття позивачем права на грошову компенсацію саме у 2026 році, наведеного не врахував і не надав оцінки тому, чи підлягала відповідна норма застосуванню в цьому періоді, що також свідчить про передчасність такого висновку.
Водночас з огляду на відсутність порушення прав позивача на момент звернення до суду колегія суддів не вбачає підстав для надання в межах цієї справи оцінки наслідкам такого зупинення для реалізації позивачем права на грошову компенсацію.
Стосовно доводів апелянта про порядок виплати грошової компенсації через регіональні відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю колегія суддів зазначає, що за встановленої відсутності порушення прав позивача на момент звернення до суду ці доводи не впливають на результат вирішення спору, а тому не потребують окремої оцінки.
При цьому колегія суддів враховує, що Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 (заява № 4909/04, пункт 58) зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Колегія суддів наголошує, що відмова в задоволенні позову з наведених підстав не позбавляє позивача права звернутися до суду за захистом у разі порушення його прав після настання обставин, з якими законодавство пов`язує виникнення права на грошову компенсацію.
Частинами першою - третьою статті 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до пунктів 1 та 4 частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, а також неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина друга статті 317 КАС України).
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частина третя статті 317 КАС України).
Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору та свідчить про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування оскаржуваного судового рішення та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись статтями 139, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Адміністрації Державної прикордонної служби України на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.05.2026 у справі № 620/2822/26 за позовом ОСОБА_1 до Адміністрації Державної прикордонної служби України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.05.2026 у справі № 620/2822/26 - скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Адміністрації Державної прикордонної служби України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до статей 328- 329 КАС України.
Суддя-доповідач С.В. Воловик
Судді Є.Д. Кравченко
О.О. Осіпова