ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 вересня 2026 року м. Львів Справа № 308/1213/18 пров. № А/857/35531/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача: Гінди О.М.,
суддів: Заверухи О.Б., Матковської З.М.,
за участю секретаря судових засідань - Демидюк О.В.,
розглянувши у судовому засіданні апеляційні скарги Квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачево та ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 травня 2026 року (головуючий суддя: Дору Ю.Ю., місце ухвалення - м. Ужгород, дата складення повного тексту - 29.05.2026) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачево треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Міністерство оборони України про зобов`язання виділити житло у виді окремої ізольованої квартири,-
встановив:
ОСОБА_1 , 06.02.2018 звернувся до суду з позовом, в якому, просив:
- зобов`язати Квартирно-експлуатаційний відділ міста Мукачеве виділити ОСОБА_1 благоустроєне житло у виді окремої ізольованої квартири у м. Ужгород Закарпатської області на сім`ю у складі чотирьох осіб, із розрахунку 94 квадратних метрів загальної площі, а ІНФОРМАЦІЯ_2 в особі житлової комісії Ужгородського гарнізону здійснити погодження на виділення зазначеного житла.
Обґрунтовує позов тим, що позивач був військовослужбовцем (на військову службу вступив 05.08.1981), зарахований на квартирний облік 16.05.1989, звільнений наказом першого заступника начальника Генерального штабу збройних Сил України від 20.03.2015 № 78 у запас, на момент виключення із списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_3 (26.03.2015) вислуга у Збройних Силах становила 30 років 2 місяці 17 днів. Позивач зазначає, що в період виконання військового обов`язку житлом за рахунок Міністерства оборони України жодного разу не забезпечувався, хоча відповідне забезпечення Державою військовослужбовців жилими приміщеннями передбачено ст. 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 грудня 2021 року касаційні скарги задоволено частково. Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 квітня 2019 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 15 квітня 2021 року скасовано. Провадження у справі за позовом закрито. Повідомлено, що розгляд справи віднесено до юрисдикції адміністративних судів (провадження № 61-9253св21).
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 травня 2026 року позов задоволено.
Із цим рішенням суду першої інстанції не погодилися відповідачі оскаржили в апеляційному порядку.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги ІНФОРМАЦІЯ_2 покликається на те, що судом першої інстанції зроблено хибний висновок, що позивач повинен забезпечуватися житлом відповідно до п. 4 Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для будівництва (придбання) житла для військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, для відселення їх із закритих та віддалених від населених пунктів військових гарнізонів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2013 № 157 та відповідно до згаданої Постанови, позивачу житло повинно надаватися виходячи з норми 21 кв. метр загальної площі житла на одного члена сім`ї та додатково 10,5 кв. метра на сім`ю. Натомість вищезгаданий порядок регулює відносини які виникають при звільнені у запас військовослужбовців із закритих та віддалених від населених пунктів військових гарнізонів.
Просить рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 травня 2026 року скасувати та винести нове рішення, яким в задоволені позовних відмовити.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги Квартирно-експлуатаційний відділ м. Мукачево покликається на те, що суд першої інстанції фактично застосував статтю 12 Закону № 2011-XII ізольовано від положень житлового законодавства та не врахував вимоги статей 34, 40, 43 і 47 Житлового кодексу України, Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень, затверджених постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 11 грудня 1984 року № 470 (далі Правила № 470), Порядку № 1081 та Інструкції № 380.
Зазначає, що, після взяття позивача на квартирний облік відбулися істотні зміни його житлових умов та житлових умов членів його сім`ї, які підлягали дослідженню судом під час вирішення спору. Зокрема, відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо ОСОБА_2 № 478449155 від 22.05.2026 дружина позивача є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 403,8 кв м та житловою площею 134,5 кв м, який складається із семи житлових кімнат, а також садового будинку загальною площею 195,5 кв м. При цьому згідно з довідкою (випискою з будинкової книги про склад сім`ї та реєстрацію) від 08.12.2016 № 24 та довідкою (випискою з будинкової книги про склад сім`ї та реєстрацію) від 15.12.2017 позивач та члени його сім`ї зареєстровані та фактично проживають саме у зазначеному житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Таким чином, спір у цій справі виник не за відсутності у сім`ї позивача житла, а за наявності у члена його сім`ї житлового.
Просить скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 травня 2026 року у справі № 308/1213/18 та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Позивач, 21.09.2026, а Міністерство оборони України 22.09.2026 подали клопотання про розгляд справи без їх участі.
Суд апеляційної інстанції задовольнив ці клопотання та у відповідності до ч. 2 ст. 313 і ч. 4 ст. 229 КАС України, розглядає справу в їх відсутності. Неприбуття сторін не перешкоджає апеляційному розгляду справи і такий проведено без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню з таких мотивів.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи те, що право позивача на покращення житлових умов є порушеним протягом тривалого періоду часу, а наведені доводи відповідачів є неприйнятними через те, що не спростовують доводів позивача про протиправну бездіяльність відомства оборонного призначення, з урахуванням завдання адміністративного судочинства, вважає за можливе зобов`язати Квартирно-експлуатаційний відділ міста Мукачеве виділити позивачу благоустроєне житло у виді окремої ізольованої квартири у м. Ужгород Закарпатської області на сім`ю у складі чотирьох осіб, із розрахунку 94 квадратних метрів загальної площі, та зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 в особі житлової комісії Ужгородського гарнізону здійснити погодження на виділення зазначеного житла, у встановленому законом порядку.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач проходив військову службу на офіцерських посадах у Збройних Силах у період із 1985 року по 2010 року.
Наказом начальника Генерального штабу-Головнокомандувача Збройних Сил України від 14.10.2010 року № 766 позивач був звільнений у запас із посади начальника НОМЕР_1 територіального центру комплектування військовослужбовцями за контрактом за віком згідно з частиною 6, пунктом «в» статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та виключений зі списків особового складу військової установи 22.10.2010 року наказом військового комісара № 178.
Відповідно до списку черг військовослужбовців Ужгородського гарнізону, які перебувають на квартирному обліку як такі, що потребують покращення житлових умов, станом на 01.07.2017 року зафіксовано, що: графа 1 - підполковник запасу; графа 2 - ОСОБА_1 ; графа 3 - вислуга років 30; графа 4 - кількість членів - 4; графа 5 - дата зарахування на квартирний облік 06.05.1989; графа 6 - № у загальній черзі - 1; інші графи інформації не містять.
Позивач та члени його сім`ї перебувають на квартирному обліку з 1989 року і станом на день ухвалення рішення у цій справі у загальній черзі позивач під номером один, що сторонами не заперечується.
Позивач, вважаючи порушеним своє право на виділення йому благоустроєного житла у виді окремої ізольованої квартири у м. Ужгород Закарпатської області на сім`ю у складі чотирьох осіб, звернувся до суду з цим позовом.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (тут і надалі Закону № 2021-XII в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до ст. 12 Закону № 2021-XII, держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби) та члени їх сімей, які проживають разом з ними, забезпечуються службовими жилими приміщеннями, що повинні відповідати вимогам житлового законодавства.
Військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла.
Механізм забезпечення житловими приміщеннями військовослужбовців - осіб офіцерського (у тому числі осіб, які проходять військову службу за призовом осіб офіцерського складу), старшинського і сержантського, рядового складу (крім військовослужбовців строкової служби) Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення та Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку, розвідувальних органів, посади в яких комплектуються військовослужбовцями, у тому числі звільнених в запас або у відставку, що залишилися перебувати на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, у військових частинах, закладах, установах та організаціях (далі - військові частини) після звільнення (далі - військовослужбовці) та членів їх сімей визначено Порядком забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2006 №1081 (далі - Порядок № 1081).
Згідно із пунктом 3 Порядку № 1081 військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надається житло для постійного проживання.
Згідно із пунктами 22, 29, 32 Порядку № 1081 облік військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов, ведеться в військових частинах та квартирно-експлуатаційних органах.
Військовослужбовці, які перебувають на обліку, у разі звільнення з військової служби в запас за станом здоров`я або у разі, коли вони на час звільнення мають вислугу військової служби не менше 20 років, або у відставку, а також у зв`язку із скороченням штатів чи проведенням інших організаційних заходів у разі неможливості їх використання на військовій службі залишаються на цьому обліку у військовій частині до одержання житла з державного житлового фонду або за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення, а в разі розформування військової частини - у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки і відповідних квартирно-експлуатаційних органах та користуються правом позачергового одержання житла.
Військовослужбовцям житло надається згідно з чергою.
Черговість надання житла визначається за часом зарахування на облік (включення до списків осіб, що користуються правом першочергового або позачергового одержання житлових приміщень).
Зміст та методику забезпечення жилими приміщеннями військовослужбовців Збройних Сил України (крім військовослужбовців строкової служби), а також осіб, звільнених в запас або відставку, що залишилися перебувати після звільнення з військової служби на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання (далі - військовослужбовці), та членів їх сімей, у тому числі членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли), зникли безвісти під час проходження військової служби, що перебувають на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов (далі - члени їх сімей) визначено Інструкцією № 380.
Пунктом 2 розділу І Інструкції № 380 передбачено, що забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями від Міністерства оборони України здійснюється за рахунок:
- новозбудованого, вивільненого або придбаного житла;
- надання грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення (за згодою військовослужбовця);
- переобладнання нежилих приміщень фонду Міноборони у жилі (крім приміщень, розташованих на територіях, які використовуються за призначенням військовими частинами).
Для ведення обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання, виплати грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення, надання та використання службової жилої площі, обліку військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов шляхом забезпечення службовими жилими приміщеннями (службовою житловою площею), ведення оперативного обліку службових житлових приміщень в апараті Міноборони, в Генеральному штабі Збройних Сил України, у інших органах військового управління та військових частинах, вищих військових навчальних закладах і військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти, установах та організаціях Збройних Сил України, а також у військових прокуратурах (далі - військова частина) утворюються житлові комісії (далі - житлова комісія військової частини).
До житлових комісій військових частин також належать житлові комісії квартирно-експлуатаційних органів та військових комісаріатів, які утворюються для ведення у встановленому порядку обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання, або виплати грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення особами з числа звільнених із військової служби в запас або відставку (пункт 2 розділу II Інструкції № 380).
Пунктом 7 розділу II Інструкції № 380 встановлено, що житлова комісія військової частини (об`єднана житлова комісія) має право приймати рішення щодо:
взяття військовослужбовців та членів їх сімей на облік і зняття з обліку військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов шляхом забезпечення службовими жилими приміщеннями (службовою жилою площею);
взяття військовослужбовців та членів їх сімей на облік і зняття з обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання;
надання військовослужбовцям та членам їх сімей службових жилих приміщень (службової житлової площі), жилих приміщень для постійного проживання або виплату грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення;
зміни дати зарахування (перебування) на обліку військовослужбовців та членів їх сімей, які потребують поліпшення житлових умов, шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання;
внесення змін до облікових справ військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання;
перегляду раніше прийнятих рішень цією житловою комісією або в порядку правонаступництва.
Отже, зазначеними нормами законодавства держава взяла на себе обов`язок забезпечення військовослужбовців (військовослужбовців запасу) жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення, зокрема, військовослужбовців, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, однак на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Так, відповідно до ст. 47 Житлового кодексу Української РСР (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) норма жилої площі в Українській РСР встановлюється в розмірі 13,65 квадратного метру на одну особу.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що ні стаття 47 ЖК України, ні Порядок № 1081, ні Інструкція № 380 не наділяють суд повноваженнями визначати конкретний розмір житлового приміщення для постійного проживання.
Отже, визначаючи у резолютивній частині рішення конкретну площу житлового приміщення у розмірі 94 кв м та покладаючи на відповідачів обов`язок забезпечити позивача житлом саме такої площі, суд першої інстанції самостійно визначив зміст та обсяг житлових прав позивача без належного нормативного обґрунтування.
Разом з тим, вирішення таких питань законодавством віднесено до компетенції житлових комісій та інших уповноважених органів Міністерства оборони України.
Крім цього, суд апеляційної інстанції зауважує, що ст. 34 Житлового кодексу Української РСР (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що потребуючими поліпшення житлових умов визнаються громадяни:
1) забезпечені жилою площею нижче за рівень, що визначається в порядку, встановлюваному Радою Міністрів Української РСР і Українською республіканською радою професійних спілок;
2) які проживають у приміщенні, що не відповідає встановленим санітарним і технічним вимогам;
3) які хворіють на тяжкі форми деяких хронічних захворювань, у зв`язку з чим не можуть проживати в комунальній квартирі або в одній кімнаті з членами своєї сім`ї. Перелік зазначених захворювань затверджується Міністерством охорони здоров`я Української РСР за погодженням з Українською республіканською радою професійних спілок;
4) які проживають за договором піднайму жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду чи за договором найму жилого приміщення в будинках житлово-будівельних кооперативів;
5) які проживають тривалий час за договором найму (оренди) в будинках (квартирах), що належать громадянам на праві приватної власності;
6) які проживають у гуртожитках.
Громадяни визнаються потребуючими поліпшення житлових умов і з інших підстав, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР.
Громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, беруться на облік для одержання жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду та вносяться до єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов, порядок ведення якого визначає Кабінет Міністрів України.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо ОСОБА_2 № 478449155 від 22.05.2026, дружина позивача є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 403,8 кв м та житловою площею 134,5 кв м, який складається із семи житлових кімнат, а також садового будинку загальною площею 195,5 кв м.
При цьому згідно з довідкою (випискою з будинкової книги про склад сім`ї та реєстрацію) від 08.12.2016 № 24 та довідкою (випискою з будинкової книги про склад сім`ї та реєстрацію) від 15.12.2017 позивач та члени його сім`ї зареєстровані та фактично проживають саме у зазначеному житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Отже, за встановлених обставин, у контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки дружина позивача ОСОБА_2 володіє на праві приватної власності двома житловими будинками загальною площею 403,8 кв м, у зв`язку з чим позивач та члени його сім`ї не є особами, які потребують поліпшення житлових умов в силу вимог ст. 31 Житлового кодексу Української РСР, а тому не мають права на одержання у користування жилого приміщення у будинках державного або громадського житлового фонду.
Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції вважає, що за відсутності належного дослідження зазначених обставин справи, висновок суду першої інстанції про наявність у позивача та його сім`ї в складі чотирьох осіб права на забезпечення новим житлом для постійного проживання є помилковим, а тому в задоволенні позову необхідно відмовити.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції задовольняючи позов, допустив невідповідність своїх висновків обставинам справи та неправильно застосував норми матеріального права, що відповідно до приписів ст. 317 КАС України є підставою для скасування судового рішення та ухвалення постанови про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст. ст. 310, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд -
постановив:
апеляційні скарги Квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачево та ІНФОРМАЦІЯ_1 задовольнити.
Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 травня 2026 року у справі № 308/1213/18 скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя О. М. Гінда
судді О. Б. Заверуха
З. М. Матковська
Повне судове рішення складено 30.09.26