ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 вересня 2026 року м. Львів Справа № 260/5575/25 пров. № А/857/22029/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Іщук Л. П.,
суддів - Обрізка І.М., Пліша М.А.,
за участі секретаря судового засідання - Гронської С.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Богданівської сільської ради Закарпатської області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 березня 2026 року (головуючий суддя Іванчулинець Д.В., м. Ужгород о 11:49 год.) у справі за позовом Карпатського біосферного заповідника до Богданської сільської ради Рахівського району Закарпатської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України, Головне управління ДПС у Закарпатській області про визнання протиправним та скасування рішення,
в с т а н о в и в:
Карпатський біосферний заповідник звернувся з позовом до Богданської сільської ради Рахівського району Закарпатської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України, Головне управління ДПС у Закарпатській області, у якому просить визнати протиправним та нечинним рішення Богданської сільської ради Рахівського району Закарпатської області, затверджене рішенням 42 сесії VIII скликання Богданської сільської ради №1001 від 10.06.2024 року "Про встановлення ставок та пільг із сплати земельного податку на території Богданської територіальної громади" в частині абзацу 1 пункту "Пільги щодо сплати податку для юридичних осіб" додатку 2 до рішення; зобов`язати Богданську сільську раду прийняти новий нормативно-правовий акт на заміну нормативно-правового акта, визнаного незаконним у відповідній частині.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 березня 2026 року позов задоволено.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій покликається на неправильне застосування норм матеріального права та неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції не з`ясував обставин надання делегованих повноважень органам місцевого самоврядування зі встановлення ставок плати за землю та пільг щодо земельного податку. Зазначає, що ПК України визначено, що територіальні громади можуть встановлювати місцеві податки та збори лише у межах граничних розмірів ставок, однак право територіальних громад на встановлення пільг у межах норм ст. 282 ПК України не обмежується.
Акцентує увагу, що наданою Карпатському біосферному заповіднику індивідуальною податковою консультацією ДПС України № 3150/ІПК/99-00-04-01-04 ІПК від 09.06.2025, підтверджено, що на території повноважень ради пільга поширюється на заклади культури, до яких він не належить.
Також зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що позивач підтвердив статус бюджетної, неприбуткової, наукової, природоохоронної установи та отримав право на пільгу (звільнення від сплати земельного податку), встановлену пп. 282.1.4 п. 282.1 ст. 282 Податкового кодексу України для закладів науки, які повністю утримуються за рахунок коштів державного бюджету.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначив, що Карпатський біосферний заповідник є закладом науки, не включеним оскаржуваним рішенням відповідача до переліку закладів, які відповідно до пункту 282.1.4 ПКУ звільняються від сплати земельного податку, що свідчить про порушення відповідачем даної норми ПКУ та пункту 24 ч.1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні". Вважає, що відповідач не може на власний розсуд встановлювати суб`єктів, на яких поширюється пільга, передбачена Податковим кодексом України, оскільки вичерпний перелік таких суб`єктів встановлюється виключно Податковим кодексом, а саме статтею 282.
Під час апеляційного розгляду представник відповідача підтримала апеляційну скаргу.
Представник позивача у судовому засіданні просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення представників учасників справи, проаналізувавши письмові докази, які є в матеріалах справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, Богданською сільською радою Рахівського району Закарпатської області прийнято рішення №1001 від 10.06.2024 року "Про встановлення ставок та пільг зі сплати земельного податку на території Богданської територіальної громади".
Вказаним рішенням вирішено встановити з 01.01.2025 року на території Богданської територіальної громади: 1) ставки земельного податку згідно з додатком 1; 2) пільги для фізичних та юридичних осіб, надані відповідно до пункту 284.1 статті 284 Податкового кодексу України, за переліком згідно з додатком 2.
Згідно з абзацом 1 пункту "Пільги щодо сплати податку для юридичних осіб" додатку 2 оскаржуваного рішення "Перелік пільг для фізичних та юридичних осіб, наданих відповідно до пункту 284.1 статті 284 Податкового кодексу України із сплати земельного податку" ( частина рішення, яка оскаржується ), пільги щодо сплати земельного податку для юридичних осіб у розмірі 100% встановлені для: дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів незалежно від форми власності і джерел фінансування, закладів культури (крім національних та державних дендрологічних парків) (за умови використання за цільовим призначенням ), освіти, охорони здоров`я, соціального захисту, фізичної культури та спорту, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Карпатський біосферний заповідник, відносячи себе до закладів науки, вважає, що спірний пункт рішення прийнято Богданською сільською радою всупереч вимогам п.п. 282.1.4. п. 282.1. ст. 282 ПК України, яким визначено, що від сплати податку звільняються ще й заклади науки (крім національних та державних дендрологічних парків) (за умови використання за цільовим призначенням), які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, чим звужено перелік суб`єктів - юридичних осіб, які звільняються від сплати земельного податку, виключивши з переліку заклади науки, до яких відносить себе позивач.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач як бюджетна, неприбуткова, наукова, природоохоронна установа, отримав право на пільгу (звільнення від сплати земельного податку), встановлену пп. 282.1.4 п. 282.1 ст. 282 Податкового кодексу України для закладів науки, які повністю утримуються за рахунок коштів державного бюджету (код пільги 18010550), що підтверджено індивідуальною податковою консультацією, наданою ДПС України №1590/ІПК/99-00-04-01-04 ІПК від 24.03.2025 року.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач не може на власний розсуд встановлювати суб`єктів на яких поширюється пільга, передбачена нормою податкового кодексу, оскільки вичерпний перелік таких суб`єктів-юридичних осіб встановлюється виключно Податковим кодексом України, а саме статтею 282.
Колегія суддів вважає такі висновки суду першої інстанції передчасними, без належного встановлення предмету, підстав позову та матеріально-правової заінтересованості позивача, а також необгрунтованими.
Предметом спору є рішення органу місцевого самоврядування, яке є нормативно-правовим актом.
Відповідно до ч.2 ст.264 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
За змістом частини другої статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
У Рішенні Конституційного Суду України від 25 листопада 1997 року № 6-зп Суд зазначив, що частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.
Окрім того, Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.
Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
За правилами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Отже, адміністративне судочинство спрямоване на справедливе вирішення судом спорів.
Крім того, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права у зв`язку із прийняттям рішення суб`єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав.
При цьому порушення вимог Закону рішенням чи діями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх судом протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.
Відповідно до висновку, що сформований у постанові Верховного Суду України від 15 листопада 2016 року у справі № 800/301/16, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення ().
Аналогічний висновок, сформований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 802/2474/17-а.
З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Колегія суддів також звертає увагу, що звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16, від 15 серпня 2019 року у справі № 1340/4630/18, від 23 грудня 2019 року у справі № 712/3842/17, від 27 лютого 2020 року у справі № 500/477/15-а.
Пунктом 9 частини п`ятої статті 160 КАС України визначено, що порушення оскаржуваним рішенням прав, свобод або інтересів позивача повинно бути обґрунтовано у позовній заяві.
Як вбачається з позову, він обгрунтований, зокрема, тим, що оскаржуване рішення порушує суб`єктивні права позивача на застосування податкової пільги зі сплати земельного податку, передбаченої чинним законодавством.
Разом з тим, дослідивши зміст оскаржуваного позивачем рішення ( в частині надання пільг ), апеляційний суд зазначає, що у ньому відсутні покликання на конкретну юридичну особу - Карпатський біосферний заповідник, як і на будь-яких інших конкретних фізичних чи юридичних осіб, а міститься лише узагальнений перелік закладів, яким надається пільга зі сплати земельного податку та умови надання такої пільги.
Тому порушення суб`єктивного права позивача на застосування податкової пільги є необгрунтованим.
Колегія суддів також вважає за необхідне констатувати, що позивачем не доведено порушення його права на застосування податкової пільги, оскільки на час розгляду справи не надано доказів притягнення позивача податковим органом до відповідальності за несплату земельного податку.
В межах спірних правовідносин у позивача відсутнє порушене право, яке б підлягало судовому захисту, що в свою чергу є безумовною підставою для відмови у задоволенні пред`явлених ним позовних вимог.
Дані обставини залишились поза увагою суду першої інстанції.
Крім того, як вже зазначено вище, для задоволення позовних вимог суд першої інстанції повинен визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Згідно ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призведе до потрібних результатів, наслідків, що дає найбільший ефект.
Ні ст. 47 Хартії основних прав Європейського Союзу (яка є частиною acquis communautaire), ні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не дають визначення поняття «ефективний спосіб захисту» і не встановлюють вимог щодо форми способів захисту; держави-учасниці діють на власний розсуд у цьому відношенні. При цьому основна вимога полягає в тому, щоб ці заходи були «ефективними на практиці та в законі» (п. 288 рішення ЄСПЛ від 21.01.2011 у справі «M.S.S. проти Бельгії та Греції»). Разом з тим ефективний засіб повинен: бути доступним; бути здатним забезпечити компенсацію за скаргами заявника; мати розумні шанси бути задоволеним (пп 71 та 74 рішення ЄСПЛ від 25.03.2014 у справі «Вучкович та інші проти Сербії»).
Щоб визначити можливу відсутність ефективного захисту, необхідно врахувати процесуальний статус сторін та обставини справи (пп 43-51 рішення Суду Європейського Союзу від 17.07.2014 у справі «Juan Carlos Sanchez Morcillo, Maria del Carmen Abril Garcia v Banco Bilbao Vizcaya Argentaria, SA», яке є частиною acquis communautaire). Природа права, яке підлягає захисту в судовому порядку, впливає на вид способу захисту, який держава зобов`язана забезпечити (п. 191 рішення ЄСПЛ від 20.03.2008 у справі «Будаєва та інші проти Росії»).
Отже, під час розгляду адміністративної справи суд, крім надання об`єктивної оцінки наявності у позивача порушеного права на момент звернення до адміністративного суду чи на момент ухвалення судом рішення, повинен також визначити, чи забезпечить задоволення позову захист та відновлення його порушеного права.
Зважаючи на викладене, враховуючи природу правовідносин, що виникли між сторонами та відсутність порушеного права, за захистом якого позивач звернувся до суду, можна беззаперечно дійти висновку, що обраний позивачем спосіб захисту у вказаному випадку є неефективним, оскільки визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення в частині надання пільг зі сплати земельного податку певним категоріям закладів за певних умов, а також зобов`язання прийняти нове рішення на заміну визнаного незаконним у певній частині ( саме такі позовні вимоги сформульовано позивачем ) жодним чином не може відновити права саме позивача на отримання пільги на сплату земельного податку.
Разом з тим, колегія суддів наголошує, що задоволення таких позовних вимог ( скасування оскаржуваного рішення в частині надання пільг) позбавить дошкільні та загальноосвітні навчальні заклади, незалежно від форми власності і джерел фінансування, заклади культури (крім національних та державних дендрологічних парків) (за умови використання за цільовим призначенням ), освіти, охорони здоров`я, соціального захисту, фізичної культури та спорту, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, права на пільги зі сплати земельного податку, які визначені для них оскаржуваним рішенням.
Таким чином, підсумовуючи вищезазначене, колегія суддів зазначає, що оскаржуване рішення суду не містить в собі аналізу обставин справи щодо порушення прав позивача, ефективності обраного ним засобу захисту, судом першої інстанції застосовано формальний підхід до розгляду цього спору, не надано належної правової оцінки наявним в матеріалах справи доказам та доводам учасників справи, і не забезпечено всебічне, повне та об`єктивне встановлення всіх обставин, що призвело до помилкових висновків, а відтак рішення суду першої інстанції ухвалено з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права, що є підставою для його скасування та ухвалення постанови про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст. 310, ст. 315, 317, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу Богданівської сільської ради Закарпатської області задовольнити.
Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 березня 2026 року у справі №260/5575/25 скасувати та прийняти постанову, якою в задоволенні позову відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Л. П. Іщук
судді І. М. Обрізко
М.А. Пліш
Повне судове рішення складено 01 жовтня 2026 року