ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 жовтня 2026 року
м. Київ
справа № 320/15703/23
адміністративне провадження № К/990/31281/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Блажівської Н.Є.,
суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРЕЙД СІТІ ГРУП»
на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 2 червня 2026 року (судді Черпак Ю.К., Кобаль М.І., Тереза Ю.О.)
у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ТРЕЙД СІТІ ГРУП»
до Головного управління ДПС у м. Києві
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
УСТАНОВИВ:
1. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
Товариство з обмеженою відповідальністю «ТРЕЙД СІТІ ГРУП» (далі також - Позивач, ТОВ «ТРЕЙД СІТІ ГРУП», Товариство) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі також - Відповідач, ГУ ДПС), у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Відповідача № 101660411 за формою «В4» від 13 червня 2022 року.
Позивач обґрунтовував позовні вимоги тим, що про проведення ГУ ДПС камеральної перевірки податкової звітності з ПДВ за листопад 2021 року та прийняття за її результатами спірного рішення йому стало відомо лише у березні 2023 року після отримання відповіді на запит про надання публічної інформації.
Товариство стверджувало, що перевірка була проведена без відома платника податків, а відповідний акт перевірки № 3451/Ж5/26-15-04-11-03/43583875 від 20 січня 2022 року ним не отримувався.
Позивач також наголошував, що контролюючий орган порушив вимоги статей 42, 79 та 86 Податкового кодексу України (далі також - ПК України) щодо порядку проведення перевірок та прийняття рішень. Зокрема, Товариство вказувало на передчасність винесення оскаржуваного рішення, оскільки Відповідач не дочекався завершення встановленого законом десятиденного строку для подання платником заперечень на акт перевірки. На думку Товариства, таке порушення процедурних гарантій позбавило його можливості надати пояснення та взяти участь у процесі прийняття рішення, що свідчить про протиправність податкового повідомлення-рішення незалежно від суті висновків перевірки.
2. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДАМИ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ
Судами встановлено, що у січні 2022 року ГУ ДПС проведено камеральну перевірку даних, задекларованих у податковій звітності з ПДВ ТОВ «ТРЕЙД СІТІ ГРУП» за листопад 2021 року. За результатами перевірки було складено акт від 20 січня 2022 року № 3451/Ж5/26-15-04-11-03/43583875, у якому зафіксовано порушення пункту 200.4 статті 200 ПК України. Висновок про порушення ґрунтувався на тому, що Товариство не відобразило у декларації зменшення залишку від`ємного значення на суму 2 850 409,00 грн, яке було визначене за результатами попередньої перевірки (акт від 12 серпня 2021 року № 64041/26-15-07-04-03/43583875).
Як вбачається з матеріалів справи, акт камеральної перевірки від 20 січня 2022 року був направлений на адресу Позивача 21 січня 2022 року, проте повернувся до контролюючого органу 02 червня 2022 року з відміткою пошти «за закінченням терміну зберігання». Відповідно до положень пункту 42.2 статті 42 ПК України, суди констатували, що акт вважається врученим Позивачу саме 02 червня 2022 року.
На підставі висновків вказаного акта перевірки Відповідачем 13 червня 2022 року було прийнято податкове повідомлення-рішення № 101660411 за формою «В4», яким Позивачу зменшено розмір від`ємного значення суми ПДВ на 2 850 409,00 грн.
Водночас судами встановлено, що поштове відправлення з оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням, направлене Позивачу 14 червня 2022 року, також було повернуто поштовим відділенням 16 липня 2022 року з причини «за закінченням терміну зберігання».
Копії документів перевірки та саме рішення Позивач фактично отримав лише 16 березня 2023 року разом із відповіддю на запит про надання публічної інформації.
3. КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕНЬ СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Рішенням від 17 вересня 2025 року Київський окружний адміністративний суд позов ТОВ «ТРЕЙД СІТІ ГРУП» задовольнив повністю, визнавши протиправним та скасувавши оскаржуване податкове повідомлення-рішення.
Суд першої інстанції, обґрунтовуючи рішення, вказав, що:
контролюючий орган порушив встановлену ПК України процедуру прийняття рішення, що є самостійною та достатньою підставою для його скасування;
податкове повідомлення-рішення було прийняте передчасно - 13 червня 2022 року, хоча строк для подання платником податків заперечень на акт перевірки (вручений 02 червня 2022 року) тривав до 16 червня 2022 року включно;
норми податкового законодавства не передбачають права податкового органу відступати від встановлених процедурних вимог, а недотримання права платника на участь у процесі прийняття рішення свідчить про протиправність такого рішення суб`єкта владних повноважень.
Постановою від 2 червня 2026 року Шостий апеляційний адміністративний суд апеляційну скаргу ГУ ДПС задовольнив частково, рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2025 року скасував, а позовну заяву ТОВ «ТРЕЙД СІТІ ГРУП» залишив без розгляду.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції вказав, що:
питання дотримання строків звернення до суду є першочерговим і передує перевірці законності рішення по суті, однак суд першої інстанції не надав йому належної оцінки;
відповідно до статті 42 ПК України, оскаржуване рішення вважається врученим Товариству в день його повернення поштою «за закінченням терміну зберігання», тобто 16 липня 2022 року, а отже, шестимісячний строк оскарження сплив ще у січні 2023 року;
систематичне неотримання кореспонденції за офіційною податковою адресою є проявом «пасивної поведінки» платника податків та зловживанням правом, що не може вважатися поважною причиною для поновлення пропущеного строку;
момент фактичного ознайомлення з документами через запит на публічну інформацію (у березні 2023 року) не може визначати початок перебігу строку, оскільки це дозволило б платнику на власний розсуд маніпулювати строками звернення до суду, що суперечить принципу правової визначеності
4. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
4.1. Доводи Позивача (особи, яка подала касаційну скаргу)
Не погоджуючись із постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2026 року у справі № 320/15703/23, якою рішення суду першої інстанції скасовано, а позовну заяву залишено без розгляду, Позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати зазначену постанову та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Підставами касаційного оскарження Позивач визначає пункти 1 і 4 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 28 травня 2026 року у справі № 420/11772/25 та від 05 березня 2026 року у справі № 120/12990/25, а також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Позивач посилається також на частину першу та пункт 1 частини другої статті 353 КАС України як на підставу для скасування судового рішення, що перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Обґрунтовуючи наявність зазначених підстав, Позивач вказує, що, скасовуючи рішення суду першої інстанції та залишаючи позовну заяву без розгляду, апеляційний суд усупереч частині першій статті 319 КАС України не послався на жодну з підстав, передбачених статтею 240 цього Кодексу, тоді як відсутність поважних причин пропуску строку звернення до суду сама по собі до переліку таких підстав не належить.
Скаржник наголошує, що судом апеляційної інстанції не дотримано вимог частин першої та четвертої статті 123 КАС України, які гарантують особі право заявити клопотання про поновлення пропущеного строку та навести додаткові обґрунтування поважності причин його пропуску, а суд перед застосуванням частини четвертої цієї статті зобов`язаний дослідити інші підстави для визнання таких причин поважними. Позивачу ж можливості надати додаткові обґрунтування надано не було.
На переконання Позивача, апеляційний суд порушив також статтю 90 КАС України, оскільки не дослідив і не оцінив додаткові письмові пояснення від 17 листопада 2023 року з доданими до них доказами, а саме наказом про призупинення господарської діяльності товариства з 24 лютого 2022 року, пенсійним посвідченням директора 1958 року народження, який є особою з інвалідністю другої групи, копією закордонного паспорта на підтвердження перебування за межами України з 01 березня 2022 року до 04 липня 2022 року, медичною карткою та висновками лікарів, санаторно-курортною книжкою, а також витягом з електронного кабінету платника податків. З огляду на це Позивач вважає помилковим висновок суду про те, що поважних причин неможливості звернення до суду після 16 липня 2022 року не наведено та не підтверджено належними доказами.
Щодо моменту, з якого Позивач дізнався про порушення свого права, Позивач зазначає, що про акт камеральної перевірки від 20 січня 2022 року та прийняте на його підставі податкове повідомлення-рішення від 13 червня 2022 року йому стало відомо лише з акта документальної позапланової перевірки від 03 березня 2023 року, після чого він 08 березня 2023 року звернувся до контролюючого органу із запитом на отримання публічної інформації, 16 березня 2023 року отримав копії відповідних документів, а 3 травня 2023 року, тобто менш ніж через півтора місяця, подав позовну заяву, до якої згідно зі статтею 161 КАС України обов`язково додається оскаржуване податкове повідомлення-рішення.
Позивач також вказує, що суд апеляційної інстанції, визнаючи оскаржувані індивідуальні акти належно врученими, не перевірив дотримання оператором поштового зв`язку Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270, зокрема чи здійснювалося повідомлення адресата засобами мобільного зв`язку, чи вкладалися повідомлення до абонентської поштової скриньки та чи дотримано строки зберігання і повернення поштових відправлень, що має істотне значення для визначення початку перебігу строку звернення до суду.
Насамкінець Позивач наголошує на допущенні судом апеляційної інстанції надмірного формалізму при застосуванні процесуальних норм щодо строків звернення до суду, унаслідок чого порушено гарантоване статтею 55 Конституції України та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на ефективний доступ до правосуддя, з посиланням на практику Європейського суду з прав людини у справах «Белецький проти України», «Устименко проти України» та «Пономарьов проти України».
4.2. Доводи Відповідача (особи, яка подала відзив на касаційну скаргу)
Відповідач насамперед зазначає про неналежне обґрунтування Позивачем підстав касаційного оскарження. Посилаючись на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, Позивач, на його переконання, наводить окремі постанови Верховного Суду, проте не зазначає конкретної норми матеріального права, застосованої судом апеляційної інстанції без урахування відповідного висновку, не обґрунтовує подібності правовідносин у наведених справах та у справі, що переглядається, і не пояснює, яким чином такі висновки впливають на правильність вирішення спору.
Щодо підстави, визначеної пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України, Відповідач наголошує, що Позивач фактично ототожнює недослідження доказів із незгодою щодо результатів їх оцінки, тоді як доводи касаційної скарги зводяться до повторного наведення обставин, викладених у позовній заяві та поясненнях, і спрямовані на переоцінку встановлених судом апеляційної інстанції обставин, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
По суті спірного питання Відповідач зазначає, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть визнаватися лише об`єктивно непереборні обставини, які не залежать від волевиявлення особи та підтверджені належними і допустимими доказами, а обов`язок доведення таких обставин покладається саме на особу, яка просить поновити строк.
Посилаючись на пункти 42.1, 42.2 та 42.5 статті 42 ПК України, а також на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 06 серпня 2019 року у справі № 520/8681/18, від 11 червня 2020 року у справі № 823/1606/17, від 12 серпня 2021 року у справі № 640/3605/19, від 15 лютого 2024 року у справі № 640/9016/20 та від 26 вересня 2024 року у справі № 600/6022/23-а, Відповідач вказує, що спірне податкове повідомлення-рішення було надіслано за податковою адресою Позивача рекомендованим листом та повернуто контролюючому органу 16 липня 2022 року у зв`язку із закінченням строку зберігання, а відтак вважається належно врученим.
При цьому директор Товариства повернувся на територію України 04 липня 2022 року, тобто до повернення поштового відправлення відправнику, а тому станом на 16 липня 2022 року мав реальну можливість контролювати надходження офіційної кореспонденції. Надані Позивачем медичні документи, за твердженням Відповідача, підтверджують лише окремі факти звернення за медичною допомогою 05 та 12 липня 2022 року, 01, 05, 11 і 17 серпня 2022 року, а також перебування на санаторно-курортному лікуванні у період з 22 серпня 2022 року по 08 вересня 2022 року, проте не свідчать про безперервні та непереборні перешкоди для звернення до суду протягом усього періоду пропуску строку.
Відповідач наголошує, що сама лише необізнаність платника податків про існування податкового повідомлення-рішення не є поважною причиною пропуску строку, оскільки саме на платника покладається обов`язок забезпечити отримання офіційної кореспонденції за податковою адресою, а ризик її неотримання перебуває у сфері його відповідальності, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 20 жовтня 2020 року у справі № 140/30/20, від 23 травня 2022 року у справі № 810/3116/18, від 14 липня 2022 року у справі № 120/479/21-а, від 09 січня 2024 року у справі № 140/515/23 та від 21 серпня 2024 року у справі № 280/10147/23. Інший підхід, на переконання Відповідача, дозволяв би особі уникати правових наслідків належно направлених рішень шляхом їх неотримання, що суперечило б принципам правової визначеності та добросовісності учасників правовідносин.
Окремо Відповідач звертає увагу на процесуальну пасивність Позивача під час апеляційного перегляду справи, зокрема неподання відзиву на апеляційну скаргу, ненадання додаткових пояснень і доказів та незабезпечення участі представника в судовому засіданні, у зв`язку з чим доводи касаційної скарги про неповне з`ясування судом апеляційної інстанції обставин справи вважає суперечливими та спростованими змістом оскаржуваної постанови.
5. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
5.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
Верховний Суд, обговоривши доводи касаційної скарги та відзиву, переглянувши судове рішення суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування норм матеріального і процесуального права висновків виходить з такого.
5.1.1. Щодо встановлення моменту вручення податкового повідомлення-рішення
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.
Загальні норми процедури судового оскарження в межах розгляду публічно-правових спорів регулюються Кодексом адміністративного судочинства України (далі також - КАС України).
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю (частина перша статті 5 КАС України).
Положеннями частини першої статті 122 КАС України унормовано, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Відповідно до частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень (частина четверта цієї статті).
Відповідно до частини третьої статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інше подібне за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.
Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість пропущеного строку; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень.
За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд, зокрема, у постанові від 30 серпня 2018 року в адміністративній справі № 813/2897/16.
26 листопада 2020 року Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову у справі № 500/2486/19, у якій зазначив, що граматичне тлумачення змісту пункту 56.18 статті 56 ПК України дає підстави для висновку, що вказана норма не встановлює процесуальних строків звернення до суду. Абзац перший цієї норми презюмує право платника податків використати судовий порядок оскарження відповідного рішення контролюючого органу та встановлює момент виникнення права на відповідне оскарження - з моменту отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу. Також він передбачає, що при реалізації такого права необхідно враховувати строки давності, установлені статтею 102 ПК України.
Виходячи з наведених вище мотивів, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду сформулював такий правовий висновок: «Норма пункту 56.18 статті 56 ПК України не визначає процесуального строку звернення до суду і, відповідно, не є спеціальною щодо норми пункту 56.19 статті 56 ПК України. Водночас норма пункту 56.19 статті 56 ПК України є спеціальною щодо норми частини четвертої статті 122 КАС України, має перевагу в застосуванні у податкових спорах і регулює визначену її предметом групу правовідносин - оскарження в судовому порядку податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов`язань за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору (застосування процедури адміністративного оскарження - абзац третій пункту 56.18 статті 56 ПК України). Вона встановлює строк для їх оскарження протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті».
Колегія суддів зазначила що, незважаючи на те, що правовий висновок, викладений у вищевказаній постанові безпосередньо стосується застосування пункту 56.19 статті 56 ПК України при вирішенні питання дотримання строку звернення до суду з позовом про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень після проведення процедури адміністративного оскарження, Верховний Суд у складі судової палати також більш широко виклав і новий підхід у тлумаченні пунктів 56.18 статті 56 і 102.1 статті 102 ПК України як норм, які не визначають процесуального строку звернення до суду в податкових правовідносинах, що мало бути враховано у подальшому правозастосуванні при вирішенні аналогічних питань. Цей висновок фактично мав універсальний характер.
У розвиток зазначеного правового підходу у постанові від 27 січня 2022 року у справі №160/11673/20 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду сформулював наступний правовий висновок: «Процесуальний строк звернення до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення (рішення про застосування штрафних санкцій) у випадку, якщо платником податків не використовувалася процедура досудового вирішення спору (адміністративного оскарження) визначається частиною другою статті 122 КАС України - становить шість місяців і обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Судова палата вважає, що такий висновок не суперечить пункту 56.18 статті 56 ПК України, який закріплює право на звернення до суду з позовом у будь-який момент після отримання такого рішення, але при реалізації цього права має враховуватися строк давності».
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 липня 2025 року у справі № 500/2276/24 також вирішувала питання визначення строку звернення до суду із позовом про оскарження податкового повідомлення-рішення та за наслідками аналізу норм Податкового кодексу України у взаємозв`язку з нормами КАС виснувала, що в адміністративному судочинстві можна виділити такі строки оскарження рішень/дій/бездіяльності суб`єкта владних повноважень:
1) якщо платник податків не оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку - строк звернення до суду становить 6 місяців (частина друга статті 122 КАС України);
2) якщо платник податків оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку, яке не стосується нарахування грошових зобов`язань (наприклад, блокування ПН; присвоєння ризикового статусу тощо), - строк звернення до суду становить 3 місяці (частина четверта статті 122 КАС України);
3) якщо платник податків оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку, яке передбачає нарахування грошових зобов`язань (наприклад, податкове повідомлення-рішення), - строк звернення до суду становить 1 місяць (пункт 56.19 статті 56 Податкового кодексу України).
Отже, зміст наведених правових висновків зводиться до того, що першочерговим для вирішення питання щодо дотримання строку звернення до суду є встановлення дати, з якої Позивач дізнався або могла дізнатися про порушення своїх прав.
Суд апеляційної інстанції, обчислюючи початок перебігу строку звернення до суду з 17 липня 2022 року, виходив із того, що поштове відправлення з оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням було повернуто контролюючому органу 16 липня 2022 року з відміткою про закінчення строку зберігання, а відтак відповідне рішення вважається належно врученим Позивачу.
Однак, відповідно до підходів , викладених у постанові Верховного Суду від 05 березня 2026 року у справі № 120/12990/25, для правильного вирішення питання про початок перебігу строку звернення до суду має бути з`ясовано питання дотримання Правил надання послуг поштового зв`язку, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270 (далі - Правила № 270).
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 28 травня 2026 року у справі № 420/11772/25 та від 28 травня 2026 року у справі № 420/11772/25, на які є посилання в касаціній скарзі.
Судове рішення суду апеляційної інстанції, як убачається зі змісту оскаржуваної постанови, не містять результатів дослідження судом апеляційної інстанції зазначених обставин. Суд апеляційної інстанції обмежився констатацією факту повернення поштового відправлення відправнику, проте не перевірив дотримання відповідних положень. За відсутності цих даних висновок про те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення вважається врученим Позивачу саме 16 липня 2022 року, а строк звернення до суду розпочав перебіг з 17 липня 2022 року, є передчасним.
Верховний Суд водночас не ставить під сумнів сформовану практику, згідно з якою добросовісний платник податків зобов`язаний забезпечити отримання кореспонденції за своєю податковою адресою, а ризик настання негативних наслідків її неотримання покладається саме на нього (постанови Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року у справі № 140/30/20, від 23 травня 2022 року у справі № 810/3116/18). Проте застосування цієї доктрини можливе лише за умови попереднього встановлення того, що контролюючий орган і оператор поштового зв`язку з свого боку вчинили всі дії, з якими закон пов`язує виникнення у платника податків реальної можливості отримати відправлення. Інакше висновок про недобросовісну поведінку платника ґрунтувався б на припущенні.
5.1.2. Щодо дослідження поважності причин пропуску строку та реалізації права, передбаченого статтею 123 КАС України
Як підтверджується матеріалами справи, суд першої інстанції, відкриваючи провадження у справі ухвалою від 8 травня 2023 року указав, що «Позовна заява відповідає вимогам, встановленим статтями 160, 161 та 172 Кодексу адміністративного судочинства України, та подана з дотриманням правил підсудності особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність. Підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України, немає».
Відповідач звернувся до суду першої інстанції з клопотанням про залишення позовної заяви без розгляду з підстав пропуску Позивачем строку звернення до суду (том 1, а.с. 112-113).
У відповідь на це клопотання Позивач навів ті самі доводи, що були викладені ним і в позовній заяві (том 1, а.с.3-4), щодо визначення початку перебігу строку звернення до суду з 16 березня 2023 року - дня отримання ним листа Головного управління ДПС у м. Києві з документами на запит про надання публічної інформації (том 1, а.с. 116-117).
Суд першої інстанції розглянув спір по суті та скасував оскаржуваний індивідуальний акт.
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу.
У апеляційній скарзі Відповідач не наводив доводів щодо не розгляду відповідного клопотання щодо залишення без розгляду.
Ухвалюючи постанову, суд апеляційної інстанції указав, що:
- першочерговим у спірних правовідносинах підлягає вирішенню питання про дотримання установлених процесуальним законом строків звернення до адміністративного суду. В ухвалі від 08 травня 2023 року Київський окружний адміністративний суд (суддя Журавель В.О.), відкриваючи провадження у справі, зазначив, що позовна заява подана з дотриманням вимог статей 160, 161 та 172 Кодексу адміністративного судочинства України. Крім того, приймаючи до провадження адміністративну справу № 320/15703/23, суддя Київського окружного адміністративного суду Головенко О.Д. в ухвалі від 20 лютого 2024 року також не вирішував питання щодо строку звернення до адміністративного суду з позовною заявою;
- у зв`язку з цим, відповідач звернувся до суду з клопотанням про залишення позовної заяви без розгляду (а.с. 112-113), у відповідь на яке позивач знову повторив свої міркування про початок перебігу строку звернення з 16 березня 2023 року дня отримання листа ГУ ДПС у м. Києві з документами на запит про отримання публічної інформації (а.с. 116-117). Позивач не вказав жодних поважних причин неможливості звернення до суду після 16 липня 2022 року і не підтвердив їх належними доказами. Суд першої інстанції не вирішив зазначеного клопотання відповідача ні протокольною чи окремою письмовою ухвалою, ні в своєму рішенні.
- колегія суддів відхиляє доводи Позивача про те, що перебіг строку звернення до суду повинен обчислюватися з моменту фактичного отримання ним копій спірних документів у березні 2023 року;
- Позивач, обґрунтовуючи дотримання строку звернення до суду та заперечуючи доводи відповідача про його пропуск, не посилався на існування будь-яких об`єктивних обставин, які б унеможливлювали своєчасне звернення до суду;
- беручи до уваги порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права в частині вирішення питання про строк звернення до суду, з огляду на пропуск позивачем встановленого законом строку, та відповідно до пункту 3 частини першої статті 315 КАС України рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2025 року підлягає скасуванню, а позов - залишенню без розгляду.
Отже, суд апеляційної інстанції, формуючи свою позицію щодо недотримання строку звернення до суду, виходив виключно з тих заяв і пояснень Позивача, що вже містилися в матеріалах справи. Зокрема, він урахував доводи, викладені лише в позовній заяві та в запереченнях на клопотання Відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.
Колегія суддів наголошує, що в наявних у матеріалах справи документах, поданих Позивачем, які відповідно перебували у розпорядженні апеляційного суду, не містилося клопотання саме про поновлення пропущеного строку звернення до суду. Його доводи відповідно до тих документів, що були роздруковані та долучені до матеріалів справи (том 1, а.с. 3-4, 116-117), зосереджувалися саме навколо дотримання ним строку звернення до суду.
Водночас до касаційної скарги Позивач долучив копії додаткових пояснень із заявою про поновлення строку звернення до суду, які згідно з наявною на них відміткою одержані Київським окружним адміністративним судом 17 листопада 2023 року (п`ятниця). У цій заяві Позивач навів низку обставин, які, на його переконання, свідчать про поважність причин пропуску строку звернення до суду, зокрема перебування директора Позивача за кордоном, проходження ним медичних обстежень і лікування, а також перебування на санаторно-курортному лікуванні.
Колегія суддів звертає увагу, що зазначена заява про поновлення строку звернення до суду в матеріалах справи відсутня. Не міститься її копії і в підсистемі КП «Діловодство спеціалізованого суду».
Водночас у зазначеній підсистемі наявні відомості про надходження 20 листопада 2023 року (понеділок) документа за вхідним № 79383, відповідно до яких: від кого надійшов документ - Добриніна С.; вихідний номер - б/н; дата документа - 17 листопада 2023 року; тип заяви - додаткові пояснення; номер справи - 320/15703/23.
17 листопада 2023 року припадало на п`ятницю, 18 і 19 листопада 2023 року були вихідними днями, а 20 листопада 2023 року - першим робочим днем після них. Тому не виключено, що документ, який надійшов до суду в п`ятницю, зареєстрували в наступний робочий день.
Суд апеляційної інстанції вирішив питання про дотримання Позивачем строку звернення до суду з власної ініціативи та дійшов висновку, що Позивач не посилався на існування будь-яких об`єктивних обставин, які б унеможливлювали своєчасне звернення до суду. За таких умов на суд апеляційної інстанції покладався обов`язок пересвідчитися, що матеріали справи містять усі подані Позивачем з цього питання документи, а його висновок ґрунтується на повному обсязі процесуальних заяв учасника справи.
Відповідно до частини четвертої статті 9 КАС України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Цей набуває особливого значення тоді, коли суд з власної ініціативи вирішує питання, від якого залежить сама можливість розгляду позову по суті.
Відомості про надходження від Позивача 20 листопада 2023 року документа за вхідним № 79383 містяться в автоматизованій системі документообігу адміністративних судів, а отже, могли бути перевірені судом апеляційної інстанції. Сам факт реєстрації документа, поданого Позивачем після відкриття провадження у справі, який водночас не був долучений до матеріалів справи, мав стати для суду апеляційної інстанції підставою для з`ясування його змісту з використанням визначених процесуальним законодавством повноважень.
Лише після цього суд міг дійти обґрунтованого висновку про те, чи заявляв Позивач про поновлення пропущеного строку та чи наводив він обставини, які, на його думку, унеможливлювали своєчасне звернення до суду.
Натомість суд апеляційної інстанції таких заходів не вжив і сформував висновок про відсутність у Позивача будь-яких доводів щодо поважності причин пропуску строку без перевірки повноти матеріалів справи.
З огляду на зміст копії заяви, наданої Позивачем до суду касаційної інстанції, цей висновок міг не відповідати фактичній процесуальній поведінці Позивача.
Суд касаційної інстанції на цьому етапі та в силу повноважень, визначених статтею 341 КАС України, позбавлений можливості здійснити дійсну перевірку обставин щодо подання такої заяви Позивачем, а так само надати оцінку наведеним у ній доводам у взаємозв`язку з доданими на їх підтвердження доказами.
Колегія суддів наголошує, що відсутність такої заяви у матеріалах справи, якщо вона дійсно була подана, однак з будь-яких причин не була належно зареєстрована чи долучена до справи, не може бути поставлена на шкоду Позивачу. Реєстрація документів, що надходять до суду, та формування матеріалів справи є обов`язком суду, а не учасника справи, а йдеться саме про право Позивача на доступ до суду.
У контексті означених обставин, Суд вважає за необхідне звернути на таке правове регулювання.
Стаття 123 КАС України визначає процесуальні наслідки пропущення особою строку звернення до адміністративного суду та встановлює диференційований механізм судового реагування на цю обставину залежно від стадії провадження, на якій вона виявлена.
За змістом частини першої цієї статті у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Відповідно до частини другої статті 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Як передбачено частиною третьої статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду (частина третя статті 123 КАС України).
Стаття 123 КАС України запроваджує диференційований механізм процесуального реагування суду на пропущення строку звернення, у якому характер наслідків залежить від стадії, на якій цю обставину виявлено, та від процесуальної поведінки позивача.
Системне тлумачення наведених положень статті 123 КАС України дає підстави для висновку, що сам факт звернення до адміністративного суду з позовом після закінчення встановлених законом строків не тягне за собою безумовного наслідку у вигляді повернення позовної заяви чи залишення позову без розгляду. Обов`язковою й неусувною передумовою настання таких наслідків є надання оцінки доводам щодо поважності підстав пропуску строуу зверненя до суду.
Отже, частина третя статті 123 КАС України пов`язує залишення позовної заяви без розгляду після відкриття провадження у справі з однією з двох умов: позивач не заявив про поновлення пропущеного строку або підстави, вказані ним у заяві, суд визнав неповажними. З`ясування того, чи зверталася особа із заявою про поновлення строку, є обов`язковою передумовою застосування цього процесуального наслідку.
Якщо Позивач 17 листопада 2023 року дійсно звернувся до суду із заявою про поновлення строку, жодна з цих умов не була встановлена: заяву подано, а наведені в ній підстави суд не оцінював і неповажними не визнавав.
Тому, не пересвідчившись за даними КП «Діловодство спеціалізованого суду» у відсутності такої заяви, суд апеляційної інстанції не мав достатніх підстав для висновку про наявність передбачених законом умов для залишення позовної заяви без розгляду.
Наведені обставини в їх сукупності свідчать про те, що суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання про наслідки пропуску строку звернення до суду, не забезпечив дотримання вимог процесуального закону, які гарантують учасникам справи право на справедливий судовий розгляд та ефективний доступ до суду. Такі порушення мають істотний характер, оскільки стосуються самої можливості розгляду позовних вимог по суті, а тому не можуть бути усунені судом касаційної інстанції в межах його повноважень.
5.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб.
За правилами частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1-3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу.
За результатами нового розгляду необхідно врахувати все наведене вище й ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення.
Керуючись статтями 345, 349, 353, 359 КАС України, Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРЕЙД СІТІ ГРУП» задовольнити.
Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 2 червня 2026 скасувати.
Справу передати новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Н.Є. Блажівська
Судді О.В. Білоус
І.Л. Желтобрюх