ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 жовтня 2026 року
м. Київ
справа № 520/25305/25
адміністративні провадження №К/990/22623/26, №К/990/22685/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Блажівської Н.Є.,
суддів Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,
за участі:
секретаря судового засідання - Бенчук О.О.,
представника Позивача - Гончарова Д.О.,
представників Відповідача -Статкевича Д.І., Поліщука О.В., Соколової І.С.,
розглянувши у судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційні скарги Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків
на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2025 року ( суддя Бадюков Ю.В.),
постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2026 року (судді: П`янова Я.В., Русанова В.Б., Бегунц А.О.)
та додаткову постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2026 року (судді: П`янова Я.В., Русанова В.Б., Бегунц А.О.)
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Будинок "Новаагро"
до Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
УСТАНОВИВ:
1. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий Будинок "Новаагро" (далі також - ТОВ "ТБ "Новаагро", Позивач, Товариство) звернулось до суду з позовом до Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (далі також - Відповідач, ПМУ ДПС), у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 14 серпня 2025 року №413/3500070223 (далі також - ППР).
Обґрунтовуючи позовні вимоги Позивач покликався на те, що ним правомірно віднесено до податкового кредиту суми податку на додану вартість (далі - ПДВ) по взаємовідносинам із контрагентами ФГ "КОЛОС АГРОГРУП" та ТОВ "СЛУКВА", а визнання недійсними договорів, укладених між Позивачем та ФГ "КОЛОС АГРОГРУП" Господарським судом Кіровоградської області не має юридичного значення та не впливає на законність формування податкового кредиту та суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду (показник рядка 21 Декларацій) на суму ПДВ 3 950 825 грн за червень 2024 року з урахуванням уточнюючого розрахунку від 30 червня 2025 року №[номер приховано].
2. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДАМИ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ
За результатами перевірки контролюючий орган склав акт від 25 липня 2025 року № 316/35-00-07-02-05/39820081 (далі також - Акт перевірки).
Згідно з висновками акта перевірки Позивачем порушено вимоги пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (далі також - ПК України), що призвело до завищення суми від`ємного значення, яка зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду (рядок 21 декларації), на 3 950 825,00 грн.
В основу висновків про порушення Позивачем наведених норм покладено твердження про:
1) нереальність операцій з придбання Позивачем у ФГ "КОЛОС АГРОГРУП" соняшнику в кількості 219,4 т за договорами поставки від 21 лютого 2021 року № Д210221В, від 22 лютого 2021 року № Д220221В та від 25 лютого 2021 року № Д250221В. Податковий орган вважав, що ТОВ "ТБ "Новаагро" включило ПДВ за цими операціями до податкового кредиту на суму 3 915 051,00 грн всупереч підпункту "а" пункту 198.1, пунктам 198.2, 198.3 та 198.6 статті 198 ПК України.
Обґрунтовуючи цей висновок Відповідач послався на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 5 листопада 2024 року у справі № 912/1769/24, залишене без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 16 квітня 2025 року. Цим рішенням зазначені договори визнано недійсними на підставі статті 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Господарський суд виходив з того, що за ФГ "КОЛОС АГРОГРУП" не обліковується сільськогосподарська техніка, у його власності чи користуванні немає земельних ділянок, а у восьми товарно-транспортних накладних зазначено номерні знаки легкових автомобілів замість вантажних. Крім того, в акті перевірки Відповідач послався на податкову інформацію про те, що ФГ "КОЛОС АГРОГРУП" не мало ні власних, ні орендованих засобів для вирощування та перевезення товару.
Контролюючий орган також вважав, що Позивач неправомірно визначив період формування податкового кредиту. Податкові накладні за цими операціями складено у лютому 2021 року, а зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних 28 грудня 2023 року на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25 липня 2022 року у справі № 520/990/22. Проте Позивач включив їх до податкового кредиту лише уточнюючим розрахунком від 30 червня 2025 року до декларації за червень 2024 року, що, на думку Відповідача, порушує строки, визначені пунктом 198.6 статті 198 ПК України.
2) неправомірне включення до податкового кредиту за червень 2024 року, тим самим уточнюючим розрахунком, податкових накладних, складених ТОВ "Слуква" у січні та лютому 2024 року за наданими Позивачеві транспортно-експедиційними послугами. Відповідач обґрунтував цей висновок тим, що за даними ІКС "Податковий блок" ГУ ДПС у Дніпропетровській області щодо ТОВ "Слуква" прийнято рішення про відповідність платника ПДВ критеріям ризиковості від 12 квітня 2024 року № 15433, від 23 квітня 2024 року № 16328 та від 20 листопада 2024 року № 65116. Ризиковими визнано операції цього товариства з постачання послуг оренди автомобіля ТОВ "Завод біодобрив "Тривко" у період з 15 січня по 15 березня 2024 року. Крім того, Відповідач зазначив, що ТОВ "Слуква" з жовтня 2024 року по червень 2025 року подає звітність з ПДВ без ведення діяльності.
На підставі висновків акта перевірки контролюючий орган прийняв податкове повідомлення-рішення від 14 серпня 2025 року № 413/3500070223, яким Товариству зменшено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду, на 3 950 825,00 грн.
3. КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕНЬ СУДІВ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ
Рішенням від 15 грудня 2025 року Харківський окружний адміністративний суд задовольнив позов. Суд визнав протиправним та скасував ППР.
Надаючи оцінку посиланням Відповідача на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 05 листопада 2024 року у справі № 912/1769/24 суд першої інстанції вказав на таке:
відповідно до статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) преюдиційними є лише обставини, встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили. За усталеною позицією Верховного Суду преюдиція не поширюється на правову оцінку цих обставин. Суд у кожній справі самостійно оцінює докази відповідно до частини першої статті 90 КАС України;
наявні товарно-транспортні накладні (далі - ТТН) підтверджують перевезення лише 429,19 т товару. Це значно менше за загальну вагу товару, поставленого за спірними договорами, - 1 351,82 т. Крім того, ТТН не містять посилання на договір, тому неможливо встановити, за якими саме договорами перевозили товар. Контролюючий орган не пояснив, чому вважає неправильно сформованим податковий кредит саме за договорами від 22 лютого 2021 року № 220221В, від 21 лютого 2021 року № 210221В, від 25 лютого 2021 року № 250221В, а не за іншими договорами між Товариством і ФГ "КОЛОС АГРОГРУП";
помилки в первинних документах і ТТН не свідчать про те, що покупець неправомірно сформував податковий кредит за договорами поставки. До того ж ТТН не є первинними документами, які підтверджують придбання чи продаж товару;
наслідки визнання договорів поставки та купівлі-продажу недійсними визначає цивільне законодавство, а не податкове. Це стосується і випадків, коли з таким позовом звертається податковий орган.
Також суд першої інстанції виходив з такого:
докази щодо приймання соняшнику на заводі, його переробки та подальшої реалізації свідчать про реальний рух товару між ТОВ "ТБ "Новаагро" та ФГ "КОЛОС АГРОГРУП". Отже, господарські операції між ними були реальними;
якщо реєстрацію податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних зупинено, 365-денний строк для включення податку на додану вартість (далі - ПДВ) до податкового кредиту переривається. Крім того, з 24 лютого 2022 року до 1 серпня 2023 року цей строк не спливав на підставі підпункту 69.9 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX ПК України. Тому Товариство правомірно включило до податкового кредиту червня 2024 року ПДВ за податковими накладними, які ФГ "КОЛОС АГРОГРУП" склало у лютому 2021 року;
Позивач правомірно подав уточнюючий розрахунок від 30 червня 2025 року № [номер приховано] до декларації за червень 2024 року. ПК України передбачає лише два способи виправлення помилок у звітності: подати уточнюючий розрахунок або відобразити уточнені показники в деклараціях наступних періодів;
право Товариства на податковий кредит виникає у зв`язку з витратами на придбання товарів. Воно не залежить від того, чи дотримується податкового законодавства ФГ "КОЛОС АГРОГРУП". Усі недоліки, на які посилається контролюючий орган, могло допустити лише ФГ "КОЛОС АГРОГРУП", і до Товариства вони не мають стосунку;
контролюючий орган притягнув Товариство до відповідальності за можливі порушення іншої особи. Водночас в акті перевірки він не встановив жодних порушень з боку самого Товариства;
можливі порушення податкового законодавства з боку контрагентів не можуть самі по собі свідчити, що господарські операції не відбувалися. Так само вони не можуть бути підставою для висновку, що Позивач як покупець не має права на податковий кредит. Отже, такі порушення не позбавляють Товариство права сформувати податковий кредит за операціями з цим контрагентом;
Товариство не відповідає за те, що контрагент не виконав своїх зобов`язань. Поняття "добросовісний платник" не покладає на платника обов`язку контролювати, як постачальник дотримується правил оподаткування;
Позивач правомірно включив до податкового кредиту ПДВ за податковими накладними, виписаними ТОВ "Слуква". Для цього він подав уточнюючий розрахунок від 30 червня 2025 року № [номер приховано] до декларації за червень 2024 року;
на момент операцій з Позивачем ТОВ "Слуква" належно оформило та зареєструвало податкові накладні. На той час воно не було включене до переліку ризикових платників. Тому рішення про відповідність ТОВ "Слуква" критеріям ризиковості від 12 квітня 2024 року № 15433, від 23 квітня 2024 року № 16328 та від 20 листопада 2024 року № 65116 не мають значення для вирішення цієї справи.
29 грудня 2025 року у справі № 520/25305/25 Харківський окружний адміністративний суд ухвалив додаткове рішення, яким заяву представника Позивача задоволено та стягнуто на користь ТОВ "Торговий Будинок "Новаагро" 60 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань Північного МУ ДПС по роботі з великими платниками податків.
Другий апеляційний адміністративний суд постановою від 21 квітня 2026 року:
залишив без задоволення апеляційну скаргу ПМУ ДПС на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2025 року у справі № 520/25305/25, а саме рішення - без змін;
частково задовольнив апеляційну скаргу ПМУ ДПС на додаткове рішення від 29 грудня 2025 року та скасував його. Апеляційний суд частково задовольнив заяву представника Товариства і стягнув на його користь 30 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань ПМУ ДПС. У решті вимог заяви суд відмовив.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що рішення у справі № 912/1769/24 не має преюдиційного значення для цієї справи. Обставини, на які посилається податковий орган, насправді є оцінкою доказів у господарській справі.
Свій висновок апеляційний суд обґрунтував так:
між ТОВ "ТБ "Новаагро" та ФГ "КОЛОС АГРОГРУП" укладено договори поставки соняшнику врожаю 2020 року від 21 лютого 2021 року № 210221В, від 22 лютого 2021 року № 220221В та від 25 лютого 2021 року № 250221В. Поставку товару за ними підтверджують видаткові накладні, а розрахунки здійснено в безготівковій формі за платіжними дорученнями;
акт перевірки підтверджує, що операції відображено в бухгалтерському обліку Позивача на рахунках 201 "Сировина і матеріали" та 6442 "Податковий кредит непідтверджений" у кореспонденції з рахунком 631;
придбаний соняшник передано на переробку на Васищевський олійноекстракційний завод ТОВ "АПК "Новаагро" за договором переробки від 27 жовтня 2020 року № 1-ДАВ. Його перероблено на олію, шрот і лушпиння, які Позивач згодом продав COFCO RESOURCES S.A., ТОВ "Агротрансф-Ф" та ТОВ "Торговий дім Корма України";
сукупність доказів щодо приймання товару на заводі, його переробки та подальшої реалізації свідчить про реальний рух активів і реальність господарських операцій.
Щодо періоду формування податкового кредиту за податковими накладними ФГ "КОЛОС АГРОГРУП" апеляційний суд зазначив:
рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25 липня 2022 року у справі № 520/990/22, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2023 року, визнано протиправними та скасовано рішення комісії про відмову в реєстрації податкових накладних. ДПС зобов`язано зареєструвати ці податкові накладні датою подання 6 жовтня 2021 року. У тій справі суд установив, що ФГ "КОЛОС АГРОГРУП" надало документи на підтвердження поставки товару Позивачеві;
за листом ДПС від 1 грудня 2025 року № 18243/5/99-00-12-02-02-05 податкові накладні фактично зареєстровано в ЄРПН 28 грудня 2023 року. До цієї дати їх реєстрація вважається зупиненою;
відповідно до абзацу сьомого пункту 198.6 статті 198 ПК України 365-денний строк переривається на період зупинення реєстрації податкових накладних. Крім того, з 24 лютого 2022 року до 1 серпня 2023 року цей строк не спливав на підставі підпункту 69.9 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX ПК України;
з огляду на принцип найбільш сприятливого для особи тлумачення (favor libertatis), що випливає зі статті 8 Конституції України, та на постанову Верховного Суду від 2 квітня 2025 року у справі № 280/7446/24, Позивач правомірно включив до податкового кредиту червня 2024 року ПДВ за цими податковими накладними. Суд також послався на тлумачення частини другої статті 19 Конституції України у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2023 року у справі № 160/7116/19;
пункт 50.1 статті 50 ПК України передбачає два способи виправлення помилок у звітності: подання уточнюючого розрахунку або відображення уточнених показників у деклараціях наступних періодів. З урахуванням цього, Порядку № 21 та строків давності за статтею 102 ПК України Позивач правомірно подав уточнюючий розрахунок від 30 червня 2025 року № [номер приховано] до декларації за червень 2024 року.
Щодо преюдиційного значення рішення у справі № 912/1769/24 апеляційний суд зазначив, що
відповідно до частин четвертої, п`ятої та сьомої статті 78 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили, не доказуються, якщо у справі беруть участь ті самі особи. Такі обставини може спростувати особа, яка не брала участі у справі, а правова оцінка, надана іншим судом, для суду не обов`язкова. Якщо суд, оцінивши докази за статтею 90 КАС України, дійде висновку, що обставини є іншими, справу вирішують за обставинами, встановленими безпосередньо цим судом. Суд послався на постанови Верховного Суду від 15 листопада 2019 року у справі № 826/198/16, від 30 вересня 2021 року у справі № 826/7424/17 та від 27 жовтня 2022 року у справі № 260/1896/20;
преюдиційні обставини не потребують доказування за одночасного виконання трьох умов: обставину встановлено судовим рішенням, рішення набрало законної сили, у справі беруть участь ті самі особи. З участю нових осіб преюдиційний характер рішення втрачається (постанова Верховного Суду від 4 червня 2020 року у справі № 522/7758/14-ц);
преюдиція не має абсолютного характеру з огляду на принцип офіційного з`ясування всіх обставин справи (стаття 2, частина четверта статті 9 КАС України; постанова Верховного Суду від 29 листопада 2019 року у справі № 818/154/16);
преюдиція не поширюється на правову оцінку обставин. Її утворюють лише обставини, які суд безпосередньо дослідив, встановив і відобразив у мотивувальній частині рішення (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2018 року у справі № 917/1345/17);
у справі № 912/1769/24 Позивачем було ГУ ДПС у Кіровоградській області, а відповідачами ФГ "КОЛОС АГРОГРУП" і ТОВ "ТБ "Новаагро". У цій справі сторони інші: ПМУ ДПС та ТОВ "ТБ "Новаагро";
у постанові від 25 лютого 2026 року у справі № 912/1769/24 Верховний Суд зазначив, що рахунків-фактур, податкових накладних, видаткових накладних і сертифікатів якості, передбачених пунктами 2.5 договорів, судам попередніх інстанцій не надали. Натомість, як видно з акта перевірки, Позивач надав контролюючому органу податкові накладні, платіжні документи, видаткові накладні, сертифікати, акти, договори, ТТН, регістри бухгалтерського обліку та інші документи. ФГ "КОЛОС АГРОГРУП" також подавало комісії документи на підтвердження операцій, зокрема договори оренди сільськогосподарської техніки, договір зберігання, штатний розклад, банківські виписки, ТТН, закупівельні відомості та відомості Державного земельного кадастру;
акт перевірки не містить висновку про ненадання Позивачем витребуваних документів, і до відповідальності за статтею 121 ПК України його не притягнуто. Контролюючий орган цих обставин не спростував;
отже, господарський суд не досліджував усіх первинних документів, які Позивач подавав контролюючому органу під час перевірки та судам у цій справі і у справі № 520/990/22. Тому рішення у справі № 912/1769/24 не має преюдиційного значення для цієї справи, а обставини, на які посилається податковий орган, є оцінкою доказів у господарській справі.
Щодо недоліків у ТТН апеляційний суд зазначив:
ТТН, на недоліки яких посилався господарський суд, стосуються перевезення лише 429,19 т товару, що значно менше за загальну вагу поставленого за спірними договорами товару (1 351,82 т). ТТН не містять посилання на договір, тож неможливо встановити, за яким договором перевозили товар. Контролюючий орган не обґрунтував, чому неправомірно сформовано податковий кредит саме за цими трьома договорами, а не за іншими договорами між сторонами;
формальні недоліки в первинних документах слід оцінювати в сукупності з іншими обставинами, надаючи перевагу реальності та економічному змісту операції, а не її оформленню. Суд послався на низку постанов Верховного Суду, зокрема від 18 травня 2018 року у справі № П/811/1508/16 та від 22 березня 2021 року у справі № 440/545/19;
ТТН не є первинними документами, що підтверджують придбання чи продаж товару. Вони призначені для обліку руху ТМЦ і розрахунків за перевезення, а передання товару підтверджує видаткова накладна (постанови Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 520/223/20, від 2 березня 2023 року у справі № 804/644/16, від 9 лютого 2023 року у справі № 160/6571/20, від 26 січня 2023 року у справі № 280/5647/19);
отже, помилки як у первинних документах, так і в ТТН не свідчать про неправомірність формування податкового кредиту покупцем.
Щодо змін майнового стану та первинних документів апеляційний суд погодився з судом першої інстанції, що визначальною ознакою господарської операції є реальні зміни майнового стану платника. Вони підлягають відображенню в бухгалтерському обліку на підставі первинних документів відповідно до статті 9 Закону № 996-XIV. Неістотні недоліки документів не є підставою для невизнання операції, а відповідні документи до матеріалів справи надано.
Щодо відповідальності за дії контрагента апеляційний суд зазначив, що:
право Позивача на податковий кредит пов`язане виключно з понесенням витрат на придбання товарів і не залежить від того, чи дотримується податкового законодавства ФГ "КОЛОС АГРОГРУП". Недоліки, на які посилається контролюючий орган, могло допустити лише це господарство;
порушення податкової дисципліни контрагентом не може бути підставою для обмеження права на податковий кредит, оскільки платник не був обізнаний з протиправною поведінкою постачальника і не координував з ним дій. Законодавство не покладає на платника обов`язку контролювати контрагентів і не передбачає солідарної відповідальності. Негативні наслідки для покупця можливі лише тоді, коли суд встановив його обізнаність і злагодженість дій з контрагентами. Суд послався на постанови Верховного Суду, зокрема від 18 травня 2018 року у справі № П/811/1508/16 та від 24 вересня 2019 року у справі № 826/9039/16;
наявність чи відсутність у контрагента техніки, нерухомості, земельних ділянок і персоналу не є вичерпною ознакою нереальності операцій, якщо інші дані свідчать про рух активів. Ресурси можуть бути залученими: за цивільно-правовими договорами, через аутсорсинг, аутстафінг, оренду чи лізинг. Доказів перевірки, яка встановила б неможливість контрагента виконати поставку, Відповідач не надав (постанови Верховного Суду від 12 квітня 2018 року у справі № 815/225/17, від 6 лютого 2018 року у справі № 804/4940/14, від 30 січня 2018 року у справі № 2а/1770/3360/12, від 19 червня 2018 року у справі № 826/7704/16).
Щодо операцій з ТОВ "Слуква" апеляційний суд зазначив, що:
між Позивачем і ТОВ "Слуква" укладено довгостроковий договір перевезення вантажів автомобільним транспортом від 25 жовтня 2023 року № 2510ТР/М. На виконання договору сторони склали акти надання послуг № 1 від 3 січня 2024 року, № 2 від 6 січня 2024 року, № 8 від 21 січня 2024 року та № 15 від 20 лютого 2024 року. Позивач оплатив послуги платіжними інструкціями з 31 січня до 27 лютого 2024 року;
ТОВ "Слуква" зареєструвало податкові накладні в ЄРПН у січні та лютому 2024 року. Позивач включив їх до податкового кредиту червня 2024 року уточнюючим розрахунком від 30 червня 2025 року № [номер приховано];
рішення про відповідність ТОВ "Слуква" критеріям ризиковості від 12 квітня 2024 року № 15433, від 23 квітня 2024 року № 16328 та від 20 листопада 2024 року № 65116 прийнято вже після завершення операцій і реєстрації податкових накладних. На момент операцій контрагент належно оформив і зареєстрував податкові накладні та не був включений до переліку ризикових платників. Тому ці рішення не можуть бути підставою для висновку про неправомірність податкового кредиту.
Скасовуючи додаткове рішення від 29 грудня 2025 року, апеляційний суд зазначив таке:
суд першої інстанції помилково вказав, що Відповідач не подав заперечень. Насправді у заяві від 23 грудня 2025 року Відповідач просив зменшити суму витрат, посилаючись на її необґрунтоване завищення;
з урахуванням обставин справи, доводів Відповідача та фактичного обсягу роботи адвоката розумно обґрунтованою є сума 30 000,00 грн. Саме її належить компенсувати Позивачеві за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Додатковою постановою від 12 травня 2026 року Другий апеляційний адміністративний суд частково задовольнив заяву Товариства про ухвалення додаткового рішення. Суд стягнув на користь Товариства 15 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань ПМУ ДПС.
Апеляційний суд дослідив обсяг роботи адвоката в суді апеляційної інстанції і визнав заявлені витрати частково необґрунтованими. За висновками суду апеляційної інстанції на цьому етапі адвокату не потрібно було вивчати додаткові джерела права чи законодавство, правова позиція Позивача не змінилася, а відзив на апеляційну скаргу повторює доводи позовної заяви та висновки суду першої інстанції.
Апеляційний суд також зазначив, що адвокат оцінив свої послуги в суді першої інстанції в 60 000,00 грн, а суд зменшив цю суму до 30 000,00 грн. Правнича допомога в апеляційному суді не може коштувати більше, ніж первинна допомога, необхідна для звернення до суду з позовом.
4. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
4.1. Доводи Відповідача (особи, яка подала касаційні скарги)
Не погоджуючись із рішеннями судів, Відповідач звернувся з касаційними скаргами.
Підставами касаційного оскарження визначив пункти 3, 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України).
Відповідач покликається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання правомірності формування податкового кредиту з ПДВ за пунктами 198.1, 198.2, 198.3 статті 198 ПК України на підставі податкових накладних, складених на виконання договорів, визнаних судом недійсними на підставі статті 228 ЦК України як таких, що вчинені з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, з урахуванням ретроактивної дії недійсності правочину відповідно до статей 216, 236 ЦК України та особливих правових наслідків недійсності правочинів, що порушують публічний порядок.
Зазначає, що об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 23 липня 2025 року у справі №916/3515/24 підтвердила, що згідно з частиною 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює для сторін тих прав та обов`язків, які зумовлені його вчиненням, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов`язані з його недійсністю.
Вказує, що рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 5 листопада 2024 року у справі № 912/1769/24, яке набрало законної сили, суд преюдиційно встановив не лише факт нереальності господарських операцій. Суд визнав недійсними договори № Д250221В від 25 лютого 2021 року, № Д210221В від 21 лютого 2021 року та № Д220221В від 22 лютого 2021 року на підставі статті 228 ЦК України як такі, що сторони вчинили з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. Крім того, суд встановив умисні узгоджені дії ТОВ "ТБ "НОВААГРО" та ФГ "КОЛОС АГРОГРУП". Ці дії сторони спрямували на отримання незаконної податкової вигоди шляхом штучного формування податкового кредиту з ПДВ за господарськими операціями, які фактично не здійснювалися.
На думку Відповідача, визнання договорів поставки недійсними на підставі статті 228 ЦК України означає, що юридично поставки не відбулися. З огляду на це, на думку Відповідача, не настала дата фактичного отримання товару у розумінні пункту 198.2 статті 198 ПК України та не виникла договірна вартість як база для формування податкового кредиту відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України. Відповідач також зазначає, що податкові накладні, складені на виконання таких договорів, не мають первинного юридичного факту, необхідного для формування податкового кредиту. Відтак право на податковий кредит за такими операціями не виникає.
На думку Відповідача, включення до податкового кредиту сум ПДВ за операціями, які юридично не відбулися та які, згідно з установленими судом обставинами, сторони вчинили з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, суперечить пункту 198.1 статті 198 ПК України. Зазначена норма визначає перелік операцій, здійснення яких дає платнику податку право на податковий кредит.
На підтвердження своєї позиції Відповідач наводить правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 29 лютого 2024 року у справі № 380/7564/22, від 29 липня 2024 року у справі № 560/2607/20, від 24 жовтня 2025 року у справі № 826/17387/17 та від 6 жовтня 2022 року у справі № 580/2235/20.
Наголошує Відповідач на тому, що суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином та не врахували зміст рішення Господарського суду Кіровоградської області від 5 листопада 2024 року у справі № 912/1769/24.
Стверджує, що суди першої та апеляційної інстанцій фактично проігнорували та не надали оцінки листу Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області № 10.0-057/2/58-24 від 3 січня 2024 року та інформаційній довідці з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 362173789 від 17 січня 2024 року. Згідно з цими документами, за ФГ "КОЛОС АГРОГРУП" сільськогосподарська техніка не обліковується, а у власності чи користуванні господарства відсутні земельні ділянки та виробничі майданчики.
Також, за твердженням Відповідача, суди не надали оцінки повідомленню ТОВ "Східагроконтракт", відповідно до якого з моменту державної реєстрації 7 вересня 2021 року це товариство не мало жодних господарських взаємовідносин з ФГ "КОЛОС АГРОГРУП". На думку Відповідача, зазначений документ спростовує пояснення ФГ "КОЛОС АГРОГРУП" щодо нібито орендованих виробничих майданчиків.
Резюмуючи, Відповідач зазначає, що суди попередніх інстанцій не дослідили докази в їх сукупності та взаємному зв`язку. Вони не надали належної оцінки преюдиційним обставинам, встановленим у справі № 912/1769/24, що, на його думку, не відповідає вимогам частини четвертої статті 78 та статті 90 КАС України.
Крім того, Відповідач стверджує, що суди необґрунтовано відхилили докази, які мають істотне значення для встановлення нереальності господарських операцій, зокрема інформацію РСЦ ГСЦ МВС, лист Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області, інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та лист ТОВ "Східагроконтракт".
На його думку, суди фактично обґрунтували свої висновки первинними документами, достовірність яких спростовують судові рішення, що набрали законної сили, та офіційні документи органів державної влади.
Також Відповідач вважає, що суди застосували статтю 90 КАС України без урахування усталеної практики Верховного Суду щодо оцінки доказів у спорах про реальність господарських операцій.
Також вказує, що в порушення абзацу 3 пункту 198.6 статті 198 ПК України Позивач шляхом подання уточнюючих розрахунків сформував податковий кредит по взаємовідносинах з: ФГ "КОЛОС АГРОГРУП" на підставі податкових накладних складених у лютому 2021 року (зареєстровані у грудні 2023 року), який включено до податкової декларації за червень 2024 року; ТОВ "СЛУКВА" на підставі податкових накладних складених у січні та лютому 2024 року (зареєстрованих у січні, лютому 2024 року), який включено до декларації за березень 2025 року. При цьому наголошує, що суди попередніх інстанцій цей епізод по суті не дослідили та не мотивували своє рішення в цій частині, що становить додаткове порушення статті 90 та частини 4 статті 246 КАС України.
Відповідач, оскаржуючи додаткову постанову, стверджує, що розмір витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у сумі 15 000,00 грн є завищеним, враховуючи складність справи та співрозмірність виконаних адвокатом робіт та ціною та витраченим адвокатом часу на виконання робіт та обсяг наданих послуг.
У касаційних скаргах Відповідач просить:
Скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2026 року (повний текст складено 29 квітня 2026 року) у справі № 520/25305/25.
Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ТОВ "Торговий будинок "НОВААГРО" відмовити повністю.
Скасувати постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2026 року у справі № 520/25305/25 у частині задоволення заяви ТОВ "ТБ "НОВААГРО".
Ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви про стягнення витрат на правничу допомогу відмовити у повному обсязі.
У додаткових поясненнях, поданих до суду 2 вересня 2026 року, Відповідач вказав, що у справі № 912/1769/24 договір визнано недійсним саме через відсутність реального руху активів. Суд у тій справі досліджував наявність руху товарів, оплату, економічну доцільність і ресурси контрагентів, тому, на думку відповідача, такий висновок спростовує твердження Позивача про фактичне переміщення активів, "повний господарський ланцюг" і наявність права на податковий кредит, яке виникає лише за умови реального, а не формального придбання товарів (послуг).
Щодо періоду, до якого платник може включити суми ПДВ до податкового кредиту, Відповідач, посилаючись на пункт 50.1 статті 50 та абзац третій пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, зазначив, що в разі реєстрації податкової накладної з порушенням строку суми ПДВ включаються до податкового кредиту виключно за звітний період, у якому таку накладну зареєстровано, тож і уточнюючий розрахунок має бути поданий саме за цей період. На думку відповідача, Позивач помилково ототожнює 365-денний строк реалізації права на податковий кредит, перебіг якого переривається на час зупинення реєстрації податкових накладних та їх судового оскарження, з можливістю довільно обирати звітний період у межах цього строку, а тому включення сум ПДВ до іншого звітного періоду шляхом подання уточнюючого розрахунку є порушенням зазначених норм.
У додаткових поясненнях, поданих до суду 29 вересня 2026 року, Відповідач указав, що встановлення факту недійсності (зокрема нікчемності) договору, який опосередковує господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов`язань, якщо відсутність реального вчинення операції чи її зв`язку з господарською діяльністю платника встановлено на підставі інших даних, які не були предметом дослідження в судовому процесі. На думку Відповідача, правові наслідки недійсності за статтею 216 Цивільного кодексу України поширюються лише на ті операції, первинні документи щодо яких складено на підставі договору, визнаного недійсним, а не на всі операції з відповідним контрагентом. Відповідач також вважає, що у разі перекваліфікації епізоду податкового правопорушення, зокрема через ненадання платником документів на запит контролюючого органу або внесення змін до даних бухгалтерського обліку без відображення їх у податковій звітності, рішення про визнання договору недійсним втрачає преюдиційне значення. Обставини, яким суд у справі про недійсність договору оцінки не надавав, суд у справі про оскарження податкового повідомлення-рішення має оцінити самостійно.
Щодо правового значення судового рішення про визнання договору недійсним Аідповідач, посилаючись на частину четверту статті 78 КАС України та постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2026 року у справі № 456/252/22, вказав, що преюдицію утворюють лише обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, оскільки суд касаційної інстанції обставин справи не встановлює. Водночас на стадії перевірки між платником податків і контролюючим органом відсутній спір, який є необхідною умовою застосування преюдиції. Тому, на переконання Відповідача, контролюючий орган під час перевірки враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, а обставини, встановлені рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, мають для нього статус податкової інформації у розумінні підпункту 14.1.171 пункту 14.1 статті 14 ПК України та статті 16 Закону України "Про інформацію". Преюдиційного характеру такі обставини, на думку Відповідача, набувають лише з моменту оскарження платником податків рішення контролюючого органу, яке на них ґрунтується.
Означені доводи Відповідач підтвердив у судових засіданнях, де уточнив, що рішення господарського суду для нього має статус податкової інформації
4.2. Позиція Позивача (особи, що подала відзиви на касаційні скарги)
Позивач у відзиві на касаційну скаргу на рішення по суті позовних вимог заперечує проти її доводів і просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2026 року - без змін.
Позивач вважає, що доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди Відповідача з оцінкою доказів, наданою судами попередніх інстанцій, а тому виходять за межі касаційного перегляду, визначені частиною другою статті 341 КАС України. На його думку, суди першої та апеляційної інстанцій повно, всебічно та об`єктивно дослідили обставини справи, оцінили докази в їх сукупності та обґрунтовано визнали протиправним податкове повідомлення-рішення від 14 серпня 2025 року № 413/3500070223, а аргументи скаржника здебільшого повторюють його позицію, якій суди вже надали належну правову оцінку.
Щодо операцій з ФГ "КОЛОС АГРОГРУП" Позивач зазначає, що визнання договорів недійсними на підставі статей 216, 228, 236 ЦК України саме по собі не позбавляє платника податків права на податковий кредит, якщо не досліджено фактичний рух активів та реальний економічний зміст операцій. Позивач наголошує, що суди попередніх інстанцій встановили весь господарський ланцюг: придбання насіння соняшнику у ФГ "КОЛОС АГРОГРУП" та його оплату, відображення операцій у бухгалтерському обліку, передачу сировини на переробку на Васищевський олійноекстракційний завод ТОВ "АПК "Новаагро" за договором переробки від 27 жовтня 2020 року № 1-ДАВ, отримання готової продукції (олії соняшникової, шроту та лушпиння) та її подальший продаж COFCO RESOURCES S.A., ТОВ "Агротрансф-Ф" і ТОВ "Торговий дім Корма України".
Позивач також не погоджується з доводами Відповідача щодо преюдиційного значення рішення Господарського суду Кіровоградської області від 05 листопада 2024 року у справі № 912/1769/24. Він звертає увагу, що відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України преюдиційними є лише обставини, встановлені судом в іншій справі, а не правова оцінка цих обставин. Позивач зазначає, що Господарський суд вирішував питання цивільно-правової дійсності договорів на підставі іншого обсягу доказів, до якого не входили досліджені в цій справі первинні бухгалтерські документи щодо переробки сировини та реалізації готової продукції.
Щодо строку формування податкового кредиту Позивач пояснює, що податкові накладні за операціями з ФГ "КОЛОС АГРОГРУП" були подані на реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних 06 жовтня 2021 року, однак у їх реєстрації протиправно відмовили. На думку Позивача, строки, визначені пунктом 198.6 статті 198 ПК України, переривалися на період зупинення реєстрації податкових накладних і їх судового оскарження, а самі накладні зареєстровано на виконання судового рішення. Позивач також вважає, що правомірно виправив показники податкової звітності, подавши уточнюючий розрахунок відповідно до пункту 50.1 статті 50 ПК України в межах строку давності, встановленого статтею 102 цього Кодексу.
Щодо операцій з ТОВ "Слуква" Позивач зазначає, що їх підтверджено актами наданих послуг, платіжними документами та зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними. Рішення про відповідність ТОВ "Слуква" критеріям ризиковості прийнято вже після завершення операцій з позивачем та реєстрації податкових накладних, тому, на думку Позивача, ці рішення не мають зворотної дії і не впливають на податкові наслідки операцій, оформлених раніше.
Щодо доводів касаційної скарги на додаткову постанову про завищений розмір витрат на професійну правничу допомогу Позивач зазначає, що стягнута додатковою постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2026 року сума 15 000,00 грн відповідає критеріям розумності та співмірності, визначеним статтею 134 КАС України. На думку Позивача, справа є складною, оскільки адвокат аналізував значний обсяг первинних документів щодо операцій з ФГ "КОЛОС АГРОГРУП", руху товару, його переробки на ТОВ "АПК "Новаагро" та подальшої реалізації, а також висновки акта перевірки і податкового повідомлення-рішення. Крім того, в апеляційній інстанції адвокат підготував відзив на апеляційну скаргу та представляв інтереси позивача в судовому засіданні. Позивач також наголошує, що стягнута сума становить лише близько 0,4 % від суми податкового повідомлення-рішення (3 950 825,00 грн), визначена відповідно до умов договору про надання правової допомоги і підтверджена належними доказами. Позивач звертає увагу, що суд апеляційної інстанції задовольнив його заяву лише частково, тобто самостійно перевірив співмірність заявлених витрат і визначив розмір суми до стягнення, а тому довід відповідача про те, що суд не зобов`язаний присуджувати всі понесені стороною витрати, не спростовує законності додаткової постанови.
Отже, Позивач у відзивах на касаційні скарги заперечує проти їх доводів і просить залишити касаційні скарги без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2026 року, та додаткову постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2026 року - без змін.
Крім того, Позивач на підставі частини сьомої статті 139 КАС України повідомив, що подасть докази витрат на професійну правничу допомогу протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення за результатами касаційного перегляду, оскільки остаточний обсяг послуг адвоката ще не визначено.
5. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд, заслухавши представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального та матеріального права в межах, встановлених статтею 341 КАС України, виходить з такого правового регулювання.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного капіталу та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;
ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Окресливши коло операцій, з якими пов`язане формування податкового кредиту, законодавець у пункті 198.2 статті 198 ПК України визначив і момент його виникнення. Згідно з цією нормою датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
дата списання коштів з рахунку платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг на оплату товарів/послуг, а в разі постачання товарів/послуг, оплата яких здійснюється електронними грошима, - дата списання електронних грошей платника податків як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, на електронний гаманець постачальника;
дата отримання платником податку товарів/послуг.
Правила обчислення обсягу податкового кредиту законодавець закріпив у пункті 198.3 статті 198 ПК України, яким визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:
придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи;
ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні засоби почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Водночас, встановивши доволі широкий підхід до формування податкового кредиту, законодавець обумовив його належним документальним підтвердженням. Так, пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Водночас податкове законодавство у взаємозв`язку із законодавством про бухгалтерський облік і фінансову звітність визначає випадки, коли платник не може сформувати податкову вигоду. До них, зокрема, належать: непов`язаність операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця, тобто придбання товарів чи послуг без мети їх використання в такій діяльності; фіктивність операції або її фактичне нездійснення; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника юридично значимих первинних документів.
Верховний Суд у справах, де контролюючий орган вважає фіктивними господарські операції, відображені платником у бухгалтерському та податковому обліку, сформував сталу практику. Її суть полягає в тому, що платник податків набуває права на податковий кредит і витрати лише тоді, коли він реально придбав товари (роботи, послуги) для використання у своїй господарській діяльності і ця операція спричинила рух активів, зміну зобов`язань чи власного капіталу. При цьому господарська операція має відповідати економічному змісту укладеного договору, а платник має підтвердити її належно оформленими первинними документами.
Натомість про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити доводи контролюючого органу, які він підтвердив доказами. Такими є, зокрема, обставини, що вказують на:
неможливість реально здійснити операції з огляду на час, місцезнаходження майна чи обсяг матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або надання послуг;
нездійснення підприємницької діяльності особою, яку зазначено виробником товару;
відсутність умов для досягнення результатів господарської діяльності через брак управлінського чи технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;
облік для цілей оподаткування лише тих операцій, які безпосередньо створюють податкову вигоду, тоді як цей вид діяльності потребує здійснення й обліку інших операцій;
здійснення операцій з товаром, який не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному в документах платника;
відсутність документів обліку.
Отже, щоб підтвердити реальність господарських операцій, платник податків повинен мати первинні документи, які належно оформлені, містять усі обов`язкові реквізити та підписані уповноваженими особами. Однак самих лише документів недостатньо: у сукупності з іншими встановленими у справі обставинами, зокрема щодо спроможності контрагентів здійснити операції з урахуванням часу, місцезнаходження майна, обсягу матеріальних і трудових ресурсів, вони мають беззаперечно свідчити про реальне вчинення цих операцій. Саме це і є підставою для формування платником даних податкового обліку.
Верховним Судом вже сформована стала та послідовна правова позиція щодо застосування наведених норм права. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 7 липня 2022 року у справі № 160/3364/19, виснувала, зокрема, що платник податків не може бути обмежений у використанні первинного документа для цілей податкового обліку в тому разі, якщо безпосередньо він не вносив до такого документа неправдиві (недостовірні) відомості. Всі негативні наслідки, пов`язані з недостовірністю даних, зазначених у первинному документі, мають покладатися виключно на ту особу, яка їх внесла. Якщо іншою особою були внесені до документа відомості щодо учасника господарської операції, який має дефекти правового статусу, то добросовісний платник податків, який скористався відповідним документом для підтвердження даних свого податкового обліку, не може зазнавати жодних негативних наслідків у тому разі, якщо інші обставини, зазначені в первинному документі, зокрема рух відповідних активів, мали місце. При цьому має враховуватися реальна можливість платника податків пересвідчитися у тому, чи були достовірними відомості, що внесені до первинного документа його контрагентом.
Такий висновок Велика Палата зробила, застосувавши норму частини восьмої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", згідно з якою відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи. Цю норму Велика Палата тлумачила як таку, в якій відображено принцип індивідуальної відповідальності платника податків за внесення недостовірних відомостей до первинних документів.
Велика Палата Верховного Суду також звернула увагу на те, що визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Саме по собі лише наявність вироку щодо контрагента платника податків, факт порушення кримінального провадження відносно контрагента та отримання під час таких свідчень особи щодо не прийняття участі у створенні і діяльності підприємства; лише податкова інформація щодо контрагентів по ланцюгу постачання; лише незначні помилки в оформленні первинних документів (окремо) не є самостійними та достатніми підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність таких документів чи обставин можуть свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу.
Застосовуючи наведені підходи та правові норми під час перевірки на предмет відповідності вимогам(догорів, виписок законності та обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій щодо правомірності відображення Позивачем у податковому обліку операцій із ФГ "КОЛОС АГРОГРУП", Суд звертає увагу на таке.
Як установили суди попередніх інстанцій, між ФГ "КОЛОС АГРОГРУП" (постачальник) та ТОВ "ТОРГОВИЙ БУДИНОК "НОВААГРО" (покупець) укладено договори поставки від 21 лютого 2021 року №Д210221В, від 22 лютого 2021 року № Д 220221В та від 25 лютого 2021 року №Д250221В, предметом яких була поставка соняшника українського походження врожаю 2020 року.
Як указали суди першої та апеляційної інстанцій, на виконання договору від 21 лютого 2021 року № Д 210221В постачальником поставлено соняшник на загальну суму 10 733 659,58 грн, договору від 22 лютого 2021 року №Д220221В - на загальну суму 9 931 375,05 грн, а договору від 25 лютого 2021 року №Д250221В - на загальну суму 11 404 385,28 грн. Факт поставки товару оформлено відповідними видатковими накладними.
Розрахунки за поставлений товар, як указали суди попередніх інстанцій, здійснили у національній валюті шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями. Господарські операції з придбання соняшника також відображено в бухгалтерському обліку ТОВ "ТОРГОВИЙ БУДИНОК "НОВААГРО".
Відповідно до зазначених судами попередніх інстанцій обставин, придбаний у ФГ "КОЛОС АГРОГРУП" соняшник Позивач передав для переробки ТОВ "АПК "НОВААГРО" на Васищевському олійноекстракційному заводі відповідно до договору переробки від 27 жовтня 2020 року №1-ДАВ, що підтверджується реєстрами приймання сировини та товарно-транспортними накладними.
У результаті переробки отримано соняшникову олію, шрот та соняшникове лушпиння, які в подальшому були реалізовані третім особам, зокрема COFCO RESOURCES S.A., ТОВ "АГРОТРАНСФ-Ф" та ТОВ "ТОРГОВИЙ ДІМ КОРМА УКРАЇНИ".
Відповідач під час касаційного перегляду не заперечує щодо наявності доказів подальшої реалізації відповідного товару.
З урахуванням оцінки наданих доказів, зокрема значного обсягу документів (договорів, виписок, довіреностей, товарно-транспортних накладних, видаткових накладних) суди обох інстанцій констатували, що операції між Позивачем та його контрагентом ФГ "КОЛОС АГРОГРУП" були фактично здійсненими та відхилили, зокрема, посилання Відповідача на обставини установлені судовим рішенням, що набрало законної сили, у справі №912/1769/24.
Якщо узагальнити зміст доводів Відповідача, наведених під час касаційного перегляду справи, то вони зводяться до того, що таку оцінку обставин, наведених у рішенні суду у справі №912/1769/24, суди попередніх інстанцій здійснили з порушенням вимог процесуального законодавства. На його переконання, рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 5 листопада 2024 року у справі № 912/1769/24, яке набрало законної сили, встановлено, що поставки соняшнику за договорами від 21 лютого 2021 року № Д210221В, від 22 лютого 2021 року № Д220221В та від 25 лютого 2021 року № Д250221В фактично не відбулися. Суд установив, що товар не перевозили, а сторони діяли умисно й узгоджено з метою отримати незаконну податкову вигоду. З цих підстав договори визнано недійсними на підставі статті 228 ЦК України як такі, що вчинені з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. Відповідач вважає, що ці обставини в силу частини четвертої статті 78 КАС України не підлягали повторному доказуванню, тим більше що ТОВ "ТБ "Новаагро" брало участь у справі № 912/1769/24. Суди ж, на його думку, безпідставно розцінили їх як правову оцінку іншого суду. Відповідач зазначає, що недійсний правочин не створює для сторін прав та обов`язків, крім пов`язаних з його недійсністю (частина перша статті 216, стаття 236 ЦК України; постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 липня 2025 року у справі № 916/3515/24). Тому, на його думку, за такими договорами не настала дата отримання товару в розумінні пункту 198.2 статті 198 ПК України і не виникла договірна вартість як база для податкового кредиту відповідно до пункту 198.3 цієї статті. Податкові накладні, складені на їх виконання, позбавлені первинного юридичного факту. Відтак право на віднесення сум ПДВ до податкового кредиту за пунктом 198.1 статті 198 ПК України у Позивача не виникло. Водночас Відповідач наголошує, що не надає рішенню про недійсність договорів автоматичного значення для податкових правовідносин. Він розглядає його як доказ безтоварності операцій, встановлені яким обставини суди мали врахувати під час оцінки доказів у сукупності, а не відхилити.
Надаючи оцінку таким доводам у контексті необхідності формування правового висновку, суд звертає увагу, що суд апеляційної інстанції указав, що рішення Господарського суду Кіровоградської області від 5 листопада 2024 року у справі № 912/1769/24, а також рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі, не мають преюдиційного значення для цієї справи; обставини, на які посилається контролюючий орган, є оцінкою доказів, наданою господарським судом.
Відповідач обґрунтовує підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, відсутністю висновку Верховного Суду щодо питання про правомірність формування податкового кредиту з ПДВ відповідно до пунктів 198.1- 198.3 статті 198 ПК України на підставі податкових накладних, складених на виконання договорів, визнаних судом недійсними на підставі статті 228 ЦК України, з урахуванням ретроактивної дії недійсності правочину відповідно до статей 216, 236 ЦК України.
Перевіряючи наведені доводи, колегія суддів виходить із того, що загальний підхід до визначення правового значення обставин, установлених судовим рішенням в іншій справі, та меж їх урахування при вирішенні іншого спору вже сформований у практиці Верховного Суду.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17 зазначила, преюдиційне значення у справі надається саме обставинам, установленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційне значення мають лише рішення у справі, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють лише обставини, які належали до предмета доказування у відповідній справі, безпосередньо досліджувалися і встановлювалися у ній судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.
У пункті 7.10 постанови від 01 вересня 2020 року у справі № 907/29/19 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими право пов`язує виникнення юридичних наслідків. Натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв`язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов`язання належно відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо.
Цей підхід Велика Палата Верховного Суду підтвердила в постанові від 9 вересня 2026 року у справі № 569/5712/14-ц (провадження № 14-121свц25), де зазначила, що правова оцінка суду і встановлені ним обставини не є тотожними поняттями. Обставини справи - це життєві факти, які мають значення для вирішення спору, як-то вчинення чи невчинення певної дії певною особою; настання чи ненастання певних подій; час, місце вчинення дій чи настання подій тощо. Тоді як висновки (судження) суду щодо прав і обов`язків сторін, зроблені на підставі встановлених під час розгляду справи обставин, не є преюдиційними.
Наведені правові підходи Великої Палати Верховного Суду кореспондують положенням частин четвертої та сьомої статті 78 КАС України, які прямо визгачають, що встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом, але правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.
Застосовуючи частину четверту статті 78 КАС України, Верховний Суд неодноразово висловлював позицію про те, що звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені і вони такі обставини не заперечують (зокрема, але не виключно, постанови Верховного Суду України від 23 лютого 2015 року № 6-327цс15, Верховного Суду від 28 квітня 2018 року у справі № 825/705/17, від 06 березня 2019 року у справі № 813/4924/13-а, від 15 листопада 2019 року у справі №826/198/16, від 12 жовтня 2020 року у справі № 814/435/18, від 07 лютого 2022 року у справі № 520/14170/19, від 17 листопада 2021 року у справі № 806/3572/17).
При цьому, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц зазначила, що обставини встановлюються судом шляхом оцінки доказів, які були досліджені в судовому засіданні. За наслідками такої оцінки доказів, зокрема щодо їх належності, допустимості, достовірності, достатності суд робить висновок про доведеність чи недоведеність певних обставин.
Також у цій постанові підтримано попередній висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17 (провадження № 12-144гс18, пункт 32), про те, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення в мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.
Такого ж підходу дотримується послідовно і Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду. Так, у постанові від 25 лютого 2026 року у справі № 420/22114/24 Суд наголосив, що правова оцінка встановлених обставин у сукупності із здобутими доказами повинна надаватись судами самостійно при розгляді кожної справи, у кожному конкретному випадку, бо кожна наступна дія та обставина може складати іншу юридично-правову кваліфікацію та мати інший зміст правового регулювання.
Отже, загальні підхіди до вирішення поставленого Відповідачем питання вже сформовані у сталій та послідовній практиці Верховного Суду, а зміст обговорюваних положень закону не викликає різночитань.
Вирішуючи питання щодо податкових наслідків господарських операцій, адміністративний суд, дотримуючись вимог процесуального закону, має виходити із сукупності належних, допустимих і достовірних доказів, які підтверджують або спростовують обставини, що входять до предмета доказування в конкретному податковому спорі, оцінюючи кожний доказ окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності відповідно до статті 90 КАС України, а стаття 78 КАС України звільняє суд від обов`язку доказування саме щодо встановлених іншим судом преюдиційних фактів у межах та відповідно до ознак, що наведені вище, а не щодо правової оцінки таких обставин, зроблених іншим судом.
також Суд вважає за необхідне звернути увагу й на те, що предмет доказування в податковому спорі визначається положеннями податкового законодавства, зокрема, у цій справі - пунктами 198.1- 198.3 статті 198 ПК України, що регулюють умови виникнення права на податковий кредит. Якщо у справі про визнання правочину недійсним на підставі статті 228 ЦК України господарський суд досліджує насамперед відповідність правочину публічному порядку та спрямованість волі його сторін, то в податковому спорі вирішальне значення має питання правомірності формування платником податкового кредиту.
Отже, поставлене Відповідачем у цій справі правове питання не може бути вирішене за допомогою єдиного правового висновку, універсального для усіх спорів цієї категоріїі, а прямо залежить від обсягу і змісту встановлених судом обставин конкретної справи, оцінки й аналізу наданих сторонами доказів з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності та достатності у своїй сукупності.
Свій висновок суд апеляційної інстанції обґрунтував тим, що відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України преюдиційне значення мають лише обставини, які суд в іншій справі безпосередньо дослідив і встановив. Правова оцінка цих обставин іншим судом такого значення не має (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2018 року у справі № 917/1345/17). Суд також зазначив, що склад учасників справи № 912/1769/24 відрізняється від складу учасників цієї справи. Крім того, господарський суд не досліджував усіх первинних документів, які Позивач надав контролюючому органу під час перевірки та суду в цій справі. На підтвердження цього апеляційний суд послався на постанову Верховного Суду від 25 лютого 2026 року у справі № 912/1769/24, у якій зазначено, що рахунків-фактур, податкових накладних, видаткових накладних і сертифікатів якості судам у господарській справі не надавали. Отже, суд апеляційної інстанції вирішив спір на підставі повної та всебічної оцінки доказів щодо фактичного руху активів: приймання товару на заводі, його переробки та подальшої реалізації.
У цій справі відсутні підстави вважати, що така оцінка судами попередніх інстанцій здійснена з порушенням норм процесуального права.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що наведена Відповідачем підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, не отримала належного підтвердження.
Решта доводів Відповідача щодо недослідження судами попередніх інстанції обставин у справі теж не знайшла свого підтвердження, про що вказує зміст рішень судів попередніх інстанцій.
Відповідач фактично не погоджується з кваліфікацією судами попередніх інстанцій операцій між Позивачем та його контрагентом - ФГ "КОЛОС АГРОГРУП" як таких, що підтверджують право на формування податкового кредиту, а також із мотивами, якими суди першої та апеляційної інстанцій керувалися під час оцінки доказів і встановлення обставин справи.
Водночас касаційна скарга не містить належних доводів, обґрунтованих неправильним застосуванням норм матеріального права, які б спростовували встановлені під час розгляду справи обставини щодо суті правовідносин, які виникли на підставі договорів, укладених між Позивачем та його контрагентами.
В силу положень статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями дослідження й переоцінки доказів та перевірки обставин, які вже встановлені судами першої та апеляційної інстанцій.
У цьому контексті не можуть спростувати висновків судів попередніх інстанцій і доводи Відповідача про те, що Позивач протиправно включив до складу податкового кредиту відповідного звітного періоду податкові накладні за операціями з ФГ "КОЛОС АГРОГРУП" та ТОВ "Слуква". Ці доводи викладено в розділі V касаційної скарги "Щодо періоду включення до податкового кредиту податкових накладних по взаємовідносинам із ФГ "КОЛОС АГРОГРУП" та ТОВ "СЛУКВА" шляхом подання уточнюючого розрахунку". Проте Відповідач не пов`язав їх із жодною з підстав касаційного оскарження, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України. Він не зазначив ні постанов Верховного Суду, висновки яких суди не врахували, ні норм права, щодо застосування яких відсутній висновок Верховного Суду чи є потреба відступити від нього.
Саме по собі посилання Відповідача на статтю 90 та частину четверту статті 246 КАС України також не підтверджує наявності підстави касаційного оскарження. Пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України допускає оскарження судового рішення з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України недослідження судом зібраних у справі доказів є підставою для скасування судового рішення лише за умови наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу. Щодо епізоду формування податкового кредиту у відповідному звітному періоді Відповідач таких підстав не навів і не пов`язав свої доводи з жодною з них. Тому посилання на порушення статей 90, 246 КАС України в цій частині не може бути самостійною підставою для касаційного перегляду.
Водночас суд касаційної інстанції зауважує, що суди попередніх інстанцій не залишили цей епізод поза увагою. Вони встановили, що податкові накладні ФГ "КОЛОС АГРОГРУП" зареєстровано в ЄРПН 28 грудня 2023 року на виконання рішення суду у справі № 520/990/22. Податкові накладні ТОВ "Слуква" зареєстровано в січні - лютому 2024 року. Позивач включив їх до податкового кредиту червня 2024 року уточнюючим розрахунком від 30 червня 2025 року № [номер приховано]. Цим обставинам суди обох інстанцій надавали оцінку.
Суд касаційної інстанції не має права здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди попередніх інстанції при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 грудня 2019 року у справі №925/698/16).
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), згодом підтриманий Верховним Судом у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17 вересня 2020 року у справі № 908/1795/19).
У справі, що розглядається, колегія суддів дійшла висновку, що доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій. За таких обставин, з урахуванням наведеного у сукупності Суд не знайшов передбачених КАС України підстав для задоволення касаційної скарги Відповідача та скасування рішень судів попередніх інстанцій.
Не дають правових підстав для скасування додаткової постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2026 року і доводи Відповідача, наведені в другій його касаційній скарзі. Відповідач вважає, що стягнутий розмір витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції (15 000,00 грн) є завищеним і неспівмірним зі складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг і витраченим на них часом.
У контексті наведеного Суд звертає увагу на те, що Позивач просив стягнути на свою користь 40 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції. На підтвердження цих витрат він надав договір про надання правової допомоги від 4 травня 2020 року № 2/ТБ з додатком і додатковими угодами, акт приймання-передачі наданих послуг від 24 квітня 2026 року та платіжну інструкцію від 24 квітня 2026 року № 3488593. Відповідач заперечив проти заяви, посилаючись на явну завищеність заявленої суми.
Суд апеляційної інстанції дослідив подані докази та врахував заперечення Відповідача. Він частково задовольнив заяву і стягнув 15 000,00 грн, тобто зменшив заявлену суму на 25 000,00 грн. Свій висновок суд обґрунтував тим, що на цьому етапі адвокату не потрібно було вивчати додаткові джерела права, правова позиція Позивача не змінилася, а відзив на апеляційну скаргу узгоджувався з доводами позовної заяви та висновками суду першої інстанції. Суд також урахував, що той самий адвокат представляв Позивача в суді першої інстанції і був обізнаний з обставинами спору. Крім того, суд виходив з того, що вартість правничої допомоги в апеляційному суді не може перевищувати вартість первинної допомоги, яку він визначив у 30 000,00 грн, і визначив розмір відшкодування як половину цієї суми.
Ці висновки суду апеляційної інстанції Позивач не оспорював і касаційної скарги на додаткову постанову не подавав. Отже, доводів щодо неправомірності зменшення заявленої суми витрат касаційний перегляд не охоплює.
Натомість Відповідач вважає неспівмірним навіть стягнутий розмір витрат на професійну правничу допомогу (15 000,00 грн). Проте суд апеляційної інстанції застосував критерії співмірності, визначені частиною п`ятою статті 134 КАС України, саме за запереченнями Відповідача і з урахуванням наведених ним обставин. З цієї причини він стягнув лише частину заявленої суми.
Касаційна скарга в цій частині не містить доводів про те, які норми матеріального чи процесуального права суд апеляційної інстанції порушив або неправильно застосував, визначаючи розмір відшкодування. Вона ґрунтується на власній оцінці Відповідачем складності справи та обсягу наданих послуг, відмінній від оцінки суду апеляційної інстанції. При цьому Відповідач не навів конкретних і обґрунтованих доводів, які б спростовували висновки суду щодо співмірності стягнутої суми або свідчили про неналежну процесуальну поведінку Позивача чи зловживання ним процесуальними правами під час заявлення цих витрат. Фактично Відповідач просить суд касаційної інстанції ще раз зменшити суму, розмір якої суд апеляційної інстанції вже визначив у межах наданих йому повноважень. Така переоцінка виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених частиною другою статті 341 КАС України.
Отже, в межах фактичних обставин, установлених у цій справі, колегія суддів дійшла висновку, що доводи, викладені в касаційних скаргах Відповідача, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій. Наведені Відповідачем підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України, не отримали підтвердження. Інші доводи касаційних скарг зводяться до переоцінки доказів і обставин справи, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Відтак наведені у касаційних скаргах доводи не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій та не утворюють передбачених КАС України підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.
6. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНИХ СКАРГ
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У суду касаційної інстанції немає підстав вважати, що ухвалені у справі судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають вимогам частин першої - четвертої статті 242 КАС щодо законності і обґрунтованості судового рішення, принципу верховенства права та завданню адміністративного судочинства.
Згідно із частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуті в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, з урахуванням наведеного в сукупності, суд не знайшов передбачених КАС України підстав для задоволення касаційних скарг Відповідача. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2025 року, постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2026 року та додаткову постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2026 року необхідно залишити без змін.
Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,
ПОСТАНОВИВ
Касаційні скарги Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2025 року, постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2026 року та додаткову постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач: Н.Є. Блажівська
Судді: О.В. Білоус
І.Л. Желтобрюх