Справа № 350/294/26
Провадження № 22-ц/4808/1332/26
Головуючий у 1 інстанції Бейко А. М.
Суддя-доповідач Максюта
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 вересня 2026 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого (суддя-доповідач) Максюти І.О.,
суддів: Василишин Л.В., Баркова В.М.,
секретаря Шемрай Н.Б.,
з участю представника особи, яка подала апеляційну скаргу, відповідача ОСОБА_1 адвоката Бурака Б.В., позивачки ОСОБА_2 , прокурора Ноняк Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Бурака Богдана Васильовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області, ухвалене суддею Бейком А.М. 20 квітня 2026 року в м. Рожнятів Івано-Франківської області у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Служба у справах дітей Калуської міської ради, за участі прокурора Івано-Франківської обласної прокуратури про позбавлення батьківських прав,
в с т а н о в и в:
Короткий зміст позовних вимог:
У лютому 2026 року ОСОБА_2 звернулася з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Служба у справах дітей Калуської міської ради про позбавлення батьківських прав.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що вона перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, від якого народилася дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Спільне сімейне життя у неї з чоловіком не склалося, тому рішенням Рожнятівського районного суду від 30.08.2018 року шлюб між ними розірвано. Після розірвання шлюбу дочка залишилась проживати з матір`ю.
Відповідач не виконує своїх батьківських обов`язків щодо виховання їхньої спільної дочки, не піклується про її фізичний і духовний розвиток, не цікавиться її навчанням, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду і лікування, не спілкується з нею, не вітає на день народження та інші свята, аліменти на її утримання сплачує у мінімальному розмірі.
Також позивачка зазначила, що відповідач працює та проживає за кордоном в Республіці Польща. Вона з дочкою неодноразово відвідувала цю країну, проживала недалеко від місця перебування відповідача, проте він не виявив бажання зустрітися з дочкою, що негативно вплинуло на психологічний стан дитини. Це свідчить про його свідоме небажання зустрічатися з дитиною та брати хоча б мінімальну участь у її житті. Тому позивачка просить позбавити ОСОБА_1 батьківських прав щодо дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Короткий зміст оскаржуваного рішення суду:
Рішенням Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 20 квітня 2026 року задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Служба у справах дітей Калуської міської ради про позбавлення батьківських прав.
Суд позбавив ОСОБА_1 батьківських прав щодо малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Роз`яснив ОСОБА_1 право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав після зміни його поведінки та обставин, що були підставою для позбавлення його батьківських прав.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи апеляційної скарги:
ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу у якій з рішенням Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 20 квітня 2026 року не погодився. Зазначив, що суд неповно з`ясував обставини справи. У цій справі суд взяв до уваги виключно пояснення позивачки та її близьких родичів, проте не перевірив достовірність цих пояснень та не надав належної оцінки запереченням відповідача і поданим ним доказам. Зокрема, судом не досліджено обставини, які свідчили про існування перешкод з боку матері у спілкуванні відповідача з дочкою, причини відсутності особистих зустрічей; докази регулярної сплати аліментів, пояснення відповідача щодо його перебування за межами України, докази телефонного спілкування та інших спроб підтримувати зв`язок із дитиною.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України позбавлення батьківських прав допускається лише у разі ухилення батьків від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини. При цьому Верховний Суд неодноразово зазначав, що проживання окремо від дитини або відсутність постійного спілкування не є достатньою підставою для позбавлення батьківських прав.
У постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі №553/2563/15-ц зазначено, що ухилення від виконання батьківських обов`язків має місце лише за умови винної поведінки батька або матері, свідомого та умисного нехтування своїми обов`язками. Саме наявність вини є обов`язковою юридичною ознакою цієї підстави. Водночас, як вважає апелянт у даній справі суд не встановив, що відповідач свідомо відмовився від виконання своїх обов`язків або мав намір припинити будь-які відносини із дочкою. Навпаки, матеріалами справи підтверджується, що: відповідач працює водієм міжнародних перевезень та тривалий час перебуває у рейсах за межами України, позивачка не повідомляла його про перебування дитини у Польщі, відповідач заблокований позивачкою у соціальних мережах, телефонні дзвінки здебільшого залишалися без відповіді, відповідач здійснював спроби телефонного спілкування із дочкою, надсилав подарунки, грошові кошти та цікавився життям дитини.
Відсутність особистих зустрічей з дитиною зумовлена об`єктивними причинами та конфліктом між батьками, а не свідомим небажанням відповідача виконувати свої батьківські обов`язки.
Крім того, суд першої інстанції не перевірив доводи відповідача про те, що саме позивачка фактично унеможливлювала його спілкування із дочкою. Зокрема, не встановив чи повідомляла позивачка відповідача про місце перебування дитини, чи забезпечувала можливість телефонного спілкування, чи сприяла підтриманню взаємин між батьком та дочкою.
Позивачка стверджує, що відповідач сплачує аліменти лише у мінімальному розмірі. Апелянт вважає, що така обставина не може свідчити про ухилення від виконання ним батьківських обов`язків. Матеріалами справи підтверджено, що відповідач регулярно та добровільно виконував рішення суду про стягнення аліментів. Будь-яка наявна заборгованість повністю погашена ще до розгляду справи. Верховний Суд у постанові від 17 березня 2026 року у справі №646/2882/24 зазначив, що наявність заборгованості зі сплати аліментів не є безумовною підставою для позбавлення батьківських прав.
Апелянт вважає, що суд першої інстанції фактично ототожнив відсутність постійного особистого спілкування між батьком та дочкою з ухиленням від виконання батьківських обов`язків, не встановивши при цьому найважливішої юридичної ознаки - свідомої, винної та умисної поведінки відповідача.
При цьому суд залишив поза увагою обставини, що відповідач регулярно сплачував аліменти, підтримував зв`язок із дочкою в межах наявних можливостей, не відмовлявся від виконання своїх батьківських обов`язків, не становить жодної загрози для дитини та не вчиняв дій, які могли б свідчити про необхідність застосування такого виняткового заходу, як позбавлення батьківських прав.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив скасувати рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 20 квітня 2026 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав щодо їх дочки ОСОБА_3 .
Позиція інших учасників справи:
ОСОБА_2 подала відзив на цю апеляційну скаргу у якому зазначила, що вважає рішення суду першої інстанції законним, обґрунтованим та таким, що ухвалене із правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують встановлених судом обставин справи та не дають підстав для його скасування.
Вважає, що суд першої інстанції правильно виходив із того, що ухилення від виконання батьківських обов`язків є свідомою формою поведінки батька чи матері, коли особа має реальну можливість брати участь у вихованні дитини, проте без поважних причин цього не робить.
Посилання апелянта на те, що йому нібито перешкоджали у спілкуванні з дочкою вважає безпідставними та такими, що не підтверджені належними і допустимими доказами.
По-перше, відповідач протягом тривалого часу жодного разу не проявив реальної ініціативи щодо особистого спілкування з дочкою. Він не звертався до позивачки із проханням організувати зустрічі, не вчиняв будь-яких юридично значимих дій для визначення порядку участі у вихованні дитини, не звертався до органу опіки та піклування чи до суду із вимогами про усунення перешкод у спілкуванні.
По-друге, твердження апелянта про створення позивачкою перешкод у його спілкуванні з дочкою не відповідають дійсності. Навпаки, коли позивачка разом із дочкою перебувала на території Польщі неподалік місця проживання відповідача, вона повідомляла про це відповідача та пропонувала зустрітися з дитиною. Проте він жодного бажання побачити дочку не виявив.
По-третє, дочка фактично не знає свого біологічного батька. Вона не пам`ятає його зовнішності, не має з ним жодного емоційного зв`язку та не сприймає його як близьку людину. Дитина зростає у повноцінній сім`ї, де про неї щоденно піклується чоловік позивачки ОСОБА_4 . Саме він бере участь у її вихованні, забезпечує її матеріальні та побутові потреби, знає її характер, інтереси, уподобання, підтримує її у навчанні та розвитку. Дитина називає його своїм батьком. Відповідач не знає елементарних відомостей про власну дитину. Йому невідомо у якому навчальному закладі вона навчається, у якому класі, які гуртки відвідує, чим цікавиться, який стан її здоров`я, які вона має захоплення та уподобання. Ці обставини вказують на повну відсутність його участі у вихованні дочки.
Дитина проживає у сім`ї, де всі її члени носять прізвище ОСОБА_5 , тоді як вона має прізвище ОСОБА_6 . Це неодноразово викликало у неї психологічний дискомфорт. Особливо болісно дитина переживає ситуації під час перетину державного кордону, коли працівники прикордонної служби звертають увагу на різні прізвища матері та дитини та просять підтвердити родинні зв`язки відповідними документами. Дитина чує ці розмови, ставить запитання, чому вона має інше прізвище, ніж усі інші члени сім`ї, та чому саме щодо неї постійно виникає необхідність підтверджувати спорідненість із матір`ю. Такі ситуації негативно впливають на її емоційний стан та викликають у неї тривожність і страх. Після ухвалення рішення суду першої інстанції, тобто з лютого 2026 року і до теперішнього часу відповідач не вжив жодних заходів для налагодження спілкування з дочкою. Він не намагався її відвідати, не звертався щодо організації побачень, не проявляв ініціативи щодо відновлення сімейних відносин. Його доводи про бажання брати участь у вихованні дитини повністю спростовуються його власною поведінкою.
Всі твердження, наведені відповідачем в апеляційній скарзі, фактично ґрунтуються виключно на його словах. Натомість до матеріалів справи ним не подано жодного належного доказу, який би підтверджував регулярне спілкування з дитиною; спроби організувати зустрічі; привітання дочки зі святами; надсилання подарунків; участь у лікуванні, навчанні чи розвитку дитини. Єдиною обставиною, на яку посилається відповідач, є сплата аліментів. Проте виконання обов`язку щодо матеріального утримання дитини саме по собі не свідчить про належне виконання інших батьківських обов`язків. Батьківство не обмежується лише сплатою аліментів, а передбачає постійну участь у вихованні, спілкуванні, моральній підтримці, турботі про фізичний, духовний та емоційний розвиток дитини.
Відповідач протягом багатьох років не цікавився життям доньки, не знає, як вона виглядає, оскільки фактично не бачив її близько п`яти років, не вітає її навіть з днем народження, що має особливе значення для дитини. Таким чином він фактично самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків. Мати відповідача - бабуся дитини також не підтримує жодних стосунків із онукою, не цікавиться її життям та протягом тривалого часу не бере участі у її вихованні.
Позивачка вважає, що суд першої інстанції всебічно дослідив усі докази у справі, надав їм належну правову оцінку, правильно встановив фактичні обставини та дійшов законного висновку про наявність передбачених статтею 164 Сімейного кодексу України підстав для позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав.
З огляду на викладене, просить залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , а рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 20 квітня 2026 року - без змін.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Служба у справах дітей Калуської міської ради правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася, що відповідно до ч.3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.
Позиція Івано-Франківського апеляційного суду:
Представник особи, яка подала апеляційну скаргу, відповідача ОСОБА_1 адвокат Бурак Б.В. у судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав, просив задовольнити її з підстав, викладених у ній.
Позивачка ОСОБА_2 у судовому засіданні апеляційну скаргу не визнала, просила відмовити у її задоволенні, а рішення суду залишити без змін.
Прокурор Ноняк Т.В. вважає апеляційну скаргу обґрунтованою, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом. Суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька й матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. У цій справі відсутні підстави для висновків про те, що відповідач остаточно ухилився від виконання батьківських обов`язків. Вважає, що позбавлення відповідача батьківських прав у цій справі не є необхідним і доцільним. У зв`язку з цим просить задовольнити апеляційну скаргу відповідача та скасувати рішення суду першої інстанції.
Третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору Служба у справах дітей Калуської міської ради у судове засідання не з`явилася. Суд виконав свій обов`язок щодо повідомлення учасників справи про день, місце та час розгляду справи.
Приймаючи до уваги, що неявка осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи в апеляційному порядку, апеляційним судом виконаний обов`язок щодо повідомлення осіб, які беруть участь у справі, про день, місце та час судового засідання, тому колегія суддів розглянула справу у відсутності особи, яка не з`явилася у судове засідання.
Згідно з статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ст. ст. 263, 264 ЦПК України рішення суду повинно бути законним i обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають iз встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.
Вислухавши доповідь судді, пояснення представника особи, яка подала апеляційну скаргу, відповідача ОСОБА_1 адвоката Бурака Б.В., позивачки ОСОБА_2 , позицію прокурора Івано-Франківської обласної прокуратури Ноняк Т.В., дослідивши матеріали справи та перевіривши, відповідно до ст. 367 ЦПК України, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є обґрунтованою, виходячи з таких підстав.
Встановлені обставини справи:
Позивачка та відповідач є батьками малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 виданого повторно 28.01.2026 року (а.с.11).
Рішенням Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 30.08.2018 року у справі №350/1279/18 шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 розірвано. Дочку ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 залишено проживати з матір`ю ОСОБА_7 (а.с.7).
Згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 20.11.2019 року, виданого Калуським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області ОСОБА_7 зареєструвала шлюб з ОСОБА_4 , після реєстрації шлюбу прізвище дружини ОСОБА_6 змінено на ОСОБА_5 (а.с.19).
З акту обстеження матеріально-побутових умов сім`ї ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , складеного 27.01.2026 року комісією в складі соціального педагога Фронкевич О.Р., практичного психолога ОСОБА_9 та класного керівника ОСОБА_10 . Калуського ліцею №3 встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , учениця 4-Б класу Калуського ліцею №3 проживає разом з матір`ю, вітчимом, який перебуває за кордоном та молодшою сестрою. Батько ОСОБА_11 зі слів матері дитини та зі слів сусідів участі у вихованні дочки не брав. Умови проживання сім`ї відповідають санітарним нормам (а.с.20).
Із характеристики, наданої на ученицю 4-Б класу Калуського ліцею №3 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вбачається, що ОСОБА_8 навчається в ліцеї з 01 вересня 2022 року. Мати приділяє належну увагу навчанню та вихованню дочки, бере активну участь у житті класу, підтримує тісний контакт з класним керівником. Проте батько не приділяє уваги вихованню та навчанню дитини, успіхами ОСОБА_8 не цікавиться (а.с.21).
Відповідно до довідки виданої лікарем-педіатром ОСОБА_12 . ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , знаходиться на обліку у лікаря-педіатра ОСОБА_12 з 2019 року. Протягом цього часу рекомендації лікаря по лікуванню дитини виконувала мати. Батько не приймав участі у виконанні рекомендацій лікаря (а.с.22).
Заочним рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 23.01.2023 у справі №345/3392/22 змінено спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 14.09.2018 в цивільній справі №350/1280/18 та призначено стягнення з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_2 на утримання дочки ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частини всіх видів його заробітку (доходів) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (а.с.14-18).
Сума заборгованості по сплаті ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів станом на 01.01.2026 року становила 1011,51 грн., що підтверджується розрахунком зі сплати аліментів згідно виконавчого листа №345/3392/22 від 06.03.2023р., виданого Калуським міськрайонним судом Івано-Франківської області (а.с.23).
Станом на 01.03.2026 року заборгованість по сплаті ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів відсутня, що підтверджується розрахунком зі сплати аліментів згідно виконавчого листа №345/3392/22 від 06.03.2023р., виданого Калуським міськрайонним судом Івано-Франківської області (а.с.36).
У висновку органу опіки та піклування служби у справах дітей Калуської міської ради щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 щодо дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , комісія з питань захисту прав дитини встановила, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі у якому народилася дочка ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка після розірвання шлюбу між батьками проживає разом з матір`ю, вітчимом, який перебуває за кордоном та молодшою сестрою. Умови проживання дитини відповідають санітарним нормам. Зі слів сусідів батько участі у вихованні дитини не бере. Малолітня ОСОБА_8 навчається у 4-Б класі Калуського ліцею №3, мати приділяє належну увагу навчанню та вихованню дочки, батько успіхами дочки в школі не цікавиться.
Із пояснень, наданих комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Калуської міської ради 04.02.2026 року матір`ю дитини ОСОБА_2 з`ясовано, що колишній чоловік життям дочки не цікавиться, не бере участі у її вихованні, не спілкується з нею, не телефонує, проживає за кордоном. Навіть коли приїжджав з Польщі, до дочки не приходив. За останніх 5 років жодного разу не привітав дочку з днем народженням чи іншими святами.
На комісії 04.02.2026 року малолітня ОСОБА_3 розповіла, що батько проживає в Польщі, не телефонує їй, не відвідує її коли приїжджає в Україну, не спілкується з нею вже багато років.
Батько дитини ОСОБА_1 на засідання комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Калуської міської ради не з`явився (а.с.5-6).
Свідок ОСОБА_13 у суді першої інстанції зазначила, що після розірвання шлюбу між сторонами, відповідач до 2022 року декілька разів відвідував дочку ОСОБА_8 , проте уже протягом п`яти років життям дитини не цікавиться. Позивачка ОСОБА_2 дуже часто виїжджає за кордон в Республіку Польща до свого теперішнього чоловіка, проживає неподалік місця проживання відповідача ОСОБА_1 , проте останній не проявляє жодної ініціативи для того щоб зустрітися з дочкою. Їй також відомо, що малолітня ОСОБА_8 називає батьком свого вітчима, з яким у них склалися доброзичливі стосунки.
Свідок ОСОБА_14 у суді першої інстанції зазначив, що позивачка ОСОБА_2 є його дочкою, а відповідач ОСОБА_1 є його колишнім зятем. Вказав, що відповідача останній раз бачив ще до війни, коли той приїжджав на день народження до своєї дочки ОСОБА_8 . Зі своїми сватами проживає в одному селі, проте останні ніколи не цікавилися життям онучки. Відповідач проживає за кордоном в Республіці Польща, куди дуже часто їздить його дочка з онукою ОСОБА_8 , де мешкають неподалік місця проживання відповідача. Проте останній жодного разу не виявив бажання зустрітися зі своєю дитиною.
Свідок ОСОБА_15 у суді першої інстанції зазначила, що є матір`ю відповідача ОСОБА_1 . Позивачка ОСОБА_2 доводиться їй колишньою невісткою. Вказала, що зі своєю онучкою ОСОБА_8 та її матір`ю спілкувалася до 2022 року. ЇЇ сину відомо про те, що Службою у справах дітей Калуської міської ради розглядається питання щодо доцільності чи недоцільності позбавлення його батьківських прав щодо малолітньої дочки ОСОБА_8 . Після розірвання шлюбу з відповідачкою, її син ОСОБА_1 дуже часто навідував свою дочку ОСОБА_8 , купував їй іграшки, одяг, продукти харчування. Після того, як ОСОБА_1 у 2022 році виїхав за кордон, він намагався підтримувати зв`язок з дочкою, телефонував їй, проте остання не хотіла з ним спілкуватися, а її мати заблокувала його у всіх соціальних мережах. Зазначила, що її сину відомо, що позивачка часто їздить з дочкою ОСОБА_8 за кордон, у Республіку Польща, проте він не зустрічався там з дитиною жодного разу, оскільки працює водієм далекобійником і більшість часу перебуває в інших країнах.
Застосовані норми права:
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною згідно постанови Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.
Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені факти, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.
У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).
Відповідно до частин другої, третьої статті 171 СК України дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.
Озвучена думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, оскільки її думка не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу малолітнього віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї (постанова ВС у справі № 705/3040/18).
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги:
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 тривалий час ухиляється від виконання батьківських обов`язків щодо малолітньої дочки: не цікавиться її життям, не бере участі у вихованні, навчанні та розвитку, не спілкується з дитиною та не проявляє батьківської турботи, хоча йому відоме її місце проживання. Суд першої інстанції вважав, що відповідач мав реальну можливість брати участь у житті дитини, проте без поважних причин цього не робив, а об`єктивних перешкод для виконання ним батьківських обов`язків не встановлено. Тому суд дійшов висновку про свідоме ухилення ОСОБА_1 від виконання батьківських обов`язків, що відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України є підставою для позбавлення батьківських прав. З огляду на тривалість такого невиконання та найкращі інтереси дитини суд застосував цей винятковий захід.
З висновком суду першої інстанції про позбавлення батьківських прав відповідача апеляційний суд не погоджується з огляду на таке.
Судом першої інстанції належним чином не встановлено причин відсутності особистого спілкування відповідача з дочкою та не перевірено доводи відповідача про те, що він, перебуваючи за межами України, намагався підтримувати зв`язок із дитиною за допомогою телефонного спілкування, надсилав їй кошти, подарунки та необхідні речі.
При цьому відповідач не заперечував самого факту проживання окремо від дитини проте пояснював його об`єктивними обставинами, пов`язаними з роботою за межами України та характером його трудової діяльності, оскільки працює водієм міжнародних перевезень та значну частину часу перебуває у відрядженнях.
Апеляційний суд бере до уваги, що проживання батька окремо від дитини об`єктивно обмежує можливість його щоденної участі у її житті, проте не свідчить про його свідоме самоусунення від виконання батьківських обов`язків.
Відсутність регулярних особистих зустрічей між батьком та дитиною не може автоматично ототожнюватися з ухиленням від виконання батьківських обов`язків без з`ясування причин такої відсутності та поведінки обох батьків щодо підтримання їхніх відносин.
Апелянт посилався на те, що позивачка створювала перешкоди у його спілкуванні з дочкою, зокрема блокувала його у соціальних мережах, телефонні дзвінки залишалися без відповіді, а можливості для особистого спілкування фактично не забезпечувалися.
Апеляційний суд звертає увагу, що зазначені доводи не були належним чином перевірені судом першої інстанції. Суд обмежився констатацією того, що відповідачу відоме місце проживання дитини та що йому нібито ніхто не перешкоджав у спілкуванні з нею, проте не встановив фактичний порядок спілкування сторін, характер їхніх взаємовідносин після розірвання шлюбу, чи звертався відповідач до матері з проханням організувати зустрічі з дочкою, якою була реакція матері на такі звернення, чи існували технічні або фактичні перешкоди для телефонного спілкування та якою була поведінка кожного з батьків щодо підтримання контакту між батьком і дитиною.
Встановлені судом фактичні обставини справи не містять відомостей про те, що відповідач притягувався до відповідальності за неналежне виконання батьківських обов`язків.
Разом з тим, із пояснень свідка ОСОБА_15 , яка є матір`ю відповідача, встановлено, що після виїзду за кордон у 2022 році ОСОБА_1 намагався підтримувати зв`язок із дочкою, телефонував їй, проте дитина не хотіла з ним спілкуватися, а мати дитини заблокувала його у соціальних мережах. При цьому свідок пояснила, що відповідач працює водієм-далекобійником та більшість часу перебуває в інших країнах. Такі показання свідка суд першої інстанції навів у своєму рішенні, проте належної оцінки в контексті встановлення вини відповідача та причин відсутності спілкування між батьком і дочкою їм не надав.
Водночас пояснення свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , які є відповідно кумою позивачки та її батьком, переважно підтверджують відсутність особистих зустрічей відповідача з дитиною, проте не підтверджують того, що така відсутність була наслідком саме свідомого та умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, а не наслідком об`єктивних обставин, характеру роботи відповідача чи конфлікту між батьками.
Таким чином, колегія суддів виходить із того, що тривала відсутність особистого спілкування між батьком і дитиною не свідчить про його винне ухилення від виконання батьківських обов`язків та не може ототожнюватися з таким ухиленням без встановлення відповідних причин і обставин.
Факт проживання відповідача за межами України також не може розцінюватися як достатній доказ його ухилення від виконання батьківських обов`язків, оскільки така обставина об`єктивно може обмежувати можливість його особистої участі у житті дитини, але не свідчить безумовно про відсутність батьківського інтересу чи свідоме припинення ним спілкування з дочкою.
Щодо доводів позивачки про те, що відповідач не цікавиться навчанням дитини, її здоров`ям, розвитком та повсякденним життям, апеляційний суд зазначає, що надані суду докази справді свідчать про те, що основний обсяг повсякденного піклування про дитину здійснює її мати. Проте, встановлення факту того, що мати приділяє дитині більше уваги та фактично здійснює більший обсяг повсякденних обов`язків, не свідчить про свідоме ухилення батька від виконання своїх обов`язків. Суд має надати оцінку поведінки кожного з батьків з огляду на реальні можливості виконання батьківських обов`язків та причини відповідної поведінки.
Щодо виконання відповідачем обов`язку з утримання дитини, матеріалами справи підтверджено, що на користь ОСОБА_2 з ОСОБА_1 стягуються аліменти на утримання дочки ОСОБА_8 . Станом на 01 січня 2026 року заборгованість зі сплати аліментів становила 1011,51 грн, проте відповідно до розрахунку станом на 01 березня 2026 року така заборгованість повністю погашена.
Отже, на момент розгляду справи відповідач не мав заборгованості зі сплати аліментів. Наведене спростовує твердження про повне самоусунення відповідача від матеріального забезпечення дитини.
При цьому колегія суддів погоджується з тим, що сплата аліментів не свідчить про належне виконання всіх батьківських обов`язків, оскільки батьківські обов`язки охоплюють не лише матеріальне утримання, а й виховання, спілкування, турботу про фізичний та духовний розвиток дитини. Проте у цій справі факт належного виконання відповідачем обов`язку щодо сплати аліментів має значення для оцінки його загального ставлення до виконання батьківських обов`язків та встановлення наявності чи відсутності свідомого самоусунення від них.
Тому посилання суду першої інстанції на несплату аліментів як на один із проявів неналежного виконання відповідачем батьківських обов`язків не може бути підставою для висновку про винне ухилення відповідача від своїх обов`язків, оскільки на час ухвалення рішення заборгованість була відсутня.
Щодо висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав апеляційний суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 6 статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим або суперечить інтересам дитини. Висновок органу опіки та піклування є важливим доказом у справах цієї категорії, проте не має для суду наперед встановленої сили та підлягає оцінці в сукупності з іншими доказами.
Висновок органу опіки та піклування ґрунтується, зокрема, на поясненнях матері дитини, даних навчального закладу та поясненнях самої малолітньої дочки ОСОБА_8 . Водночас відповідач у засіданні комісії участі не брав, хоча повідомлений про його проведення, а його доводи щодо причин відсутності спілкування з дочкою не були предметом безпосереднього дослідження комісією в обсязі, необхідному для повного встановлення причин такої ситуації. Отже, сам факт наявності висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав не звільняв суд від обов`язку самостійно встановити всі юридично значимі обставини, зокрема наявність вини відповідача, свідомість його поведінки, причини відсутності спілкування з дитиною та можливість відновлення належних відносин дитини і батька. Пояснення малолітньої дитини не можуть бути достатньою підставою для висновку про свідоме та винне ухилення батька від виконання батьківських обов`язків. З огляду на вік дитини, її сприйняття сімейних обставин та можливий вплив на формування її ставлення до батька, такі пояснення підлягають оцінці судом у сукупності з іншими доказами та з урахуванням причин відсутності спілкування між батьком і дочкою.
Апеляційний суд також бере до уваги доводи позивачки про те, що дитина фактично сприймає чоловіка матері як батька, а також про відсутність емоційного зв`язку між відповідачем та дочкою. Проте відсутність сформованого емоційного зв`язку між батьком і дитиною не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Навпаки, за відсутності інших обставин, які свідчили б про небезпеку для дитини або свідоме та винне ухилення батька від своїх обов`язків, така обставина потребує з`ясування причин її виникнення та можливості відновлення відносин між батьком і дочкою.
Не може бути самостійною підставою для позбавлення батьківських прав і проживання дитини у сім`ї матері з вітчимом, позитивні стосунки дитини з вітчимом або те, що дитина називає його батьком. Зазначені обставини характеризують фактичне сімейне оточення дитини, проте не припиняють правового зв`язку між дитиною та її біологічним батьком і не доводять наявності передбачених законом підстав для позбавлення останнього батьківських прав.
Доводи позивачки щодо психологічного дискомфорту дитини через різні прізвища також не можуть бути підставою для позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки з матеріалів справи не вбачається належних доказів того, що такий психологічний стан дитини є наслідком поведінки відповідача.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що в справах про позбавлення батьківських прав суд повинен виходити насамперед із найкращих інтересів дитини та забезпечувати справедливий баланс між правами дитини і правами її батьків.
Матеріали справи не містять доказів про жорстоке поводження відповідача з дитиною, зловживання ним алкоголем чи наркотичними засобами, експлуатацію дитини, вчинення щодо неї кримінального правопорушення або інші обставини, які могли б свідчити про небезпеку перебування дитини у правовому зв`язку з батьком.
Відповідач не заперечує свого батьківства, не відмовляється від дитини та не заявляв про небажання виконувати батьківські обов`язки. Навпаки, як у відзиві на позов, так і в апеляційній скарзі він зазначав про бажання підтримувати зв`язок із дочкою, посилався на здійснення телефонних дзвінків, надання матеріальної допомоги, подарунків та інших необхідних речей.
Посилання позивачки на те, що відповідач не звертався до органу опіки та піклування або до суду для визначення порядку його участі у вихованні дитини, також не може свідчити про свідоме ухилення від виконання батьківських обов`язків. Звернення до органу опіки чи суду є одним із можливих способів захисту права на спілкування з дитиною, проте закон не ставить виконання батьківських обов`язків у залежність від обов`язкового попереднього звернення батька з такими вимогами. Відсутність такого звернення могла бути врахована судом при оцінці поведінки відповідача, але не є самостійним доказом його вини.
З наведеного слідує, що відповідач ОСОБА_1 не втратив інтересу до участі у вихованні дочки, має намір на відновлення відносин з нею, тому суд приходить висновку про помилковість застосування до відповідача такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав щодо дочки, доцільність вжиття якого ані позивач, ані суд першої інстанції в оскаржуваному судовому рішення не аргументували.
Фактична відсутність тривалого особистого спілкування між відповідачем та дочкою, проживання відповідача за кордоном, відсутність його участі у повсякденному навчанні та вихованні дитини, а також відсутність особистих зустрічей за наведених у справі обставин не є достатніми для застосування такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.
Суд першої інстанції ототожнив відсутність постійного особистого спілкування відповідача з дочкою із його свідомим ухиленням від виконання батьківських обов`язків, не надавши належної оцінки причинам такої відсутності та доводам відповідача щодо його спроб підтримувати зв`язок із дитиною.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що позбавлення батьківських прав відповідача щодо малолітньої дочки не відповідає інтересам дитини.
Крім того, практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості відповідача та його поведінці.
З урахуванням якнайкращих інтересів дитини, з огляду на відсутність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 слід відмовити.
Водночас, апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідач як батько зобов`язаний брати активну участь у житті дитини, цікавитися її навчанням, станом здоров`я, розвитком та потребами, підтримувати регулярний контакт із дочкою, виявляти ініціативу щодо особистого спілкування та вживати всіх доступних заходів для збереження і розвитку відносин дитини і батька. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Всупереч ст. 89 ЦПК України суд першої інстанції не звернув уваги, що зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.
Встановлені судом обставини вказують на наявність підстав для того, аби попередити відповідача про необхідність змінити ставлення до виконання ним своїх обов`язків щодо виховання дочки ОСОБА_3 , оскільки його пасивна поведінка щодо участі у вихованні дитини, хоча і є недостатньою підставою для застосування такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав, однак все ж свідчить про неналежний підхід до виконання батьківського обов`язку по вихованню дитини, що суперечить якнайкращим інтересам дитини.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що залишення поза увагою попередження суду про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків в подальшому може бути визнано достатньою підставою для позбавлення батьківських прав (постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23, від 06 березня 2024 року в справі № 317/2256/22 від 22 січня 2025 року в справі № 333/8983/23).
Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Враховуючи те, що судом неправильно застосовано норми матеріального права, ухвалене ним рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст. 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу адвоката Бурака Богдана Васильовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 ,задовольнити.
Рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 20 квітня 2026 скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Служба у справах дітей Калуської міської ради про позбавлення батьківських прав.
Попередити ОСОБА_1 про необхідність належного виконання батьківських обов`язків та зміни ставлення до виховання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Покласти на орган опіки та піклування - Службу у справах дітей Калуської міської ради обов`язок контролю стосовно виконання ОСОБА_1 своїх батьківських обов`язків стосовно дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач І.О. Максюта
Судді: Л.В. Василишин
В.М. Барков
Повний текст постанови складено 01 жовтня 2026 року.