Справа № 344/13677/25
Провадження № 22-ц/4808/1864/26
Головуючий у 1 інстанції Битківський Л. М.
Суддя-доповідач Бойчук
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 вересня 2026 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
судді-доповідача Бойчука І.В.,
суддів: Пнівчук О.В., Томин О.О.,
секретаря Кузнєцова В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» на заочне рішення Богородчанського районного суду від 14 липня 2026 року під головуванням судді Битківського Л.М. у селищі Богородчани у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами,
в с т а н о в и в:
ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» звернулося в суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в розмірі 115 272,72 грн за кредитним договором №4210649, укладеним 11 грудня 2023 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 .
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 11.12.2023 між ТОВ «Лінеура Україна» та відповідачкою було укладено договір №4210649 про надання споживчого кредиту. Відповідно до умов цього договору відповідачці надано кредитні кошти у розмірі 10 400 грн строком на 364 дні шляхом переказу на її платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2,00 % від суми кредиту за кожен день користування.
Також 13.12.2023 між відповідачкою та первісним кредитором було укладено додаткову угоду до кредитного договору згідно якого сума кредиту була збільшена до 17 400 грн.
Кредитний договір та додаткова угода були укладені в електронному вигляді за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи первісного кредитора. Кредитний договір підписаний відповідачкою електронним підписом з одноразовим ідентифікатором, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію». Підписання кредитного договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором є прямою і безумовною згодою відповідачки з умовами кредитного договору, правилами надання грошових коштів у позику в тому числі і на умовах фінансового кредиту, з яким вона ознайомилася перед підписанням кредитного договору та отриманням кредиту. Зразок кредитного договору, правила надання грошових коштів у позику в тому числі і на умовах фінансового кредиту (далі правила), викладені для загального доступну в Інтернеті на сайті https://credit7.ua/pro-nas/.
Між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» 26.08.2024 укладено договір факторингу № 26/08/24 від 26.08.2024 відповідно до умов якого право вимоги за договором № 4210649 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 11.12.2023 перейшло до ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс».
Відповідачка не повернула вчасно суму кредиту та нараховані відсотки для погашення заборгованості за кредитом та відсотками згідно до умов кредитного договору, що відображено в розрахунку заборгованості, який надано первинним кредитором. У зв`язку з порушеннями зобов`язань заборгованість за кредитним договором станом на 26.08.2024 становить 115 272,72 грн, яка складається з: 17 399,97 грн - заборгованість за кредитом; 97 872,75 грн - заборгованість за нарахованими процентами.
Позивач просив стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором № 4210649 від 11.12.2023 станом на 26.08.2024 у розмірі 115 272,72 грн та судові витрати на оплату судового збору у розмірі 2 422,40 грн і 10 000 грн витрат на правову допомогу.
Заочним рішенням Богородчанського районного суду від 14 липня 2026 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанас» заборгованість за кредитним договором №4210649 від 11.12.2023 у розмірі 71 593,68 грн, а також 4 000 грн витрат на професійну правничу допомогу і 1 504,31 грн судового збору.
В задоволенні решти позову відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ТОВ «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» зазначає, що не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні решти позовних вимог, зокрема, щодо зменшення розміру процентів та понесених судових витрат по оплаті судового збору і витрат на правову допомогу.
Зазначає, що суд безпідставно зменшив розмір процентів з 97 872,75 грн до 54 193,68 грн, здійснивши самостійно їх перерахунок. Станом на дату укладення кредитного договору чинне законодавство не встановлювало імперативних обмежень щодо максимального розміру процентної ставки за користування кредитом. Зміни до кредитного договору щодо розміру процентів не вносилися, фіксована ставка процентів погоджена сторонами на дату укладення кредитного договору не змінюється протягом строку його дії. Зниження процентної ставки нормативним актом, зокрема Законом № 3498-ІХ, який набрав чинності 24.12.2023, не може змінювати умов раніше укладеного правочину, якщо сторони не вчиняли дій щодо його пролонгації.
Фіксована процентна ставка 2,5% в день за користування кредитом була правомірною на день укладення правочину і залишається незмінною протягом усього строку дії договору.
Тому нараховані первісним кредитором проценти у розмірі 97 872,75 грн є правомірними і підлягають стягненню
Суд безпідставно зменшив витрати на правову допомогу з 10 000 до 4 000 грн, оскільки відповідачка клопотань щодо їх не співмірності не подавала, що порушує принцип змагальності, визначений ч. 5,6 ст. 137 ЦПК України. Також суд не обґрунтував висновок що 4 000 грн є розумною сумою таких витрат. За вимогами скарги апелянт просить провести перерозподіл витрат на оплату судового збору, задовольнивши їх у повному обсязі.
Крім того, просить стягнути з відповідачки на користь позивача понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 15 000 грн та судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 3 633,60 грн.
Учасники справи правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, що відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Судом встановлено, що відповідно до укладеного договору № 4210649 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 11 грудня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» (торгова марка «Credit7») та ОСОБА_1 , остання отримала кредит у розмірі 10 400 грн строком на 364 дні шляхом переказу на її платіжну картку № НОМЕР_1 , емітовану АТ «КБ «Приват Банк» зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2,0 % від суми кредиту за кожен день користування.
Між відповідачкою та первісним кредитором 13.12.2023 укладено додаткову угоду до кредитного договору, згідно, якої розмір кредиту збільшено до 17 400 грн.
Відповідно до п.1.5. додаткової угоди строк кредиту та періодичність сплати процентів залишаються незмінними, відповідно до п.1.3 договору.
Згідно з п.1.6. додаткової угоди за користуванням кредитом нараховуються проценти на умовах, встановлених п.1.4 договору.
Кредитний договір та додаткова угода були укладені в електронному вигляді за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи (ІТС) первісного кредитора. Кредитний договір підписаний відповідачем електронним підписом з одноразовим ідентифікатором, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».
Підписання кредитного договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором є прямою і безумовною згодою відповідачки з умовами кредитного договору, правилами надання грошових коштів у позику в тому числі і на умовах фінансового кредиту, з яким він ознайомився перед підписанням кредитного договору та отриманням кредиту.
Статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначено порядок укладення електронного договору, відповідно до якого відповідач зареєструвався на ІТС, для чого пройшов ідентифікацію та верифікацію особи (заповнив анкету-заяву з зазначенням ПІБ, даних паспорту, РНОКПП, місця проживання, місця реєстрації, зазначив реквізити картки для отримання кредиту) підтвердив номер мобільного телефону, ознайомився з умовами надання кредиту, умовами кредитного договору, правилами здійснив акцептування кредитного договору, шляхом надсилання електронного повідомлення підписаного електронним підписом одноразовим ідентифікатором.
Відповідачка згідно умов кредитного договору в особистому кабінеті в ІТС прийняла пропозицію укласти кредитний договір та підписала його 11.12.2023 о 20:10:41 год шляхом введення електронного підпису з одноразовим ідентифікатором 61621, надісланий на наданий відповідачкою номер телефону.
Кредитні кошти в розмірі 10 400 грн. були перераховані відповідачці 11.12.2023 на платіжну картку № НОМЕР_1 , а також 13.12.2023 на вказану картку було перераховано ще 7 000 грн. Сума кредиту по укладеному кредитному договору, перерахована на платіжну карту відповідачки, яка була верифікована шляхом блокування певної суми коштів. Зазначення суми блокування на платіжній карті підтверджує, що саме відповідачка підтверджує верифікацію платіжної карти.
Відповідно до п. 1.4.1 кредитного договору первісний кредитор нараховує відсотки за користування кредитом в розмірі 2,00 % в день та застосовується в межах всього строку кредиту, вказаного в п.1.3 цього договору.
Строк надання кредиту відповідно до п. 1.3. кредитного договору становить 364 дні.
Відповідно до п. 1.2. кредитного договору відповідачка зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені договором.
Згідно п.п. 5.4.1 кредитного договору відповідач зобов`язаний у встановлений договором строк повернути кредит та сплатити проценти за користування, штрафні санкції (у разі наявності) та інші платежі, передбачені договором.
Між ТОВ «Лнеура Україна» та ТОВ «ФК «Укрглобал - Фінанс» 26.08.2024 укладено договір факторингу № 26/08/24 відповідно до умов якого право вимоги за договором №4210649 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 11.12.2023 перейшло до ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс».
Відповідно до копії акту приймання-передачі реєстру боржників від 26.08.2024 до договору факторингу та згідно копії витягу з реєстру боржників від 26.08.2024 до договору відступлення права вимоги № 26/08/24 від 26.08.2024 перехід права вимоги за кредитним договором № 4210649 від 11.12.2024 відбувся у розмірі 115 272,72 грн і складається з: 17 399,97 грн - заборгованість за кредитом; 97 872,75 грн - заборгованість за нарахованими процентами.
Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених ст. 515 ЦК України) може бути змінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4 статті 203 ЦК України).
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з вимогами ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки відповідно до статті 611 ЦК України, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, або розірвання договору, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної
Згідно з вимогами ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено параграфом 2 і не випливає із суті кредитного договору.
Так, відповідно до ст. 1046, 1047 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048, ч. 1 ст.1049 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з п.1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Пунктом 3 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію" встановлено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Відповідно до ч.3 ст. 100 ЦПК України учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом.
Укладення між сторонами кредитного договору в електронній формі сторони не заперечували і з цього приводу рішення суду першої інстанції ними не оскаржується.
Також, виходячи з вимог статей 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.
З наданого позивачем детального розрахунку заборгованості у відповідачки за кредитним договором станом на 26 серпня 2024 року існувала заборгованість у розмірі 115 272,72 гривень, яка складається з: 17 399,97 грн. - заборгованість за кредитом; 97 872,75 грн. - заборгованість за нарахованими процентами за період з 11 грудня 2023 року по 26 серпня 2024 року за ставкою 2,5 % за кожен день користування кредитом.
Суд першої інстанції, досліджуючи та перевіряючи правильність наданого розрахунку заборгованості, прийшов до обґрунтованого висновку, що нарахування відсотків у розмірі 2.5% в день суперечить п. 1.4.1 кредитного договору, яким визначено стандартну процентну ставку 2,00% в день та застосовується в межах всього строку кредиту.
Відповідно до п. 1.4.2. договору знижена процентна ставка становить 1,00% в день та застосовується на таких умовах, якщо клієнт до 24.12.2023 (включно) або протягом трьох календарних днів, що слідують за вказаною датою, сплатить кошти в сумі, не менше суми першого платежу, визначеного в графіку платежів, або здійснить часткове дострокове повернення кредиту, клієнт як учасник програми лояльності отримає від товариства індивідуальну знижку на стандартну процентну ставку, в зв`язку з чим розмір процентів, що повинен сплатити клієнт за стандартною процентною ставкою до вказаної вище дати буде перераховано за зниженою процентною ставкою.
Згідно даних розрахунку заборгованості відповідачкою 20.12.2023 сплачено 1834,5 грн процентів за користування кредитом, що послужило підставою для застосування зниженої процентної ставки у розмірі 1% за 14 днів користування кредитом.
Загалом за період кредитування відповідачкою сплачено 11839,29 грн. нарахованих процентів за користування кредитом.
З огляду на вищенаведене, суд дійшов правильного висновку, що первісним позивачем всупереч вимог кредитного договору визначено розмір процентів. Однак, суд першої інстанції також допустив помилки при проведенні перерахунку заборгованості відповідачки за процентами і неправильно визначив їх у розмірі 54 193,68 грн.
Відповідно до частини 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним.
Стаття 8 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 % і була доповнена частиною п`ятою згідно із Законом № 3498-ІХ від 22 листопада 2023 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24 грудня 2023 року.
Пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.
Колегія суддів вважає, що норми Закону України № 3498-ІХ від 22 листопада 2023 року та Закону України «Про споживче кредитування» з відповідними змінами поширюються на спірні правовідносини і мають бути застосовані. Крім того, відповідно до умов договору слід провести перерахунок процентів, не сплачених відповідачкою, відповідно до якого за перші 14 днів 1%, що в сумі 2 436 грн. Далі слід виходити із стандартної процентної ставки 2% (п.1.4.1. договору) за день користування кредитом з 25.12.2023 по 22.04.2024, що становить 40 020 грн, з 23.04.2024 по 20.08.2026 проценти у розмірі 1,5%, що складає 31 320 грн, а з 21.08.2024 по 26.08.2026 у розмірі 1% за день користування і розмірі 1 044 грн. Загальна сума відсотків станом на 26.08.2024 складає 74 820 грн.. При цьому у розрахунку відображено, що за час користування кредитними коштами відповідачка сплатила 11 839 грн заборгованості за процентами, тому з відповідачки на користь позивача слід стягнути проценти у розмірі 62 981 (74 820 - 11 839) грн.
Доводи апелянта, що судом першої інстанції неправильно застосовані до спірних правовідносин норми Закону № 3498-ІХ не заслуговують на увагу і суперечать змісту цього закону та є довільним тлумаченням представника позивача його норм та дії закону в часі.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів апеляційного суду приходить висновку, що постановлене у справі судом першої інстанції судове рішення слід змінити в частині стягнення з відповідачки процентів за користування кредитом та щодо розподілу судового збору.
Рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості за кредитом (тілом кредиту) в розмірі 17 400 (17 399,99) грн постановлене судом з додержанням норм матеріального і процесуального права та сторонами не оскаржується, тому не є предметом перегляду апеляційним судом.
Оскільки апеляційний суд задовольнив частково позовні вимоги у більшому розмірі ніж місцевий суд, тому слід провести перерозподіл судом апеляційної інстанції понесених позивачем при подачі позову до суду першої інстанції витрат по оплаті судового збору.
Так, згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.
Відповідно ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем при поданні позовної заяви до суду першої інстанції сплачений судовий збір у сумі 2 422,40 грн. Позов задоволено частково на суму 80 381 грн, тому з відповідачки на користь позивача слід стягнути судовий збір пропорційно задоволеним вимогам, а саме у розмірі 1 689 грн (80 381х2 422.40/115 272,72).
При подачі апеляційної скарги позивач сплатив судовий збір у розмірі 3 633,60 грн. При цьому рішення суду оскаржується в частині відмови у повному стягненні процентів за договором, що складає 43 679 грн. Апеляційним судом задоволено апеляційну скаргу в цій частині на суму 8 787 грн, тому на користь апелянта пропорційно до розміру задоволених вимог слід стягнути з відповідачки 731 грн. витрат понесених по оплаті судового збору в суді апеляційної інстанції
За змістом п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
На підтвердження витрат на правничу допомогу в розмірі 10 000 грн позивачем надано: копію договору №02/08/2024 про надання юридичних послуг від 02.08.2024, копію платіжної інструкції №2066 від 03.03.2025, акт прийому передачі №56 від 03.03.2025.
Для правильного визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При визначенні суми відшкодування судових витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі №199/3939/18-ц та у постанові від 09 червня 2020 року у справі №466/9758/16-ц, у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18.
Суд може зменшити розмір судових витрат, якщо: заявлені судові витрати завищені, враховуючи обставини справи (ціна позову, тривалість справи, виклик свідків, призначення експертизи тощо); суду не було надано достатніх доказів фактичного здійснення витрат (відсутні акт прийому-передачі юридичних послуг, платіжне доручення та квитанції про сплату за надані послуги тощо); заявлені судові витрати були недоцільні або не обов`язкові (не підтверджена нагальна потреба у вивченні додаткових джерел права, завищений обсяг часу на технічну підготовку документів, тощо).
Суд першої інстанції, стягнувши з відповідачки на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у сумі 4 000 грн, дійшов обґрунтованого суду, що стороною позивача завищено розмір судових витрат за надані послуги з правової допомоги і зазначив, що такі є співмірним зі складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також часом, витраченим ним на виконання відповідних робіт (надання послуг).
З такими висновками суду погоджується і колегія суддів апеляційного суду та вважає їх правильними, а доводи апеляційної скарги щодо неправильного зменшення судом витрат на правничу допомогу безпідставними і такими, що суперечать вимогам процесуального закону.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу з відповідачки в суді апеляційної інстанції слід зазначити таке.
Апеляційний суд ураховує складність справи, обсяг наданих правничих послуг та їх якість і вважає, що заявлена до стягнення сума правничої допомоги 15 000 грн є неспівмірною з наданими послугами та обсягом виконаних робіт і такою, що суперечить принципу розумності, тому їх слід зменшити з 15 000 грн до 2 000 грн.
Керуючись ст. 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» задовольнити частково.
Заочне рішення Богородчанського районного суду від 14 липня 2026 року в частині стягнення процентів за кредитним договором та судового збору змінити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» (м. Київ бульвар Вацлава Гавела буд.4, код ЄДРПОУ 41915308) заборгованість за процентами за кредитним договором №4210649 від 11.12.2023 у розмірі 62 981 (шістдесят дві тисячі дев`ятсот вісімдесят одна) грн та 1 689 (одна тисяча шістсот вісімдесят дев`ять) грн витрат по сплаті судового збору.
Рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту та витрат на професійну правничу допомогу залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 2 000 (дві тисячі) грн та 731 (сімсот тридцять одну) грн судового збору за подання апеляційної скарги.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 02 жовтня 2026 року.
Суддя-доповідач І.В. Бойчук
Судді: О.В. Пнівчук
О.О. Томин