ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
__________________________________________________________________
Справа № 643/17081/25 Головуючий суддя І інстанції Тимош О. М.
Провадження № 22-ц/818/3622/26, 22-ц/818/3623/26 Суддя доповідач Яцина В.Б.
Категорія: про стягнення аліментів
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 жовтня 2026 року м. Харків
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого судді Яцини В.Б.
суддів колегії: Пилипчук Н.П., Маміної О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кобрися Олександра Миколайовича на рішення Салтівського районного суду м. Харкова від 02 березня 2026 року та додаткове рішення Салтівського районного суду м. Харкова від 25 березня 2026 року, у справі № 643/17081/25 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів, -
В С Т А Н О В И В :
У жовтні 2025 року позивачка ОСОБА_1 , в особі свого представника ОСОБА_3 , звернулася до суду з позовом, в якому просила стягнути з відповідача аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі однієї чверті заробітку (доходу) ОСОБА_1 щомісячно, починаючи з дати подання цього позову до досягнення дитиною повноліття.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 30.07.2011 між позивачкою та відповідачем було укладено шлюб. Від шлюбу у сторін є неповнолітній син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 08.08.2024 шлюб між ними розірвано. Питання утримання дитини сторін до цього часу не вирішено. Відповідач з квітня 2025 року не бере добровільної систематичної участі в утриманні спільної з позивачкою неповнолітньої дитини ні в грошовій, ні в натуральній формі. Неповнолітній ОСОБА_4 проживає разом з матір`ю ОСОБА_1 та перебуває на її повному утриманні. Постійним місцем проживання позивачки та її неповнолітнього сина є квартира АДРЕСА_1 . Однак у зв`язку з повномасштабним вторгненням у серпні 2022 року родина ОСОБА_5 виїхала до Мальти. Там сторони та їх дитина скористалися ОСОБА_6 про Тимчасовий захист. З травня 2024 року ОСОБА_1 з неповнолітнім сином ОСОБА_4 почали проживати у соціальному притулку, який влада Мальти надала їм для забезпечення їх безпеки у зв`язку з фіксацією з боку ОСОБА_1 домашнього насильства по відношенню до ОСОБА_1 . З 01.11.2024 ОСОБА_1 із сином проживають у іншому притулку. Доходів позивачки не вистачає для самостійного утримання сина в межах, достатніх для задоволення його потреб та інтересів відповідно до віку дитини та місця його проживання.
Позивачка вживала заходи для отримання від відповідача грошових коштів на утримання неповнолітнього сина, однак з квітня 2025 року ОСОБА_1 ухиляється від його утримання, пояснюючи таку поведінку тим, що ОСОБА_1 відмовляється підписати з відповідачем угоду на території Мальти за законодавством Мальтійської держави, в якій позивачка має взяти на себе зобов`язання щодо заборони їй та сину виїзду з території Мальтійської держави до досягнення ОСОБА_4 вісімнадцятирічного віку. Обставина несплати відповідачем аліментів з квітня 2025 року підтверджується скріншотом переписки ОСОБА_1 з ОСОБА_1 в застосунку «WhatsApp», де 09.09.2025 позивачка зазначає про те, що неповнолітній ОСОБА_4 потребує аліментів на його утримання зі сторони батька. При цьому ОСОБА_1 вказує, що остання допомога від ОСОБА_1 на утримання сина надходила у березні 2025 року. Відповідач у своїй відповіді на повідомлення позивачки не заперечував щодо того, що з квітня 2025 року не сплачує аліменти, натомість зазначив, що аліменти будуть лише після підписання позивачкою вищевказаної угоди.
Позивачка зазначила, що ОСОБА_1 є чоловіком працездатного віку із задовільним станом здоров`я, 21.03.2023 між ним та «Intellias Global Limited» укладено трудовий договір, відповідно до якого працівнику виплачується загальна річна заробітна плата у розмірі 94200,00 євро, що виплачується щомісячно рівними частинами в розмірі 7850,00 євро. З викладеного вбачається, що відповідач отримує заробітну плату у розмірі, достатньому для утримання його неповнолітнього сина. Крім того, у позивачки відсутня інформація про наявність у ОСОБА_1 на утриманні інших неповнолітніх дітей або непрацездатних членів сім`ї.
У зв`язку з цим позивачка вважала, що достатнім та співмірним для забезпечення гармонійного розвитку неповнолітнього ОСОБА_4 буде стягнення з відповідача аліментів у розмірі однієї чверті від всіх видів доходу останнього.
Рішенням Салтівського районного суду м. Харкова від 02 березня 2026 року позовні вимоги задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 02.10.2025 і до досягнення дитиною повноліття.
Постановлено допустити рішення суду в частині стягнення аліментів на утримання дитиниу межах суми платежу за один місяць до негайного виконання.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у сумі 968,96 грн.
10 жовтня 2026 року до суду надійшла заява представника ОСОБА_1 - адвоката Ломаги А.А. про ухвалення у справі додаткового рішення про стягнення з ОСОБА_1 понесених під час розгляду справи витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн.
Додатковим рішенням Салтівського районного суду м. Харкова від 25 березня 2026 року заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Ломаги А.А. задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн.
Не погоджуючись із рішенням та додатковим рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Кобрись О.М. подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення та додаткове рішення, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення та додаткове рішення є незаконними та такими, що ухвалені з порушенням норм процесуального права.
Зазначає, що 13.11.2025 представником відповідача було подано заяву про заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження. В обґрунтування заяви зазначалося, що питання сплати аліментів, порядку утримання та виховання дитини на момент розгляду справи судом першої інстанції вже врегульовувалися позивачкою та відповідачем на території Республіки Мальта за законодавством Мальтійської держави. Як зазначає апелянт, ця обставина не заперечувалася представником позивачки та підтверджувалася змістом позовної заяви.
У зв`язку з цим вважає, що характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі вимагали її розгляду за правилами загального позовного провадження, з проведенням судового засідання для повного та всебічного встановлення обставин справи. Водночас суд першої інстанції, як зазначає апелянт, неправомірно відхилив заяву відповідача.
Крім того, апелянт зазначає, що в судовому засіданні 07.01.2026, після відхилення вказаної заяви, представник відповідача заявив клопотання про оголошення перерви в судовому засіданні та надання часу для підготовки і подання відзиву на позовну заяву. Зазначене клопотання було підтримане відповідачем, однак суд першої інстанції відмовив у його задоволенні. На думку апелянта, цим відповідача було фактично позбавлено можливості належним чином реалізувати право на подання відзиву та заперечень проти позовної заяви.
Також посилається на те, що суд першої інстанції не постановив окремої ухвали за результатами розгляду заяви відповідача про заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, у зв`язку з чим відповідач був позбавлений можливості оскаржити таке процесуальне рішення в апеляційному порядку.
Також апелянт вважає необґрунтованим додаткове рішення від 25 березня 2026 року, яким із відповідача стягнуто судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8000 грн. На обґрунтування цього доводу зазначає, що під час розгляду справи правова позиція сторін не змінювалася, адвокату не було необхідності досліджувати додаткові джерела права та законодавство, що регулює спірні правовідносини, а також додатково вивчати документи та доводи, якими сторони обґрунтовували свої вимоги та заперечення. Крім того, не подавалася відповідь на відзив, а сторони брали участь лише в одному судовому засіданні. Зазначає, що позовна заява є типовою та не потребувала значного часу для її складання, а тому стягнутий розмір витрат на професійну правничу допомогу є завищеним.
Посилаючись на наведені обставини, стверджує, що суд першої інстанції допустив істотні порушення норм процесуального права, зокрема розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження за наявності, на його думку, підстав для її розгляду в порядку загального позовного провадження, а також не забезпечив відповідачу можливості належним чином подати свої заперечення проти позову.
У зв`язку з цим апелянт посилається на ч.3 ст.376 ЦПК України, відповідно до якої розгляд судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження справи, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового судового рішення.
З апеляційної скарги та додатків до неї також вбачається, що судові витрати апелянта складаються зі сплаченого судового збору у розмірі 1162,75 грн.
Учасники справи не скористалися правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, що не перешкоджає перегляду рішення та додаткового рішення відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України.
Частинами 1 та 3 статті 368 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Аналізуючи наведені норми права, колегія суддів вважає за необхідне розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, відповідно до ст.367 ЦПК України, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Згідно з ч.ч.1-5 ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам оскаржуване рішення суду відповідає.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з огляду на встановлені у справі обставини, дійшов висновку про їх законність та обґрунтованість у частині стягнення з відповідача на користь позивачки аліментів на утримання малолітнього сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з дня звернення до суду і до досягнення дитиною повноліття, та задовольнив позовні вимоги в цій частині в повному обсязі.
Суд зазначив, що відповідачем не надано жодних відомостей щодо незадовільного стану його здоров`я, наявності хронічних захворювань, інвалідності, інших дітей, непрацездатних батьків чи інших обставин, які могли б вплинути на розмір аліментів, що підлягають стягненню на утримання малолітньої дитини. Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення визначеного розміру аліментів та наявність у відповідача можливості сплачувати аліменти у визначеному судом розмірі.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції. Висновки суду є законними та обґрунтованими, відповідають встановленим у справі обставинам, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, щопозивачка ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 з 30.07.2011, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого повторно 11.07.2024 Шевченківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), актовий запис №1097 (а.с.16).
Від шлюбу сторони мають малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 03.06.2015 Московським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції (а.с.17).
Відповідно до заочного рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 08.08.2024 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_1 розірвано (а.с.18-22).
Суду надані копії id-карток ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , відповідно до яких останні мають дозвіл на проживання в Мальті (а.с.23-25).
Відповідно до ліцензії від 19.06.2023, ОСОБА_1 отримала дозвіл на роботу в Мальті (а.с.58-60).
Відповідно до ліцензії від 20.03.2023, ОСОБА_1 отримав дозвіл на роботу в Мальті (а.с.26-28).
Згідно з трудовим договором, укладеним 21.03.2023 між «Intellias Global Limited» та ОСОБА_1 , останній прийнятий на посаду старшого інженера JavaScript (NodeJS) на повний робочий день (а.с.29-57). Відповідно до п.3.1 розділу 3 цього Договору, працівнику виплачується загальна річна заробітна плата у розмірі 94200,00 євро, що виплачується щомісячно рівними частинами в розмірі 7850,00 євро.
Відповідно до звіту за заявою про домашнє насильство офіцера з протидії дискримінації щодо жінок Офісу поліції ОСОБА_7 , 16.05.2024 ОСОБА_8 прийшла в підрозділ з протидії дискримінації щодо жінок, щоб подати заяву на свого чоловіка ОСОБА_9 (а.с.61-67).
Згідно з повідомленням соціального працівника ОСОБА_10 від 25.09.2025, ОСОБА_8 разом зі своїм сином ОСОБА_11 наразі проживають у притулку «ill-Milja» з 01.11.2024 (а.с.68-70).
Рішення суду першої інстанції в частині визначеного розміру аліментів по суті спору не оскаржується, а доводи апеляційної скарги стосуються виключно порядку розгляду справи.
На думку апелянта, справа підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, що відповідно до ч.3 ст.376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового судового рішення.
Разом із цим колегія суддів відхиляє зазначені доводи апеляційної скарги з огляду на таке.
Відповідно до пункту 7 частини третьої статті 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
Питання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження вирішується судом в ухвалі про відкриття провадження у справі (частина перша статті 277 ЦПК України).
За змістом пункту 3 частини шостої статті 19 ЦПК України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є, зокрема, справи про стягнення аліментів, збільшення та зменшення їх розміру, припинення стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов`язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства).
Відповідно до частин першої та другої статті 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи, справи, що виникають з трудових відносин, а також інші справи, для яких Кодексом передбачено можливість їх розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
При цьому, пунктом 1 частини четвертої статті 274 ЦПК України визначено перелік справ у спорах, що виникають із сімейних відносин, які не можуть розглядатися в порядку спрощеного позовного провадження, за винятком, зокрема, спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.
Отже, законодавець прямо передбачив можливість розгляду спорів про стягнення аліментів у порядку спрощеного позовного провадження, незважаючи на те, що такі спори виникають із сімейних правовідносин.
Предметом спору у цій справі є стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини.
Зазначена вимога не пов`язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства), а тому відповідно до пункту 3 частини шостої статті 19 ЦПК України справа є малозначною.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Салтівського районного суду м. Харкова від 07.10.2025 суд першої інстанції відкрив провадження у справі та визначив здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
При цьому, відповідно до частини п`ятої статті 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї зі сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Таким чином, визначення судом першої інстанції форми розгляду справи із повідомленням сторін саме по собі не свідчить про необхідність її розгляду за правилами загального позовного провадження.
10 листопада 2025 року через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшло клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, у задоволенні якого протокольною ухвалою суду першої інстанції, постановленою у судовому засіданні 07.01.2026, було відмовлено.
Обґрунтовуючи необхідність розгляду справи за правилами загального позовного провадження, представник відповідача посилався на те, що питання сплати аліментів, порядку утримання та виховання дитини на момент розгляду справи судом першої інстанції вже врегульовувалися позивачкою та відповідачем на території Республіки Мальта відповідно до законодавства Мальтійської держави.
Разом із цим на підтвердження зазначених обставин представником відповідача не було надано належних та допустимих доказів ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції. Зокрема, матеріали справи не містять доказів існування судового чи іншого передбаченого законом провадження щодо утримання дитини, чинного рішення компетентного органу або іншого документа, який би підтверджував врегулювання між сторонами питання утримання дитини та перешкоджав розгляду заявлених у цій справі позовних вимог.
Саме по собі посилання відповідача на те, що між сторонами раніше обговорювалися або врегульовувалися питання утримання та виховання дитини, без надання належних доказів на підтвердження таких обставин не може свідчити про те, що ця справа за своїм характером підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
Колегія суддів також враховує, що відповідно до статті 277 ЦПК України, питання щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження вирішується судом під час відкриття провадження, а подання відповідачем заперечень проти такого порядку розгляду не зумовлює автоматичного переходу до загального позовного провадження. Суд має оцінити характер спірних правовідносин, предмет спору, ціну позову, значення справи для сторін, обсяг та характер доказів, необхідність призначення експертизи, виклику свідків та інші обставини, передбачені процесуальним законом.
У цій справі предметом спору є стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини, тобто вимога, яку законодавець прямо відніс до категорії справ, що можуть розглядатися в порядку спрощеного позовного провадження. При цьому апелянтом не наведено обставин та не надано доказів, які б свідчили про наявність передбачених законом підстав для розгляду цієї конкретної справи за правилами загального позовного провадження.
Отже, доводи апеляційної скарги про те, що сама лише належність спору до сімейних правовідносин зумовлювала необхідність розгляду справи за правилами загального позовного провадження, є безпідставними, оскільки положення пункту 1 частини четвертої статті 274 ЦПК України прямо встановлюють виняток для спорів про стягнення аліментів.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правомірно визначив порядок розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін та не допустив порушення норм процесуального права, передбаченого пунктом 7 частини третьої статті 376 ЦПК України.
Таким чином, передбачених пунктом 7 частини третьої статті 376 ЦПК України підстав для скасування рішення суду першої інстанції у зв`язку з розглядом справи в порядку спрощеного позовного провадження колегія суддів не встановила.
Разом із цим колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що відповідач був позбавлений можливості подати відзив на позовну заяву.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач та його представник були належним чином повідомлені про розгляд справи, ознайомлені з її матеріалами та мали можливість реалізувати надані їм процесуальні права. Інтереси відповідача в суді першої інстанції представляв адвокат Кобрись О.М., який брав участь у судових засіданнях у режимі відеоконференції.
При цьому матеріалами справи підтверджується, що відповідач та його представник були обізнані про предмет спору, позовні вимоги та перебіг судового розгляду. У судових засіданнях сторона відповідача мала можливість висловити свою позицію щодо заявлених позовних вимог.
Зокрема, відповідач у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, а представник відповідача підтримав його позицію та зазначив, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Крім того, розгляд справи неодноразово відкладався, у тому числі за клопотаннями представника відповідача, останнім заявлялися відповідні процесуальні клопотання. Отже, сторона відповідача мала достатній час та реальну можливість для підготовки і подання відзиву на позовну заяву, однак таким процесуальним правом не скористалася.
Сам факт неподання відзиву на позовну заяву не свідчить про порушення права відповідача на захист або про позбавлення його можливості реалізувати свої процесуальні права, якщо судом забезпечено належне повідомлення сторони про розгляд справи та надано їй можливість викласти свої заперечення проти позову.
З матеріалів справи також вбачається, що в судове засідання, призначене на 02.03.2026, відповідач та його представник не з`явилися, про причини неявки суд першої інстанції не повідомили. За таких обставин суд першої інстанції, враховуючи належне повідомлення відповідача про дату, час і місце судового засідання, а також те, що свою позицію щодо заявлених позовних вимог відповідач та його представник уже висловили під час попередніх судових засідань, обґрунтовано розглянув справу за їх відсутності.
Колегія суддів враховує, що відповідно до статті 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Реалізація процесуальних прав передбачає не лише наявність відповідних прав, а й добросовісне та своєчасне їх здійснення.
У цьому випадку сторона відповідача була обізнана про розгляд справи, мала професійного представника, брала участь у судових засіданнях, подавала процесуальні клопотання та висловлювала заперечення проти позову. Водночас, маючи достатній час для подання відзиву (справа перебувала на розгляді суду першої інстанції протягом тривалого часу - з жовтня 2025 року до березня 2026 року), відповідач та його представник такого процесуального документа до суду не подали.
Посилання апелянта на те, що неподання відзиву стало наслідком відмови суду в наданні додаткового часу для його підготовки, саме по собі не свідчить про порушення права відповідача на справедливий судовий розгляд, оскільки матеріали справи не містять об`єктивних даних про те, що відповідач був позбавлений реальної можливості викласти свої заперечення проти позову в іншій процесуальній формі. Навпаки, відповідач та його представник фактично реалізували право на висловлення своєї позиції щодо позовних вимог.
З огляду на наведене колегія суддів не встановила, що суд першої інстанції своїми процесуальними діями обмежив відповідача у здійсненні права на захист або позбавив його можливості подати відзив на позовну заяву. Неподання відзиву за наведених обставин є наслідком невикористання стороною наданого їй процесуального права, а не результатом процесуальних дій чи бездіяльності суду.
Відтак доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції права відповідача на подання відзиву та, як наслідок, права на належний захист, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи.
Щодо стягнення витрат на правничу допомогу слід зазначити таке.
Додаткове рішення мотивовано тим, що, врахувавши клопотання представника відповідача, категорію та складність справи, обсяг і характер виконаних представником позивачки робіт, пов`язаних із розглядом справи, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність зменшення заявленого до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу на 20 %, визначивши їх остаточний розмір у сумі 8000,00 грн.
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу представником ОСОБА_1 - адвокатом Ломагою А.А.у додатках до заяви надано: копію договору про надання правової допомоги від 15.06.2024, копію додаткової угоди №2 від 05.03.2026 до договору про надання правової допомоги від 15.06.2024, копію акта про підтвердження факту надання правової допомоги від 05.03.2026, прибутковий касовий ордер №13 від 05.03.2026, ордер на надання правничої допомоги від 01.10.2025 та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю (а.с.152-159).
В акті про підтвердження факту надання правової допомоги від 05.03.2026 сторони погодили, що адвокатом надано ОСОБА_1 правничу допомогу загальною вартістю 10000,00 грн, а саме: складання та подання до Салтівського районного суду м.Харкова позовної заяви про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання малолітнього сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частини з усіх видів заробітку (доходу), починаючи з 02.10.2025 і до досягнення дитиною повноліття; участь у судових засіданнях у справі №643/17081/25; звернення до негайного виконання рішення суду. Вартість 1 години надання послуг - 1000,00 грн, кількість витраченого часу - 10 годин, фіксований розмір гонорару адвоката - 10000,00 грн. Згідно з п.4 Акту, загальний розмір гонорару адвоката за надані ним клієнту послуги, вказані у п.1 цього Акту, складає 10000,00 грн.
Зазначений гонорар було сплачено ОСОБА_1 адвокату Ломазі А.А., що підтверджується прибутковим касовим ордером №13 від 05.03.2026 на суму 10000,00 грн.
Статтею 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно зі ст.137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі, гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року (справа №362/3912/18, провадження №61-15005св19).
Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування у справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
Разом з тим, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.
Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Схожі висновки викладено у постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі №362/3912/18 (провадження №61-15005св19), від 31 липня 2020 року у справі №301/2534/16-ц (провадження №61-7446св19), від 30 вересня 2020 року у справі №201/14495/16-ц (провадження №61-22962св19), від 23 травня 2022 року у справі №724/318/21 (провадження №61-19599св21).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18 (провадження №12-171гс19), від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21 (провадження №12-14гс22)).
Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись, що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.
18.03.2026 через систему «Електронний Суд» від представника відповідача до суду першої інстанції надійшло клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката.
Зважаючи на те, що позовні вимоги було задоволено, а представником відповідача заявлено клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, враховуючи категорію та складність справи, обсяг і характер виконаних адвокатом робіт, пов`язаних із розглядом справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу до 8000 грн. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та не вбачає підстав для подальшого зменшення визначеного розміру витрат. Вказаний розмір витрат відповідає характеру та обсягу наданої правничої допомоги, а також критеріям співмірності таких витрат із складністю справи та виконаною адвокатом роботою. При цьому доводи апеляційної скарги про надмірність зазначених витрат самі по собі не свідчать про їх неспівмірність, а належних і допустимих доказів на підтвердження необхідності подальшого зменшення їх розміру апелянтом не надано. Отже, колегія суддів дійшла висновку, що визначений судом першої інстанції розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 8000 грн є обґрунтованим, а підстави для його подальшого зменшення відсутні.
Відтак доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Таким чином, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення та додаткове рішення суду - без змін.
Передбачених статтею 141 ЦПК України підстав для перерозподілу судових витрат судом не встановлено.
Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кобрися Олександра Миколайовича залишити без задоволення.
Рішення Салтівського районного суду м. Харкова від 02 березня 2026 року та додаткове рішення Салтівського районного суду м. Харкова від 25 березня 2026 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складений 02 жовтня 2026 року.
Головуючий В.Б. Яцина
Судді Н.П. Пилипчук
О.В. Маміна.