Справа № 344/2882/24
Провадження № 2-др/344/114/26
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
(ДОДАТКОВЕ)
02 жовтня 2026 року місто Івано-Франківськ
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області у складі:
головуючого - судді Мелещенко Л.В.
за участю секретаря судового засідання - Дутки Р.-І.Я.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Івано-Франківськ заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради про визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло,-
В С Т А Н О В И В:
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради про визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло. Обґрунтовуючи вимоги заяви, заявник вказує, що рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 05 травня 2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені у повному обсязі. У зв`язку з розглядом даної справи позивач понесла судові витрати, що складаються з судового збору та витрат за надання професійної правничої (правової) допомоги, у розмірі 6300,00 гривень. За таких обставин заявник просить вирішити питання про судові витрати (т.2 а.с. 134-135).
На підставі протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 30 липня 2026 року дану заяву передано для розгляду головуючому судді Мелещенко Л.В. (т.2 а.с. 140).
05 травня 2026 року представником відповідача 4 Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради подано до суду заперечення на клопотання про відшкодування судових витрат. Вважає, що сума зазначена клопотанні є необґрунтованою, неспівмірною з виконаною роботою, тому таке клопотання задоволенню не підлягає. Вказує, що відповідно до акту передачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг) від 04.11.2024 № 11/1 та розміру, винагороди становить 6300,00 гривень. Витрати на «надання інформаційно-консультаційних послуг», згідно з процесуальним законом не є обов`язковими для відшкодування, не є витратами на правову допомогу, які відшкодовуються за рахунок другої сторони. Така послуга не включає у себе здійснення представництва та відбувається ще до підписання договору про надання правової допомоги, а тому має бути виключена із загальної вартості наданих позивачу послуг правничої допомоги. Щодо складання позовної заяви на суму 4000,00 гривень, то дана сума є явно завищеною, оскільки ця категорія справ є поширеною, не належить до категорії складних. Тому підготовка цієї позовної заяви не займає значного обсягу юридичної і технічної роботи і розмір винагороди за вищевказану послугу не може становити 4000,00 гривень. Надана послуга складання клопотання про залучення співвідповідача, то написання такого не може становити 1000,00 гривень, бо така послуга не є складною юридичною роботою і не доведена як неминуча, адже адвокат повинен був залучити департамент ще при складанні позовної заяви і це є його помилка, яка не може відшкодовуватися за рахунок іншої сторони. Щодо участі у судових засіданнях - 1 година на суму 1000,00 гривень, то адвокатом не виділено, яка була кількість судових засідань, загальний час котрих становить1 годину, а тому така сума підлягає зменшенню. Просить зменшити розмір витрат на правничу допомогу (т. 2 а.с. 106-107).
31 серпня 2026 року представником відповідача 3 ОСОБА_3 адвокатом Миленькою М.В. подано до суду заперечення на ухвалення додаткового рішення.
Відповідач ОСОБА_3 заперечує проти задоволення вказаної заяви позивача та вважає її такою, що не підлягає задоволенню (або підлягає задоволенню лише частково у меншому розмірі), з огляду на таке. Заявлений розмір витрат не є співмірним зі складністю справи, обсягом наданих послуг та часом, витраченим на надання правничої допомоги. Розглянута справа не є складною ні з фактичної, ні з правової точки зору: предмет спору обмежувався питанням дійсності одного свідоцтва про право власності, судом не досліджувалась значна кількість доказів, не призначались експертизи, не залучались треті особи понад визначене коло учасників, а кількість судових засідань була незначною. За таких обставин заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу є явно завищеним і не відповідає дійсній складності справи та обсягу виконаної представником роботи. Окремо зазначає, що складання клопотання про залучення співвідповідача від 25.03.2024 року відбувся з вини представника позивача, який невірно визначив при складанні позовної заяви суб`єктного складу позову. Серед додатків до заяви про ухвалення додаткового рішення наявна заява ОСОБА_3 про прийняття спадщини після смерті матері. Доводи позивача про необхідність покладення на ОСОБА_3 більшого розміру витрат у зв`язку з прийняттям ним спадщини після ОСОБА_4 є юридично необґрунтованими. Відповідач 3 вважає цей довід таким, що не ґрунтується на нормах процесуального права. Розподіл судових витрат, у тому числі витрат на правничу допомогу, здійснюється судом виключно за правилами, встановленими статтями 137 та 141 Цивільного процесуального кодексуУкраїни, а саме залежно від того, на користь якої сторони ухвалено рішення, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а також з урахуванням критеріїв дійсності, необхідності та розумності (співмірності) заявлених витрат. Факт прийняття спадщини та обсяг майна, що перейшло у власність відповідача в порядку спадкування, є обставинами цивільно-правового (спадкового) характеру і не належать до передбачених законом критеріїв визначення розміру чи порядку розподілу судових витрат. Чинне процесуальне законодавство не ставить розмір відповідальності учасника справи за судові витрати в залежність від вартості належного йому майна чи джерела його набуття (спадкування, купівля тощо). За таких обставин посилання позивача на факт спадкування як на підставу для покладення на ОСОБА_3 підвищеного розміру судових витрат не відповідає вимогам Цивільного процесуального кодексу України та не може братися судом до уваги. Витрати на правничу допомогу підлягають покладенню передусім на Івано-Франківську міську раду, оскільки необхідність звернення позивача до суду зумовлена помилкою (халатністю) її виконавчого органу.
Сама позивач у заяві про ухвалення додаткового рішення зазначає, що оскаржуване свідоцтво про право власності від 30.05.2013 було видано Департаментом комунального господарства, транспорту і зв`язку Івано-Франківської міської ради помилково, внаслідок халатності цього виконавчого органу. Відповідач погоджується з цим доводом позивача, оскільки саме дії (бездіяльність) виконавчого органу міської ради - органу, уповноваженого на видачу правовстановлюючих документів, - і призвели до виникнення спору та необхідності звернення до суду за захистом порушеного права.
ОСОБА_3 та інші фізичні особи, відповідачі у справі, отримали оспорюване свідоцтво як учасники цивільного обороту, що діяли добросовісно та покладалися на правомірність виданого уповноваженим органом місцевого самоврядування правовстановлюючого документа. Жодних протиправних дій, що спричинили б необхідність звернення позивача до суду, відповідач ОСОБА_3 не вчиняв.
За таких обставин відповідач 3 просить відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення в частині стягнення витрат на правничу допомогу. У разі встановлення судом підстав для часткового задоволення заяви - зменшити заявлений розмір витрат на правничу допомогу до розумних меж, співмірних зі складністю справи та обсягом фактично наданих послуг, відповідно до частини четвертої статті 137 Цивільного процесуального кодексу України (т. 2 а.с.143-145).
У судове засідання учасники справи не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином, про причини неявки суд не повідомили.
На підставі частини четвертої статті 270 Цивільного процесуального кодексу України суд вважає за можливе розглянути заяву у відсутність сторін, що не з`явилися, оскільки неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.
Учасники справи у судове засідання, призначене на 29 вересня 2026 року, не з`явилися, тому суд, з дотриманням положень статті 259 Цивільного процесуального кодексу України, відклав складення повного рішення суду на строк не більше п`яти днів та зазначив датою ухвалення рішення дату його складання, підписав судове рішення без його проголошення.
Відповідно до частини другої статті 247 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги заяви та заперечення на них, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення заяви по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 05 травня 2026 року по справі № 344/2882/24, провадження № 2/344/246/26 позовні вимоги ОСОБА_1 до Івано-Франківської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради про визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло - задоволено у повному обсязі. Визнано недійсним свідоцтво про право власності, видане 30 травня 2013 року Департаментом комунального господарства, транспорту і зв`язку Івано-Франківської міської ради, яким посвідчено право спільної сумісної власності в рівних частках на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (т. 2 а.с. 114-128).
Пункт 3 частини першої статті 270 Цивільного процесуального кодексу України передбачає, що суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 Цивільного процесуального кодексу України).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 Цивільного процесуального кодексу України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 Цивільного процесуального кодексу України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 Цивільного процесуального кодексу України); 3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 Цивільного процесуального кодексу України).
Згідно зі статтею 133 Цивільного процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частини першої та другої статті 137 Цивільного процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною третьою статті 137 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 Цивільного процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 Цивільного процесуального кодексу України).
Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 Цивільного процесуального кодексу України).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлює, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Таким чином, склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмету доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
Відповідно до частини першої-третьої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Частиною восьмою статті 141 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
З наданих до суду доказів вбачається, що витрати на професійну правничу (правову) допомогу підтверджуються ордером про надання правничої допомоги (т. 1 а.с. 30), договором № 11 про надання правової допомоги від 05.02.2024 (т. 2 а.с. 33), актом передачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг) від 04.11.2024 № 11/1, згідно якого вартість наданих адвокатом послуг становить 6300,00 гривень (т. 2 а.с. 34, 137), квитанцією про оплату послуг адвокату на суму 6300,00 гривень (т. 2 а.с. 35).
Судом взято до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, відповідно до якої заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (справа «Гімайдуліна і інші проти України» від 10 грудня 2009 року, справа «Баришевський проти України» від 26 лютого 2015 року), а також висновки Європейського суду з прав людини, викладені у справах: «East/West Alliance Limited» проти України» від 02 червня 2014 року, за змістом яких заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим; «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року, за результатом розгляду якої Європейський суд з прав людини вирішив, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Суд, оцінюючи обґрунтованість заяви позивача та заперечення відповідачів в контексті положення частини четвертої статті 137 Цивільного процесуального кодексу України, тобто щодо співмірності витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, витраченим на їх виконання, з огляду на визначені практикою Європейського суду з прав людини критерії, вважає, що заявлена позивачем сума не є обґрунтованою.
Враховуючи реальний обсяг професійної правничої допомоги у суді, час, витрачений на надання таких послуг, критерій реальності таких витрат, суд вважає, що розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката в суді, який підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача, є завищеним та неспівмірним з обсягом наданих послуг адвоката, тому дійшов висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу у суді, який підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача 4, оскільки оскаржуване свідоцтво про право власності від 30.05.2013, яке скасовано рішенням суду, було видано саме Департаментом комунального господарства, транспорту і зв`язку Івано-Франківської міської ради, підлягає зменшенню та відшкодуванню у розмірі 3000,00 гривень (три тисячі гривень нуль копійок).
Як вбачається з платіжної інструкції від 06 лютого 2024 року, позивачем сплачено судовий збір за позовом у розмірі 1211,20 гривень (а.с. 20).
Позовні вимоги задоволені повністю, тому з відповідача 4 також слід стягнути на користь позивача понесені судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 1211,20 гривень.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 2, 11, 12, 15, 133, 134, 137, 141, 259, 263-265, 270, 351, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
В И Р І Ш И В :
Заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради про визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло - задовольнити частково.
Стягнути з Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради, код ЄДРПОУ 37794186, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , понесені витрати за надання професійної правничої (правової) допомоги у розмірі 3000,00 гривень (три тисячі гривень нуль копійок).
Стягнути з Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради, код ЄДРПОУ 37794186, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , судовий збір у розмірі 1211,20 гривень (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).
Додаткове рішення може бути оскаржене до Івано-Франківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Додаткове рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне найменування учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 .
Відповідач 1 - Івано-Франківська міська рада, код ЄДРПОУ 33644700, місцезнаходження: вул. Грушевського, буд. 21, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська область, 76004.
Відповідач 2 - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_3 .
Відповідач 3 - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_4 .
Відповідач 4 - Департамент інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради, код ЄДРПОУ 37794186, місцезнаходження: вул. Незалежності, буд. 7, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська область, 76018.
Повний текст рішення складено та підписано 02 жовтня 2026 року.
Суддя Мелещенко Л.В.