ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/10166/26 Справа № 216/1378/22 Суддя у 1-й інстанції - СТАРТАНОВИЧ Д. В. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 жовтня 2026 року м. Кривий Ріг
справа № 216/1378/22
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Остапенко В.О.
суддів Акуленка В.В., Бондар Я.М.
секретар судового засідання Дяченко Д.П.
сторони:
позивач ОСОБА_1
відповідачі Товариство з обмеженою відповідальністю «ТРАНСМЕХБУД-2015», ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Охримович Лілія Сергіївна, на рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 липня 2026 року, яке ухвалено суддею Стартановичем Д.В.у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, відомості щодо дати складання повного судового рішення в матеріалах справи відсутні,
УСТАНОВИВ:
В квітні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНСМЕХБУД-2015», ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу.
Позовна заява мотивована тим, що позивач є власником транспортного засобу - автмобіля марки BMW, моделі 535, 2016 року випуску, номер шасі НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 .
01 квітня 2022 року, за місцем перебування позивача, троє невстановлених осіб, погрожуючи фізичною розправою, заволоділи його транспортним засобом, а також ключами від автомобіля та свідоцтвом про реєстрацію. В подальшому дані особи примусово супроводили позивача до приватного нотаріуса, якому він надав копію паспорта та під тиском здійснив підписання довіреності № 552, відповідно до якої уповноважив невідомих йому осіб на експлуатацію та розпорядження своїм транспортним засобом.
03 квітня 2022 року позивач здійснив відміну вказаної довіреності.
Розуміючи, що особи, які заволоділи транспортним засобом, будуть намагатися легалізувати свої протиправні дії, позивач здійснював моніторинг веб-сайтів «OLX» та «Auto.Ria», та знайшов оголошення, відповідно до якого належний йому автомобіль перебував в м. Мукачево Закарпатської області. Переконавшись в тому, що на продаж виставлено саме його автомобіль, 04 квітня 2022 року позивач звернувся до органів Національної поліції України. Крім того, 05 квітня 2022 року позивач звернувся до ВП №1 Мукачівського РУП ГУНП в Закарпатській області із заявою про вчинення кримінального правопорушення, в якій повідомив вищевикладені обставини. 19 квітня 2022 року за вказаною заявою про вчинення кримінального правопорушення та на виконання ухвали слідчого судді до ЄРДР внесено запис про початок досудового розслідування в кримінальному провадженні №12022078120000100.
Також, позивачу стало відомо, що між ТОВ «ТРАНСМЕХБУД-2015», діючи від імені позивача на підставі договору комісії № 7221/22/018687 від 29 березня 2022 року, з боку продавця, та ОСОБА_2 , з боку покупця, було укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу № 7221/22/018687 від 30 березня 2022 року, відповідно до якого було відчужено автомобіль на користь покупця. Про існування вказаного договору позивач не знав, оскільки договору комісії від 29 березня 2022 року чи інших документів за участі ТОВ «ТРАНСМЕХБУД-2015» він не підписував, ніколи не ознайомлювався та не узгоджував істотні умови договори купівлі-продажу транспортного засобу.
Перереєстрацію автомобіля на покупця до теперішнього часу не здійснено, оскільки тимчасово припинено внесення інформації до реєстру за місцезнаходженням торговельних приміщень суб`єктами господарювання внаслідок введення воєнного стану в Україні.
12 травня 2022 року та 20 липня 2022 року позивачем було уточнено первісну позовну заяву та змінено її обґрунтування, зокрема зазначено, що 29 березня 2022 року він зустрівся зі своїм знайомим ОСОБА_3 біля кав`ярні «Кафе SV», де до нього підійшли двоє знайомих йому осіб: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які відвели позивача до його транспортного засобу, відібрали мобільний телефон, ключі та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, при цьому наказали сісти в автомобіль на пасажирське сидіння. Знаходячись в транспортному засобі, ОСОБА_6 запитав в ОСОБА_1 про наявність при собі паспорту громадянина України, на що ОСОБА_1 повідомив, що паспорт знаходиться вдома. Почувши відповідь, ОСОБА_6 повернув ОСОБА_1 його мобільний телефон та наказав подзвонити його дружині, та повідомити їй про те, що б вона віддала його паспорт раніше знайомому на ОСОБА_2 , що ОСОБА_1 і зробив. Після чого ОСОБА_6 та ОСОБА_5 висадили позивача із його автомобіля, а самі поїхали у невідомому мені напрямку.
30 березня 2022 року до ОСОБА_1 зателефонував ОСОБА_6 та повідомив, що останньому необхідно вийти з дому та підійти до його транспортного засобу - автомобіля марки Skoda моделі Kodiaq. Підійшовши до автомобіля вказаної особи, ОСОБА_6 наказав останньому сісти на пасажирське сидіння, що ОСОБА_1 виконав, та вони спільно поїхали в невідомому напрямку у м. Кривому Розі. Приїхавши до авто-площадки, що розміщується на мікрорайоні АДРЕСА_1 , ОСОБА_6 повідомив останньому про необхідність оформлення деяких документів. Зайшовши разом в приміщення будівлі малої архітектурної форми у вигляді кіоску, що окремо розташувалось біля авто-площадки із назвою «AvtoMar», на них вже в приміщенні чекала раніше ОСОБА_1 не відома особа чоловічої статі, крім неї в приміщенні нікого не було. ОСОБА_6 привітався із вказаною особою та діставши із власної кишені паспорт громадянина України виданого на ім?я ОСОБА_1 , передав його вказаному чоловіку, в свою чергу, вказана особа здійснила ксерокопіювання паспорту та ідентифікаційного коду після чого повернула паспорт і повідомила ОСОБА_1 про необхідність здійснення напису «копія вірна» та поруч свого підпису. Під тиском ОСОБА_7 та повного нерозуміння ситуації, ОСОБА_1 здійснив дії, що запропонувала вказана особа, крім того дана особа здійснила роздруківку підготовленого документу і для чогось надала ОСОБА_1 , а останній в свою чергу його сфотографував на мобільний телефон. Після чого ОСОБА_6 із вказаною особою розмовляли про підготовку якихось документів, які будуть зроблені пізніше. По закінченню всіх дій, особа ОСОБА_6 відвіз ОСОБА_1 до дому, в автомобілі останній запитав у ОСОБА_7 з приводу того де на даний час перебуває відібраний транспортний засіб і як ОСОБА_1 його може забрати, на що останній повідомив все буде добре і ОСОБА_1 повернуть автомобіль.
01 квітня 2022 року позивачу зателефонував ОСОБА_5 та повідомив про необхідність зустрічі з ним з приводу його транспортного засобу. Під впливом психологічного тиску і погрози фізичного насильства останній відвіз позивача до приватного нотаріуса. На усну вказівку ОСОБА_8 останній передав даному приватному нотаріусу свої документи: паспорт громадянина України та ідентифікаційний код. Потім позивачу надали на підпис нотаріально посвідчену приватним нотаріусом Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Дацком В.Я. за реєстровим № 552 довіреність, на розпорядження транспортним засобом раніше йому не відомими фізичними особами: ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , яку позивач під тиском підписав. Перебуваючи в стані психологічного впливу та переживаючи за своє життя і здоров`я, ОСОБА_1 не став повідомляти про події, що відбувались протягом декількох останніх днів до відповідного правоохоронного органу, так як вважав, що йому повернуть автомобіль.
У ході пошуку по сторінкам інтернету, зокрема сайту «Auto.Ria» позивач знайшов оголошення з даними його транспортного засобу, де було зазначено місце продажу - м. Мукачево, Закарпатська обл. Розуміючи зміст виданої ним нотаріальної довіреності, він 03 квітня 2022 року прийняв рішення щодо скасування нотаріальної довіреності № 552 зареєстрованої приватним нотаріусом ОСОБА_13 та звернувся до нотаріуса Ужва Т.М. для складання заяви № 378. Всі наступні обставини справи описані в первісній позовні заяві.
На підставі наведенного вище позивач просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу №7221/22/018687 від 30 березня 2022 року, укладений між ТОВ «ТРАНСМЕХБУД-2015» та ОСОБА_2 щодо транспортного засобу - автомобіля марки BMW, моделі 535, 2016 року випуску, номер шасі НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 , та стягнути з відповідача судові витрати.
Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 липня 2026 року в задоволенні позову відмовлено.
Скасовано заборону будь-яким особам укладати будь-які угоди стосовно транспортного засобу - автомобіля марки BMW, моделі 535, 2016 року випуску, номер шасі (кузову) НОМЕР_1 , держаний номерний знак НОМЕР_2 , право власності на який зареєстровано за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , здійснювати його відчуження, проводити його реєстрацію та перереєстрацію, направлену на зміну власника цього автомобіля, накладену відповідно до постанови Дніпровського апеляційного суду від 31 липня 2024 року.
В апеляційній скарзі представник позивача, посилаючись на порушення районним судом норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги, окрім доводів, викладених в уточненій, та зміненій в частині обґрунтування позовних вимог позовній заяві, апелянт посилається на те, що жодного договору комісії, договору купівлі-продажу чи будь-яких документів за участю ТОВ «ТРАНСМЕХБУД-2015» позивач не підписував, їх змісту не знав, істотних умов відчуження транспортного засобу не погоджував та жодного наміру відчужувати належний йому автомобіль не мав.
Таким чином усі дії, пов`язані з оформленням довіреності та подальшим укладенням договорів щодо відчуження транспортного засобу, були вчинені за відсутності вільного волевиявлення позивача під впливом протиправно психологічного примусу та погроз фізичного насильства, що є ключовою обставиною цієї справи. Судом першої інстанції залишено поза увагою, що позивач не мав наміру передавати будь-кому повноваження щодо розпорядження належним йому транспортним засобом, не мав наміру його відчужувати.
Суд першої інстанції не надав належної правової оцінки тій обставині, що всі дії позивача, пов`язані з оформленням довіреності у нотаріуса, були вчинені виключно під впливом психологічного примусу, погроз фізичною розправою та в стані душевного хвилювання позивача за своє життя та здоров`я. Не врахував, що через два дні після оформлення довіреності, а саме 03 квітня 2022 року, позивач звернувся до нотаріуса з заявою про її скасування, що саме по собі свідчить про відсутність волі на передачу майна.
Апелянт зазначає, що суд першої інстанції ототожнив наявність підпису позивача на окремих документах із добровільністю підписання, хоча сам по собі факт проставлення підпису не свідчить про наявність справжнього волевиявлення особи.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Максимов Р.І. просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване, апеляційну скаргу позивача - залишити без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Максимова Р.І., який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити без змін рішення суду першої інстанції, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.
Судом та матеріалами справи встановлено, що згідно з договором купівлі-продажу транспортного засобу № 7221/22/018687 від 30 березня 2022 року (том 1 а.с.25) суб`єкт господарювання, що здійснює оптову та/або роздрібну торгівлю транспортними засобами на підставі договору комісії, укладеного з власником транспортного засобу та перебуває на обліку в ГСЦ МВС за реєстраційним № 7221 від 20 травня 2015 року, ТОВ «ТРАНСМЕХБУД-2015» (Продавець), який є комісіонером та діє у відповідності до п. 8 Постанови Кабінету міністрів України № 1388 від 07 вересня 1998 року та на підставі укладеного з власником транспортного засобу договору комісії № 7221/22/018687 від 29 березня 2022 року, в особі відповідального ОСОБА_14 , уповноваженого наказом, з однієї сторони, та ОСОБА_2 (Покупець), з другої сторони, уклали цей договір про передачу у власність покупця транспортного засобу - автомобіля марки BMW, моделі 535, 2016 року випуску, номер шасі НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 , за оплатою в сумі 751 858 грн.
З листа Головного сервісного центру МВС від 15 квітня 2022 року №31/338аз/вс вбачається, що згідно з інформацією, яка міститься в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів транспортний засіб - автомобіль марки BMW, моделі 535, 2016 року випуску, номер шасі НОМЕР_1 , дераний номерний знак НОМЕР_2 , зареєстрований за ОСОБА_1 (том 1 а.с. 207).
Таким чином, відповідач ОСОБА_2 став власником спірного транспортного засобу, однак не зміг зареєструвати своє право в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів, у зв`язку з тим, що постановою Кабінету міністрів України від 04 березня 2022 року № 190 тимчасово припинено внесення інформації до електронного реєстру за місцезнаходженням торговельних приміщень суб`єктами господарювання про здійснення продажу транспортних засобів.
Крім того матеріалами справи встановлено, що Відділенням поліції №4 Криворізького районного управління поліції ГУНП в Дніпропетровській області перебувають матеріали досудового провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022078120000100 від 19 квітня 2022 року за заявою ОСОБА_1 про те, що невстановлена особа, шляхом довіри, заволоділа його транспортним засобом, а саме: автомобілем марки BMW, моделі 535, 2016 року випуску, зеленого кольору, номер шасі (кузову) НОМЕР_1 .
Позивач, звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу обґрунтовував свої позовні вимоги недійсністю вказаного правочину та посилався на те, що він суперечить внутрішній волі та волевиявленню позивача, порушує його майнові права, про факт укладення оспорюваного договору позивачу стало відомо лише після незаконного заволодіння його транспортним засобом, що мало місце 01 квітня 2022 року, а договір комісії № 7221/22/018687 від 29 березня 2022 року чи будь-які інші документи за участі ТОВ «ТРАНСМЕХБУД-2015» він не підписував.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції, виходив з відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог позивача.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
Відповідно до ст. 6, ч. 1 ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).
Згідно ч. 3 ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування (ч. 1 с. 230 ЦК України).
Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (абз. 2 ч. 1 ст. 229 ЦК України).
Зі змісту ч. 3 ст. 215 ЦК України вбачається, що договір являється правочином і на нього поширюється презумпція правомірності правочину, встановлена ст. 204 ЦК України, яка може бути оспорена в судовому порядку.
Згідно зі ст. ст. 16,203,215 ЦК Українидля визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.
Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку про те, що правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення його стороною контрагента в оману стосовно обставин, які мають істотне значення та впливають на укладення правочину.
Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.
Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Ознакою обману є умисел. Недобросовісна сторона напевно знає про наявність, чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин.
Установлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов`язковою умовою кваліфікації недійсності правочину заст. 230 ЦК України.
Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.
Подібні висновки викладені у поставах Верховного Суду від 28 серпня 2019 року у справі № 753/10863/16-ц, від 20 січня 2021 року у справі № 522/24005/17, від 26 липня 2022 року у справі № 760/21633/15 тощо.
Отже, обман характеризується введенням потерпілого в оману, тобто створення у нього хибного (помилкового) сприйняття дійсності (істотних обставин), зумовленого умисним наданням недобросовісною особою неправдивих відомостей або замовчування їх.
При цьому обман може стосуватися тільки природи правочину, прав та обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням, тобто обставин, які за законом мають істотне значення.
Зокрема, згідно з постановою Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 947/32485/20 «під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу); помилка, яка істотним чином впливає на формування волі сторони правочину, повинна існувати на момент його вчинення. Схематично вплив обставин, які мають істотне значення можливо відобразити таким чином: «немає істотної помилки - відсутнє вчинення правочину»».
Як вбачається із матеріалів справи, звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу позивач обґрунтовував свої позовні вимоги недійсністю договору купівлі-продажу належного йому автомобіля та посилався на те, що він суперечить його внутрішній волі та волевиявленню, порушує його майнові права, про факт укладення оспорюваного договору позивачу стало відомо лише після незаконного заволодіння його транспортним засобом, що мало місце 01 квітня 2022 року, а договір комісії № 7221/22/018687 від 29 березня 2022 року чи будь-які інші документи за участі ТОВ «ТРАНСМЕХБУД-2015» він не підписував.
Разом з тим, суд першої інстанції обґрунтовано виснував, що позивач не надає та не оскаржує договір комісії № 7221/22/018687 від 29 березня 2022 року, при цьому саме на підставі вказаного договору був укладений спірний договір купівлі-продажу транспортного засобу. Клопотань про призначення судової почеркознавчої експертизи, з метою встановлення справжності чи підробки підпису в договорі комісії від позивача також не надходило. Також, до суду не надходило клопотань про допит в якості свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 .
На теперішній час відомості про завершення досудового провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022078120000100 від 19 квітня 2022 року за заявою ОСОБА_1 відсутні.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Відповідно до положень ч. 3 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Докази мають відповідати вимогам належності, допустимості, достовірності та достатності, які передбачені ст. ст. 77 - 80 ЦПК України.
У ч. 1 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог. Саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. Отже, позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість.
Слід зауважити, що Верховний Суд під час касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23 серпня 2016 року у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що позивач не довів, що оспорюваний ним договір купівлі-продажу належного йому транспортного засобу суперечить його внутрішній волі та волевиявленню, порушує його майнові права,, як сторони договору.
Як вбачається із матеріалів справи, суд першої інстанції, дослідивши обставини справи, не встановив обставин, які б підтверджували недійсність правочину, оскільки позивачем не було доведено відсутність його вільного волевиявлення або ж укладення оспорюваного договору під впливом протиправно психологічного примусу та погроз фізичного насильства.
Доводи позивача, які наведені останнім як в позовні заяві, так і в апеляційній скарзі про те, що жодного договору комісії, договору купівлі-продажу чи будь-яких документів за участю ТОВ «ТРАНСМЕХБУД-2015» він не підписував, їх змісту не знав, істотних умов відчуження транспортного засобу не погоджував та жодного наміру відчужувати належний йому автомобіль не мав, не підтверджені належними та допустимим доказами в розумінні ст.ст. 12,81 ЦПК України.
Посилання апелянта в апеляційній ні скарзі на те, що судом першої інстанції залишено поза увагою, що позивач не мав наміру передавати будь-кому повноваження щодо розпорядження належним йому транспортним засобом, не мав наміру його відчужувати колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки наведені позивачем обставини не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи.
Також колегією суддів не приймаються до уваги доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки тій обставині, що всі дії позивача, пов`язані з оформленням довіреності у нотаріуса, були вчинені виключно під впливом психологічного примусу, погроз фізичною розправою та в стані душевного хвилювання позивача за своє життя та здоров`я та не врахував, що через два дні після оформлення довіреності, а саме 03 квітня 2022 року, позивач звернувся до нотаріуса з заявою про її скасування, що саме по собі свідчить про відсутність волі на передачу майна, оскільки довіреність була складена 01 квітня 2022 року, тобто після укладення спірного договору. В даному випадку складання 01 квітня 2022 року довіреності та її відкликання 03 квітня 2022 року не маються правого значення для вирішення спору по суті.
У справі, що розглядається, судом першої інстанції надано відповідь на всі істотні питання, що виникли під час кваліфікації спірних відносин. Наявність у апелянта іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятих судом першої інстанції рішення та фактично зводиться до спонукання суду апеляційної інстанції до прийняття іншого рішення - на користь апелянта.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих і правильних висновків суду першої інстанції.
Наведені апелянтом в апеляційній скарзі доводи не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Охримович Лілія Сергіївна,залишити без задоволення.
Рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 липня 2026 року- залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повне судове рішення складено 01 жовтня 2026 року.
Головуючий:
Судді: